Удосконалення законодавства України у сфері оборони: політичний і професійний аспекти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державна наукова установа «Інститут інформації, безпеки і права

Національної академії правових наук України»

Удосконалення законодавства України у сфері оборони: політичний і професійний аспекти

Ігор Корж

доктор юридичних наук, старший науковий

співробітник, завідувач Наукової лабораторії

Відповідно до положень статті 17 Конституції України, «Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу» [1]. А відповідно до статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» «Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України» [2]. Зазначене свідчить, що кожен українець, громадянин свої країни, має право і зобов'язаний турбуватися про її оборону, законодавче та матеріальне забезпечення функціонування її військових формувань, добиватися належного соціального і правового захисту захисників Вітчизни, вимагати умілого і професійного керування військовими формуваннями як в мирний час, так і в умовах бойової обстановки.

Як захисник Вітчизни, який віддав не один десяток років її служінню, приймав участь у становленні та розвитку сектору безпеки і оборони, хочу звернути увагу на наступні недоліки як правового, так і організаційного характеру державного управління згаданим сектором.

По-перше, вже не один рік мовиться про те, що проходження військової служби, як різновиду праці (п.6 ст.92 Конституції України) [1], як державної служби особливого характеру (ч.1 ст.2) [2], має регулюватися законом, а не підзаконними актами, якими є різного виду положення про проходження військової служби у відповідному військовому формуванні. Врегульовано ж на сьогодні законом питання соціального та правового захисту військовослужбовців, їхнього пенсійного забезпечення, що і передбачено положенням ст.92 Конституції України. Крім того, з 2015 року в Україні діє Закон України «Про Національну поліцію» [3], яким регулюється проходження поліцейської служби. Тобто, в Україні є прецеденти законодавчого регулювання того, чи іншого виду діяльності як того вимагає Конституція України. Немає одного - політичної волі і бажання.

По-друге, як показала практика сьогодення в умовах агресії Російської Федерації проти України, значним негативом є відсутність в системі судоустрою військових судів, що підтверджується так званою «справою С. Колмогорова», який 9 вересня 2014 року застосував зброю на блок-посту щодо автомобіля, який був керований особою, що не виконував законні вимоги про зупинку. Приморським судом Маріуполя воїн, який чітко виконував свій військовий обов'язок, цивільними суддями був засуджений до 13 років позбавлення волі за нібито перевищення службових обов'язків і навмисне вбивство жінки, яка знаходилася в автомобілі з водієм. Фактично утворена правова колізія в системі військової юстиції, оскільки військова прокуратура, як орган звинувачення, залишився в системі прокуратури України, а військові суди ліквідовані. Тому нагальним є реанімація військових судів, оскільки можна стверджувати, що їх ліквідація була вчинена не в національних інтересах.

По-третє, потребує законодавчого врегулювання питання реального впровадження принципу політичної нейтральності в діяльності суб'єктів сектору безпеки і оборони. Аналіз законодавства, що регулює функціонування суб'єктів сектору безпеки і оборони, насамперед зі статусом військового формування, показує, що незважаючи на наявність у законах положень про недопущення діяльності партій в них, дотримання політичної нейтральності особового складу, нинішні політики найшли обхідні шляхи, щоб повернути діяльність цих формувань в лоно своїх партійних інтересів. Для прикладу: у такому військовому формуванні як СБУ, на посаді з передбаченим званням генерал-армії, з лютого по вересень 2005 року обіймав посаду Голови цивільний політик О. В. Турчинов; з січня 2009 по січень 2012 рр. першим заступником, а згодом Головою СБУ перебував цивільний політик В. І. Хорошковський, який зробив карколомну військову кар'єру, отримавши відразу військове звання генерала армії; нинішній Голова СБУ Баканов Г. І. - короткостроковий політик, а точніше бізнесмен, який до призначення на згадану посаду не мав практичного досвіду у сфері безпеки; в соціальних мережах фігурує інформація, що нинішній Президент України пропонував переслідуваному в кримінальному відношенні активісту С. Стерненку очолити Управління СБУ в

Одесі, пояснюючи це «кадровим голодом» [4]. Це налаштовує на відповідні критичні роздуми і не сприйняття такого підходу.

Зазначене вказує, що всупереч вимог законодавства в Україні відбувається латентна політизація військових формувань, так само як і правоохоронних органів. Про зазначене свідчать прояви негативних фактів у діяльності зазначених державних органів. І єдиним виходом з даної ситуації вбачається запровадження в законах, що регулюють діяльність суб'єктів сектору безпеки і оборони професійно-кваліфікаційні вимоги щодо їхнього керівного складу. А то маємо парадоксальну ситуацію - для всіх посад передбачені інструкцією відповідні професійно-кваліфікаційні вимоги, а для керівництва органу - ні.

