Право власності у християнстві та філософії Рейнхольда Нібура

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРАВО ВЛАСНОСТІ У ХРИСТИЯНСТВІ ТА ФІЛОСОФІЇ РЕЙНХОЛЬДА НІБУРА

В.В. Бринов

Анотація

право власність нібур християнський

Актуальність теми дослідження. У сучасному світі успішність особи та рівень життя оцінюється за матеріальними здобутками. Це є з одного боку результатом ідеології споживання, з іншого боку прагненням до комфорту і добробуту. Тому існуюча економічна нерівність є не тільки об'єктивним, але і соціально небезпечним явищем, яке є визначальним у суспільних відносинах сьогодення. Вона потребує пояснення та подолання.

Постановка проблеми. Нерівність володіння власністю спричиняє соціальне напруження і конфлікти між бідними та багатими. Позиція прибічників ринкового капіталізму діаметрально протилежна до позиції прибічників соціалізму, і через те, що кожна сторона захищає свої інтереси: володіти або отримати, потрібно знайти компроміс у діалозі та уникнути соціальних конфліктів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання соціальної справедливості у контексті економічних відносин є важливим у всі часи. До нього звертались світські мислителі і філософи, серед яких А. Сміт, А. Банерджі, Ф. Гаєк, Д. Аджемоглу, К. Реворт, К. Поппер та інші. У Католицькій Церкві про це йдеться в енцикліках майже усіх Пап ХХ-ХХІ століття. Протестантська думка в Україні представлена дослідженнями Місії “Євразія” та працями С. Головіна, М. Черенкова, А. Денисенка та інших.

Постановка завдання. Метою дослідження є розгляд католицької та протестантської позиції щодо права власності, аналіз положень філософії Рейнхольда Нібура щодо власності, і інтерпретація ідей християнського реалізму щодо власності у контексті сучасного українського суспільства.

Виклад основного матеріалу. Підкреслено, що у демократичному суспільстві конфлікт між капіталістами і соціалістами полягає у визначенні повноважень урядів. Продемонстровано розвиток позиції християнства щодо власності від ранньої Церкви до ХХ століття. Виявлено, що критика Нібуром капіталістичного ладу полягає у перебільшенні ролі індивідуалізму в економічних відносинах, і в ідеалізації економічного впливу як маючого лише захисну функцію. Виявлено справедливість критики соціалістами економічних засобів як інструментів утиску. Розглянуто модель економічних відносин в сучасному українському суспільстві. Описано механізми економічного утиску у сучасному суспільстві.

Висновки. Розглянуто позицію щодо власності з точки зору християнської етики та вчення Католицької церкви та протестантизму у історичній перспективі. Доведено, що ідеї колективізму, які висловлювали радикальні представники Реформації, тотожні до ідей марксистів. Доведено необхідність використання соціальних та політичних запобіжників в економіці, які грунтуються на моралі та захисті суспільства.

Ключові слова: право власності, капіталізм, соціалізм, соціальна етика, економічна нерівність, Рейнхольд Нібур, християнський реалізм.

Актуальність теми дослідження

У сучасному суспільстві поняття “я” настільки тісно пов'язане з поняттям “моє”, і “ти” з “твоє”, що у більшості випадків конфлікти між людьми виникають через суперечки щодо власності і володіння майном. У той же час, якщо люди знаходяться у тісних стосунках між собою, то мова йдеться не тільки про спільне життя, але і про спільне володіння власністю. Так само і поняття суспільної справедливості для пересічних людей більше пов'язане із справедливим розподілом благ та багатств, ніж з забезпеченням рівних можливостей і свобод для самореалізації індивідів. Тому розгляд етичних питань власності, накопичення багатств та їх розподілу важливий для розуміння соціальних відносин та подолання суспільних проблем.

