Роль референдуму 1 грудня 1991 року в становленні політичної системи України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Роль референдуму 1 грудня 1991 року в становленні політичної системи України

Дмитро Філіпенко¹

У статті проаналізовано роль референдуму 1 грудня 1991 р. в становленні політичної системи України в контексті системного підходу. Доведено, що його ініціювання було зумовлено рядом інтросоцієтальних та екстрасоціетальних вимог. Проведення референдуму на підтримку незалежності стало комплексною системною відповіддю на системні виклики і дозволило вирішити цілий комплекс проблем існування і подальшого розвитку політичної системи незалежної України.

Ключові слова: референдум про незалежність, політична система України, системний підхід, розпад СРСР.

The Role of December 1, 1991 Referendum in the Formation of the Political System of Ukraine

As the practice of referendum has considerable potential for legitimizing power, it is an integral part of the functioning of many political systems. This article applies a systematic approach in order to analyze this practice comprehensively and to examine the referendum processes in their integrity and interconnection.

The formation of a new political system is considered as a synthesis of two components: the internal self-awareness of the identity of the political system itself and its separation from the external environment, the recognition of the system as the environment. The author of the article (using D. Easton's reasoning) interprets it as the whole divided into two parts: internal - in society, and external - between the political system and other political systems (societies): the intra-society and extrasociety external environment of the political system. These components (self-awareness and outward recognition) are shown to be crucial in the process of the development of the political system in the independent Ukraine. This is confirmed by the December 1, 1991 Referendum.

The author analyzes the role of the aforementioned referendum in the formation of Ukraine's political system in the context of a systematic approach. He argues that the referendum was initiated due to a number of intra-society and extra-society requirements. Holding a referendum in support of independence became a comprehensive systemic response to systemic challenges and allowed to solve a whole set of problems of existence and further development of a political system of the independent Ukraine.

Keywords: referendum on independence, political system of Ukraine, systemic approach, collapse of the USSR.

Постановка наукової проблеми та її значення

референдум політичний незалежність україна

Інститут референдуму є складовою функціонування багатьох політичних систем. Проте, звернення до народного волевиявлення не означає визнання автоматично ані демократичності самої політичної системи, ані демократичності винесених на голосування питань та варіантів відповідей. Водночас, референдум має значний потенціал легітимізації Аспірант кафелри політичних наук Рівненського державного гуманітарного університету. Хаврук І. (2010) «Референдум як інститут легітимації», Materiдly VI mezinдrodm vedecko-praktickд kon- ference “Vedecky pokrok na rozmez^ tisdileti-2010”. Dil 15. Historie. Filosofie. Politicke vedy: Praha. Publishing House “Edukation and Science” s.r.o., s. 94., що часто використовується для прикриття політичних рішень, які суперечать як національному, так і міжнародному праву, підтвердженням чому, зокрема, може слугувати псевдореферендум 16 березня 2014 р. про статус Криму. З огляду на це, дослідження вже проведених референдумів має велике практичне значення, оскільки незважаючи на певні недоліки, даний інститут знаходить все частіше застосування в політичній практиці Qvortrup Matt. Two Hundred Years of Referendums. Referendums Around the World: With a Foreword by Sir David Butler. Matt Qvortrup (ed.). Springer International Publishing, Palgrave Macmillan, 2018, p. 264, 266.. Одним із найпридатніших, на нашу думку, методів для всебічного аналізу референдуму є системний підхід, який дозволяє комплексно дослідити складові референдних процесів у їх цілісності і взаємозв'язку.

Аналіз досліджень із проблеми, що є предметом статті. Переважна більшість наукових праць, присвячених референдумам в Україні, належать вітчизняним науковцям. Серед досліджень референдуму 1 грудня 1991 р. відзначимо широкий спектр публікацій: від праць, присвячених саме референдуму про незалежність (С. Богатчук Богатчук С. (2012) «Історичне значення всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 р.», Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: Історія, Вип. 20, С. 159-165., С. Дерев'яненко Дерев'яненко С. (2012) «Всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 року: політичні мотиви суб'єктів ініціювання та призначення», Гілея: науковий вісник: збірник наукових праць, Вип. 59, С. 698-702., О. Лавринович Лавринович О. (2010) «Всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 року: досвід визначальних рішень вітчизняного державотворення», Бюлетень Міністерства юстиції України: науковий журнал, № 12, С.

