Правове становище товариств осіб в українській Соціалістичній Радянській Республіці в період нової економічної політики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правове становище товариств осіб в українській Соціалістичній Радянській Республіці в період нової економічної політики

Стаття присвячена дослідженню особливостей правового регулювання діяльності товариств осіб у період із 1921 по 1931 рр., коли на території сучасної України існувало державно-політичне утворення Українська Соціалістична Радянська Республіка, яка була сформована внаслідок падіння самодержавства в Російській імперії та поразки урядів Української Народної Республіки, Української Держави й Західноукраїнської Народної Республіки в ході Української революції 1917-1921 рр.

Автором схарактеризованосередовищеіснуванняприватноправовихвідносинпіслянабраннячинності першими декретами робітничо-селянського уряду й КонституцієюУкраїнськоїСоціалістичноїРадянськоїРеспубліки 1919 р., а такожвстановленонапрямицивільноправовоїполітикидержави, щоіснували на момент прийняттяЦивільного кодексу УкраїнськоїСоціалістичноїРадянськоїРеспубліки 1922 р., якимвпершезапроваджувалисяорганізаційно-правовіформитовариствосіб в УкраїнськійСоціалістичнійРадянськійРеспубліці.

У статтірозглядаютьсяосновніджерелаправовогорегулюваннядіяльностітовариствосіб в УкраїнськійСоціалістичнійРадянськійРеспубліці в періодновоїекономічноїполітики, зокремаКонституціяУкраїнськоїСоціалістичноїРадянськоїРеспубліки 1919 р., Цивільний кодекс УкраїнськоїСоціалістичноїРадянськоїРеспубліки 1922 р., Конституція Союзу РадянськихСоціалістичнихРеспублік 1924 р., ПостановаЦентральноївиборчоїкомісії та Ради народнихкомісарів Союзу РадянськихСоціалістичнихРеспублік «Про введення в діюположення про фірму» від 22 червня 1927 р., КонституціяУкраїнськоїСоціалістичноїРадянськоїРеспубліки 1929 р. та інші. Окремодосліджуютьсяджерелазапозиченняправовихконструкційповноготовариства й товариства на вірі, передбаченихЦивільним кодексом УкраїнськоїСоціалістичноїРадянськоїРеспубліки 1922 року, зокремапроєктЦивільногоуложенняРосійськоїімперії 1905 р.

Значнийобсягдослідженнястосуєтьсявиявленняспецифічнихознакповноготовариства й товариства на вірі в українськомурадянськомузаконодавствіперіодуНовоїекономічноїполітики. У статтідослідженоособливостіфункціонуваннятовариствосіб та їхучасників в умовах командно-плановоїекономіки й пригніченняприватноправовихвідносин, здійсненопорівняльнийаналізправовихконструкційтовариствосіб за законодавствомУкраїнськоїСоціалістичноїРадянськоїРеспублікиперіодуНовоїекономічноїполітики й чиннимукраїнськимзаконодавством, з'ясовановпливрадянськогопідходу до правового регулюваннядіяльностітовариствосіб на чиннецивільнезаконодавствоУкраїни й цивільнезаконодавствоокремихкраїнпострадянського простору, зокремаРосійськоїФедерації та Білорусі.

За підсумкамидослідженнязробленовисновок про необхідністьурахуванняособливостейвиникнення та розвиткуінститутутовариствосіб в Україні в контекстігармонізаціївітчизняногоцивільногозаконодавства й законодавствакраїн-учасниківЄвропейського Союзу в процесієвроінтеграціїУкраїни.

Ключові слова: товариствоосіб, повнетовариство, товариство на вірі, засновницькийдоговір, складенийкапітал, УкраїнськаСоціалістичнаРадянськаРеспубліка, нова економічнаполітика.

Ovchenko O. V. Legal status of partnerships in UkrSSR during the New Economic Policy

This article is devoted to the studies of the peculiarities of the legal regulation of partnerships in the period from 1921 to 1931, when the state-political formation of the UkrSSR, which was formed as a result of the fall of autocracy in the Russian Empire and the defeat of UPR's, WUNP's and Ukrainian State's governments during the Ukrainian revolution of 1917-1921, existed on the territory of modern Ukraine. українська соціалістична радянська республіка

The author describes the environment where private law relationships existed after the first decrees of the Workers' and Peasants' Government and the Constitution of the UkrSSR 1919 had entered into force. It is also clarified the directions of the state's civil law policy, that existed at the time of the adoption of the Civil Code of the UkrSSR 1922, which introduced the legal forms of partnerships in the UkrSSR for the first time.

The article considers the main sources of legal regulation of partnerships in the UkrSSR during the New Economic Policy, such as the Constitution of the UkrSSR 1919, the Civil Code of the UkrSSR 1922, the Constitution of the USSR 1924, the Resolution of the Council of People's Commissars and Central Executive Committee “On the implementation of the provision of the firm” on 22.06.1927, the Constitution of the UkrSSR 1929 and others. The sources of borrowing legal constructions of general partnership and limited partnership, which were provided in the Civil Code of the UkrSSR 1922, in particular, the draft Civil Code of the Russian Empire 1905, are studied separately.

A significant part of research concerns the identification of specific features of general partnership and limited partnership in the Ukrainian Soviet legislation of the NEP period. The article examines the peculiarities of the functioning of partnerships in the conditions of the “command-and-control” type of economy and the suppression of private law relationships. The author made a comparative analysis of the legal structures of partnerships under the legislation of the UkrSSR during the NEP period and current Ukrainian legislation. The article also clarifies the influence of the soviet approach to the legal regulation of partnerships on the current civil legislation of Ukraine and the civil legislation of other post-Soviet countries, including the Russian Federation and Belarus.

