Гарантії прав пасажира за договором перевезення пасажира

Размещено на http://allbest.ru

ГАРАНТІЇ ПРАВ ПАСАЖИРА ЗА ДОГОВОРОМ ПЕРЕВЕЗЕННЯ ПАСАЖИРА

Самойленко Г.В.

Запорізький національний університет, м. Запоріжжя, Україна

Стаття присвячена актуальним питанням гарантій прав пасажира як складових механізму забезпечення здійснення ним своїх прав як сторони договору перевезення пасажира та носія правомочності свободи пересування. Оскільки останні мають реалізацію в договірних правовідносинах з перевезення пасажира, то їх правове регулювання має відповідати вимогам забезпечення належного здійснення прав особою-пасажиром. Досягнення мети забезпечення прав пасажира неможливе лише шляхом застосування правових гарантій. Автор визначив рівні правових гарантій забезпечення прав пасажира, а саме загальноправові, галузеві цивілістичні, інститутційні субінституційні. В широкому значенні до гарантій слід віднести норми, умови, засоби, способи, прийоми та методи впливу на поведінку учасників правовідносин з перевезення пасажира, щоби права пасажира було дотримано, забезпечено їх здійснення пасажиром. Вони застосовуються на стадіях нормування, регулювання, здійснення та правозахисту. Серед останніх слід назвати правову регламентацію прав пасажира, застосування зобов'язань, приписів, дозволів, заборон, правових обмежень, стягнень та стимулів.

Автор робить висновок, що окремі гарантії забезпечення прав пасажира за законодавством України не відповідають підходам ЄС, відповідно, не забезпечують очікуваної від них ефективності.

Ключові слова: пасажир, перевезення, забезпечення прав пасажира, здійснення прав, гарантії здійснення прав пасажиром, договір перевезення пасажира, засоби впливу на поведінку перевізника.

право пасажир договір перевезення

Passenger rights guarantees under the contract of carriage of the passenger

Samoylenko G. V.

Zaporizhia National University, Zaporizhia, Ukraine

The article is devoted to current issues of passenger rights guarantees. These guarantees are part of the mechanism for ensuring the passenger's exercise of his rights. In doing so, the passenger is the bearer of the rights, entity's general authority and a party to the contract of carriage, in which of the general authority receives a “special manifestation”. A person carriage of exercising his right to freedom of movement on a paid basis by means of influencing a vehicle belonging to another person is a passenger. Therefore, the carrier. rights of the passenger must be secured as a party to the contract and as a person exercising his natural right through the efforts and means of the carrier. In other words, the personal non-proprietary rights of the passenger must be secured and protected.

The concept that the carrier is only obliged to carry the passenger no longer meets current requirements. The content and scope of passenger rights is much broader: it is also a matter of safety, comfort, cleanliness and timeliness. At the same time the passenger wants to feel respect and attention, care. And this is true, since the passenger confides in the carrier his life and health, he expects the need to move properly to be met. In these matters, the passenger relies entirely on the carrier.

That is why ensuring the rights of the passenger (respecting the rights of the passenger and creating the conditions for exercising their rights, the ability to protect the rights) should be based on legally defined legal guarantees. In other words, the “ideal model” of carrier and passenger behavior, the rights of the passenger and the conditions for their proper implementation should be enshrined in regulations. Ensuring this model of carrier behavior is achieved through guarantees. However, contractual liability is an important, key but not the only guarantee of the proper conduct of the parties involved in the carriage of passengers.

If at the level of theoretical research the idea of human-centricity begins to come to fruition, unfortunately, it is not fully implemented in the current legislation. The legal regulation of the carriage of passengers on a humanistic basis will help to ensure the rights of the passenger. However, it is not possible to secure the rights of the passenger with one civil guarantee. It is only through the application of a comprehensive approach, common law instruments (legal, organizational, economic, etc.) that the goal can be achieved.

