Генезис використання службових тварин та спеціальної техніки при здійсненні оперативно-розшукової діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Генезис використання службових тварин та спеціальної техніки при здійсненні оперативно-розшукової діяльності

Сергій Пеньков доктор юридичних наук У ДФС у Дніпропетровській області)

Анотація

Досліджено розвиток засобів оперативно-розшукової діяльності від стародавніх часів до сьогодення. Розглянуто етапи розвитку засобів ОРД, зокрема службових тварин та спеціальної техніки, їх залежність від науково-технічного прогресу та роль у протидії злочинності.

Ключові слова: службові тварини, одорологія, спеціальна техніка, словесний портрет, дактилоскопія, фотографування.

Abstract

Serhii V. Penkov. The genesis of the use of service animals and special equipment in the conduct of operational investigative activities

The article deals with research of development of means of operational-search activities (OSA) from ancient times to the present. The stages of the development of OSA tools, including service animals and special equipment, their dependence on scientific and technological progress and the role in combating crime have been considered.

The author has concluded that the genesis of the use of service animals suggests that: розшуковий тварина службовий

1) for many years (from the second century BC) in the law enforcement system used different species of animals, including geese, horses, rats, dogs, etc .;

2) the process of formation of the use of dogs in law enforcement went from the use of the latter in hunting and military affairs to the gradual occupation of a separate link in the structure of law enforcement, in particular dogs began to be used on a professional basis to search for odors, data transmission, protection of objects and people, detention of offenders, etc .;

3) analysis of the practice of using animals allows us to state that the largest and oldest role in law enforcement was played by dogs.

From its immergence to the present day, the means of operational and investigative activities are in a state of constant development and improvement. Scientific and technological progress has turned covert means of obtaining information into one of the most effective tools for combating crime. For example, the capabilities of the operational and technical department of the Main Department of the State Tax Service in Dnipropetrovsk region will allow to simultaneously control a significant number of telephone lines, which allows you to effectively confront a permanent organized criminal group, especially at the stage of preparation for crime.

The use of such powerful tools on the one hand allows to obtain a huge array of information about the phenomena and processes occurring in the criminal environment, and therefore requires a significant number of experienced professionals to process it and extract information relevant to combating crime. On the other hand, along with information on training and enforcement, law enforcement agencies inevitably receive information on the honor and dignity of citizens that is irrelevant to pre-trial investigations, posing a real threat of abuse. Thus, the requirements for the impartiality of law enforcement officers increase, and the legislator is faced with the task of significantly improving the existing legal framework regulating operational and investigative activities.

Keywords: service animals, odorology, special technique, physical description, fingerprinting, photographing.

Постановка проблеми. Від початку існування держави, панівний клас, намагаючись утримати владу, прагнув контролювати поведінку широких народних мас, своєчасно виявляти та усувати лідерів протестного руху. Для надання легітимності своїм діям, можновладці, згодом, оголосили дії направленні на повалення державної влади (або окремих володарів) злочинами. Як з'ясувалось, найбільшої ефективності протидії такій злочинності вдавалось досягнути при застосуванні негласних засобів отримання інформації. В подальшому, з розвитком держави, виникненням і широким застосуванням письменності, появою нормативних актів, застосування цих засобів поширилось і на діяльність держави з виконання правоохоронної функції. Застосування негласних методів, засобів і способів отримання інформації було легітимізовано, знайшло своє відображення у законодавчих та інших нормативних актах. Вдосконалення оперативно-розшукової діяльності не припиняється і в наші часи. Науково-технічний прогрес, розвиток права, інших юридичних наук, постійна боротьба за дотримання прав людини, змушують, як науковців, так і оперативних працівників перебувати у постійному пошуку нових методів, способів і засобів оперативно-розшукової діяльності для досягнення основної мети кримінального судочинства: щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений. І при цьому необхідно не допустити порушення основних прав і свобод людини, або звести такі порушення к мінімуму, необхідному для виконання завдань оперативно-роз^кової діяльності.

Мета цієї статті - простежити генезис використання службових тварин та спеціальної техніки при здійсненні оперативно-розшукової діяльності, визначити ефективність їх застосування на кожному історичному етапі.