5-10., І. Хаврук Хаврук І. (2004) «Референдум про незалежність України 1 грудня 1991 р. в контексті розпаду СРСР», Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії: Наукові записки РДГУ, Вип. 3, С. 35-38.) до майже обов'язкових згадок у роботах загального або дотичного до проблеми народовладдя чи розпаду СРСР характеру, що вкотре засвідчує важливість даного референдуму для розвитку політичної системи України. Водночас, на нашу думку, роль референдуму для політичної системи найкраще розкривається саме в межах методологічних засад теорії політичних систем, зокрема, за допомогою системного підходу.

Мета та завдання статті. Застосування теорії політичних систем у політологічних дослідженнях продовжує бути актуальною складовою сучасної політичної науки. В свою чергу, її використання для розкриття конкретних проблем політичної дійсності потребує подальшого наукового пошуку, оскільки автори теорії політичних систем, як і значна кількість їх послідовників, розуміли політичну систему як своєрідний абстрактний концепт, який дозволяє пояснити механізм політичного в узагальненому вигляді. Зокрема, в теорії політична система виступає як даність без конкретизації процесів її виникнення як явища. Саме системний підхід, на нашу думку, має чи не найбільший потенціал у дослідженні процесу становлення нових політичних систем.

Дана стаття є спробою аналізу ролі референдуму 1 грудня 1991 р. в становленні політичної системи України в контексті системного підходу.

Виклад основного матеріалу

Становлення нової політичної системи, на нашу думку, має дві складові. По-перше, це внутрішнє самоусвідомлення окремішності самої політичної системи, а також відокремлення її від зовнішнього середовища, що розглядається як одна з визначальних ознак самої системи Алмонд Г., Пауэл Дж., Стром К., Далтон Р. (2002) «Сравнительная политология сегодня = ComparativePoliticsToday: мировой обзор: учеб. пособие»; сокр. пер. с англ. А. С. Богдановского, Л. А. Галкиной ; науч. ред. перевода М. В. Ильин, А. Ю. Мельвиль. Москва: АспектПресс, С. 37.. На даній основі відбувається побудова взаємодії політичної системи із навколишнім середовищем, що є основою системного аналізу політики Easton D. (1979) “A systems Analysis of Political Life. 2:nd edition.: Chicago, 1979. xvi, p. 24.. Ця взаємодія, на нашу думку, тісно пов'язується із другою, не менш важливою складовою - визнанням системи навколишнім середовищем. В свою чергу, виходячи із розуміння політичної системи як однієї з підсистем соціальної системи, а також із наявності значної кількості політичних систем, можемо говорити про наявність двох типів взаємодій: між політичною системою і суспільством (як у цілому, так і з іншими підсистемами суспільства), а також між самими політичними системами. Таким чином, навколишнє середовище політичної системи фактично поділене на дві частини: внутрішню - в суспільстві, та зовнішню - між політичною системою та іншими політичними системами (суспільствами): інтросоцієтальне та екстрасоціетальне зовнішнє середовище політичної системи згідно Девіда Істона. Ці складові - самоусвідомлення та зовнішнє визнання - мали визначальне значення в процесі становлення політичної системи незалежної України, підтвердженням чому вважаємо роль референдуму 1 грудня 1991 р., який виявився їх логічним поєднанням.