The levels of legal guarantees of ensuring the rights of the passenger are distinguished: constitutional, sectoral civility, institutional, sub- institutional. The author determines that, in the broad sense, the guarantees should include: rules, conditions, means, methods, techniques and methods of influencing the behavior of participants of the legal relationship for the carriage of the passenger so that the rights of the passenger are respected, ensured their exercise by the passenger. The latter include the legal regulation of passenger rights, the application of obligations, prescriptions, permits, prohibitions, legal restrictions, penalties and incentives.

Of course, the proper performance of the contract of carriage of the passenger by the carrier should result in satisfying the expectations of the passenger from the contract, satisfying his need to move in a way that respects other rights of the passenger (first of all, personal nonproperty rights) and not degrading human dignity. Other safeguards: the protection of violated rights and civil liability fulfill the inherent functions of preventing the infringement and compensating for the harm caused.

The author concludes that the guarantees of passenger rights under the legislation of Ukraine do not correspond to the EU approaches and, accordingly, do not provide the expected efficiency from them.

Застосування функціонального прагматичного підходу дає змогу зробити закономірний висновок щодо того, що ступінь ефективності забезпечувальних засобів прав пасажирів є невідповідним їх потребам. Основним аргументом є наявність великої кількості порушень пасажирів, зокрема дітей, осіб з інвалідністю, пасажирів пільгових категорій. Отже, виникає логічне усвідомлення того, що є потреба вдосконалення механізму правового регулювання перевезень пасажирів, який містив би надійні гарантії дотримання прав пасажира й людини, забезпечення їх здійснення (на рівні створення умов, сприятливих для такого здійснення, механізму захисту на випадок порушення прав пасажира).

Як в теорії цивільного права, так і в цивільному та спеціальному транспортному законодавстві провідною є ідея цивільно-правової відповідальності перевізника як інструменту забезпечення прав пасажира.

Вважаємо, що такий підхід є кардинально неправильним. Цивільно- правова відповідальність має усвідомлюватися як кінцева стадія на етапі правозахисту, як виключний інструмент, що використовується тоді, коли право пасажира вже є порушеним. Насправді всі зусилля мають докладатися до правової охорони, забезпечення умов належного виконання договірного зобов'язання, отже, дотриманню прав пасажира, сприянню пасажиру в можливості здійснення своїх прав.

Попри те, що останнім часом вже здійснено низку дисертаційних досліджень правовідносин, пов'язаних з діяльністю транспорту, основна увага приділена все ж таки окремому виду перевезень, а саме перевезенням вантажів. Звичайно, на загальнотеоретичному рівні наукову увагу сфері перевезень приділили В.В. Луць, В.І. Борисова, О.В. Дзера, Н.С. Кузнєцова, Р.А. Майданик, С.О. Погрібний, Р.О. Стефанчук, Є.О. Харитонов, Я.М. Шевченко, Р.Б. Шишка, І.В. Булгакова, В. Клепікова, Е.Ф. Демський, В.К. Гіжевський, С.Е. Демський, А.В. Мілашевич, Г.В. Чурпіта.

Серед дослідників правовідносин з перевезення пасажирів слід відзначити таких, як А.О. Мінченко, О.М. Нечипуренко, Д.С. Абрикосов, С.О. Сумкін, У.П. Гришко, ОС. Лукасевич-Крутник.

Попри наявність досліджень зазначених авторів, основна увага яких приділена цивільно-правовому регулюванню перевезень пасажирів, належна увага питанням забезпечення прав пасажира не була приділена.

З огляду на те, що інструментами забезпечення прав пасажира є гарантії, вибираємо напрям дослідження.

Ми не маємо ілюзій щодо того, що лише цивільно-правовими засобами, гарантіями можна забезпечити права пасажира. Звичайно, велике значення мають економічні, соціальні, організаційні гарантії. Саме комплексний підхід має сприяти досягненню мети забезпечення прав пасажира. До того ж ці гарантії мають бути складовими, умовами, інструментарієм механізму правового регулювання на кожній її стадії. При цьому кожен із зазначених чинників відіграє важливу роль, а лише у їх взаємодії є можливим досягнення результату забезпечення прав пасажира.

