Правове регулювання сільськогосподарського кредиту на українських землях Російської імперії XIX-XX століття як історіографічна проблема

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правове регулювання сільськогосподарського кредиту на українських землях Російської імперії XIX-XX століття як історіографічна проблема

Селіхов Д.А. кандидат юридичних наук, доцент (Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ)

Summary

Selikhov D. A. Legal regulation of agricultural credit on the Ukrainian lands of the Russian Empire of the second half of XIX - beginning XX centuries as a historiographical problem. Taking into account the obvious relevance of the issues related to the further improvement of the agrarian mortgage loan at the present stage of development of the Ukrainian economy, the author analyzed the degree of coverage of the history of agricultural credit in the Ukrainian lands of the Russian Empire of the late XIX - early XX centuries in historical, economic and historical legal literature. Analysis of relevant publications of representatives of both domestic and foreign historiography gives every reason to claim that the concept of "agricultural credit" goes far beyond the traditional notions of bank mortgage credit. In spite of the fact that the most share of publications of domestic researchers of the pre-Soviet period is devoted to the content and organizational and legal principles of activity of state (Peasant and Noble) and joint-stock banks, no small cooperative loan (loan and savings) was left without attention. land reclamation, zemstvo and land loan in the period of Stolypin agrarian reform. On this basis, there is every reason to conclude that the Russian public has a great interest in the problems of agricultural credit in its various types and forms.

As can be seen from the content of the article, the historiography of the agricultural loan of the Soviet period in content substantially inferior to its predecessors. One of the reasons for this was the totalitarian regime, the direct consequence of which was the unity of methodological approaches in the assessment of social phenomena, both past and present. It should also be borne in mind that as a result of the elimination of private land ownership during the Civil War, the need for mortgage lending disappeared, so the topic of agricultural credit could be considered at that time only in the context of class struggle. Only after the collapse of the Soviet Union and the transition of the former republics to market relations, which are impossible without private ownership of the means of production, interest in the organization of agricultural credit in our country of the era of free enterprise (1861-1917) sharply increased. As a consequence, the appearance of a considerable array of relevant scientific works, among which the works of historians of the state and law of Ukraine occupy a prominent place. In the place of the generalizing work, in which the organizational and legal aspects of all types of agricultural credit in the Ukrainian lands of the Russian Empire of the late XIX - early XX centuries were analyzed, there is no such work.

Keywords: Russian Empire, Ukraine, agricultural credit, historiography.

Анотація

аграрний правовий сільськогосподарський

Зважаючи на актуальність питань, пов'язаних з подальшим удосконаленням аграрного іпотечного кредиту на сучасному етапі розвитку економіки України, проаналізовано ступінь висвітлення історії сільськогосподарського кредиту на українських землях Російської імперії кінця XIX - початку XX ст. в загальноісторичній, економічній та історико-правовій літературі. За результатами аналізу відповідних публікацій представників як вітчизняної, так і зарубіжної історіографії можна стверджувати, що поняття «сільськогосподарський кредит» виходить далеко за рамки традиційних уявлень про банківський іпотечний кредит.

Незважаючи на те, що левова частка публікацій вітчизняних дослідників дорадянського періоду присвячена змісту й організаційно-правовим засадам діяльності Державного (Селянського і Дворянського) а також акціонерних банків, без уваги не залишився й невеликий кооперативний кредит (ощадно-позичкові й кредитні товариства), а також меліоративний, земський і кредит на землевпорядкування в період столипінської аграрної реформи. Зважаючи на викладене, є всі підстави зробити висновок про великий інтерес громадськості Російської імперії до проблем сільськогосподарського кредиту в різних його видах і формах.

Як вбачається зі змісту статті, історіографія сільськогосподарського кредиту радянського періоду за своїм змістом значно поступається своїм попередникам. Однією з причин того був тоталітарний режим, прямим наслідком якого стала єдність методологічних підходів в оцінці суспільних явищ як минулого, так і сьогодення. Слід також мати на увазі, що внаслідок ліквідації при-ватної власності на землю в ході громадянської війни потреба в іпотечному кредитуванні зникла, отже тема сільськогосподарського кредиту могла розглядатися в той час лише в контексті класової боротьби.

Тільки після розпаду Радянського Союзу і переходу колишніх республік на ринкові відносини, які не можна уявити без приватної власності на засоби виробництва, інтерес до питань організації сільськогосподарського кредиту в нашій країні епохи вільного підприємництва (1861 - 1917 рр.) різко зріс. Як наслідок - поява великої кількості відповідних наукових праць, серед яких чільне місце посідають і праці істориків держави і права України. Водночас узагальнюючої праці, в якій були б розкриті організаційно-правові аспекти всіх видів сільськогосподарського кредиту на українських землях Російської імперії кінця XIX - початку XX ст. ще немає.

Ключові слова: Російська імперія, Україна, сільськогосподарський кредит, історіографія.

Постановка проблеми. Реформування економічних відносин на ринкових засадах триває в сучасній Україні вже понад два десятиліття, однак такий елемент системи вільного підприємництва, як земельні іпотечні банки (державні й приватні) досі так і не створено. Як ідеї купівлі-продажу сільськогосподарських угідь, підходи до основних засад таких та інших (кооперативних) кредитних установ у різних політичних сил суттєво відрізняються. Тривала політична дискусія щодо того, якими, наприклад, повинні бути державні і приватні державні банки, вже знайшла своє відображення у пресі, включаючи і наукові видання. Хоч яку б роль не відігравали іпотечні банки у забезпеченні аграріїв обіговими коштами, проте поняття «сільськогосподарський кредит» виходить далеко за рамки вищезгаданих іпотечних структур. Якщо історіографія земельних банків, які функціонували на теренах Наддніпрянської України у так звану епоху вільного підприємництва (1861-1917 рр.) в існуючій науковій літературі вже знайшла певне висвітлення [1], то цього не можна сказати про такі види кредитування сільськогосподарських товаровиробників, як кооперативні товариства, земський чи урядовий відомчий кредит Міністерства землеробства і державних маєтностей (з 1906 р. - Головне управління землеробства і землевпорядкування).

Зважаючи на очевидну актуальність в сучасних українських реаліях проблеми кредитування безпосередніх товаровиробників, мета статті - здійснити загальний огляд основних публікацій з питань сільськогосподарського кредиту, починаючи від 1861 р., коли у Наддніпрянській Україні було скасоване кріпосне право, і закінчуючи останніми сучасними дослідженнями вітчизняних науковців.