Політична система незалежної України фактично постала в результаті трансформацій політичної системи СРСР. Перебуваючи у складі радянської федерації, УРСР, як і інші союзні республіки, формально зберігала свій державний суверенітет: від закріплення в республіканській та союзній конституціях статусу вільної держави із правом виходу з СРСР Омарова А. (2014) «Про статус Української РСР до початку перебудови», Проблеми законності: збірник наукових праць. Харків: Нац. юрид. ун-т імені Ярослава Мудрого, Вип. 127, С. 16. Прийдун С. (2017) «Історико-геополітичні передумови та основні етапи формування зовнішньополітичної діяльності України», Україна-Європа-Світ. Міжнародний збірник наукових праць. Серія: Історія, міжнародні відносини, Вип. 19, С. 86; Пасальський М. (2016) «Особливості реалізації право- суб'єктності української держави у ХХ ст.», Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ, № 1, С. 210-214. і навіть до участі у міжнародних відносинах¹¹. І хоча реальні права союзних республік засвідчували скоріше «унітарність» радянської федерації Молдокеева А. (2015) «Суверенизация на постсоветском пространстве: политико-правовой анализ», Вестник Кыргызско-Российского Славянского университета. Бишкек, Том 15, № 2, С. 62., сам принцип побудови СРСР, за якого республіки, які можна розглядати як політичні підсистеми (своєрідні політичні клони) загальносоюзної політичної системи, дозволяв їм володіти формальним переліком структурних складових, притаманним незалежним державам. Саме ці складові, не без проблем, але доволі успішно, стали заповнюватись реальним суверенітетом в умовах проведення М. Горбачовим політики перебудови як спроби виходу із глибокої системної кризи радянської системи. Одним із ключових моментів такого наповнення стали вибори до Верховної Ради УРСР 4 березня 1990 р. - вперше прямим, таємним голосуванням з альтернативними кандидатурами Кобута С., Кобута Л. (2010) «Демократичні вибори в Україні 1990 року: особливості проведення та наслідки», Вісник Прикарпатського університету. Історія, Вип. 17, С. 40.. Внаслідок зростання опозиційних настроїв монополія комуністичної партії похитнулась, але опозиція була ще недостатньо сильною, щоб отримати владу Дещинський Л. (2009) «З історії боротьби за проголошення незалежної України в кінці 80-х - початку 90-х рр. XX ст.», Вісник Національного університету «Львівська політехніка», № 652: Держава та армія, С. 5.: склад парламенту оновився приблизно на 90 %, але із 449 народних депутатів більшість отримали все ж комуністи - 239 депутатів, які і стали ядром парламентської більшості «За Радянську суверенну Україну»; опозиція оформилась у «Народну раду» - 126 депутатів Остапович В. (2014) «Історична місія Верховної ради Української РСР 12-го скликання», Історико- політичні студії: збірник наукових праць. Київ: Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, № 2, С. 145-146.. В свою чергу, комуністична більшість не була монолітною Дещинський Л. (2009) Вказю пр., С. 10; Овчар І. (2009) «Референдум 1991 року та подальші спроби «забезпечити народ владою»: політико-правове підґрунтя українських реалій», Вибори та демократія: науково-просвітницький правничий журнал, № 2, С. 55., що давало простір для політичних маневрів. Результат поіменного голосування 16 липня 1990 р. по прийняттю Декларації про державний суверенітет України («за» - 355 голосів, «проти» - 4, «утримався» - 1) - навіть попри суперечки щодо його змісту Омарова А. (2015) «Правовий статус Української РСР за Декларацією про державний суверенітет України», Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету: збірник наукових праць. Серія: Юриспруденція, Вип. 16(1), С. 18; Підкова І. (2014) «Суверенізація Української РСР: участь парламентської опозиції в створенні й ухваленні Декларації про державний суверенітет України», Військово- науковий вісник: збірник наукових праць / Акад. сухопутних військ ім. гетьмана П. Сагайдачного, 2014, Вип. 21, С. 41-46.) показали можливість напрацювання спільних позицій щодо поглиблення державотворчих процесів у результаті компромісів Розумний О., Розумний М. (2013) «Референдум 17 березня 1991 року як етап суверенізації України», Гілея: науковий вісник: збірник наукових праць, № 72, С. 844.. Вони також продемонстрували нові для політичної еліти форми боротьби: від бойкоту до голосування за відсутності частини політичних опонентів Дещинський Л. (2009) Вказ. пр., С. 5-6..

