Деякі питання правового регулювання військово-технічного співробітництва

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київськоий національний університет імені Тараса Шевченка,капітан юстиції

Деякі питання правового регулювання військово-технічного співробітництва

Денис Севост'яненко ад'юнкт науково-організаційного відділення Військового інституту

Указом Президента України від 21.04.1999 року «Про заходи щодо вдосконалення військово-технічного співробітництва України з іноземними державами» (далі - Указ Президента України) передбачено, що метою військово-технічного співробітництва України з іноземними державами є забезпечення національних інтересів і безпеки держави, оснащення Збройних Сил та інших військових формувань сучасним озброєнням і військовою технікою, іншими товарами військового призначення, розвиток експортного потенціалу військово-промислового комплексу, підвищення науково-технічного та технологічного потенціалу оборонної галузі [1].

Застосовуючи герменевтичний метод тлумачення Указу Президента України (як метод усвідомлення, крім іншого, дій та думок авторів юридичного тексту при його створенні) можливо виявити, що його творці визначають головною метою здійснення військово-технічного співробітництва України з іноземними державами саме забезпечення національних інтересів і безпеки держави.

Ця теза також підтверджується тим, що серед переліку засад на яких здійснюється військово-технічне співробітництво перше місце відводиться саме національним інтересам держави.

Для подальшого викладення інформації варто визначитися із сутністю понять «національні інтереси» та «безпека держави», адже, як було зазначено вище, вони є тими цінностями заради яких здійснюється військово-технічне співробітництво.

Законом України «Про національну безпеку України» передбачена дефініція терміну «національні інтереси України», а саме: «Національні інтереси України - життєво важливі інтереси людини, суспільства і держави, реалізація яких забезпечує державний суверенітет України, її прогресивний демократичний розвиток, а також безпечні умови життєдіяльності і добробут її громадян» [2].

Відома дослідниця В. Бєлєвцева у свої статті «Державний суверенітет, його ознаки та властивості» надає таке визначення терміну «суверенітет», а саме: «Суверенітет - це одна з істотних ознак держави, її можливість повноправно здійснювати внутрішньо- та зовнішньополітичні справи, не допускати втручання в свою діяльність іноземних внутрішньодержавних сил (організацій). Невід'ємними юридичними ознаками суверенітету є єдність, верховенство, незалежність державної влади» [3].

Відповідно до зазначеного вище Закону України варто зробити висновок, що до категорії національних інтересів відносяться (перелік не є вичерпним):

державний суверенітет;

прогресивний демократичний розвиток;

безпечні умови життєдіяльності громадян;

добробут громадян.

На нашу думку, державний суверенітет та безпечні умови життєдіяльності громадян є першочерговими цінностями, що зможуть забезпечити прогресивний демократичний розвиток держави, а також добробут її громадян, оскільки у разі неможливості захисту таких першочергових цінностей, прогресивний демократичний розвиток України та добробут громадян України буде ускладнений або унеможливлений самим фактом відсутності в України ознак державності.

Водночас термін «безпека держави», на нашу думку, слід розділити на передбачені Законом України «Про національну безпеку України» категорії, а саме:

воєнна безпека - як захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності і демократичного конституційного ладу та інших життєво важливих національних інтересів від воєнних загроз;

громадська безпека і порядок - як захищеність життєво важливих для суспільства та особи інтересів, прав і свобод людини і громадянина, забезпечення яких є пріоритетним завданням діяльності сил безпеки, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та громадськості, які здійснюють узгоджені заходи щодо реалізації і захисту національних інтересів від впливу загроз;

державна безпека - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності і демократичного конституційного ладу та

інших життєво важливих національних інтересів від реальних і потенційних загроз невоєнного характеру.

Таким чином, синтезуючи отриману інформацію, слід дійти до висновку, що безпека держави - це комплекс заходів здійснюваних певними органами державної влади (Збройні Сили, правоохоронні органи, служби цивільного захисту тощо), які спрямовані на захист держави від загроз воєнного та невоєнного характеру, а також захист прав і свобод населення.

У зв'язку з викладеним встановлено, що головною метою військово-технічного співробітництва є забезпечення державного суверенітету та безпеки життєдіяльності населення, що полягає у захисті держави від загроз воєнного та невоєнного характеру, а також у захисті громадянських прав і свобод.

Ця мета повинна превалювати над комерційними та політичними інтересами окремих фізичних або юридичних осіб, саме тому держава Україна, як організаційно-політичне утворення джерелом влади якого є народ, повинна зберігати монополію на регулювання діяльності у сфері військово-технічного співробітництва.

