Концептуальні засади розробки Стратегії забезпечення біологічної безпеки в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Концептуальні засади розробки Стратегії забезпечення біологічної безпеки в Україні

Розглянуто концептуальні засади розроблення Стратегії забезпечення біологічної безпеки в Україні; визначено сутність цієї Стратегії; описано її базові принципи. Сформульовано цілі та головні напрямки Стратегії забезпечення біологічної безпеки України, а також окреслено очікувані результати її реалізації.

Ключові слова: стратегія, біологічна безпека, державне управління, патоген, управління ризиками, біологічна загроза.

The article examines the legal acts regulating the activities of the National Guard of Ukraine to ensure civil security. The essence of such activity is analyzed and the corresponding concept is defined, and ways of optimizing the functioning of the corresponding institution are also proposed.

The National Guard of Ukraine is authorized to perform its functions within the limits and in the manner prescribed by law. One of the functions of the relevant body is to ensure public safety, which is an element of the legal status of man and citizen, as well as the national security of the state. However, taking into account the systemic state transformations, the transformation of the National Guard of Ukraine and the rapidly increasing demand of society to increase the level ofsecurity in all spheres ofpublic life, this topic needs to be updated.

On the basis of outlining the state of legal regulation of the National Guard of Ukraine to ensure public safety, study the concept of public safety, determine its essence, analysis of the regulatory framework of the National Guard of Ukraine to ensure public safety - current legislation of Ukraine, formed certain proposals to optimize institute.

Based on the analysis of the content of regulations that determine the legal status of the National Guard of Ukraine, we can conclude that they need to be optimized. In particular, they need proper legal regulation: issues of optimizing the interaction of units of the National Guard of Ukraine with the Armed Forces of Ukraine and the National Police of Ukraine in the context of ensuring public safety and order; issues of improving the system of training of employees of the National Guard of Ukraine, their orientation in the process of training on human- centeredness and the need to ensure the rights andfreedoms of man and citizen at a higher level and others.

Keywords: regulations, guard, security, legality, ensuring human rights.

Вступ

Актуальність дослідження можливостей державного управління у сфері біологічної безпеки через інструментарій стратегічного планування зумовлена їх виключною економічною, безпековою та соціальною значущістю. Державне управління у сфері біологічної безпеки має здійснюватися з неухильним додержанням вимог Конституції України та законодавства, яке закріплює права, свободи та обов'язки людини і громадянина. Водночас у суспільстві вже сформовано запит на ефективне управління у сфері забезпечення біологічної безпеки. Суспільний організм очікує належного виконання імперативно закріплених повноважень органів державної влади і місцевого самоврядування, а також неухильного дотримання гарантій реалізації прав та свобод громадян.

Сучасна зміна пріоритетів правової охорони на користь людини (ст. 3 Конституції України) органічно вплинула і на регулювання відносин у сфері державного управління біологічною безпекою, а проблеми боротьби з поширенням різноманітних пандемій та біологічного тероризму у світі лише загострили їх.

Сьогодні постають нові виклики, які вимагають побудови ефективного публічно-правового механізму державного управління у сфері біологічної безпеки. Такий механізм має передбачати обов'язковий перегляд усієї системи організаційно-управлінських, технічних та нормативно-правових заходів з арсеналу забезпечення біологічної безпеки як елементу національної безпеки держави.

Важливим при цьому є визначення балансу суспільних (громадських, публічно-правових) інтересів та приватних (індивідуально-правових, суб'єктивних) інтересів у сфері забезпечення біологічної безпеки суспільства та індивіда. Рівновага й органічне поєднання публічних і приватних сфер у площині практичного застосування арсеналу методів державного управління у сфері біологічної безпеки даватимуть змогу уникати порушення балансу інтересів окремої людини, суспільства та державного механізму.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вагомий внесок у розкриття проблематики реалізації державного управління у сфері біологічної безпеки зробили такі науковці, як: І. Р. Березовська, А. І. Брезвін, В. Т. Білоус, О. А. Долгий, Л. М. Касьяненко, Т. С. Касянюк, О. О. Косиця, Г. М. Линник, Н. А. Литвин, В. Я. Мацюк, О. В. Олійник, В. М. Попович, О. П. Рябченко, І. С. Стаценко-Сургучова, Д. Я. Семир'янов, В. І. Теремецький, В. С. Цимбалюк, В. О. Шамрай, В. К. Шкарупа, Ф. О. Ярошенко та ін.

