Сексуальне насильство (аналіз складу кримінального правопорушення)

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

з кримінального права

на тему «Сексуальне насильство (аналіз складу кримінального правопорушення)»



ПЛАН

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА СЕКСУАЛЬНОГО НАСИЛЯ

1.1 Об'єктивні ознаки сексуального насильства

1.2 Суб'єктивні ознаки сексуального насильства

РОЗДІЛ 2. КВАЛІФІКУЮЧІ ОЗНАКИ СКЛАДУ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВОПОРУШЕНЯ

2.1 Проблема кваліфікації сексуального насильства

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ВІМЕЖУВАННЯ СЕКСУАЛЬНОГО НАСИЛЬСТВА ВІД СУМІЖНИХ ПРАВОПРУШЕНЬ

3.1 Відмежування сексуального насильства від зґвалтування

3.2 Сексуальне насильство стосовно дітей

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Насильницькі дії сексуального характеру в наш час належать до одних з найвагоміших проблем, оскільки довготривалий час в Україні ця проблематика замовчувалась. Найперший чинник даної проблеми бере свій початок в радянські часи, коли назагал вважалось, що сфера статевого життя не може обговорюватись публічно.

З часом, коли в Україні почався розвиток демократії відбулось переосмислення важливості цієї проблеми і методів захисту осіб від сексуального насильства, пріоритетний напрям якого був захист дітей від таких посягань, бо пережите сексуальне насильство дитиною негативно впливає на її соціалізацію.

Сексуальне насильство, зазвичай, є однією з форм домашнього насильства, яка посягає на статеву свободу та/або статеву недоторканість особи, що призводить до руйнування усталеного укладу життя суспільства. Жертви посягання на статеву свободу та/або статеву недоторканість у більшості випадків не зважуються заявити про це, у зв'язку з цим незаконні дії не підлягають кваліфікації за кримінальним законом.

Важливим внеском у кримінальне законодавство стало доповнення IV розділу «ЗЛОЧИНИ ПРОТИ СТАТЕВОЇ СВОБОДИ ТА СТАТЕВОЇ НЕДОТОРКАНОСТІ ОСОБИ» статтею 153 «Сексуальне насильство», що утворила нову норму юридичну у кримінальному праві, яка потребує щільного дослідження.

Враховуючи вищевикладене питання щодо сексуального насильства залишається одним із найбільш актуальних питань в кримінальному праві і зумовлює актуальність сьогодення.

Мета та завдання дослідження. Метою дослідження є аналіз сексуального насильства, як складу кримінального правопорушення.

Відповідно до поставленої мети дослідження необхідно виконати такі завдання:

визначити кримінально-правову характеристику сексуального насильства;

дослідження кваліфікуючих ознак складу кримінального правопорушення;

визначити проблему відмежування сексуального насильства від суміжних складів кримінального правопорушення.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини у сфері охорони статевої недоторканості особи.

Предметом дослідження є норми законодавства, котрі встановлюють кримінальне правопорушення «Сексуальне насильство».

Методи дослідження. Методологічною основою даної курсової роботи є сукупність загальнонаукових та спеціальних методів, зокрема історичний, порівняльний, метод аналізу, логічний, системний, які дали можливість детально з'ясувати проблематику складу злочину даної теми.

Ступінь наукової розробки теми. Дослідженням проблеми сексуального насильства, за короткий час дослідили сучасні науковці, а саме: О. В. Губанова, А. О. Джужа, М. О. Ковальова, С. С. Косенко, Л. Г. Козлюк, Л. В. Левицька, Т. Д. Лисько, А. С. Лукаш, Л. М. Ларченко, А. М. Мартиросян, Д. П. Москаль, О. Ю. Мошицька, С. П. Репецький, О. В. Синєокий, М. О. Сємикіна, О. С. Рябчук, С. В. Чмут, О. Б. Шигоніна, Т. Г. Шувалова та інші

Структура курсової роботи обумовлена метою та завданнями дослідження. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг курсової роботи становить 30 сторінoк.



РОЗДІЛ 1. КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА СЕКСУАЛЬНОГО НАСИЛЯ

1.1 Об'єктивні ознаки сексуального насильства

Кожен склад кримінального правопорушення характеризується наявність чотирьох елементів: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт і суб'єктивна сторона. Розглянемо їх особливості детальніше.

Безперечно, безпосереднім об'єктом кримінальних правопорушень проти статевої недоторканості є статева недоторканості особи. На сьогодні в науці сформульовано позицію, що «Об'єктивні, суб'єктивні та кваліфікуючі (особливо кваліфікуючі) ознаки сексуального насильства збігаються з такими ж ознаками зґвалтування, за винятком того, що об'єктивна сторона складу розглядуваного злочину охоплює лише такі дії сексуального характеру, які не полягають у проникненні в тіло іншої особи.» [1, с. 52], а отже безпосереднім об'єктом, залежно від того хто виступ потерпілим, є статева недоторканість особи.

Поряд зі статевою недоторканістю деякі науковці виділяють додатковий об'єкт розглядуваного нами складу кримінального правопорушення, а саме належний фізичний і психічний розвиток, психічний розвиток, а також честь і гідність особи.

Як зазначає Бойко А.В. та Думчиков М.О. в своїй науковій праці, що під статевою недоторканістю слід розуміти «охоронюваний законом стан, за якого забороняється вступати в сексуальні контакти з особою, яка з певних причин (наприклад, через недосягнення відповідного віку або наявність психічної хвороби) не є носієм статевої свободи» [2, с. 4].

