Інформаційні права людини в Україні: проблематика правового визначення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра міжнародних відносин

Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ

Інформаційні права людини в Україні: проблематика правового визначення

Чорна В.Д.

здобувач першого (бакалаврського) рівня вищої освіти

Алєксєєнко І.В.

доктор політичних наук, професор

На стику ХХ-ХХІ століть у сфері інформаційних технологій відбулися відповідні зміни, які пов'язані з масовою діджиталізацією та стрімким розвитком сфери інформаційних технологій. Саме завдяки, якісним перетворенням інформаційна сфера набула домінуючого характеру. В свою чергу, сформувалася інформаційна розвиненість суспільства, яка стала основою еволюції усіх сфер суспільного життя і досить-таки стрімко просуває людство на шляху становлення інформаційного суспільства, яке розглядається багатьма вченими як нова постіндустріальна формація.

Виникнення інформаційного суспільства призвело до утвердження примату «інформаційних прав». Відповідно до ст. 3 Конституції України: права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави [3]. Держава покликана охороняти та забезпечувати права та свободи людини. Саме сукупність інформаційних прав гарантують кожному можливість на власну точку зору та переконання, громадяни наділяються правом вільно висловлювати свої думки та не піддаватися переслідуванням з боку держави.

В Україні стрімко розвивається інформаційне суспільство, що сприяє популяризації інформаційних прав як прав четвертого покоління. Сукупність прав та свобод громадян в сфері інформаційного суспільства є невідчужуваними та непорушними. Дотримання та гарантування інформаційних прав покладається на державу, яка має сприяти реалізації цих прав.

В контексті зазначеного, слід надати визначення дефініції «інформаційні права». За останні роки термін «інформаційні права» не отримав поширення, адже кожен дослідник виокремлює власний перелік таких прав. Одна група науковців вважає, що під інформаційними правами слід розуміти - можливість отримувати, використовувати та оприлюднювати інформацію; інші вважають, що до інформаційних прав належить й право на приватність, честь та гідність в мережі. Третя група дослідників зауважує, що інформаційні права є новою категорією для сучасного права, адже вони формуються лише в умовах інформаційного суспільства, а відповідно до системи інформаційних прав належать: право на доступ до мережі Інтернет та право на захист персональних даних [1, с. 7].

Тому, в контексті зазначеного, слід проаналізувати не лише сут- нісний зміст категорії «інформаційні права», але й виокремити їх особливості. Під інформаційними правами слід розуміти - сукупність можливостей кожної особи на доступ до інформації, можливість отримувати, використовувати, поширювати, коментувати певну інформацію; спілкуватися в мережі інтернет. Зазначимо, що інформаційні права є не обов'язком громадян, а їх можливістю. Тобто, особи мають право не використовувати інформаційні права та відповідно не реалізовувати їх. Обсяг використання та міра реалізації комплексу інформаційних прав залежить від волі кожної особи, а не від державних приписів. З приводу зазначеного, у науковців виникають суперечки, більшість з них стосується різного розуміння правової категорії «інформаційні права», тому проаналізуймо деякі точки зору.

Більшість науковців вважають, що інформаційні права слід ототожнювати з правом на інформацію. В контексті зазначеного, можемо виокремити два підходи, що сформувалися у сучасній науці. Відповідно до широкого підходу, інформаційні права за змістом є більш широким поняттям, яке складається з права на інформацію та права на свободу слова, вільне вираження своїх думок. Тому, інформаційні права та право на інформацію розглядаються як ціле та часткове. Інформаційні права і свободи людини та громадянина належать до так званих прав «першого покоління» - громадянських, політичних, які першочергово визначались як невід'ємна частина людської гідності. Тобто, дефініції «інформаційні права» та «право на інформацію» не є тотожними, а схема їх співвідношення: «загальне - часткове» [2, с. 156].

Основні права і свободи в інформаційній сфері підкріплюються і в деякій мірі розширюються за рахунок інших гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і громадянина. Наприклад, ст. 41 Конституції визначає право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності та встановлює непорушність права приватної власності, що також гарантує реалізацію прав інтелектуальної власності щодо інформації та прав власності на інформаційні ресурси (хоча й не кожен результат інформаційної діяльності - продукт інтелектуальної, споглядальної, творчої, аналітичної роботи тощо - стає продукцією-об'єктом, що мають споживчу вартість і характеристики, що дозволяють використовувати його як товар, та, відповідно, об'єкт права власності) [3].