The author came to the conclusion that it is necessary to take into consideration the peculiarities of the genesis of the institutions of partnerships in Ukraine in the context of harmonization of national civil law and the legislation of the European Union during the process of Ukraine's European integration.

Key words: partnership, general partnership, limited partnership, founding agreement, contributed capital, UkrSSR, New Economic Policy.

Постановка проблеми та її актуальність

У всіх правопорядках товаристваосіб є історично першими формами об'єднань, щостворювалися з метою отриманняприбутку.

Нинізовнішняправова й економічнаполітикаУкраїниспрямована на поглибленнязв'язків з Європейським Союзом (далі - ЄС). СвоєючергоюпроцесєвроінтеграціїУкраїнизумовлюєнеобхідністьгармонізаціїукраїнськогозаконодавстваіззаконодавствомкраїн ЄС, щоможевідбуватися в тому числі й у виглядіправовихзапозичень. Законодавствомбільшостікраїн-учасників ЄС закріпленоможливістьстворенняорганізаційно- правових форм товариствосіб, якіще не знайшлисвогозакріплення в національномузаконодавствіУкраїни, однак є предметом дискусій у науковійспільнотівжетривалий час. Йдеться про партнерськітовариства, командитно-акціонернітовариства, негласнітовариства й інші.

Разом ізтимсприйняттянових та удосконаленнянаявних форм товариствосіб не може відбуватися без ґрунтовногодослідження генезису товариствосіб в Україні. Цивільний кодекс УкраїнськоїСоціалістичноїРадянськоїРеспубліки (далі - УСРР) 1922 р. став першим кодифікованимзаконодавчим актом, якийзакріпивчіткіправовіконструкціїповноготовариства й товариства на вірі й значноюміроювплинув на формуваннячинногонаціональногозаконодавства в ційсфері.

З огляду на цевстановлені в статтірезультатиможутьматизначення для подальшогорозвиткувітчизняногоцивільногозаконодавства й правовоїдоктрини.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Дослідженнюцивільноправовихінститутіврадянськогоперіодуприсвяченонауковіпрацівітчизняних і зарубіжнихвчених, зокрема І.Л. Брауде, В.Д. Гончаренка, С.Н. Ландкофа, С.Н. Братуся, В.І. Касьяненка, О.М. Вінник, О.Р. Кібенко, В.А. Васильєвої, В.В. Луця, С.М. Грудницької та інших. Однак не всіаспекти проблематики інститутутовариствосібвикладенівищеназваними авторами. На думку автора, вдосконалення правового регулюваннядіяльностітовариствосіб в Україніпотребує детального аналізуісторіївиникнення та розвиткуцьогоінституту у вітчизнянійюридичнійдоктрині й законодавстві. Указаніобставинизумовлюютьактуальність теми дослідження.

Мета статті полягає у вивченні, дослідженні й аналізі правового становища повноготовариства й товариства на вірі за законодавством УСРР у періодНовоїекономічноїполітики (далі - НЕП), порівнянняправовихконструкційтовариствосіб за цивільнимзаконодавством УСРР і чиннимцивільнимзаконодавствомУкраїни, виявленняспільних і відміннихознак, встановленняособливостей правового регулювання.

Виклад основного матеріалу

Упродовж ХІХ століттяповнітовариства й товариства на вірібулидоситьпоширеною формою веденняпідприємницькоїдіяльності в Росії, до складу якої входила й значначастинатериторіїсучасноїУкраїни. Як правило, товаристваосібстворювалися для ведення малого абосереднього й сімейногобізнесу у сферах виробництва, торгівлі, фінансовоїдіяльностіабо консалтингу [1, с. 7].

Післяжовтневоїреволюції 1917 р. регулюванняприватноправовихвідносин і доктрина цивільного права зазналикардинальнихзмін. З цього часу ЗвідзаконівРосійськоїімперії, якийдіявіз 13 січня 1835 р. і закріплювавправовий статус товариствосіб, фактичновтратив свою силу [2].

У періодіз 1917 по 1922 рр. окремі нормативно-правовіакти, які б регулювалидіяльністьтовариствосіб у РосійськійСоціалістичнійФедеративнійРадянськійРеспубліці (далі - РСФРР) та їїсателітах, не видавалися. Однакнаявнезаконодавствовизначалозагальнуспрямованістьрегулюванняцивільнихправовідносин, щонадалівплинуло й на розвитокінститутутовариствосіб.

Першібільшовицькідекретибулиспрямованіпроти приватного капіталу. Зокрема, Декретом Ради народнихкомісарів (далі - РНК) РСФРР від 26 жовтня 1917 р. булоскасовано право приватноївласності на землю. Державні, удільні, монастирські, церковні, громадські, приватні й іншіземліоголошенонадбанням народу без відшкодуванняїхньоївартостіпопереднімвласникам [3].

Згідно з Декретом Всеросійського центрального виконавчогокомітету (далі - ВЦВК) РСФРР від 20 серпня 1918 р. скасовувалося право приватноївласності на всі без виняткуділянки, як забудовані, так і не забудовані, що належать приватним особам, промисловимпідприємствам, відомствам та установам і знаходяться в межах усіхміськихпоселень [4, с. 132-135].

Прийнята в 1919 р. Конституція УСРР проголошувалаперехідвід буржуазного ладу до соціалізмуголовнимзавданнямдиктатуриробітників та експлуатованихмаспролетаріату й бідного селянства [5].