Такий склад ВР УРСР, з одного боку, дозволив ухвалювати доленосні для політичної системи рішення, але з іншого - такі рішення приймались як реакція на «вимоги і підтримку» головним чином екстрасоціетального зовнішнього середовища (хоч і не без огляду на суспільні настрої). Декларація про суверенітет ухвалена 16 липня 1991 р. - після прийняття аналогічної декларації РРФСР 12 червня 1990 р. Гончаренко В. (2010) «Декларація про державний суверенітет України (1990 р.) та її роль в історії творення незалежної Української держави», Вісник Академії правових наук України. Харків: «Право», № 2, С. 88.; республіканське опитування про засади входження до реформованої союзної держави (питання: «Чи згодні ви з тим, що Україна має бути у складі Союзу Радянських суверенних держав на засадах Декларації про державний суверенітет України?») було проведено як відповідь на всесоюзний референдум про збереження СРСР Овчар І. (2009) Вказ. пр. С. 55.; Акт проголошення незалежності України став реакцією на «смертельну небезпеку, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року» «Акт проголошення незалежності України» (1991), Урядовий кур 'єр. № 22, С. 1..

У цілому, саме Верховна Рада УРСР, на нашу думку, була для навколишнього середовища уособленням «чорного ящика» і ядром нової політичної системи: саме до неї спрямовувались більшість вимог і підтримка на «вході» та від неї виходили рішення та дії на «виході» політичної системи України в період її становлення. Значна кількість інститутів, традиційних складових для будь-якої політичної системи, до проголошення незалежності (а окремі з них і певний час після проголошення) не контролювались нею Гончаренко В. (2010) «Декларація про державний суверенітет України (1990 р.) та її роль в історії творення незалежної Української держави», Вісник Академії правових наук України. Харків: «Право», № 2, С. 162., тобто фактично були елементами зовнішнього середовища.

У свою чергу, ситуація у ВР УРСР певною мірою відображала становище в українському суспільстві: вибори 1990 р. показали політичні розбіжності між різними регіонами України Дещинський Л. (2009) Вказ. пр., С. 5.. Регіональні особливості політичної географії знаходили своє підтвердження, зокрема, і в результатах як «місцевих», так і загальноукраїнських голосувань. У регіональному аспекті зазначимо результати проведення: загальнокримського референдуму 20 січня 1991 р. про поновлення автономії Криму - «Ви за відтворення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної республіки як суб'єкта Союзу РСР і учасника Союзного договору?», 93,26 % учасників якого (за бойкотування голосування кримськими татарами і багатьма громадсько-політичними організаціями півострова) висловились «за» Хаврук І. (2011) «Референдум 17 березня 1991 року в Україні», Грані: Науково-теоретичний альманах, № 3 (77), С. 44.; обласного референдуму 17 березня 1991 р. в Івано- Франківській, Львівській і Тернопільській областях - на питання «Чи хочете Ви, щоб Україна стала незалежною державою, яка самостійно вирішує всі питання внутрішньої і зовнішньої політики, забезпечує рівні права громадянам, незалежно від національної та релігійної приналежності?» 88,3 % учасників відповіли ствердно Там само. С. 45.; Закарпатського обласного референдуму 1 грудня 1991 р. - на питання «Чи бажаєте Ви, щоб Закарпаття отримало статус спеціальної самоврядної території, як суб'єкта у складі незалежної України і не входило в будь-які інші адміністративно-територіальні утворення?» 78 % учасників голосування відповіли «так» Кухарчук О., Остапець Ю., Токар М. (2010) «Суспільно-політичні процеси на Закарпатті (1991-2009)»,

Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Політологія, соціологія, філософія, Вип. 14, С. 216.. Дані референдуми, незважаючи на статус місцевих, окреслювали проблеми загальноукраїнського значення, але їх ініціювання і проведення не стільки вирішувало ці проблеми, скільки активізувало, загострювало їх і вимагало (а в окремих випадках - вимагає і до сьогодні) від політичної системи подальших рішень. Зрештою, переважна більшість населення України відповіла ствердно - 70,2 % від учасників голосування - на питання всесоюзного референдуму 17 березня 1991 р. «Чи вважаєте ви необхідним збереження Союзу Радянських Соціалістичних Республік як оновленої федерації рівноправних суверенних республік, у якій повною мірою гарантуються права та свободи людини будь-якої національності?» Одночасно, фактично та ж сама більшість - 80,2 % учасників - відповіла позитивно на республіканському опитуванні: «Чи згодні ви з тим, що Україна має бути у складі Союзу Радянських суверенних держав на засадах Декларації про державний суверенітет України?» Хаврук І. (2011) Вказ. пр., С. 45..

