Інституційне забезпечення прав пасажира за договором перевезення пасажира

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Інституційне забезпечення прав пасажира за договором перевезення пасажира

Самойленко Г.В.

Запорізький національний університет, м. Запоріжжя, Україна

Стаття присвячена актуальним питанням забезпечення прав пасажира на інституційному рівні. Йдеться про прояв загально-цивілістичних засобів забезпечення прав пасажира в механізмі правового регулювання перевезень пасажирів: здійснення цивільних прав, їх захист, забезпечення виконання зобов'язань, наслідки невиконання чи неналежного виконання договірних зобов'язань, включаючи притягнення до цивільно-правової відповідальності, їх закріплення в актах транспортного законодавства.

Автор робить висновок, що їх застосування конкретизовано в актах транспортного законодавства, що зумовлено здебільшого особливостями експлуатації різних видів транспорту та традиціями відомчого регулювання правовідносин із перевезення пасажирів різними видами транспорту.

Порушення прав пасажирів і стан забезпеченості їх прав за законодавством ЄС дозволяють зробити висновок щодо низького рівня інституційного забезпечення прав пасажирів за національним законодавством і потреби в його удосконаленні, в тому числі шляхом імплементації окремих норм ЄС, якими закріплено та забезпечено права пасажирів на різних видах транспорту.

Ключові слова: пасажир, перевезення, забезпечення прав пасажира, інституційне забезпечення прав пасажира, гарантії здійснення прав пасажиром, договір перевезення пасажира, захист цивільних прав.

Institutional provision of passenger's rights under the passenger carriage agreement Samoylenko G. V. Zaporizhia National University, Zhukovskogo Ukraine

Key words: The article deals with topical issues of securing the rights of the passenger, transportation,passenger at the institutional level. This concentration of attention is due security of passenger rights,to several factors. First, the need to improve the legal regulation of institutional support ofpassenger transportation. As the rights of passengers are violated, the passenger rights, guarantees ofmechanism for ensuring the rights of passengers cannot be considered exercising of passenger rights,perfect. That is why the legislator's main focus on regulating the legal contract of carriage ofrelationship for the carriage of passengers should be the passenger's passengers, protection of civilrights and their security. After all, services are provided for the rights.passenger.

Therefore, his consumer expectations must be met. Secondly, the main source of legal regulation of the legal relationship for the carriage of passengers is the transport legislation. Article 908 of the Civil Code of Ukraine stipulates that the conditions of carriage are determined by the transport statutes and codes and other acts issued on their basis. Specifying the guarantees of passenger rights in specialized transport legislation should contribute to the provision. But it turns out that the lack of consolidation of the rights of passengers, which are recognized by EU Regulations, guarantees of ensuring their implementation and observance, consequences of their violation, features of civil legal protection in specialized transport legislation, give rise to low efficiency of securing the rights of passengers under the current legislation of Ukraine.

Civil liability as a tool for protecting the rights of the passenger is only one of the institutional safeguards for passenger rights. It applies at the stage of human rights protection, however, because of the minimum of grounds and conditions of attraction to it, it does not guarantee all the rights of the passenger. In part, passengers' rights are ensured by consumer legislation that lays down general safety and quality provisions, the consumer's right to complete, objective and reliable information. However, in the case of violation of these rights, and in the event of delayed flight or violation of the timely delivery of the passenger, he may rely on compensation for non-pecuniary damage. However, there is a need to prove its existence and determine the amount of compensation that is problematic.

Infringements on the rights of passengers and the status of their rights under EU law make it possible to conclude that the level of institutional protection of passenger rights under national law is low. There is a need to implement specific EU rules that enshrine and secure the rights of passengers in different modes of transport. At present, there is no institutional guarantee of passenger rights. They are. However, not all passenger rights recognized in the EU are enshrined at the institutional level in national law, which gives rise to the lack of guarantees for their implementation and protection. In view of the positive experience of institutional protection of passenger rights in the EU, the relevant rules should be implemented in transport legislation.