Якщо статева свобода пов'язується зі спроможністю особи розпоряджатись собою у сфері сексуального спілкування, то статева недоторканість означає охоронюваний законом стан, за якого забороняється вступати в сексуальні контакти з особою, яка з певних причин (наприклад, через недосягнення відповідного віку або наявність психічної хвороби) не є носієм статевої свободи. Статева недоторканість, будучи поняттям абсолютним, означає, що певні інтереси недоторканої особи за жодних умов не можуть бути порушені іншим суб'єктом, а вчинені щодо неї сексуальні дії визнаються кримінально караними [3, с. 91].

Визначивши об'єкт сексуального насильства, необхідно дослідити особливості об'єктивної сторони досліджуваного складу кримінального правопорушення.

Встановлено, що суспільна небезпека виступає складним діянням, тобто складається щонайменше з двох дій, а саме:

1. Є обов'язковою ознакою складу кримінального правопорушення - задоволення статевої пристрасті неприроднім способом(без проникнення)

2. Виступає допоміжною ознакою вчинення даного правопорушення, а саме поєднання з фізичним або психічним насильством, а також використання безпорадного стану потерпілого.

Стосовно потерпілого, потерпілим від кримінального правопорушення є особа жіночої або чоловічої статі, яка всупереч своїй волі виконує роль сексуального партнера винного. При цьому характеристика потерпілого на кваліфікацію за ст. 153 КК України не впливає. Якщо особа, яка не досягла 16-річного віку, добровільно бере участь у задоволенні неприродним способом статевої пристрасті чоловіка або жінки, то дії винного можуть кваліфікуватись за ст. 156 КК України [4, с. 50].

Проводячи аналіз юридичної літератури, до загальних ознак загрози застосування насильства, які будуть мати значення для кваліфікації, можна віднести:

1. факт залякування потерпілого застосуванням фізичного(сексуального) насильства;

2. реальність здійснення такої загрози;

3. момент передбачуваного здійснення загрози негайно або в майбутньому;

4. інтенсивність загрози.

Мета загрози та ж, що і у фізичного насильства, а саме - паралізувати опір жертви для здійснення з нею насильницьких дій сексуального характеру, а також попередження майбутнього опору.

Нерідко в юридичній літературі загрозу застосування фізичного насильства називають психічним насильством. Зокрема А. Н. Красиков стверджує, що «психічне насильство виражається в загрозі потерпілої застосувати фізичне насильство словами, жестами, які свідчать про явну намір злочинця негайно привести свою погрозу».

Я хочу погодитись з такою думкою, так як загроза дійсно може бути виражена словесно або з використанням жестів, а також може витікати з цієї обстановки. Прикладом може служити ситуація, коли група осіб, перебуваючи в безлюдному місці, починає вимагати від потерпілої вступу з ними в статевий зв'язок. Загроза випливає з усієї цієї обстановці вчинення протиправного впливу, хоча ніхто з групи осіб явно загрозу не вимовляє.

Вирішальну роль для наявності складу злочину «сексуальне насильство» відіграє не стільки застосування насильства - фізичного або психічного, як на це вказують умовна назва аналізованої статті КК[5] і використаний у диспозиції ч. 1 ст. 153 зворот «вчинення будь-яких насильницьких дій сексуального характеру…», скільки відсутність добровільної згоди потерпілої особи на вчинення щодо неї дій сексуального характеру за винятком тих, які означають проникнення в один із природних отворів її тіла.

З урахуванням того, що насильницькі дії з добровільною згодою непоєднувані, а насильство - лише один із чинників, які зумовлюють відсутність добровільної згоди потерпілої особи, вказівка на насильницький характер сексуальних дій потребує виключення з ч. 1 ст. 153 КК. Тут доречно нагадати, що неточність назви попередньої редакції ст. 153 КК полягала в тому, що диспозицією її ч. 1 передбачалась відповідальність за задоволення статевої пристрасті неприродним способом не лише насильницьке, а й з використанням безпорадного стану. При цьому злочин, вчинений із використанням безпорадного стану потерпілої особи, коли волевиявлення останньої не придушується, а просто ігнорується, лише з певною часткою умовності може називатись насильницьким. [4, с. 52]

Отже, враховуючи вищевикладене, безпосереднім об'єктом кримінальних правопорушень проти статевої недоторканості є статева недоторканості особи. Стосовно об'єктивної сторони сексуальне насильство полягає в актах сексуального характеру; вони не полягають у проникненні в тіло іншої людини, у поєднанні з:

1) застосуванням фізичного насильства;

2) загроза його використання (воля потерпілого придушується)

3) використання безпорадного стану жертви (його воля ігнорується).

Тобто, з об'єктивної сторони сексуального насильства йдеться про різноманітні дії сексуального характеру, спрямовані на збудження та задоволення статевої пристрасті винуватої особи, які, за загальним правилом, передбачають її фізичний контакт із тілом іншої (потерпілої) особи, але не означають проникнення в це тіло.

1.2 Суб'єктивні ознаки сексуального насильства

Обов'язковими для будь-якого складу злочину поряд з об'єктивними елементами (об'єкт, об'єктивна сторона) є також і суб'єктивні елементи (суб'єкт, суб'єктивна сторона). Останні розкривають внутрішні (імпліцитні) характеристики суспільно небезпечного посягання. Відсутність одного з цих двох елементів або хоча б якоїсь з їх основних (а за певних умов - і факультативних) ознак свідчить про відсутність складу конкретного злочину як підстави для кримінальної відповідальності.[7]

Кримінальна відповідальність настає тільки за наявності особи, яка вчинила конкретне суспільно небезпечне посягання.[6]

З урахуванням того, що насильницькі дії з добровільною згодою непоєднувані, а насильство - лише один із чинників, які зумовлюють відсутність добровільної згоди потерпілої особи, вказівка на насильницький характер сексуальних дій потребує виключення з ч. 1 ст. 153 КК.

