Антропоцентризм у державній владі: аналіз норм основних законів у країнах Центральної та Східної Європи (Франція, Чехія, Польща та Україна)

Обов'язки - це міра суспільно необхідної поведінки [14, с. 224]. Те, чого потрібно беззастережно дотримуватися, безвідмовно виконувати відповідно до вимоги [15, с. 548]. Із етимологічної точки зору, слово обов'язок є частиною логічного ланцюжка: обв'язка, обв'язувальник, обв'язувальний, обов'язковий [16, с. 442]. Це означає, що особа, яка має обов'язок, є обв'язаною (або зв'язаною). Виходячи із конституцій, вона може бути зв'язаною чеснотою (морально-інтелектуальною складовою), дією чи поведінкою. Чеснота (морально-інтелектуальна складова) втілюється через категорії: зобов'язуюся, чесно, честю, добросовісно, совістю, сумлінністю, відповідно до найкращих знань та переконань. Дія, у свою чергу, втілюється у формах: боронити, захищати, охороняти, приймати рішення, зберігати, виконувати, дбати.

Ці форми реалізовуються шляхом виконання повноважень, які розглянемо трохи нижче. Як чесноти, так і дії фіксуються у присягах державних службовців. Обов'язком потрібно вважати виконання повноважень відповідно до присяг (ст. 26, п. 3 ст. 23 КЧ, ч. 1 ст. 79 КУ, п. 2 ст. 104 КП (законодавча влада), ч. 3 ст. 104 КУ, ст. 130, ст. 151 КП, ст. 59, п. 2 ст. 69 КЧ (виконавча влада), п. 2 ст. 85 КЧ (судова влада). Поведінковий елемент обов'язку в нормативному регулюванні більше стосується судової гілки влади та виражається незалежністю і підконтрольністю (керованістю) верховенству права, конституції та законам держави (ч. 1 ст. 129 КУ, п. 1 ст. 178, п. 1 ст. 195 КП, п. 1 ст. 82 КЧ). Незалежність - це не тільки предмет захисту з боку держави, але і обов'язок судді (чи іншого державного службовця) у поведінці. [17, с. 72]. До пове- дінкового елементу варто окремо віднести ч. 2 ст. 80 КУ, яка вказує на індемнітет парламентаря, крім відповідальності за образу чи наклеп. Обов'язок створюється відповідальністю депутата. Оскільки образа чи наклеп порушує етичні норми моралі, встановлення такої відповідальності не дозволяє опуститися нижче рівня свого розвитку, що є моральним обов'язком кожної людини. Для парламентаря як представника еліти суспільства цей обов'язок формально визначений та в частині 2 цієї статті підкріплений (упроваджується) відповідальністю.

Дії, виписані в присязі (боронити, захищати, дбати, приймати рішення), реалізуються через повноваження. За будовою повноваження поєднують у собі предмет регулювання (те, на що спрямоване виконання) та виконання. Виконання може бути на власний розсуд (дискреційне) та без власного розсуду (індивідуально-імперативне та колек- тивно-узгоджене). Прикладом індивідуально-імперативного виконання повноважень є п. 15 ст. 106 КУ З моменту, коли Президент України дізнався про невідповідність акту основному закону, почався його прямий обов'язок, виражений зупинкою дії акту та конституційним зверненням. Також у п. 3 ст. 34 КЧ вказано на обов'язок голови палати депутатів та сенату скликати її засідання на вимогу президента, уряду чи однієї п'ятої із числа членів палати. Імперативне виконання починається з моменту вимоги. Прикладом колективно-узгодженого виконання може бути контрасигнаційна процедура, тобто рішення, прийняте за підписом кількох суб'єктів державної влади, що є також і колективним антропоцентризмом, який розглянемо нижче. У цьому контексті обов'язки можна розмежувати на ті, які випливають із людського чинника, та ті, що є механічним виконанням повноважень.