Виклад основного матеріалу. Скасування у 1861 р. кріпосного права та інші реформи аграрного сектора економіки колишньої Російської імперії спонукали тогочасних теоретиків і практиків до публічного обговорення проблем сільськогосподарського кредиту, який, на думку низки громадських діячів, не повинен був обмежуватися лише такою формою, як субсидії колишнім кріпосникам у ході здійснення так званої викупної операції. Досить показовою з цього погляду була праця академіка Безобразова В. «Поземельний кредит і його сучасна організація у Європі», яка побачила світ ще в ході розробки основних законодавчих актів щодо скасування кріпосного права [2]. Зважаючи на неоднозначне ставлення урядових кіл до сільськогосподарського кредиту як такого, автор поставив перед собою завдання довести суспільну необхідність саме такої форми стимулювання виробництва продукції рослинництва і тваринництва, яка виявилась ефективною у деяких західноєвропейських країнах. Організація поземельного кредиту відповідно до місцевих умов народного господарства, писав цей економіст, з кожним днем стає все актуальнішою. Причиною цього були, на його думку, об'єктивні чинники, зокрема зростання чисельності населення та розвиток мануфактурної промисловості й торгівлі, які, природно, «підвищують попит на продукти харчування». Одночасно з цим Безобразов В. вказував і на інші обставини, що нерідко залишалися поза увагою тих, від кого, власне, і залежало формування кредитного законодавства. Серед цих обставин автор називав «безсумнівні успіхи сільського господарства», які в ході залучення до сільськогосподарського виробництва відповідних коштів сприяли б вдосконаленню обробітку землі, а отже, і зростанню продовольчих ресурсів. Як висновок академік констатував таке: «землеробський кредит може не лише підвищити ефективність виробництва, але і відкрити дрібним землевласникам і селянам шляхи для полегшення податкового тягара...» [2, с. 126].

З публічною позицією академіка Безобразова В. щодо якнайшвидшого формування правової бази кредиту для широких мас населення цілком і повністю узгоджувалася позиція гласного Санкт-Петербурзької міської Думи Яковлєва А. В., який у 1869 р. опу- блікував своє дослідження щодо ситуації з організацією народного кредиту як у Західній Європі, так і в Росії. Автор здійснив детальний аналіз тих кредитних установ, які існували в імперії до реформи банківської системи 1860 р. Його висновок зводився до того, що напередодні скасування кріпосного права: «усі кредитні установи були доступні лише небагатьом обраним, яких доля наділила тими чи іншими перевагами...» [3, с. 231]. Яковлєв А. В. категорично заперечував проти кредитування дрібних товаровиробників за допомогою застави майна, якого в них, вказував автор, як правило, немає, якщо не брати до уваги знаряддя праці. «Позика ж під заставу знарядь праці, - вважав цей громадський діяч, - з відбиранням самих знарядь на склад є до того абсурдною, що про неї не варто навіть говорити» [3, с. 234]. Єдиним можливим варіантом доступу неприві- лейованих станів до кредиту може бути, на його думку, об'єднання селян в асоціації за принципом кругової поруки. «Сторонній капіталіст, передаючи свій капітал товариству, заснованому на принципах взаємної відповідальності, може бути абсолютно спокійним. Товариство, у якому існує відповідальність одне за одного, ніколи не допустить ризикованої роздачі позик» [3, с. 235]. Яковлєв А. В. разом з іншим столичним громадським діячем Лугиніним В. Ф. розробили навіть схему такої кредитної установи, яка у 1870 р. побачила світ під назвою «Сільські позичкові товариства (їх устрій і призначення)». Мета цієї публікації полягала у тому, щоб «дати у концентрованій формі якнайбільше практичних порад тим особам, які візьмуться за створення народних банків», під якими автори розуміли позичкові товариства із числа непривілейованих станів, побудованих за принципом кругової поруки [4, с. З]. Кожен член такого товариства повинен мати пай, розмір якого може коливатися від 30 до 50 руб. Неодмінною умовою успішної діяльності товариства автори вважали наявність запасного капіталу, який слід формувати за рахунок прибутків вже впродовж першого року діяльності установи. Беручи до уваги те, що завданням такого товариства було не лише видача позик, але й зберігання коштів, включаючи фінансові ресурси і не членів кооперативу під 6 % річних, такий тип кредитних установ на теренах Наддніпрянської України одержав назву ощадно-позичкових товариств. Їх кількість на рубежі XIX-XX ст. у 9 українських губерніях сягала вже 96 [5, с. 1850]. Природно, що тогочасні публіцисти не могли обійти їх своєю увагою. Практичним результатом публічної дискусії щодо принципів організації дрібного кооперативного кредиту стало затвердження у 1871 р. міністром фінансів «Зразкового статуту ощадно-позичкових товариств» [7]. У наступні десятиліття правозастосовна практика таких об'єднань виявила низку недоліків цього «Зразкового статуту», про що неодноразово писали фахівці різних галузей наукових знань. Наприклад, професор Ходський Л. В. у своїй ґрунтовній праці «Поземельний кредит в Росії і його відношення до селянського землеволодіння», опублікованій у 1882 р. вказував на виключне значення кооперації дрібних товаровиробників для розвитку так званого споживчого кредиту. Одночасно він застерігав населення від надмірного захоплення цим видом кредиту, який може негативно позначитися на «економічному розвиткові країни» [8, с. 71]. Інший фахівець аграрного сектора економіки Росії Катаєв Н.у праці «Сільський кредит і селянське господарство» 1902 р. продовжував розвивати тезу своїх попередників про виключне значення для народного господарства країни дрібного кредиту. Як послідовний опонент самодержавства Катаєв Н. на конкретних прикладах довів існування в Росії дискримінації такої соціальної групи населення, як селянство. На його переконання, благами дешевого кредиту користуються в імперії усі, крім дрібних сільськогосподарських товаровиробників, які становлять 88 % усіх мешканців країни. Критикуючи «ненормально швидке зростання великої промисловості за рахунок розорення селянства», автор вимагав від держави невідкладно «зрівняти умови кредиту для усіх промислових груп країни, тобто надати селянському господарству такий самий нормальний кредит, яким користуються у Росії великі промисловці» [9, с. 4]. Його оцінка діяльності ощадно - позичкових товариств була негативною через те, що «більшість з них ледве животіють або зовсім не функціонують». На думку цього автора, такі кооперативні установи у конкретно історичних умовах самодержавної Росії не лише не приносять користі, а скоріше шкодять самим же селянам через те, що «вони своїм кредитом найчастіше служать тим самим сільським лихварям, від яких стогне село» [9, с. 6]. Такі кооперативні організації, як ощадно-позичкові та кредитні товариства матимуть свою перспективу лише в майбутньому, разом із «культурним зростанням Росії» [9, с. 8]. Беручи все це до уваги, цей автор із яскраво вираженою народницькою ідеологією вимагав від держави не поліпшення умов функціонування кооперативного кредиту, а розвиток державного і земсько-го кредиту [9, с. 8]. Однак такі публікації були не правилом, а винятком із правил. Абсолютна більшість авторів подібних видань, особливо під впливом діяльності місцевих комітетів про потреби сільськогосподарської промисловості (1902-1903рр.), зміст діяльності яких з погляду організації сільськогосподарського кредиту у 1904р. було проаналізовано Бородаєвським С. В. [10], наполягали на подальшому вдосконаленні відповідної законодавчої бази. У роки столипінської аграрної реформи питання дрібного кредиту стало ще актуальнішим. Саме в цей час з'явилась низка праць, автори яких всіляко пропагували дрібний кредит кооперативного типу. Наприклад, у праці молодшого редактора відділу сільської економії і сільськогосподарської статистики Головного управління землеробства і землевпорядкування Морачевського В. В. «Сільськогосподарський кредит у Росії» (1910 р.) діяльність як ощадно-позичкових, так і кредитних товариств оцінена позитивно. Також автор схвалено відгукнувся про закон від 7 червня 1904 р., відповідні статті якого внесли суттєві зміни і доповнення до статуту ощадно - позичкових товариств, у такий спосіб наблизивши їх до принципів організації кредитних товариств. Детально проаналізувавши практичну діяльність як одних, так і інших кооперативних товариств, Морачевський В. В. констатував, що є усі підстави розраховувати на великі перспективи розвитку дрібного кредиту, кооперативні організації якого у недалекому майбутньому покриють усю територію Росії, що матиме своїм наслідком підвищення добробуту усього землеробського населення [11, с. 20]. Із Морачевським В. В. цілком і повністю солідаризувався і гласний Полтавського губернського земства Ім- шенецький Я. К. - випускник економічного факультету Новоросійського університету. У своїй праці «Дрібний кредит і його значення у народному господарстві» (1913 р.) автор не лише пропагував дрібний кооперативний кредит як найпростішу і найдоступнішу форму доступу основної маси селянства до фінансових ресурсів, але й вніс конкретні пропозиції щодо подальшого його вдосконалення. Серед його пропозицій були: а) під час вирішення питання кредитування того чи іншого члена кооперативу перевагу слід надавати тим клієнтам, хто зобов'язується спрямувати одержані кошти на виробничі потреби; б) кредит слід видавати у першу чергу незаможним домогосподарям, адже заможна частина мешканців села, легко знайдуть його і поза кредитним товариством»[12, с. 16]. У 1914 р. безпосередньою реакцією уряду на обговорення стану дрібного некопе- ративного кредиту стала публікація нової редакції «Зразкового статуту ощадно - позичкових товариств» [13], що, безперечно, сприяло подальшому розвиткові дрібного кооперативного кредиту як у Російській імперії загалом, так і на теренах Наддніпрянської України зокрема. Однак аналіз функціонування ощадно-позичкових, як і кредитних товариств, що почали виникати в Російській імперії після публікації у 1895 р. зразкового статуту таких установ, здійснювався, як правило, не з правового, а з економічного погляду, тобто мав прикладний характер. Саме такими за своїм змістом були, наприклад, публікації на сторінках «Вісника кооперації» - одного із спеціалізованих тогочасних видань [6].

