Проблеми планування у сфері національної безпеки України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблеми планування у сфері національної безпеки України

Резнікова Ольга Олександрівна -

завідувач відділу проблем стратегічного планування центру безпекових досліджень

Національного інституту стратегічних досліджень, кандидат економічних наук, старший науковий співробітник

У статті досліджено розвиток методологічних засад, що стосуються стратегічного планування і менеджменту та розроблення документів планування у сфері національної безпеки з урахуванням особливостей сучасного етапу глобального розвитку, мінливості безпекового середовища.

Метою цієї статті є визначення проблемних питань у галузі планування у сфері національної безпеки України та шляхів удосконалення процесів підготовки й імплементації Стратегії національної безпеки з урахуванням передового світового досвіду. Дослідження ґрунтується на аналізі робіт вітчизняних і зарубіжних дослідників у сфері стратегічного планування, профільних нормативно-правових актів України, а також власному досвіді автора, набутому під час практичної роботи із розроблення проєктів стратегічних документів держави. національний безпека планування

Стаття спрямована на вирішення таких науково-практичних завдань: визначення основних тенденцій розвитку методологічних засад стратегічного планування у сфері національної безпеки; виявлення проблем у галузі стратегічного планування у сфері національної безпеки України; визначення науково обґрунтованих шляхів удосконалення процесу стратегічного планування у сфері національної безпеки України з урахуванням передового світового досвіду.

Основні методи дослідження - емпіричні (зокрема, спостереження, опис, порівняння) та за- гальнонаукові (передусім аналіз, синтез, узагальнення, пояснення, історичний і логічний методи та ін.).

Основними результатами дослідження стали, зокрема, такі:

Визначено, що передові світові практики передбачають формування стратегій національної безпеки з урахуванням принципів забезпечення національної стійкості, а також схвалюють широке залучення експертів до процесу підготовки такого документа. Зростання ролі стратегічного менеджменту і необхідність забезпечення національної стійкості характеризують сучасні тенденції розвитку методологічних засад стратегічного планування у сфері національної безпеки.

Наголошується, що сам факт наявності у держави науково-обґрунтованої безпекової стратегії ще не є гарантією досягнення на практиці визначених цілей і результатів, отже, процес імплементації такого документа має перебувати на постійному контролі з боку уповноважених органів державної влади.

З прийняттям у 2020 р. нової Стратегії національної безпеки України у державі розпочався новий цикл планування у сфері національної безпеки. Проведений автором його аналіз виявив низку проблемних питань, вирішення яких потребує, зокрема, розроблення і внесення змін до Закону України «Про національну безпеку України» у частині стратегічного планування. Визначено принципові відмінності та новації чинної Стратегії національної безпеки України порівняно з її попередніми редакціями.

Наголошено, що в Україні мають бути засвоєні уроки з досвіду імплементації документів стратегічного планування у сфері національної безпеки. Встановлено, що низький рівень виконання попередніх стратегій національної безпеки України був зумовлений декларативністю окремих їх положень, недостатністю та формальністю контролю за виконанням таких документів, відсутністю порядку звітування, індикаторів та критеріїв оцінювання отриманих результатів, зокрема щодо їх відповідності визначеним цілям.

Серед найбільш суттєвих проблем, виявлених під час підготовки документів стратегічного планування за сферами національної безпеки, визначено недостатню увагу з боку окремих розробників до аналізу безпекової ситуації в галузі, оцінювання ризиків, розроблення прогнозів, ідентифікації загроз, виявлення вразливостей тощо.

За результатами проведених наукових розвідок підготовлено рекомендації для органів державної влади України.

Ключові слова: планування, національна безпека, стратегія національної безпеки, національна стійкість, безпекове середовище.

Olga Reznikova

PROBLEMS OF IMPLEMENTATION

OF THE NATIONAL SECURITY STRATEGY OF UKRAINE

The article explores the development of methodological principles in the field of strategic planning and management and the development of planning documents in the field of national security, taking into account the peculiarities of the current stage of global development, the variability of the security environment.

