Заходи запобігання та протидії злочинам, пов’язаним з незаконною трансплантацією

Размещено на http://www.allbest.ru/

Заходи запобігання та протидії злочинам, пов'язаним з незаконною трансплантацією

Л.А. Жерж,

аспірант Університету ДФС України

Анотація

У статті здійснено науково-теоретичний аналіз новоприйнятого Закону України "Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині" в аспекті тих положень, які стосуються явища незаконної трансплантації. Автор формує власну систему запобігання та протидії злочинам, пов'язаним із незаконною трансплантацією.

Ключові слова: трансплантація, "трансплантаційний туризм", гемопоетичні стовбурові клітини, анатомічні матеріали людини, перехресне донорство, донор, реципієнт, трансплантологія.

Л.А. Жерж. Меры предупреждения и противодействия преступлениям, связанным с незаконной трансплантацией

В статье осуществлен научно-теоретический анализ вновь принятого Закона Украины "О применении трансплантации анатомических материалов человеку" в аспекте тех положений, которые касаются явления незаконной трансплантации. Автор формирует собственную систему предотвращения и противодействия преступлениям, связанным с незаконной трансплантацией.

Ключевые слова: трансплантация, "трансплантационный туризм", гемопоэтические стволовые клетки, анатомические материалы человека, перекрестное донорство, донор, реципиент, трансплантология.

Zherzh. Measures of preventing and combating crimes related to illegal transplantation злочин трансплантація анатомічний

Метою статті є формування системи заходів запобігання та протидії злочинам, пов'язаним з незаконною трансплантацією на основі аналізу новоприйнятого закону, який є основоположним нормативно-правовим актом з питань регулювання трансплантації в Україні.

Постановка проблеми. З 1 січня 2019 року вступив у дію Закон України "Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині", ухвалений 17 травня 2018 року [11]. Метою цього закону є створення діючої правової системи трансплантації, яка допомогла б зазначеній сфері повноцінно працювати і не змушувала б українців їхати для цього за кордон. Це було одним із важливих кроків на шляху до запобігання злочинів, пов'язаних з незаконною трансплантацією.

У нашій країні існує актуальна проблема продажу українцями своїх органів за кордон. Щоб подолати якось цю проблему, закон посилює кримінальну відповідальність за порушення порядку трансплантації органів. Відповідні зміни, внесені до ст. 143 Кримінального кодексу України [6]. Відповідно до прикінцевих та перехідних положень закону [11] до 1 жовтня 2018 року Кабінет Міністрів України повинен був забезпечити утворення та функціонування Єдиної державної інформаційної системи трансплантації, забезпечити її інформатизацію, адміністрування, програмне забезпечення та наповнення відповідною інформацією у порядку, визначеному законом та іншими актами законодавства. На сьогодні ще не функціонує єдина інформаційна система, яка визначатиме пару донор- пацієнт, ніяких змін до Ліцензійних умов провадження медичної практики у зв'язку із вступом у силу закону не внесено. Не визначені тендери для такої програми, не закуплене обладнання для лікувальних закладів і немає професійно підготовлених лікарів. Кабінет Міністрів України не реалізував цей закон, щоб усе запрацювало з 1 січня 2019 року. З 29 підзаконних актів, які Уряд мав розробити та затвердити для введення закону в дію, не затверджено жодного. Тобто Урядом не сформовано жодних умов для введення в дію нового закону про трансплантацію, а з 1 січня втратив чинність Закон України від 16 липня 1999 р. "Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині" [12], за яким в Україні відбувалося щороку близько 130 операцій через родинну трансплантацію. Відповідно, всі операції з трансплантації в Україні припиняться. Лікарі, які ухвалять рішення про трансплантацію з 1 січня 2019 року, порушуватимуть порядок трансплантації анатомічних матеріалів людини, що зумовлює кримінальну відповідальність. Наслідком такої ситуації стане розширення сфери діяльності "чорного ринку трансплантатів", що потребує нагального формування системи заходів запобігання та протидії злочинам, пов'язаним з незаконною трансплантацією.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Серед праць вітчизняних і зарубіжних науковців, які досліджували питання незаконної трансплантації анатомічних матеріалів людини, варто відмітити праці В.О. Глушкова, С.В. Гринчака, О.В. Ілляшенка, К.О. Ільющенкової, І. В. Кирилюка, О.О. Мисливої, А.В. Мусієнка, С.С. Тихонової, Т.О. Фабрики, Г.В. Чеботарьової та інших вчених. Однак недостатня наукова розробка цього питання потребує подальших досліджень. Потрібно сформувати основний ряд проблем, що постали після ухвалення Закону України "Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині", а також теоретично осмислити заходи запобігання та протидії злочинності у цій сфері, що, безумовно, допоможе в подальшому вдосконалити сферу трансплантологи в Україні.