Як з економічного, так і суспільно-політичного погляду, дрібний кооперативний кредит значно поступався банківському сільськогосподарському кредиту, час встановлення якого в Російській імперії припадає на 70-80-ті XIX ст. Першими установами довгострокового іпотечного кредитування після скасування у 1861 р. кріпосного права були не державні, а саме приватні акціонерні земельні банки, як-от: Харківський, Київський, Полтавський та Бессарабсько-Таврійський з головним офісом у м. Одесі. Отже, і публікації про діяльність такого типу кредитних установ з'явилися майже відразу після оголошення про їх створення та порядок кредитування власників земельних угідь [14-16]. Загальною рисою, яка характеризувала їх зміст, була безумовна підтримка самої ідеї функціонування земельних банків, заснованих на кошти приватного капіталу. Та найшир- ше висвітлювалось як у пресі, так і на сторінках наукових видань питання діяльності державних іпотечних установ - Селянського поземельного та Дворянського земельного банків, час заснування яких припадає на початок 80-х XIX ст., коли в Російській імперії вибухнула чергова аграрна криза, найглибша з усіх попередніх. Беручи до уваги те, що саме на державні іпотечні установи покладалися головні надії на успіх у подоланні цієї кризи, про діяльність вищезгаданих установ не писав, як кажуть у народі, лише лінивий. Із усіх численних публікацій на тему діяльності установ довгострокового кредиту в Російській імперії, основні з яких були свого часу блискуче проаналізовані відомим харківським правознавцем Кириченком В. Є. [17], вважаємо доцільним назвати лише найголовніші з погляду фахового рівня їх авторів. Зважаючи на те, що 80-90-ті були часом

становлення державних іпотечних банків, публікації цього періоду містили не лише критику перших кроків їх діяльності, але й пропозиції щодо усунення існуючих у їх діяльності недоліків [18-20]. По мірі нагромадження правозастосовчої практики та з урахуванням реформ банківської системи у 90-х XIX ст. напередодні та, особливо, в роки столипінської аграрної реформи з'явилися фундаментальні дослідження історії Селянського поземельного банку, включаючи і його організаційно-правові принципи діяльності. У цьому плані заслуговують на позитивну оцінку з погляду інформаційної насиченості праці Семенова П. Н. [21], Крашка А. В. [22], Зака А. Н. [23] та низки інших авторів. Серед названих наукових досліджень вигідно відрізняється глибиною аналізу всіх сфер діяльності Селянського банку, включаючи його місце і роль в урядовій аграрній політ и- ці, монографія Зака А. Н. Оцінюючи Селянський банк як безумовно корисну для економічного розвитку країни кредитну установу, автор одночасно вказав і на його основний недолік, зміст якого полягає у тому, що цей банк відповідав «виключно інтересам великого землеволодіння, нерідко на шкоду інтересам селянства» [23, с. 582].