The purpose of this article is to identify problematic issues in the field of national security planning in Ukraine and ways to improve the process of development and implementation of the National Security Strategy, taking into account the best world practices. The research is based on the analysis of publications by domestic and foreign researchers in the field of strategic planning, appropriate legal acts of Ukraine, as well as the author's experience gained from her involving in development of draft strategic documents of the state.

This article is focusing on solving the following scientific and practical problems: identification of the main trends in the development of methodological framework of strategic planning in the field of national security; identification of problems in the field of strategic planning in the field of national security of Ukraine; identification of scientifically substantiated ways to improve the process of strategic planning in the field of national security in Ukraine, taking into account the best international practices.

The main research methods are empirical (in particular, observations, descriptions, comparisons) and general scientific (primarily, analysis, synthesis, generalization, explanation, historical and logical methods, etc.).

The main results of the study are, in particular, the following:

It is determined that in accordance to the best world practices the development of national security strategies take into account the principles of national resilience and the wide expert involvement in the process of preparation of such a document is recommended. The growing role of strategic management

and the need to ensure national resilience characterize current trends in the development of methodological framework of strategic planning in the field of national security.

It is emphasized that the very fact that the state has a national security strategy based on the scientific ground is not a guarantee of achieving certain goals and results in practice. Therefore, the process of implementation of such a document should be under constant control by the public authorities.

The new cycle of planning has been starting after the adoption in 2020 of the new National Security Strategy of Ukraine. The analysis conducted by the author revealed a number of problematic issues, the solution of which requires, in particular, the amendment to the Law of Ukraine «On National Security of Ukraine» in terms of strategic planning. The fundamental differences and innovations of the current National Security Strategy of Ukraine in comparison with its previous editions are determined.

It is emphasized that lessons from the experience of implementing strategic planning documents in the field of national security should be learned in Ukraine. It is determined that the low level of implementation of previous national security strategies of Ukraine was caused by the declarative nature of some of their norms, lack and formality of control over the implementation of such documents, lack of reporting procedures, indicators and criteria for evaluating the results, including for their compliance with certain objectives.

The lack of attention to the analysis of the security situation in appropriate field, risk assessment, forecasting, threat identification and vulnerability detection are identified as some of the most significant problems during the preparation of strategic planning documents in the field of national security.

Based on the results of the study, recommendations for the state authorities of Ukraine were prepared.

Keywords: planning, national security, national security strategy, national resilience, security environment.

Указом Президента України від 14 вересня 2020 р. № 392 було затверджено Стратегію національної безпеки України «Безпека людини - безпека країни» [1]. Цим документом визначені пріоритети національних інтересів України та забезпечення національної безпеки, цілі та основні напрями державної політики у сфері національної безпеки, поточні та прогнозовані загрози національній безпеці та національним інтересам України, основні напрями зовнішньополітичної та внутрішньополітичної діяльності держави для забезпечення її національних інтересів та безпеки, завдання реформування й розвитку сектору безпеки і оборони.

Таким чином, цей стратегічний документ держави визначив політичні орієнтири у безпековій сфері на довгостроковий період, висвітлив систему офіційних поглядів на роль та місце України в сучасному світі. Досягнення означених цілей, як і реалізація відповідних завдань, відбувається у процесі імплементації Стратегії. Його результативність залежить від багатьох чинників, серед яких наявність політичної волі, ефективність організаційного, правового та ресурсного забезпечення, поширення необхідної інформації, налагодження стратегічних комунікацій та міжвідомчої взаємодії тощо.

Прийняття нової редакції такого документа означає не лише початок нового етапу розвитку держави з урахуванням змін безпекового середовища, а й нового циклу планування у сфері національної безпеки.