Щодо другого підходу, то прихильники цієї точки зору вважають, що більш доцільно змістовно ототожнювати два поняття, адже право на інформацію не може існувати окремо від інформаційних прав, право на інформацію розглядається виключно в контексті науки інформаційного права. Прихильники вузького підходу зауважують, що право на інформацію є суб'єктивним правом кожної особи, яке в свою чергу складається з можливостей особи виконувати відповідні операції з інформацією, незалежно від призначення та змісту. Зауважимо, що інколи, інформаційні права можуть поглинати інші суб'єктивні права у сфері інформаційного суспільства. Мова йде про такі права як право на свободу слова та на свободу обміну інформацією. За своїм змістом, інформаційні права вже включають в себе усі суб'єктивні права, що сформовані у суспільстві, а відповідно й можуть витісняти деякі з них [4, с. 115].

Тому, здійснивши аналіз різних точок зору, вважаємо, що обрати один з підходів не раціонально, адже в конкретному виборі немає сенсу. Кожен із сформованих підходів відображає різні етапи еволюції прав людини в інформаційному середовищі. Все ж таки, ми поділяємо позицію представників широкого підходу, і маємо свою точку зору щодо висловленого. По-перше, право на інформацію та інформаційні права - конкретне та абстрактне, а тому, ототожнювати ці поняття неможливо. Інформаційні права за своїм обсягом ширше поняття, адже включає в себе не лише можливість збирати, використовувати, оприлюднювати інформацію у будь-який спосіб, але й суміжні права, що витікають з виконання певних дій. По-друге, запропонована науковцями схема співвідношення двох дефініцій «загальне-часткове» є правильною, адже інформаційні права - загальне поняття, а право на інформацію є складовою частиною інформаційних прав, яка перебуває у підпорядкуванні «інформаційних прав».

Крім того, сутність інформаційних прав людини проявляється в їх основних властивостях, які допомагають сформувати уявлення про те, що ж собою взагалі являють інформаційні права людини. Тому, ми виокремили такі сутнісні риси інформаційних прав [1, с. 10]:

1. Це основоположні можливості людини, які необхідні їй для задоволення потреб у інформаційному суспільстві.

2. Усі інформаційні права громадян невідчужувані та гарантовані державою.

3. Держава наділяє інформаційні права універсальністю та пріоритетністю. Нормативне врегулювання цієї категорії прав та свобод відбувається не лише на підставі національного, але й міжнародного законодавства.

4. Становлять феномен, який можна дослідити лише через вивчення системних властивостей, що знаходить своє відображення у наявності прав та свобод інформаційного характеру майже у кожній сфері діяльності суспільства.

Отже, дослідження правової природи та сутності інформаційних прав залишається актуальним питанням для сучасної науки. Відсутність єдиного визначення поняття «інформаційні права» призводить до палких дискусій у наукових колах, незважаючи на панування різних точок зору, ми дійшли висновку, що інформаційні права - багатоаспектне правове явище, сутність якого полягає у тому, що всі громадяни держави можуть використовувати, зберігати, оприлюднювати, застосовувати ті чи інші інформаційні джерела. Інформаційні права є невідчужуваними, реалізація цих прав залежить від волі людини.

інформаційний право

Література

1. Брижко В. М. Інформаційний продукт як об'єкт права власності. Інформація і право. 2017. №4. С. 5-15.

2. Вакарюк Л. Основні підходи до розуміння поняття «інформаційні права людини». Підприємництво, господарство і право. 2018. №2. С. 155 - 159.

3. Конституція України: Закон України від 28.06.1996 р. № 254к/96- ВР. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96%D0%B2% D1%80#Text (дата звернення: 20.11.2021).

4. Костецька Т А. Конституційно-правове регулювання інформаційних прав: деякі термінологічні аспекти. Часопис Київського університету права. 2013. №2. С. 114-117.

Размещено на Allbest.ru