В дослідженні маємо на меті з'ясувати цивільно-правові гарантії забезпечення прав пасажира, їх ефективність, види та зміст, взаємозв'язок, сформулювати пропозиції щодо їх удосконалення.

Пасажир є стороною договору перевезення та носієм загальних правомочностей. Останні в договірному правовідношенні отримують особливий прояв. Особа, яка здійснює своє право на свободу пересування на платній основі за допомогою транспортного засобу, належного іншій особі (перевізникові), є пасажиром, тому права пасажира мають бути забезпечені не лише як суб'єктивні права сторони договору, але й як людини, яка здійснює своє природнє право зусиллями та засобами перевізника. Іншими словами, особисті немайнові права пасажира мають бути охоронюваними, забезпеченими та захищеними.

Підхід, за якого перевізник має лише обов'язок перевезти пасажира, вже не відповідає сучасним вимогам. Зміст та об'єм прав пасажира є значно ширшим: це питання й безпеки, й комфорту, й чистоти, й своєчасності. Притому пасажир бажає відчувати повагу, увагу, турботу. Це справедливо, оскільки він ввіряє перевізнику своє життя й здоров'я, очікує на належне задоволення своєї потреби щодо переміщення. В цих питаннях пасажир повністю покладається на перевізника, тому останній повинен задовольнити зазначені очікування, оскільки йдеться про людську гідність та права людини, а не лише про суб'єктивні права пасажира за договором.

Саме тому забезпечення прав пасажира (дотримання прав пасажира та створення умов для здійснення ним своїх прав, можливість захисту прав) має ґрунтуватися на нормативно визначених правових гарантіях.

Гарантії є складовими механізму забезпечення здійснення пасажиром своїх прав. Вони є необхідними в конструкції публічного договору про приєднання. Ці гарантії полягають у закріпленні «ідеальної моделі» поведінки перевізника та пасажира, закріпленні права пасажира та створенні умов для їх належного здійснення та захисту.

Проте нині єдиного наукового підходу до сутності забезпечення, гарантій як складових забезпечення, їх місця в механізмі цивільно-правового регулювання не вироблено.

Так, А.Ю. Олійник висловився, що під забезпеченням конституційних прав і свобод варто розуміти створення сприятливих умов для їх здійснення, охорони та захисту суб'єктивних прав від їх порушення; відновлення порушеного права компетентними органами шляхом здійснення матеріальних та процесуальних юридичних засобів [1, с. 153]. О.І. Наливайко вважає, що під забезпеченням прав людини слід розуміти діяльність державних органів зі створення умов (гарантій) для правомірної та неухильної їх реалізації та захисту [2, с. 22].

У сфері цивільних правовідносин О.С. Йоффе запропонував під забезпеченням розуміти такі заходи, вжиття яких відбувається для виконання договірного зобов'язання, які мають не загальний, а спеціальний характер і застосовуються не до всіх, а лише до тих зобов'язань, для яких вони встановлені законом або домовленістю сторін [3, с. 475].

М.В. Вітрук вважає, що забезпечення прав і свобод можна розуміти як систему їх гарантування; як систему загальних умов і спеціальних юридичних засобів, які забезпечують їх правомірну реалізацію, а за необхідності - охорону [4, с. 377].

В науковій літературі висловлено позицію, що під забезпеченням прав і свобод варто розуміти створення належних умов їх реалізації [5, с. 88] (свого роду позитивне право). Таке бачення дає змогу говорити про забезпечувальні засоби, серед яких чільне місце посідає правова охорона. За такого підходу забезпечення здійснення права та його правова охорона співвідносяться як загальне й особливе. Водночас Є.О. Харитонов висловив позицію, за якої охорона цивільних прав охоплює сукупність заходів та засобів, які забезпечують нормальний хід реалізації прав [6, с. 423].

На думку Р.Б. Шишки, складовими охорони є правова норма як генокод належної поведінки; механізм впливу на порушника, що дає можливість притягнення його до цивільно-правової відповідальності; превентивні заходи, вжиття яких спрямоване на запобігання порушення права особи; захист порушеного права [7, с. 118]. В такому аспекті охорона вбачається більше негативним правом, спрямованим на недопущення порушення суб'єктивного права (забезпечення через заборону порушення та відновлення в разі порушення права).

