До проблеми прав людини в умовах становлення "правового статусу" штучного інтелекту

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДО ПРОБЛЕМИ ПРАВ ЛЮДИНИ В УМОВАХ СТАНОВЛЕННЯ «ПРАВОВОГО СТАТУСУ» ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ

Тихомиров О.О.

кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри цивільно-правових дисциплін Національної академії Служби безпеки України

Наукова дискусія навколо актуальних питань штучного інтелекту (далі - ШІ), Інтернету речей, правового статусу робототехніки на фоні домінування технократичного підходу, навіть у правовій науці, поєднаного з суто інструментальним розумінням права як регулятивного чи забезпечувального засобу викликає деяке занепокоєння, особливо з позицій гуманістичних засад у праві, передусім прав людини.

Для пояснення наведемо кілька тез, доволі поширених і популярних у наукових юридичних публікаціях із зазначеної тематики.

Теза перша - розвиток ШІ зумовлює появу в суспільних відносинах нових «дійових осіб», які вимагають від людства наділення їх певними правами. інтелект штучний право інтернет

Навряд сьогодні подібні твердження можна розуміти буквально. То на чому ж вони ґрунтуються? Дійсно, ІТ настільки «вжи- вилися» у наше життя, що дедалі більше сприймаються його невід'ємною частиною. Потенційна здатність ШІ оптимізувати взаємодію, зокрема й у деяких правових відносинах, є безперечною. Напевно, що саме через цю можливість, а також через наділення ШІ окремими когнітивними функціями, притаманними людині, народжуються своєрідні асоціації між особою (зокрема людиною) та ШІ як учасниками правовідносин. Утім, учасникам правовідносин властива не тільки певна дієвість як здатність до визначення послідовності та вчинення тих чи інших дій для досягнення мети, в яких формально виражається взаємозв'язок між ними. Вибір варіантів поведінки людиною серед іншого зумовлюється: мотивацією - внутрішньою (власні переконання) і зовнішньою (можливість суспільного впливу); власними потребами, культурним фактором, правовими традиціями і, навіть, нерідко емоціями та звичками. Видається, що стверджувати про повсюдне поширення ШІ саме з такими чи хоча б аналогічними можливостями, що могло б створити реальну потребу в його певній соціалізації, і, як наслідок, формування його правового статусу ще зарано.

Теза друга - можливість визнання роботів з ШІ суб'єктом права за аналогією з традиційними суб'єктами права - фізичною чи юридичною особою. В цьому разі підтримується й обґрунтовується також ідея аналогії щодо правосуб'єктності ШІ.

Якщо спроби порівняння ШІ з юридичною особою лежать здебільшого в площині цивільного права, то аналогія з фізичною особою, тобто людиною, та її правами - питання засадничого рівня.

Сучасна юриспруденція ґрунтується на людиноцентризмі та визнанні прав людини фундаментальною цінністю, благом, умовами, а не тільки сукупністю певних визнаних можливостей, які формально називають правами. Ця ідея розвивалася поступово, протягом тисячоліть, разом із розвитком самого людства та уявлень про гідне життя. Її корінням є доктрина природного права, в якій джерелом права є розум людини, а фундаментальні невідчужувані права належать людині від природи.

Визнання суб'єктом права за аналогією з людиною якогось іншого «створіння» буде суперечити самій суті природно-правових ідей та становитиме загрозу правам людини. Утім варто згадати, що деякі представники юснатуралізму вважали, що природні права можуть належати й іншим істотам - тваринам, що можна було б використати як аргумент при осмисленні ШІ. Проте, в будь якому разі, у природно-правовій доктрині розглядаються живі істоти природного походження, які природним шляхом самостійно відтворюються, розвиваються, живуть певний строк і помирають. Це відбувається за законами природи - під впливом старіння, хвороб, кліматичних умов, екосистемних зміни, природного відбору тощо.

Крім того, про права тварин йдеться переважно в контексті їх захисту саме від людини, в контексті обов'язків людини щодо них, а не з позицій альтернативності чи аналогічності людині як суб'єкту права і, тим більше не у зв'язку з взаємодією тварин між собою, як це прослідковується у пропозиціях щодо правового статусу ШІ.