Існують рівні забезпечення прав людини. Загальноправовий рівень містить конституційні гарантії здійснення прав, включаючи право на захист. Галузевий (приватний) конкретизує ці гарантії в характеристиці засад цивільного законодавства, нормах щодо здійснення та межах здійснення цивільних прав, здійснення права на захист, вимогах до належного виконання договірних зобов'язань, способах забезпечення виконання зобов'язання. Оскільки ст. 908 ЦК України закріпила, що умови перевезення визначаються транспортними статутами та кодексами, іншими актами, виданими на їхній основі, гарантії прав пасажира мають бути конкретизованими в спеціалізованому транспортному законодавстві. Йдеться про інституційний (щодо перевезень пасажирів) і субінституційний (перевезення різними видами транспорту) рівні.

Оскільки на цьому рівні має місце урахування функціонування різних видів транспорту, то засоби забезпечення прав пасажирів мали б узгоджуватися з цими особливостями. Проте кричущі факти порушень прав пасажирів свідчать про недосконалість саме інституційного та субінституційного рівнів забезпечення прав пасажирів. Тому вони потребують удосконалення.

Серед дослідників правовідносин із перевезення пасажирів слід визначити А. О. Мінченко, О. М. Нечипуренко, Д. С. Абрикосова, С. О. Сумкіна, У. П. Гришка, І. С. Лукасевич-Крутник, Г. В. Чурпіту. Проте ці роботи звернені більше до дослідження правовідносин із перевезення, аніж орієнтовані на потреби та інтереси пасажира, а тим більше забезпечення їх прав. У такому контексті це дослідження є першим, орієнтованим на людину-пасажира, на забезпечення його прав, свобод та інтересів за договором перевезення пасажира.

Частково цьому питанню увагу приділила І. С. Лукасевич-Крутник у своїй монографії, проте вона обмежилася способами забезпечення виконання зобов'язань (йдеться про неустойку, поруку, гарантію, заставу, притримання, завдаток), які є додатковими (акцесорними) забезпечувальними заходами [1, с. 322]. Автор вважає, що в механізмі забезпечення прав пасажира вони відіграють роль інструментів забезпечення.

Завдання відповідають меті дослідження і полягають у з'ясуванні існуючих засобів забезпечення прав пасажирів на інституційному та субінституційному рівнях (щодо перевезень пасажирів різними видами транспорту), виявленні прогалин і протиріч чинного законодавства, яким формалізовано ці засоби, виробленні авторського підходу щодо удосконалення механізму інституційного забезпечення прав пасажира.

Категорія «забезпечення» наразі в юридичній літературі використовується у кількох значеннях: загальноправовому і цивілістичному. В загальноправовому значенні йдеться про забезпечення прав і свобод. І. О. Ієрусалімова визначила, що під «забезпеченням» прав і свобод варто розуміти створення належних умов їх реалізації [2, с. 88]. А. Ю. Олійник під забезпеченням конституційних прав і свобод розуміє створення сприятливих умов для їх здійснення, охорони та захисту суб'єктивних прав від їх порушення; відновлення порушеного права компетентними органами шляхом здійснення матеріальних і процесуальних юридичних засобів [3, с. 153]. Визначалися навіть складники забезпечення прав: 1) система гарантій; 2) діяльність органів держави зі створення умов для реалізації прав громадян, їх охорони, захисту і відновлення порушеного права.

Т. В. Гавронська під забезпеченням прав і свобод людини визнала діяльність держави, що ставить своїм завданням сприяння в реалізації прав і свобод людини шляхом нормативно-правового впливу на формування загально-соціальних (економічних, політичних, духовно-ідеологічних) та юридичних (правових) гарантій, які створюють умови, засоби та способи для ефективної охорони і захисту прав та свобод людини [5, с. 9]. На її переконання, ці правові гарантії поділяються на дві групи: нормативно-правові та організаційно-правові гарантії забезпечення прав і свобод людини [5, с. 5].

Г. Шмельова, визнаючи забезпечення системою ефективних юридичних засобів реалізації, охорони й захисту прав людини, визначила елементи механізму забезпечення: 1) національне законодавство, яке є основою усього цього механізму; 2) юридичні процедури реалізації прав; 3) юридичні засоби охорони прав; 4) юридичні засоби захисту прав людини [4, с. 50-51].

