Фінансування закладів вищої освіти в Україні та пошук альтернативних джерел

Размещено на http://www.allbest.ru/

Фінансування закладів вищої освіти в Україні та

Відповідно до чинного законодавства держава зобов'язується забезпечити асигнування на освіту в розмірі не менше ніж 7 % ВВП за рахунок коштів державного, місцевих бюджетів та інших джерел фінансування, не заборонених законодавством. Натомість у 1991 р. цей показник становив 5 %, а 2018 р. - 5,9%, при цьому найнижчий показник був 2000 р. (3,6 %), а найвищий - 2010 р. (7,4 %), що призводить до суттєвого зниження конкурентних переваг українських ЗВО, гальмування розвитку освітньо-наукової діяльності.

Рис. 1 Динаміка видатків на освіту та вищу освіту в Україні у 1991-2019 рр., % до ВВП

Обсяг фінансування вищої освіти у видатках зведеного бюджету за 2015 - 2018 рр. зменшився з 4,6 % до 3,5 %, а у ВВП - з 1,6 % до 1,3 % відповідно (у 2019 р. 1,2 %). При цьому частка державних видатків на вищу освіту у державних видатках на освіту в цілому складає 25 %, що відповідає рівню розвинутих країн з високим рівнем доходів: у Німеччині - 26 %, Польщі - 23 %, Великій Британії - 26 %, Російській Федерації- 22 % [7].

Показовий індикатор - витрати на одного студента ЗВО. У номінальному виразі за 2015 - 2019 рр. вони зросли більше ніж у 1,5 рази - з 19,3 до 30,4 тис. грн. Однак з урахуванням девальвації гривні вони не зросли, а суттєво зменшилися. Державні витрати на 1 студента у відсотках від ВВП на 1 особу у 2016- 2017 рр., за даними Світового банку, в Україні були порівняно високими - 34,5 %. Для прикладу: у Німеччині ці видатки складають 33,6 %, Польщі - 25,4 %, Великій Британії - 38 %, Російській Федерації - 19,8 %. Порівняно з іншими країнами світу видатки на 1 студента в Україні найнижчі, у 2016 р. вони склали 0,86 тис. дол. США, у Великій Британії - 16,9 тис. дол., Німеччині - 14,25 тис. дол., Польщі - 3,1 тис. дол. [7]

За 2010 - 2018 рр. обсяг державного замовлення на підготовку кадрів у ЗВО зменшився на 159,7 тис., або 41,8 %. З 2015 р. поступово знижується кількість студентів ЗВО, які навчаються за кошти державного бюджету. Так, у 2015 р. їх питома вага серед усіх студентів складала 52,7 %, а у 2018 р. - 46,3%.

З 2020 року було запроваджено новий механізм розподілу видатків державного бюджету між закладами вищої освіти, проте він не позбавив систему фінансування діяльності ЗВО низки недоліків. Дискусійним є перелік показників освітньої, наукової та міжнародної діяльності ЗВО, конкретні значення індикаторів (коефіцієнтів), що використовуються для коригування обсягів їх фінансування.

Скорочення державного замовлення на підготовку фахівців призводить до негативних наслідків для регіональних ЗВО, які не можуть забезпечити значний приплив абітурієнтів, які навчатимуться за власні кошти, через нижчій рівень доходів населення. Через це відбуватиметься відтік студентів до потужних обласних і столичних ЗВО. Підсумок - загострення проблем внутрішньої міграції та спустошення територій.

Зі зниженням кількості здобувачів, які навчались за кошти державного бюджету, збільшилась кількість тих, навчання яких фінансували фізичні особи: за 2015 - 2018 рр. з 47,0 % до 53,6 %, або на 6,6 %. Натомість дуже низькою є частка здобувачів, які навчались за рахунок юридичних осіб (у 2008 р. - 0,4 % від загальної кількості, а у 2018 р. - 0,1 %) [7]. Суттєвий розрив між вимогами роботодавців і рівнем вищої освіти не зацікавлює бізнес фінансувати навчання своїх майбутніх фахівців. Отже, тягар оплати за навчання все більше перекладається на фізичних осіб .

В умовах падіння реальних доходів населення, значної диференціації населення за рівнем доходів, нерозвиненості ринку кредитування навчання такий підхід порушує принцип доступності вищої освіти.