Тут доречно нагадати, що неточність назви попередньої редакції ст. 153 КК полягала в тому, що диспозицією її ч. 1 передбачалась відповідальність за задоволення статевої пристрасті неприродним способом не лише насильницьке, а й з використанням безпорадного стану. При цьому злочин, вчинений із використанням безпорадного стану потерпілої особи, коли волевиявлення останньої не придушується, а просто ігнорується, лише з певною часткою умовності може називатись насильницьким.

До зазначених в аналізованій статті дій сексуального характеру, не пов'язаних із проникненням в тіло іншої особи, можуть бути віднесені, зокрема:

1. сім'явипорскування на зовнішні геніталії жінки навіть із наступним заплідненням (якщо це не поєднується з проникненням статевого члена чоловіка в піхву жінки);

2. тертя по зовнішніх геніталіях жінки, її губах і сідницях язиком, руками, статевим членом, штучним фалосом чи іншим предметом (за умови, що органи «насильника» чи предмети навколишнього світу не вводяться в піхву, рот чи анальний отвір потерпілої особи);

3. мацання геніталій руками;

4. фроттаж (тертя тілом чоловіка об тіло жінки задля отримання сексуального збудження і задоволення);

5. кунілінгус - оральна стимуляція жіночих геніталій;

6. анілінгус - оральна стимуляція входу в анальний отвір;

7. вестибулярний коїтус - притуляння чоловічого статевого члену до входу в піхву жінки;

8. введення статевого органу чоловіка між молочними залозами жінки;

9. міжстегновий коїтус;

10. орогенітальний контакт жінки з чоловіком;

11. лесбійство - форма задоволення статевої пристрасті жінки шляхом вчинення нею різноманітних дій сексуального характеру з іншою жінкою (орогенітальні контакти, у т. ч. двосторонні і кунілінгус, вплив на ерогенні зони за допомогою різних предметів, тертя геніталіями однієї жінки об геніталії іншої жінки тощо;

12. гомосексуальні контакти між жінками можна поділити на орогенітальні, ороанальні, мануальні і фалозамінювальні).

Ідеться, таким чином, про різноманітні дії (акти) сексуального характеру, спрямовані на збудження та (або) задоволення статевої пристрасті винуватої особи, які, за загальним правилом, передбачають її фізичний контакт із тілом іншої (потерпілої) особи, але не означають проникнення в це тіло. [1, с.53]

Якщо говорити про суб'єкт, то йому притаманні певні ознаки:

Першою ознакою суб'єкта цього кримінального правопорушення є фізична особа, тобто людина (громадянин України, іноземець або особа без громадянства). При цьому важливою складовою статусу фізичної особи в аспекті відповідальності за досліджувані нами кримінальним правопорушенням є її стать, що допомагає правильно кваліфікувати кримінальне правопорушення, передбачені ст. 153 КК України.

Стать фізичної особи при скоєнні кримінального правопорушення має корегуватися зі статтю потерпілої особи, адже на поведінку суб'єкта прямо впливає поведінка їх жертв, відбиваючи психічний стан винних. [2] Вважаю, що дане твердження справедливе й у зворотному порядку.

Взагалі слід зазначити, що диспозиція ч. 1 ст. 153 КК, викладеної в редакції Закону від 6 грудня 2017 р. № 2227-VIII, яка містить вказівку на вчинення будь-яких дій сексуального характеру (і в цьому сенсі оновлена редакція аналізованої статті КК навряд чи відрізняється у кращий бік від її попередньої редакції), залишається настільки універсальною (щоб не сказати - розпливчастою), що дає можливість охопити найрізноманітніші девіантні форми сексуальної поведінки (за винятком сексуального проникнення, щоправда, притаманного складу злочину «зґвалтування»). З огляду на сказане, висловлена щодо попередньої редакції ст. 153 КК теза про нагальну потребу в уточненні кола злочинних дій, охоплюваних цією кримінально-правовою нормою, продовжує зберігати актуальність і щодо оновленої ст. 153 КК (попри виправдане відображення цією статтею КК різноманіття сексуальних практик).[1, с. 55]

Аналізуючи вищевикладене, я дійшла до висновку, що суб'єкт кримінального правопорушення - це фізична, осудна особа, при цьому важливою складовою статусу фізичної особи в аспекті відповідальності за досліджувані нами кримінальним правопорушенням є її стать, що допомагає правильно кваліфікувати кримінальне правопорушення. Стосовно суб'єктивної сторони, то вона характеризується прямим умислом, при цьому винна особа усвідомлює, що він здійснює дії, не проникаючи в іншу особу з використанням фізичного насильства, загрози його використання або з використанням безпорадного стану потерпілого, і бажає це зробити.



РОЗДІЛ 2. КВАЛІФІКУЮЧІ ОЗНАКИ СКЛАДУ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВОПОРУШЕНЯ

2.1 Проблема кваліфікації сексуального насильства

Однією з найважливіших умов притягнення особи до кримінальної відповідальності і призначення справедливого покарання, яке буде відповідати рівню суспільної небезпечності кримінального правопорушення є закріплення у Кримінальному кодексі України її кваліфікуючих ознак.

Варто зазначити, що у науковій літературі дуже маленька кількість праць, яка присвячена даному питанню. На нашу думку, це є негативним явищем, бо ця проблема відіграє важливу роль при справедливому призначенні покарання за вчинене кримінальне правопорушення.