Проте дотепер в управлінській доктрині бракує цілісного підходу до питань реалізації державного управління у сфері біологічної безпеки. З огляду на важливість такої діяльності вкрай актуальною є розробка Стратегії забезпечення біологічної безпеки України.

Виклад основного матеріалу

Поняття “стратегія” (від грець. strategia) дослівно означає “мистецтво генерала”, тобто за походженням це військовий термін [1, с. 12]. Поняття “стратегія” органічно пов'язане з категорією “стратегічне управління”. Так, А. Томпсон та А. Дж. Стрикленд розглядають стратегічне управління як процес, за допомогою якого керуюча підсистема встановлює довгострокові напрямки розвитку організації (системи), її специфічні цілі, визначають стратегії їх досягнення з урахуванням усіх можливих внутрішніх і зовнішніх обставин та реалізують вибрані плани дій [2, с. 256]. Дослідниця В. Парахіна значення стратегічного управління вбачає у забезпеченні розвитку соціально-економічної системи в умовах зовнішнього оточення, яке швидко змінюється [3, с. 11]. Вважаємо, що такі визначення можуть характеризувати загалом процес стратегічного планування на рівні різних систем. Отже, формування

Стратегії забезпечення біологічної безпеки України є важливим у кількох площинах.

По-перше, така стратегія є орієнтиром для розроблення нормативної бази та напрацювання управлінського інструментарію забезпечення біологічної безпеки. По-друге, вона має практичний характер як безпосередня основа здійснення стратегічного управління процесами, пов'язаними з біобезпекою.

Стратегія - це узагальнена модель дій, необхідних для досягнення поставлених цілей шляхом координації та розподілу ресурсів. З публічно-правових позицій Стратегія забезпечення біологічної безпеки України - це нормативний документ, у якому подано визначення основних довгострокових цілей і завдань суб'єктів державного управління у сфері біологічної безпеки, діяльність яких спрямована на охорону і захист колективних та індивідуальних інтересів, визначення курсу їх дій і розподіл необхідних ресурсів для їх досягнення.

Сьогодні цілісної (комплексної) Стратегії забезпечення біологічної безпеки України немає. Певний інтерес у цьому контексті становлять два документи, які можуть бути віднесені до сфери стратегічного управління біологічною безпекою. Мова йде про Стратегію забезпечення біологічної безпеки та біологічного захисту за принципом “єдине здоров'я” на період до 2025 року та затвердження Плану заходів щодо її реалізації, що затверджена Розпорядженням КМУ від 27 листопада 2019 р. № 1416-р [4] (регулює окремі питання державного управління у сфері біологічної безпеки), та Стратегію національної безпеки України, затверджену Указом Президента України від 14 вересня 2020 р. № 392/2020 р. [5].

Відповідно до Стратегії забезпечення біологічної безпеки та біологічного захисту за принципом “єдине здоров'я” на період до 2025 року та затвердження Плану заходів щодо її реалізації основними напрямами її реалізації є: гармонізація національного законодавства з біологічної безпеки та біологічного захисту з нормами міжнародного права, міжнародними договорами і угодами, учасницею яких є Україна; забезпечення розвитку міжнародного співробітництва у сфері забезпечення біологічної безпеки та біологічного захисту; підтримка міжнародних ініціатив у сфері біологічної безпеки, які відповідають національним інтересам; поглиблення співпраці з міжнародними організаціями, а також у рамках двостороннього співробітництва з провідними державами світу для посилення спроможності України у сфері біологічної безпеки та біологічного захисту; організація здійснення контролю у сфері біологічної безпеки та біологічного захисту; підвищення ефективності координації заходів з управління біологічними ризиками; посилення кадрового потенціалу та підвищення професійного рівня кадрів з питань біологічної безпеки та біологічного захисту [4].