В такому контексті забезпечення наближається до правової охорони, якщо призначення останньої розуміти не лише як запобігання порушенню суб'єктивних прав.

Загалом у працях науковців провідною стає позиція розуміння під забезпеченням засобів і способів, спрямованих на укріплення зобов'язань. А.В. Міцкевич визначив, що забезпечення здійснюється завдяки засобам, які є гарантіями здійснення цивільних прав і свобод [10 с. 21-25]. А.Ю. Олійник визначив гарантії здійснення прав та свобод як систему норм-принципів, умов і засобів, які забезпечують у сукупності здійснення цих прав та свобод [1, с. 157].

В цьому контексті С.Н. Братусем запропонована точка зору, за якої юридичні гарантії перебувають як у самих правових нормах, що спрямовані на правове регулювання шляхом встановлення прав та обов'язків учасників, так і в тих нормах, якими передбачено можливість застосування державного примусу в разі порушення суб'єктивного права, примусу до виконання нового обов'язку (йдеться про акцесорний обов'язок як обов'язок, який покладається на порушника суб'єктивного права) [9, с. 91].

Екстраполюючи наведене на сферу забезпечення прав пасажирів, визначаємо, що означені гарантії включають не лише застосування негативних наслідків до порушника прав пасажира, чим сприяють запобіганню правопорушення, відновленню матеріального становища постраждалого, але й умови, які сприяють здійсненню прав пасажиром.

За джерелами закріплення гарантій забезпечення прав пасажира варто вирізняти їх рівні, такі як загальноправові, галузеві цивілістичні, інституційні (перевезення пасажира), субінституційні (перевезення пасажира окремими видами транспорту).

Крім того, вони застосовуються на всіх стадіях правового регулювання, якими є нормування, здійснення, правозахист. До їх інструментів, засобів варто віднести обмеження, зокрема ті, які зумовлені експлуатацією транспортного засобу. Так, пасажир має дотримуватися правил перевезення та вимог перевізника. Вони можуть обмежувати свободу пасажира вільного пересування шляхом заборони пересуватися транспортним засобом. При цьому, наприклад, на бортпровідниках лежить обов'язок не допускати пересування пасажирів салоном під час ввімкнення табло «Пристебнути ремені», притому відповідна заборона для пасажира відсутня, як і обов'язок виконання такої вимоги (ч. 8 п. 4 Розділу VII Правил повітряних перевезень та обслуговування пасажирів і багажу 2018 р.).

Заборони та обмеження спрямовані здебільшого на забезпечення безпеки пасажирів. Саме тому, попри їх негативний характер, вони є гарантіями безпеки пасажирів.

Так, пп. 3 п. 158 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту на пасажира покладається обов'язок здійснювати посадку (висадку) лише після повної зупинки автобуса; пп. 2 п. 160 Правил йому забороняється відчиняти двері транспортного засобу до повної зупинки; пп. 1 п. 149 Правил водієві адресована заборона починати рух до повного зачинення дверей та відчиняти їх до повної зупинки автобуса.

Наголошуємо на тому, що подібні вимоги відсутні на інших видах транспорту.

Непослідовним є підхід законодавця, за якого з невідомих причин відсутня заборона пасажирові самовільно покидати салон транспортного засобу. Така заборона присутня лише на автомобільному транспорті, й то вона виражена у формі заборони самовільно відчиняти двері до повної зупинки автобуса. Проте автобус повністю може зупинятися і на світлофорі, і в очікуванні звільнення зупинки іншим автобусом.

За логікою задля забезпечення безпеки пасажирів посадка пасажирів до транспортного засобу та висадка з нього мають відбуватися після повної зупинки, з дозволу водія, командира, капітана, їх персоналу (стюартів, провідників, бортпровідників тощо) в призначених для цього місцях (зупинках) або принаймні не заборонених щодо цього місцях.