Порівняно із Селянським, дискусії навколо діяльності якого вийшли навіть за межі Російської імперії [24], функціонування Дворянського банку знайшло значно скромніше відображення у дорадянській публіцистиці. Навіть більше, суто Дворянському банку у той час було присвячено лише окремі публікації [25-26 ]. Як правило, аналіз організаційно-правових засад та значення Дворянського банку в аграрній політиці самодержавства аналізувалась у загальних працях про становище сільськогосподарського кредиту в Російській імперії. Маємо на увазі праці таких відомих свого часу науковців, як Гур'єв А. Н. [27], Печерін Я. І. [28], Морачевський В. В. [11], Мигулин П. П. [29 ], Ходський Л. В. [8, 30] та інших авторів, які, як правило, критично ставились до цієї кредитної установи. Основним змістом цієї критики були тези щодо високих відсотків, зафіксованих у Статуті які, між іншим, завжди були нижчими, ніж у Селянському, а також існуючу практику заниження заставної оцінки поміщицьких маєтків та відсутність бажаної для клієнтів гнучкості у питаннях, пов'язаних із відстроченням по сплаті платежів навіть у разі форс-мажору.

На рубежі XIX - XX ст. громадськості були запропоновані публікації, автори яких переважно негативно оцінювали вплив іпотечного кредитування як у Селянському, так і в Дворянському банках на розвиток сільського господарства загалом і дрібного селянського зокрема. Саме такими за своїм змістом були публікації ідеологів так званого «трудового» селянського господарства, яких у сучасній історіографії традиційно вважають представниками ліберально-народницького напрямку в суспільно-політичному житті Російської імперії [31-33].

Інші, крім вище зазначених форм кредитування сільськогосподарських товаровиробників, мали в Російській імперії незначне поширення. Мова у цьому випадку йде про меліоративний (осушення та обводнення сільськогосподарських угідь) та земський дрібний кредит, який уособлювали земські каси, створені на українських землях Російської імперії відповідно до закону від 7 червня 1904 р. Як один, так і інший вид сільськогосподарського кредиту у дорадянській історіографії лише частково висвітлені. Можна назвати лише декілька праць щодо стану справ з організацією на рубежі XIX-XX ст. державного меліоративного кредиту, серед яких чи не найґрунтовнішими були публікації Кацеленеленбаума З. С. [34], у яких вперше в дорадянській історіографії детально проаналізоване водне законодавство Російської імперії порівняно з кращими зразками ано- логічного законодавства деяких західноєвропейських країн. Меліоративному кредиту присвячено й окремий розділ у вже згадуваній раніше праці Морачевського В. В. (глава III), у якому охарактеризовано історію як загальноімперського, так і регіонального меліоративного кредиту, до якого долучалися, зокрема, місцеві земства. Меліоративний кредит з погляду змісту існуючих у Російській імперії правових норм висвітлено також і в узагальнюючій праці Бородаєвського С. В. (глава І), про яку теж йшла мова раніше.

Діяльність земельних кас дрібного кредиту висвітлювалась як в узагальнюючих виданнях Міністерства фінансів [35], так і в публікаціях окремих громадських діячів. Наприклад, у праці голови комітету сприяння сільській кооперації при Харківській губернській земській управі Анциферова А. Н. охарактеризовані не лише організаційні принципи функціонування існуючих земських кас, але й запропоновані зміни до імперського законодавства про дрібний кредит. Одна із тез автора - під час організації кожної земської каси органи земського самоврядування повинні насамперед скласти план і розробити програму діяльності саме такої установи дрібного кредиту, без чого, на думку автора, відповідних пропозицій, ефективність діяльності земської каси гарантована бути не може [36, с. 13].

Радянський період історіографії сільськогосподарського кредиту, який, на думку низки фахівців історії держави й права України, охоплював період із 1917 р. до початку 90-х XX ст. [37, с. 43], характеризувався домінуванням комуністичної ідеології і практики суспільного життя. Наслідком цієї ситуації стала абсолютизація феодально-кріпосницької, а згодом - буржуазної обумовленості нормативно-правової регламентації фінансового механізму Російської імперії загалом і її кредитної системи зокрема. Сільськогосподарський кредит, як і інші проблеми соціально-економічних та політичних відносин розглядались, як правило, в контексті визвольного руху, класової боротьби із усією системою самодержавства. Беручи до уваги незначну актуальність вивчення теорії і практики сільськогосподарського кредиту дорадянського періоду через відсутність у повсякденному житті кредитних установ, подібних до тих, що функціонували на українських землях Російської імперії до 1917 р., радянські історики лише побіжно торкалися питання іпотечних установ та урядової політики в галузі довгострокового і короткострокового кредитів. Певним винятком правила були праці Батуринського Д. О. (1925 р.), Гіндіна І. Ф. (1948 р.), Вдовіна В. А. (1959 р.), Опрі А. В. (1982 р.) та деяких інших авторів, які серед різних проблем вітчизняної історії досліджували і питання сільськогосподарського (переважно банківського) кредиту [38-42]. Батуринський Д. О. поставив собі за мету проаналізувати діяльність Селянського поземельного банку в контексті аграрної політики самодержавства [43]. Проте порівняно зі своїми попередниками цей автор зробив не так уже й багато. Фактично мова може йти лише про доповнення деяких статистичних відомостей про діяльність банку за шість років, які минули з часу виходу у світ ґрунтовної монографії Зака О. Н. Цілком справедливо Батуринському Д. О. дорікав Кириченко В. Є. [17, с. 20] за те, що той ухилився від висвітлення діяльності Селянського банку в період Першої світової війни. У праці Гіндіна І. Ф. здійснено аналіз усіх комерційних банків, які існували в Російської імперії на рубежі XIX-XX ст. [44]. Вона стала першим у радянській історіографії узагальненим досягненням колишньої банківської системи Росії. Саме у цьому полягає її головна цінність, хоча загальні оцінки діяльності усіх банків, включаючи і земельні, з позиції господарських потреб основної маси мешканців країни були негативними. Учений радянський дослідник Вдовін В. О. [45] визначив Селянський банк у ролі послідовного провідника політики привілейованих класів. Характеризуючи кредитну політику цієїі іпотечної установи, автор некритично сприйняв інформацію щорічних звітів банку про розмір землеволодіння своїх клієнтів. Посилаючись на відповідну статистику, Вдовін В. О. зробив висновок щодо соціального становища клієнтів банку, основна маса яких, як він вважав, належала до малоземельного і безземельного селянства [45, с. 45]. Цю тезу категорично відкинув у своєму дослідженні столипінської аграрної реформи Дубровський С. М. Характеризуючи статистику покупців банківської землі за тими самими щорічними звітами Селянького банку, автор не мав сумніву в тому, що «покупцями землі в банку у своїй масі в жодному разі не можуть бути віднесені до середніх чи нижчих груп села; покупцями землі в банку - це нова сільська буржуазія, яка раніше володіла порівняно незначними ділянками, але тим чи іншим способом все ж встигла накопичити певні кошти, використавши їх на купівлю землі...» [39, с. 347]. Із дослідженням Дубровського С. М. цілком і повністю узгоджуються і висновки українського дослідника Опрі А. В., який у 1982 р. захистив кандидатську дисертацію про роль Селянського поземельного банку в проведенні столипінської аграрної реформи в Україні [46].