Постановка проблеми

Незважаючи на загальне зростання рівня добробуту і доступу населення світу до благ, суспільство досі не може дійти згоди щодо права власності, відношення до власності та розподілу економічних благ. Багаті люди не зацікавлені віддавати частку своєї власності бідним, а бідні надихаються соціалістичними і марксистськими ідеями, щоб бачити у багатстві корінь суспільної нерівності і несправедливості. Ідейний конфлікт між прихильниками капіталістичної і соціалістичної систем ускладнюється тим, що ці системи мають протилежні позиції щодо володіння та розпорядження власністю і майном. Кожна сторона у суспільстві має свої інтереси, і тому багаті переважно захищають право власності, а бідні наголошують на необхідності справедливого перерозподілу. Але для врівноваженого існування потрібно шукати компроміс у діалозі між сторонами.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Моделі економічних відносин з точки зору вільного ринку розглядались соціальними та економічними теоретиками і філософами, серед яких Адам Сміт, Абхіджіт Банерджі, Фрідріх Гаєк, Дарон Аджемоглу, Кейт Реворт, Карл Поппер та інші. Подолання соціальної нерівності та запобігання утискам бідних є важливою темою для Католицької церкви вже більш ніж століття, зокрема ця тема висвітлюється в енцикліках Лева ХІІІ, Пія ХІ, Івана ХХІІІ, Івана Павла ІІ, Бенедикта XVI та Франциска. Точка зору протестантських теологів в Україні викладається у дослідженнях Місії “Євразія”, а також у працях Сергія Головіна, Михайла Черенкова, Анатолія Денисенка та інших.

Постановка завдання

Метою дослідження є розгляд католицької та протестантської позиції щодо права власності у контексті історичного прогресу людства, аналіз положень філософії Рейнхольда Нібура щодо власності, і інтерпретація ідей християнського реалізму щодо власності у контексті сучасного українського суспільства.

Основний матеріал

Питання власності у суспільстві спричиняє конфлікти між бідними та багатими. Хоч марксисти подають класову боротьбу я таку, що виникає на підґрунті економічної нерівності, Рейнхольд Нібур зазначає, що перш за все мова йдеться про володіння. “Класові конфлікти у історії людства є в цілому суперечками між тими, хто має економічну силу, і тими, кому не її вистачає, причому останні керуються бажанням, голодом та обуренням, щоб кинути виклик економічним володарям” [1, c. 87]. Такі суперечки між володарями і бідними виникали у всі часи і у всіх суспільствах, але саме у демократичному суспільстві питання конфліктів через нерівності стає таким гострим. Для цього є декілька причин.

По-перше, люди у сучасному суспільстві менше залежать від інших людей, а більше - від інституцій. У давні часи, як наприклад у часи рабоволодіння, раби надто залежали від своїх хазяїв, і без них не мали жодних перспектив, і тому бунти були поодинокими і неефективними. У теперішній час навіть бідні працівники мають вплив на власників підприємств через страйки або застосування професійних навичок.

По-друге, тепер всі мають право голосу і політичне представництво в уряді, що захищає їх інтереси. Наразі ідеї Маркса про непримириму класову боротьбу не мають сенсу через те, що бідні люди можуть брати участь у демократичному виборчому процесі і голосувати за тих, хто буде захищати їх інтереси. Самі принципи демократичного керування державою змушують уряд враховувати вимоги виборців, і як мінімум ставитись до них з повагою. Таким чином, в демократичному суспільстві всі класи та суспільні групи через право голосу мають політичну вагу, і переносити свій вплив з політичної площини у економічну.

Але класовий конфлікт полягає у самому ставленні до права власності і розподілу благ. Якщо капіталісти вважають право власності гарантом справедливих відносин і розбудови суспільства, то марксистські ідеологи вважають інститут права власності коренем усього злого у людині та джерелом всіх несправедливостей у суспільстві. Варто зазначити, що суспільна думка пересічного українця щодо економічних та майнових питань в ХХІ столітті мало відрізняється від позиції марксистських ідеологів часів Нібура. У свідомості пересічного українця відповідальність за добробут окремого громадянина лежить на урядові, і саме уряд звинувачують у тому, що одні люди бідніють, а інші багатіють. З цього випливає наступна теза про те, що всі власники великого капіталу заробляють тільки за допомогою уряду і тільки ті гроші, які крадуть у простих людей. Далі робиться закономірний висновок про те, що через несправедливий розподіл благ потрібно їх перерозподілити, забравши багатство у багатих на користь бідних. Ця суто соціалістична та ідеологічно ліва теза співзвучна до ідей робітничого класу, який за часів Нібура боровся проти капіталізму. Отже, ідея деолігархізації у вигляді націоналізації підприємств і статків олігархічних еліт потребує, щоб уряд привласнив та розподілив чуже майно. Ця ідея є суто марксистською: власність - це зло, від якого походить всяка нерівність.