Серед науковців немає єдиної точки зору щодо визначення цього поняття, що є ще однією проблемою даного питання. На думку, Л.Л. Круглікова та О. В. Васільєвського: кваліфікуючими є ознаки складу кримінального правопорушення, які свідчать про різко підвищену (порівняно з основним складом) суспільну небезпечність діяння та особи, яка його вчинила [19, c. 53].

Т.О. Лєснієвскі-Костарева визначає кваліфікуючі ознаки як передбачені у законі обставини, характерні для кримінальних правопорушень відповідного виду, що відображають значно змінений порівняно з основним складом кримінального правопорушення ступінь суспільної небезпечності скоєного і особи винного та впливають на кваліфікацію кримінального правопорушення і міру відповідальності [15, c. 93].

В. О. Навроцький вказує, що кваліфікуючі ознаки - це додаткові ознаки складу кримінального правопорушення, які підвищують ступінь суспільної небезпечності кримінального правопорушення [21, c. 83].

Кваліфікуючи ознаки слід розглядати, як додаткові ознаки до основного складу кримінального правопорушення, які характерні більш небезпечному різновиду складу кримінальних правопорушень.

Такий склад називають кваліфікованим і особливістю є те, що вони стають обов'язковими як і основний склад кримінального правопорушення. Відсутність однієї обов'язкової ознаки складу кримінального правопорушення має наслідком відсутність або складу кримінального правопорушення, або підставою для кваліфікації за іншою статтею особливої частини Кримінального кодексу України.

Якщо ж відсутня саме кваліфікуюча ознака, то це діяння не перестає бути кримінальним правопорушенням, а лише кваліфікується за тією частиною статті, яка передбачає відповідальність за основний склад кримінального правопорушення [17, c. 52].

Кваліфікуючі ознаки закріплені у Кримінальному кодексі України. Але вони йдуть, як правило, після перших статей Особливої частини Кримінального кодексу України. Кваліфікуючи ознаки хоч і відрізняються від основних ознак кримінального правопорушення, але у цілому вони тісно взаємопов'язані і становлять єдине ціле, так як лише в сукупності вони утворюють кваліфікований склад [19, c 73].

Як і основний, так і кваліфікований склади кримінального правопорушення містить ознаки одного й того самого посягання, однак кваліфікуючі ознаки виникають у разі підвищеної суспільної небезпечності.

Таким чином, підсумовуючи вищевикладене, можна надати визначення поняттю «кваліфікуючі ознаки складу кримінального правопорушення». Це передбачені у диспозиції частин статті Особливої частини ККУ ознаки, що разом з ознаками основного складу характеризують кваліфікований (особливо кваліфікований) склад кримінального правопорушення, підвищують ступінь суспільної небезпеки кримінального правопорушення та особи, що його вчинила, впливають на кваліфікацію, посилюють покарання та виконують функцію диференціації кримінальної відповідальності [16, c. 32].

Кваліфікуючими ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 153 КК є вчинення його:

1) повторно;

2) особою, яка раніше вчинила один із кримінальних правопорушень;

3) щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винуватий перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах;

4) щодо особи у зв'язку з виконанням нею службового, професійного чи громадського обов'язку [2].



РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ВІМЕЖУВАННЯ СЕКСУАЛЬНОГО НАСИЛЬСТВА ВІД СУМІЖНИХ ПРАВОПРУШЕНЬ.

3.1 Відмежування сексуального насильства від зґвалтування

У вітчизняній кримінально-правовій доктрині дорадянської доби панувала точку зору, що зґвалтування можуть утворити лише такі статеві зносини, що супроводжуються впливом на потерпілу особу, який ставить її у безвихідне становище та позбавляє можливості вибрати без втрат для власного життя й здоров'я інший, ніж підкоритися домаганням насильника, варіант поведінки. Відсутність способів, які здатні повністю паралізувати волю потерпілої особи, виключає можливість кваліфікації вчиненого як зґвалтування. Так, наприклад, О.В. Лохвицький зазначав, що, на відмінну від загрози життю, інші види загроз, коли жінці погрожували образами, неприємностями, не можуть замінити насильства, бо та, що поступилася таким загрозам, показує, що не дуже дорожила своєю цнотливістю.

Примушування до акту сексуального характеру з третьою особою є складовою частиною сексуального насильства також згідно з п. 15 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 7 грудня 2017 р. Здається, що, виконуючи саме ці вимоги, законодавець модернізував ст. 154 КК. Так, він дійсно не вживає поняття «третя особа», що надає деяким дослідникам підстави для висновку про те, що нова редакція ст. 154 не містить положень про те, що злочином визнається примушування до здійснення акту сексуального характеру з третьою особою [1, с. 57], хоча з цим не було проблем ще на початку 60-х рр. минулого століття. Однак використане у диспозиції словосполучення «примушування до здійснення акту сексуального характеру з іншою особою» свідчить про те, що передбачається саме вона. Мабуть, тому у ч. 2 ст. 154 законодавець повертається до формули «примушування до акту сексуального характеру з особою, від якої потерпіла особа залежить», яка обмежує коло тих, хто вступає у статевий зв'язок, лише суб'єктом примушування, хоча знову породжує проблему кримінально-правової оцінки примушування, що здійснюється з використанням матеріальної або службової залежності на користь третіх осіб. Посилання на те, що словосполучення «інша особа» законодавець використовує у ст. ст. 152, 153 КК, а тому «інші особи» - це не «треті особи», також навряд чи можуть бути прийнятними. Оскільки він відмовився від поняття «статеві зносини», яке обумовлює обов'язкову наявність мінімум двох суб'єктів, треба було підкреслити ту обставину, що проникнення у власне тіло за допомогою руки чи будь-яких предметів зґвалтування не утворює, як і дії сексуального характеру щодо власного тіла не утворюють сексуального насильства. Проте так чи інакше та обставина, що метою винного є вступ потерпілої особи у статевий зв'язок з іншою особою, а не з особою, яка примушує, сутності примушування не змінює. З позицій чинного КК України його складовою частиною є лише фізичне насильство або погроза його застосування.