Дискреційні повноваження - це право адміністративного регулювання за певних умов на власний розсуд (з французької discrйtionnaire - залежний від власного розсуду) [18, с. 126]. Специфіка дискреційного повноваження полягає в поєднанні елемента обов'язку та елемента права. Прояв обов'язку у дискреції - це необхідність виконання (впливу на предмет регулювання) без необхідності узгодження. Прояв права - можливість вільно діяти (свобода розсуду) або вибирати між альтернативними юридично можливими способами дії (Табл. 1) [19, с. 40-41; 20].

У законодавчій владі такі повноваження врегульовують організацію, функціонування парламенту або призначення частини складу колегіального органу іншої гілки влади (ч. 2 ст. 88 КУ, п. 3 ст. 119 КП, ч. 3 ст. 56 КФ), питання дозволу голови парламенту чи голови палати на притягнення до відповідальності чи звільнення від такого притягнення парламентаря (ст. 107 КП, п. 5 ст. 105 КП, п. 5 ст. 27 КЧ) та в окремих випадках судді (п. 2 ст. 86 КЧ).

Дискреційні повноваження у виконавчій владі доречно класифікувати за предметом регулювання. Таким чином, президентами чи головами урядів приймаються рішення про: 1) подання, призначення чи звільнення, прийняття відставки (деякі із посад потребують згоди парламенту, але їхня пропозиція є цілком дискрецією суб'єктів виконавчої влади) керівних посад (п. 10, п. 11, п. 14, п. 17 ч. 1 ст. 106, ч. 4 ст. 114, п. 9-2 ст. 116 КУ, пп. 24 п. 3 ст. 144, п. 1 ст. 154, п. 4 ст. 162 КП, ст. 8 КФ, п. а), п. ^ ст. 62 КЧ, складу або частини складу колегіальних органів (п. 12, п. 13 ч. 1 ст. 106 КУ, пп. 25, пп. 26, пп. 27 п. 3 ст. І44 КП, п. к) ст. 62 КЧ, виконавчої влади чи керівних посад (пп. 20, п. 21, п. 22, п. 23 п. 3 ст. 144 КП, п. е), п. і) ст. 62 КЧ, складу, частини складу колегіальних органів (п. 22 ч. 1 ст. 106 КУ, п. е) ст. 62 КЧ, ч. 1 ст. 56 КФ або одноосібних посад (пп. 17 п. 3 ст. 144 КП) у судовій гілці влади; 2) щодо актів: укладання міжнародних договорів (п. 3 ст. 106 КУ), винесення актів на референдум (ст. 11 КФ) та підписання законів (ч. 2 ст. 94 КУ, пп. 6 п. 3 ст. 144 КП, п. і) ст. 62 КЧ; 3) щодо здійснення звернення до народу чи парламенту про стан справ та загрози (п. 2 ст. 106 КУ, ч. 2 ст. 16 КФ, ст. 18 КФ. Звернення до органів законодавчої влади (чи інших суб'єктів) часто виступає обов'язком (у формі індивідуально імперативного виконання), наприклад, представлення Прем'єр-міністром Республіки Польща програми діяльності із пропозицією виразити довіру Сейму, передбачене п. 2 ст. 154 КП.

Разом із тим, спосіб представлення та інструменти, які застосовуються під час представлення, є цілком на розсуд виступаючого, що дозволяє віднести це повноваження до дискреційних; 4) щодо дій та організації роботи: повно-важення, пов'язані з питаннями мобілізації, застосування військових сил, запровадження військового стану, а також організація воєнізованих органів державної влади (п. 19, 20 ст. 106, п. 4 ст. 107 КУ, ст. 15 КФ), організації та діяльності уряду (ст. 77 КЧ, п. 5 ст. 114 КУ, п. 1-5, 7 ст. 148 КП), визнання іноземних держав (п. 4 ст. 106 КУ. п. 26 ст. 106 КУ) та можливість прийняття, відмови від прийняття до громадянства та надання притулку (ст. 137 КП). Останнє повноваження носить історично-традиційний характер, як право правителів приймати особу до підданства своєї країни. Також деякі із зазначених повноважень глави держави (наприклад, п. 11, п. 19 ст. 106 КУ) потребують згоди парламенту, але пропозиція кандидатури чи варіантів рішень є на розсуд глави держави.