Серед іншого, чинною Стратегією національної безпеки України передбачено розроблення 15 документів, які визначатимуть шляхи та інструменти її реалізації. Такий масштабний процес планування відбувається в Україні вперше. Під час його організації мали місце певні проблеми, аналіз яких дозволить, зокрема, виявити вади у профільному законодавстві України та сформувати пропозиції щодо їх усунення.

Дослідження досвіду імплементації попередніх стратегій національної безпеки України, а також сучасних світових тенденцій у сфері стратегічного планування, сприятиме визначенню шляхів удосконалення методологічних підходів, які застосовуються у цій сфері в Україні.

При підготовці цієї статті проведено аналіз праць вітчизняних і зарубіжних авторів у сфері стратегічного планування, досліджено профільні нормативно-правові акти України, а також використано досвід автора, набутий під час практичної роботи із розроблення проєктів стратегічних документів держави.

Розвиток методологічних засад стратегічного планування у сфері національної безпеки

Класичні підходи до стратегічного планування як у галузі оборони, так і корпоративного менеджменту нині активно застосовуються у сфері національної безпеки і не втрачають своєї актуальності. Ці підходи висвітлені в працях відомих зарубіжних (зокрема, І. Ансоффа, Х. Бандхольда, П. Діксона, Г. Кана, М. Ліндґена, Г. Мінцберга, Дж. Рінґланда, Дж. Стейнера, П. Шварца) та вітчизняних (наприклад, В. Горбуліна, А. Качинського, Г. Ситника та ін.) учених.

Відповідно до класичного концептуального підходу такі стратегічні документи мають визначити бажану модель розвитку держави, що гарантує збереження її державного суверенітету, територіальної цілісності, повагу до прав і свобод людини, сприяє економічному та культурному процвітанню нації, міжнародному співробітництву тощо. Для цього на основі проведеного аналізу глобального безпекового середовища і ситуації в країні та із застосуванням різних методів прогнозування визначають довгострокові цілі розвитку, способи їх досягнення, необхідні ресурси.

Особливістю стратегічного планування у сфері національної безпеки є те, що створені в результаті політичні, економічні, інформаційні, безпекові та інші спроможності, а також сили й засоби можуть використовуватися як у мирний, так і у воєнний час або в умовах надзвичайних ситуацій для виконання суспільно важливих завдань.

Також науковці звертають увагу на важливість розрізнення стратегічного планування і стратегічного менеджменту. За висновками В. Горбуліна та А. Качинського, «стратегічне планування - докладний опис мети, завдань і комплексу заходів щодо реалізації фундаментальних цілей стратегії національної безпеки. Стратегічний менеджмент - функція державного управління фундаментальними цілями Стратегії національної безпеки та її запровадженням» [2]. Водночас більшість учених погоджується з тим, що стратегія національної безпеки - це загальнодержавний недеталізований генеральний план дій, набір правил для досягнення довгострокових цілей із забезпечення безпеки й розвитку держави відповідно до визначених національних інтересів. А. Бучер, крім того, звертає увагу на значення безпекових стратегій для налагодження інтеграції та координації діяльності різних суб'єктів забезпечення національної безпеки [3].

У сучасних умовах стратегічний менеджмент у сфері національної безпеки набуває дедалі більшого значення. Дж. Тама, зокрема, зазначає, що мінливість і непередбачуваність глобального без- пекового середовища, котрі притаманні сучасному світові, стають дедалі більшими викликами для стратегічного планування у сфері національної безпеки та підвищують вимоги до організації відповідного процесу [4]. Відповіддю на цей виклик стає розбудова національної стійкості, впровадження відповідного концепту у сферу національної безпеки, перегляд підходів до розроблення й реалізації відповідної державної політики. Це дає можливість, з одного боку, надати безпековій політиці держави більшу гнучкість, адаптивність щодо швидких змін безпекового середовища, а з іншого - забезпечити належну готовність держави та суспільства до реагування на загрози широкого спектру, у т. ч. гібридні. Формування за цими принципами стратегій національної безпеки вже тривалий час здійснюється у Великій Британії та Нідерландах. Цей передовий досвід, який враховує особливості сучасного безпекового середовища, активно вивчається [5] і поширюється у світі.