У цивільному праві категорія «забезпечення» використовується здебільшого у вузькому значенні - як додатковий (акцесорний) засіб забезпечення зобов'язання, який породжує додаткове правовідношення. Так, К. І. Аннєнков під забезпеченням розумів засоби і способи, спрямовані на укріплення зобов'язань [6, с. 231], а В. В. Вітрянський визначив його орієнтованість на стимулювання належного виконання зобов'язання, зменшенні негативних наслідків, які виникли у зв'язку з його порушенням, а точніше - у захисті майнового інтересу кредитора [7, с. 323].

О. Р. Шишка визначив, що те забезпечення, про яке йдеться в ст. 546 ЦК України, спрямоване на стимулювання боржника до належного виконання зобов'язання через настання для нього негативних наслідків. Воно полягає у покладанні на боржника додаткових майнових обтяжень (неустойка, завдаток, застава, притримання), залучення до виконання зобов'язання третіх осіб (порука, гарантія). Ці способи забезпечення мають факультативний щодо основного зобов'язання характер [8, с. 70-71].

Запропонований С. Н. Братусем підхід дозволяє розуміти «забезпечення» у широкому і вузькому (застосування способів забезпечення виконання зобов'язання) значеннях. На його думку юридичні гарантії забезпечення знаходяться як у самих правових нормах, що мають метою правове регулювання шляхом встановлення прав і обов'язків учасників, так і в тих нормах, якими передбачено можливість застосування державного примусу у випадку порушення суб'єктивного права, примусу до виконання нового обов'язку, який може визначатися як нормативно, так і сторонами за договором [9, с. 91].

Означене дозволяє зробити висновок, що забезпечення прав пасажира охоплюється не лише способами забезпечення виконання зобов'язань. Саме тому обґрунтованою є позиція віднесення до правових гарантій забезпечення прав як юридичного закріплення прав, свобод і обов'язків людини, так і створення ефективної системи охорони і захисту державою прав і свобод людини; роль правових гарантій зводиться до створення необхідних умов для перетворення закріплених у нормі права (в тому числі мононормі-договорі) прав і свобод людини з можливостей на реальність.

Специфіка правовідносин за договором перевезення пасажира, який є публічним договором про приєднання, зумовлює відсутність у пасажира можливості впливати на формування умов договору, формувати гарантії здійснення своїх прав, їх охорону та захисту. Саме тому обов'язок сформувати механізм забезпечення прав пасажирів покладається на державу, яка повинна закріпити відповідні правові гарантії. У сфері забезпечення прав пасажира за договором перевезення пасажира такий підхід пояснюється і тим, що йдеться про задоволення потреби пасажира у перевезенні, яке є за своєю сутністю особистим немайновим благом. Тому воно має забезпечуватися не лише матеріальними способами забезпечення, але й засобами організаційного характеру, оскільки йдеться про спосіб, організацію умов здійснення та здійснення особистого немайнового права пасажира. Такий підхід узгоджується і з позицією Т. В. Гавронської, на думку якої права та свободи людини можуть реально втілюватися в життя, як правило, за наявності певних механізмів їх здійснення [5, с. 15].

Якими наразі інституційними гарантіями забезпечуються права пасажира? Звичайно, вони базуються на галузевих цивільно-правових гарантіях, закріплених в актах цивільного законодавства, і в першу чергу, в ЦК України: ст. 3 - Засади цивільного законодавства; ст. 12 - Здійснення цивільних прав; ст. 13 - Межі здійснення цивільних прав; ст. 15 - Право на захист цивільних прав та інтересів; ст.ст. 272275 - Здійснення, забезпечення, обмеження та захист особистого немайнового права; ст. 526 - Загальні умови виконання зобов'язання; ст. 546 - Види забезпечення виконання зобов'язань; Глава 51 ЦК України - Правові наслідки порушення зобов'язання, відповідальність за порушення зобов'язання; § 1 Глави 82 ЦК України - Загальні положення про відшкодування шкоди та § 2 Глави 82 ЦК України - Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншій шкоді здоров'ю або смертю. пасажир транспортний конституційний договір

Інституційні гарантії є втіленням галузевих гарантій у забезпечення прав пасажирів у правовідносинах із їх перевезення і стосуються не лише способів забезпечення виконання зобов'язань і притягнення перевізника-порушника до цивільно-правової відповідальності, а й механізму здійснення прав пасажиром.

