Розбої, вчинені в Україні у 1960-2018 роках

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство внутрішніх справ України

РОЗБОЇ, ВЧИНЕНІ В УКРАЇНІ У 1960-2018 РОКАХ

Кіріленко Ф.О.,

кандидат юридичних наук

Загорулько А.П.

заступник начальника управління

Анотація

У матеріалах досліджено статистичні дані органів внутрішніх справ щодо розбоїв, вчинених в Україні у 1960-2018 роках. Особливу увагу приділено структурі злочинності по регіонах, зокрема специфіці відмінностей в її рівні та структурі між різними історичними регіонами України. Це дослідження підготовлено та ґрунтується на офіційній статистиці органів внутрішніх справ. Матеріали можуть бути корисними для посадових і службових осіб державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських активістів, журналістів, науковців тощо, які займаються проблемами правової статистики. Матеріали доповнено первинними статистичними даними.

Ключові слова: розбій, порівняльно-правове дослідження, власність, чуже майно, потерпілий, напад, насильство, погроза, зброя.

Annotation

Kirilenko F. O., Zahorulko A. P. Miscellaneous committed in Ukraine in 1960-2018. Criminal protection of human rights and freedoms is of particular importance in the investigation of violent and property crimes, including robberies. Among the various forms of criminal encroachment on the welfare of the welfare, values and other spheres of human life, robbery is one of the most dangerous crimes.

The public danger of this crime is the seizure of someone else's property through the use of violence that threatens the life or health of the assailant or the threat of such violence. Therefore, there is an urgent need to investigate this type of offense. In addition, the need to analyze the statistics of the Ministry of Internal Affairs of Ukraine, reflecting the dynamics of the robberies made in 1960-2018, is due to the need to cover and evaluate such information.

The materials investigate the statistics of law enforcement agencies on robberies committed in Ukraine in 1960-2018. Particular attention is paid to the structure of crime in the regions, in particular the specifics of differences in its level and structure between different historical regions of Ukraine. The analysis is based on official statistics from law enforcement agencies. Materials are supplemented by primary statistics.

The purpose and purpose of this article is to review, analyze and publish statistics that reflect the results of the activities of law enforcement agencies in identifying and disclosing robberies committed in Ukraine in 1960-2018.

The relevance and scientific novelty of the study. Elements of the scientific novelty of the article are the information base of the research, as the work is based on the results of the study of the reporting data of the Ministry of Internal Affairs of Ukraine for 1960-2018.

The information provided covers a range of issues related to robberies related to robberies committed across Ukraine as a whole and in cross sections. The materials can be useful in the research field, in the educational process, etc. The general state of the robberies committed in Ukraine during this period can be traced to the tables which supplemented the submitted materials.

Keywords: robbery, comparative legal study, property, alien property, victim, assault, violence, threat, weapon.

Постановка проблеми

Кримінально-правова охорона прав і свобод людини набуває особливого значення під час розслідування насильницько-майнових злочинів, до яких належать і розбої. Серед різних форм злочинних посягань на охоронювані кримінальним законом блага, цінності та інші сфери життєдіяльності людей розбій є одним із найнебезпечніших злочинів.

Суспільна небезпека цього злочину полягає у заволодінні чужим майном шляхом застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства. Тому існує нагальна потреба в дослідженні цього виду правопорушення. Крім того, необхідність здійснення аналізу статистичних показників Міністерства внутрішніх справ України, які відображають динаміку розбоїв, вчинених у 1960-2018 роках, зумовлена потребою висвітлення та оцінювання такої інформації. Загальний стан розбоїв, вчинених в Україні у цей період, можна прослідкувати за таблицями, якими доповнено подані матеріали.

Аналіз публікацій, в яких започатковано вирішення цієї проблеми

розбій злочинність насильницький історичний

Над теоретичними та практичними проблемами боротьби з корисливо-насильницькою злочинністю, складовою частиною якої є і розбої, працювало багато вчених. Особливо слід підкреслити внесок у розробку цієї проблеми таких криміналістів і кримінологів, як: Антоняна Ю. М., Борисова В. І., Голіни В. В., Даньшина І. М., Долгової А. І., Закалюка П., Зеленецького В. С., Зелінського А. Ф., Коржанського М. Й., Костенка О. М., Кузнецової Н. Ф., Лановенка І. П., Лихолоба В. Г., Побегайла Е. Ф., Тулякова В. О., Туркевич І. К. та інших, які значною мірою сприяли становленню та розвитку теорії та практики протидії цим дуже небезпечним проявам злочинної поведінки. Однак, незважаючи на низку розробок, у працях науковців не враховано дані офіційної звітності, яка відображає динаміку злочинів, пов'язаних з розбоями, вчиненими у період 1960-2018 років.

