Захист цивільного населення в умовах збройного конфлікту як правовий режим

Размещено на http://www.allbest.ru/

Військовий інститут Київського національного університету,

ЗАХИСТ ЦИВІЛЬНОГО НАСЕЛЕННЯ В УМОВАХ ЗБРОЙНОГО КОНФЛІКТУ ЯК ПРАВОВИЙ РЕЖИМ

Марія Тарнополова

ад'юнкт, майор юстиції

У системі міжнародної (колективної) безпеки така категорія як «захист цивільного населення в умовах збройного конфлікту» є загальновживаною та доволі розповсюдженою. Виходячи з формування та реалізації політики міжнародної спільноти можна зробити висновок, що «захист цивільного населення» входить до ключових міжнародно-правових засобів забезпечення міжнародної безпеки, яка є сукупністю правових та інших способів і методів, що відповідають основним принципам міжнародного права, спрямованим на забезпечення миру та запобігання війні, а в разі потреби- застосування державами колективних заходів проти актів агресії та військових ситуацій, що загрожують миру й безпеці народів [1, с. 114].

Здійснення ліберально-демократичних перетворень у сучасному українському праві потребує розгляду проблем, які раніше перебували «у затінку» і не опрацьовувались. [2, с. 11] Так, з 2014 року, починаючи з тимчасової окупації Російською Федерацією територій України, та розгортанням бойових дій на Сході України питання правового регулювання та практична реалізація міжнародних договорів, що містять декларативні норми з захисту цивільних осіб, стали предметом вивчення багатьох наукових досліджень.

Проте «захист цивільного населення в умовах збройного конфлікту» як правове явище, є багатогранним та залишає ряд питань, бо має відособлені характерні риси та рамковий характер, спеціальне юридичне регулювання конкретних суспільних відносин, які пов'язані з конкретним об'єктом, а також стосується приватного та публічного права.

В українському законодавстві є ряд нормативно-правових актів, в яких використовується категорія «правовий режим». Так, Закони України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 27.02.1991 р., «Про правовий режим майна, що забезпечує діяльність Верховної Ради України» від 13.12.1996 р., «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» від 21.09.1999 р., «Про правовий режим надзвичайного стану» від 16.03.2000 р., «Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об'єктів» від 09.07.2010 р., «Про правовий режим земель охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів» від 17.02.2011 р., «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 р., «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 р. визначають зміст та надають чітко й однозначно поняття правового режиму, в залежності від суспільних відносин чи об'єктів, які підпадають під їх регулювання.

У цілому поняття правового режиму розкривається як «правовий порядок», «порядок правового регулювання», «законодавче врегулювання», «правова форма».

Так, в юридичній літературі правовий режим визначається, як особливий правовий порядок, встановлений для певних сфер суспільних відносин чи суспільства в цілому (прикордонний режим, митний режим, режим у місцях позбавлення волі, правовий режим земель і майна, режим законності тощо). При цьому загальними ознаками правового режиму є наявність відповідних обмежень, заборон або пільг. Правовий режим виражає нерозривний зв'язок прав, форми і змісту регульованих правом відносин та характеризується у цьому зв'язку моментом стабільності [3, с. 582]. При цьому зазначається, що правовий режим має відповідні змістовні та політичні аспекти, що формуються з його нормативно-правової бази.

Алексєєв С. С. визначає правовий режим як порядок регулювання, який виражено в комплексі правових засобів, що характеризують особливе поєднання взаємодіючих між собою дозволів, заборон, а також позитивних приписів і створюють особливу спрямованість регулювання [4, с. 185]. Матузов Н. І, та Мальков А. В. вважають, що правовий режим - це особливий порядок правового регулювання, що виражається у певному поєднанні юридичних засобів і створює бажаний соціальний стан і конкретний ступінь сприятливості або несприятливості для задоволення інтересів суб'єктів права [5, с. 17]. Розглядається правовий режим, як і правова форма, при цьому в одиничному розумінні під правовим режимом мається на увазі правова форма, що є сукупністю норм та способів їхньої реалізації у конкретній сфері суспільного життя, за допомогою яких забезпечується порядок динаміки конкретних правовідносин у часі й просторі та визначаються напрями правового регулювання [6, с. 14-15].

Бляхман Б. Я. наділяє правовий режим основними ознаками: 1) він встановлюється законодавством і забезпечується державою; 2) має ціль специфічним способом регламентувати конкретні області суспільних відносин, виділяючи в часових і просторових межах ті чи інші суб'єкти і об'єкти права; 3) він є особливим порядком правового регулювання, що складається із сукупності юридичних засобів і характеризується відповідним поєднанням; 4) створює певний ступінь сприятливості або несприятливості для задоволення інтересів суб'єктів права [7, с. 8-9].