Ці й інші нормативно-правовіакти створили середовище, в якомуголовнимсуб'єктомцивіль- ноправовихвідносинбула держава, а головним методом регулюванняцивільнихправовідносин став імперативний. Однак, не зважаючи на такеспрямуванняцивільноправовоїполітики, не можнастверджувати про цілковитеприпиненняфункціонування в системі права УСРР інститутутовариствосіб.

До прикладу, в Декреті РНК РСФРР від 23 листопада 1920 р. наголошувалося, щовідбудовакраїниможе бути прискорена шляхом залученняприватнихпідприємств і товариств [6, с. 484]. Діяцього Декрету поширювалася і на територію УСРР згідно з ПостановоюВсеукраїнськогореволюційногокомітетувід 27 січня 1920 р. «Про об'єднаннядіяльності УСРР і РСФРР» [7, с. 10].

Запроваджений у березні 1921 р. на Х з'їздіРосійськоїкомуністичноїпартії (більшовиків) (далі - РКП(б)) перехідвідвоєнногокомунізму до новоїекономічноїполітикимав на метівідновленняекономіки РСФРР післяподійПершоїсвітовоївійни, революції 1917 р. і громадянськоївійни в Росії. ІдеологіяНЕПу формально «послабила» ворожеставленнябільшовиків до приватноправовихвідносин, однакнавітьтакийсутодекларативнийпідхідвважавсялишетимчасовоюпоступкою, виправданоюнеобхідністю на шляху побудовикомуністичного ладу [8, с. 4].

На практиці ж ставлення до приватноправових відносин у цей період яскраво викладено в словах В.І. Леніна, які були адресовані наркому юстиції Д.І. Курському: «Мы ничего «частного» не признаем, для нас все в области хозяйства есть публично-правовое, а не частное. Мы допускаем капитализм только государственный, а государство, это - мы <...>» [9, с. 398].

Джерела правового регулювання діяльності товариств осіб у період НЕПу. Загаломправове становище товариствосіб у періодНЕПувизначалосятрьомагрупами нормативно-правовихактів:

1) конституціями - Конституцією УСРР 1919 р.; Конституцією Союзу РадянськихСоціалістичнихРеспублік (далі - СРСР) 1924 р.; Конституцією УСРР 1929 р.; 2) Цивільним кодексом УСРР 1922 р.; 3) численнимипідзаконниминормативно-правовими актами (постановами, положеннями, декретами, директивами, інструкціями й іншими).

Конституцією УСРР 1919 р. булозакладенозагальніпідвалинидержавноїцивільноправовоїполітики, середякихслідвиділити: 1) конституційнезакріпленняскасуванняприватноївласності на землю та всізасобивиробництва; 2) обмеження прав осіб, якікористуютьсянайманоюпрацею з метою отриманняприбутку, займаютьсяпідприємництвом, торгівлеюабокомерційнимпосередництвом; 3) запровадженнязагального трудового обов'язку [5].

16 грудня 1922 р. Всеукраїнським ЦВК УСРР булоприйнято перший Цивільний кодекс (далі - ЦК) УСРР, якиймайжеповністювідтворювавЦК РСФРР від 31 жовтня 1922 р. [10, с. 18]. В основу кодексу ляглипроєктЦивільногоуло- женняРосійськоїімперії 1905 р. і нормиприйнятих у 1917-1921 рр. декретів.

Правове становище всіхтоваристврегулювалосярозділом Х «Товариства», якийзнаходився в третійчастині кодексу підназвою «Право зобов'язань» і містивп'ятьпідрозділів: «Простетовариство», «Повнетовариство», «Товариство на вірі», «Товариство з обмеженоювідповідальністю» та «Акціонерне (пайове) товариство» [11]. Своєючергою «товариствамиосіб» як окремимиучасникамицивільнихправовідносинможнаназватитількиповнетовариство й товариство на вірі, оскількиакціонернетовариство й товариство з обмеженоювідповідальністю в юридичнійнауцівідносять до товариств (абооб'єднань) капіталу, а укладення договору простого товариства не тягне за собою створенняюридичної особи, тобто нового, незалежноговідзасновниківсуб'єкта права.

У сучаснійюридичнійнауцірозміщенняправових норм, якістосувалисятовариств у розділі «Право зобов'язань» ЦК УСРР 1922 р., вважаєтьсяокремими авторами недосконалістююридичноїтехнікизаконодавця. Висловлюється думка про те, щоїхслідбулорозмістити в розділі «Загальніположення» [10, с. 19]. З таким висновкомслідпогодитися, зважаючи на те, щодоговірнезобов'язання лежало виключно в основіповноготовариства, товариства на вірі й простого товариства, однакостаннє не вважалосяюридичноюособою. В основі ж акціонерноготовариства й товариства з обмеженоювідповідальністю лежало, як відомо, корпоративнеправовідношення, а не зобов'язальне.

У радянськійнауціможливістьведеннягосподарськоїдіяльності у формітоваристваосіб в умовахНЕПуобґрунтовувалася такими мотивами.

По-перше, заснуваннятовариствосіббуломотивованенебажаннямзасновників, якіоб'єднуютьособистіресурси й знання для веденняторгівліабопромислу, залучатинайманупрацю, щовважалося атрибутом капіталізму. Інша, сутоекономічнаобставина, яка спонукала до об'єднання в товаристваосіб, полягала в залученнідодатковогокапіталу для досягненнягосподарської мети, коли ресурсів одного підприємцябуло не досить [12, с. 4].

По-друге, за законодавством УСРР торгівлярізнорідними товарами створювала для торговця - фізичної особи більшеподатковенавантаження, ніжторгівля товарами одного роду. Як наслідок, вигодаствореннятоваристваосібполягалаще й у можливостіоб'єднаннякількохфізичнихосіб для торгівлірізнорідними товарами підоднієюфірмою [12, с. 91].

