Самозахист прав промислової власності в договірних відносинах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Самозахист прав промислової власності в договірних відносинах

Оверковський К.В.

доктор філософії в галузі права, адвокат, м. Вінниця, Україна

Однією із причин уповільненого використання в господарському обороті прав промислової власності є відсутність дієвого механізму захисту прав та інтересів учасників даних відносин. Як відомо, однією із складових механізму захисту прав та інтересів учасників обороту прав промислової власності є неюрисдикційні форми захисту, до яких відноситься і самозахист суб'єктами промислової власності своїх прав та інтересів у відносинах господарського обороту.

Господарський оборот у сфері промислової власності представляє собою сукупність господарських зобов'язальних відносин, що виникають в процесі введення в оборот прав промислової власності, а також продуктів, виготовлених із застосуванням об'єктів промислової власності [1, с. 91]. При цьому, слід відмітити, що «введення прав промислової власності в господарський оборот становить сукупність зобов'язальних відносин у сфері господарювання, в яких відбувається розпорядження майновими правами на об'єкти промислової власності [1, с. 47]. В свою чергу, розпорядження даними правами відбувається переважно шляхом використання договору, на підставі якого у сторін виникають господарсько-договірні зобов'язання [1, с. 185]. Отже, самозахист прав промислової власності має місце під час розпорядження вищезазначеними правами переважно саме в договірних відносинах.

Самозахист прав як складова механізму захисту прав має законодавче закріплення. Так, відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного кодексу України [2] (далі - ЦК України) особа має право на самозахист свого цивільного права та права іншої особи від порушень і протиправних посягань. Законодавець закріпив визначення, що самозахистом є застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства (абз. 2 ч. 1 ст. 19 ЦК України).

В науковій літературі відзначається, що: «... суб'єкт господарювання має право вчиняти самозахист шляхом захисту своїх прав та законних інтересів самотужки, своїми власними діями. Іншими словами - це захист без звернення до суду або іншого органу за допомогою. ... Самозахистом є перешкоджання діяти будь-яким третім особам, які неправомірно посягають на права чи законні інтереси суб'єкта господарювання» [3, с. 98].

Основними принципами виконання договірних зобов'язань, у тому числі й у сфері розпорядження правами промислової власності, є принципи, які закріплені в ст.ст. 526, 629 ЦК України, а саме: зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

О.О. Красавчиков підкреслює, що важливою функцією договору є захисна функція, яка полягає у забезпеченні адекватного виконання обов'язків і здійсненні прав, що виникають на підставі договору [4, с. 181]. Відповідно належне виконання обов'язків за договором щодо розпорядження майновими правами промислової власності може забезпечуватись заходами правового примусу.

Як зазначається в абз. 2 ч. 2 ст. 19 ЦК України, способи самозахисту можуть обиратися самою особою чи встановлюватися договором або актами цивільного законодавства.

До останніх слід віднести так звані оперативно-господарські санкції, правове регулювання яких закріплено в ст.ст. 235 - 236 Господарського кодексу України [5] (далі - ГК України). Статтею 236 ГК України передбачено види оперативно-господарських санкцій, які можна також застосовувати у відносинах господарського обороту прав промислової власності. Слід відмітити, що оперативно-господарські санкції є найоб'ємнішими за змістом засобами самозахисту у господарсько-договірних відносинах, які встановлені законом.

Крім визначених законом, способи самозахисту можуть бути встановлені й безпосередньо договором. При цьому, слід мати на увазі, що відповідно до ч. 2 ст. 6 ЦК України, сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ч. 3 ст. 6 ЦК України). Тобто, правовласник, керуючись принципом свободи договору, вільний у внесенні в зміст договору тих чи інших пунктів (правил) щодо певних засобів захисту. Так, в ліцензійному договорі правовласник може передбачити положення щодо можливості односторонньої відмови від договору в разі порушення ліцензіатом своїх обов'язків щодо сплати винагороди, передбаченої договором, та подальшого відшкодування збитків. При цьому, такий спосіб самозахисту можна конкретизувати положенням про автоматичне припинення договору після закінчення десятиденного строку з моменту отримання повідомлення про відмову від договору, якщо в цей строк ліцензіат не виконає повністю обов'язок щодо оплати винагороди.

Також в оплатному договорі відчуження майнових прав промислової власності, для гарантії дотримання прав правовласника, останній може закріпити положення договору згідно якого, в разі порушення набувачем обов'язку щодо оплати винагороди правовласник може відмовитися від договору в односторонньому порядку і вимагати відшкодування збитків, завданих розірванням договору. При цьому, в разі якщо право вже перейшло до набувача, доцільно закріпити право правовласника вимагати переведення на себе прав набувача майнового права промислової власності в судовому порядку.

Безсумнівно, вищевказані правила доцільно закріпити на рівні закону, однак за відсутності такого правового регулювання, зацікавлена сторона договору вправі самостійно передбачити відповідні положення в договорі. При цьому, слід мати на увазі, що види самозахисту можуть бути різноманітними в залежності від виду договірних правовідносин та специфіки об'єкта промислової власності.

Підводячи підсумок, слід відзначити, що така неюрисдикційна форма захисту як самозахист прав промислової власності в договірних відносинах гармонійно вписується у зміст відносин, що виникають з приводу введення прав промислової власності в господарський оборот.

Самозахист прав промислової власності в договірних відносинах може реалізовуватися шляхом застосуванням оперативно-господарських санкцій, передбачених ст.ст. 235-237 ГК України, так і самостійними діями сторони, які попередньо закріплені в договорі.

Проаналізовані питання можуть слугувати підґрунтям для подальших досліджень у напрямку визначення особливостей самозахисту прав промислової власності в договірних відносинах з огляду на різні види об'єктів промислової власності, мети договору та інших параметрів.

Список використаних джерел

самозахист договірний господарське право

1. Оверковський К.В. Правове забезпечення введення прав промислової власності в господарський оборот : дис. ... д-ра філософії: 081 Право. 08 Право. Донецький національний університет імені Василя Стуса. Вінниця, 2020. 238 с. URL: https://abstracts.donnu.edu.ua/issue/view/309(дата звернення 09.12.2021).

2. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. № 435-IV. Відомості Верховної Ради України. 2003. №№40-44. Ст. 356

3. Господарське право : підручник. Д. В. Задихайло, В. М. Пашков, Р. П. Бойчук та ін.; за заг. ред. Д.В. Задихайла, В.М. Пашкова. X.: Право, 2012. 696 с.

4. Красавчиков О.А. Гражданско-правовой договор : понятие, содержание и функции. Антология уральской цивилистики. 1925 - 1989 : сборник статей. Москва: Статут, 2001. с. 166 - 182.

5. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р № 436-IV. Відомості Верховної Ради України. 2003. №18, №19-20, №21-22. Ст.144.

Размещено на Allbest.ru