По-четверте, з попередньою проблемою тісно переплітається проблема щодо кадрового, службового зростання особового складу. Ні для кого не є секретом, що до цього часу в даній царині діє рудимент «радянщини» - зростання по службовим східцям через дію принципу «близького знайомства», належності до «команди», прихильності, протеже тощо. А в умовах незалежності України набув певної ваги і новий принцип - завдяки «політичному сприянню» та просто «купівля посад». Чого лише коштує кричущий факт кар'єрного зростання генерал-лейтенанта П. Литвина, молодшого брата політика В. Литвина, завдяки перебування того на посаді глави адміністрації Президента, а потім на посаді Голови ВР України. Його істинна професійність як військового проявилось у 2014 році, коли ним були кинуті напризволяще підпорядковані йому підрозділи сектору «Д» (Іловайська подія) [5] під час обстрілу ворогом позицій захисників.

Для мінімізації прояву даного негативу, доцільно згадати військову історію, коли у військових підрозділах і частинах діяли офіцерські зібрання, на яких розглядалися як справи позитивного напряму, так і негативного. Але в радянську епоху цей інститут був формалізований і фактично не набув належного значення. Є доцільність в законодавчому відродженні зазначеного інституту, через який, шляхом латентного (анонімного) опитування думки членів колективу, вирішувати питання надання рекомендацій відповідній комісії (військовій раді), насамперед, щодо призначення особового складу на вищі посади. Просуватися по службі мають підготовлені, авторитетні, умілі співробітники і військовослужбовці, на яких в екстремальних умовах мають покладати відповідну надію, очікування та підтримку його підлеглі, вірити своєму командирові і довіряти йому. Саме в бойових умовах проявляється командирська сутність військового, його уміння керувати ввіреними йому частинами і підрозділами, а тому просувати по службі потрібно тих, хто користується довірою і підтримкою в колективі.

І наступне, реалізація зазначених у цій доповіді рекомендацій щодо удосконалення чинного законодавства, що регулює функціонування суб'єктів сектору безпеки і оборони, можливе за умови широкого залучення законодавцем громадянського суспільства, а не ігнорувати його чи ухилятися від контактування з ним, як це мало місце з екс-міністром соціальної політики А. О. Ревою при вирішенні питання пенсійного забезпечення особового складу сектору безпеки і оборони. Це не красить таких топ-чиновників в очах громадськості і викликає лише не сприйняття їх, як представників публічної влади, обраної народом.

Необхідно зазначити, що і нинішні законодавці не горять бажанням працювати в тісному контакті з представниками громадянського суспільства, насамперед з тими з них, хто має чи мав відношення і до сектору безпеки і оборони і практичний досвід. Підтвердженням цього є ігнорування пропозицій громадських інституцій щодо участі їхніх представників у доопрацюванні проекту Закону про парламентський контроль за дотриманням вимог Конституції та законів України щодо забезпечення національної безпеки в діяльності спеціальних служб та правоохоронних органів від 29.08.2019 р. № 1204, який був напрацьований за участі доповідача цих тез ще в парламенті попереднього скликання. Аналогічна ситуація склалася щодо проекту Закону про внесення змін до Закону України «Про Службу безпеки України» щодо удосконалення організаційно-правових засад діяльності Служби безпеки України від 26.10.2020 р. № 3196-д. Над подібними проектами доповідач працював у 4-5 робочих групах разом з представниками європейської спільноти протягом 5-8 років.

Зазначене відбувається на тлі проголошення Україною реалізації євроінтеграційних процесів та здійснюваних в Україні реформ. Доцільно нагади, що Резолюція ПАРЄ 1121 (1997) «Про інструменти участі громадян у представницькій демократії» та Резолюція ПАРЄ 1154 (1998) «Демократичне функціонування національних парламентів» [6, с. 85] наголошують, що дієвість демократії залежить від активного внеску всіх громадян. їх участь у політичному житті та співробітництво в межах політичних інституцій є вирішальним фактором налагодженого функціонування демократичних інституцій (установ). Тому ПАРЄ звернула увагу на необхідність більш широкої участі громадян у прийнятті політичних рішень.

З огляду на зазначене, доцільно висловити надію, що у законотворців зміниться підхід до законотворчого процесу і згадані проблемні питання знайдуть своє вирішення за активної участі громадянського суспільства.

військова служба законодавство

Список використаної літератури

1. Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 р. №2 254к/96-ВР / Верховна Рада України. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141.

2. Про військовий обов'язок і військову службу: Закон України від 25 березня 1992 р. № 2232-ХІІ / Верховна Рада України.

3. Про Національну поліцію: Закон України від 2 липня 2015 р. № 580^Ш / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/580-19#Text (дата звернення: 22.04.2021).

4. Богдан підтвердив, що Зеленський пропонував Стерненку очолити Одеське управління СБУ URL: https://espreso.tv/bogdan-pidtverdiv-shcho-zelenskiy- proponuvav-stemenku-ocholiti-sbu-v-odesi (дата звернення: 22.04.2021).

5. Сектор Д. Вікіпедія. URL: https://uk.wikipedm.org/wiki/%D0%A1%

D0%B5%D0%BA%D1%82%D0%BE%D1%80 _%Ю0%94 (дата звернення: 22.04.2021).

6. Корж І. Ф. Правова безпека сфери доступу громадян до управління державним справами. URL: http://ippi.org.ua/sites/default/files/12_13.pdf (дата звернення: 22.04.2021).

Размещено на Allbest.ru