У 2019 р. обсяг фінансування на одну особу розрахункового контингенту здобувачів із урахуванням індексів спеціальностей, рівнів вищої освіти та форм її здобуття суттєво відрізнявся: його мінімальний рівень становив 16,3 тис. грн, а максимальний - 85,6 тис. грн, тобто більше у 5,2 рази. Частково цю проблему має вирішити новий механізм розподілу видатків державного бюджету, за яким плановий розрив у 2020 р. складатиме 4,5 рази [8].

Для забезпечення можливості для ЗВО привести плату за навчання на окремих спеціальностях у відповідність до фактичних витрат і підвищити оплату праці викладачів запроваджено індикативну собівартість здобуття вищої освіти. Але ці нововведення викликали критику з боку значної частини ЗВО як такі, що не відповідають реальному стану платоспроможності населення.

Одним із способів вирішення даної проблеми ми пропонуємо розширити можливості освітнього кредитування.

За аналізу кращих практик США щодо фінансування освітньої сфери можна відмітити, що важлива роль тут відводиться саме освітнім кредитам. В системі фінансування ЗВО освітнє кредитування передбачає, що сам студент, який здобуває освіту, повинен самостійно покривати витрати на надання освітніх послуг [9;10]. Це надає можливість абітурієнтам та здобувачам вищої освіти заздалегідь вкладати грошові засоби для отримання вищої освіти (тобто самостійно інвестувати у своє майбутнє). В основі освітнього кредиту закладається концепція забезпечення рівного доступу різним верствам населення до здобуття вищої освіти незалежно від їх статків та соціально-економічного статусу. Досвід США в сфері застосування освітніх кредитів переконливо свідчить про ефективність такого фінансування.

Модель фінансування ЗВО у Великобританії передбачає, що переважна більшість студентів здійснює самофінансування через систему студентського кредиту. Поряд із цим існує й державне фінансування для напрямів, що вимагають значних ресурсів (наприклад, медицина, ветеринарія, машинобудування). У країні прослідковується зростання кількісних приватних постачальників послуг, які повністю самофінансуються. Основним регулюючим органом з питань здійснення фінансування вищої освіти є Рада з питань фінансування вищої освіти в Англії (HEFCE), (Шотландія, Уельс і Північна Ірландія мають свої інституції). Більшу частину фінансування для навчання і науково-дослідної інфраструктури в Англії забезпечує Департамент у справах бізнесу, інновацій та навичок (BIS) через Раду з фінансування вищої освіти Англії (HEFCE) [11].

Впровадження освітніх кредитів забезпечуватиме доступ до платної вищої освіти різних верств населення. Практична реалізація такої моделі сприятиме диверсифікації банківської діяльності, підвищенню якості освітніх послуг ЗВО в Україні, а також створенню умов для здорової конкуренції між ними. На жаль, в Україні така практика не набула популярності та не використовується, хоча законодавчо врегульована. Механізм надання кредиту на здобуття професійно-технічної чи вищої освіти визначено Порядком пільгового кредитування для здобуття професійно-технічної та вищої освіти, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2018 року № 673 [12]. Зазначено, що пільгове кредитування надається особам, які навчаються на денній або заочній формі на підставі угод, укладених між закладом вищої освіти та фізичною або юридичною особою. Договір про надання пільгового кредиту укладається між здобувачем та ЗВО. Сума кредиту повертається із сплатою 3 % річних суми заборгованості за кредитом протягом 15 років починаючи з дванадцятого місяця після здобуття одержувачем кредиту в установленому порядку відповідного освітнього (освітньо-кваліфікаційного) рівня до державного бюджету або до місцевих бюджетів з виплатою щороку однієї п'ятнадцятої частини загальної суми одержаного кредиту та відсотків за користування ним. Одержувач кредиту, який після закінчення навчального закладу працював безперервно за фахом не менше ніж п'ять років за основним місцем роботи у державному або комунальному закладі чи установі, що розташовані у сільській місцевості, кредит та відсотки за користування ним не повертає, що підтверджується щороку на момент оплати довідкою з місця роботи [12; 13].