По-третє, створеннятовариствосіббуломотивованобажаннямзасновниківрозподілитипідприємницькийризик в умовахрадянського устрою, за якогоприватневиробництво й підприємництвовважалисялишетимчасовимиявищами на шляху до повногоусуспільненнявиробництва [12, с. 4].

Перша Конституція СРСР, яка булаприйнята 31 січня 1924 р., закріпиладіюактів Центрального виконавчогокомітету й Ради народнихкомісарів СРСР на територіїУкраїнської СРР [13].

Прийняттяпідзаконнихнормативнихактів у СРСР та УСРР на початку 1920-х роківхарактеризувалося: 1) відсутністючітких правил щодоїхформи й структури; 2) значноюкількістюсуб'єктівнормотворчоїдіяльності; 3) відсутністючіткогорозмежуванняміж законами й підзаконними нормативно-правовими актами; 4) відтворенням у республіканськомузаконодавствізагальносоюзнихприписів [10, с. 14].

Найважливішимипідзаконниминормативнимиактами, якірегулювалидіяльністьтовариствосіб у періодНЕПу, на нашу думку, можнавважатиті з них, щовстановлювали порядок використанняфірми й порядок реєстраціїтовариств у торговельномуреєстрі.

ВимогищодофірмитоваристварегулювалисяПостановою ЦВК і РНК СРСР «Про введення в діюположення про фірму» від 22 червня 1927 р., яка міжтимзберігала свою чинність в Україні до 1 січня 2004 р. [14].

Правила реєстрації в торговельномуреєстрі й порядок веденняцьогореєструвизначалисявсесоюзними й республіканськими нормативно- правовими актами. Середвсесоюзнихактівцебули: Постанова РНК СРСР від 20 травня 1925 р. про затвердженняположенняпро торговельнуреєстрацію; Постанова РНК СРСР від 02 квітня

1926 р. про доповнення ст. 17 положення про торговельнуреєстрацію; Постанова РНК СРСР від 31 серпня 1927 р. про затвердженняположенняпро торговельнуреєстрацію; Постанова ВЦВК і РНК СРСР від 04 грудня 1925 р. про збір за торговельнуреєстрацію; Постанова Народного комісаріатувнутрішньої та зовнішньоїторгівлі (далі - Наркомторг, НКТорг) СРСР від 24 лютого

1927 р. про введення в діюПоложення про торговельнуреєстраціювід 20 жовтня 1925 р.; Постанова Наркомторгу СРСР від 23 травня 1927 р. про внесеннязмін до Постанови Наркомторгу СРСР від 24 лютого 1927 р. про введення в діюПоложення про торговельнуреєстраціювід 20 жовтня 1925 р.; ІнструкціяНаркомторгу СРСР від 05 квітня 1927 р. про застосуванняПоложення про торговельнуреєстраціювід 20 жовтня 1925 р.; ПостановаНаркомторгу СРСР про порядок реєстраціїфіліалів та іншихоперативниходиниць, якіналежатьюридичним і фізичним особам, щозаносяться до торговельногореєстру. До актів УСРР належали: Правила щодоведенняУправліннямиУповноваженихНаркомторгівлі УСРР і Нарком- торгом МолдавськоїАвтономноїСоціалістичноїРадянськоїРеспублікиокремихчастинУкраїнськогорозділу ІІІ торговельногореєстру СРСР, щовидані на підставі арт. 31 постанови РНК СРСР від 31 липня 1927 р. «Уставапро торговельнуреєстрацію»; Постанова про порядок застосуваннязагальносоюзноїустави про торговельнуреєстраціювід 19 грудня 1927; Додаток № 1 до обіжникаНКТоргу УСРР від 19 грудня 1927 р. № 370/11; Додаток № 2 до обіжникаНКТоргу УСРР від 19 грудня 1927 р. № 370/11 «Доповнення та зміни, щонеобхідно внести до реєстрової книги товариствповних і на вірі»; Додаток № 2 до обіжникаНКТоргу УСРР від 19 грудня 1927 р. № 370/11 «Доповнення та зміни, щонеобхідно внести до реєстрової книги філій» [12, с. 152-184].

15 травня 1929 р., підкінецьдобиновоїекономічноїполітики в УСРР булоприйнято другу Конституцію, яка передбачала, що вся земля, надра, ліси й води, а також фабрики, заводи, банки, залізничний, водний і повітряний транспорт, засобизв'язку є соціалістичною державною власністю. Як і попередня, Конституція 1929 р. відносилаприбуткивідпідприємницькоїдіяльності до нетрудовихдоходів, а особи, якізаймалисяпідприємництвом, позбавлялися як активного, так і пасивноговиборчого права [15].

Правове становище повних товариств за Цивільним кодексом УСРР 1922 р. Відповідно до статті 295 Цивільного кодексу Української РСР 1922 р. повнимвизнавалосятовариство, всіучасникиякого (товариші) провадятьторгівлюабопромиселпідспільноюфірмою та за зобов'язаннятовариствавідповідають за все своємайно як солідарніборжники [11].

Наведена норма булаповністюзапозичена з проєктуЦивільногоуложенняРосійськоїімперії, якийрозроблявся з 1882 по 1905 рр. і закріплював ряд основнихознакповноготовариства [16, с. 434].

По-перше, такетовариствобулодоговірним і визнавалося видом простого товариства. Водночасможливістьстворенняповноготоваристванадаваласявиключнофізичним особам, окрім тих, яківолоділи статусом державного службовця [17]. Незаконністьствореннятовариствосібюридичними особами підтверджувалася судовою практикою [12, с. 90].