Правові засади та досвід планування у сфері національної безпеки України

На теперішній час основним нормативно-правовим актом, відповідно до якого здійснюється планування у сферах національної безпеки і оборони, у т. ч. підготовка проєктів відповідних стратегічних документів, є Закон України «Про національну безпеку України» (далі - Закон) [6].

Відповідно до п. 15 частини першої статті 1 Закону планування у сфері національної безпеки - це функція державного управління з визначення пріоритетів, завдань і заходів із забезпечення національної безпеки України, збалансованого розвитку складових сектору безпеки і оборони на основі оцінки безпекової обстановки та з урахуванням фінансово-економічних можливостей держави.

Метою планування у сферах національної безпеки і оборони є забезпечення реалізації державної політики у цих сферах у спосіб розроблення стратегій, концепцій, програм, планів розвитку органів сектору безпеки і оборони, управління ресурсами та ефективного їх розподілу. Планування у сферах національної безпеки і оборони здійснюється відповідно до таких принципів: 1) дотримання національного законодавства і міжнародних зо- бов'язань України; 2) демократичного цивільного контролю за сектором безпеки і оборони, відкритості інформації про державну політику, стратегічні документи, цілі, пріоритети і завдання планування, прозорості та підзвітності використання ресурсів; 3) цілісності, узгодженості, системності планування у секторі безпеки і оборони, врахування пріоритетів та обмежень, встановлених державними програмами, планами та прогнозними документами; 4) своєчасності та відповідності ухваленим рішенням щодо захисту національних інтересів України (частини перша та друга статті 25 Закону).

Стратегія національної безпеки України є основою для підготовки всіх інших документів щодо планування у сферах національної безпеки і оборони. Реалізація Стратегії національної безпеки України здійснюється на основі національного оборонного, безпекового, економічного, інтелектуального потенціалів з використанням механізмів державно-приватного партнерства, а також із залученням міжнародної консультативної, фінансової, матеріально-технічної допомоги (частина третя статті 26 Закону).

Законом встановлено вимоги щодо порядку розроблення, спрямованості, структури як самої Стратегії національної безпеки України, так і окремих документів стратегічного планування, які розробляються на її основі, а саме: Стратегії воєнної безпеки України, Стратегії кібербезпеки України, Стратегії громадської безпеки та цивільного захисту України, Стратегії розвитку оборонно-промислового комплексу України, а також Національної розвідувальної програми.

До 2018 р. правову основу для стратегічного планування у сфері національної безпеки України становив Закон України «Про основи національної безпеки України» [7], який визначав Стратегію національної безпеки України, Стратегію кі- бербезпеки України і Воєнну доктрину України обов'язковими для виконання документами та основою для розроблення програм за складовими державної політики національної безпеки. Вимоги щодо порядку розроблення таких документів, їх спрямованості та структури цим Законом не встановлювалися. Процес стратегічного планування у сфері оборони регламентувався Законом України «Про організацію оборонного планування» [8].

Попередні редакції Стратегії національної безпеки України, які були затверджені в 2007, 2012, 2015 рр. [9-11], містили опис актуальних на відповідний період часу зовнішніх та внутрішніх загроз і тенденцій розвитку глобального безпекового середовища, визначали пріоритетні напрями державної політики у сфері національної безпеки. Проте рівень виконання цих документів залишався доволі низьким, а окремі завдання (зокрема, щодо боротьби з корупцією, реформування органів безпеки і оборони та системи державного управління) повторювалися практично в кожному з них. Аналіз еволюції Стратегії національної безпеки України проведено автором раніше [12].

Значною мірою така ситуація була зумовлена відсутністю чітких планів реалізації Стратегії за різними сферами національної безпеки (крім сфери оборони та пізніше - кібербезпеки). Контроль за виконанням документів стратегічного планування був формальним, порядок звітування, індикатори та критерії оцінювання отриманих результатів не встановлювалися, їх відповідність встановленим цілям не аналізувалася.