Коли в сучасному інформаційному просторі з'являються тези про наступ неомарксизму на свободи громадян [6], то в першу чергу маються на увазі ідеї соціальної рівності та толерантності, що приходять з Заходу. Але важливо розуміти, що українське суспільство в спадок від СРСР отримало марксистське відношення до економіки та права власності, і воно становить значну загрозу через спотворення економічних відносин та політичних відносин всередині країни. Попереду українське суспільство має два сценарії: або суспільний конфлікт між соціалістами та популістами, або масштабна зміна моделі суспільних відносин у країні, яка можлива тільки через еволюційні зміни у масовій свідомості українців.

Традиційний християнський погляд на право власності полягає у тому, що право власності необхідне, оскільки утримує людство від хаосу. Потреба у ньому виникла через гріхопадіння людини, і тому, для захисту від пожадливостей і заздрощів інших, Бог запровадив право власності, яке охороняється Божими заповідями. Сергій Головін зазначає, що перші згадки про повагу до власності є у “Семи заповідях для дітей Ноя” [3, с. 16], ще до обрання ізраїльського народу та укладання заповіту з ним. Пізніше ставлення Бога щодо права володіти і управляти майном було підтверджене у Декалозі через заповіді “Не кради” і “Не жадай всього, що у ближнього твого” (див. Вихід 20:2-18).

Християнське вчення виходить з того, що у ідеальному суспільстві люди перебувають у настільки гармонійних відносинах, що поділ майна на “моє” і “твоє” не має сенсу. Але гріховний егоїзм людей зруйнував можливість такого суспільства, і тому охорона права власності є запобіжником проти пожадливостей. Нібур зазначає, що ранні християни розглядали володіння майном не як інструмент впливу чи влади, а як право захищатись від нестримних зазіхань інших [1, с. 91]. Як аргумент, він наводить позицію ранніх отців Церкви, таких як Хризостом та Василій Великий, які писали про моральні зобов'язання віруючих витрачати своє майно на благо нужденних.

Сучасний погляд Католицької Церкви на власність і майно бере початок ще у працях Томи Аквінського. Він пише: “Людина має право придбати і розподіляти речі, і у цьому випадку, людині потрібно володіти майном. Крім того, це необхідно для людського життя, і на це є три причини. Перша - те, що людина докладає більше зусиль, щоб придбати своє, ніж загальне для багатьох або всіх, і тому, коли мова йдеться про суспільство, людина воліє ухилятись від роботи і залишати її іншим, як це буває там, де багато слуг. Друга - те, що людські справи звершуються більш впорядковано, коли кожна людина відповідає за конкретну річ, тоді як у випадку, коли всі турбуються за все одразу, справа приходить у занепад. Третя - те, що у найбільш миролюбному стані люди знаходяться тоді, коли кожен задовольняється тим, що має. І справді, сварки виникають частіше там, де речі не розділені між власниками” [7, пит. 66, р. 2].

Тома Аквінський не розглядав право власності як прояв чогось поганого, навпаки, він зазначає, що воно слугує загальному порядку, і тому не протирічить природному праву, а навпаки є його частиною. Пізніше, Папа Лев ХІІІ, розвиваючи ідеї Томи Аквінського, пише в енцикліці “Rerum Novarum” про право власності як про необхідність: “Тому людство справедливо, не звертаючи уваги на поодинокі інші думки, а вивчаючи уважно природу людини, знаходить в цім законі основу для розподілу добра, і визнаючи, що приватна власність в найвищій мірі узгоджується з природою людини і для мирного співжиття людей, її урочисто визнають упродовж практики багатьох століть” [4]. У цьому визнанні власності Лев ХІІІ виступає співзвучно з ліберальними капіталістами проти соціалізму. Але слід зазначити, що на відміну від ліберальних філософів XVIII ст., що розглядали економіку окремо від політики та моралі, Католицька церква завжди підпорядковувала економічні відносини моральним авторитетам і політичному устрою.

