Правові аспекти протидії військовим злочинам: досвід країн-членів НАТО

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРАВОВІ АСПЕКТИ ПРОТИДІЇ ВІЙСЬКОВИМ ЗЛОЧИНАМ: ДОСВІД КРАЇН-ЧЛЕНІВ НАТО

Станіслав Грицюк

слухач гуманітарного інституту Національного університету оборони України імені Івана Черняховського, підполковник

Необхідність вивчення інституту юридичної відповідальності військовослужбовців у складних військово-політичних та соціально-економічних умовах реформування суспільства, в цілому, і у Збройних Силах, зокрема, не викликає сумніву. Одним з найважливіших завдань на сьогоднішній день є реальне забезпечення державної безпеки, підтримання на високому рівні бойової та мобілізаційної готовності Збройних Сил України і додержання суворого режиму законності в суспільних відносинах у сфері обороноздатності держави, в зв'язку з чим правове регулювання кримінальної відповідальності військовослужбовців набирає особливого значення.

Аналіз правового регулювання кримінальної відповідальності військовослужбовців зарубіжних країн відкриває перед юристами нові горизонти, дозволяє їм краще пізнати право своєї держави [1, с. 256]. Адже специфічні риси останнього мають особливо чіткий прояв порівняно з іншими правовими системами, озброюють їх ідеями й аргументами, які неможливо отримати навіть при дуже хорошому знанні вітчизняного права.

При вивченні англосаксонської правової системи перш за все звернімося до кримінального законодавства Великобританії, у якому відповідальність за військові злочини передбачена в нормативних актах, призначених для вирішення питань військової дисципліни в сухопутних військах, військово-повітряних та воєнно-морських силах. Розгляд справ про військові злочини віднесено до компетенції воєнних судів Великобританії, що комплектуються військовим командуванням, якому підпорядковані ці суди, й у подальшому військове командування затверджує їх вироки. Військово-кримінальне законодавство містить посилання на правомочність Міністра оборони, Ради оборони, інших органів управління й посадових осіб щодо можливості прийняття ними особистих нормативних актів з питань кримінальної відповідальності й покарання військовослужбовців. У законодавстві Великої Британії воєнними злочинами визнаються злочини, що заборонені міжнародним гуманітарним правом разом із злочинами проти миру й безпеки людства і які були вчинені під час війни, збройного конфлікту або під час воєнної окупації. При цьому воєнні злочини припускають серйозні порушення норм міжнародного гуманітарного права. Термін «серйозність» відсилає до статей 50, 51 Женевської конвенції «Про поліпшення долі поранених, хворих та осіб, які зазнали загибель корабля, зі складу збройних сил на морі» (1949 р.) До серйозних порушень належать порушення, пов'язані з незаконними діями, коли ці дії спрямовані проти майна або осіб, які користуються заступництвом цієї Конвенції, а саме: навмисне вбивство, тортури й нелюдське поводження, що включають біологічні експерименти, навмисне спричинення тяжких страждань або серйозного каліцтва, нанесення шкоди здоров'ю, незаконне, довільне й те, що проводиться у великому масштабі, руйнування, заволодіння майном, що не викликано воєнною необхідністю [2, с. 1042-1047].

Воєнно-кримінальне законодавство Сполучених Штатів Америки було побудовано здебільшого на воєнно-кримінальному законодавстві Великобританії. Основним документом у військовій сфері є прийнятий 5 травня 1950 р. Єдиний кодекс воєнної юстиції. Особливої уваги цей кодифікований нормативно-правовий акт приділяв питанням використання правових засобів під час війни, у різноманітних озброєних конфліктах, у тому числі при розв'язанні національних і міжнародних суперечностей. У США воєнне командування наділено правом затвердження тих чи інших воєнних судів, правом контролю їх діяльності й затвердження їх рішень, а також призначенням усіх посадових осіб в органах воєнної юстиції. Згідно з поправкою V до Конституції США «ніхто не повинен притягуватися до відповідальності за тяжкий чи інший ганебний злочин інакше, як за постановою або за обвинуваченням, яке було винесене присяжними Великого журі, за винятком випадків порушення справ, що стосуються складу сухопутних і морських сил». Якщо правомочний командир визнає, що зібрано достатньо матеріалів для розгляду справи у воєнному суді, він дає вказівку офіцеру, що проводить розслідування, скласти обвинувальний акт і подати його до воєнного суду. Він же своїм наказом призначає, який (спеціальний чи загальний) воєнний суд потрібно скликати для розгляду цієї справи, хто буде головуючим по справі, хто членами воєнного журі, хто обвинувачем, хто захисником, а також визначає час та місце розгляду справи. Вирок суду набуває чинності після його розгляду цим командиром, який скликав суд, з подальшим затвердження його рішення вищестоящим воєначальником [3].