Проблеми організаційного і методологічного забезпечення імплементації Стратегії національної безпеки України

Чинна Стратегія національної безпеки України була розроблена з урахуванням сучасних тенденцій розвитку методологічних засад стратегічного планування й менеджменту в безпековій сфері, а також засвоєних Україною уроків протидії гібридній агресії. Значно більшу увагу, ніж у попередніх редакціях, у цьому документі приділено питанням захисту прав та інтересів людини.

Основними засадами, на яких ґрунтується ця Стратегія, стали стримування, стійкість, взаємодія. Визначення відповідних термінів наведені у п. 4 документа:

Стримування - розвиток оборонних і безпекових спроможностей для унеможливлення збройної агресії проти України;

Стійкість - здатність суспільства та держави швидко адаптуватися до змін безпекового середовища й підтримувати стале функціонування, зокрема у спосіб мінімізації зовнішніх і внутрішніх уразливостей;

Взаємодія - розвиток стратегічних відносин із ключовими іноземними партнерами, насамперед з Європейським Союзом і НАТО та їх державами-членами, Сполученими Штатами Америки, прагматичне співробітництво з іншими державами та міжнародними організаціями на основі національних інтересів України.

У чинній Стратегії національної безпеки України вперше було визначено необхідність розбудови системи забезпечення національної стійкості та зазначені вимоги до неї.

Незважаючи на це, питання щодо повноти та ефективності імплементації Стратегії національної безпеки України залишається актуальним. Для досягнення визначених у документі амбітних цілей важливо, щоб відповідні завдання не залишилися черговою декларацією.

У IV кварталі 2020 р. в Україні розпочався масштабний процес розроблення проєктів документів стратегічного планування за сферами національної безпеки на основі положень Стратегії національної безпеки України. Йдеться про Стратегію людського розвитку, Стратегію воєнної безпеки України, Стратегію громадської безпеки та цивільного захисту України, Стратегію розвитку оборонно-промислового комплексу України, Стратегію економічної безпеки, Стратегію енергетичної безпеки, Стратегію екологічної безпеки та адаптації до зміни клімату, Стратегію біобезпеки та біологічного захисту, Стратегію інформаційної безпеки, Стратегію кібербезпеки України, Стратегію зовнішньополітичної діяльності, Стратегію забезпечення державної безпеки, Стратегію інтегрованого управління кордонами, Стратегію продовольчої безпеки, Національну розвідувальну програму.

На початковому етапі підготовки цих документів перед розробниками виникла низка проблем, спричинених певними недоліками організаційного забезпечення цих процесів. Зокрема, нехтування питаннями методології та неналагоджена міжвідомча взаємодія призвели до недостатнього розуміння окремими учасниками ролі, мети і спрямованості галузевих безпекових стратегій, їхніх структур та змістовного наповнення, порядку прийняття цих стратегій та необхідності розроблення планів заходів з їх реалізації.

Галузеві безпекові стратегії є документами планування другого рівня, являють собою інтегровані системи рішень, спрямовані на досягнення чітко визначених суспільно важливих цілей і результатів у майбутньому (понад п'ять років). Вони мають ураховувати визначені в Стратегії національної безпеки (документ першого рівня) поточні та прогнозовані загрози, тенденції розвитку безпеко- вого середовища, пріоритети національних інтересів, але не обмежуватися ними. Стратегії деталізуються у планах заходів з їх реалізації.

Важливе значення для розроблення документів стратегічного планування має проведення аналізу і прогнозування безпекової ситуації у галузі, оцінювання ризиків і наявних спроможностей, ідентифікація загроз, виявлення уразливостей [13]. Усе це сприяє чіткішому визначенню цілей і завдань державної політики у сферах національної безпеки.