Після Реформації та поширення протестантської етики набуло популярності вчення Жана Кальвіна. Позиція кальвінізму, з огляду на властивий йому детермінізм, полягала у наступному: якщо власність як явище існує, то це беззаперечно є проявом Божої волі. Але люди повинні бути не стільки володарями майна, скільки розпорядниками, тому що все у світі створене Богом. Детермінізм кальвіністів мав і зворотний бік, що проявлявся у лицемірстві по відношенню до благодійності. Якщо люди заходили надто далеко у міркуваннях над Божим передвизначенням, то вони вважали, що Бог створив багатих багатими, а бідних - бідними, і у цьому полягав Його план. Тому пожертви бідним є порушенням Божого плану, і бідним потрібно смиренно сприймати свою долю, а не жалітись на нерівність і соціальну несправедливість. Саме такі ідеї були передумовами для зародження колективізму і заперечення власності. Відмову від приватної власності сповідували, зокрема, такі радикальні течії Реформації, як анабаптисти в Європі та дігери у Британії.

Джерард Вінстенлі, один з ватажків руху дігерів, ще у XVII столітті проголошував ідеї, подібні до вчення Маркса: “Земля створена Богом, щоб бути загальним джерелом багатств для забезпечення існування всього людства. Але цей стан загального володіння був зруйнований, коли наші пращури із зброєю в руках вбивали своїх сородичів, а потім плюндрували і розкрадали їхні землі” [2]. Далі він зазначає, що розподіл власності на “моє” і “твоє” приніс страждання всім людям, і що жодна людина не є багатою від природи, а є багатою тоді, коли привласнює собі результати праці інших. Таким чином, Реформація принесла суперечку у поглядах на право власності, багатство і майно. Вчення кальвіністів і вчення радикальних течій Реформації розпочало суперечку ідей, що і досі не вщухає у суспільстві. Так, ідеї кальвінізму втілились у ідеологію середнього класу, а ідеї дігерів з іншими радикальними течіями зараз популярні серед незаможних.

Нібур пояснює, що недоліки капіталізму криються у двох помилках буржуазної концепції власності. По-перше, ця концепція робить власність занадто індивідуалістичною, як результат загального перебільшення ролі особистих свобод у індивідуалізму. По-друге, вважається що вплив, який людина отримує через право власності, є в загальному вигляді впорядкованим і маючим захисну функцію, щоб запобігти іншим отримати перевагу над власником. Побачити згубність цих двох помилок можна і в сучасному українському суспільстві. Щодо надмірного індивідуалізму, мова йде про те, що не може бути власника у речей загального користування. Ті речі або установи, якими люди користуються спільно, повинні утримуватись громадами як спільні чи комунальні. Приватизація лікувальних закладів, шкіл, автомобільних доріг, призведе до того, що користування цими закладами стане дорогим, і це посилить нерівність у суспільстві. Бідні стануть біднішими, не матимуть доступу до якісного обслуговування і напруження між бідними та багатими тільки зросте, на користь прибічників соціалізму та колективізму.

Крім того, Нібур пояснює, що ідея приватної власності, що була розроблена в комерційному суспільстві, не функціонує належним чином в індустріальну епоху. Джон Лок, як представник комерційного суспільства, обґрунтовує власність як розширення влади людини, через майно, здібності та навички: “Хоча земля і всі нижчі істоти належать усім людям разом, все ж кожна людина має певну власність у своїй власній особі. І на це ніхто, окрім неї, не має жодних прав. Ми можемо сказати, що труд її тіла і праця її рук належать саме їй” [5, с. 145]. Нібур зазначає, що це твердження справедливе для аграрного суспільства, і навіть у часи Лока людині на складному виробництві важко було вважати працю своїх рук своєю власністю [1, с. 101].

У індустріальному суспільстві праця відокремлена від власності людини і перенесена у категорію “послуг” замість “власності”: найманий працівник вже не продає роботодавцю “працю його рук”. Він продає свій час, у який вся виконана робота, вся виготовлена продукція фактично належить власнику підприємства. Це приводить з одного боку до знеособлення окремого працівника і знецінення його, як особистості. З іншого боку, працівники не відчувають причетності до загального процесу виробництва, не бачать і не відчувають кінцевого результату своєї роботи. Далі виникає протиставлення робітничого колективу до керівництва підприємства, видима несправедливість розподілу здобутків, і як наслідок, класова сегрегація. Саме на цих недоліках виробництва будують свою риторику соціалісти та марксисти, але слід зазначити, що проблема виникла саме через вивільнення власності від соціальних функцій у ринковій капіталістичній економіці. Марксисти лише скористались нагодою, щоб перетворити очікування соціальної справедливості робітничого класу у свій політичний капітал.