Проте, на нашу думку, існують такі проблеми у процесі запровадження освітнього кредитування:

1) для позичальників: відсутність державного фінансування програми здобуття освіти за рахунок кредитів; високі відсоткові ставки за банківськими кредитами; труднощі із забезпеченням кредиту заставою; відсутність відстрочки або кредитних канікул щодо погашення відсотків по кредиту протягом навчання; спрямування кредитів на оплату освітніх послуг ЗВО, що не передбачає витрат на харчування та проживання здобувача освіти; короткостроковий характер банківських кредитів; недовіра населення до банківських інституцій; неприйнятні умови освітнього кредитування банками; низька поінформованість щодо освітнього кредитування; невпевненість у завтрашньому дні;

2) для держави: відсутність достатнього обсягу фінансування; високий рівень інфляції; недостатність бюджетних коштів, що призводить до відсутності фінансування програми освітнього кредитування; ймовірність неповернення кредитів;

3) для банків: відсутність стабільної правової бази; високий ризик, що пов'язаний із банківським кредитуванням здобуття освіти; високий рівень інфляції в країні; низький платоспроможний попит населення; кризовий стан банківської системи та української економіки загалом [14; 9, с. 38].

Проте запровадження українськими ЗВО ефективної моделі освітнього кредитування сприятиме залученню додаткових грошових засобів на їх розвиток та визначенню й прогнозуванню потреб молоді на ті чи інші спеціалізації.

Вбачаємо також за необхідне формування освітньо-наукового кластеру як механізму взаємодії закладів вищої освіти з бізнес-структурами в рамках державно-приватного партнерства із відповідним фінансовим забезпеченням.

Це сприятиме реалізації ефективного механізму провадження освітньо - наукової діяльності, належної оплати праці науково-педагогічних працівників, диверсифікації джерел фінансування освітніх програм і наукових досліджень. Слід зазначити, що освітньо-наукові кластери - система навчання, взаємонавчання та інструментів самонавчання в інноваційному ланцюгу «освіта - наука - технології» [15], що заснована переважно на горизонтальних зв'язках всередині ланцюга (побудова цілісної системи багаторівневої підготовки фахівців для підприємств та організацій на основі інтеграції закладів освіти та підприємств-роботодавців, які забезпечують підвищення якості, скорочення термінів підготовки, закріплення здобувачів освіти у підприємствах та організаціях, створення гнучкої системи підвищення кваліфікації науково-педагогічних кадрів з урахуванням поточних і прогнозних вимог регіону, економіки та суспільства).

Сьогодні у світовій практиці широко використовуються у здійсненні фінансування закладів вищої освіти ендаумент-фонди (фонди цільового капіталу), які являють собою цільові фонди, що призначені для використання у некомерційних цілях [16]. Ендаумент відрізняється від благодійного фінансування цільовим характером діяльності та спрямованості на отримання доходів за рахунок інвестування коштів. Ендаумент-фонд, як свідчить практика країн, що використовують у практиці такий вид фінансування у освітній сфері, є дієвим інструментом фінансової підтримки інтелектуальної діяльності. Щодо розміру ендаументу, то це залежить від здатності ЗВО ефективно займатись фандрайзингом, тобто створювати певні проекти, спрямовані на залучення фінансових ресурсів для некомерційних цілей. У вітчизняній практиці ЗВО були спроби запровадження перших ендаумент- фондів. Однак вони розвиваються повільно, що спричинене нестабільною ситуацією у державі. Створюючи та розвиваючи такий напрям фінансування як ендаумент в Україні необхідно досліджувати та керуватись провідним досвідом передових країн світу. Лише таким чином можна досягти успіху у запровадженні та ефективному функціонуванні ендаумент-фондів в Україні, що сприятиме забезпеченню необхідного рівня фінансування вітчизняних ЗВО та сприятиме активізації розробки міжнародних програм, участі науковців в міжнародних програмах.

Висновки

15. Бабій П. Створення, розвиток та функціонування ендаумент- фондів як джерело фінансування інтелектуальної діяльності суб'єктів господарювання. Регіональні аспекти розвитку продуктивних сил України. 2017. Вип. 22. С. 149.

References

16. Babii P. Stvorennia, rozvytok ta funktsionuvannia endaument-fondiv yak dzherelo finansuvannia intelektualnoi diialnosti subiektiv hospodariuvannia. Rehionalni aspekty rozvytku produktyvnykh syl Ukrainy. 2017. Vyp. 22. S. 149.

Размещено на Allbest.ru