Зазначені обставини зумовили актуальність обраної теми та визначили необхідність її дослідження. Під час аналізу було опрацьовано праці низки вчених у галузі кримінального права та кримінології, як-от: Батиргареєвої В. С., Даньшина І. М., Голіни В., Валуйської М. Ю. та інших.

Метою цієї статті є огляд, аналіз та оприлюднення статистичних даних, які відображають результати діяльності органів внутрішніх справ щодо виявлення та розкриття розбоїв, вчинених в Україні у 1960-2018 роках.

Елементами наукової новизни статті є інформаційна база дослідження, оскільки робота базується на результатах вивчення звітних даних Міністерства внутрішніх справ України за 1960-2018 роки. Запропонована інформація охоплює спектр питань щодо злочинів, пов'язаних із розбоями, скоєними як по Україні в цілому, так і в розрізі районів. Матеріали можуть бути корисними у науково-дослідній сфері, у навчальному процесі тощо.

Виклад основного матеріалу

Згідно з теорією природного права природними й невідчужуваними правами людини є такі, як право на свободу, рівність, власність. Українська держава йде шляхом сприйняття кращих традицій світової філософської та правової думки. Ст. 3 Конституції України говорить про те, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Крім того, втручання у сферу відносин власності людини, за винятком деяких випадків, є правопорушенням або навіть злочином. Ст. 41 Конституції з цього приводу проголошує, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності [6, с. 1].

Розбій належить до одного з найбільш небезпечних злочинів, який посягає на два об'єкти: право власності й особу (її здоров'я і життя). Предметом злочину є чуже майно. Розбій - напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства. Родовим та безпосереднім об'єктом злочину є врегульовані законом суспільні відносини власності. Додатковими необхідними безпосередніми об'єктами злочину є життя, здоров'я, психічна або фізична недоторканність людини.

Суб'єктом розбою є осудна особа, яка досягла 14-річного віку. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом та корисливим мотивом. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони розбою є мета, з якою здійснюється напад, а саме заволодіння чужим майном.

Під нападом у складі розбою слід розуміти раптову, несподівану для потерпілого, короткочасну, агресивну, насильницьку дію, спрямовану на протиправне заволодіння чужим майном. Напад може бути як відкритим, так і таємним (наприклад, нанесення удару потерпілому з-за спини). За цією ознакою розбій відрізняється, з одного боку, від крадіжки, з іншого - від грабежу.

Кваліфікованими видами розбою є розбій: 1) вчинений за попередньою змовою групою осіб; 2) особою, яка раніше вчинила розбій або бандитизм (ч. 2 ст. 187); 3) організованою групою (ч. 4 ст. 187); 4) поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище (ч. 3 ст. 187 на заволодіння майном у великих чи особливо великих розмірах (ч. 4 ст. 187) [4]. Розбій карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років. Розбій, вчинений за попередньою змовою групою осіб або особою, яка раніше вчинила розбій або бандитизм, карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років із конфіскацією майна. Розбій, поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище, карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років із конфіскацією майна. Розбій, спрямований на заволодіння майном у великих чи особливо великих розмірах або вчинений організованою групою, або поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, карається позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років із конфіскацією майна.

Аналіз статистичних даних за 1960-2018 роки дозволяє порівняти стан рівня розбоїв, вчинених в Україні в радянський період та в часи її незалежності.

У 1961 році зареєстровано 1 421 розбій, що становить 0,9 % до всіх злочинів. У наступні два роки їх кількість скорочується до 605 (0, 5%). У 1964 році кількість розбоїв збільшується до 707 і ця тенденція зберігається аж до 1968 року (941). Їх питома вага за цей проміжок часу відповідно збільшується з 0,6 % до 0,8 %, а до злочинів за напрямками діяльності карного розшуку, навпаки, зменшується з 1,2 % до 1,1 %. Наприкінці 1960-х кількість зареєстрованих розбоїв знижується до 902, що становить 0,7 % до всіх злочинів та 1,1 % до злочинів за напрямком діяльності карного розшуку. Найбільше нерозкритих злочинів фіксується на початку 1960-х - 72, найменше в середині цього періоду - 15. Із числа розкритих злочинів неповнолітніми або за їх співучасті вчинено 2 545 розбоїв, особами у стані сп'яніння - 1 788, групою осіб - 1 747, особами, які раніше вчиняли злочини - 1 332.