Як відомо, дії особи, яка не вчинила й не мала наміру вчинити статевий акт чи задоволення статевої пристрасті неприродним способом, але безпосередньо застосовувала фізичне насильство, погрожувала його застосуванням чи довела потерпілу особу до безпорадного стану шляхом уведення в її організм проти її волі наркотичних засобів, психотропних, отруйних, сильнодіючих речовин задля її зґвалтування чи вчинення щодо неї насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом іншою особою, традиційно розглядалися вітчизняною судовою практикою як співвиконавство у цих злочинах. Дії таких співвиконавців визнавалися вчиненими групою осіб і кваліфікувалися без посилання на ст. 27 КК.

Реформування ст. 154 і виокремлення в її структурі ч. 1 «Примушування особи без її добровільної згоди до здійснення акту сексуального характеру з іншою особою» ставлять під сумнів обґрунтованість такого підходу, оскільки дії особи, яка застосувала фізичне насильство, погрозу його застосування або довела потерпілу особу до безпорадного стану, не маючи наміру вчинити проникнення в її тіло або дії, не пов'язані з таким проникненням, тепер підпадають під ч. 1 ст. 154 КК. Та обставина, що під час групового зґвалтування чи сексуального насильства примушування здійснюється у межах співучасті, а злочин, передбачений ч. 1 ст. 154, є одноосібним діянням (воно визнається закінченим з моменту примушування незалежно як від того, чи погодилася потерпіла особа на здійснення акту сексуального характеру, так і від того, чи відбувся він), сутності питання не змінює, оскільки в обох випадках винна особа чітко усвідомлює, у чиїх саме інтересах вона його застосовує. До речі, саме за цим аспектом примушування, яке застосовується в межах діянь, передбачених ст. 152, ст. 153 та ч. 1 ст. 154, відрізняється від примушування до заняття проституцією, коли винна особа майбутнього статевого партнера потерпілої може й не знати, хоча характер дій при цьому залишається незмінним.

Недаремно ще у кримінально-правовій літературі позаминулого століття, зокрема М.А. Неклюдовим, висловлювалася думка про те, що примушування до заняття проституцією шляхом застосування насильства чи погрози його застосування не містить самостійного кримінально-правового елементу та збігається із зґвалтуванням.

Отже, особи, які застосовують ті чи інші способи впливу на потерпілу (потерпілого), які унеможливлюють її (його) добровільну згоду на дії сексуального характеру щодо неї (нього), можуть визнаватися співвиконавцями зґвалтування та сексуального насильства тільки за умови вчинення ними проникнення в тіло потерпілої особи чи інших дій, не пов'язаних із таким проникненням.

Навряд чи такий підхід можна визнати обґрунтованим, оскільки, з одного боку, він дає змогу тяжкий і навіть особливо тяжкий злочин штучно перевести у розряд кримінальних проступків, а з іншого боку, він дає змогу кваліфікувати за ч. 1 ст. 154 застосування фізичного насильства чи погрози його застосування, наприклад, начальником до своєї секретарки задля примушування її до дій сексуального характеру з його бізнес-партнером.

Інакше кажучи, наявність ч. 1 ст. 154 КК може сприяти уникненню винним справедливого покарання, коли неналежним чином враховується ступінь тяжкості вчиненого злочину. Не випадково, наприклад киргизький законодавець безпосередньо у ст. 163 зазначає, що спонукання до дій сексуального характеру може мати місце лише за відсутності ознак злочинів, передбачених ст. 161 чи ст. 162, де фігурують насильство, погроза його застосування та використання безпорадного стану потерпілої особи.

Під час характеризування сексуального насильства примушування також виокремлюється й використовується для визначення дій особи, яка сама дій сексуального характеру не вчиняє. Однак як у межах зґвалтування, так і в межах задоволення статевої пристрасті неприродним способом воно традиційно охоплювалося такою ознакою, як вчинення цих злочинів групою осіб. Такий стан речей зберігається в оновлених редакціях ст. 152 та ст. 153 КК.

Отже, з урахуванням положень національного законодавства та виконанням вимог Конвенції можна було б передбачити відповідальність за використання інших (крім погрози застосування фізичного насильства) видів погроз, які здійснюються задля вчинення актів сексуального характеру з третьою особою, для чого зовсім не обов'язково було називати їх примушуванням.

Задля вирішення зазначених проблем та чіткого розмежування зґвалтування й сексуального насильства, з одного боку, та примушування до вступу у статевий зв'язок, з іншого боку, доцільним уявляється такий напрям реформування ст. 154 КК України.