Очевидно, що ШІ чи роботи з ШІ не є природними біологічними створіннями та існують за іншими законами, тому пряме перенесення на них поняття прав, у тому значенні, яке надається правам людини чи фізичної особи, буде порушенням засадничих ідей сучасної юриспруденції.

Але когнітивні можливості ШІ, здатності до формування і вибору варіантів власних дій, нехай навіть з певного програмно встановленого переліку, формують своєрідні соціально важливі комунікації між ними та людиною, що попадає в предметну сферу права з різних позицій та потребує належного осмислення.

Якщо ж таки торкатися ідей щодо правосуб'єктності ШІ, зокрема так званої «електронної особи», а вони очевидно будуть розвиватися, то потрібно чітко усвідомлювати, що подібні ідеї у праві мають революційний характер. Тому ставлення до них має бути вкрай виваженим, від правильності вектору таких новацій залежатимуть подальші правові зміни.

Проведення хоча б якихось аналогій між ШІ і людиною як суб'єктом права на рівні практичної юриспруденції видається доволі небезпечним, оскільки закладає підвалини розширення цих аналогій та, як наслідок, в майбутньому спричинення певної статусної конкуренції, в якій правам людини може бути завдана непоправна шкода.

Теза третя - визнання ШІ суб'єктом права дає можливість вирішувати проблеми відповідальності за дії ШІ.

Тут важливо враховувати, що інститут юридичної відповідальності у праві здійснює комплекс функцій, які в певних комбінаціях притаманні кожному галузевому виду юридичної відповідальності. Ними є відновлення порушених прав (компенсація), превенція (загальна і спеціальна), виховання (перевиховання), покарання. Говорити про притягнення до юридичної відповідальності в контексті виконання тільки якоїсь окремої її функції, наприклад відшкодування завданої шкоди, як мінімум, некоректно.

Що ж до самостійної відповідальності ШІ у випадку визнання його суб'єктом права, то викликає великі сумніви можливість для нього негативних наслідків особистого характеру, або ж виховного чи перевиховного впливу, оскільки ШІ не є ні живою істотою, ні членом суспільства. З іншого боку виконання правовідновлювальної (компенсаційної) функції, зокрема щодо відшкодування шкоди, вимагатиме й наділенням ШІ правом власності, тобто власним майном, що теж буде істотною проблемою. Наразі відповідальність ШІ убачається можливою тільки в площині своєрідних організаційних заходів щодо нього.

Тому, потрібно також усвідомлювати, що «відповідальність» так званої «електронної особи» не може розглядатися в контексті традиційного розуміння юридичної відповідальності, тобто за аналогією з відповідальністю людини. Як осмислення статусу «електронної особи», так і сприйняття її відповідальності має відбуватися на інших засадах, які забезпечуватимуть непорушність фундаментальних правових цінностей і ідеалів, повагу до прав людини, і, водночас, гармонійне вирішення потреб у правовому вирішенні проблем ШІ.

На підставі зазначеного, на противагу наявним у вітчизняних наукових публікаціях гіпотезам, пропонується інша - з урахуванням сучасного розуміння права як багатогранного феномену, блага, цінності, перенесення на ШІ окремих елементів статусу людини (фізичної особи) можливе лише на рівні теоретизування.

Проте ця гіпотеза, звісно, не вирішує проблеми удосконалення правового регулювання відносин, в яких своєрідно присутній ШІ. Дослідження і дискусії з цього питання мають продовжуватися. На сьогодні ж у вітчизняній правовій науці можна констатувати лише передумови певних парадигмальних змін:

• із революційним шляхом - зміна ціннісних орієнтирів у праві передусім на розуміння його суто як засобу, який можна штучно змінити й адаптувати (прогностичними методами чи моделюванням), навіть на рівні загальновизнаних історично сформованих засад (принципів і постулатів), під потреби впровадження у юридичну практику такого нового, хоча і своєрідного, але суб'єкта права як ШІ;

• і традиційним - широкого сприйняття права як цінності, блага, як культурного і цивілізаційного надбання людства, а ШІ - як новітнього елемента суспільних відносин, виникнення і поширення якого органічним шляхом створює потреби у незвично швидкій, і можливо дещо нетрадиційній, правовій рефлексії.

Размещено на Allbest.ru