Максимальну кількість розбоїв зареєстровано у Донецькій (1 346), Дніпропетровській (894), Луганській (917), Харківській (512), Одеській (482) та Запорізькій (417) областях. Майже вдвічі збільшується кількість зареєстрованих грабежів і в 1970-х (з 845 до 1 943). Їх питома вага зростає від 0,6 % до 1,1 %, а до злочинів за напрямком діяльності карного розшуку з 1,1 % до 1,7 %. Кількість нерозкритих розбоїв на початку періоду становить 31, а в його кінці зростає до 259.

За даними статистики, більшість розбоїв у цей період було вчинено особами в стані сп'яніння (7163), групою осіб (5 729), особами, які раніше вчиняли злочини (3 756), неповнолітніми або за їх співучасті (3 569).

Лідерами за кількістю скоєних розбоїв залишаються Донецька (2 263), Дніпропетровська (1 085), Луганська (1 058), Харківська (986), Одеська (824), Запорізька (504) області та місто Київ (683).

У першій половині 1980-х спостерігається тенденція до зменшення кількості розбоїв (з 1 731 у 1981 році до 1 035 у 1986 році відповідно). Їх питома вага зменшується з 0,8 % до 0,4 %, а питома вага до злочинів за напрямком діяльності карного розшуку - з 1,3 % до 0,8 %. У другій половині 1980-х відновлюється тенденція до збільшення кількості зареєстрованих розбоїв з 1 266 у 1987 році до 3 099 у 1990 році. Питома вага розбоїв до всіх злочинів збільшується із 0,5 % до 0,8 %, до злочинів за напрямком діяльності карного розшуку - з 0,9 % до 1,1 %. Кількість нерозкритих злочинів за цей період збільшується із 132 на початку 1980-х до 838 наприкінці.

Найбільше розбійних нападів учинено особами в стані сп'яніння - 7 508, дещо менше групою осіб - 6 797 та особами, які раніше вчиняли злочини - 6 652. Найменше розбоїв вчинено неповнолітніми особами або за їх співучасті (3 003).

Максимальну кількість розбоїв зареєстровано в Донецькій (3217), Дніпропетровській (2 163), Харківській (1 274), Одеській (1 595), Луганській (965) областях, у місті Києві (1 164) та АР Крим (956).

Порівняно з попереднім десятиліттям у 1990-ті, зростає кількість розбоїв в декілька разів. Наприклад, у 1991 році їх кількість становить 2 976, а в 2000 році вже 5 636. Питома вага розбоїв до всіх злочинів коливається на рівні 0,8-1 %, до злочинів за напрямком діяльності карного розшуку - на рівні 1-1,3 %. Найменшу кількість нерозкритих злочинів зафіксовано на початку періоду (726) та наприкінці (783). Максимальна кількість нерозкритих злочинів (2 176) припадає на 1994 рік. Із числа розкритих більшість розбоїв вчинено групою осіб (19 624), особами в стані сп'яніння (15 146), особами, які раніше вчиняли злочини (14 287) та неповнолітніми особами або за їх участю (7 554). Першість за кількістю розбоїв займають Донецька (6 576), Дніпропетровська (5 558), Одеська (4 087), Харківська (3 425), Луганська (3 404) області та місто Київ (4 024).

За даними статистики, в період 2001-2010 років майже вдвічі зменшується кількість розбоїв: із 2001 до 2004 рік від 5 674 (1,1 % до всіх злочинів) до 5 538 (1,1 %) та з 2006 до 2010 рік із 6 465 (1,5 %) до 4 029 (0,8 %). У середині періоду (2005 рік) зареєстровано збільшення кількості розбоїв до 6 708. Кількість нерозкритих злочинів на початку періоду становить 445, у 2005 році зростає до 1 619, а в кінці періоду зменшується до 897.

Найбільшу кількість розбоїв у цей період учинено групою осіб (19 012), дещо менше - особами, які раніше вчиняли злочини (16 921), особами в стані сп'яніння (16 749) та неповнолітніми або за їх співучасті (7 446).