Для судової влади дискреційні повноваження не мають настільки чіткої фіксації. Рішення суддів хоч і носить елемент розсуду, проте завжди базується на фундаменті. Згідно з ч. 1 ст. 129 КУ ним виступає верховенство права, а згідно з п. 1 ст. 95 КЧ - це закон або угоди, що є частинами правового порядку. Разом із тим, дискреція все ж добре простежується у повноваженнях Вищої Ради Правосуддя України (незважаючи на те, що це колегіальний орган). Такі органи ухвалюють рішення щодо порушення суддями вимог несумісності, надають згоду на затримання судді чи утримання під вартою та інше (ч. 1 ст. 131 КУ). Дискрецій- ністю завершуємо етап дослідження, пов'язаний із вико-нанням повноважень.

Наступним етапом є аналіз набуття повноважень на основі конституційної дієздатності.

Конституційна дієздатність. Як відомо із теоретичних основ цивільного права, дієздатністю визначають здатність особи своїми діями набувати права та обов'язки. Під здатністю слід розуміти зрілість особи [11, с. 85-86]. Належне усвідомленість своїх дій (вольовий момент) та керування ними (інтелектуальний момент), що вказує на повноцінність зрілості. Як зазначає А. Пасічник, відсутність хоча б одного із елементів є підставою визнати особу недієздатною [21, с. 61]. Конституційна дієздатність - це сукупність формально визначених умов, наявність яких дозволяє особі реалізувати своє виборче право та право на участь в управлінні державними справами. Умовами виступають критерії, яким повинна відповідати особа, щоб підтвердити здатність набути статус суб'єкта владних повноважень.

Для законодавчої гілки такими критеріями виступають ценз громадянства, віковий ценз, виборчий ценз (наявність права голосу), ценз осілості та моральний ценз (щодо погашеної та знятої судимості). У більшості конституцій домінують тільки перші три (ч. 2-3 ст. 76 КУ, п. 1 ст. 99 КП, ст. 19 КЧ).

Виконавча влада забезпечується цензовими критеріями громадянства, віку, виборчим цензом, цензом осілості (ч. 2 ст. 103 КУ, п. 3 ст. 127 КП, п. 1 ст. 57 (із посиланням на п. 2 ст. 19 КЧ). Конституція України також доповнена вимогою знання державної мови (мовний ценз). У Конституції Республіки Польща та Чеської Республіки ценз осілості відсутній.

Окремо варто звернути увагу на статті, спільні для обох гілок влади, норми яких прямо вказують на неспроможність особи виконувати повноваження (кваліфікується фактором, який залежить від людини, хоча не пов'язаний із її здібностями чи волею, а отже не є чинником). Це може бути наслідком загальної втрати дієздатності, яка встановлюється судом (п. 3 ст. 81 КУ, п. ф ст. 25 КЧ - законодавча влада), стану здоров'я, що також потребує підтвердження певних органів (п. 2 ст. 108, ст. 110 КУ, пп. 4 п. 2 ст. 131 КП - виконавча влада) та іншими серйозними причинами (ст. 66 КЧ).

У судовій владі дієздатність визначається: цензом громадянства, віковим цензом, освітнім цензом (вища юридична освіта, винятковість юридичних знань), кваліфікаційно-професійним цензом (стаж роботи та здібності), цензом моральності (вимога щодо доброчесності, високих моральних якостей, бездоганності репутації) та мовним цензом, притаманним Конституції України (ч. 3 ст. 127, ч. 4 ст. 148 КУ, п. 3 ст. 84, п. 2 ст. 93 КЧ, п.1 ст. 194, п. 1 ст. 199 КП). Призначення судді згідно з ч. 2 ст. 128 КУ здійснюється за конкурсом, який дозволяє визначити відповідність особи зазначеним умовам освіти, кваліфікації, моральних якостей.

Цензи сприяють тому, щоб право на участь у державних справах та набуття статусу могло бути реалізоване людьми, які здатні це робити. Відповідність цим умовам потребує людських знань, умінь, навичок, які згодом можуть бути задіяні для розвитку державної влади.

Інтердикційне становище (з латинської іПег&сІнт - заборона) суб'єкта владних повноваень включає норми, що стосуються заборон та обмежень [22, с. 288].