Однією з характеристик невизначеності суспільно-політичних настроїв, на нашу думку, може слугувати серйозні сумніви частини демократичної парламентської опозиції щодо прийняття рішення про проведення референдуму на підтвердження незалежності - як зазначав згодом Іван Драч: «Я виступав проти проведення референдуму. Я боявся, що народ проголосує не так» Підкова І. (2012) «Парламентська опозиція у підготовці і проведенні Всеукраїнського референдуму 1991 р. на підтвердження Акта проголошення незалежності України», Військово-науковий вісник: збірник наукових праць / Акад. сухопутних військ ім. гетьмана П. Сагайдачного, Вип. 18, С. 203.. Побоювання були не безпідставними: в опитуванні щодо ставлення до серпневої спроби перевороту 54 % опитаних оцінювали заяви ДКНС з почуттям страху за незміцнілу демократію, а 34 % - з почуттям радості й надії на наведення залізного порядку; водночас 5 % респондентів намагалися відмовчуватися, 30 % вголос виступати проти побоювалися, 13 % схвально поставилися до декретів ДКНС, 37 % свою негативну реакцію висловлювали відкрито, 2 % вважали своїм обов'язком організувати відсіч, 3 % сприйняли появу ДКНС з обуренням; 2 % - зі страхом і слізьми; 8% - ухилилися від відповіді Ротар Н. (2010) «Участь громадян України у дискурсі незалежності та конституційному процесі», Історико-політичні проблеми сучасного світу. Збірник наукових статей, Т. 21-22, С. 125.. Така ситуація, в певній мірі, була результатом впливу серйозної боротьби за владні повноваження між республіками і союзним центром в умовах пошуку шляхів реформування політичної системи СРСР.

Ініціатори перебудови мали на меті лише реформування радянської системи із збереженням СРСР. Втім, непослідовні, не завершувані реформи тоталітарного суспільства (в значній мірі через відсутність чітких моделі і концепції суспільно-політичних перетворень Скоморовський Б. (2013) «Наслідки перебудовчих процесів у СРСР: державно-правовий аспект», Часопис Київського університету права: український науково-теоретичний часопис, № 1, С. 24.) поряд із старими проблемами породжували нові протиріччя, які все більше ставали неконтрольованими з боку старої політичної системи: модель радянської системи управління лише загострювала суперечності між центром і регіонами і, як результат, республіканські політичні еліти бачили їх розв'язання у проголошенні суверенітету Молдокеева А. (2015) «Суверенизация на постсоветском пространстве: политико-правовой анализ», Вестник Кыргызско-Российского Славянского университета. Бишкек, Том 15, № 2, С. 62.: більшість радянських республік у 1988-1990 рр. проголосили декларації про державний суверенітет, що створило реальну загрозу існуванню радянської держави.

В умовах визнання союзним центром лише мінімального республіканського суверенітету - відповідно до законодавства СРСР і в тому обсязі, ігнорування якого було фактично неможливим з точки зору збереження Радянського Союзу - між республіками було заключено цілу систему взаємних договорів, на які союзна влада впливу не мала і які, фактично, стали практичним втіленням (реалізацією) їх суверенітету поза федеративними зв'язками Віднянський С. (2011) «Особливості становлення зовнішньої політики незалежної України», Міжнародні зв'язки України: наукові пошуки і знахідки : Міжвідомчий зб. наук. пр. К. : Ін-т історії України НАНУ, Вип. 20, С. 31.. За таких умовах, як один з варіантів протидії відцентровим тенденціям, Верховна Рада СРСР 7 квітня 1990 р. ухвалила Закон «Про порядок вирішення питань, пов'язаних із виходом союзної республіки з СРСР». Стаття 2 Закону передбачала, що «рішення про вихід союзної республіки з СРСР приймається шляхом вільного волевиявлення народів союзної республіки шляхом референдуму (народного голосування)». Передбачалось проведення референдуму не раніше шестимісячного терміну з часу його ініціювання, а також встановлення перехідного періоду (до 5 років) з метою вирішення майнових, фінансових тощо питань взаємовідносин республіки з союзним центром та іншими республіками. Фактично, саме союзним центром референдум був визначений як єдиний спосіб здобуття незалежності, що не могло не викликати відповідну реакцію серед найбільш прогресивних послідовників унезалежнення: до кінця 1990 р. республіки Балтії, Закавказзя, а також РСФСР закріплюють даний інститут у законодавстві.