Середположень ЦК УСРР 1922 р., якірегулювалиправове становище повноготовариства, немаєнорми, що б встановлюваламінімальнукількістьйогозасновників, як і відсутнєпосилання на ст. 276 цього кодексу, в якійбуловизначеномінімальнукількістьзасновниківпростоготовариства. Проте, зважаючи на договірний характер будь-якоготоваристваосіб, а такожвраховуючифундаментальністьположень про простетовариствощодотовариствосіб, у радянськійнауцівизнаваласяпоширеність за аналогієюзі ст. 276 ЦК УСРР і на правовідносини, пов'язанізіствореннямповноготовариства [12, с. 90].

По-друге, ст. 295 визначалося, що не будь-яке господарювання могло бути предметом діяльностіповноготовариства, а тількиторгівляабопромисел. Водночас законом не заборонялосяствореннятовариств, засновницькийдоговірякихвизначав предметом їхдіяльностіуніверсальнуторгівлюабоуніверсальнийпромисел, а не якісьокреміїхвиди [12, с. 91].

По-третє, учасникиповноготовариствадіялипідспільноюфірмою, тобтонайменуванням. Фірматовариства повинна буламіститипрізвищаучасників і вказуватися в засновницькомудоговорі. Як уже зазначалося, порядок використанняфірмирегулювавсяспеціальнимПоложеннямвід 22 червня 1927 р.

По-четверте, учасникитовариства несли відповідальність за зобов'язаннямитовариствавсімсвоїммайном як солідарніборжники, в тому числі й за зобов'язаннями, яківиникли до вступу в товариство. Як видно зі ст. 311 кодексу, учасник, щовибувавізповноготовариства, відповідав за зобов'язаннямитоваристващевпродовж 2-х роківіз дня затвердженнязвіту за ріквибуттяйогозі складу товариства. Водночас на відмінувід чинного ЦК 2004 р. зверненнястягнення на майноокремихучасниківдопускалосялишеу випадкубанкрутстватоваристваабопісляйоголіквідації. Крім того, за ЦК 1922 р. учасникитовариства несли повнувідповідальність за зобов'язаннями, щовиникали з правочинів, укладених сторонами в інтересахтовариства [11].

Згіднозі ст. 296 ЦК УСРР 1922 р. про заснуванняповноготовариствайогозасновникиповиннібулиподати заяву до установи, яка вела торговельнийреєстр за місцеперебуваннямтовариства. Про змінувідомостей, якібуливикладені в первиннійзаяві, про припиненнятовариства, про призначенняабообранняліквідаторів і змінуїх складу учасникитоваристватакожзобов'язувалисяподати заяву до відповідної установи. Підписизасновників на всіхзаявах, якіподавалися для внесенняабозмінивідомостей у торговельномуреєстрі, посвідчувалисяналежним чином. Проте кодекс не містиввказівкисаме на нотаріальнепосвідченняпідписів [11].

Повнетовариствовизнавалосяюридичноюособою з дня внесеннявідомостейпро нього до торговельногореєстру. Коженучасникдіяввідіменітоваристваодноособово, якщоінше не передбачалосязасновницьким договором. Водночасдіїаборозпорядженняучасникатовариства могли бути припинені на вимогуіншогоучасника. Якщоучасникдіяввідіменітовариства на підставідовіреності, то вона могла бути скасованаіншимучасником, який брав участь в їївидачіабомав право їївидавати. Якщо ж повноваженняучасникащодоведення справ товариствабулипередбачені в засновницькомудоговорі, то такіповноваження могли бути обмеженіабоприпиненітільки судом на вимогувсіхіншихучасниківабоїхбільшостізалежновідположеньзасновницького договору [11].

Цивільний кодекс 1922 р. не встановлюваввимогщодовідомостей, якіповиннібулиміститися в засновницькомудоговоріповноготовариства, однактаківимогибуливстановленіщодо заяви про реєстраціютовариства в торговельномуреєстрі.

Засновницькийдоговірукладався в письмовійформі, а підписизасновниківпідлягалинотаріальномупосвідченню. Недотриманняцихвимог тягло за собою наслідок у виглядінедійсностіправочинузгіднозі ст. 297 ЦК УСРР 1922 р. Слідзауважити, що ст. 120 чинного ЦК України 2004 р. вимагаєтьсяукладеннязасновницького договору повноготовариствалише в простійписьмовійформі [18].

Окремінауковцізазначають, щовідсутністьчіткоокресленогорозмірувнескуучасника до складеногокапіталутовариства за ЦК УСРР 1922 р. не дозволяла ставитипитання про наявність у такого учасникавизначеногомайнового права в складеномукапіталітовариства [19, с. 17].

Дійсно, засновницькийдоговірповноготовариства за ЦК УСРР 1922 р. міг бути укладеним без зазначенняінформації про вид і розмірвкладівучасників. Проте в такому випадкудіялапрезумпціярівностівкладівзгіднозі ст. ст. 278 і 299 цього кодексу. Крім того, розмірскладеногокапіталутовариствазазначався в заяві, яка подавалася для внесеннявідомостей про товариство до торговельногореєстру й, відповідно, в самому реєстрі. Отже, майнове право учасника в складеномукапіталітовариства все ж існувало, хочавизначенняйогообсягу могло викликатитруднощі на практиці.