Виклад основного матеріалу. Проблема протидії злочинності розпочинає свою історію ще з давніх часів [1-5]. Враховуючи це, не дивним є те, що одночасно постають питання пошуку перспективних шляхів підвищення ефективності такої діяльності та, як наслідок, провідну роль розпочинають відігравати засоби оперативно-розшукової діяльності, зокрема службові тварини та спеціальна техніка. Перш за все розглянемо генезис використання службових тварин як одного із засобів ОРД у процесі протидії злочинності. Перші згадки щодо використання тварин з метою досягнення правоохоронних цілей датуються II сторіччям до нашої ери. Так, наукова література, присвячена Стародавнім часам, містить у собі згадки про використання таких тварин, як гусей, собак, коней, слонів та навіть щурів [3-4]. Однак у ті часи тварини здебільшого використовуються як військовий засіб, зокрема задля залякування противника, подолання його опору та знищення перешкод. Крім того, в античні часи собак використовували як гінців, їх змушували ковтати донесення [6].

Що стосується використання тварин за часів Київської Русі, то за часів Ярослава Мудрого, собака інколи застосовувався з метою пошуку та загнання злочинця під час "гоніння слідом" [6].

В епоху Середньовіччя подовжується використання собак та коней на службі у державних органах. Так, чудове чуття собак та їх схильність до охорони і захисту господаря дозволили використовувати їх для вартової служби в численних фортецях, цитаделях, укріплених районах і містах [7].

Слід відзначити, що в ті часи певний відсоток собак дресирували для пошуку людини за її слідами. В Америці під час завоювання індіанських земель європейцями собак тренували знаходити і вбивати індіанців. В Ла-Вега (Домініканська Республіка) кілька тисяч індіанців повернуті після втечі загоном всього зі 150 піхотинців, ЗО вершників і 20 бойових собак. У В'єтнамі американські військові використовували собак-слідопитів для пошуку в лісах партизанських таборів [8].

Уперше в поліцейській операції собака був задіяний 08 лютого 1816 року під час арешту злочинної групи в шотландському графстві Абердіншир. Поліцейським допомагав бультер'єр, який був навчений кидатися спереду на коней, що тікали. Кінь при такому нападі ставав дибки, а вершник опинявся на землі. Поодинокі факти застосування собак правоохоронними органами мали місце в Німеччині, Англії, Франції, Росії та деяких інших країнах [9].

Становлення регулярної поліції в Росії в першій половині XVIII ст., її подальший розвиток у другій половині того ж століття і в XIX ст. сприяло вдосконаленню кримінального розшуку саме як оперативно-розшукової діяльності. Став більш різноманітним арсенал засобів і методів цієї діяльності. Зокрема, почали широко застосовуватися такі методи, як вивідування, словесні розпитування, оперативний огляд, негласні заходи спостереження, пошук з маскуванням зовнішності розшуковик співробітників, отримання відомостей від інформаторів, організація пасток, використання собак з метою розшуку осіб за запаховими слідами та ін. [10].

Перехід до регулярного застосування спеціально підготовлених собак пов'язують з ім'ям професора-криміналіста Ганса Гросса, під чиїм керівництвом в 1896 році були підготовлені перші 12 собак. Як справедливо відмічає В.М. Атмажитов, Ганс Гросс був першим вченим, який у кінці XIX сторіччя вказав на можливість використання собак у розшуковик цілях [11].

На початку XX століття розгул злочинності в Російській імперії прийняв загрозливі розміри, а кримінальний розшук був завалений нерозкригими справами та потребував нових підходів до розслідування та реформування [12]. Завдяки ентузіасту і новатору в галузі криміналістики В.І. Лебедеву в дев'ятисоті роки почали застосовувати дактилоскопію, фотографувати затриманих, складати словесний портрет та використовувати, зокрема, службових собак [13].

Починаючи з XX сторіччя на території Російської імперії розпочинається реформування кримінального розшуку [14]. До січня 1912 року 10 повітів Харківської губернії були забезпечені по одному поліцейському собаці. Місто Харків і Харківський повіт обслуговувалися 2 поліцейськими собаками, що знаходилися в розпліднику розшукового відділення. Ці собаки за запитом посилалися і в інші губернії [15]. Газети того часу рясніли повідомленнями про подвиги службових собак, які допомогли знайти та затримати біля сотні злочинців [16, с. 140].

