Забезпечення прав і свобод громадян з огляду на функціонування сучасних комунікативних практик

доктор юридичних наук, професор, вчений секретар Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України

Багатофункціональність, зручність, швидкість передавання інформації, насиченість, інтернаціоналізм - властивості, що характеризують сутність сучасних комунікаційних платформ, зростання попиту серед населення та вплив на розвиток суспільних відносин. Саме у ХХІ столітті Інтернет та соціальні мережі стали однією із невід'ємних складових соціального середовища: від особистого спілкування та задоволення особистих потреб до потреб політики, права, бізнесу, культури, екології та ін. Адже активна і потужна робота різного роду комунікативних практик, з огляду на їх властивість всепоширення та доступності, оперативності подання та обміну інформацією, відносної контрольованості, має або може мати як позитивні так і негативні ефекти. До позитивних слід віднести можливість отримання публічної інформації, он-лайн консультацій та різного роду послуг, в т.ч. адміністративних, організації відносин між державою та громадянським суспільством тощо.

Відповідно з'являються та функціонують комунікативні відносини, окремі складові яких потребують правового врегулювання. За таких обставин, функція держави полягає у необхідності законодавчого закріплення державної інформаційної політики, визначенні ступеня, форм та способів участі органів державної влади у процесі інформатизації як на державному, так і міжнародному рівнях[2; 9]. У зв'язку із цим наразі в Україні сформована відносно нова галузь права - інформаційне, норми якої урегульовують відносини у сфері створення та поширення інформації. Йдеться насамперед про організацію, упровадження, функціонування комунікативних проектів (платформ, практик), результати роботи яких можуть мати як позитивний, так і негативний ефект, зокрема спричинити наслідки, пов'язані із порушенням прав і свобод громадян, їх законних інтересів. Зокрема, йдеться про негативний вплив інноваційних комунікативних практик на окремі сфери суспільних відносин, що зумовлює: десоціалізацію особистості, розрив соціальних зв'язків, доступ до персональних даних, порушення таємниці листування та поширення конфіденційної інформації, злам державних серверів та оприлюднення таємної інформації або інформації з обмеженим доступом, що може спричинити загрози національній безпеці і шкоду окремим особам, але й викликати та правопорядку та ін.

Зазначені проблеми дедалі частіше стають об'єктом дослідження юридичної науки. Наразі найбільш широко проаналізовані основні аспекти формування та розвитку комунікативних практик в аспекті інформаційного суспільства, а саме організація та діяльність апарату держави, механізму держави в умовах інформаційного суспільства, організаційно-правове та наукове забезпечення інформатизації в Україні та ін. З-поміж іншого запропоновано виокремити правничу інформаціологію, як міжгалузевий напрям науки про інформаційно-комунікативні процеси та соціально-правові відносини, які виникають при цьому, роль та місце юридичної науки, практики та соціального управління у процесах інформатизації суспільства, інноваційні зміни у правових явищах, породжених ними суспільних наслідках, процесах, тенденціях та відносинах, удосконалення засобів і методів адміністративної діяльності та юридичної практики за допомогою інформаційних технологій та ресурсів[2; 9]. Втім, майже недослідженими залишаються проблеми правового врегулювання відновлення порушених в наслідок функціонування комунікативних практик прав і свобод громадян та їх відновлення, що насамперед вимагає осмислення сутнісних характеристик комунікативної діяльності, комунікативних практик в правовому аспекті.

Сучасні соціально-поведінкові науки визначають комунікативні практики як різновид соціальних практик, сутністю яких є представлення та передавання певним суб'єктом власного або суспільного досвіду, знань, переконань, норм, цінностей, здобутків тощо певному зацікавленому середовищу, в результаті чого змінюється уявлення про об'єкт комунікації та формується нова суб'єктивна модель знань та цінностей.

Важливо при цьому зазначити, що результатом комунікацій є формування відповідних цінностей у суб'єктів комунікації. Зокрема, комунікативні практики базуються на колективному досвіді та спрямовані на підтримання і розвиток комунікації задля забезпечення відчуття «спільності» суб'єктів комунікації при збереженні їх індивідуальності, що дає змогу досягати власних інструментальних цілей[7] (приміром, щодо віднайдення способів вирішення актуальних повсякденних задач і проблем, що турбують громадян, а також способів задоволення власних цілей, потреб та інтересів, комунікації з іншими членами громади, спільноти).

Щодо комунікативних платформ, то сутність кожної з них полягає в об'єднанні людей відповідно до їх інтересів, а також надання їм можливості підтримувати віртуальне спілкування[3]. У загальному вигляді та за різними критеріями комунікативні платформи поділяють на такі різновиди: 1) залежно від призначення: для побуту, роботи; 2) мережі відео спрямованості; мережі аудіо спрямованості; мережі з акцентом на фото; 3) залежно від змісту інформаційного наповнення: тематичні (за віком, статтю, інтересами, освітою, родом діяльності, та ін.); 4) за рівнем доступу: закриті та відкриті тощо.

Таким чином, різні комунікативні платформи мають різне спрямування та виключне призначення, що знаходить застосування у різних сферах суспільних відносин. Варто зазначити, що історично першими виникли платформи, які пропонували спілкування між людьми за особистими інтересами. Але, з прискоренням розвитку IT сфери, почали активно створюватися та функціонувати комунікативні платформи, метою яких стало надання інформації та консультацій органами влади, політичними партіями, громадськими організаціями та ін. До прикладу, «Форум прогресивних підприємців», «Український освітній всесвіт», Форум організацій громадянського суспільства, Національна платформа «Діалог про мир та безпечну реінтеграцію» та ін.

Комунікативну платформу в політичній сфері можна визначити, як он-лайн сервіс, що використовується для побудови і відображення соціальних мереж та соціальних зв'язків між людьми. Такі ресурси дозволяють своїм користувачам обмінюватися ідеями, повідомляти про цікаві посилання, ділитися новинами, у сфері політики - працювати зі своїми виборцями, доносити передвиборчі лозунги та програму, проводити консультації, надавати допомогу, в т.ч. правову і та ін. До прикладу, за ініціативою Президента України МЗС України розроблено та упроваджено концепцію «Кримська платформа» як міжнародну комунікативну платформу обговорення та координації зусиль міжнародного співтовариства щодо окупації Криму, об'єднання зусиль для розуміння та відповіді на загрози та виклики, які із цим пов'язані.

Комунікативні практики в сфері права відбуваються в контексті правової інформатизації, «як сукупності організаційних, соціально-економічних і науково-технічного процесів забезпечення потреб державних органів, юридичної та управлінської практики та фізичних осіб відомостями на основі інформаційно-телекомунікаційних систем, які формують, накопичують, обробляють, організовують і надають користувачам масиви соціально-правових інформаційних ресурсів для удосконалення правової системи держави і світового правопорядку[2; 9]». Внаслідок запровадження комунікативних практик інформаційний простір в Україні постійно наповнюється правовим контентом, завдяки чому зміст права доводиться до широких верств населення, впливаючи на суспільну правову культуру, правову свідомість та, відповідно, правопорядок. Не залишається без змін правотворча та правореалізаційна сфера, набуваючи інноваційних рис, виходячи за національні межі, набуваючи відповідність міжнародним стандартам та європейським принципам, особливо в сфері забезпечення прав і свобод людини. Відповідно нових рис поступово набуває правова система України загалом.

В сучасному світі палітра комунікативних платформ та їх потенціал значний, що передбачає створення відповідних механізмів забезпечення загалом та організаційно-правових зокрема, особливо в контексті реалізації прав і свобод громадян, їх захисту. Йдеться про постійне удосконалення: системи органів державного управління в сфері інформатизації, їх структури, повноважень, зв'язків з іншими суб'єктами інформатизації; нормативно-правових засад та механізмів функціонування інформаційного суспільства, реалізації інформаційної функції держави та інформаційної політики; розвиток недержавного сектору інформатизації. Ефективність зазначених процесів безпосередньо залежить від якості відповідного законодавства, дієвості правових механізмів. Завдання законодавця насамперед полягає у забезпеченні правомірної поведінки учасників інформаційних відносин; безпеки надання та отримання інформаційних послуг; визначенні стандартів якості інформаційного продукту; механізмі відповідальності за правопорушення в інформаційній сфері.

відносини інформаційне право комунікативний

Використана література:

1. Бєляков К.І. Організаційно-правове та наукове забезпечення інформатизації в України: проблеми теорії та практики. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. - Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. - Київ, 2009. С. 9.

2. Волошин Максим. Комунікативні платформи соціальних інтернет-мереж. Історико-політичні проблеми сучасного світу. С. 274, 275. file:///C:/Users/%D0%9F%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D0%B7%D0%B E%D0%B2%D0%B0%D1%82%D0%B5%D0%BB%D1%8C/Downloads/ Ippss_2015_29-30_41.pdf

3. Сергодеев В. П. Коммуникативные практики в интернет сообществах. Вестник АГУ. 1 (135). 2014. С. 133-138.

Размещено на Allbest.ru