Щодо ролі держави в забезпеченні ефективного захисту у кримінальному провадженні в контексті практики європейського суду з прав людини

ЄСПЛ зазначає, що державам варто приділяти особливу увагу забезпеченню незалежності адвокатів, які надають безоплатну правову допомогу, від міліції Автором збережена термінологія джерела посилання. та прокуратури. Важливо, щоб такі адвокати виконували свою роботу «вільно і незалежно», без втручань держави [5].

Хоча, на думку Суду, в деяких випадках держава має право встановити певні обмеження щодо участі деяких осіб як захисників. Так, у рішенні «Енсслін, Баадер і Распе проти Федеративної Республіки Німеччини» Суд зазначив, що право доводити свою версію за допомогою вибраного на власний розсуд захисника не є абсолютним: воно обмежене через право держави встановлювати певні правила участі адвоката в судочинстві і обов'язок захисника не порушувати певні принципи професійної етики. У цій справі деякі адвокати були відсторонені від захисту через серйозні підозри в тому, що вони підтримують злочинну спільноту обвинувачених. Цей захід суд вжив не просто в інтересах забезпечення процедури, адже цих юристів нині переслідує суд у кримінальному порядку. їхній відвід не припинив ефективного захисту заявників, оскільки їх представляло в середньому десять захисників і деяких із них вони вибрали на власний розсуд [3, с. 339-340].

У справі «X. проти Сполученого Королівства», у процесі розгляду захисту заявника загалом було зазначено, що йому надали достатні можливості представити свою версію. Обмеження щодо вибору заявником юридичних представників стосувалося лише відводу його сина на обґрунтованих підставах, пов'язаних із професійною етикою. Заявник міг вибрати будь-якого іншого адвоката для свого захисту, проте, очевидно, не зробив для цього жодної спроби. Аналіз протоколів судового розгляду не свідчить про те, що в цьому захист був поставлений у невигідне становище або про іншу несправедливість. Тому відсторонення сина заявника від надання заявникові юридичної допомоги в суді не містить жодної ознаки порушення ст. 6 (3) (с) Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - КЗПЛ, Конвенція) [3, с. 340].

Ще одним прикладом встановлення заборони щодо допуску до участі певної особи як захисника є справа «Майзіт проти Росії». ЄСПЛ зазначив, що ст. 47 Кримінально-процесуального кодексу встановлює як загальне правило вимогу, згідно з якою захист мають здійснювати професійні адвокати-члени колегій адвокатів. відповідно до положень цієї ж статті Московський районний суд міг, якби визнав за доречне, дозволити матері й сестрі заявника бути його захисниками. однак суд вирішив, що вони, не будучи професіоналами, не зможуть забезпечити ефективний захист заявника відповідно до процесуальних вимог. Крім того, суд дійшов висновку, що через стан здоров'я або професійну зайнятість вони не змогли б достатньою мірою брати участь у судових засіданнях. на думку Суду, такі міркування були законними й переважували побажання заявника. Розглядаючи захист заявника загалом, Суд зазначив, що в того були всі можливості для здійснення свого захисту. Обмеження, встановлене на вибір заявником свого представника, зводилося до відмови в участі в процесі його матері й сестри на зазначених вище підставах. Заявник міг обрати будь-якого адвоката для представлення своїх інтересів, але, очевидно, нічого для цього не зробив. обставини справи не свідчать про те, що захист заявника тут було поставлено в невигідне становище, або про якісь інші ознаки несправедливості судового розгляду [14].

У справі «Молдавська проти України» Суд наголосив на важливості здійснення захисту виключно ліцензованим адвокатом і зазначив, що вимога про те, щоб апелянт був представлений кваліфікованим адвокатом перед судом касаційної інстанції, як, наприклад, вимога, що застосовується в цій справі, не може розглядатися як така, що суперечить ст. 6 КЗПЛ. Ця вимога чітко сумісна з особливостями статусу Верховного Суду як вищого суду, що розглядає апеляційні питання, і це загальна риса правових систем у низці держав-членів Ради Європи. Навіть більш широке обмеження вільного вибору захисника, що звужує його до ліцензованого адвоката перед усіма судами, само по собі не може підняти питання за ст. 6 Конвенції, оскільки для забезпечення ефективного захисту особи можуть вимагатися конкретні юридичні кваліфікації [6].