Отже, на нашу думку, щодо цього питання мають бути застосовані не лише інструменти приписів та зобов'язань, звернених до перевізника, але й заборона пасажирові самовільно здійснювати посадку/висадку з транспортного засобу (крім рятування, порядок здійснення якого також має бути нормативно регламентованим, а пасажира має бути поінформовано стосовно конкретного транспортного засобу (місце, спосіб та порядок евакуації)), що має бути прямо закріплено в Правилах перевезень пасажирів та транспортних статутах і кодексах, якими врегульовано перевезення різними видами транспорту.

Викликає подив обов'язок водія автобуса висадити пасажирів для здійснення заправки, тоді як те ж саме не заборонено на повітряному транспорті.

Низка обмежень прав пасажира привертають увагу. Йдеться, зокрема, про право перевізника відмовити пасажирові у здійсненні перевезення.

На різних видах транспорту застосовуються різні підходи до врегулювання наслідків перебування пасажира в стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння, з небезпечними речовинами чи брудними речами або коли він порушує громадський порядок. На автомобільному транспорті йдеться про достатність однієї з підстав для відмови пасажирові у перевезенні; на залізничному - складні підстави (наявність всіх передбачених умов одночасно плюс нечіткість дефініції «у нетверезому стані»); на повітряному - теж складні підстави (стан особи та поведінка).

Окрім означеного інструментарію гарантій прав пасажира, такими варто визнати також стимули (одним з таких є передбачення у ст. 922 ЦК України підстав звільнення перевізника від цивільно-правової відповідальності, серед яких слід назвати дію обставин непереборної сили, усунення несправності транспортного засобу, яка загрожувала життю або здоров'ю пасажирів, або інших обставин, що не залежали від перевізника). Ми вже зазначали, що така підстава, як звільнення від цивільно-правової відповідальності перевізника за порушення строків доставки пасажира через необхідність усунення несправності транспортного засобу, є гідною мотивацією перевізника не вдаватись до ризику експлуатувати транспортний засіб, що має несправності, особливо ті, які загрожують життю чи здоров'ю пасажирів, через загрозу бути притягненим до цивільно-правової відповідальності за затримку відправлення пасажира та порушення строку доставлення пасажира до пункту призначення.

До гарантій прав пасажира варто також віднести право пасажира вдатися до захисту своїх прав в один зі способів, передбачених ст. 16 ЦК України. Щоправда, специфіка правовідносин з перевезення пасажира полягає в регулюванні їх саме актами транспортного законодавства, які хоч і містять умови, змістом яких є права та обов'язки пасажира, перевізника, а на автомобільному транспорті - також водія, проте здебільшого не передбачають наслідків порушення прав пасажирів (притому, що шкода, завдана каліцтвом чи загибеллю пасажира, підлягає відшкодуванню в порядку, передбаченому Главою 82 ЦК України). Основними проблемами в цій сфері є відсутність закріплення в актах цивільного й транспортного законодавства наслідків порушення прав пасажирів, невиконання перевізником своїх обов'язків. Навіть право пасажира відмовитися від договору провезення проведене в транспортному законодавстві неналежним чином, адже це право існує лише до моменту початку виконання договору перевізником і реалізоване лише щодо випадку добровільної відмови пасажира від перевезення, а не як наслідок істотних недоліків, істотних порушень договору (лише на повітряному транспорті в разі затримки рейсу, а на автомобільному транспорті - лише шляхом повернення вартості квитка без додаткових витрат у разі запізнення рейсу більш ніж на 1 годину (п. 83 Статуту автомобільного транспорту)), про що йдеться у ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Застосування окремих способів захисту прав пасажира, зокрема самозахисту, нині щодо перевезення пасажирів нормативно не регламентовано, що ставить під сумнів оцінювання можливості його застосування в конкретних умовах.

Загалом складно говорити про забезпечення здійснення прав пасажиром, якщо наслідки порушення й порядок захисту такого права нормативно не регламентовано. Складно ставити питання щодо застосування такого інструменту гарантій прав пасажира, як притягнення перевізника-порушника до цивільно-правової відповідальності, адже якщо збитки відсутні, неустойка щодо певного виду порушень не передбачена, а довести страждання пасажира внаслідок порушення його права (як підстави для компенсації моральної шкоди) неможливо, то відсутні умови притягнення порушника до цивільно-правової відповідальності, відповідно, вдатися до захисту суб'єктивного права.