Заборони - норми, які своєю диспозицією встановлюють обов'язок утриматися від вчинення певних дій [23, с. 449]. Заборона у конституції - це неможливість реалізувати певні позитивні права протягом періоду виконання суб'єктом публічних повноважень. Винятком вважаємо заборону підприємницької діяльності або діяльність в управлінні комерційної організації, оскільки вона є різновидом природного права та похідною від права на вільно погоджену та обрану працю.

Для законодавчої влади заборони проявляються через несумісність парламентського мандату з іншим пред-ставницьким мандатом, оплачуваною посадою, підприємницькою діяльністю (п. 2 ст. 78 КУ, п. 1 ст. 22 КЧ, п. 1-2 ст. 103 КП). Виділяється ст. 32 КЧ, згідно з якою парламентар, що є членом уряду, не може бути головою (заступником) жодної палати парламенту і як член комітету брати участь у слідчих чи простих комісіях. Антропо- центричною також є заборона щодо членства одночасно у двох палатах парламенту (ст. 21 КЧ, п. 2 ст. 100 КП).

Виконавча та судова влади також характеризуються вимогою несумісності із діяльністю, що суперечить виконанню суб'єктом своїх обов'язків, наприклад, інший представницький мандат, адміністративна посада (крім адміністративних посад судової влади), членство у публічній спілці чи підприємницька діяльність із окремими винятками щодо викладацької, наукової та творчої діяльності, про що йшла мова в частині прав (п. 1 ст. 103, ст. 120 КУ, ч. 1 ст. 23 КФ, ст. 70 КЧ, ст. 150, п. 2 ст. 205 КП - виконавча влада; ч. 2 ст. 127, ч. 6 ст. 131, ч. 5 ст. 148 КУ, п. 3 ст. 178, п. 4 ст. 195 КП, п. 3 ст. 82 КЧ, ст. 57 КФ - судова влада ). Ч. 2 ст. 106 КУ зазначає неможливість Президента України передавати свої повноваження іншим особам або органам. Окремо передбачено заборону обіймати посаду глави держави, керівника правоохоронної структури та члена адміністративного органу судової влади більше двох строків поспіль (п. 3 ст. 103 КУ, п. 4 ст. 131-1 КУ, п. 2 ст. 127 КП, ч. 5 ст. 131 КУ). П. 1 ст. 194 КП для члена Конституційного Трибуналу Республіки Польща передбачає перебування на посаді не більше одного строку.

Обмеження - це встановлення певних меж та недопущення поширення чого-небудь [15, с. 536]. Конституційні обмеження встановлюються щодо реалізації можливостей несумісних із державними повноваженнями та забезпечу-ються елементом санкції за порушення. Взято до уваги ті обмеження, які залежать від волі людини та не є прямим наміром припинити повноваження, наприклад, шляхом подання заяви.

У законодавчій владі негативні наслідки припинення повноважень можуть настати за умови припинення грома-дянства або виїзду за межі держави на постійне проживання, порушення вимог несумісності, невходження або виходу парламентаря із депутатської фракції політичної сили, від якої його було обрано (п. 4, п. 5, п. 6 ч. 2 ст. 81 КУ, п. і) ст. 25 КЧ). Припинення повноважень також настає при відмові парламентаря давати присягу (п. ф ст. 25 КЧ, п. 3 ст. 104 КП). Ст. 107 КП вказує на обмеження депутата здійснювати господарську діяльність із майном Державної скарбниці. Негативні наслідки можуть настати з мотивації (ініціативи) Маршелка Сейму.

Виконавча влада, як і законодавча, має вимоги щодо несумісності президента (ч. 1 ст. 68 КФ) та наслідки за відмову давати присягу (ст. 60 КЧ).

Судова влада, окрім несумісності (п. 2 ч. 5 ст. 126, п. 3 ч. 2 ст. 149-1 КУ) та припинення громадянства (п. 2 ч. 6 ст. 126 КУ), має також незгоду на переведення до іншого суду при ліквідації чи реорганізації (п. 5 ч. 5 ст. 126 КУ), що згідно з українським законодавством веде до звільнення судді.