Відтак, єдиним засобом запобігти проведенню національних референдумів щодо проголошення незалежності в союзних, а також автономних республіках було призначення загальносоюзного референдуму з протилежного за змістом питання - про збереження цілісності Радянського Союзу. 27 грудня 1990 р. З'їздом народних депутатів СРСР було прийнято Закон СРСР «Про всенародне голосування (Референдум СРСР)», а 16 січня 1991 р. Верховна Рада СРСР затвердила зміст питання, що виносилось на голосування 17 березня 1991 р.: «Чи вважаєте ви необхідним збереження Союзу Радянських Соціалістичних Республік як оновленої федерації рівноправних суверенних республік, у якій повною мірою гарантуються права та свободи людини будь-якої національності?» Хаврук І. (2011) Вказ. пр., С. 42..

Результати даного референдуму трактувались неоднозначно і дозволяли протилежним політичним таборам одночасно трактувати їх як свою перемогу. З одного боку, по Союзу РСР до списків громадян для участі в референдумі було включено 185 млн. 647 тис. 355 осіб, з яких проголосували 80 %. З них «так» відповіли 76,4 %. З іншого: Молдавська РСР не брала участі у референдумі; Литва, Латвія, Естонія, Вірменія та Грузія провели замість всесоюзного республіканські референдуми стосовно власної незалежності; у Казахстані, Азербайджані й Узбекистані внесли певні корективи в питання бюлетеня; без змін і коректив проходила організація всесоюзного референдуму в Киргизстані, Таджикистані, Туркменістані, Білорусі та Росії (в останній ряд суб'єктів федерації відмовились від участі у загальносоюзному референдумі) Хаврук І. (2004) «Референдуми в контексті розпаду СРСР: суверенізація Російської Федерації та питання незалежності Білорусі», Слов'янський вісник: збірник наукових праць. Серія: Історичні та політичні науки / Рівненський державний гуманітарний ун-т, Рівнененський ін-т слов'янознавства, Київський славістичний ун-т, Вип. 3, С. 169, 172.. В свою чергу, внутрішньополітична ситуація в Украйні не дозволила однозначно ні беззастережно сприйняти питання референдуму, ні відмовитись від його проведення. А відтак в Україні проведено паралельне опитування щодо входження в майбутню союзну державу на основі Декларації про суверенітет. Ставлення української влади до всесоюзного референдуму можна визначити як суцільний компроміс, що було властиво єдино правильним рішенням в умовах політичної неоднорідності українського суспільства та зовнішньополітичного тиску. Проведення всесоюзного референдуму було компромісом щодо центру, республіканського - компромісним узгодженням загальносоюзної і республіканської груп інтересів у Верховній Раді, опитування в західноукраїнських областях - компромісом внутрішнього характеру. Водночас, проведення республіканського опитування зумовило поступовий перехід взаємовідносин із союзним центром у сферу зовнішніх відносин Овчар І. (2009) Вказ. пр., С. 57.. В цілому, всупереч сподіванням ініціаторів, проведення всесоюзного референдуму в подальшій долі СРСР відіграло руйнівну роль Hill J. Ronald, White Stephen. Russia, the Former Soviet Union and Eastern Europe. Referendums Around the World: : With a Foreword by Sir David Butler. Matt Qvortrup (ed.). Springer International Publishing, Palgrave Macmillan, 2018. P. 118..