Лідерами за кількістю скоєних розбоїв залишаються Донецька (11 254), Дніпропетровська (4 427), Запорізька (3 079), Одеська (2 986), Луганська (2 879), області, АР Крим (2 322) та місто Київ (3 100).

У 2011-2013 роках продовжує зменшуватися кількість зареєстрованих випадків розбоїв із 3715 (0,7 %) до 2856 (0, 5%) відповідно. У 2014 році збільшується на 0,7 % кількість зареєстрованих розбоїв (3 895). Різкий спалах розбійних нападів протягом 2014 року був зумовлений переважно системною соціально-економічною кризою, зубожінням населення, масовим безробіттям та наявністю в користуванні громадян критичної маси вогнепальної зброї.

За чотири роки збільшується кількість нерозкритих розбоїв. Мінімальне значення зафіксовано у 2012 році (850), максимальне у 2014 році (2 453). Серед розкритих за ці роки більшість розбоїв було скоєно особами, які раніше вчиняли злочини (5 517), особами в стані сп'яніння (3 441), групою осіб (2975), неповнолітніми або за їх співучасті (777). При цьому найбільше розбійних нападів зареєстровано у Донецькій (2 354), Луганській (1 145), Одеській (946) та Дніпропетровській (876) областях, а також у місті Києві (1 154).

У 2015 році кількість розбоїв знизилася до відмітки 3 556 (0,6 %), проте у 2016 році їх кількість різко зростає до 3 904 (0,7 %). У 2017-2018 роках кількість розбоїв знову зменшується (з 3 006 до 2 263). Відповідно зменшується із 0,6 % до 0,5 % їх питома вага до всіх зареєстрованих злочинів. Найбільшу кількість нерозкритих злочинів у цей період зафіксовано у 2016 році (2 382), найменшу - у 2018 році (1077).

Із числа розкритих розбоїв переважну більшість було вчинено особами, які раніше вчиняли злочини (2 902), групою осіб (1 686), особами в стані сп'яніння (1 065), неповнолітніми або за їх співучасті (419). У цей період найбільше розбоїв було скоєно в місті Києві (1 874), Одеській (1 679), Дніпропетровській (1 119), Харківській (1 117) та Запорізькій (798) областях.

Зменшення кількості зареєстрованих злочинів за цей період було спричинене окупацією частини Донецької і Луганської областей та АР Крим, які свого часу (до лютогоберезня 2014 року) були дуже криміналізовані та посідали перші місця за рейтингами небезпечності в країні.

Статистичні дані свідчать, що серед притягнутих до кримінальної відповідальності в радянський період за своїми соціально-демографічними ознаками 40 % засуджених за вчинення розбійних нападів 24 613 досягли 18-24 років, а за роки незалежності України їх кількість становить 55 364 (45 %). Наступними є особи у віці від 14 до 17 років. Їх частка в радянські роки становила 26 % (15 928), у роки незалежності України - 14 % (16 948). Частка осіб, які вчинили розбійний напад у віці 25-28 років, у радянський період становить 19 % (11 715) та 15 % (18 130) у роки незалежності України. Ще однією категорією є особи, які скоїли розбійний напад у віці 29-59 років. Їх частка в радянський період становить 15 % (9 162), а в роки незалежності України - 26 %. Менше ніж 1 % становлять особи, які вчинили розбійний напад у віці старше 60 років.

У радянські роки найбільшу кількість розбійних нападів було скоєно учнями професійно-технічних училищ (4 527), учнями середніх навчальних закладів (2 034), учнями вищих навчальних закладів (1 290). За роки незалежної України більшість грабежів учинено учнями професійно-технічних училищ (3 238), учнями середніх навчальних закладів (3 143) та вищих навчальних закладів (1 513).

За своїм соціальним становищем і родом занять переважну більшість розбійних нападів було скоєно робітниками (з 2001 року працюючі за наймом). На початку 1960-х спостерігається зменшення кількості робітників, які скоїли розбійні напади. У 1961 році їх кількість становила 1 026 та поступово знизилася до 439 у 1963 році, однак вже з 1964 року їх кількість зростає з 597 до 1 534 осіб наприкінці 1970-х.

З початку 1980-х і аж до 1987 року відбувається зменшення кількості розбійних нападів, вчинених робітниками (від 1 484 до 696 відповідно). З початку 1988 року їх кількість знову зростає (744 на початку періоду та 1118 в кінці).