Інші види обмеження стосуються або порушень (наприклад дисциплінарних), або обставин, що не носять елементу людського чинника (втрата повноважень за станом здоров'я), тому вони не є предметом нашого дослідження.

Реалізація дій, передбачених обмеженнями, має змішаний характер, вона є правомірною, але не співмірною з отриманими повноваженнями, що призводить до їх припинення чи звільнення суб'єкта (санкції). Заборони врегу-льовують тільки неправомірні позитивні дії, які недозво- лені за самим змістом.

Колективний антропоцентризм - останній етап нашого нормативного аналізу відокремлений від основної класифікації. Колектив - це сукупність людей, об'єднаних спільною діяльністю [24, с. 217]. Колективний антропо-центризм - це явище, в якому спільна справа залежить від участі кожного індивіда. У конституційному праві таке явище відображається у формі узгоджених позицій, згоди (консенсус при голосуванні, політична воля), консультацій між суб'єктами державної влади, контрасигнацій, змісті процедури формування складу органу кількома гілками влади та заступництві. Найчастіше застосовується як механізм прийняття рішень.

У законодавчій владі колективний антропоцентризм у формі узгодження позицій проявляється при формуванні коаліції депутатських фракцій (ч. 6 ст. 83 КУ); при вираженні групою парламентарів вотуму недовіри уряду чи окремим міністрам (ст. 158, п. 1 ст. 159 КП, п. 2 ст. 72 КЧ); при конституційному поданні (ч. 2 ст. 150 КУ, п. 1 ст. 191 КП, ч. 2 ст. 61 КФ) та поданні законопроектів щодо змін конституції (ст. 154, ч. 1 ст. 156 КУ); при обставині скликання позачергових засідань на вимогу більшості членів парламенту (ч. 1 ст. 29 КФ, ч. 2 ст. 83 КУ, п. 3 ст. 34 КЧ); у процесах запитань і відповідей між парламентом та урядом (ч. 6 ст. 48 КФ, п. 1-2 ст. 115 КП).

Нормами основних законів також передбачено згоду (консенсус) парламенту для прийняття рішень. Якщо узго-дження позицій передбачає попередню домовленість, то згоду видно тільки з результату загального голосування. Її варто виділяти окремо, оскільки право голосу є індивідуальним для кожного депутата та реалізується ним самостійно незалежно від попередніх домовленостей. Згодою достатньої кількості парламентарів приймаються або не приймаються закони, конституції у частині змін чи поправок до них (п. 2 ст. 121 КП, п. 2-3 ст. 46 КЧ, ст. 155, ст. 156 КУ), обговорюються та голосуються заяви уряду (ст. 50-1 КФ), обирається та відкликається голова, перший заступник та заступник у парламенті (ч. 1 ст. 88 КУ). Конституціями може бути передбачено ймовірний конфлікт елементу згоди при узгодженні позицій та голосуванні. Наприклад, у пп. а) п. 1 ст. 35 КЧ зазначено про розпуск палати депутатів, якщо палата не надасть резолюцію довіри уряду, котрий був запропонований головою цієї ж палати (попередня узгодженість зумовлена ризиком розпуску, якщо палата не проголосує за довіру уряду, який сама ж узгодила). Нестача колективної згоди (волі кожного парламентаря), окрім ненадання вотуму довіри (п. 2-3 ст. 154 КП), має такі регламентовані наслідки: не сформовано коаліції депутатських фракцій чи персональний склад уряду, не прийнято програми уряду, не розпочато пленарні засідання (п. 1-3 ч. 2 ст. 90 КУ, п. 2 ст. 116 КП, п. 1 ст. 34, пп. а - d) п. 1 ст. 35 КЧ). Через узгодження волі приймаються рішення про саморозпуск парламенту (його палати) (п. 3 ст. 98 КП, п. 2 ст. 35 КЧ). Відповідальність парламентаря настає за згоди палати, до якої він входять (п. 4 ст. 27 КЧ).

Виконавча влада, крім узгодження позицій та згоди, включає також елемент консультацій. Якщо узгодження позицій - це попередня домовленість, згода - голосування або вчинення колективних дій (бездіяльності при нестачі згоди) без попередньої домовленості, то консультації - це прояв обговорення та ознайомлення з думкою іншого суб'єкта державної влади. Рішення в результаті консультації приймається здебільшого індивідуально (наприклад, президентом), а не колегіально.