Виклад основного матеріалу. Поділяємо думку багатьох науковців, що проблема неефективності протидії злочинності, пов'язаної з незаконною трансплантацією в сучасній Україні, полягає насамперед у відсутності фактичної реалізації та чіткої програми системи профілактики. Така система повинна будуватися порівнево й полягати передусім у загальносоціальній і загальнокримінологічній профілактиці. Загалом призначенням таких заходів є не безпосередній вплив на злочинність, а вирішення певних проблем суспільного життя (наприклад, забезпечення належного рівня життя громадян та соціального захисту населення, створення умов для повної зайнятості населення, подолання явища алкоголізму та наркоманії). Під час їхнього вирішення створюються умови, що ліквідують або мінімізують саму можливість учинення певних протиправних діянь. Впевнено можемо констатувати, що сьогодні державні інституції, правоохоронна система, соціальні служби та громадськість зорієнтовані на реагування на злочинність, пов'язану з незаконною трансплантацією, а не на її запобігання.

Підставами криміналізації порушень встановленого законом порядку трансплантації органів або анатомічних матеріалів людини є: високий ступінь їхньої суспільної небезпеки; необхідність кримінально-правових гарантій реалізації конституційних прав людини щодо її життя і здоров'я, честі, гідності, недоторканності та безпеки; об'єктивна необхідність кримінально-правової охорони здоров'я донорів, реципієнтів та лікарів; наявність "чорного ринку" людських органів або тканин та проявів трансплантаційного "туризму" (продажу органів і тканин у разі виїзду за кордон); необхідність виконання зобов'язань за міжнародними угодами тощо [7, с. 13]. Усі ці підстави зумовлюють необхідність вироблення заходів щодо протидії та запобігання незаконній трансплантації анатомічних матеріалів людини.

Формування та розробка заходів запобігання та протидії злочинам, пов'язаним із незаконною трансплантацією, неможлива без аналізу основних детермінант злочинності у сфері трансплантації анатомічних матеріалів людини, оскільки вона є сферою суто медичної діяльності, проте неможливо обійти й проблеми правового регулювання.

Центральна причина існування явища незаконної трансплантації в Україні - відсутність донорів як живих, так і мертвих. Тобто вони були визначені і в старому законі, і розширений їхній перелік наразі у новому законі, але під час пошуку та залучення донорів до медичної допомоги виникає коло проблем. З живими донорами величезна проблема в законодавчому плані визначається тим, що суворо обмежується перелік тих людей, які можуть надати свої тканини чи органи для пересадки: чоловік або дружина і перелік рідних по крові - від батьків до племінників. Введення новим законом поняття перехресного донорства дозволить вирішити проблеми, що виникають за генетичною несумісністю між донором і реципієнтом. Проте варто зазначити, що до сьогодні Кабінетом Міністрів України не затверджено Порядок застосування перехресного донорства, без якого немає чіткої визначеності, хто може бути перехресним донором. Допоки не почне функціонувати такий Порядок, це призводитиме до стримування рятування людей, які потребують трансплантації і, відповідно, змушуватиме деяких українських пацієнтів, у яких немає змоги їхати на лікування за кордон (там, де закон дозволяє трансплантацію від людини, що не є найближчим родичем, наприклад Бельгія, Білорусь, Великобританія, Італія) вирішувати свої проблеми незаконним шляхом, порушуючи встановлений порядок. У таких ситуаціях в Україні у справу вступає корупція як стимулююча складова для здійснення медичним працівником незаконних дій, що робить злочини у сфері трансплантації органів та тканин людини вигідною для обох сторін. Навіть більше, для однієї зі сторін це є життєво необхідним рішенням, тому що інших шляхів для лікування з медичних методів немає. Звичайно, не йдеться про примусове донорство, що здійснюється із застосуванням насильства, погрози застосування такого насильства та обману.