І вже з 1991 року значно зменшується кількість розбійних нападів, скоєних робітниками (961). Ця тенденція продовжується й у 2001-2012 роках (з 413 до 134 відповідно). Із 2013 року у статистичній звітності МВС відсутня інформація про таку категорію осіб, як робітники.

Статистика свідчить, що однією із категорій осіб, які учинили розбійні напади, є працездатні особи, які не працювали і не навчалися. На початку 1960-х їх кількість зменшується з 482 у 1961 році до 200 у 1963 році, однак вже з 1964 року зростає кількість працездатних непрацюючих осіб, які вчинили розбій (від 257 у 1964 р. до 393 у 1969 р. та від 496 у 1971 р. до 1 186 у 1979 р.).

А вже у 1980-і знову відбувається зменшення їх кількості (з 1192 до 701 у 1987 р.).

З кінця 1980-х і аж до 1990-х відновлюється тенденція до збільшення кількості таких осіб (з 858 до 1 362). Кількість працездатних осіб, які не працювали і не навчалися та вчинили розбійні напади, збільшується майже у три рази (з 1 600 до 4 627). Статистика свідчить про зменшення їх кількості з 4 713 до 3 279 у 2001-2010 роки та з 2 701 до 1 100 у 2011-2014 роки.

Ще одну категорію осіб, які скоїли розбійні напади, за ознаками свого соціального становища й роду занять становлять колгоспники. Із 2001 року працівники сільського господарства. У 1960-х найбільшу кількість колгоспників, які вчинили розбійні напади, зареєстровано в 1961 році (90), найменшу - у 1965 році (33). Наприкінці періоду їх кількість становила 55 осіб.

У 1970-х та в першій половині 1980-х збільшується з 54 до 149 та з 146 до 169 відповідно кількість розбійних нападів, скоєних колгоспниками.

Збільшення кількості таких випадків продовжується і в першій половині 1990-х, сягнувши максимального значення у 1993 році (142), мінімального у 1992 році (110). У другій половині 1990-х їх кількість поступово зменшується: із 86 у 1996 році до 24 у 2000 році.

Тенденція до зменшення кількості розбоїв, скоєних колгоспниками, зберігається і в 2001-2010 роки. Їх кількість зменшилася до 22 у 2001 році, а в 2009 році статистика демонструє нульовий показник. Із 2013 року у статистичній звітності МВС відсутня інформація про таку категорію осіб, як працівники сільського господарства.

За ознаками соціального становища й роду занять найменшу категорію осіб, які вчинили розбійні напади, становлять службовці. У 1961 році кількість службовців, які вчинили розбійні напади, становила 90 осіб. До 6 зменшилася їх кількість у 1962 році. Починаючи з 1962 року до 1966 року кількість службовців збільшується від 8 до 24 відповідно. Наприкінці 1960-х їх кількість знову зменшується і в кінці періоду становить 8 осіб.

Тенденція до збільшення кількості розбійних нападів, скоєних службовцями, спостерігається у 1970-х, однак у 1980-х збільшується їх кількість на 36 %. Проте, здійснивши аналіз даних за цей період, можна стверджувати, що кількість таких осіб за цей період зменшилася: якщо на початку періоду було зареєстровано 82 особи, то в кінці - 34.

Тенденція до збільшення кількості службовців, які вчинили розбійні напади, продовжується у 1990-х. Максимальне значення зареєстровано у 1996 році (159), мінімальне - у 1991 році (41).

За даними статистики, в 2001-2011 роках зменшується з 69 до 0 кількість розбійних нападів, учинених службовцями, у 2012 році було зареєстровано 2 таких випадки, а з 2013 року - 0.

Серед осіб, які скоїли розбійні напади, окремо слід виділити осіб, які раніше вчиняли злочини. У 1960-х спостерігається зниження їх кількості: з 412 на початку періоду до 200 в кінці, а з 1963 до 1970 року відбувається їх збільшення від 210 до 399 відповідно. Тенденція до збільшення кількості таких осіб продовжується і в 1970-х: на початку періоду становить 502, а в кінці збільшується вдвічі (1 212).

Порівняно з минулим періодом у 1980-х збільшується кількість таких осіб: максимальне значення зареєстровано у 1990 році (1 453), мінімальне - у 1987 році (784).