Сарана С. В. наводить узагальнене визначення правового режиму, як встановленого на законодавчому рівні порядку правового регулювання, що забезпечується комплексом юридичних засобів і організаційних заходів, та спрямований на регулювання певних (у тому числі специфічних) суспільних відносин чи їх комплексу, і забезпечує бажаний соціальний стан та конкретний ступінь сприятливості або несприятливості для задоволення інтересів суб'єктів права, та диференціюється залежно від сфери охоплення правових відносин [8]. Як ще одну з ознак правового режиму відокремлюється сфера охоплення правових відносин (вся сфера правового регулювання чи окремі галузі права, їх підгалузі, субінститути, інститути). За вказаною ознакою правовий режим може бути загально-правовим, галузевим, підгалузевим, субінституціональним, інституціональним.

В ході дослідження особливостей «правового режиму», як правової категорії, науковцями надається його узагальнена класифікацію за різними критеріями, з метою полегшення визначення місця і ролі конкретного правового режиму як у юридичній науці в цілому, так і в відповідній галузі права або його інституті. Наведений розподіл дозволяє вирізнити окремі види «правового режиму» та надати їм порівняльну характеристику, з метою більш глибокого вивчення аналізованого явища [9, с. 114].

У результаті аналізу різноманітних наукових робіт пропонується класифікацію на: первинний та вторинний правовий режим; загальнодозвільний (включає в себе техніко-юридичний режим) та спеціально-дозвільний правовий режим; загальний та спеціальний правовий режим; преференційні (пільгові) та обмежувальні (дискримінаційні) правові режими; галузеві та внутрішньогалузеві (інституційні) правові режими, які мають свої різновиди залежно від галузей права.

Слід зауважити, що в наукових дослідженнях правового режиму військового права виділяють загальний правовий режим та спеціальний правовий режим, який має ознаки галузевого та водночас за рахунок визначення особливостей предмета і мети правового регулювання формує системні групи усередині галузі військового права [10, с. 185].

Звідси можна сформулювати наступне визначення правового режиму захисту цивільного населення в умовах збройного конфлікту: це установлений законодавством спеціальний правовий порядок діяльності (поведінки) відповідних суб'єктів щодо захисту цивільного населення під час збройних конфліктів, з метою забезпечення життєво важливих інтересів суспільства, гарантій прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб. захист цивільний збройний правовий

Правові режими воєнного та надзвичайного стану, враховуючи їх зміст та наділені законодавцем особливості, безпосередньо впливають на правовий режим захисту цивільного населення в умовах збройного конфлікту, а останній в свою чергу виступає як ключовий елемент цих правових режимів.

Разом з тим враховуючи що захист цивільного населення в умовах збройного конфлікту складається із сукупності специфічних методів, принципів, типів правового регулювання та має поєднувати в собі закріплені на законодавчому рівні дозволи, заборони, а також позитивні приписи («компенсаційні норми») доцільно допустити, що захист цивільного населення має стати внутрішньогалузевим (інституційним) правовим режимом галузі воєнного права.

Список використаної літератури

1. Дужич Л. Забезпечення міжнародної безпеки міжнародно-правовими засобами / Л. Дужич // Актуальні проблеми міжнародних відносин. К., 2010. Вип. 88. Ч. 1. С. 114-115.

2. Дудченко В. В. До питання про антиномічну природу права // Актуальні проблеми держави і права: Зб. Наук. Праць. О.: Юрид. літ., 2008. Вип. 40. С. 11.

3. Юридична енциклопедія: [у 6 т.] / за ред. Ю. С. Шемшученко (та ін.). К.: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. Т. 5: П - 736 с..

4. Алексеев С. С. Общиедозволения и общиезапреты в советском праве / С. С. Алексеев. М.: Юрид. лит., 1989. 286 с.

5. Матузов Н. І. Правовий режим: питання теорії та практики / Н. І. Матузов, А. В. Малько // Правознавство. 1996. № 1. С. 16-29.

6. Спаський А. С. Категорія «правовий режим»: ознаки та поняття / А. С. Спаський // Право України. 2008. № 7. С. 13-16.

7. Бляхман Б. Я. Правовой режим в системе регулирования социальных отношений / Б. Я, Бляхман - Кемерово: Кузбассвузиздат, 1999. 172 с.

8. Сарана С. В. Податковий режим як різновид правового режиму /С. В. Сарана // Право і суспільство. 2015. № 6.2(3). С. 111-116.

9. Гайдамака І. О. Правовий режим: поняття та види. / І. О. Гайдамака // Державне будівництво та місцеве самоврядування. Х., 2008. Вип. 15. С. 120127.

10. Богуцький П. П. Правовий режим військового права у контексті системо- творення українського права. / П. П. Богуцький // Юридична наука. Науковий юридичний журнал. 2011. № 6. С. 182-187.

Размещено на Allbest.ru