Таким чином, Україна, не загострюючи владне протистояння, легітимізувала проведення республікою суверенної політики як у питаннях внутрішнього життя, так і при обговоренні проєкту нового союзного договору: адже союзним центром було ініційовано «новоогарьовський процес», першочерговим завданням якого було укладення нового Союзного договору з урахуванням результатів референдуму. Представники України теж наголошували на врахуванні результатів референдуму, але республіканського, вимагаючи надати максимум повноважень союзним республікам, тим більше, що прихильників нового союзного договору у ВР УРСР ставало дедалі менше: парламент ухвалив відкласти розгляд нової редакції проєкту договору для вивчення відповідності Декларації і повернення до його розгляду 15 вересня 1991 р. Водночас, визнаючи референдум як один із можливих механізмів легітимації влади в процесі відновлення української державності Ротар Н. (2010) Вказ. пр., С. 124., 3 липня 1991 р., Верховна Рада України ухвалює Закон «Про всеукраїнський та місцевий референдуми» - фактично однією з останніх серед республік.

Підписання нового союзного договору було зірвано зі спробою захоплення влади в СРСР Державним комітетом з надзвичайного стану, після поразки якого відбулося остаточне ослаблення впливу союзних структур. Події 19 серпня 1991 р. спричинили узгодження підходів до розуміння незалежності: демократичні сили через рішуче засудження ДКНС, консервативні партійно-номенклатурні - через не менш рішуче відмежування від нього, що і зумовило проголошення Верховною Радою історичного Акту незалежності України від 24 серпня 1991 р., в якому вона, реалізуючи положення Декларації про державний суверенітет, проголосила утворення самостійної держави.

Зворотній зв'язок з боку екстрасоціетального зовнішнього середовища виявився негативним. Загальносоюзна політична система не квапилась визнавати незалежність одного із ключових елементів, оскільки це призвело б до неминучого її руйнування власними діями. Взагалі, СРСР визнав незалежність лише трьох прибалтійських республік - постановами Державної Ради СРСР від 6 вересня 1991 р. - вже після їх визнання низкою держав світу та окремими колишніми і тими, що продовжували формально входити до СРСР республіками. В свою чергу, Україна, визнавши незалежність прибалтійських держав 26 серпня 1991 р., отримала офіційне визнання власної незалежності з їхнього боку значно пізніше: від Литви та Латвії - 4 грудня, а Естонії - 9 грудня 1991 р.

Політика провідних держав заходу щодо української незалежності була більш ніж обережною з початку її актуалізації і не змінилась кардинально після її проголошення. Глобальні суб'єкти міжнародних відносин насторожено ставились до розпаду СРСР. З одного боку, крах радянської системи - довгоочікувана мета, що ознаменувала перемогу у холодній війні, з іншого - доволі суперечливий, досить інтенсивний і не зовсім контрольований процес розпаду СРСР з цілком реальною можливістю розширення ядерного клубу. Якщо позиція Заходу у одних випадках була прогнозованою, будучи логічним продовженням попередніх позицій (напр., щодо прибалтійських республік, хоча й у цьому випадку референдуми відіграли свою легіти- маційну роль Юрійчук Є. (2013) «Електоральні та референдні легітимаційні процеси як складник світової політики: теоретико-концептуальні підходи дослідження», Панорама політологічних студій: науковий вісник Рівненського державного гуманітарного університету, Вип. 10, С. 193-202.), то з приводу інших децентрових подій була більш ніж обережною. В т. ч. щодо України. США, вже у позиції одноосібного світового лідера, сподіваючись на переформатуван- ня СРСР, а не його розпад, ставились до української незалежності як вияву екстремістського націоналізму, що загрожує стабільності у регіоні, особливо з огляду на питання ядерної безпеки Комарова Л. (2013) «Становлення й розвиток стратегічного партнерства Україна-США у 90-ті рр. XX ст.», Історичні і політологічні дослідження, №3, С. 369.. Аналогічну позицію займала Великобританія Грубінко А. (2017) «Політика Великої Британії щодо України в контексті розвитку зовнішньої політики і політики безпеки Європейського Союзу», Україна-Європа-Світ. Міжнародний збірник наукових праць. Серія: Історія, міжнародні відносини, Вип. 19, С. 222.. У окремих європейських держав були більш прагматичні причини: напр., для щойно об'єднаної Німеччини важливим фактором була Група радянських військ у Німеччині, яка все ще перебували поза територією СРСР Фрольцов В. (2011) «Признание ФРГ постсоветских государств: ключевые подходы и интересы», Розпад Радянського Союзу та міжнародні інтерпретації завершення «холодної війни»: 20 років потому: матеріали міжнародної науково-практичної конференції (Запоріжжя, 2-4 листопада 2011 р.), С. 58-59..