Збільшення розбійних нападів, скоєних особами, які раніше вчиняли злочини, продовжується з 1990-х (з 1 299 до 1 503 відповідно) до 2001-2010 років. За цей час кількість таких осіб збільшується від 1 373 до 1 827.

За даними статистики, у 2011-2014 роках зменшується із 2 449 до 781 кількість розбійних нападів, скоєних особами, які раніше вчиняли злочини. Тенденція до їх зменшення зберігається і в 2015-2018 роках (з 763 до 647).

Окремо слід виділити категорію осіб, які скоїли злочин у стані сп'яніння. У статистичній звітності такі особи обліковуються з 1966 року. Впродовж п'яти років (19661970) спостерігаються незначні коливання кількості осіб, які скоїли розбійні напади в стані сп'яніння: на початку періоду було зареєстровано 900 таких випадків, а в кінці - 899, найменше значення зареєстровано у 1967 році (821), а найбільше у 1969 році (1 017).

У 1970-х прослідковується тенденція до збільшення кількості осіб, які вчинили розбійні напади в стані сп'яніння. За період їх кількість збільшилася від 1 228 до 2 306. Ця тенденція змінилася у 1980-х. Зменшення кількості осіб, які вчинили розбійні напади в стані сп'яніння триває з 1981 року (2 057) до 1987 року (969). З 1988 року їх кількість знову починає збільшуватися і в 1990-1993 роках становить (2 098 - 2 426 відповідно). Починаючи з 1994 року їх кількість поступово скорочується від 2 239 до 1 928 у 2000 році.

Ця тенденція зберігається у першій половині наступного періоду (2001-2010). У 2001 році кількість осіб, які вчинили злочини в стані сп'яніння, становить 1 694, а у 2003 році - 1 570. З 2004 року відновлюється тенденція до збільшення їх кількості від 1 570 до 2018 у 2009 році. У 2010 році кількість осіб, що вчинили злочини в стані сп'яніння знову скорочується (1 759). Ця тенденція продовжується в 2011-2014 роках, коли кількість таких злочинів зменшилася з 1 683 до 567, а в 2015-2018 роках - з 396 до 234.

Отже, порівнюючи радянський період із періодом незалежності України, можна констатувати факт про збільшення кількості засуджених осіб у віці 14-17 років на 6 %, у віці 25-28 та 18-24 років - майже у 2 рази, у віці 29-59 років - на 11 %.

Порівняно з радянським періодом у незалежній Україні підвищився освітній рівень осіб, засуджених за розбій: на 17 % збільшилася кількість осіб з вищою освітою, на 50 % учнів середніх навчальних закладів. Крім того, серед засуджених на 28 % зменшилася кількість осіб із професійно-технічною освітою.

Водночас зростає кількість розбоїв, скоєних безробітними. Порівняно з радянським періодом їх кількість збільшилася у 3,5 рази. Кількість осіб, які раніше вчиняли злочини, збільшилася вдвічі. До того ж під час скоєння розбійних нападів, значна кількість осіб перебувала в стані алкогольного сп'яніння. Порівняно з радянським періодом кількість таких осіб збільшується на 16 %, кількість службовців на 30 %, а кількість засуджених робітників та колгоспників (працівників сільського господарства) зменшується майже у три рази. Із 2013 року в статистичній звітності МВС інформація про робітників та працівників сільського господарства відсутня.

Усе це свідчить про тенденцію до зростання рівня освіти та життєвого досвіду середньостатистичного розбійника, тобто на сьогодні ні освіта, ні життєвий досвід не заважають формуванню мотивації для вирішення життєвих, перш за все матеріальних, проблем насильницьким шляхом.

Висновки

Отже, підбиваючи підсумки, можемо резюмувати, що аналіз окремо взятих розбійних нападів, незалежно від інших корисливо-насильницьких злочинів, являє собою несприятливу картину. Наведені дані свідчать про необхідність активного вирішення проблем попередження розбоїв. Детальне розуміння тенденцій і особливостей, що стосуються вчинення таких злочинів, дозволяє ефективно застосовувати правоохоронцями дієві заходи щодо попередження розбійних нападів.

Список використаних джерел

1. Казміренко В. О. Історичні передумови розбою як суспільно-небезпечного явища. Актуальні проблеми держави і права. 2015. Вип. 75. с. 157-162. ЦКЬ: http://nbuv.gov.ua/UJRN/apdp_2015_75_25.

2. Коржанський М. І. Кваліфікація злочинів: навч. посіб. Вид. 2-ге. Київ: Атіка, 2002. 640 с.