Отже, право на вибір адвоката може підлягати обмеженням, хоча органи держави у процесі призначення захисника мають керуватися іншими міркуваннями «за наявності дотичних і достатніх підстав вважати, що це є необхідним в інтересах правосуддя» [10].

ЄСПЛ також неодноразово у своїх рішеннях звертав увагу на необхідність у конкретних випадках призначати заявникові іншого, ніж обраного ним, захисника. Зокрема, у справі «Прен проти німеччини». ЄСПЛ, розглядаючи, чи існували відповідні та достатні підстави для того, щоб національні суди вважали необхідним в інтересах правосуддя призначати заявникові іншого захисника (К.), ніж обраного їм адвоката (Б.), зауважує, що головною причиною призначення регіональним судом адвоката К. замість адвоката Б. було те, що, на відміну від К., Б. не практикує в судовому окрузі цього суду. Суд погоджується з тим, що близькість місцезнаходження адвоката до свого клієнта під час тримання під вартою та суду не лише дала змогу уникнути додаткових витрат, пов'язаних із призначенням зовнішнього адвоката, але особливо сприяла належному захисту та спілкуванню адвоката як з клієнтом, так і з судом. У межах свого розсуду національні суди можуть вирішувати, чи перешкоджав здійсненню належного захисту в цій справі той факт, що адвокат проживав на відстані більше 100 кілометрів від суду та в'язниці, в якій утримувався заявник, і той факт, що сучасні засоби комунікації були доступні для обміну інформацією із затриманим лише в обмеженому обсязі, якщо були доступні взагалі. Зазначені підстави відповідають інтересам правосуддя, які є актуальними в цьому контексті. Суд зазначає, що національні суди визнали, що зовнішній адвокат мав бути призначений для затриманого у виняткових обставинах, а саме, якщо між затриманим і цим адвокатом існують відносини міцної довіри. Однак, згідно з висновками національних судів, таких відносин не існувало між заявником і адвокатом Б., який раніше не захищав заявника і ніколи не зустрічався з ним особисто. Крім того, національним судам не було представлено доказів, що адвокат К., який спеціалізувався на кримінальному праві, не міг надати заявнику ефективну юридичну допомогу. Беручи до уваги вищевикладене, ЄСПл переконаний, що існують відповідні та достатні підстави для того, щоб національні суди вважали, що в інтересах правосуддя необхідно призначати заявникові іншого захисника, ніж обраний ним адвокат [3, с. 342-343].

Окрім цього, у справі «Гювеч проти Туреччини» під час вирішальних завершальних етапів повторного судового розгляду заявник залишався повністю без будь-якої правової допомоги. З цього приводу Суд повторює свою усталену практику, згідно з якою держава не може зазвичай відповідати за дії або рішення адвоката обвинуваченого, тому що поведінка захисту є по суті справою обвинуваченого та його адвоката незалежно від того, чи призначається він за схемою безоплатної правової допомоги або фінансується приватно. Проте в разі явної неспроможності адвоката, призначеного відповідно до схеми правової допомоги, забезпечити ефективне представництво ст. 6 (3) (с) Конвенції вимагає від національних органів влади втрутитися [3, с. 345-346].

У цій справі адвокат, який представляв заявника, не був призначений за схемою безоплатної правової допомоги. Проте ЄСПл вважає, що молодий вік заявника, серйозність правопорушень, в яких він був обвинувачений, очевидно суперечливі твердження, висунуті проти нього поліцією і свідком обвинувачення, чітка відмова його адвоката належним чином представляти його і, зрештою, численні випадки його відсутності на слуханнях мають призвести до розгляду судом питання про те, що заявник терміново вимагає відповідного юридичного представництва. Дійсно, обвинувачений має право скористатися послугами адвоката, призначеного судом на його вибір, «коли інтереси правосуддя того вимагають». Проте ЄСПл зазначив, що згадані вище недоліки, зокрема, фактична відсутність юридичної допомоги в більшості проваджень, посилили наслідки нездатності заявника ефективно брати участь у судовому розгляді його справи та порушували його право на належний судовий розгляд. Отже, мало місце порушення ст. 6 (1) Конвенції разом із ст. 6 (3) (с) КЗПЛ [3, с. 346].

