Поняття і зміст цифрового суверенітету держави в сучасному праві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Поняття і зміст цифрового суверенітету держави в сучасному праві

Нагнибіда А.В.

студент Хмельницького університету управління та права імені Леоніда Юзькова

В сучасному світі, в період цифровізації, де технології все більше набувають популярності та розвиваються з космічною швидкістю, державі дуже важливо забезпечити незалежність та самостійність інформаційного поля. Вільний обмін цифровими даними, їх вільний обіг та поширення з допомогою мережі Інтернет зумовлює потребу в конфіденційності та захисті такої інформації. Надто важливим з точки зору національної безпеки є захист інформаційного поля. Для України, як країни на території якої тривають активні військові дії, це питання набуває особливого значення. Саме тому сьогодні все більш вагомою та актуальною стає концепція інформаційного (цифрового) суверенітету держави.

Серед великої кількості літератури та різних джерел, зокрема зарубіжних, найбільш загальне визначення цифрового суверенітету наступне: "цифровий суверенітет є ключовою ідеєю епохи Інтернету - ідея, що сторони повинні мати суверенітет над своїми цифровими даними" [1]. Як бачимо при цьому не розкривається сутність цього поняття та його властивості. Тому для його розуміння, розглянемо перш за все поняття суверенітету держави. Як відомо, поняття суверенітету досить широке і існує досить багато визначень цього поняття. Суть їх загалом полягає в незалежності та самостійності держави у прийнятті будь-яких рішень, без стороннього впливу, натиску та примусу. Згідно поширеного академічного визначення "суверенітет держави - її незалежність і самостійність у здійсненні внутрішньої та зовнішньої політики" [2]. Наведене типове визначення суверенітету, пов'язане швидше з окресленням меж суверенітету, як правило, кордонами держав, певними географічними параметрами та владою. Однак, розгляду якщо говорити про суверенітет інформаційний, то слід зазначити, що сучасні технології поширення інформації, потужні інформаційні обміни в рамках уже сформованого глобального інформаційного простору сьогодні значною мірою нівелюють територіально-географічні особливості суверенітету як такого [3].

В електронних західних джерелах визначення цифрового суверенітету розглядається як здатність контролювати свою власну цифрову долю - дані, апаратне та програмне забезпечення, на які ви покладаєтесь і які створюєте." [4], На перший погляд, термін "суверенітет" над частинами Інтернету може здатися абсолютно недоречним. Адже однією з передумов визнання суверенітету держави в міжнародному праві є здійснення влади над територією. Ендрю Вудс обґрунтовує своє визначення "суверенітету даних" на трьох основних елементах державного суверенітету: "має верховний контроль над всією територією країни та незалежний від інших суверенів". Протиріччя між поняттям "цифровий суверенітет" та територіальною основою суверенітету зникає, коли ми усвідомлюємо, що для здійснення контролю над будь-якою територією все більше необхідно здійснювати контроль за онлайн-діяльністю, доступною на цій території. Це розуміння поєднує місце і кіберпростір [5].

Таким чином, співвідношення "традиційного" поняття суверенітету та цифрового суверенітету уже на перший погляд містить певне протиріччя. Якщо суверенітет держави має справу з географічними кордонами країни, її територією, то інформаційний суверенітет, який за своїм змістом є складовою поняття суверенітету є у цьому розумінні більш широким поняттям, яке не обмежене межами території країни. Адже цифровий суверенітет передусім пов'язаний зі здатністю держави та її правом визначати зміст інформації, передусім в кіберпросторір, незалежно від місця знаходження такої інформації - в межах країни чи поза її межами.

Слід відмітити, що у законодавстві України існує легальне нормативне визначення інформаційного суверенітету. Відповідно до Закону України "Національну програму інформатизації", інформаційний суверенітет держави - здатність держави контролювати і регулювати потоки інформації з-поза меж держави з метою додержання законів України, прав і свобод громадян, гарантування національної безпеки держави" [6]. Інших визначень в чинному законодавстві даного поняття немає як і більш детальних норм щодо засобів та способів контролю держави за вказаними інформаційними потоками.

Разом з тим у свій час у Верховній Раді України було зареєстровано законопроект "Про інформаційний суверенітет та інформаційну безпеку України" відповідно до якого інформаційний суверенітет визначався як "право держави на формування і здійснення національної інформаційної політики відповідно до Конституції і законодавства України, міжнародного права в національному інформаційному просторі України" [7]. Перш ніж продовжити, варто сказати, що Державна інформаційна політика України визначається як сукупність основних напрямів і способів діяльності держави по одержанню, використанню, поширенню та зберіганню інформації.

Порівняння цих двох дефініцій дозволяє визначити відмінності між ними. Отже, як бачимо в першому визначені вжита конструкція "котролювати і регулювати потоки інформації з-поза меж держави", тобто це означає, що держава пов'язує інформаційний суверенітет з виключним правом здійснювати контроль та правове регулювання за інформаційним простором загалом та інформацією, яка поступає в країну з-поза її меж. В той час як визначення із законопроекту показує нам, що інформаційний суверенітет це "право держави на формування і здійснення національної інформаційної політики". У цьому визначені не вказано якої саме інформації, а тому можна зробити припущення, що всієї: як тієї, що надходить в країну з-поза меж, так і "внутрішньої". На наш погляд, друга дефініція у цьому контексті є більш сучасно-орієнтованою, тому що кожного дня через державу проходить неймовірно велика кількість інформації, а особливо всередині держави для якої потрібен захист та конфіденційне збереження. Крім того, сучасні реалії свідчать, що з точки зору національної безпеки, надзвичайно важливо контролювати обидва напрями руху інформації і з-поза меж країни, і в середині країни. Адже факти існування та викриття ботоферм в середині країни, з допомогою яких держави агресори дезінформують український народ є непоодинокими. Так, нещодавно Служба безпеки України викрила чергову ботоферму, яка діяла на користь російських спецслужб. Під час обшуків за адресами перебування організаторів протиправної діяльності в Херсонській області правоохоронці виявили понад 3 тисячі сім-кар- ток, а також комп'ютерну техніку з підтвердженнями незаконних дій [8]. Як бачимо, у цьому випадку дезінформування здійснювалось в середині країни і таким чином підривались основи державної політики у сфері безпеки громадян та громадського порядку.

Слід також додати, що на відміну від чинного закону, зазначеним проектом Закону передбачалися напрями здійснення інформаційного суверенітету, які включають:

- законодавче визначення та забезпечення державою стратегічних напрямів розвитку і захисту національного інформаційного простору, цілісної державної інформаційної політики;

- визначення норм, засад і меж діяльності зарубіжних та міжнародних суб'єктів в національному інформаційному просторі України;

- формування та захист інтересів України в світовому інформаційному просторі, міжнародних інформаційних відносинах; гарантування інформаційної безпеки України.

Як бачимо проект Закону більш детально підходив до питання регулювання та здійснення інформаційного суверенітету.

Як підсумок зазначимо, що на сьогодні на наш погляд концепція цифрового (інформаційного) суверенітету набуває надзвичайно важливого значення. З невідомих причин, наразі це питання не регулюється належними чином на рівні нормативно-правових актів. Разом з тим, видається, що таке регулювання в умовах збройної агресії на території України потрібне та держава повинна визначати легальні напрями і форми контролю інформації, аж до обмеження окремих інформаційних прав, з метою забезпечення суспільної безпеки та стабільності країни та східноєвропейського регіону загалом. суверенітет цифровий інформаційний

Список використаних джерел