Детальний розгляд економічних позицій лібералів та марксистів демонструє перебування обох позицій у однаковій ілюзії, притаманній “дітям світла” з етичної концепції Нібура. Жодна з позицій не бере до уваги можливість використання власності як форми сили для забезпечення приватного інтересу проти загального блага. Ліберали роблять цю помилку з огляду на приватну власність, а марксисти - з огляду на колективну власність. Марксисти вважають, що для повернення у стан загальної рівності і гармонії потрібно відмовитись від приватної власності на користь суспільної. Звісно, ніхто не відмовлятиметься від свого майна добровільно, тому вони “уявляють ідеальну суспільну рівновагу по той бік революції” [1, с. 110]. У цьому і полягає головна різниця між марксистами та капіталістами: капіталісти замість світової революції намагаються дійти суспільної гармонії еволюційним шляхом, поступово змінюючи суспільство.

Демократичне суспільство, яке побудувало розвинену систему стримувачів і противаг у політичному процесі, повинне також звернути увагу на необхідність обмежень економічної влади. Через те, що у суспільстві впливи суспільної, політичної та економічної сфер проникають одна в одну, можна побудувати асиметричні запобіжники, які б боролись із зловживаннями власників великих корпорацій. Ці зловживання можуть включати неконкурентну боротьбу, непомірний політичний вплив, посилення несправедливості тощо. Учасники ринку самі по собі не схильні до уніфікації стандартів, технічних процесів, але це потрібно для блага суспільства, щоб уникати непотрібної та неконструктивної конкуренції. Нібур навіть порівнює боротьбу виробників проти загальних стандартів з луддитами [1, c. 114].

Питання суспільно-економічного балансу не можна вирішити раз і назавжди. Це динамічний процес, котрий потребує постійних корекцій з боку модераторів, таких як антимонопольні комітети, наглядові та громадські ради тощо. Нібур розрізняє три типи власності: для захисту та забезпечення прав особистості, для прибутку та отримання переваг над іншими, і для виконання суспільно важливих функцій [1, с. 115].

Прикладом власності для захисту від зазіхань інших людей, або від природи є особисте майно, житло, інструменти, одяг тощо. Такою ж власністю можна вважати малий бізнес або сімейне фермерське господарство, де власник працює сам і заробляє на життя. Такі форми власності не становлять загрози для суспільства і не потребують контролю чи нагляду.

Прикладом власності для прибутку чи домінування є середній та великий бізнес, який утворює суспільства всередині себе, впливає на громади та має політичний вплив на різних суспільних рівнях. Діяльність таких підприємств сильно впливає на суспільство, і важливо, щоб у своєму розвитку власники дбали не тільки про прибутки, але і про загальне благо, враховуючи інтереси місцевих громад, працівників, країни тощо.

Власність для виконання суспільно важливих функцій повинна в першу чергу слугувати суспільству, особливо громаді, яка її утримує. Це є проявом соціальної солідарності та відповідальності за окремих людей та суспільство. Такі підприємства не повинні знаходитись у приватних руках, не повинні за основну мету ставити прибутки, але повинні виконувати покладені на них функції. Тоді така соціальна власність буде зміцнювати суспільство, і її вплив буде конструктивним і слугувати заради загального блага.