Хоча ЄСПЛ надає державам певні межі розсуду в оцінці необхідності будь-якого втручання в дії захисника, але такі межі розсуду залежать від відповідних норм та їх конкретного застосування. Суд вважає, що держава не може нести відповідальність за кожен недолік у діях адвоката, призначеного надавати безоплатну правову допомогу. Концепція незалежності адвоката від держави означає, що здійснення захисту є, по суті, відносинами між підсудним та його захисником, незважаючи на те, чи захисника було призначено для надання послуг коштом держави, чи його послуги оплачуються у приватному порядку. ЄСПЛ погоджується, що компетентні національні органи влади зобов'язані відповідно до ст. 6 (3) (с) КЗПЛ втрутитися, якщо якимось іншим чином їм стає відомо про явні та достатні факти невиконання захисником обов'язку забезпечення ефективного представництва [13].

ЄсПл наголошує на тому, що саме по собі призначення захисника не забезпечує ефективної допомоги, оскільки адвокат, який має надавати безоплатну правову допомогу, може вмерти, серйозно захворіти, стикатися тривалий час із перешкодами у своїй діяльності або ухилятися від виконання своїх обов'язків. Якщо органам влади відомо про таку ситуацію, вони мають або замінити його, або примусити його виконувати свої обов'язки [9]. ЄСПЛ вказує, що лише в такий спосіб можна досягти тієї мети кЗПл, яка полягає в гарантуванні не теоретичних чи ілюзорних, а конкретних і дієвих прав [4, с. 284].

Так, у справі «Санніно проти Італії» ЄСПЛ визнав порушення ст. 6 Конвенції за певних підстав. Хоча заявник був присутнім на багатьох слуханнях, ніколи не звертав увагу органів влади на труднощі, які він мав, готуючи свій захист. Він не зв'язувався з призначеними судом адвокатами, щоб дістати роз'яснення щодо ходу судового процесу та стратегії захисту. він також не звертався до канцелярії суду, щоб дізнатися про результати судового розгляду його справи. Однак Суд вважає, що поведінка заявника сама собою не звільняє органи влади від їхнього зобов'язання вживати заходи для забезпечення ефективності захисту обвинуваченого. вищезазначені недоліки в роботі призначених судом адвокатів були такими очевидними, що органи влади були зобов'язані втрутитися. однак ніщо не свідчить про те, що вони вжили заходи для забезпечення обвинуваченому ефективного захисту та юридичного представництва [16].

Звичайно, держава не може нести відповідальності за будь-які помилки або невідповідності у здійсненні захисту заявника внаслідок дій офіційно призначеного йому адвоката, однак за певних обставин порушення будь-якої суто формальної вимоги не може бути прирівняне до помилкової лінії захисту або просто недоліку в аргументації. так буває тоді, коли в результаті недбалості обвинувачений позбавляється засобу правового захисту та ситуація не може бути виправлена судом вищої інстанції [11].

Якщо, наприклад, адвокат діє в умовах наявності конфлікту інтересів у захисника з обвинуваченим, це, як правило, становить очевидну підставу для втручання держави. У справі «Молдовяну проти Румунії» трьох обвинувачених представляв один призначений державою адвокат, попри протилежні інтереси обвинувачених, двоє з яких зізналися, а третій (який подав заяву до ЄСПЛ) наполягав на своїй невинуватості. Хоча сам заявник не скаржився на неефективність безоплатної правової допомоги, це не звільняло органи держави від обов'язку забезпечити ефективну юридичну допомогу [8].

На здійснення ефективного захисту у кримінальному провадженні також впливає можливість захисту на завершальному слуханні представити свої заключні аргументи, і це єдина можливість для обох сторін усно представити свою позицію щодо всієї справи та всі докази, представлені на судовому засіданні, і дати свою оцінку результатам судового розгляду. ЄСПЛ вважає, що відсутність адвоката заявника була підставою для перенесення слухання, зважаючи на важливість завершального слухання в кримінальному провадженні проти заявника. За цих обставин Суд вирішив, що заявник не зміг захистити себе шляхом використання правової допомоги за власним вибором у межах, передбачених Конвенцією. Отже, мало місце порушення ст. 6 (3) (с) Конвенції [12].