Стаття 154. Примушування до вступу в статевий зв'язок

1)Примушування особи до здійснення акту сексуального характеру шляхом використання матеріальної чи службової залежності або погрози знищення, пошкодження чи вилучення майна потерпілої особи чи її близьких родичів, або погрози розголошення відомостей, що ганьблять її чи близьких родичів, карається… сексуальне насильство зґвалтування

2)Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені задля здійснення потерпілою (потерпілим) акту сексуального характеру з третьою особою, караються…

Вказівка на те, що спонукання відбувається без добровільної згоди особи, яку спонукають, є зайвою, оскільки воно, як і сексуальне насильство (ст. 153), за добровільною згодою неможливе за визначенням. Ця вказівка є доречною лише в межах ст. 152, диспозиція якої ні про насильство, ні про спонукання не згадує.

Щодо сексуальних домагань (непристойні зауваження, доторкання, поплескування, пропозиції чи настирливі пропозиції здійснити акт сексуального характеру, створення несприятливих для особи умов на сексуальному підґрунті), то вони, як і раніше, способами спонукання особи до здійснення акту сексуального характеру визнаватися не можуть.

3.2 Сексуальне насильство стосовно дітей

Сексуальне насильство щодо дітей - це один із видів жорстокого поводження, жертв якого в Україні стає дедалі більше. Загальносвітові гуманітарні підходи щодо охорони дітей від сексуального насильства закріплено у Женевській декларації прав дитини 1924 p., Загальній декларації прав людини 1948 p., Декларації прав дитини 1959 р., Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 р., Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 р., Конвенції про права дитини 1989 р., Конвенції Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства 2007 р. Зокрема, у положеннях Конвенції Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства останнє ототожнюється з домаганням дитини у сексуальних цілях.

Водночас українське законодавство щодо захисту прав дитини залишається декларативним, а прийняті у різні часи нормативно-правові акти, спрямовані на реалізацію цих положень, є доволі неврегульованим. Юридична невизначеність багатьох дефініцій, зокрема «жорстоке поводження з дітьми», «сексуальне насильство», «сексуальні зловживання», «сексуальна агресія», «сексуальне посягання» тощо, обумовлює проблеми у сфері правозастосування, унеможливлює реалізацію повною мірою профілактичних заходів.

З огляду на це, відповідного уточнення потребує з'ясування кримінологічного змісту поняття «сексуальне насильство щодо дітей».

Визначення поняття сексуального насильства щодо дітей передбачає розкриття змісту таких термінів, як «насильство», «сексуальна агресія», «сексуальне насильство», «сексуальні зловживання» [13].

Етимологія слова «насильство» у тлумачних словниках та енциклопедіях (скажімо, і українських, і польських) розкривається приблизно однаково. Так, Великий тлумачний словник сучасної української мови містить таке визначення насильства:

1) застосування фізичної сили до кого-небудь;

2) застосування сили для досягнення чого-небудь; примусовий вплив на когось, щось [12].

А. Е. Жалінський термін «насильство» пояснює як вплив (за правило, контактний) на поведінку особи, що безпосередньо обмежує можливість її вибору бажаного варіанту поведінки шляхом спричинення страждань фізичного чи психічного характеру [11, с.104]. У кримінологічній науці розрізняють чотири форми (види) насильства: фізичне, психічне, економічне і сексуальне. Предметом цього дослідження є сексуальне насильство - складна суспільно небезпечна поведінка, яку можна ретельно осмислити тільки за умови комплексного підходу до його аналізу.

Поняття «сексуальне насильство» співзвучне із «zgvaltuvannya», що в перекладі з латинської означає «крадіжка», тільки в цьому випадку не майна, а прав особи. У кримінально-правовій доктрині Росії й України не виокремлюють таку поширену форму насильства, як сексуальне насильство. Це пояснюється тим, до прикладу, що зґвалтування (як найпоширеніший статевий злочин) зазіхає не тільки на життя, здоров'я, тілесну недоторканність дитини, а й на його честь і гідність, тобто одночасно поєднує в собі риси і фізичного, і психічного насильства.

Міжнародно-правові стандарти протидії жорстокому поводженню з дітьми, зокрема і проявам сексуального насильства, становлять важливий елемент національного законодавства щодо захисту прав дитини. Категорія «сексуальне насильство», хоча й використовується у міжнародному праві, проте її зміст і дефініції в національних законодавствах відрізняються і не завжди узгоджуються між собою, внаслідок чого цим поняттям охоплюється цілий спектр форм протиправної поведінки щодо дітей: від власне статевих злочинів до інших правопорушень, вчинених щодо дитини [10].

Вважаємо, що поняття «сексуальне насильство» і його зміст у законодавстві європейських країн, і загалом у світі, істотно відрізняються, що обумовлюється відмінністю правових систем, особливостями національного законодавства, культурних традицій тощо.

У кримінальному праві США під терміном «сексуальне насильство» розуміють статеві зносини, що вчиняються із погрозою або застосуванням насильства або у разі неспроможності жертви чинити опір. Водночас природна чи неприродна фізіологічна форма сексуального насильства для правильної кримінально-правової кваліфікації значення не має

У законодавстві України вперше визначено сексуальне насильство у Законі України «Про попередження насильства в сім'ї» від 15 листопада 2001 року [5, с. 70] Про попередження насильства в сім'ї: Закон України від 15 листопада 2001 р. Відомості Верховної ради України. 2002. № 10. Ст. 70. , встановлюючи, що «сексуальне насильство в сім'ї - це протиправне посягання одного члена сім'ї на статеву недоторканість 60 іншого члена сім'ї, а також дії сексуального характеру по відношенню до дитини, яка є членом цієї сім'ї».

Доволі вдалу спробу вдосконалення поняття «сексуальне насильство» містить проект Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», де акцентується на проявах сексуального насильства [10] Кращий варіант законодавчої дефініції цього поняття щодо дитини закріплено у чинному Законі України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», що означає будь-які діяння сексуального характеру, вчинені стосовно дитини незалежно від її згоди, або в присутності дитини, примушування до акту сексуального характеру з третьою особою, а також інші правопорушення проти статевої свободи чи статевої недоторканості особи, у тому числі вчинені стосовно дитини або в її присутності.