Після закінчення Другої Світової війни та відкриття одорологічного методу службове собаківництво набуває масового поширення. М.В. Корнієнко зазначає, що у 70-ті роки XX сторіччя одорологічний метод одержав широке поширення в Німеччині, Угорщині, Болгарії, Чехословаччині та Польщі. У 1972 році в НДР при кримінально- технічній службі відповідно до директиви "Застосування диференціації запахів у боротьбі зі злочинністю" були створені одорологічні лабораторії, завданням яких було проведення ідентифікації запахів у регіонах їх обслуговування. Такі ж дослідження проводились і в Чехословаччині, де робота з консервованими запахами почалася з 1977 року за вказівкою Федерального міністерства внутрішніх справ. Так, у 1979 році за допомогою цього методу було встановлено 1041 злочинця. У Болгарії метод криміналістичної одорології одержав свій розвиток у 1978 році з прийняттям відповідного нормативного акта [17].

Починаючи з 1979 року в Науково-криміналістичному центрі МВС СРСР проводилися дослідження з удосконалювання методу криміналістичної одорології. Нові рішення щодо збору і виділення запахових слідів одержали шість авторських посвідчень, а проведені на їх основі дослідження мали позитивний результат.

Проблемам одорології, зокрема використанню службових собак, було присвячено ряд наукових досліджень. Так, у 1975 році Г.О. Гвахарія у кандидатській дисертації "Щодо деяких положень теорії інформації та теорії гри у криміналістиці (питання методології і управління)" звернувся до проблеми одорологічного методу, присвятивши особливе місце питанням удосконалення методики одорологічного дослідження за допомогою собак-детекторів [18, с.14]. Деякі дисертації з проблем вивчення нюхових здібностей собаки-детектора були захищені до появи одорологічного методу, зокрема Д.А. Флесою на тему "Вивчення нервової діяльності та чуття у собак розшукової служби" у 1952 році [19], М.М. Мизніковим "Чутливість нюхового аналізатору собак і методи його підвищення" у 1960 році [20]. О.А. Кириченко в 1992 році вперше в Україні в рамках кандидатської дисертації "Класифікація мікрооб'єктів та їх значення для розслідування злочинів проти особистості" обґрунтував можливість використання результатів лабораторного одорологічного дослідження в доказуванні у кримінальних справах [21].

Проблемам використання службових собак також було присвячено ряд дисертаційних робіт зарубіжних вчених, зокрема: К.Т. Сулімова "Криміналістична ідентифікація індивідуума за нюховими сигналами" [22]; В.І. Кругова "Ідентифікація осіб за нюховими сигналами деяких видів хребетних" [23]; Г.В. Федорова "Теорія і практика використання одорології у боротьбі зі злочинністю" [24]; О.О. Грошенкової "Використання нюхових слідів людини в розслідуванні злочинів" [25].

Відзначимо, що сьогоднішня міжнародна практика використання службових тварин, окрім собак, налічує декілька десятків видів тварин, які на постійній основі виконують правоохоронні, зокрема оперативно-розшукові, завдання у процесі протидії злочинності.

Отже, підсумовуючи наведене, можна дійти висновку, що генезис використання службових тварин свідчить про те, що:

1) протягом багатьох років (починаючи з II ст. до н.е.) у правоохоронній системі використовувались різні види тварин, серед яких гуси, коні, щури, собаки тощо;

2) процес становлення використання собак у правоохоронній діяльності пройшов від використання останніх у мисливській та військовій справі до поступового посідання окремої ланки у структурі правоохоронної діяльності, зокрема собак почали використовувати на професійно-регулярній основі для пошуку запахових слідів, передачі даних, охорони об'єктів та людей, затримання правопорушників тощо;

3) аналіз практики використання тварин дозволяє констатувати, що найбільшу та найдавнішу роль у правоохоронній діяльності відігравали собаки.

Що стосується генезису використання оперативної техніки як засобу ОРД, то слід відмітити, що свій початок становлення така техніка бере в розвідувальній діяльності. Політичні та соціальні сфери життєдіяльності більшості країн Західної Європи та Російської імперії у XIX ст. зазнають суттєвих змін, які характеризуються як позитивними, так і негативними чинниками, зокрема суттєво збільшується кількість нерозкритих тяжких та особливо тяжких злочинів. Вказане приводить до необхідності термінової розробки та впровадження у практичну діяльність новітніх способів та методів протидії злочинності. У той самий час розпочинається науково-технічний прогрес та з точки зору організації протидії злочинності відбуваються переломні моменти - винахід фотоапарату, дактилоскопічного та антропометричного методу.