Виходячи з аналізу конституцій, консультації застосовуються при достроковому припиненні діяльності парламенту (що також є гарантією при настанні відповідальності), його палати чи призначенні додаткових днів сесії. Здійснюється шляхом ознайомлення з думкою голови, заступника голови парламенту, головами палат, фракцій та в окремих випадках прем'єр-міністром (ч. 3 ст. 90 КУ, п. 4 ст. 98 КП, ч. 1 ст. 12, п. 3 ст. 28 КФ); при прийнятті окремих рішень за умов підписання закону, деякі положення якого визнані неконституційними або закону, запропонованого урядом (ч. 4 ст. 122 КП, ч. 2 ст. 38 КФ), загрози національній безпеці та прийняттю рішень мілітаризованих та інших центральних органів (ч. 1, 3 ст. 16 КФ, ч. 5 ст. 107 КУ).

Для колегіального органу узгодження позицій дозволяє реалізовувати міру можливої поведінки (право), незважаючи на те, що ця міра притаманна індивідуальному (одноосібному) суб'єкту. Спільна згода колективного органу дозволяє реалізувати спільну волю. У такий спосіб уряд може визнати проект закону терміновим, вимагати можливості тимчасово видавати ордонанси законодавчого характеру, відмовлятися від розгляду поправок, зробити заяву у парла-менті, висловлювати свої погляди щодо законів, приймати резолюції чи скликати поза сесійні засідання парламенту (п. 1 ст. 123 КП, ч. 1 ст. 38, ч. 2 ст. 44, ст. 5о-1 КФ, п. 1 ст. 44, п. 3 ст. 34, п. 2 ст. 76 (згода більшістю голосів) КЧ).

Колективний антропоцентризм також використовується у якості інших механізмів. Наприклад, процедура контрасигнації, тобто прийняття рішення (здійснення призначення) за підписом двох індивідуальних суб'єктів, які несуть солідарну відповідальність (ст. 19, ч. 1 ст. 21 (ч. 2 ст. 13), ст. 22 КФ, ч. 4 ст. 106 КУ, п. 1, п. 3 ст. 133, п. 2 ст. 144 КП, п. 3 ст. 63 КЧ). У цьому контексті колективний антропоцентризм може бути інструментом стримування і противаг, якщо суб'єкти представляють різні гілки влади (п. 2 ст. 144 КП); процедура узгодженням позицій щодо формування уряду (п. 9 ст. 106 КУ) та при призначенні на окремі державні посади (п. 10, п. 11, п. 14 ч. 1 ст. 106 КУ, пп. 24 п. 3 ст. 144 КП, ч. 4 ст. 114 КУ); процедура вирішення розбіжностей у процесі формування уряду шляхом консенсусу, розпуску, скликанням змішаних комісій (п. 1-2 ст. 155 КП, п. 4 ст. 68 КЧ, ч. 2 ст. 45 КФ); випадки заступництва при неспроможності виконувати повноваження чи достроковому їх припиненні (ст. 112 КУ, ст. 66 КЧ, п. 3 ст. 131 КП).

Судова гілка влади наповнена консультаціями, згодою та механізмом досягнення консенсусу, які використовуються при утворенні, ліквідації, реорганізації суду, призначенні суддів та здійснюється між президентом і центральним судовим органом або парламентом (ч. 2 ст. 125 КУ, п. 2 ст. 84 КЧ, п. 3 ст. 183 КП). Для забезпечення справедливого рішення судові органи діють за принципом колегіальності (ч. 2 ст. 147 КУ). Їхній склад формується збалансовано між гілками влади. Якщо судовий орган приймає рішення щодо суддів, то складається із представників адвокатури, прокуратури, гілок влади, але домінуючими будуть судді. Якщо рішення приймаються щодо прокурорів, то в більшості будуть представники прокуратури. Такі поєднання знань, умінь, навичок та досвіду сприяють незалежності судового органу і справедливості його рішень (ч. 2 ст. 148, п. 2 ст. 131 КУ, ст. 56, ст. 65 КФ, пп. 1-3 п. 1 ст. 187 КП ).