Так, актами транспортного законодавства закріплено модус належного виконання зобов'язання з перевезення пасажира шляхом покладання на перевізників і пасажирів прав, обов'язків і заборон. Пасажир має право на інформацію, право зайняти місце в транспортному засобі, бути доставленим, звернутися за захистом свого порушеного права тощо. Змістовне наповнення прав пасажирів формалізоване Правилами перевезень пасажирів різними видами транспорту і зумовлене специфікою діяльності відповідного виду транспорту та модусу виконання договору. Так, на залізничному транспорті пасажир має право безкоштовно отримати безоплатно кип'ячену воду, оплачену білизну. Звичайно, що такі права відсутні на інших видах транспорту внаслідок відсутності засобів заварювання кип'яченої води та спальних місць тощо.

Існують «універсальні» права пасажирів різних видів транспорту. За логікою вони повинні мати єдиний формат забезпечення (спосіб, форму, засоби, прийом впливу на поведінку учасників). На жаль, відомчий характер актів, якими врегульовано перевезення пасажирів різними видами транспорту, наразі не сприяє забезпеченню єдиного підходу. Так, на автомобільному транспорті на перевізника покладається обов'язок здійснити перевезення, організовувати проїзд пасажирів до місця призначення за маршрутом без додаткових фінансових витрат пасажирів, насамперед осіб з інвалідністю, громадян похилого віку, вагітних жінок, пасажирів із дітьми дошкільного віку, у разі припинення поїздки через технічну несправність транспортного засобу чи настання надзвичайної або невідворотної за цих умов події (п.п. 9 п. 145 Правил). Проте наразі така норма не передбачена на інших видах транспорту.

Унікальною є норма, закріплена на залізничному транспорті щодо обов'язку пасажира зберігати чистоту та порядок, чим сприяти забезпеченню прав інших пасажирів (п. 37.2 Правил перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України). На автомобільному транспорті обов'язок забезпечення безпеки та санітарних умов транспортного засобу покладається на перевізника (п. 145

Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту). Цікавою є норма, передбачена пунктом 7.16 Правил перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, якою закріплено, що медикаменти з аптечки вагона в доцільних кількостях, а також кип'ячена вода надаються пасажирам безплатно.

Водночас, ані на залізничному, ані на інших видах транспорту не передбачене право пасажира на надання першої медичної допомоги - лише покладання обов'язку щодо виклику невідкладної медичної допомоги на працівників перевізника (п. 38.10 Правил перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України). Натомість Регламентами ЄС закріплений обов'язок із підготовки співробітників для надання першої допомоги.

Здійснення пасажиром права на свободу пересування за договором перевезення пасажира зумовлює також низку обмежень, зумовлених експлуатацією транспортного засобу.

Більшість із них спрямовані на забезпечення безпеки пасажира. Тобто, зміст гарантії може полягати навіть в обмеженні здійснення окремих прав, запровадженні порядку здійснення права чи забороні вдаватися до певної поведінки чи вчиняти певні дії. Так, п.п. 7 п. 147 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту покладає на водія обов'язок здійснити висадку пасажирів у разі заправлення автобуса паливом під час виконання перевезення, водночас відсутня пряма заборона здійснювати заправку за присутності в салоні пасажирів. Якщо слідувати логіці Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, то на пасажира має бути покладено відповідний обов'язок покинути салон автобуса під час здійснення його заправки.

На інших же видах транспорту, зокрема і на повітряному, така норма відсутня. Правила безпеки дозволяють заправку повітряного судна під час перебування пасажирів на борту (така заборона відсутня). Так, в аеропорту «Бориспіль» наразі це дозволено для авіакомпанії Ryanair. Така непослідовність законодавця та його логіки на різних видах транспорту викликає здивування, що потребує виправлення, адже йдеться про безпеку. Проте на кожному виді транспорту це питання вирішується індивідуально.