Як засвідчує практика, не всі державні органи України приділяють достатньо уваги аналізу середовища та оцінюванню ризиків, концентруючись на вирішенні питань поточної діяльності. Слід зауважити, що у світі поширеною є практика, коли цю важливу роботу виконують наукові установи та аналітичні центри на замовлення органів державної та місцевої влади.

Щодо структури документів планування, то безпосередньо у Законі України «Про національну безпеку України» встановлено відповідні вимоги лише стосовно Стратегії воєнної безпеки України, Стратегії кібербезпеки України, Стратегії громадської безпеки та цивільного захисту України, Стратегії розвитку оборонно-промислового комплексу України, Національної розвідувальної програми, а також Стратегічного оборонного бюлетеня України (статті 28-32 Закону). Вимоги щодо структури інших документів планування, передбачених Стратегією національної безпеки України (2020 р.), Законом не встановлено. З огляду на це розробники галузевих безпекових стратегій застосовували на практиці різні методологічні підходи.

Організована Кабінетом Міністрів України в грудні 2020 р. широка міжвідомча співпраця з питань підготовки документів планування за сферами національної безпеки надала змогу вирішити низку проблемних питань. Проте така ситуація порушує питання щодо доцільності визначення в Законі України «Про національну безпеку України» типової структури документів планування у сфері національної безпеки.

Щодо процедур прийняття відповідних документів, то наразі у законодавстві існує колізія. Відповідно до абзацу п'ятого частини третьої статті 25 Закону України «Про національну безпеку України» Рада національної безпеки і оборони України визначає концептуальні підходи, напрями, заходи із забезпечення національної безпеки і оборони, схвалює проєкти стратегій, концепцій, державних програм та інших стратегічних документів, якими визначаються основні напрями і завдання державної політики у сферах національної безпеки і оборони, здійснює координацію і контроль за їх виконанням.

Загрози національній безпеці України та відповідні пріоритети державної політики у сферах національної безпеки і оборони визначаються у Стратегії національної безпеки України, Стратегії воєнної безпеки України, Стратегії кібербезпеки України, інших документах з питань національної безпеки і оборони, які схвалює Рада національної безпеки і оборони України і затверджуються указами Президента України (частина п'ята статті 3 Закону).

Разом із тим згідно з п. 4 рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 вересня 2020 р. «Про Стратегію національної безпеки України» Кабінетові Міністрів України доручено розробити та затвердити Стратегію енергетичної безпеки, Стратегію екологічної безпеки та адаптації до зміни клімату, Стратегію інтегрованого управління кордонами, Стратегію продовольчої безпеки. Тобто розгляд і схвалення на засіданні РНБО України та затвердження Указом Президента України цих чотирьох секторальних безпекових стратегій не передбачено.

У зв'язку з цим видається доцільним визначити в Законі України «Про національну безпеку України» єдиний порядок ухвалення документів планування у сфері національної безпеки.

Невід'ємною частиною процесу імплементації Стратегії національної безпеки України вбачається розроблення планів заходів з реалізації зазначених документів, у яких мають бути сформульовані чіткі завдання, визначені відповідальні виконавці та терміни виконання завдань. Результати реалізації секторальних безпекових стратегій мають оцінюватися за визначеними критеріями та індикаторами. Доцільно також передбачити щорічне публічне звітування державних органів, відповідальних за реалізацію стратегій, про стан їх реалізації, як це передбачено для Стратегії громадської безпеки та цивільного захисту України відповідно до частини п'ятої статті 29 Закону.

З огляду на негативний досвід імплементації попередніх редакцій Стратегії національної безпеки України доцільним є внесення змін до Закону України «Про національну безпеку України» стосовно вдосконалення планування у сфері національної безпеки, зокрема з метою визначення порядку контролю та звітності щодо стану виконання зазначеної Стратегії та інших документів планування за сферами національної безпеки.

Висновки

Розвиток методологічних засад у сфері стратегічного планування і менеджменту, а також вивчення передового світового досвіду і засвоєння уроків власної історії дозволяє державам формувати безпекові стратегії, які відповідають сучасним викликам і вимогам.