Учасникамповноготовариствазаборонялосяздійснюватирозподілприбутківтовариства у випадку, якщовнаслідокотриманихзбитківвартістьчистихактивівтовариства стала меншою, ніжрозмірскладеногокапіталу, відомості про якиймістилися в торговельномуреєстрі. Цетривало до тих пір, покивартістьчистихактивів не досягнерозмірускладеногокапіталу. Указана норма фактичновстановлюваладодатковігарантії для кредиторівтовариства, однакбуланедоцільною у зв'язку з повним характером відповідальностіучасників за зобов'язаннямитовариства. Цікаво, щотака норма збереглася і в чиннихЦивільних кодексах РосійськоїФедерації [20] та РеспублікиБілорусь [21], однаквідсутня в ЦК України 2004 р.

ЦК УСРР 1922 р. такожмістивзаборону на укладенняучасникамиповноготовариства за свій кошт або коштом третіхосібправочинів, одноріднихізтими, якіскладають предмет торговельноїабопромисловоїдіяльностітовариства. Указана норма запобігалаконкуренціїприватних і загальнихінтересівучасниківтовариства. їїпорушеннязобов'язуваловідповідногоучасникавідшкодувати шкоду товариствуабопередати усе майноабокошти, отриманівідоднорідногоправочину.

Якщозасновницькийдоговірбулоукладено на невизначений строк, то про вихідізтоваристваучасник повинен бувзаявити не менш як за 6 місяців до фактичного виходу з товариства. Достроковавідмовавідучасті в строковому товариствідопускаласялише з поважних причин, однакпереліку таких причин абокритеріїввизначенняїхповажності кодекс не передбачав.

На відмінувід чинного ЦК України 2004 р., у ЦК УСРР 1922 р. буловідсутнєположення про можливістьвиключенняучасника з повноготовариства.

Припиненняповноготовариствавідбувалося у випадках: 1) смерті будь-кого з учасників;

2) оголошення будь-кого з учасниківнедієздатним; 3) подання будь-ким з учасниківвимоги про припиненнябезстроковоготовариства; 4) достроковоївідмовиучасникавідучасті в строковому товаристві; 5) закінчення строку, на якийбуло створено товариство; 6) досягненняабооб'єктивноїнеможливостідосягнення мети товариства; 7) вимоги кредитора, якийзвернувстягнення на часткуучасника в складеномумайні; 8) рішенняучасників про припиненнятовариства; 9) визнанняйогобанкрутом за рішенням суду [11].

У випадкуліквідаціїповноготовариства за рішенням суду останнійсамостійнопризначавліквідаторів, якими не могли бути учасникитовариства, щоліквідовується. Під час ліквідаціїтовариства з іншихпідставліквідаторами могли бути як учасникитовариства, так і обрані ними треті особи. Ліквідатори не з-поміжучасниківтовариствамали право на винагороду за участь у ліквідаційнійпроцедурі. Післязакінченняліквідаціїтоваристваліквідаториповиннібули подати ліквідаційнийзвітучасникамтоваристваабо до суду, якщоліквідаціяпроводилася за йогорішенням.

ЗагаломзначнакількістьположеньЦК УСРР 1922 р. у частині правового регулюваннядіяльностіповнихтовариствміститься і в ЦивільномукодексіУкраїни 2004 р. Окремінорми кодексу 1922 р. булиобґрунтовановідкинутіпід час створення чинного ЦК України, однакзберігаються в цивільних кодексах Росії та Білорусі.

Правове становище товариств на вірі в період НЕПу. Товариством на вірі за ЦК УСРР 1922 р. визнавалося товариство, яке було засноване для ведення під спільною фірмою торгівлі чи промислу й складалося з одного або декількох учасників, що відповідали перед кредиторами товариства всім своїм майном (необмежено відповідальні товариші), й одного або декількох учасників, відповідальність яких обмежувалася їх вкладами в товариство (вкладники).

Поняття «товариство на вірі» використовувалося в російській цивілістиці й законодавстві Російської імперії замість поняття «командитне товариство» із часів Маніфесту Олександра І від 1 січня 1807 р. [22, с. 972].

Як і повнетовариство, товариство на вірі:

1) булодоговірнимтовариством; 2) предметом йогодіяльностібулаторгівляабопромисел;

3) йогоучасникидіялипідспільноюфірмою.

Договірний характер товариства на вірістосувавсятількиповнихучасників. Вкладники не були сторонами засновницького договору. Водночас кодекс 1922 р. не передбачавспеціальногоустановчого документа для товариства на вірі з одним повнимучасником. За чиннимЦК України таким документом є меморандум.

Щостосуєтьсяфірмитовариства на вірі, то іменавкладників у ній не зазначалися, крімвипадку, коли товариствонабулофірму, в якійвжебулозазначеноім'явкладника. Такаситуація могла виникнути за умовипридбаннятовариствомпевногопідприємства, яке згіднозі ст. 54 ЦК УСРР 1922 р. визнавалосяоб'єктомцивільних прав [11].

Проте на відмінувідповноготовариство на вірімістилодвікатегоріїучасників: 1) повнихучасників, якінесли солідарнувідповідальність за зобов'язаннямитовариствавсімсвоїммайном;

2) вкладників, які за загальним правилом несли відповідальністьтільки в межах своїхвкладів.

Заснуваннятовариства на віріпередбачалонаявність не меншеніж одного повногоучасника й хоча б одного вкладника.

Відмінність таких категорійучасниківтовариства на віріполягала в тому, щовідносиниміжповнимиучасниками й товариствоммалияк особистий, так і майновий характер, а відносиниміжтовариством і вкладниками носили виключномайновий характер, оскільки вкладом останніхмогло бути тількимайно. З огляду на цевкладниками в товаристві на вірімогли бути як фізичні, так і юридичні особи. Мало того, командитистами могли виступатинавітьволоснівиконавчікомітети й сільські ради. Державніорганизі статусом юридичної особи й фізичні особи зі статусом державногослужбовця не могли бути нікомплімента- ріями, нікомандитистами [12, с. 136].