В одній із газет, що видавалася в Каліфорнії, в листопаді 1841 р. повідомлялося, що французька поліція проводить фотозйомку осіб, які вчинили злочин. Це може бути свідченням першого фото-обліку громадян, який проводився за ознаками зовнішності. Відзначимо, що у 70-х рр. XIX ст. у Франції таких фотознімків налічувалося до 80 тисяч [17]. Згодом повідомлення про фотографування злочинців з'явилися в Бельгії, Швейцарії та в інших країнах. Істотних результатів у цій області домігся французький криміналіст А. Бертільон, який сконструював кілька фотокамер для пізнавальної зйомки, зйомки на місці події і для зйомки трупів. Ним же були розроблені правила сигналетичної і вимірювальної фотозйомки.

У Російській імперії в ті часи також відбувається реформування правоохоронної сфери. Основним завданням модернізації утвореної системи поліцейських і судових органів було розмежування слідства та дізнання. Одним із напрямків розв'язання цього завдання було впровадження у практику сучасних науково обґрунтованих технічних засобів і методів (антропометрії, дактилоскопії, фотографії) [26, с. 26].

Фотографічні методи дослідження доказів вперше були запропоновані і використані в Росії ученим-кримінмістом Є.Ф. Буринським (досвід використання фотографічних засобів, прийомів і методів у розкритті та розслідуванні злочинів був узагальнений у роботі російського криміналіста С.М. Потапова (1926 р.)). Вказаний вчений, окрім звичайного використання фотоапарату в розшуковій діяльності, також запроваджує в Російській імперії судову експертизу. Розвиваючи застосування фотографії у слідчій роботі, Є.Ф. Буринський займається розробкою прийомів і засобів судової фотографії. Він вважав, що необхідно розробити правила судової фотографії, які повинні знайти відображення в законі і бути обов'язковими для виконання всіма. Його думки заходять своє відображення в Указі від 03.06.1902 р., в якому йдеться про створення Розшуковик відділень при канцеляріях поліцмейстерів по всій території Російської імперії [27].

В подальшому широкого застосування набуло застосування негласної фотозйомки (а згодом кіно- і відеозйомки) з використання спеціальних фотографічних приладів, що дозволяли отримувати якісні знімки на великих відстанях, а також мікрофотоапаратів за допомогою яких можливо проводити приховану зйомку в публічних місцях або на охоронюваних об'єктах, тощо.

Як вказує В.М. Петровський, у діяльність розшуковик відділень активно проваджуються криміналістичні нововведення. Використовувався у розшуковій діяльності хімічний аналіз, який робили на прохання начальника відділення у Лікарняному управлінні; проводилася графологічна експертиза. Завідуючий антропометричним, а з 1907 р. і дактилоскопічним відділенням К. Слюсаренко розпочав використання на практиці дактилоскопії. Основним завданням судово-експертних установ було проведення досліджень із кримінальних та цивільних справ за допомогою переважно методів криміналістичної техніки - фотографії, дактилоскопії, балістики, мікроскопічного аналізу, огляд місця події. Аналогічна установа була створена і в Києві [16, с. 15^--155].

Аналіз результатів роботи таких експертних установ показав про покращення показників роботи. Зважаючи на це, наказом НКВД РРФСР від 09.07.1918 р. № 40 вся кри- мінально-розшукова міліція Радянського Союзу була "озброєна" засобами дактилоскопії і фотографії, що зіграло важливу роль у боротьбі зі злочинністю [16, с. 154-155].

У 1920 році при злитті кримінального розшуку і слідства було створено Центральне слідчо-розшукове управління, в якому, окрім інших, були створені відділи реєстраційно-дактгаоскопічної та науково-судової експертизи [28, с. 52].

Громадянська війна та інтервенція помітно загальмували розвиток науково- технічної служби міліції в України [29]. Постанова Ради народних комісарів УРСР "Про організацію відділів кримінального розшуку" вийшла тільки 03.04.1920 р., а науково- технічна служба фактично почала створюватися лише після опублікування праці "Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності" 1921 року. У складі управління судово-кримінального розшуку Головного управління міліції НКВС УРСР у грудні 1921 року функціонували дактилоскопічне, кримінально-статистичне, центральне реєстраційне відділення, відділення фотографії та криміналістичний музей. У губернських містах у відділах кримінального розшуку діяли реєстраційні та дактилоскопічні бюро і фотолабораторії [ЗО].

Разом з цим, у березні 1922 року на Всеросійському з'їзді керівників губернських і обласних відділів та підвідділів карного розшуку було наголошено, що одним із найголовніших методів їх роботи при розслідуванні і запобіганні злочинам є її наукова організація [29, 31].