При цьому сам факт наявності у держави науково обґрунтованої безпекової стратегії ще не є гарантією досягнення на практиці визначених цілей та результатів. На процес імплементації документів державного стратегічного планування впливає багато факторів: політичних, ресурсних, інформаційних, організаційних тощо. З огляду на це процес імплементації Стратегії національної безпеки має перебувати на постійному контролі з боку Ради національної безпеки і оборони України, Кабінету Міністрів України, інших уповноважених органів державної влади.

Організація і проведення масштабного процесу підготовки документів планування у сфері національної безпеки на виконання вимог Стратегії національної безпеки України (2020 р.) виявили низку проблемних питань. Вирішення їх потребує, зокрема, розроблення і внесення змін до Закону України «Про національну безпеку України» щодо вдосконалення стратегічного планування. Доцільно також запровадити в Україні практику проведення методичних семінарів на етапах започаткування розроблення та імплементації стратегічних документів у сфері національної безпеки України. До організації й проведення таких заходів може залучатися також і Національний інститут стратегічних досліджень.

Суттєвим недоліком є недостатня увага окремих розробників документів планування до аналізу безпекової ситуації у відповідній сфері, оцінювання ризиків, розроблення прогнозів, ідентифікації загроз і виявлення уразливостей. Зосередженість деяких державних органів на вирішенні поточних проблем не сприяє формуванню бачення майбутнього, а також стратегічному менеджменту.

Для вирішення цієї проблеми Кабінету Міністрів України, Апарату Ради національної безпеки і оборони України доцільно приділяти більше уваги організації широкої міжвідомчої взаємодії, яка передбачає активне залучення наукових установ та аналітичних центрів на всіх етапах стратегічного планування.

Список використаних джерел

Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 вересня 2020 року «Про Стратегію національної безпеки України» : Указ Президента України від 14.09.2020 № 392/2020. URL: https://zakon.rada. gov.ua/laws/show/392/2020#Text (дата звернення: 24.02.2020).

Горбулін В. П., Качинський А. Б. Стратегічне планування: вирішення проблем національної безпеки. Київ : НІСД, 2010. 288 с.

Boucher Alix Julia. National Security Policies and Strategies: A Note on Current Practice. Stimson Center. 2009. Dec. 12. URL: https://www.stimson.org/wp-content/files/file-attachments/Stimson_National_Security_Strategy_ Note_FINAL_12dec09_1_1.pdf (дата звернення: 24.02.2020).

Tama Jordan. Why Strategic Planning Matters to National Security. Lawfare. 2016. Mar. 6. URL: https://www. lawfareblog.com/why-strategic-planning-matters-national-security (дата звернення: 24.02.2020).

Caudle Sharon L. , Spiegeleire Stephan de. A New Generation of National Security Strategies: Early Findings from the Netherlands and the United Kingdom. Journal of Homeland Security and Emergency Management. 2010. Vol. 7. Issue 1. Art. 35.

Про національну безпеку України: Закон України від 21.06.2018 № 2469-VIII. Відомості Верховної Ради України (ВВР). 2018. № 31. Ст. 241.

Про основи національної безпеки України : Закон України від 19.06.2003 № 964-IV. Відомості Верховної Ради України (ВВР). 2003. № 39. Ст. 351.

Про організацію оборонного планування : Закон України від 18.11.2004 № 2198-IV. Відомості Верховної Ради України (ВВР). 2005. № 4. Ст. 97.

Про Стратегію національної безпеки України: Указ Президента України від 12.02.2007 № 105/2007. URL: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/105/2007/ed20070212 (дата звернення: 24.02.2020).

Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 8 червня 2012 року «Про нову редакцію Стратегії національної безпеки України» : Указ Президента України від 08.06.2012 № 389/2012. URL: http:// zakon0.rada.gov.ua/laws/show/389/2012/paran18#n18 (дата звернення: 24.02.2020).

Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 6 травня 2015 року «Про Стратегію національної безпеки України» : Указ Президента України від 26.05.2015 № 287/2015. URL: http://zakon2.rada. gov.ua/laws/show/287/2015 (дата звернення: 24.02.2020).

Резнікова О. О. Розробка Стратегії національної безпеки з урахуванням принципів національної стійкості. Стратегічна панорама. 2018. № 2. С. 5-11.

Резнікова О. О., Войтовський К. Є., Лепіхов А. В. Національні системи оцінювання ризиків і загроз: кращі світові практики, нові можливості для України : аналіт. доп. Київ : НІСД, 2020. 84 с.

References

On the decision of the National Security and Defense Council of Ukraine dated September 14, 2020 «On the Strategy of National Security of Ukraine»: Decree of the President of Ukraine of 2020, September 14, No. 392/2020. (2020). Verkhovna Rada of Ukraine: Official webportal. Retrieved February 24, 2020, from https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/392/2020#Text [in Ukrainian].

Horbulin, V. P., & Kachynskyi, A. B. (2010). Strategic planning: solving national security problems. Kyiv: NISS, 288 p. [in Ukrainian].

Boucher, A. J. (2009, December 12). National Security Policies and Strategies: A Note on Current Practice. Stimson Center. https://www.stimson.org/wp-content/files/file-attachments/Stimson_National_Security_Strategy_Note_ FINAL_12dec09_1_1.pdf [in English].

Tama, J. (2016). Why Strategic Planning Matters to National Security. The Lawfare Institut. https://www.lawfareblog. com/why-strategic-planning-matters-national-security [in English].

Caudle, Sh. L., & Spiegeleire, S. de. (2010). A New Generation of National Security Strategies: Early Findings from the Netherlands and the United Kingdom. Journal of Homeland Security and Emergency Management. Vol. 7, Issue 1, Art. 35 [in English].

On National Security of Ukraine: Law of Ukraine of 2018, June 21, No. 2469-VIII. (2018). Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy (VVR), 31, Art. 241 [in Ukrainian].

On the Framework of National Security of Ukraine: Law of Ukraine of 2003, June 19, No. 964-IV. (2003). Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy (VVR), 39, Art. 351 [in Ukrainian].

On the Organization of Defense Planning: Law of Ukraine of 2004, November 18, No. 2198-IV. (2005). Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy (VVR), 4, Art. 97 [in Ukrainian].

On the Strategy of National Security of Ukraine: Decree of the President of Ukraine of 2007, February 12, No. 105/2007. (2007). Verkhovna Rada of Ukraine: Official webportal. Retrieved February 24, 2020, from http:// zakon0.rada.gov.ua/laws/show/105/2007/ed20070212 [in Ukrainian].

On the decision of the National Security and Defense Council of Ukraine dated June 8, 2012 «On the new Strategy of National Security of Ukraine»: Decree of the President of Ukraine of 2012, June 8, No. 389/2012. (2012). Verkhovna Rada of Ukraine: Official webportal. Retrieved February 24, 2020, from http://zakon0.rada.gov.ua/laws/ show/389/2012/paran18#n18 [in Ukrainian].

On the decision of the National Security and Defense Council of Ukraine dated May 6, 2015 «On the Strategy of National Security of Ukraine»: Decree of the President of Ukraine of 2015, May 26, No. 287/2015. (2015). Verkhovna Rada of Ukraine: Official webportal. Retrieved February 24, 2020, from http://zakon2.rada.gov.ua/laws/ show/287/2015 [in Ukrainian].

Reznikova, O. O. (2018). Developing a national security strategy based on the principles of national resilience. Strategicna Panorama/Strategic Panorama, 2, 5-11 [in Ukrainian].

Reznikova, O. O., Voitovskyi, K. Ye., & Lepikhov, A. V. (2020). National risk and threat assessment systems: the best world practices, new opportunities for Ukraine. Kyiv: NISS, 84 p. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru