Відповідальність за розповсюдження недостовірної інформації в мережі Інтернет

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича

Відповідальність за розповсюдження недостовірної інформації в мережі Інтернет

Власюк Є.П.,

студент

У ХХІ столітті інтернет став для людства вже звичайною, буденною справою, до якої вже всі звикли та котрою активно користуються у всіх сферах свого життя. Щодня мільйони людей з головою занурюються у соціальні мережі, сприймаючи, таким чином, велику кількість інформації. Тому, постає питання якості, точності та достовірності тієї інформації, яку так активно потім будуть використовувати інші. Сотні джерел інформації, якими користуються інтернет-ресурси, не завжди є перевіреними, не завжди саме в них міститься правда.

Інтернет, безсумнівно, вже залишив величезний слід в історії і ігнорувати процес регулювання відносин в інтернеті, як раніше, вже не вдасться. В багатьох розвинутих країнах вже почали існувати спеціалізовані органи, які контролюють діяльність громадян в інтернеті. В Україні такий орган називається кіберполіція який входить до структури кримінальної поліції Національної поліції та відповідно до законодавства України забезпечує реалізацію державної політики у сфері боротьби з кіберзлочинністю, організовує та здійснює, відповідно до законодавства, оперативно-розшукову діяльність.

На жаль, не всі суб'єкти інформаційних відносин, так само як і суспільних, є відповідальними та правослухняними, тому деякі з них використовують інтернет зовсім не в правомірних цілях. Часто недостовірна інформація розповсюджується навмисно, за спеціально підготовленим планом. В Україні в більшості випадків єдиною можливістю захистити свої права в разі поширення недостовірної інформації є звернення за захистом до суду. Право на свободу думки та вільне вираження своїх поглядів є одним із фундаментальних немайнових прав будь-якої особи. А розвиток інформаційних технологій значно спростив можливість для реалізації зазначеного права, оскільки дозволяє за кілька хвилин поширити будь-яку інформацію невизначеному колу осіб. Але нерідко трапляються ситуації, коли поширена в інтернеті інформація стосовно певної особи, групи осіб, або будь-якого іншого суб'єкта інформаційних відносин не тільки є недостовірною, а й такою, що порушує її право на повагу до честі та гідності. Іноді відновити порушені права можливо в досудовому порядку, проте в більшості випадків єдиною можливістю відновлення таких прав є звернення за захистом до суду. [2]

Відповідно до Закону України «Про інформацію» від 02.10.1992 №2657-XII «інформація» - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді, тобто інформація, яка поширюється в ін - тернеті так само підпадає під норми цього закону.

Основними принципами інформаційних відносин згідно ст. 2 Закону України «Про інформацію» є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя. Тобто, окрім того, що інформація повинна бути достовірною, вона повинна бути повною, не вирваною з контексту, доступною, відкритою.

Основними напрямами державної інформаційної політики згідно ст. 3 Закону України «Про інформацію» є: забезпечення доступу кожного до інформації; забезпечення рівних можливостей щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації; створення умов для формування в Україні інформаційного суспільства; забезпечення відкритості та прозорості діяльності суб'єктів владних повноважень; створення інформаційних систем і мереж інформації, розвиток електронного урядування; постійне оновлення, збагачення та зберігання національних інформаційних ресурсів; забезпечення інформаційної безпеки України; сприяння міжнародній співпраці в інформаційній сфері та входженню України до світового інформаційного простору. [3]

Ми розглянули, що таке інформація, та основні принципи інформаційних відносин, але що ж таке недостовірна інформація? Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

До способів захисту основоположних прав людини, зокрема права на повагу до гідності та честі, права на недоторканість ділової репутації, відносяться, наприклад, спростування недостовірної інформації та/або право на відповідь, заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права тощо. Різницею права на спростування недостовірної інформації та права на відповідь полягає в тому, що при реалізації права на відповідь особа має право на висвітлення власної точки зору щодо поширеної інформації та обставин порушення особистого немайнового права без визнання її недостовірною, а також те, що недостовірну інформацію спростовує особа, яка її поширила, а відповідь дає особа, стосовно якої поширено інформацію.

В окремих випадках, фізична особа має право на захист особистих немайнових прав, спричинених розповсюдженням недостовірної інформації у випадку, коли вона поширена стосовно інших осіб. Насамперед, це стосується членів сім'ї фізичної особи, наприклад, щодо другого з подружжя, батьків, дітей, баби, діда, прабаби, прадіда, внуків, правнуків тощо. Однак, таке поширення неправдивої інформації стосовно членів сім'ї фізичної особи повинно порушувати особисті саме цієї фізичної особи.

Відповідно до п. 12 Постанови Пленуму ВСУ у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи немайнові права, належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві.

Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/ чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайту - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.

Дані про власника веб-сайту можуть бути витребувані відповідно до положень Цивільного процесуального кодексу України в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.

Водночас, відповідно до положень Цивільного процесуального кодексу України позивач у вказаній категорії справ має належним чином довести, що поширена про нього недостовірна інформація є саме фактичним твердженням, а не оціночним судження.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

За поширення недостовірної інформації особу може бути притягнуто до цивільно-правової відповідальності, а шкода, завдана таким розповсюдження, може бути нанесена як фізичній так і юридичній особі.

Якщо особа, яка розповсюдила недостовірну інформацію, відмовляються її спростувати, а також компенсувати матеріальну та (або) моральну шкоду, особа, стосовно якої поширено таку інформацію, має право на захист своїх прав та інтересів шляхом звернення до суду.

До вимог про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації, застосовується позовна давність в один рік, яка обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості (п. 2 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України).

В деяких випадках до винної особи може бути застосована адміністративна відповідальність за поширювання неправдивих чуток, що можуть викликати паніку серед населення або порушення громадського порядку, що тягне за собою накладення штрафу від десяти (170 грн.) до п'ятнадцяти (255 грн.) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до одного місяця з відрахуванням двадцяти процентів заробітку (ст. 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення). [1]

Отже, реалізація прав і свобод людини і громадянина, а також захист їх від недостовірної інформації в інтернеті, наразі, належним чином не відбувається, адже складно розібратися у кожному випадку порушення прав та розповсюдження недостовірної інформації. Але, не зважаючи на складність такого процесу, в законодавстві України все ж існує відповідальність за поширення такої інформації, що відповідає нашому демократичному та прогресивному розвитку.

Список використаної літератури

інтернет поліція кіберзлочинність розшуковий

1. Відповідальність за розповсюдження недостовірної інформації [Електронний ресурс] // Міністерство Юстицій. 2020. Режим доступу до ресурсу: https://minjust.gov.ua/mMdpovidalmst - za-rozpovsyudjennya-nedostovimoi-informatsii.

2. Гончаренко Є. Розповсюдження недостовірної інформації в мережі Інтернет: як захистити свої права? [Електронний ресурс]. 2021. Режим доступу до ресурсу: https://blog.liga.net/user/yehoncharenko/article/40027.

3. Закон України «Про інформацію» від 02.10.1992 №2657-XII [Електронний ресурс]. Режим доступу до ресурсу: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/2657-12#Text.

Размещено на Allbest.ru