Висновки та перспективи дослідження

У дослідженні було розглянуто позицію щодо власності з точки зору християнської етики та вчення Католицької церкви та протестантизму у історичній перспективі. Підкреслено, що у демократичному суспільстві конфлікт між капіталістами і соціалістами полягає у визначенні повноважень урядів. Зазначено, що ранньохристиянська теологія вважала право власності Божим принципом, який був створений через гріхопадіння для захисту від зазіхань інших. Продемонстровано розвиток католицької позиції щодо власності від Томи Аквінського до концепції соціального вчення Церкви у ХХ столітті. Виявлено, що протестантська позиція сформувалась після Реформації у двох напрямках: детерміністичному та радикальному. Доведено, що ідеї колективізму, які висловлювали радикальні представники Реформації, тотожні до ідей марксистів. Виявлено, що критика Нібуром капіталістичного ладу полягає у перебільшенні ролі індивідуалізму в економічних відносинах, і в ідеалізації економічного впливу як маючого лише захисну функцію. Виявлено справедливість критики соціалістами економічних засобів як інструментів утиску. Продемонстровано механізм економічного утиску у сучасному суспільстві. Доведено необхідність використання соціальних та політичних запобіжників в економіці, які ґрунтуються на моралі та захисті суспільства.

Перспективи дослідження полягають у розробці моральних концепцій соціально-економічних відносин, які дозволять уникати некерованого економічного впливу на суспільство, а також у виявленні шляхів діалогу та порозуміння між бідними та багатими на моральному фундаменті.

Список використаних джерел

1. Niebuhr, R 2011. `The Children of Light and the Children of Darkness: a vindication of democracy and a critique of its traditional defense', Chicago: The University of Chicago Press.

2. Winstanley, G 1649. `A Declaration from the Poor Oppressed People of England', Avaiable at: <http://www.bilderberg.org/land/poor.htm> [Accessed 07 May 2020].

3. Головин, С 2015. `Библия и политика', Киев: Книгоноша, 144 с.

4. Лев ХІІІ, 1891. `Rerum Novarum “Нові речі” - Енцикліка Папи Лева ХІІІ', Доступно: <https://dc.lviv.ua/ nauka_cerkvy/do kumenty/2391-rerum-novarum-nov-rech-enciklka-papi-leva-h.html> [Дата звернення 7 Травень 2020].

5. Лок, Д 2001. `Два трактати про врядування', Київ: Основи, 265 с.

6. Турчинов, О 2018. `Неомарксизм або подорож у безодню'. Доступно: <https://turchynov.com/news/details/neomarksizm-abo-podorozh-u- bezodnyu> [Дата звернення 7 Травень 2020].

7. Фома Аквинский, 2013. `Сумма теологи. Часть ІІ-ІІ. Вопросы 47-122', Перевод с латинского С. Еремеев, Киев: Ника-Центр, 832 с. Доступно: <https://azbyka.ru/otechnik/konfessii/summa-teologii-tom-8/20_2 > [Дата звернення 7 Травень 2020].

References

1. Niebuhr, R 2011. `The Children of Light and the Children of Darkness: a vindication of democracy and a critique of its traditional defense', Chicago: The University of Chicago Press.

2. Winstanley, G 1649. `A Declaration from the Poor Oppressed People of England', Avaiable at: <http://www.bilderberg.org/land/poor.htm> [Accessed 07 May 2020].

3. Golovin, S 2015. `Bibliya і pohtika (Bible and politics)', Kiev: Knigonosha, 144 s.

4. Lev XIII, 1891. `Rerum Novarum “Novi rechi” - Ency'klika Papy' Leva XIII (Rerum Novarum - Encyclical letter of Pope Leo XIII)'. Dostupno: <https://dc.lviv.ua/ nauka_cerkvy/dokumenty/2391-rerum-novarum-nov-rech- enciklka-papi-leva-h.html> [Data zvernennya 7 Traven 2020].

5. Lok, D 2001. `Dva traktaty pro vryaduvannya (Two treatises of government)', Ky'yiv: Osnovy', 265 s.

6. Turchy'nov, O 2018. `Neomarksy'zm abo podorozh u bezodnyu (Neomarxism or journey into abyss)'. Dostupno: <https://turchynov.com/news/details/neomarksizm-abo-podorozh-u- bezodnyu> [Data zvernennya 7 Traven 2020].

7. Foma Akvinskij, 2013. `Summa teologii. Chast' II-II. Voprosy 47-122 (Summa Theologica, Part II-II)', Perevod s latinskogo S. Eremeev? Kiev: Nika-Centr. Dostupno: <https: //azbyka.ru/otechnik/konfessii/summa-teologii-tom-8/20_2> [Data zvernennya 7 Traven 2020].

Размещено на Allbest.ru