Таким чином, ми розглянули та систематизували норми основних законів країн Центральної та Східної Європи. У результаті проведеного дослідження виявлено низку нових поглядів, серед яких норми антропоцентричного характеру можна класифікувати за критеріями виконання, набуття повноважень та інтердикційним становищем суб'єкта державної влади; гілки державної влади слід персоналізувати (парламентарі, міністри, судді) з метою точнішого розуміння можливостей (гарантії, заборони, обмеження, конституційної дієздатності) та повноважень (прав, обов'язків, дискреції) суб'єктів державної влада; фундаментом обов'язків із антропоцентричної точки зору є присяга державного службовця; дискреційні повноваження - це різновид обов'язків; конституційна дієздатність, заборони та обмеження - це три невід'ємні елементи статусу державного службовця.

Персоналізація державної влади також сприяє розумінню процесів взаємодії суб'єктів у рамках колективного антропоцентризму. Більшість таких процесів здійснюються шляхом узгодження позицій, консультацій, згоди при голосуванні. Розвиток антропоцентричного напрямку дослідження дозволить у перспективі чіткіше передбачати можливі повороти правопорядку та попереджати їх негативні наслідки шляхом законодавчого регулювання.

антропоцентризм державна влада

ЛІТЕРАТУРА

1. Constitution of France Republic, 1958. URL: https://www.conseil-constitutionnel.fr/sites/default/files/as/root/bank_mm/anglais/ constiution_anglais_oct2009.pdf.

2. Шаповал В.М. Конституція Французької Республіки (з передмовою В.М. Шаповала). Київ : Москаленко О.М., 2018. 56 с.

3. Constitution of The Czech Republic, 1992. URL: https://www.usoud.cz/fileadmin/user_upload/Tiskova_mluvci/Ustava_EN_ve_zneni_ zak_c._98-2013.pdf.

4. Constitution of The Republic of Poland, 1997. URL: http://www.sejm.gov.pl/prawo/konst/angielski/kon1.htm.

5. Шаповал В.М. Конституція Польської Республіки (з передмовою В.М. Шаповала).Київ : Москаленко О.М., 2018. 82 с.

6. Конституція України станом на 24.04.2019 р.: відповідає офіційному тексту. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996. № 30. с. 141. URL: https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80/sp:java-:max25/print.

7. Федоренко В.Л. Суб'єкти конституційно-правових відносин в Україні та їх система. Бюлетень Міністерства юстиції' України, 2011. № 4. С. 27-34.

8. Словник української мови / за ред. тому П.П. Доценко, Л.А. Юрчук. Київ : «Наукова думка», 1971. Т 2. 550 с.

9. Зайчук О.В., Оніщенко Н.М. Теорія держави і права. Академічний курс: підручник. Київ : Юрінком Інтер, 2006. 688 с.

10. Магновський І.Й. Гарантії прав і свобод людини та громадянина в праві України: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юр. наук : 12.00.01. Київ, 2003. 22 с.

11. Цивільне право України: Загальна частина: підручник / В.Г. Фазикош, С.Б. Булеца та інші. Київ : Знання, 2010. 631 с.

12. Рішення Конституційного Суду України від 29 січня 2008 року № 2-рп / 2008 у справі № 1-5/2008 (про звільнення народних депутатів України з інших посад у разі суміщення). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v002p710-08.

13. Статус суддів: теоретичний та порівняльно правовий аналіз: монографія / Л.М. Москвич., 2004. 224 с.

14. Юридична енциклопедія: В 6т / за ред.: Ю.С. Шемшученко та інших. Київ : Видавництво «Українська енциклопедія», 1998. Т 4: Н-П, 2002. 720 с.

15. Словник української мови / за ред. тому В.О. Винник, Л. А. Юрчук. Київ : «Наукова думка», 1974. Т 5. 840 с.

16. Етимологічний словник української мови: В 7 т. / редкол. : О.С. Мельничук (гол. ред.) та інші. Київ : Наукова думка, 1982. Т 1: А-Г 632 с.