У Конвенції Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства під сексуальним насильством щодо дітей розуміється: заняття діяльністю сексуального характеру з дитиною, яка не досягла передбаченого законодавством віку; заняття діяльністю сексуального характеру з дитиною, коли: використовується примус, сила чи погрози або насильство здійснюється зі свідомим використанням довіри, авторитету чи впливу на дитину, зокрема в сім'ї, або насильство здійснюється в особливо вразливій для дитини ситуації, зокрема з причини розумової чи фізичної неспроможності або залежного становища, правопорушення пов'язані з дитячою проституцією, дитячою порнографією, розбещення дітей та домагання дітей для сексуальних цілей [7] Конвенція Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства, ратифікована Законом України від 20 червня 2012 р.

Р. Соонетс пропонує загальне поняття «сексуальне посягання» - будьяка активність сексуального спрямування, яка виходить за рамки допустимих у суспільстві відносин між дорослим і дитиною. Сексуальне посягання щодо дитини охоплює сексуальне насильство і сексуальні зловживання. Сексуальне насильство - це «задоволення статевої пристрасті з дитиною проти бажання дитини в умовах, коли дитина не в змозі відмовитися від цього і захистити себе внаслідок нерівності душевних і фізичних сил». Сексуальне зловживання - «ненасильницьке використання дитини як сексуального об'єкта для задоволення свого сексуального потягу» [8, с. 104].

Попри наведені визначення, поділяємо думку О. І. Цимбал, що така деталізація понять видається зайвою, оскільки терміни «сексуальне насильство» і «сексуальне зловживання» зазвичай використовуються як синоніми. Крім того, для визначення сексуального насильства взято лише один із критеріїв безпорадного стану - нездатність чинити опір. Найчастіше безпорадний стан потерпілого пов'язаний із нездатністю дитини осягнути характер і значення дій, до вчинення яких він залучається [9, с. 43]

Отже, наведемо основні ознаки, що характеризують поняття «сексуальне насильство щодо дітей»:

протиправне використання дитини;

вчиняється для задоволення сексуальних потреб або одержання вигоди;

вчиняється із застосуванням насильства чи погрози його застосування до потерпілого чи інших осіб або з використанням безпорадного стану потерпілого (потерпілої);

може вчинятися за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій;

сам факт сексуальних дій із дитиною;

винним може бути і повнолітня, і неповнолітня особа.

Відтак під сексуальним насильством щодо дітей пропонується розуміти протиправне використання дитини для задоволення сексуальних потреб винного або інших осіб, що заподіює шкоду її фізичному, психічному здоров'ю, психосексуальному розвитку та перешкоджає її подальшій соціалізації.



ВИСНОВКИ

Підсумовуючи все вищезазначене можна зробити висновок, що:

1. З'ясування стану дослідження сексуального насильства щодо дітей у кримінологічній теорії засвідчує, що кримінологічні питання стосовно запобігання сексуальному насильству вирішені не повною мірою. Передусім це стосується недостатньої понятійної визначеності сексуального насильства щодо дітей, а також збору й узагальнення відповідної кримінологічної інформації.

Зокрема, у рамках тлумачення його кримінологічного змісту під сексуальним насильством щодо дітей пропонується розуміти протиправне використання дитини для задоволення сексуальних потреб винного або інших осіб, що заподіює шкоду її фізичному, психічному здоров'ю, психосексуальному розвитку та перешкоджає подальшій соціалізації.

2. Сексуальне насильство може проявлятися у різних формах. З метою вирішення кримінологічних завдань їх можна звести до таких загальних груп: 1) медичні форми прояву сексуального насильства щодо дітей, що зазвичай ототожнюються зі сексуальними девіаціями (педофілія, мазохізм, ексгібіціонізм тощо), та 2) юридичні форми прояву сексуального насильства щодо дітей (злочинні). Такий поділ сприяє диференціації застосування заходів запобігання сексуальному насильству щодо дітей.

3. Задля вирішення зазначених проблем та чіткого розмежування зґвалтування й сексуального насильства, з одного боку, та примушування до вступу у статевий зв'язок, з іншого боку, доцільним уявляється такий напрям реформування ст. 154 КК України. Стаття 154. Спонукання до здійснення акту сексуального характеру. 1)Спонукання особи до здійснення акту сексуального характеру шляхом використання матеріальної чи службової залежності або погрози знищення, пошкодження чи вилучення майна потерпілої особи чи її близьких родичів, або погрози розголошення відомостей, що ганьблять її чи близьких родичів, карається… 2)Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені задля здійснення потерпілою (потерпілим) акту сексуального характеру з третьою особою, караються… Вказівка на те, що спонукання відбувається без добровільної згоди особи, яку спонукають, є зайвою, оскільки воно, як і сексуальне насильство (ст. 153), за добровільною згодою неможливе за визначенням. Ця вказівка є доречною лише в межах ст. 152, диспозиція якої ні про насильство, ні про спонукання не згадує. Щодо сексуальних домагань (непристойні зауваження, доторкання, поплескування, пропозиції чи настирливі пропозиції здійснити акт сексуального характеру, створення несприятливих для особи умов на сексуальному підґрунті), то вони, як і раніше, способами спонукання особи до здійснення акту сексуального характеру визнаватися не можуть.

