Системи розпізнавання облич: приватність проти безпеки

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

НТУУ «КПІ ім. Ігоря Сікорського»

Системи розпізнавання облич: приватність проти безпеки

Чорнобай Е.О., студентка

Науковий керівник: к.т.н.,

доцент, с.н.с. Фурашев В.М.

В епоху цифрової інформації, коли майже у кожного є смартфон, який можна розблокувати за допомогою відбитка пальця чи власного обличчя, коли будь-яку інформацію можна знайти в мережі Internet за лічені секунди, коли твоє фото чи відео може побачити будь-хто з будь-якого куточка планети, мало хто розуміє, яку небезпеку може становити таке повсюдне використання цифрових технологій.

З-поміж усієї різноманітності гаджетів та систем є такі, що призначені для виявлення та розпізнавання людей за допомогою фото- чи відеофіксації їх зображень спеціально обладнаними для цього камерами з інтегрованими до них системами розпізнавання облич (далі - СРО). Теоретичне призначення СРО - протидія злочинності та підтримка громадської безпеки, однак у «погоні» за нею держави можуть серйозно зловживати своїми технічними та технологічними можливостями, нехтуючи нерозривно пов'язаними із головними цінностями концепції прав людини правами людей на конфіденційність та приватність.

В Україні особливо актуальними є питання, пов'язані із застосуванням СРО, в рамках запуску програми «Безпечне місто» у низці міст України за підтримки Міністерства внутрішніх справ України. На центральних площах та вулицях міст, на перехрестях та в метро встановлюються камери з функцією розпізнавання номерних знаків автомобілів, безконтактного розпізнавання облич, статі та навіть температурного скринінгу [1].

Призначення цих систем полягає у підтримці правопорядку та безпеки на вулицях міст України, протидії злочинності та розшуку порушників законодавства, визначенні місць масового скупчення людей, зокрема під час масових заворушень. Однак законність застосування СРО залишається під великим питанням, а інтеграція СРО в наявні системи спостереження створює серйозний ризик для конфіденційності і захисту персональних даних людини, а також для інших фундаментальних прав, оскільки використання цих технологій не завжди передбачає усвідомлення або співпрацю осіб, чиї персональні, зокрема, біометричні дані обробляються. Крім того, така неусвідомленість може перерости у грубі порушення фундаментальних прав людини за умови відсутності належного правового регулювання та механізмів контролю у сфері застосування таких СРО.

В Україні відеокамери, обладнані СРО, використовуються переважно органами місцевого самоврядування та комунальними підприємствами. Однак наразі у місцевої влади відсутні правові підстави для встановлення подібних комплексів відеоспостереження, не кажучи вже про інтеграцію до них СРО. Керуючись статтею 38 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», органи місцевого самоврядування намагаються виправдати застосування таких систем, однак вказана стаття не надає право місцевій владі використовувати зазначені техніко-технологічні засоби для нагляду за населенням. Більш того, жоден чинний нормативно-правовий акт комплексно не регламентує ані законне застосування таких систем відеоспостереження, ані, тим паче, збір, обробку, зберігання та використання даних, отриманих за допомогою СРО.

Законодавством України гарантовано дотримання права людини на невтручання в її особисте життя, окрім окреслених законодавством випадків. Водночас якщо за допомогою відеозапису можна прямо або опосередковано ідентифікувати особу, то він завжди є носієм персональних даних.

Зокрема, статтею 32 Конституції заборонено «збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом» [2]. Стаття 307 Цивільного кодексу України вказує на те, що знімання фізичної особи на відеоплівку, в тому числі таємне, без згоди особи може бути проведене лише у випадках, встановлених законом [3]. А Закон України «Про захист персональних даних» (далі - Закон) зобов'язує володільців і розпорядників персональних даних забезпечити їх надійний захист від незаконного доступу, обробки, втрати та знищення таких даних [4].

За даними Звіту Асоціації УМПДПЛ «(Майже) старший брат стежить за тобою: відеоспостереження за дотриманням публічного порядку в Україні» (далі - Звіт), майже всі суб'єкти, які використовують системи відеоспостереження, всупереч усталеній практиці, зокрема Європейського суду з прав людини, не вважають зображення особи (обличчя, силуету) персональними даними, бо це прямо не передбачено Законом [5]. Враховуючи зазначену проблему, належний захист отриманої інформації в системах відеоспостереження майже не здійснюється, а відтак ризики неправомірного доступу, обробки та розпорядження такими даними значно зростають. правовий конфіденційність розпізнавання обличчя

Окрім того, законодавством чітко не визначено, як довго мають зберігатися такі відеозаписи в системах, внаслідок чого, згідно з даними Звіту, строки зберігання записаної на відео інформації залежать від обсягу пам'яті накопичувачів. Тобто, найстаріші відео- записи видаляються лише тоді, коли закінчується місце на тому чи іншому накопичувачі, що призводить до виникнення «мінливих» строків зберігання, оскільки записані за одиницю часу обсяги відеофайлів не є сталими і залежать від освітлення, динаміки подій, пори року і виходу з ладу окремих відеокамер тощо [5].