Інші, крім банківського, форми кредитування сільськогосподарських товаровиробників із радянських істориків в узагальнюючих працях висвітлював лише український економіст Першин П. Н. Охарактеризувавши в одній із своїх капітальних праць економічні аспекти діяльності кредитних товариств у Російській імперії, автор зробив висновок, який цілком і повністю відповідав комуністичним постулатам того часу: «Таким чином, - писав він, - кооперативний кредит, як і будь-який інший, мав своїм прямим наслідком посилення класового розшарування села: зростання куркульства на одному полюсі, пролетарських і напівпролетарських елементів - на іншому» [42, с. 150].

Новий етап у вивченні проблем сільськогосподарського кредиту, як і всієї вітчизняної історії загалом, розпочався після розпаду Радянського Союзу і переходу колишніх республік від командно-адміністративних методів господарювання до ринкових. Згідно з Конституцією України людина, її права і свободи, включаючи свободу творчості, ого- лошені найвищою цінністю. Як національна, так і регіональна історія стають об'єктом пильної уваги дослідників різних галузей суспільних знань. Наприкінці XX ст. з'являється ціла низка загальноісторичних досліджень маловідомих проблем вітчизняної історії, серед яких не останнє місце належало питанням сільськогосподарського кредиту. Одним із перших дослідників, хто зосередив свою увагу на історії довгострокового й короткострокового кредиту на українських землях Російської імперії після скасування у 1861 р. кріпосного права, була Краснікова О. М. У її працях проаналізовано різні форми сільськогосподарського кредиту як на території Наддніпрянської України загалом [4755], так і в окремих її регіонах зокрема [56-59]. Однак поза її увагою залишилися питання меліоративного, землевпорядкувального та земського кредитів.

У 90-х XX ст. побачила світ ціла низка публікацій сумського дослідника Власенка В. М. про діяльність кредитної кооперації в губерніях Лівобережної України на рубежі ХІХ-ХХ ст. [60-62].

У процесі утвердження і розвитку ринкових відносин в Україні на початку XXI ст. стало з'являтися все більше наукових праць, у яких тією чи іншою мірою досліджувалася історія сільськогосподарського кредиту на українських землях Російської імперії після скасування у 1861 р. кріпосного права. Захищалися кандидатські й докторські дисертації не лише з історії кредитної кооперації, але й земельних іпотечних банків. Зокрема, черкаський історик Терещенко В. Д. дослідив роль іпотечних банків у проведенні столи- пінської аграрної реформи в Україні [63], Новікова І. Е. з'ясувала передумови виникнення банківської системи ринкового типу в Україні другої половини XIX ст. [64], а Борисевич С. О. з'ясував зміст державної іпотечної політики в період аграрної кризи 80-90-х XIX ст. [65]. Публікації Корнієнка П. Д., Терещенка В. Д. [66-68] та Темірової Н. Р. [6768], які побачили світ на початку XXI ст., дають підстави для висновку про певну переоцінку усталеного у вітчизняній історіографії погляду на поміщицьке господарство як гальмо економічного розвитку країни. Однак, якщо два перших із названих авторів під час характеристики кредитної політики Дворянського і Селянського державних земельних банків прямо не говорять про роль поміщицьких господарств як генераторів модер- нізаційних процесів у сфері сільськогосподарського виробництва, то донецька дослідниця Темірова Н. Р. у цьому питанні виявилася більш радикальною. Вона рішуче заперечує загальноприйняту в радянській історіографії тезу про поміщицькі господарства як гальмо економічного прогресу [68, с. 80]. Але ж і в радянські часи зустрічаємо окремі публікації, автори яких окремі поміщицькі маєтки ставили в один ряд із передовими сільськогосподарськими підприємствами Західної Європи [69, с. 376]. Проте слід говорити не про окремі винчтки, а загальну тенденцію, зміст якої всупереч намаганням Дворянського банку допомогти у модернізації поміщицьких маєтків, полягав усе ж таки в негативному впливі господарств привілейованих станів на загальний стан аграрного сектора економіки країни.

З погляду вивчення історії держави і права України найважливіші здобутки у з'ясуванні організаційно-правових аспектів діяльності державних та акціонерних земельних банків належать харківському правознавцю Кириченку В. Є., який опублікував з цього питання понад два десятки наукових статей, зміст яких узагальнено в його блискучій монографії про установи довгострокового кредиту Російської імперії в Україні [70]. Автор першим із науковців України, близького і далекого зарубіжжя проаналізував передумови, зміст і наслідки діяльності акціонерних і державних земельних банків на українських землях Російської імперії з часу їх появи і завершуючи процесом ліквідації державних і приватних установ довгострокового кредиту. Окремі сюжети діяльності державних земельних банків знаходимо і в працях іншого харківського дослідника, викладені ним у монографії про функціонування фінансової адміністрації Російської імперії в Україні [71].

У новітній українській історіографії сільськогосподарського кредиту стали з'являтися публікації не лише стосовно таких традиційних проблем, як діяльність банків та установ кооперативного кредиту, але й окремі сюжети стосовно державного меліоративного кредиту, про який згадував в одному із своїх досліджень молодий науковець Дорошенко В. О. [72], та функціонування земських кас дрібного кредиту. Автором останнього дослідження є Ткач М. П., який зупинився на характеристиці процесу правового регулювання діяльності земських кас дрібного кредиту в Російській імперії кінця XIX - початку XX ст. [73].