Підпункт 6 п. 148 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту надає право водієві не допускати до поїздки пасажирів, які не мають квитків або не пред'являють посвідчення встановленого зразка, що підтверджує право на пільги щодо оплати проїзду, перебувають у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння, порушують громадський порядок, мають при собі небезпечні вантажі, зокрема легкозаймисті, вибухонебезпечні і такі, які можуть забруднити транспортний засіб чи одяг пасажирів.

Пунктом 8.38 Правил перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України передбачено підстави, за якими пасажир може бути видалений із поїзда: а) якщо перебуває у явно вираженому нетверезому стані та порушує при цьому правила проїзду і громадський порядок, заважає спокою інших пасажирів; б) перебуває в стані захворювання та потребує медичної допомоги. У цьому разі пасажира з його речами видаляють із поїзда з обов'язковою участю медичного персоналу; в) при виявленні перевезення пасажиром заборонених до перевезення предметів та речовин і відмові видалити їх із поїзда.

Тобто, на автомобільному транспорті йдеться про недопущення пасажира, а на залізничному - про видалення. Причому в обох випадках йдеться про право співробітників перевізника вдатися або не вдаватися до зазначених заходів. Застосовується оціночний підхід, який не має чітких критеріїв. Але ж йдеться про права пасажира, який може бути обмежений у праві на свободу пересування, та права інших пасажирів, які можуть бути порушені поведінкою порушника.

Правила повітряних перевезень та обслуговування пасажирів і багажу 2018 року передбачають право перевізника на будь-якому етапі повітряного перевезення відмовити пасажирові у перевезенні з підстав: а) безпеки - за фізичним і психічним станом пасажира, поведінкою, які можуть перешкоджати іншим пасажирам у здійсненні польоту; перебування у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння; відмова пройти перевірку, яку здійснюють працівники служби безпеки авіаперевізника, аеропорту чи відповідних державних органів; б) стану здоров'я, бо п. 26 Глави 1 Розділу VIII Правил повітряних перевезень та обслуговування пасажирів і багажу 2018 року вимагає надання за 5 днів до польоту довідки, що захворювання в тому числі не становить небезпеки для оточення; в) інших підстав - несплата тарифів та/або зборів (такс), непред'явлення необхідних документів, в тому числі квитка, посадкового талону, віз і тому подібне (п. 2 Розділу Х Правил); запізнення пасажира на посадку (вважається, що пасажир відмовився від польоту добровільно згідно п. 8 Розділу IX Правил 2018 року).

В ЄС на залізничному та автомобільному транспорті закріплено додаткові гарантії прав пасажирів на випадок затримки рейсу на вибір: а) продовження поїздки або зміну маршруту до кінцевого пункту призначення без стягнення додаткової плати та за умовами, подібними до передбачених у договорі перевезення, при найпершій можливості; б) відшкодуванням вартості квитка та, де це доцільно, послугою безкоштовного повернення автобусом до першого пункту відправки відповідно до договору перевезення при найпершій можливості (ст. 19 Регламенту Європейського парламенту та Ради (ЄС) № 181/2011 від 16 лютого 2011 року про права пасажирів автобусного транспорту [10]); мінімальне відшкодування з причини запізнення: а) 25% вартості квитка в разі запізнення потягу на час від 60 хвилин до 119 хвилин; 50% вартості квитка в разі запізнення потягу на 120 хвилин та більше (ст. 17 Регламенту (ЄС) № 1371/2007 Європейського парламенту та Ради від 23 жовтня 2007 року про права та обов'язки пасажирів залізничного транспорту [11]).