На відмінувід чинного ЦК України 2004 р. кодекс 1922 р. не містив заборони для повногоучасникатовариства на вірібути одночасно і йоговкладником. У кодексі 1922 р. такожвідсутнєобмеженнящодо граничного сукупногорозмірувкладівкомандитистів до складеногокапіталутовариства.

Обсяг прав та обов'язківвкладників і повнихучасників за ЦК УСРР 1922 р. значновідрізнявся. Зокрема, вкладники не малиобов'язкуособистоїучасті в діяльностітовариства, могли братиучасть в управліннітовариствомтільки як уповноваженіпредставники, не мали права заперечуватипротидійповнихучасників (за виняткомнаявності у вкладника статусу уповноваженого), не малиправа вимагатиповерненняїхнього вкладу коштом особистого майна повногоучасника. Водночасвкладникволодів правом отримуватиінформацію, яка містилася в річномубалансітовариства, й перевірятиїїправдивість, а такожправом вчиненняправочинів, одноріднихіз предметом діяльностітовариства. Крім того, у випадкубанкрутстватовариствавкладникипіслязадоволеннявимогкредиторівмалипереважнеправо на одержаннясвоїхвкладів у порівнянні з повнимиучасниками.

Повніучасникитовариства на вірі несли відповідальність перед третіми особами всімсвоїммайном. Своєючергоюкомандитистивідповідализа зобов'язаннямитовариства: 1) вкладом абосвоїммайному розмірівкладу, якщовклад не було внесено абобуло внесено неповністю; 2) неправильно одержанимприбутком. До останньогопункту належав помилковонарахований і виплаченийвкладникуприбуток, а такожприбуток, який не підлягаврозподілу у зв'язку з тим, щовартістьчистихактивівтовариства стала меншою, ніжрозмірскладеногокапіталу [12, с. 148].

Повнавідповідальністьвкладників за зобов'язаннямитовариства наступала, якщо: 1) ім'явкладника за йогозгодоюбуловказане у фірмітовариства на вірі; 2) вкладником без достатніхповноваженьбуло вчинено правочинвідіменітовариства [11].

Правоверегулюваннядіяльностітовариств на віріздійснювалося з урахуваннямположеньЦивільного кодексу УСРР 1922 р., якістосувалисяповнихтовариств, зокремащодо: 1) предмету діяльностітовариства; 2) порядку й формиукладеннязасновницького договору; 3) статусу юридичної особи; 4) обов'язкупоповненнявкладів коштом прибутку; 5) управління справами товариства; 6) припиненнятовариства; 5) ліквідаціїтовариства за рішенням суду; 6) відповідальностіучасників за зобов'язаннямитовариства, яківиникли до їхньоговступу й товариство й післявиходу з товариства.

Описана конструкціятовариства на вірізначноюміроювідповідаєконструкціїкомандитноготовариства, яка передбаченачиннимЦивільним кодексом України. РезультатианалізуЦивільнихкодексівБілорусі й РосійськоїФедераціїтакожсвідчать про незначнізміни в правовому регулюваннідіяльностітовариств на вірі за останні сто років.

Висновки

Дослідженняфункціонуванняінститутутовариствосіб в УСРР в умовахНЕПунаштовхує нас на таківисновки. Запровадженняновоїекономічноїполітики в УСРР декларувалосьіз метою відновлення народного господарствапісляподій 1917-1921 рр. Водночасцивільнопра- вовуполітику УСРР визначалазначнакількість нормативно-правовихактів, якібули прийняті в періодвоєнногокомунізму й передбачалискасування права приватноївласності на землю, на нерухомість у містах, конституційнеобмеженняправ осіб, якіотримують доходи відпідприємницькоїдіяльностітощо. Прийнятий 31 жовтня 1922 р. Цивільний кодекс УСРР не бувповноюміроюнадбаннямрадянськоїправовоїдоктрини й комуністичноїідеології. Значначастинайогоположень, в тому числі й стосовнотовариствосіб, булизапозичені з проєктуЦивільногоуло- женняРосійськоїімперії 1882-1905 рр. З огляду на цеможемостверджуватипро певнийдисонансміж нормами декретів 1917-1921 рр., якірегулювалиприватноправовівідносиниімперативним методом, і нормами Цивільного кодексу УСРР 1922 р., якіхарактеризувалисявідносноюдиспозитивністю. Як наслідок, хоча кодекс і передбачавможливістьвнесення до складеногокапіталутоваристваприватного майна, протеобсяг майна, яке могло перебувати в приватнійвласності, суттєвообмежувався декретами 1917-1921 рр.

Цивільний кодекс 1922 р. передбачавствореннятовариствосіб у форміповноготовариства й товариства на вірі. Кодекс досить широко регулювавправове становище товариствосіб, хочамістив і ряд недоліків, середяких: 1) розміщення норм, якірегулювалиправове становище товариствкапіталу, в частині «Право зобов'язань»; 2) заборона розподілуприбуткуповноготовариства, якщовартістьчистихактивівбуламеншою, ніжрозмірскладеногокапіталу; 3) відсутністьчіткихвимог до змістузасновницького договору товаристваосіб; 4) відсутність норм, якірегулювали порядок створеннятовариства на вірі з одним повнимучасником.

ОкрімЦивільного кодексу, правовінорми, яківизначалиправове становище товариствосіб, закріплювалисяв підзаконнихнормативно-правових актах, які не маливпорядкованоїієрархії. Середних найважливішимибулиті, якістосувалися порядку використанняфірми й реєстраціїтовариств у торговельномуреєстрі.