Тобто позитивним для нашої країни є те, що у новому законі більш детально перераховані особи, які можуть бути живими донорами, а дані, які визначають ступінь споріднення реципієнта і потенційного донора, заносяться до Реєстру. Однак не передбачено механізму протидії вже існуючій системі для "чорних" трансплантологів - фіктивних шлюбів, тобто будь-яку людину, яка згодна продати свій орган, оформляють чоловіком або дружиною реципієнта. Основним чином продається один із парних органів людського організму. В Інтернеті можна знайти пропозиції за такими продажами.

Одним з ефективних засобів запобігання незаконній трансплантації в Україні, спрямованих на подолання такої її причини, як відсутність донорів, вважаємо є вивчення та прийняття вже успішно існуючого позитивного досвіду в деяких країнах з перехресного донорства, сутність якого полягає в тому, що відбувається обмін донорами між сім'ями, які стоять у листі очікування на трансплантацію. Цей вид також може вплинути на збільшення кількості пересадок від живого донора. Однак новий закон не враховує інший позитивний світовий досвід. Так, у відповідному законі в деяких країнах чітко прописана норма про "добровільне пожертвування". Наприклад, у Бельгії за наявності документа з церкви хресний батько може стати донором для свого хрещеника, і навпаки. У Великобританії законодавчо передбачено альтруїстичне донорство. А в Італії в умовах анонімності і безоплатного дарування людина може проявити приклад "доброго самаритянина" - подарувати свій орган незнайомому нужденному хворому. При цьому необхідно пройти ряд досліджень: клінічні, психіатричні і психологічні, пояснити мотиви свого вчинку. Після чого його заносять до спеціального реєстру. Усі ці заходи перешкоджають появі "ринку органів" [9].

У світовій практиці склалися дві моделі регулювання донорства органів і тканин від померлих осіб, так звана "презумпція згоди" та "презумпція незгоди". "Презумпція згоди" також відома в юридичній літературі як "передбачувана згода", або "модель заперечення". Вона стосується осіб, що померли, відповідно до неї вилучення і використання органів від померлого здійснюється у випадку, якщо померлий за життя не висловлював заперечень проти цього або якщо заперечення не висловлюють його родичі чи законні представники. Ці умови беруться як підстава для того, щоб вважати людину і її родичів згодними на донорство органів. Що ж до другої моделі, а саме "презумпції незгоди", то вона означає, що якщо до своєї смерті померлий явно не заявляв про свою згоду на вилучення органу (органів) або члени його сім'ї чітко виражають незгоду на такі дії у тому випадку, коли померлий не залишив подібної заяви. У таких випадках відсутність згоди розглядається як відмова від трансплантації. Відповідно до цього принципу передбачається, що кожна людина заздалегідь незгодна з тим, що її орган буде пересаджено іншій людині. Цей тип забору органів та тканин застосовується в Україні та офіційно закріплений 1 січня 2019 року, коли вступив у дію новий Закон України "Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині" [11].

На нинішньому етапі розвитку України та враховуючи ситуацію у Луганській і Донецькій областях, що не є підконтрольними частинами України та зазнають на своїй території проведення АТО, вводити протилежне буде недоречним та призведе лише до погіршення вже існуючої ситуації. Тобто якби Україна вирішила використати досвід США у вирішенні цієї проблеми та встановити презумпцію згоди (коли особа не може використовуватися після смерті як донор лише за умови, що вона відмовилася від цього ще за життя), це дасть більш широкі можливості для здійснення незаконних дій, тому що з осіб-злочинців зніметься додатковий обов'язок доказування згоди особи на те, щоб стати донором, а цей обов'язок буде покладено на потерпілого [5, с. 261-263].

У цьому випадку державі потрібно сприяти формуванню позитивної думки про донорство, що заохочувало б осіб до того, щоб бути донорами за власним бажанням. Наприклад, у Польщі знімають спеціальні рекламні ролики, де основне гасло - поділися своїми органами та врятуй життя [1].