Крім того, зазначеними Регламентами передбачено надання допомоги у випадку анульованої чи затриманої відправки: а) на автомобільному транспорті при затримці понад 90 хвилин: закуски, страви чи напої в обґрунтованій кількості з урахуванням часу очікування чи затримки, за умови, що вони доступні в автобусі чи на станції або можуть бути доставлені; номер у готелі або інше житло, а також допомогу в забезпеченні транспортування між станцією та місцем проживання у випадках, коли стає необхідним проживання протягом однієї чи більшої кількості ночей. Для кожного пасажира перевізник може обмежити загальну вартість проживання, не враховуючи транспортування від/до станції та місця проживання, до 80 євро за ніч і максимально до 2 ночей (ст. 21 Регламенту); б) на залізничному транспорті: при затримці понад 60 хвилин: їжу і напої в достатньому у розумному відношенні до часу очікування, в разі їх доступності на потягу або на вокзалі, або якщо існує обґрунтована можливість їх постачання; проживання в готелі або в іншому місці розташування, а також перевезення від вокзалу до місця розташування, якщо виявляється необхідним перебування протягом однієї ночі або протягом кількох ночей, або якщо необхідно додаткове перебування, якщо та коли це можливо практично; якщо потяг заблоковано в дорозі, перевезення між місцезнаходженням потягу і вокзалом, іншим пунктом відправлення або кінцевого призначення, якщо це можливо практично (ст. 18 Регламенту про права та обов'язки пасажирів залізничного транспорту).

Серед інституційних гарантій варто назвати інститут страхування, який запроваджено Постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.1996 р. № 959 «Про затвердження Положення про обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті». Додатково застосовуються (щоправда у добровільному порядку) страхування від затримки чи скасування рейсу, неспроможності авіакомпанії тощо. Водночас ця гарантія не підкріплена по. необхідними матеріальними властивостями. При порівнянні сум забезпечення за Положенням і Постановою Федеральної Ради Швейцарії «Про страхування транспортних засобів» (OAV) від 20.11.1959 р. [12] виявилося, що вони співвідносяться як 3.833:200.000 швейцарських франків на пасажира.

Що стосується підстав та умов притягнення перевізника до цивільно- правової відповідальності, яка є одним із інструментів захисту прав пасажира, гарантією забезпечення її майнових інтересів, то, окрім повітряного транспорту, з питань порушення прав пасажирів, які не стосуються загибелі чи каліцтва пасажира, застосування цього інструменту забезпечення та захисту прав пасажира є проблемним в силу відсутності підстав та умов для його застосування. В цьому особливість наслідків порушення особистих немайнових прав пасажира - їм можна протиставити у кращому випадку суми компенсацій (наразі вони не передбачені актами транспортного законодавства), оскільки в цьому випадку про збитки не йдеться.

Встановлення вимог до транспортних засобів та їх безпеки (правового режиму транспортних засобів), організації (маршрути, рейси, їх виділення окремих транспорту загального конкурентне середовище, запровадження доступних систем оплати вартості проїзду), в тому числі дітей, осіб з інвалідністю, пасажирів пільгових категорій; нормативне закріплення правового статусу учасників; відповідна нормативно-правова регламентація прав пасажирів і покладання відповідних обов'язків на перевізників, механізму та порядку їх здійснення та виконання, застосування цивільно-правових гарантій забезпечення прав пасажирів; наслідків порушень прав пасажирів і порядку, форм і способів захисту прав пасажирів - ось не повний перелік факторів комплексного інституційного забезпечення прав пасажирів, яке, на жаль, містить недоліки порівняно з відповідним забезпеченням прав пасажирів за законодавством ЄС і потребує свого удосконалення.

Література

1. Лукасевич-Крутник І. С. Теоретичні засади правового регулювання договірних відносин із надання транспортних послуг у цивільному праві України: монографія. Тернопіль: ФОП Паляниця В.А., 2019. 474 с.

2. Ієрусалімова І. О., Ієрусалимов І. О., Павлик П. М., Удовенко Ж. В. Адміністративно-правове забезпечення прав і свобод людини та громадянина: навчальний посібник. Київ: Знання, 2007. 223 с.

3. Олійник А. Ю. Конституційно-правовий механізм забезпечення основних свобод людини і громадянина в Україні: монографія. Київ: Алерта, КНТ, Центр навчальної літератури, 2008. 472 с.

4. Гавронська Т. В. Правове забезпечення прав і свобод людини в правових системах світу: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01. Київ: Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, 2015. 20 с.

5. Шмельова Г. Юридичний механізм забезпечення прав людини (загальнотеоретична характеристика). ПравоУкраїни. 1994. № 10. С. 49-55.