Як бачимо, у Великобританії і США взаємодія кримінального й воєнно-кримінального права знаходить вияв у тому, що воєнна судова практика використовує прецеденти, утворені як воєнними судами, так і судами загальної юрисдикції, і навпаки. Обидві галузі взаємно доповнюються стосовно вирішення того чи іншого питання. Прояв специфічності, автономності воєнно-кримінального права полягає в тому, що воно має свої джерела, повністю відокремлені від загального кримінального права.

На відміну від Великобританії та США, воєнно-кримінальне право Федеративної Республіки Німеччина вирізняється нормативною впорядкованістю і структурованістю джерел, стійким дотриманням загально-правових принципів, забезпеченням суворої юридичної техніки. Єдиним джерелом воєнно-кримінального права ФРН є «Воєнно- кримінальний закон» (Wehrstrafgesetz), який регулює питання кримінальної відповідальності військовослужбовців. Закон має чітку і зрозумілу структуру, охоплює всі кримінально карані діяння, пов'язані з порушенням військового обов'язку, містить у собі норми як Загальної, так і Особливої частини. Цей закон, як свідчить коментар до параграфа 3, не є закритим, незалежним законом, а являє собою своєрідне доповнення до Кримінального кодексу ФРН і застосовується до військовослужбовців, якщо Кримінальний закон безсилий. До спеціальних джерел воєнно-кримінального права Німеччини також відносять закони «Про військовий обов'язок», «Про статус військовослужбовця» та ін. [4].

Основним джерелом воєнно-кримінального права Франції є «Кодекс воєнної юстиції» (далі - КВЮ), який уперше було прийнято в 1857 р. Цей кодифікований нормативний акт складався з 4-х книг: «Судоустрій»; «Компетенція воєнних судів»; «Судочинство»; «Про злочини та покарання». В основу книги IV лягли воєнно-кримінальні закони Наполеона І, які проіснували понад 60 років. Перелік злочинів і донині майже не змінився, але покарання за їх вчинення були суттєво знижені. У 1928 р. було прийнято КВЮ для сухопутних військ, у 1938 р. - КВЮ для воєнно-повітряних та для воєнно-морських сил, норми яких практично не відрізнялися від норм КВЮ для сухопутних військ (1928 р.) і проіснували до набрання чинності КВЮ 1965 р., який з доповненнями і змінами діяв до 2006 р. Нині у Франції діє КВЮ 2006 р., який за традицією теж складається з 4-х книг: «Організація й компетенція воєнних судів»; «Воєнно- кримінальне судочинство»; «Покарання, що застосовуються судами Збройних Сил і за порушення військового порядку»; «Воєнна жандармерія та воєнно-поліцейські суди». Як видно, КВЮ містить у собі норми не лише кримінального права, а й ті, що регламентують утворення й компетенцію воєнних судів, процедуру розгляду кримінальних справ та ін. Він визначає, що воєнні суди призначають покарання, передбачені у кримінальному законі, у відповідності із загальними принципами і правилами кримінального права. У тих випадках, якщо до військовослужбовців неможливо застосувати ту чи іншу норму Кримінального кодексу або якщо існують особливості її реалізації в умовах Збройних Сил, безпосередньо у статті КК робиться посилання на відповідну статтю КВЮ [5]. юридичний військовослужбовець військовий законність

Таким чином, хоча в багатьох зарубіжних державах відповідальність за військові злочини передбачена в самостійному законі та деякі українські науковці наполягають на прийнятті окремого закону [6, с. 178]. На наш погляд, для вітчизняної системи кримінального законодавства прийняття цього закону буде недоречним, оскільки він повинен або дублювати положення Загальної частини Кримінального кодексу України, без яких кваліфікація військових злочинів і призначення за них покарання неможливі, або ж при застосовуванні норм такого закону потрібно буде використовувати норми чинного Кримінального кодексу України, що нівелюватиме сенс прийняття окремого законодавчого акта.

Список використаної літератури

1. Ансель М. Методологические проблемы сравнительного права. Москва: Прогресс. - 1981. -256 с.

2. Army Act 1955, Air Fors Act 1955, Naval Discipline Act 1957. Chronological table of the statutes. Pt. 2. London, 1985. P. 1002-1017, 1042-1047.

3. U. S. Code Chapter 47 - Uniform Code of Military Justice. (дата звернення: 14.04.2021).

4. Уголовное уложение (Уголовный кодекс) Федеративной Республики Германия: научно-практический комментарий и перевод текста закона /пер. П. В. Головненков. 2-е изд., перераб. и доп. Москва: Проспект. - 2012. - 312 с.

5. Code de procedure penale. Code de justice militaire. Paris, 2002; Loi no 99929 du 10 novembre 1999 portant reforme du code de justice militaire et du code de procedure penal. J. O du 11 nov. 1999. № 262.

6. Гребенников С. С. Уголовный процесс буржуазных государств, его реакционная сущность. Москва. - 1978. - с. 178.

Размещено на Allbest.ru