4. Об'єктом сексуального насильства є статева свобода, а якщо потерпіла особа не досягла шістнадцятирічного віку - її статева недоторканість. Причому ні моральний облік потерпілої особи, ні ганебний спосіб життя, ні характер відносин з тим, хто притягується до відповідальності за сексуальне насильство (подружні стосунки, наявність попереднього добровільного статевого зв'язку тощо) не виключають, за доведеності інших ознак складу цього кримінального правопорушення, відповідальності за ст. 153 КК України.

5. З об'єктивної сторони сексуального насильства йдеться про різноманітні дії (акти) сексуального характеру, спрямовані на збудження та (або) задоволення статевої пристрасті винуватої особи, які, за загальним правилом, передбачають її фізичний контакт із тілом іншої (потерпілої) особи, але не означають проникнення в це тіло.

6. Суб'єктом сексуального насильства може бути будь-яка осудна особа (як чоловік, так і жінка) протилежної з потерпілою особою статі, що досягла 14-річного віку. При цьому стать безпосереднього виконавця кримінального правопорушення має бути протилежна статі потерпілої особи.

7. Суб'єктивна сторона сексуального насильства характеризується прямим умислом. Винна особа усвідомлює, що він здійснює дії, не проникаючи в іншу особу з використанням фізичного насильства, загрози його використання або з використанням безпорадного стану потерпілого, і бажає це зробити. Мотиви на кваліфікацію можуть бути різними (задоволення сексуальної пристрасті, помста, прагнення принизити потерпілого, прагнення до сексуального самоствердження, хуліганські спонукання тощо).

8. Кваліфікуючими ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 153 КК є вчинення його:

1) повторно; 2) особою, яка раніше вчинила один із кримінальних правопорушень; 3) щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винуватий перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах; 4) щодо особи у зв'язку з виконанням нею службового, професійного чи громадського обов'язку.

9. Дослідження зарубіжного законодавства дуже необхідне, але ґрунтувати свою правову позицію на цих прикладах неможна. Оскільки спосіб регламентації суспільно небезпечних діянь, які заподіюють шкоду статевій недоторканості особи, істотно залежить від моральних, культурних, історичних факторів формування кримінального законодавства в цілому.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Дудоров О.О. Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи (основні положення кримінально-правової характеристики) : практ. порадник / О.О. Дудоров; МВС України, Луган. держ. ун-т внутр. справ ім. Е.О. Дідоренка. - Сєвєродонецьк : РВВ ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка, 2018. - 92 с. ISBN 978-617-616-081-6

2. Хавронюк М. І. Довідник з Особливої частини Кримінального кодексу України / Хавронюк М. І. - К. : Істина, 2004. - С. 431.

3. Заварыкин И. Н. История возникновения и развития российского и зарубежного уголовного законодательства об ответственности за изнасилование, а также его роль в защите прав женщин на половую неприкосновенность и половую свободу / И. Н. Заварыкин // Вестник Томского государственного университета. - 2013.

4. Бородин С. В. Преступления против жизни. СПб.: Издательство Юридический центр Пресс, 2003.

5. ст. 36 Стамбульської конвенції - «Сексуальне насильство, у тому числі зґвалтування».

6. Брайнин Я. М. Уголовная ответственность и её основание в советском уголовном праве / Брайнин Я. М. - М. : Юрид. лит., 1963. - С. 217.

7. Кримінальна відповідальність за зґвалтування та насильницьке задоволеннястатевоїпристрастінеприроднимспособом : монографія / А.В. Савченко, В.В. Кузнецов, Д.П. Москаль, М.В. Сийплокі ; за заг. ред. д.ю.н., проф. О.М. Джужи. - Ужгород : ТОВ «ІВА», 2012. - 272 с.

8. Соонетс Р. и др. Недостойное обращение с детьми. Тарту: АО Атлекс, 2000. С. 103-106.

9. Цымбал Е. И. Жестокое обращение с детьми: причины, проявления, последствия. Издание второе исправленное и дополненное.

10. Джужа А. О. Алкогольне сп'яніння як віктимогенний фактор, що сприяє вчиненню сексуальних злочинів. Науковий вісник КНУВС. 2010. № 2. С. 184-186

11. Жалинский А. Э. Насильственная преступность и уголовная политика. Советское государство и право. 1991. № 3. 104 с.

12. Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел. К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2003. 1440 с.

13. Романцова С. В. Определение сексуального насилия в отношении детей. LEGEA ЄI VIAЮA. 2013. № 8/4 (260). С. 240-243.

14. Антонян Ю. М., Ткаченко А. А., Шостакович Б. В. Криминальная сексология. М.: Спарк, 1999. 199 с. 193

15. Антонян Ю. М. Системный подход к изучению личности преступника. Сов. государство и право. 1974. № 4. С. 89-90.

16. Асанова Н. К. Руководство по предупреждению насилия над детьми. М.: Изд. гуман. центр ВЛАДОС, 1997. 512 с.

17. Ахновська І. Механізм підвищення якості сімейної освіти в Україні. ECONOMIC AND LAW PARADIGM OF MODERN SOCIETY. 2017. Issue 2. С. 24-30.

18. Бандурка І. О. Кримінально-правова характеристика злочинів проти моральності у сфері статевих стосунків: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 / Класич. приват. ун-т. Запоріжжя, 2010. 20 с.

19. Бартон Д. Шмидт. Определение сексуального насилия в отношении детей. Жестокое обращение и невыполнение обязанностей в отношении к ребенку: визуальная диагностика травм и плохого прибавления в весе. URL: http://www.myshared.ru/slide/573848/

Размещено на Allbest.ru

...