З ростом науково-технічної, індустріальної бази створювалося все більше можливостей для поліпшення технічної озброєності органів внутрішніх справ, збільшилася кількість фахівців-ентузіастів і активних провідників впровадження різних технічних досягнень. Велика заслуга в цій справі у перші роки розвитку науково-технічного потенціалу належить таким видатним ученим-^имін^істам, фахівцям-практикам і талановитим організаторам, як: С.М. Потапов, І.М. Якимов, П.С. Семенівський, Н.С. Бокаріус, Б.М. Комаринець, Б.І. Шевченко та ін. [32, с. 11].

Початок Другої світової війни вніс свої корективи у запровадження техніки при розслідуванні злочинів. Лише через 20 років після вказаних подій знову розпочинається активне наверстування технічного оснащення.

Враховуючи велику кількість нової техніки, виникає необхідність створення спеціалізованих технічних підрозділів. Тому в центральному апараті МООП РРФСР було створено Оперативно-технічне управління, основним завданням якого було забезпечення впровадження науково-технічних засобів і методів у роботу оперативних підрозділів. Цим було покладено початок створення системи спеціальних науково-технічних служб системи МВС СРСР [30, с. 3].

У 1963 році на базі відділення зв'язку Південно-західного окружного управління матеріально-технічного та військового постачання Міністерства охорони громадського порядку УРСР (далі - МОГП УРСР) був утворений відділ оперативної техніки і зв'язку (далі - ВОТіЗ).

До завдань відділу оперативної техніки входило: облік і контроль за станом і застосуванням технічних засобів; вивчення і впровадження нових видів технічних засобів у практичну діяльність органів внутрішніх справ; навчання особового складу оперативно-слідчих підрозділів МВС практичним навичкам роботи з оперативно-технічними засобами; участь співробітників відділу в якості спеціаліста в розшукових заходах та слідчих діях із застосуванням технічних засобів [33, с. 39].

Водночас у 60-х роках XX сторіччя відбувається відокремлення оперативно-розшукової діяльності як науки від криміналістики і, відповідно, відокремлення засобів ОРД від криміналістичних.

У 1970 році відбулося об'єднання відділу оперативної техніки і зв'язку з науково- технічним відділом МВС. У результаті було створено Оперативно-технічне управління МВС УРСР та Відділення оперативної техніки, яке було реорганізовано у відділ. У складі Управління з'явилися нові структури: відділення із впровадження обчислювальної та організаційної техніки, ядерно-фізична лабораторія. У вказаному підрозділі існував так званий 14-й відділ, завданнями якого було виявлення інноваційної технології інших країн та розробка новітньої техніки [32].

У 1980 році Оперативно-те^ічне управління було перейменоване в Експертно- криміналістичне управління (далі - ЕКУ) без особливих змін його функцій. У самостійний підрозділ було виділено відділ зв'язку, оскільки знов таки з метою покращення розвід можливостей держави робиться перша спроба проведення моніторингу (1982 р.) [32].

Після ж реформування органів міліції в органи поліції у штаті Національної поліції України залишилась Оперативно-технічна служба (далі - ОТС).

Висновки

Від свого виникнення і до теперішніх часів засоби оперативно-розшукової діяльності перебувають у стані постійного розвитку і вдосконалення. Науково-технічний прогрес перетворив негласні засоби отримання інформації в один із найбільш ефективних інструментів протидії злочинності. Наприклад, можливості оперативно-технічного відділу ГУ ДФС у Дніпропетровській області дозволяють одночасно контролювати значну кількість телефонних ліній, що дозволяє ефективно протистояти сталим організованим злочинним угрупуванням особливо на етапі підготовки до вчинення злочинів. Використання таких потужних інструментів з одного боку дозволяє отримувати величезний масив інформації щодо явищ і процесів, що відбуваються у кримінальному середовищі, а отже, потребує значної кількості досвідчених фахівців, які будуть його обробляти та виокремлювати відомості, що мають значення для протидії злочинності. З іншого боку, поряд з інформацією щодо підготовки та скоєння, правоохоронні органи неминуче отримують інформацію щодо честі та гідності громадян, яка не має значення для досудових розслідувань, що створює реальну загрозу зловживань. Таким чином, підвищуються вимоги щодо неупередженості правоохоронців, а перед законодавцем постає завдання щодо суттєвого вдосконалення діючої законодавчої бази, що регулює оперативно-розшукову діяльність.

Список використаних джерел