6. Анненков К. Н. Система русского гражданского права: В 3 т. Т. III. Права обязательственные. СПб.:Типография М.М. Стасюлевича, 1901. 491 с.

7. Брагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право: Общие положения. Москва: Статут, 2001. Кн. 1. 848 с.

8. Цивільне право України: підручник. Особлива частина / за заг. ред. д. ю. н., проф. Р. Б. Шишки. Київ: Видавництво Ліра-К, 2015. 1024 с.

9. Братусь С. Н. Юридическая ответственность и законность. Очерк теории. Москва: Юридическая литература, 1976. 215 с.

10. Про права пасажирів в автобусному сполученні та внесення змін до Регламенту (ЄС) 2006/2004: Регламент (ЄС) № 181/2011 від 16 лютого 2011 р.: веб-сайт. URL: https://eur-lex.europa.eu/eli/reg/2011/181/oj (дата звернення: 09.03.2019).

11. Про права та обов'язки пасажирів залізничного транспорту: Регламент (ЄС) № 1371/2007 Європейського парламенту та Ради від 23 жовтня 2007 року. URL: http://data.europa.eu/eli/reg/2007/1371/oj(дата звернення: 09.03.2019).

12. Ordonnance sur l'assurance des vйhicules (OAV) du 20 novembre 1959 (Etat le 1er janvier 2017): Le Conseil fйdйral suisse. URL: https://www.admin.ch/opc/fr/classified-compilation/19590239/index.html (дата звернення: 11.03.2019).

References

1. Lukasevich-Krutnik I. S. theoretical foundations of legal regulation of contractual relations for the provision of transport services in civil law of Ukraine: monograph. Ternopil: FLP Palyanitsa V. A., 2019. 474 P.

2. Ierusalimova I. A., Ierusalimov I. A., Pavlik P. M., Udovenko zh. V. administrative and legal support of human and civil rights and Freedoms: a textbook. Kiev: Znanie publ., 2007, 223 P.

3. Oleynik A. Yu. constitutional and legal mechanism for ensuring fundamental freedoms of Man and citizen in Ukraine: monograph. Kiev: alert, CST, Center for educational literature, 2008. 472 P.

4. Gavronskaya T. V. legal support of human rights and freedoms in legal systems of the world: abstract of the dissertation.... Kand. yurid. science: 12.00.01. Kiev: National Pedagogical University named after M. P. Dragomanov, 2015.20 p.

5. Shmeleva G. legal mechanism for ensuring human rights (general theoretical characteristics). Pravoukraini. 1994. № 10. pp. 49-55.

6. Annenkov K. N. Sistema russkogo grazhdanskogo prava: v 3 vols. Vol. III. mandatory rights. St. Petersburg.: Printing House of M. M. Stasyulevich, 1901. 491 P.

7. Braginsky M. I., Vitryansky V. V. Contract Law: General Provisions. Moscow: Charter, 2001. book 1. 848 P.

8. Civil Law of Ukraine: textbook. Special part / za zag. edited by Doctor of law, professor R. B. Shishki. Kiev: lira-K publishing house, 2015. 1024 P.

9. Bratus S. N. legal responsibility and legality. An outline of the theory. Moscow: Yuridicheskaya Literatura publ., 1976, 215 P.

10. on the rights of passengers in bus traffic and amendments to regulation (EU) 2006/2004: regulation (EU) No. 181/2011 of 16 February 2011: website. URL: https://eur-lex.europa.eu/eli/reg/2011/181/oj (accessed: 09.03.2019).

11.on the rights and obligations of railway passengers: Regulation (EC) No. 1371/2007 of the European Parliament and of the Council of 23 October 2007. URL: http://data.europa.eu/eli/reg/2007/1371/oj (accessed: 09.03.2019).

12. Ordonnance sur l'assurance des vйhicules (OAV) du 20 novembre 1959 (Etat le 1er janvier 2017): Le Conseil fйdйral suisse. URL: https://www.admin.ch/opc/fr/classified-compilation/19590239/index.html (accessed: 11.03.2019).

Размещено на Allbest.ru