Правові засади функціонування адміністративних позовів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правові засади функціонування адміністративних позовів

Смаль П.М.

курсант навчальної групи ДР-942 факультету підготовки фахівців для органів досудового розслідування

Миронюк Р.В.

д.ю.н., професор кафедри адміністративного права, процесу та адміністративної діяльності факультету підготовки фахівців для підрозділів превентивної діяльності, Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ м. Дніпро, Україна

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) [1] адміністративний позов - це звернення до адміністра-тивного суду про захист прав, свобод та інтересів або на виконання повноважень у публічно-правових відносинах. Статтею 55 Конституції України [2] кожній людині гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Не зважаючи на те, що закон містить поняття “адміністративний позов”, цей інститут й досі залишається малодослідженим у вітчизняній юридичній літературі, навколо якого останнім часом точиться тривала, напружена дискусія. Причиною цього, в першу чергу, є різні підходи вчених до визначення такої категорії, які сформувалися під впливом розуміння позову в цивільно-правовій науці. Одна група дослідників уважає, що поняття позову повинно окремо визначатися у “процесуальному” (звернення до суду про захист порушеного права), й окремо в “матеріальному” (матеріально-правова вимога позивача до відповідача) сенсі. Друга група дотримується позиції про цілісність такого поняття, а третя переконана, що позов повинен тлумачитися як чисто процесуальний інститут. Також вчені й досі шукають обґрунтування відмінності й унікальності адміністративного процесу та позову з приводу притаманним їм ознак.

Існує інша низка підходів з приводу тлумачення категорії “адміністративний позов”. Цю проблему вивчали такі вчені як І. Картузова [3, с. 95-96], Д. Лученко [4, с. 92-93], С. Ківалов [5, с. 7-9], О. Константий [6, с. 91-92], В. Бевзенко [7, с. 20, 22]. Одні дослідники розуміють під нею позови, в яких позивачем виступають приватні особи, а відповідачем - носії владних повноважень. Зазначимо, що не підтримуємо цієї позиції, оскільки ч. 2 ст. 50 КАС України чітко встановлює, що позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб'єкти владних повноважень. Друга група розуміє адміністративний позов як такий, що подається у зв'язку з притягненням правопорушника до адміністративної відповідальності; третя - бере за основу об'єднання різних видів позовів в єдину систему [1].

Переважна кількість науковців визначає досліджувану категорію як виражену у процесуальній формі вимогу позивача до відповідача, звернену через адміністративний суд, з метою вирішення адміністративно-правового спору, який виникає у зв'язку з необхідністю визнання неправомірним рішення, дій чи бездіяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб [3, с. 96; 6, с. 91].

Правильність цього визначення, на мій погляд, полягає у приділенні уваги як матеріально-правовому, так і процесуальному аспекту розуміння, але явно прослідковується, що його встановлення витікає з цивільно-правової науки.

Звертаючись до поняття “адміністративний позов”, установленого КАС України. У наданому визначенні фігурує термін “звернення”, який можна розуміти й як дію, й як відповідний документ (заяву), що передбачають ініціювання розгляду судовим органом адміністративної юрисдикції питання захисту прав, свобод або інтересів у взаємовідносинах публічного управління [4, с. 95-96]. Але саме собою звернення не може бути підставою для відкриття провадження в адміністративній справі. Воно має бути викладене в належній процесуальній формі та відповідати іншим вимогам до змісту і форми позовної заяви, передбаченим ст. 106 КАС України [1], у тому числі оплачене судовим збором. Конституція України у ст. 55 [2] передбачає право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. правовий адміністративний позов

Щодо особливостей адміністративного позову, то він виникає в разі існування адміністративно-правового спору, а останній, у свою чергу, витікає з відносин зі здійснення публічної влади. Отже, однією зі сторін цього спору є носій цієї влади - суб'єкт владних повноважень. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону України “Про Конституційний Суд України” [8] Конституційний Суд України приймає рішення та дає висновки у справах щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Це положення відмежовує спір конституційно правового характеру від адміністративно-правового, оскільки останній виникає у зв'язку з питанням законності певного рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, а попередній - у зв'язку з перевіркою конституційності певних актів.

Виходячи з вищевикладеного, можна зробити висновок, що питання дослідження й тлумачення визначення “адміністративний позов” є дуже складним та потребує подальшого детального визначення. Я вважаю, що під адміністративним позовом слід розуміти засіб порушення суб'єктом (фізичною чи юридичною особою, суб'єктом владних повноважень) - права, свободи та інтереси якого були порушені, або існує реальна загроза їх порушення - розгляду публічно-правового спору адміністративним судом, в якому міститься звернена до порушника матеріально-правова вимога, а також вимога до суду з приводу зазначених прав.

Список використаних джерел:

1. Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 р. № 2747-ГУ // Офіц. вісн. України. - 2005. - № 32. - Ст. 1918 з наступними змінами.

2. Загряцков М. Д. Административная юстиция и право жалобы в теории и законодательстве (Развитие идеи и принципов административной юстиции. Административный процесс и право жалобы в советском праве) / М. Д. Загряцков. - М.: Изд-во журнала «Право и жизнь», 1924. - 96 с.

3. Абрамов С. Н. В советском праве не может быть административного иска / С. Н. Абрамов // Соц. законность. - 1947. - № 3. - С. 315.

4. Зуй В. В. Оскарження нормативно-правових актів: історичний аспект / В. В. Зуй // Вісн. Акад. прав. наук України: зб. наук. пр. / редкол.: В. Я. Тацій та ін. - Х.: Право, 2013. - № 1 (72). - С. 152.

5. Попова Ю. А. Судопроизводство по делам, возникающим из публично-правовых отношений (теоретические проблемы) / Ю. А. Попова. - Краснодар: КГАУ, 2002. - 192 с.

Размещено на Allbest.ru