До причин злочинності, пов'язаної з незаконною трансплантацією анатомічних матеріалів людини, можна віднести не лише недосконале правове регулювання, але й шляхи реалізації законодавства - держава не може повноцінно забезпечити повну реалізацію того, що затверджує. Яскравим прикладом цього є ухвалення нового Закону України "Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині", але не розроблення конкретних механізмів його реалізації у визначені строки зі встановленням конкретних відповідальних. Міністерство охорони здоров'я України не робить чітких аналізів відповідності, не оцінює те, що вже функціонує, та те, чого бракує і що потрібно зробити. Вони мають загальний план імплементації, без конкретики та шляхів реалізації, закріплюючи лише координацію та загальні принципи, але не доручаючи при цьому ніякому органу більше розробити додаткові регламентації. Причини у корумпованості нашої влади, браку часу та матеріальних стимулів, завеликій кількості роботи для пересічного чиновника, відсутності сил і часу на глибоку оцінку необхідного масиву робіт з імплементації.

В Україні потрібно створити впорядковану цілісну систему з трансплантації. Необхідно створити єдиний координаційний центр, який координуватиме роботу всіх учасників, задіяних під час трансплантації. Дії при появі донора повинні бути скоординовані: від виїзду бригади вилучення органів до доставки органів у клініку для пересадки. У розвинених у сфері трансплантації країнах для цього використовується авіація, тому що час дієздатності органів невеликий. До того ж має бути скоординована доставка пацієнта, який перебуває в черзі на донорський орган. А для вирішення питань доставки самої операції з трансплантації необхідні чималі кошти. І тут виникає проблема фінансування. У державному бюджеті України на 2019 рік за програмою "Реалізація пілотного проекту щодо зміни механізму фінансового забезпечення оперативного лікування з трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів" передбачено обсяг видатків загального фонду в сумі 112 млн 15,3 тис. грн. Також проектом державного бюджету на 2019-й рік передбачено асигнування в сумі 389 млн 948,9 тис. грн для лікування хворих, яким не може бути надано відповідну медичну допомогу в Україні (близько 141 особи залежно від вартості лікування). Фінансування здійснюватимуть за бюджетною програмою "Лікування громадян України за кордоном" [10].

Навіть якщо зазначених коштів і вистачить, то потрібні фахівці для здійснення трансплантацій в Україні з необхідною професійною підготовкою. Проблема в Україні, яка існує давно, - це виїзд талановитих професіоналів-лікарів за кордон працювати і рятувати життя їхніх громадян, тому що там оплата праці лікарів у десятки разів вища, ніж у нашій країні. Також не менш важливим фактором для активації в Україні власної системи щодо проведення операцій із законних трансплантацій є підтримка суспільства і мотивація лікарів. За твердженням заступника міністра охорони здоров'я О. Лінчевського в суспільстві існує презумпція недовіри до лікаря [8].

У міжнародному праві існує непорушне правило - заборона торгівлі людськими органами й тканинами для трансплантації. Винні в її порушенні особи несуть кримінальну відповідальність. Законна торгівля органами існує лише в Ірані. В усіх інших країнах заборонено торгувати людськими органами.

Однак повернемося до аналізу новоприйнятого основоположного Закону України "Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людини", після введення його в дію ситуація з приводу купівлі-продажу органів стає неоднозначною. Принаймні у випадках, коли йдеться про дії держави. Проаналізуємо статтю 21 вказаного закону: "Україна, відповідно до укладених нею міжнародних договорів, здійснює співробітництво у сфері застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині з відповідними органами іноземних держав та міжнародними організаціями, що провадять діяльність, пов'язану з трансплантацією анатомічних матеріалів людині, за такими напрямами: обмін анатомічними матеріалами людини (рівноцінний обмін або купівля-продаж)". Ця операція міжнародної купівлі-продажу здійснюється центральним органом виконавчої влади на комерційній основі на умовах міжнародного договору. Потенційними ж "контрагентами" можуть бути іноземні держави або міжнародні організації. Закон "Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині" 1999 року дозволяв лише рівноцінний обмін анатомічними матеріалами. Це положення суперечить міжнародним нормативно- правовим актам і є проблемним з точки зору міжнародних зобов'язань України. Також ця норма суперечить ст. 4, у якій вказано, що трансплантація здійснюється на основі принципу безоплатності.

Усі багатосторонні міжнародні договори, що стосуються трансплантації, певним чином закріплюють принцип некомерціалізації людського тіла. До того ж з огляду на євроінтеграційні прагнення України незайве зазначити, що в ЄС принцип некомерціалізації людського тіла проголошено як у Хартії основних прав ЄС [13], так і в директиві № 2010/45/ЄС [4].