3. Кримінальний кодекс України: Закон УРСР від 28.12.1960 р. ВР УРСР. 1961. № 2.

4. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 № 2341-Ш / Верховна Рада України. иРВ: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 (дата звернення: 30.03.2019).

5. Кримінологія: Загальна та Особлива частини: підручник / І. М. Даньшин, В. В. Голіна, М. Ю. Валуйська та ін.; за заг. ред. В. В. Голіни. 2-ге вид., перероб. і доп. Харків: Право, 2009. 288 с.

6. Батиргареєва В. С. Кримінологічна характеристика та попередження розбоїв, поєднаних з проникненням у житло: автореф. дис.... канд. юид. наук: 12.00.08 / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. Харків, 2002. 20 с.

7. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / за заг. ред. П. П. Андрушка, В. Г. Гончаренка, Є. В. Фесенка. 2-е вид., перероб. та доп. Київ: Дaкор, 2008. 428 с.

8. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / за ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. 4-те вид., переробл. та доп. Київ: Юрид. думка, 2007. 1184 с.

9. Статистичні таблиці, що характеризують злочинність в Україні в період 1960-2000 років: довідник / упоряд. Кіріленко Ф. О. Київ: Паливода А. В., 2019. 242 с.

10. Ігнатов О. М. Соціально-демографічна характеристика осіб, які вчиняють розбій. Наше право. 2014. № 1. С. 61-68 ЦКЬ: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nashp_2014_1_14.

References

1. Istorychni peredumovy rozboiu yak suspilno-nebezpechnoho yavyshcha [Historical prerequisites for robbery as a socially dangerous phenomenon]. Aktualniproblemy derzhavy iprava. 2015. Vyp. 75. s. 157-162. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/apdp_2015_75_25.

2. Korzhanskyi M. I. Kvalifikatsiia zlochyniv [Evaluation of crimes]: Navchalnyi posibnyk. Vydannia 2-he K.: Atika, 2002. 640s.

3. Kryminalnyi kodeks Ukrainy [Criminal Code of Ukraine]: zatv. Zakonom URSR vid 28 hrudnia 1960 roku «Pro zatverdzhennia Kryminalnoho kodeksu Ukrainskoi RSR». VVR URSR. 1961. №2.

4. Kryminolohiia: Zahalna ta Osoblyva chastyny [Criminology: General and Special parts]: pidruchnyk / I. M. Danshyn, V. V. Holina, M. Yu. Valuiska ta in.; za zah. red. V. V. Holiny. 2-he vyd. pererob. i dop. Kh.: Pravo, 2009. 288 s.

5. Batyrhareieva V. S. Kryminolohichna kharakterystyka ta poperedzhennia rozboiv, poiednanykh z pronyknenniam u zhytlo [Criminological characteristics and prevention of robberies combined with entry into the dwelling]: avtoreferat dys. kand. yur. nauk: 12.00.08 / Natsionalna yurydychna akademiia Ukrainy im. Yaroslava Mudroho. Kharkiv, 2002. 20 s.

6. Naukovo-praktychnyi komentar do Kryminalnoho kodeksu Ukrainy [Scientific and Practical Commentary to the Criminal Code of Ukraine] / za zah. red. P.P. Andrushka, V.H. Honcharenka, Ye.V. Fesenka. 2-e vyd., pererob. ta dop. K.: Dakor, 2008. 1428 s.

7. Naukovo-praktychnyi komentar Kryminalnoho kodeksu Ukrainy [Scientific and Practical Commentary to the Criminal Code of Ukraine]. 4-te vyd., pererobl. ta dopovn. / Za red. M. I. Melnyka, M. I. Khavroniuka. K.: Yurydychna dumka, 2007. 1184 s.

8. Statystychni tablytsi, shcho kharakteryzuiut zlochynnist v Ukraini v period 1960-2000 rokiv [Statistical tables characterizing crime in Ukraine in the period 1960-2000]: dovidnyk / uporiad. Kirilenko F. O. Kyiv: Palyvoda A. V., 2019. 242.

9. Ihnatov O. M. Sotsialno-demohrafichna kharakterystyka osib, yaki vchyniaiut rozbii [Sociodemographic characteristics of the perpetrators of the robbery]. Nashepravo. 2014. № 1. S. 61-68. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nashp_2014_1_14.

Размещено на Allbest.ru