А що ж з головною метою застосування СРО - використання отриманих відеозаписів як доказів у рамках кримінального провадження? З аналізу судових рішень, розміщених в Єдиному реєстрі судових рішень, вбачається, що у разі долучення до матеріалів справи відеозаписів з відеокамер, обладнаних СРО, як доказів, суди визнають їх належними та допустимими і в подальшому керуються ними для постановлення вироків у справах. З означеним не можна погодитися з огляду на те, що, як зазначено вище, застосування СРО органами місцевої влади не має законодавчих підстав, а відтак вся інформація, отримана у такий спосіб, не може бути такою, що отримана в межах і у спосіб, передбачений законом. Окрім того, всі інші докази, здобуті на основі інформації, отриманої не в законний спосіб, будуть визнані також недопустимими, відповідно до концепції «плодів отруйного дерева».

Варто зазначити, що в Україні вже були спроби законодавчого врегулювання застосування відеокамер, обладнаних СРО. Зокрема, у 2019 році на розгляд Верховної Ради України вносився проект Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо систем моніторингу стану безпеки», відповідно до якого доступ до інформації (даних) комплексів безпеки в межах своєї компетенції мали б сили безпеки, органи державної влади та місцевого самоврядування, крім результатів ідентифікації (розпізнавання) номерних знаків транспортних засобів та облич осіб, доступ до яких надавався виключно силам безпеки [6]. Однак в подальшому законопроект було відкликано.

У той час як в Україні, під гаслом підтримки безпеки та забезпечення правопорядку у суспільстві лише впроваджуються СРО, Європейський Союз закликав утриматися від використання СРО в громадських місцях органами поліцейського правопорядку, а також збереження у відповідних базах біометричної інформації, отриманої за допомогою таких СРО, з метою запобігання зловживанням ними силовими структурами, захисту фундаментальних прав людей на гідність, приватність, свободу пересування, нівелювання потенційних ризиків дискримінації тощо [7].

Підсумовуючи, слід зазначити, що застосування СРО в Україні наразі порушує всі існуючі законодавчі норми. Комплексне правове регулювання вказаної сфери наразі відсутнє, не існує єдиного підходу до застосування таких систем та контролю використання отриманої за їх допомогою інформації, а відтак фактично всі системи відеоспостереження перебувають поза законодавчою площиною регулювання, не гарантуючи безпеку, а навпаки, знищуючи її.

Відтак, Україна має два шляхи розв'язання описаної проблеми, зокрема або використати досвід Європейського Союзу, відмовившись від використання СРО в громадських місцях та зберігання отриманої за їх допомогою інформації, або ж комплексно врегулювати вказану сферу в законодавчій площині, зокрема:

• розробити та деталізувати законодавче підґрунтя функціонування СРО з урахуванням міжнародного досвіду та практики ЄСПЛ;

• передбачити в Законі України «Про захист персональних даних» або у проекті його нової редакції, робота над яким зараз ведеться, що зображення обличчя особи є її «чутливими» персональними даними;

• запобігти можливим ризикам, пов'язаним із зловживанням отриманою інформацією державними структурами, зокрема шляхом здійснення парламентського контролю вказаної сфери;

• запобігти використанню отриманої за допомогою СРО інформації як доказів у кримінальному судочинстві до моменту законодавчого врегулювання вказаної сфери та встановлення прямої вказівки на можливість застосування таких систем як належних та допустимих доказів у законодавстві;

• всіляко інформувати населення про використання відео- камер з функціями СРО, зокрема шляхом розміщення відповідних інформаційних повідомлень та таблиць, запуску онлайн-карти місць розташування таких відеокамер тощо.

Список використаної літератури

1. Чи легально встановлювати на міських вулицях камери із системою розпізнавання облич? // Аналітика Центру демократії та верховенства права [Веб-сайт].

2. Конституція України: Закон України від 28.06.1996 р. №254к/96- ВР (зі змінами та доповненнями) // Голос України, 13.07.1996 р. №128;

3. Цивільний кодекс України: Закон України №435-IV від 16.01.2003 // Голос України, 12.03.2003 р. №45;

4. Про захист персональних даних: Закон України № 2297-VI від 01.06.2010 (зі хмінами і доповненнями) // Урядовий кур'єр, 07.07.2010 р. №122;

5. (Майже) Старший Брат стежить за тобою: відеоспостереження за дотриманням публічного порядку в Україні. Звіт. // Упор. М. Каменєв та С. Золотар. - К.: Асоціація УМДПЛ, 2019. 76 с.

6. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо систем моніторингу стану безпеки: Проект Закону №10120 від 01.03.2019.

7. Report on artificial intelligence in criminal law and its use by the police and judicial authorities in criminal matters: European Parliament Report №2020/2016(INI).

Размещено на allbest.ru