У ст. 21 Конвенції Ради Європи про захист прав людини та людської гідності передбачено кримінальне покарання за отримання фінансової вигоди від продажу тіла людини та його частин. Крім того, ст. 22 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини та людської гідності щодо застосування медицини та біології (про трансплантацію органів і тканин людського походження) забороняє незаконний обіг органів та тканин людського походження.

На нашу думку, нічого протизаконного Україна не вчинила, виклавши у такому формулюванні ст. 21 закону, оскільки гемопоетичні стовбурові клітини, згідно із законом, є оплатними, можливо, саме них і мав на увазі законотворець. Цілком ймовірно, що таке формулювання з'явилося в законі випадково, і за невдалим підбором слів не має нічого екстраординарного. У такому разі помилки потрібно вчасно виправляти, щоб у майбутньому це не стало поштовхом до міжнародних проблем.

В Україні існує спеціалізований суб'єкт запобігання вчиненню, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень, пов'язаних з торгівлею людьми, - Департамент боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми, - підрозділ Національної поліції України [3]. Однак необхідно констатувати, що цей орган не справляється із завданням достатнього контролю за сферою незаконної трансплантації. Тож вважаємо за необхідне запровадити більш жорсткий нагляд щодо виявлення і притягнення до відповідальності осіб, які здійснюють "посередницьку" чи іншу незаконну діяльність у сфері трансплантації (особливо через мережу Інтернет). Потрібно запровадити систему моніторингу для виявлення різних оголошень щодо продажу чи купівлі органів або тканин людини [2, с. 180-181].

Отже, система заходів запобігання та протидії злочинам, пов'язаним з незаконною трансплантацією, являє собою комплекс злагоджених дій щодо визначення причин і умов, що сприяють вчиненню злочину, та відповідні профілактичні заходи щодо їх попередження. На основі дослідження можна виокремити заходи загальносоціального призначення та спеціально-кримінологічні.

Заходи загальносоціального призначення безпосередньо спрямовані на усунення (нейтралізацію) дії детермінантів злочинів у сфері трансплантації органів або тканин людини. Зокрема, заходи щодо удосконалення нормативно-правової бази; заходи щодо формування організаційних засад служби трансплантації; забезпечення підготовки професійних кадрів; роз'яснювальна робота серед населення; інші заходи щодо вирішення соціальних питань.

Серед спеціально-кримінологічних заходів запобігання виділено такі: 1) здійснення моніторингу приватних оголошень у мережі Інтернет, а також друкованих видань з метою виявлення осіб, які бажають продати або придбати органи чи тканини; 2) налагодження належної співпраці з жертвами незаконної торгівлі органами і тканинами людини, що дасть можливість органам внутрішніх справ вирішити чимало складних питань як виявлення: а) діяльності мережі контрабандистів; б) основних маршрутів перевезення "товару"; в) механізму користування та реалізації злочинних намірів; 3) легалізація фінансової компенсації за живе донорство; 4) розвиток системи посмертного донорства та направлення всіх зусиль на збільшення довіри населення до держави; 5) вдосконалення нормативно-правової бази співпраці країн у боротьбі зі злочинами у сфері трансплантації органів або тканин людини, гармонізація національного законодавства у цій сфері.

Висновки

На основі дослідження дійшли висновку, що для того щоб врегулювати це питання, необхідно вдосконалити законодавчу базу, передбачити достатнє державне фінансування, а також запровадити передовий досвід європейських країн щодо врегулювання трансплантації тканин або органів людини. Вважаємо також за необхідне проведення роз'яснювальної роботи серед груп населення, які потенційно здатні виставляти власні органи на продаж щодо шкоди для здоров'я подібних операцій і високої ймовірності стати жертвою шахрайських дій. А також підняти реальний життєвий рівень населення, щоб кожен громадянин мав змогу за потреби пройти лікування засобами, які передбачає трансплантологія. Для того щоб вирішити всі вищевикладені проблеми цієї сфери, необхідне подальше безпосереднє дослідження проблем незаконної трансплантації анатомічних матеріалів людини. Мають бути створені дієві профілактичні заходи на загальнодержавному (державні програми, законодавча діяльність), локальному (м. Київ) рівнях.

Список використаних джерел