Водночас ми усвідомлюємо, що шлях нормативного закріплення наслідків порушень усіх прав пасажира, закріплених актами транспортного законодавства, є складним. Загалом у ЄС законодавець таким шляхом не пішов. Основна увага приділена створенню конкурентного середовища, яке має сформувати умови для належного здійснення прав пасажира та їх дотримання й регламентації, зокрема, щодо забезпечення мобільності, доступності, сприяння щодо перевезення, пріоритетності доставки пасажира, гідного забезпечення прав людини (доступ до вбиральні, забезпечення харчування, трансферу та готелю на випадок затримки перевезення). Це, на нашу думку, є правильним шляхом.

Проте, по-перше, не завжди можна створити таке конкурентне середовище. По-друге, за відсутності обов'язку надання перевізником інформації про тип та вид транспортного засобу, яким буде здійснюватися перевезення, важко вдатися до конкуренції. По-третє, як бути, якщо право пасажира порушене? Яким чином його захистити, якщо транспортним законодавством мінімізовано підстави (склади правопорушень), а також обмежено способи захисту порушеного права?

Здається, що вихід все ж таки один, і він полягає в нормативному закріпленні наслідків порушень прав пасажирів та способів їх захисту. Вважаємо, що подібні норми-гарантії слід закріпити також у національному законодавстві.

За стадіями правового регулювання можна виділити гарантії-нормативи, гарантії охорони, гарантії здійснення, гарантії захисту. Вони виконують кілька функцій, а саме є інструментами впливу на поведінку пасажира та перевізника; є орієнтирами належної поведінки; є маркерами модусу належного виконання договору перевезення пасажира; містять підстави та умови притягнення порушника до цивільно-правової відповідальності; визначають наслідки порушення заборон та невиконання чи неналежного виконання обов'язків перевізником; визначають порядок та способи здійснення захисту прав пасажира.

Порівнюючи забезпеченість прав пасажира за законодавством України та законодавством ЄС, доходимо висновку, що національне законодавство не містить окремих гарантій прав пасажирів, а наявні не забезпечують усієї повноти палітри прав пасажирів та очікуваної від них ефективності.

Література

1. Олійник А.Ю. Конституційно-правовий механізм забезпечення основних свобод людини і громадянина в Україні : монографія. Київ : Алерта ; КНТ ; Центр навчальної літератури, 2008. 472 с.

2. Наливайко О.І. Правовий захист людини як предмет дослідження загальної теорії права. Держава і права : збірник наукових праць. Вип. 12. Юридичні і політичні науки. Київ : Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. С. 18-24.

3. Иоффе О. С. Советское гражданское право (курс лекций). Ленинград : издательство Ленинградского университета, 1958. 512 с.

4. Загуменна Ю. О. Основні напрямки забезпечення прав і свобод людини в діяльності органів внутрішніх справ України. Форум права. 2010. № 4. С. 376-382.

5. Ієрусалімова І.О., Ієрусалимов І.О., Павлик П.М., Удовенко Ж.В. Адміністративно-правове забезпечення прав і свобод людини та громадянина : навчальний посібник. Київ : Знання, 2007. 223 с.

6. Цивільне право України : в 2 т. Т. 1 : підручник / за ред. Є. О. Харитонова, Н. Ю. Голубєвої. Харків : Одіссей, 2010. 832 с.

7. Цивільне право України : підручник / за ред. Ю. Л. Бошицького, Р. Б. Шишки. Київ : Ліра-К, 2013. 760 с.

8. Анненков К. Н. Система русского гражданского права : в 3 т. Т. 3 : Права обязательственные. Санкт-Петербург : Типография М. М. Стасюлевича, 1901. 491 с.

9. Братусь С. Н. Юридическая ответственность и законность. Очерк теории. Москва : Юридическая литература, 1976. 215 с.

Размещено на Allbest.ru