Закріплені в ЦК УСРР 1922 р. конструкціїповноготовариства й товариства на вірібуливикористаніпідчас створеннячинного Цивільного кодексу України. Окреміположення авторами чинного ЦК Українибули відкинуті, однакзберігають свою чинність у Цивільних кодексах Білорусі й РосійськоїФедерації.

Незважаючи на достатнєрегулюваннядіяльностітовариствосіб кодексом 1922 р., останні не набулиширокоїпопулярності в підприємницькомуобороті. Академік С.Н. Братусь у 1950 р. зазначав, що «приватнихтовариств давно уже не існує» [23, с. 127], ізчогоможназробитивисновок, що, хочаЦК УСРР 1922 р. і передбачавномінальнуможливістьстворенняповнихтовариств і товариств на вірі, проте в умовахсоціалістичного устрою такісуб'єктицивільного права не малисередовища для фактичного існування.

Література

1. ГрудницькаС.М., ШереметО.С. Правоверегулюванняорганізаціїідіяльностіпідприємствтаїхоб'єднаньуформіповнихтовариств : монографія. Чернігів : Держ. ін-т економіки і упр. МОН України, 2007. 160 с.

2. ЕнциклопедіяісторіїУкраїни : в 10 т. / ред. рада : В.А. Смолій (гол.) та ін. ; Ін-т історіїУкраїни НАН України. Київ : Наукова думка, 2005. Т. 3. 672 с. URL: http://www.history.org.ua/?termin=Zvid_zakomv_Ros_imp.

3. ЕнциклопедіяісторіїУкраїни : в 10 т. / ред. рада : В.А. Смолій (гол.) та ін. ; Ін-т історіїУкраїни НАН України. Київ : Наукова думка, 2004. Т. 2. 688 с. URL: http://www.history.org.ua/?termin=Dekret_pro_ zemlyu_1917.

4. Декреты советской власти : в 2 т. Москва : Государственное издательство политической литературы, 1957. Т. 1. 626 с.

5. КонституціяУкраїнськоїСРР від14 березня

1919 р. Збірник законів УСРР.1919. № 19. Ст. 204.

6. Общие экономические и юридические условия концессий : Декрет СНК от 23 ноября

1920 г. Собрание узаконений РСФСР. 1920. № 91. С. 484-485.

7. Збірникузаконеньта розпорядженьробітничо-селянськогоуряду Україниза 1919-1920 рр. Харьков : Правительственная типография. Конторская улица, 1921. № 21-23. 790 с.

8. Алієва-БарановськаВ.М. Коротка історіяЦивільнихкодексівУкраїни. Юридична Україна. 2015. № 3. С. 4-9.

9. Ленин В.И. Июнь 1921 - март 1922. Полное собрание сочинений : В 55 т. Москва : Издательствополитической литературы, 1970. Т. 44. 726 с.

10. Дзейко Ж.О. Особливостістановленнявітчизняноїзаконодавчоїтехніки в радянськийперіод у контекстікодифікаціїзаконодавства 1920-х років. Наше право. 2014. № 3. С. 13-21.

11. Цивільний кодекс Української СРР від 16 грудня 1922 р. СУ УССР. 1922. № 55. С. 780.

12. Вавин Н.Г., Вормс А.Э. Товарищества простое, полное и на вере. Научно-практический комментарий к ст. ст. 276-317 гражданских кодексов РСФСР и УССР. Москва, 1928. 194 с.

13. Конституция (Основной Закон) Союза ССР от 31 января 1924 г. URL: https://constitution.garant.ru/history/ussr-rsfsr/1924/.

14. Щодовведенняв діюположенняпро фірму : Постанова ЦВК та РНК Союзу ССР від 22 червня 27 р. База даних «Законодавство України».URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/n0002400-27/ed20040114#Text.

15. КонституціяУкраїнської СРР від 15 травня 1929 р. Збірник законів УСРР. 1929. № 14. Ст. 100.

16. Гражданское уложение. Книга пятая: Обязательства. Проект высочайше учрежденной редакционной комиссии по составлению Гражданского уложения. Санкт-Петербург : Типография Правительствующего Сената, 1899. Т. 3. 568 с.

17. Временные правила о службе в государственных учреждениях и предприятиях : Постановление СНК УССР от 7 февраля 1923 г. Собраниезаконов УССР. 1923. № 5. С. 93.

18. Цивільнийкодекс України: Закон Українивід16 січня2003 р. № 435-ІУ / Верховна Рада України. Відомості Верховної Ради України. 2003. № 40-44. Ст. 356.

19. Васильєв Є.О. Об'єктицивільнихправовідносин в УСРР у періодновоїекономічноїполітики. Юридичний електронний науковий журнал. 2019. № 6. С. 14-19. URL: http://www.lsej.org.Ua/6_2019/3.pdf.

20. Гражданский кодекс Российской Федерации : Федеральный Закон от 30 ноября 1994 г. № 51-ФЗ. URL: https://www.zakonrf.info/gk/.

21. Гражданский кодекс Республики Беларусь : Закон Республики Беларусь от 07 декабря 1998 г. № 218-3. URL: https://pravo.by/document/?guid=3871&p0=hk9800.

22. О дарованных купечеству новых выгодах, отличиях и преимуществах и новых способах к распространению и усилению торговых предприятий : Высочайший Манифест Александра I от 01 января 1807 г. ПолноесобраниезаконовРоссийскойимперии. Санкт-Петербург : Тип. II Отделения Собственной Его Императорского Величества Канцелярии, 1830. Собрание I. Т. 29. С. 971-979.

23. Братусь С.Н. Субъекты гражданского права. Москва, 1950. 368 с.

Размещено на Allbest.ru