Стосовно сучасної зарубіжної історіографії сільськогосподарського кредиту на українських землях Російської імперії окремих досліджень в Україні не зафіксовано, хоча в узагальнюючих працях про цю країну загалом відповідна інформація нерідко зустрічається. Це, насамперед, загальноісторичні праці таких авторів, як Проскуряко- вої Н. А. [74], Андрюшина С. А. [75], Дякина В. С. [76], Акманова С. С. [77], Коваленка С. Б. [78], Михайлова А. Г. [79], Райського Ю. Л. [80] та інших. Низкою змістовних праць з даного питання відзначилися також історики держави і права. Заслуговують на увагу у цьому зв'язку праці. Пашенцева Д. А. [81], Рашидова О. Ш. [82], Латушкі- ної В. Ю. [83].

Сюжети, пов'язані із організаційно-правовими принципами та практичною діяльністю земельних іпотечних банків та політикою уряду царської Росії у сфері кредитування сільськогосподарських товаровиробників, зустрічаються і в деяких дослідженнях істориків держави і права далекого зарубіжжя. Заслуговують на увагу у цьому з'язку праці таких представників англо-американської історіографії, як Хок С. [84] (дослідження банківської кризи напередодні скасування кріпосного права), Томас Оуен [85] (характеристика акціонерного законодавства), Джудіт Пеллот [86] (історія земельної реформи в Росії); японської - Кімітака Мацузато [87-88] (столипінська аграрна реформа), Ю. На- кагава (державні кредити на будівництво елеваторів).

Висновки

Підбиваючи підсумки історіографії сільськогосподарського кредиту, можна зробити висновок, що як вітчизняні дорадянські, так і сучасні українські та російські дослідники різних галузей суспільних знань надавали важливого значення цьому явищу.

Підтвердженням такої думки є значний суспільний резонанс, які викликали земельні банки, кооперативний кредит та політика тогочасної держави по фінансуванню через галузеві міністерства меліоративних заходів землевпорядкування чи облаштування переселенців на казенних землях східних окраїн імперії в роки столипінської аграрної реформи.

Невипадково ж про кредитну справу писали не тільки професійні історики, економісти чи правознавці, але й публіцисти, представники журналістського цеху та газетярі. Радянська історіографія у її тоталітарному обличчі не надавала належної уваги питанням сільськогосподарського кредиту в різних його формах, адже через скасування приватної власності потреба в іпотечному кредитуванні та правовому регулюванні таких відносин зумовили неактуальність цієї тематики, зробивши її предметом досліджень одних лише істориків у контексті класової боротьби трудящих з експлуататорами.

Після розпаду Радянського Союзу й утвердження ринкових відносин увага українських дослідників, як і вчених інших країн до іпотечного кредитування та діяльності кредитних товариств, що почали виникати з появою приватної власності на засоби виробництва, значно зросла. Відсутність або недосконалість законодавства стосовно іпотеки та функціонування в сучасній Україні різного виду кредитної кооперації відчутно актуалізували тему сільськогосподарського кредиту, чим і пояснюється наявність значної літератури з цього питання, включаючи і фундаментальні праці істориків держави і права.

Однак цілісної праці, у якій би було розкрито організаційно-правові аспекти та зміст усіх видів сільськогосподарського кредиту на українських землях Російської імперії другої половини XIX - початку XX ст., ще немає.

Список використаних джерел

1. Кириченко В. Є. Організаційно-правові засади діяльності установ довгострокового кредиту Російської імперії у дореволюційній історіографії. Держава і право. 2009. Вип. 44. С. 41-48.

2. Безобразов В. Поземельний кредит и его современная организация в Европе. Санкт- Петербург : Тип.1. Л. Демиса, 1859. 263 с.

3. Яковлев А. В. Очерк народного кредита в Западной Европе и в России. Санкт-Петербург : Склад издания в книжном магазине Черкесова, 1869. 317 с.

4. Лучинин В. Ф., Яковлев А. В. Сельские ссудные товарищества (их устройство и назначение). Санкт-Петербург : Б. и., 1870. 49 с.

5. Хуторянин. Орган Полтавского сельскохозяйственного общества. 1910. № 45. 1876 с.

6. Вестник мелкого кредита. Москва, 1908-1918; Вестник кооперации. Москва, 1915-1918.

7. Образцовый устав ссудо-сберегательного товарищества, составленный комиссией, состоящей при императорском Московским обществе сельского хозяйства и одобренный министром финансов. Санкт-Петербург : Тип. А. М. Катомина, 1871. 67 с.

8. Ходский Л. В. Земельный кредит в России и отношение его к крестьянскому землевладению. Москва : Типо - литогр. И. Н. Кушнарева и К°, 1882. 305.

9. Катаев Н. Сельский кредит и крестьянское хозяйство в России. Москва : Типо - литогр. В. Рихтер, 1902. 171 с.

10. Свод трудов местных комитетов по 49 губерниям Европейской России. Кредит / соста- вил С. В. Бородаевский. Санкт-Петербург : Тип. В. Ф. Киршбаума, 1904. 417 с.

11. Морачевский С. В. Сельскохозяйственный кредит в России. Санкт-Петербург : Тип. Ф. Киршбаума, 1910. 378 с.

12. Имшенецкий Я. К. Мелкий кредит и его значение в народном хозяйстве. Полтава : Б. и., 1913. 23 с.

13. Образцовый устав ссудо-сберегательного товарищества, утвержденный г. министром финансов 14 сентября и 24 ноября 1905 г. и 14 марта 1911 г. и распубликованный в Собрании узаконений и распоряжений правительства 9 декабря 1905 г. в № 51. Полтава : Электрич. тип. М. Г. Амчиславского, 1914. 57 с.

14. Голубев А. Сведения о ссудах, выданных земельно-кредитними учреждениями (Со времени открытия Земельных Банков по 1 января 1878г.). Санкт-Петербург : Тип. братьев Пантелеевых, 1880. 22 с.

15. Масловский А. Ф. О мирах удешевления платежей по земельним ссудам, издаваемым акционерными земельными банками. Санкт-Петербург : Тип. В. Ф. Киршбаума, 1894. 72 с.

16. Каминка А. И. Акционерные компании. Юридическое исследование. Санкт-Петербург : Тип. В. Ф. Киршбаума, 1902. 178 с.

