Дискусійні аспекти належної урегульованості у правовому полі сектору безпеки і оборони України (воєнної організації держави)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дискусійні аспекти належної урегульованості у правовому полі сектору безпеки і оборони України (воєнної організації держави)

Олександр Бучковський

Курсант 3 курсу Київського факультету Національної академії Національної гвардії України

В умовах постійного існуючих для нашої країни загроз, які у будь- який час можуть перерости у повномасштабний воєнний конфлікт, забезпечення воєнної безпеки і оборони України є найбільш актуальною сучасною проблемою. Це обумовлює необхідність пошуку ефективних шляхів та механізмів для своєчасного запобігання і нейтралізації наявних та потенційних воєнних загроз та підтримання оборонного потенціалу держави на рівні, який гарантуватиме належну її воєнну безпеку.

Як відомо, базовим нормативно-правовим актом, що регулює функціонування сектору безпеки і оборони, є Закон України «Про національну безпеку України» [1], який, зокрема, визначає і розмежовує повноваження державних органів у сферах національної безпеки і оборони, а також визначає серед фундаментальних національних інтересів, - перспективу здобуття членства в ЄС і НАТО. Разом з тим, як попередня [2], так і чинна редакція Закону про НБУ не у повній мірі регулює належне функціонування сектору безпеки і оборони України.

Зокрема, на погляд ряду науковців, чинна редакція «грішить» штучно обмеженим переліком суб'єктів сектору безпеки і оборони, і, головне, відсутністю прописаного механізму взаємодії між відповідними суб'єктами.

Отже, як вбачається, сектор безпеки і оборони у правовому полі не урегульований належним чином, що зумовлює чисельні прогалини та неузгодженості при спробі врегулювати відповідне коло суспільних відносин. На сьогодні не досягнуто єдиного розуміння, щодо моделі, складу, функцій, завдань та взаємодії його складових. У стані дослідження знаходяться методологічні та правові підходи щодо обґрунтування та удосконалення цих категорій. Потребують поглибленого аналізу недоліки системи державного управління сектором безпеки і оборони.

Правові проблеми у секторі безпеки і оборони України є важливою темою для обговорення, тому що про неї писали відомі вчені, в поглядах яких багато єдності, але більшість наукових праць лише констатує певні фактичні недоліки та не містить алгоритмів конкретного розв'язання правових проблем у функціонуванні сектору безпеки і оборони України.

Таким чином, необхідно хоча б концептуально проаналізувати відповідну організаційно-правову проблематику та здійснити пошук ефективних шляхів для їх подолання, удосконалення заходів щодо забезпечення безпеки і оборони держави та готовності до відбиття потенційної агресії. воєнна безпека оборонний потенціал

Ряд питань зазначеної проблеми вже було досліджено публікаціях: О. С. Бодрука, М. Ф. Єжеєва, В. П. Пилипишина, В. В Циганова, С. П. Понамарьова, А. І. Семенченкова, І. М. Дороніна, Ф. В. Саганюка, М. М. Лобко, Г. А. Гончаренкова, В. О. Антонова, О. В. Кривенка та інших. Проте, на даний час не існує комплексного та узагальнюючого дослідження заявленої проблематики.

Ф. В. Саганюк і М. М. Лобко вважають, що для вирішення окресленої проблеми необхідно, насамперед, вдосконалити понятійно-категоріальний апарат, тобто, мати взаємозалежні поняття, що необхідні як для теоретичного пізнання правової природи державних явищ і процесів безпеки і оборони України та законодавчого їх закріплення у якості складової підсистеми системи національної безпеки, так і ефективного стратегічного керівництва сектором безпеки і оборони, чіткого визначення його завдань, порядку взаємодії з іншими державними, парадержавними та недержавними інститутами [3, с. 44-45].

Що ж стосується системи державного управління та його складових «галузевих» елементів, доцільно було б проаналізувати відповідний досвід провідних країн світу з врегулювання структур, аналогічних нашому сектору безпеки та оборони.

Так, законодавство США досить детально регламентує повноваження і функції органів державної влади у секторі безпеки і оборони, посадові обов'язки їх керівників і кваліфікаційні вимоги до претендентів відповідної посади (зокрема, щодо обіймання посад Міністра оборони, Голови Об'єднаного комітету начальників штабів тощо). У той же час, у законодавстві США відсутнє визначення як терміну «національна безпека», так і сфер, що вона охоплює. Що ж стосується окремих аспектів компетенції, то відповідні посадові особи сектору безпеки і оборони уповноважені, зокрема, регулярно здійснювати відбір і складати переліки критично важливих технологій, які можуть використовуватися у процесі розробки науково-технічної та фінансової політики розвитку озброєнь. Також до структури зазначеного сектору законодавчо віднесені численні «тематичні» урядові організації, організації представників промисловості, банківського сектору, наукових установ. І ця досить потужна та розгалужена структура підсилена традиційною американською управлінською мобільністю та гнучкістю [4, с. 134; 5, с. 14-15].