Водночас Стратегія національної безпеки України, затверджена Указом Президента України № 392/2020 р., не містить окремих приписів щодо забезпечення біологічної безпеки, але у Заключних її положеннях вказано, що “...Стратегія є основою для розроблення таких документів щодо планування у сферах національної безпеки і оборони, які визначатимуть шляхи та інструменти її реалізації:....і серед інших, - окремі Стратегії біобезпеки та біологічного захисту” [5].

Порушуючи питання формування Стратегії забезпечення біологічної безпеки України, необхідно наголосити на таких “цеглинах” будь-якої стратегії, як принципи, - ціннісні орієнтири, напрямки та конкретні цілі, які повинні скласти фундамент трансформаційних процесів системи національної безпеки в цілому та біологічної безпеки зокрема.

До таких базових принципів пропонуємо віднести: законність; забезпечення фізичної безпеки (фізичного захисту критичної з позицій сфери біологічної безпеки інфраструктури); особисту відповідальність та професійну придатність персоналу, який здійснює потенційно небезпечну у біологічному аспекті діяльність; матеріальний контроль і облік (інвентаризація); реагування на інциденти та надзвичайні ситуації; інформаційну безпеку та прозорість; баланс інтересів національної безпеки, суспільства та окремої особи.

Як вважаємо, Стратегія забезпечення біологічної безпеки України має бути спрямована на створення комплексної національної системи біологічного контролю та забезпечення біологічного захисту з метою:

- сприяння проведенню передових та інноваційних наукових досліджень у біологічній сфері найбільш безпечним способом;

- створення можливості лабораторіям і підприємствам системи охорони здоров'я, приватним компаніям максимально ефективного реагування на спалахи захворювань;

- забезпечення зберігання небезпечних патогенів та біологічної безпеки в цілому з одночасною підтримкою конкурентоспроможності відповідних компаній (виробників) або економіки в цілому.

Стратегія забезпечення біологічної безпеки України має бути орієнтована на досягнення таких управлінських цілей:

- захист здоров'я і безпеки населення від ризиків, викликаних низкою дій з використанням людських і тваринних патогенів та токсинів, генетично-модифікованих матеріалів;

- визначення й управління ризиками, пов'язаними з найбільш небезпечними патогенами та токсинами;

- раннє виявлення біологічних загроз;

- запобігання поширенню біологічної зброї, неконтрольованому розповсюдженню генетично-модифікованих матеріалів;

- швидке реагування на інциденти, пов'язані з використанням патогенів та генетично-модифікованих матеріалів;

- уніфікація єдиних стандартів щодо ведення робіт і формування систем стримування та запобігання біологічній загрозі.

Важливим елементом Стратегії забезпечення біологічної безпеки України має бути чіткий і самодостатній план адміністративного контролю за сферою біобезпеки.

План адміністративного контролю є документом, в якому дається огляд існуючих механізмів для адміністративного управління ризиками та їх контролю у сфері біозахисту та біобезпеки. На нашу думку, стандартними елементами плану адміністративного контролю є такі.

1. Зобов'язання органів управління відповідного рівня здійснювати управління ризиками та їх контроль у сфері біозахисту та біобезпеки.

2. Визначення ролей і сфер відповідальності окремих посадових осіб і органів управління, задіяних у забезпеченні контролю/управління ризиками у сфері біозахисту та біобезпеки (введення відповідних компетенцій до переліку їх повноважень).

3. Призначення координаційної ланки для забезпечення реалізації відповідних повноважень.

4. Установлення контролю за технологіями подвійного призначення.

5. Моніторинг системи оцінювання ризиків у сфері біотехнологій та біобезпеки.

6. Аналіз того, яким чином здійснюється управління ризиками та їх контроль у сфері біозахисту та біобезпеки на рівні окремих організацій (інституцій), включаючи ризики, пов'язані з дослідженнями подвійного призначення.

7. Формування переліку потенційно небезпечних територій (зон).

8. Формування переліку відповідальних осіб та осіб, які перебувають у зоні потенційного ризику (дослідники, викладачі, лаборанти та ін.).

Серед головних напрямків Стратегії забезпечення біологічної безпеки України доцільно визначити такі.

1. Розширення “каталогу” управлінського інструментарію державного управління у сфері біологічної безпеки.

2. Удосконалення “процедуризації”