17. Кириченко В. Є. Організаційно-правові засади діяльності установ довгострокового кредиту у Російській імперії у дореволюційній історіографії. Держава і право. 2009. № 7. С. 28-42.

18. Кемеровский А. Крестьянский поземельный банк в связи с современным положением крестьянского хозяйства. Юридический вестник. 1886. № 7. С. 34-48.

19. Крестьянский поземельный банк. Очерк совета Московского отделения Общества содействия русской промышленности и торговли. Москва : Тип. А. И. Мамонтова и К°, 1892. 126 с.

20. Пономарев Н. В. Крестьянский поземельный банк и значение его для народного хазяйства. Труды Вольного экономического общества. 1894. № 1. С. 28-41.

21. Семенов П. Н., Салтыков А. А. Крестьянский банк и будущность русского крестьянства. Санкт-Петербург : Тип. В. Киршбаума, 1907. 174 с.

22. Красик А. В. Крестьянский банк и его деятельность с 1883 по 1905 г. Юрьев, 1910. 105 с.

23. Зак А. Н. Крестьянский поземельный банк. 1883-1910 гг. Москва : Скоропечатня А. А. Левенсон, 1911. XII, 607 с.

24. Klaus R. Das russische Bankwesen. Leipzig, 1908. 245 S.

25. Трусевич X. По вопросу о дворянском сельскохозяйственном кредите. Санкт- Петербург : Тип. В. Дрессен и К°, 1892. 16 с.

26. Государственный Дворянский земельный банк. 1885-1910. Санкт-Петербург : Экспедиция заготовления государственных бумаг, 1910. 316 с.

27. Гурьев А. М. Очерк развития кредитных учреждений в России. Санкт-Петербург : Типо-лит. «Якорь», 1904. 256 с.

28. Печерин Я. И. Исторический обзор правительственных, общественных и частных кредитных установлений в России. Санкт-Петербург : Тип. Ф. Киршбаума, 1898. 118 с.

29. Мигулин П. П. Русский сельскохозяйственный банк. К вопросу о нуждах нашей сельскохозяйственной промышленности. Харьков : Печатное дело, 1902. 138 с.

30. Ходский Л. В. По вопросу об удешевлении поземельного кредита : доклад, читаний в имп. Вольн. эконом. общ-ве 8 ноября 1884 года. Русская мысль. 1884. № 12. С. 88-99.

31. Каришев Н. А. Подворное и общинное хозяйство. Русское багатство. 1894. № 6.

32. С. 130-148.

33. Каблуков Н. А. Об условиях развития крестьянского хозяйства в России: Очерки по зкономике землевладения и земледелия. Москва : Тип. И. Д. Ситина, 1903. 414 с.

34. Харизоменов С. А. Значение кустарной промышленности. Юридический вестник. 1883. № 11. С. 414-441.

35. Кацеленеленбаум З. С. Мелиорация, мелиоративные товарищества и мелиоративный кредит в России. Москва: Тип. т - ва И. Д. Сытина, 1910. 167 с.

36. Учреждения мелкого кредита по закону 7 июня 1904 г.: какие они бывают и как их устраивать. Санкт-Петербург : Тип. периодич. изданий М-ва финансов, 1907. 22 с.

37. Анциферов А. М. О желательном направлении деятельности земских касс мелкого кредита. Харьков : Тип. «Печатное Дело», 1912. 15 с.

38. Головко О. М. Фінансова адміністрація Російської імперії в Україні (кінець XVII - початок XX ст.): історико-правове дослідження : монографія. Харків : СІМ, 2005. 448 с.

39. Карпов Н. Аграрная политика Столыпина. Ленинград : Рабочие изд-во Прибой, 1925. 238 с.

40. Дубровский С. М. Столыпинская земельная реформа: из истории сельского хозяйства и крестьянства в начале XX века. Москва : Изд. АН СССР, 1963. 398 с.

41. Анфимов А. М. Помещичье хозяйство Европейской России (конец XIX - начало XX века). Москва : Изд-во «Наука», 1969. 352 с.

42. Корелин А. П. Дворянство в пореформенной России. 1861-1904 гг. Состав, численность, корпоративная организация. Москва : Изд-во «Наука», 1979. 303 с.

43. Першин П. Н. Аграрная революция в России. Историко-экономическое исследование. В 2-х кн. От реформы к революции. Мосвка : Изд-во «Наука», 1966. Кн. 1. 490 с.

44. Батуринский Д. А. Аграрная политика царского правительства и Крестьянский поземельный банк. Москва : Новая Деревня, 1925. 145 с.

45. Гиндин И. Ф. Русские коммерческие банки: из истории финансового капитала в России. Москва : Госфиниздат, 1948. 454 с.

46. Вдовин В. А. Крестьянский поземельный банк (1883-1895гг.). Москва : Госфиниздат, 1959. 107 с.

47. Опря А. В. Роль Крестьянского поземельного банка в проведении столыпинской аграрной реформы на Украине (1906-1916 гг.) : автореф. дис. ... канд. ист. наук : 07.00.02. Днепропетровск, 1982. 24 с.

48. Краснікова О. М. Роль Селянського поземельного банку у становленні індивідуальних господарств фермерського типу в роки столипінської аграрної реформи : матеріали Всеукр. симп. з питань аграрної історії. Київ, 1996. Ч. 1. С. 63-66.

49. Краснікова О. М. Становлення фінансово-кредитної системи в Україні та її вплив на здійснення аграрних реформ 1861-1906 рр. Актуальні проблеми природничих, гуманітарних наук :

50. зб. наук. пр. молодих вчених. Полтава : Вид-во ПДСІ, 1997. С. 234-236.

51. Краснікова О. М. З історії іпотечного кредитування в Україні. Фінанси України. 1998. № 4. С. 94-108.

52. Краснікова О. М. Ретроспектива зародження іпотечного кредиту в Україні. Економіка АПК : міжнар. науково-вироб. журнал. 1998. № 1. С. 71-82.

53. Краснікова О. М., Якименко М. А. Роль кредитної кооперації України у фінансуванні сільськогосподарського виробництва в епоху ринкових реформ кінця XIX - початку XX століття. Вісник Полтавського державного сільськогосподарського інституту. Полтава, 2001. № 5-6. С. 131-132.