Проте яким саме чином заходи зі здійснення військово-технічного співробітництва забезпечують державний суверенітет та безпечні умови існування населення? безпека кооперація співробітництво

Відповідь на це питання зможе дати наступна мета здійснення військово-технічного співробітництва, що передбачена в Указі Президента України та беззаперечно є похідним завданням від головної мети, а саме оснащення Збройних Сил та інших військових формувань сучасним озброєнням і військовою технікою.

Як вже було вказано, діяльність Збройних Сил та інших військових формувань полягає у стримуванні загроз воєнного та невоєнного характеру, а також у захисті прав і свобод населення. Саме тому оснащення їх сучасними товарами оборонного призначення підтримує на належному рівні їх готовність для виконання завдань за призначенням.

Проте оскільки вітчизняний оборонно-промисловий комплекс не може у повному обсязі забезпечити Збройні Сили та інші військові формування такими товарами, держава повинна їх експортувати.

Таким чином можливо виокремити першу та, на нашу думку, головну, складову військово-технічного співробітництва, а саме імпорт товарів, робіт та послуг оборонного призначення на користь Збройних Сил, інших військових формувань та правоохоронних органів з метою забезпечення державного суверенітету та безпеки життєдіяльності населення.

Другою та більш економічно значущою складовою військово-технічного співробітництва є розвиток експортного потенціалу оборонно-промислового комплексу.

Дійсно, експорт товарів, робіт та послуг оборонного призначення українськими підприємствами оборонно-промислового комплексу (самостійно або за допомогою підприємств-експортерів) приносить неабияку економічну та політичну користь Україні.

Відповідно до даних Державного концерну «Укроборонпром» обсяг експорту озброєння у 2017 році склав 839 млн доларів, у 2018 році - 766 млн доларів, у 2019 році - 908 млн доларів [4].

Також варто звернути увагу на звіт Стокгольмського міжнародного інституту дослідження проблем світу (Stockholm International Peace Research Institute, SIPRI) від березня 2020 року, де зазначено, що за період 2015-2019 років Україна посідає 12-е місце серед 25 найбільших країн-експортерів озброєння [5].

Третьою та не менш важливою складовою військово-технічного співробітництва, на нашу думку, є науково-технічна, дослідно-конструкторська та технологічна кооперація, що полягає у наступних процесах:

обмін досвідом між науковими установами, державними інституціями та підприємствами, а також взаємна підготовка науково-технічних кадрів та фахівців;

взаємна розробка, виготовлення, модернізація та ремонт товарів оборонного призначення, а також взаємне виконання послуг та робіт оборонного призначення;

спільне проведення робіт з утилізації непридатного озброєння та військової техніки;

уніфікація та стандартизація озброєння та військової техніки, а також інформаційних технологій.

До четвертої складової військово-технічного співробітництва слід віднести офсетну діяльність. Це явище є похідним від перших двох складових військово-технічного співробітництва, проте оскільки воно має велику економічну та політичну значущість, власну історію розвитку та методологію, його слід виокремити та розглядати як самостійну та невід'ємну складову військово-технічного співробітництва.

Таким чином, підсумовуючи вищевикладене, можливо зробити висновок, що військово-технічне співробітництво є диференційованим процесом співробітництва між державами, який спрямований на отримання ними політичних та економічних вигід, а також на поглиблення взаємозв'язків між ними, та має такі складові:

імпорт товарів, робіт та послуг оборонного призначення на користь власних збройних сил, інших військових формувань та правоохоронних органів з метою забезпечення державного суверенітету та безпеки життєдіяльності населення;

експорт товарів, робіт та послуг оборонного призначення для стимулювання розвитку вітчизняного оборонно-промислового комплексу;

науково-технічна, дослідно-конструкторська та технологічна кооперація між державами (обмін досвідом, взаємна розробка, виготовлення, модернізація та ремонт озброєння, спільне проведення робіт з утилізації непридатного для використання озброєння та військової техніки, уніфікація та стандартизація озброєння та військової техніки тощо);

офсетна діяльність.

Список використаної літератури

1. Про заходи щодо вдосконалення військово-технічного співробітництва України з іноземними державам: Указ Президента України від 21.04.1999. № 422/99.

2. Про національну безпеку України: Закон України від 21.06.2018 № 2469- VIII. Дата оновлення: 24.10.2020.

3. Бєлєвцева В. В. Державний суверенітет, його ознаки та властивості. Підприємництво, господарство і право. - № 10. -2009. - С. 7-10.

4. Хватай оружие. Кого и чем вооружает Украина на $1 млрд.

5. Trends in International Arms Transfers, 2019.

Размещено на Allbest.ru