Не підлягає доказуванню аксіома, що, виходячи із досвіду міжнародних відносин, переважна більшість держав для забезпечення своєї безпеки і оборони: а) створюють власні потужні оборонні можливості; б) об'єднуються у воєнні союзи. І, безумовно, членство України в НАТО, як запорука безпеки держави, в умовах від- крито-латентної агресії Російської Федерації та наявності інших галузевих та регіональних безпекових загроз, - є пріоритетом державної політики. Реалізація цього стратегічного плану залежить від здатності довести членам Альянсу нагальність і перевагу такого рішення.

Сидоренко О. О. вважає, що проблема належного функціонування сектору безпеки і оборони України криється не тільки в «управлінському аспекті». Докорінної перебудови повинна зазнати і правова система держави. Проекти трансформацій окремих елементів правової системи України присутні і в програмах політичних партій, програмних документах численних Урядів України. Однак жодна з цих програм не була реалізована з різних підстав або їх сукупності: за браком бажання, ресурсів, часу, політичної кон'юктури, протидії окремих прошарків суспільства, складності прийняття законодавчих рішень тощо. Разом з тим, причина, як вбачається, криється і у відсутності системного, наукового підходу до цієї проблеми, сприйняття надскладної системи як простого набору законів і підзаконних актів, якими можна довільно маніпулювати, не передбачаючи віддалених наслідків [6].

В основу реформування сектору безпеки і оборони, безумовно, необхідно покласти загальноприйняті в європейській практиці принципи: верховенство права, деполітизацію, децентралізацію, підзвітність і прозорість у роботі, тісну співпрацю з громадскістю, професійну підготовку персоналу, оптимізацію структури.

Досліджуючи проблеми, що пов'язані з розробкою, формуванням та реалізацією оборонної політики України, варто звернути увагу на внутрішні умови, які суттєво обмежують її спроможності щодо захисту своїх національних інтересів. До таких науковці традиційно відносять:

• незбалансованість і незавершеність системних реформ, у тому числі і у секторі безпеки та оборони;

• складне економічне становище, високий рівень злочинності, у тому числі організованої;

• корупція, високий рівень бідності населення, безробіття;

• недостатньо високий рівень обороноздатності держави, боєздатності Збройних Сил України, інших військових формувань [7, с. 27-28].

Нагальними завданнями політики національної безпеки і оборони має стати захист таких життєво важливих інтересів України:

• утвердження конституційних прав і свобод людини і громадянина, створення умов для вільного розвитку людини, реалізації її творчого потенціалу через різноманіття форм суспільної організації;

• захист державного суверенітету України, її територіальної цілісності, недоторканності державного кордону;

• створення конкурентоспроможної, соціально-орієнтовної економіки та забезпечення підвищення рівня життя і добробуту населення;

• гарантування безпечних умов життєдіяльності населення, захисту і відновлення навколишнього природного середовища;

• збереження і розвиток духовних і культурних цінностей українського суспільства, зміцнення його ідентичності на засадах етнокультурної різноманітності [8, с. 6-7].

Отже, у дослідженні викладено сучасне розуміння окремих організаційно-правових засад функціонування сектору безпеки і оборони України. Доведено, що відносини, пов'язані з державним регулюванням сектору безпеки і оборони, є комплексними, оскільки виникають між суб'єктами публічної влади, регламентуються адміністративно-правими нормами і мають управлінський, правоохоронний та публічно-сервісний характер. Організаційно-правові основи функціонування сектору безпеки і оборони об'єктивно реалізуються як форма державної політики та реальних дій держави, спрямованих на забезпечення національної безпеки, визначення політичних, соціальних, правових та фінансово-економічних основ діяльності суб'єктів сектору безпеки і оборони.

Список використаної літератури:

1. Про національну безпеку України: Закон України від 21 червня 2018 року № 2469^Ш (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2018, № 31, ст.241).

2. Про основи національної безпеки України: Закон України від 19 червня 2003року № 964-^ (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003.- № 39, ст.351).

3. Погляди щодо вдосконалення системи стратегічного планування у секторі безпеки і оборони України / Ф. В. Саганюк, М. М. Лобко, О. В. Устименко // Збірник наукових праць Центру воєнно-стратегічних досліджень Національного університету оборони України імені Івана Черняховського. - 2015. - № 3. - С. 4347.

4. Бодрука О. С., Єжеєв М. Ф. Проблемні питання імплементації нової моделі сектору безпеки для України / Стратегічна панорама. - 2009. - №1. - С. 132-138.

5. Кузьмук О. І. Від воєнної організації до сектора безпеки і оборони України / Наука і оборона. - 2012 - № 4.- С.12-21.

6. Сидоренко О. О. Правова система України в контексті глобалізації. Теорія і практика правознавства. - 2016. - Вип.1. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/йрр_2016_1_6. - Заголовок з екрану.

7. Величко О. Ф., Затинайко О. І., Скурський П. П. Критичні технології як національний пріоритет у забезпеченні обороноздатності держави / Наука і оборона. - 2011, № 4. - С.23-30.

8. Тимошенко Р. І., Лобко М. М., Бочарніков В. П., Свєшніков С. В. Погляди на планування розвитку в секторі безпеки та оборони України // Наука і оборона. - 2016. - № 3. - С. 3-9.

Размещено на Allbest.ru