54. Краснікова О. М. Сільськогосподарський кредит в економіці України епохи вільного підприємництва (кінець XIX - поч. ХХ ст.). Науковий вісник Полтавського університету споживчої кооперації України. 2004 № 3. С. 59-67.

55. Краснікова О. М. Роль дрібного кредиту у забезпеченні сільських товаровиробників обіговими коштами (1861-1917 рр.). Вісник Полтавського державного сільськогосподарського інституту. 1999. № 3. С. 59-67.

56. Краснікова О. М. Кредитна система сільськогосподарського виробництва на Полтавщині в період ринкових реформ кінця XIX - поч. XX ст. Український селянин : зб. наук. пр. Черкаси, 2001. Вип. 3. С. 136-140.

57. Краснікова О. М. Організація сільськогосподарського кредиту на Полтавщині в період утвердження і розвитку ринкових відносин (1861 - 1917 рр.). П'ята Полтавська наукова конференція з історичного краєзнавства : матеріали доповідей (3 -4 грудня 2003 р.). Полтава, 2003 С. 27-31.

58. Краснікова О. М. Полтавський земельний банк: з історії іпотечного кредиту (1872 - 1918 рр.). Четверта Полтавська наукова конференція з історичного краєзнавства : матеріали до 825-річчя з часу першої літописної згадки м. Полтави та 1100-річчя появи перших поселень на її території. Полтава, 1998. С. 13-19.

59. Власенко В. М. Про відносини земства і кредитної кооперації в Чернігівській губернії. Сіверянський літопис. Чернігів, 1996. № 4. С. 73-80.

60. Власенко В. М. Кредитна кооперація на Сумщині (1903 - 1913 рр.). Історичні віки Слобідської України: XVII- початокXXст. : наук. зб. Харків, 1997. С.73-83.

61. Власенко В. М. Конотопський союз кредитних та ощадно-позичкових товариств: перші кроки. Сіверянський літопис. 1998. № 1. С. 127-131.

62. Терещенко В. Д. Роль іпотечних банків у проведенні Столипінської аграрної реформи в Україні (1906 - 1916 рр.) : автореф. дис. ... канд. іст. наук : 07-00.01. Тернопіль, 2005. 22 с.

63. Новікова І. Є. Передумови виникнення банківської системи ринкового типу в Україні в другій половині XIX ст. Формування ринкових відносин в Україні. 2007. № 11. С. 41-48.

64. Борисевич С. О. Державна іпотечна політика Російської імперії у 80 - 90 - х рр. XIX ст. Проблеми історії УкраїниXIX- початкуXX ст. Вип. 19. Київ, 2011. С. 117-128.

65. Коріненко П. С., Терещенко В. Д. Проблеми державного кредитного забезпечення поміщицьких та селянських господарств в роки столипінської аграрної реформи. Український селянин : зб. наук. праць. Черкаси, 2006. Вип. 10. С. 29-32.

66. Темірова Н. Р. Поширення застави поміщицької землі в українських губерніях в 1861 - 1917 рр. Вісник Донецького університету. Серія Б : Гуманітар. науки. 2002. Вип. 2. С. 124-136.

67. Темірова Н. Р. Історія поміщиків України II половини XIX - початку XX ст. в сучасній літературі. Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Серія : Історія. Вип. 64. 2002. С. 79-80.

68. Анфимов А. М. Карловское имение Мекленбург-Стрелицких (в конце XIX - начале XX в.) : материалы по истории сельского хазяйства и крестьянства СССР. Москва : Изд - во АН СССР, 1962. С. 348-376.

69. Кириченко В. Є. Установи довгострокового кредиту Російської імперії в Україні (друга половина XIX - початок XX ст.): історико-правове дослідження : монографія. Харків : Контраст, 2010. 688 с.

70. Головко О. М. Фінансова адміністрація Російської імперії в Україні (кінець XVIII - початок XX ст.): історико-правове дослідження : монографія. Харків : СІМ, 2005. 448 с.

71. Дорошенко В. О. Політика російського царату з удосконалення агрокультури Наддніпрянської України (XIX - початок XX ст.). Український селянин : зб. наук. пр. Черкаси, 2006. Вип.

72. С. 222-225.

73. Ткач М. П. Правове регулювання діяльності земських кас дрібного кредиту у Російській імперії. Держава і право проблеми становлення і стратегія розвитку: зб. матеріалів IV Між- нар. науково-практ. конф., присвяченій 20-й річниці незалежності України та 20-й річниці заснування інституту президентства в Україні (м. Суми, 21 -22 травня 2011 року). Суми : Університетська книга, 2011. С. 93-96.

74. Дякин В. С. Деньги для сельского хазяйства 189 1914 гг.: Аграрний кредит в экономической политике царизма. Санкт-Петербург : Изд-во Санкт-Петерб. ун-та, 1997. 347 с.

75. Андрющин С. А. Развитие и формы мелкого кредитования в России. Деньги и кредит. 1996. № 7. С. 65-75.

76. Проскурякова Н. А. Земельный кредит и система ведення помещичьего хозяйства в России в конце XIX века. Отечественная история. 1994. № 1. С. 43-56.

77. Акманов С. С. Государственный Крестьянский поземельный банк и его роль в формировании земельного рынка в дореволюционной России. Сибирский юридический вестник. 1998. №3. С. 48-57.

78. Коваленко С. Б. Кредитная инфраструктура сельского хозяйства времен царской России. Саратов : Издат. центр Саратов, гос. эконом. академии, 1998. 157 с.

79. Михайлов А. Г. Хозяйственный опыт организации мелкого крестьянского кредита в России второй половины XIX - начала XX в. : автореф. дис. ... канд. ист. наук : 07.00.02. Москва,

80. 21 с.

81. Райский Ю. Л. Акционерные земельные банки в России во второй половине XIX - начале XX веков : автореф. дис. ... д-ра ист. наук: 07.00.02. Курск, 1998. 21 с.

82. Латушкина В. Ю. Историко-правовые аспекты развития кредитной кооперации в России. Вестник Волгоградского гос. ун-та. Серия : Юриспруд. 2011. № 1. С. 71-77.

83. Пашенцев Д. А. Правовое регулирование банковской деятельности в Российской империи (вторая половина XIX - начало XX века) : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01. Москва, 2000. 21 с.

84. Рашидов О. Ш. Государственно-правовое регулирование деятельности кредитных учреждений в досоветской России : автореф. дис ... канд. юрид. наук : 12.00.01. Нижний Новгород,