Щодо обов'язку держави надати стороні захисту достатні час та можливості для здійснення ефективного захисту, то ЄСПЛ у справі «Сахновський проти Росії» зазначає, що заявнику представили адвоката за призначенням за 15 хвилин до початку судового розгляду, протягом яких вони мали ознайомитися зі справою та побудувати лінію захисту. Під час судового засідання підсудний заявив, що відмовляється від захисту, оскільки не бажає, щоб його представляв призначений судом адвокат, якому він не довіряє. Під час розгляду цієї справи ЄСПЛ зазначив, що формального призначення адвоката обвинуваченому недостатньо. Це треба робити таким чином, щоб захисник надавав реальну допомогу обвинуваченому. Суд вкотре підкреслив, що держава не має контролювати кожен крок захисника - це не відповідає принципу незалежності адвоката. Однак вона зобов'язана створити мінімальні умови для нормального спілкування між адвокатом та його підзахисним для роботи зі справою [2].

В іншій справі ЄСПЛ також наголосив, що «держава не може нести відповідальність за кожну помилку адвоката, призначеного з метою надання юридичної допомоги, згідно зі ст. 6 (3) (с) КЗПЛ втручання державних компетентних органів потрібне лише в тих випадках, коли факт незабезпечення адвокатом ефективного представництва очевидний або яким-небудь чином переконливо доведений до їх відома» [13].

Натомість у справі «Феррарі-Браво проти Італії» заявник стверджував, що його адвокатам не дали часу й можливостей, які їм були необхідні для підготовки його захисту (порушення ст. 6 (3) (Ь) КЗПЛ). Проте Комісія наголошує, що заявник не довів, як той факт, що його адвокати мали лише два місяці для вивчення матеріалів справи (яка нараховувала понад 56 000 сторінок), перш ніж слідчий суддя віддав його до суду, порушив те право, на яке він претендує. вона зазначає, що судовий розгляд триває. Отже, в матеріалах справи немає нічого, що б вказувало на порушення цього положення [3, с. 316].

Іншу позицію ЄСПЛ зайняв у справі «Моїсєєв проти Росії», в якій він взяв до уваги свої висновки у світлі ст. 3 Конвенції, що заявника тримали під вартою, транспортували й утримували в камерах суду в надзвичайній тісноті, без належного доступу до природного освітлення й повітря та належного харчування. Заявник не міг читати або писати, оскільки перебував у суді на дуже малій площі разом із багатьма іншими ув'язненими. Страждання й безвихідність, які мав відчувати заявник у зв'язку з нелюдськими умовами транспортування й тримання, безсумнівно, погіршували його здатність до зосередження й інтенсивної розумової діяльності в години, що безпосередньо передували судовим засіданням. справді, йому надавала допомогу група адвокатів, які могли робити заяви від його імені. Проте, беручи до уваги характер питань, поставлених під час судового розгляду, і їхній тісний зв'язок зі сферою компетенції заявника, Суд вважає, що його змога ефективно інструктувати адвокатів і консультуватися з ними мала першочергову важливість. Сукупний вплив вищевказаних умов і недостатність наявних у нього можливостей не давали жодної змоги заявникові завчасно підготуватися до захисту, а надто зважаючи на те, що він не міг переглядати матеріали своєї справи чи свої нотатки в камері. За цих підстав Суд вирішив, що заявникові не були надані достатні умови для підготування свого захисту, що йшло всупереч вимогам справедливого суду й рівності можливостей сторін [15].

Отже, аналіз вироблених ЄСПЛ правових позицій щодо забезпечення ефективного захисту в кримінальному провадженні дозволяє констатувати відсутність єдності в його правових позиціях, оскільки питання ефективності забезпечення права особи на захист у кримінальному провадженні залежить від конкретних обставин справи. Проведене узагальнення практики Суду стосовно окреслених питань дає змогу виокремити стандарти, що містять вимоги до держави або її органів та покладають на них обов'язки забезпечити змогу здійснити ефективний захист. Суд наголошує на тому, що, з одного боку, враховуючи незалежний характер адвокатури, держава може втручатися в діяльність захисника лише в межах публічних інтересів, з іншого - вона не може стояти осторонь у разі виявлення порушень стандартів здійснення захисту в кримінальному провадженні, чим відводить їй особливу роль у забезпеченні ефективного захисту підозрюваного, обвинуваченого в кримінальному провадженні.

Література