Водночас, не можемо не звернути увагу на ряд двосторонніх документів, підписаних з європейськими державами Віднянський С. (2011) «Особливості становлення зовнішньої політики незалежної України», Міжнародні зв'язки України: наукові пошуки і знахідки : Міжвідомчий зб. наук. пр. К. : Ін-т історії України НАНУ, Вип. 20, С. 29-31; Пасальський М. (2016) «Особливості реалізації правосуб'єктності української держави у ХХ ст.», Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ, № 1, С. 214., які дозволяють говорити про визнання окремими державами незалежності України defactoвже після проголошення Декларації про суверенітет.

Необхідність підтримки української державності народом України визнавала й усвідомлювала більшість політиків як національного, так і бюрократично-адміністративних таборів Ротар Н. (2010) Вказ. пр., С. 124., що знайшло свою реалізацію у Постанові Верховної Ради УРСР «Про проголошення незалежності України» від 24 серпня 1991 р. Цією постановою, за ініціативи очільника Народної Ради І. Юх- новського Дерев'яненко С. (2012) Вказ. пр., С. 700., передбачалось провести республіканський референдум на підтвердження Акту проголошення незалежності «Постанова Верховної Ради Української РСР «Про проголошення незалежності України» від 24 серпня 1991 року №1427-ХП» (1991), Відомості Верховної Ради України, № 38, С. 502.. Референдум про незалежність стає необхідним елементом юридичної процедури виходу з СРСР і одночасно оцінюється як найоптимальніший механізм зовнішньополітичної легітимації через взаємодію держави, громадян, політичної еліти Юрійчук Є. (2013) «Електоральні та референдні легітимаційні процеси як складник світової політики: теоретико-концептуальні підходи дослідження», Панорама політологічних студій: науковий вісник Рівненського державного гуманітарного університету, Вип. 10, С. 191., підтвердженням чому були окремі зовнішньополітичні сигнали Ротар Н. (2010) Вказ. пр., С. 125..

Всеукраїнський референдум відбувся 1 грудня 1991 р. В голосуванні брало участь 84,18 % громадян України, наділених виборчим правом: за підтвердження Акта проголошення незалежності України висловились 90,32 % з тих, що брали участь у голосуванні Дерев'яненко С. (2012) Вказ. пр., С. 701. - приблизно 76 % всього повнолітнього дієздатного населення усіх 27 адміністративних регіонів України Богатчук С. (2012) «Історичне значення всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 р.», Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: Історія, Вип. 20, С. 162.. Прихильне ставлення до незалежності стало результатом впливу різних факторів: враження від серпневих подій, надії на економічну незалежність, вплив передвиборної президентської кампанії, учасники якої всі як один виступали за незалежність України, врешті-решт зростання національної свідомості - все це так чи інакше сприяло всенародній підтримці ідеї незалеж- ності Хаврук І. (2004) Вказ. пр., С. 37.; прагнення до власної державності виявилось сильнішим за інші мотиваційні відмінності учасників референдуму Дерев'яненко С. (2012) Вказ. пр., С. 702..

Починаючи з 2 грудня 1991 р. розпочалось міжнародне визнання державної незалежності України. Верховна Рада Української РСР, посилаючись на результати референдуму, першою з радянських республік визнала договір 1922 р. про утворення СРСР недійсним стосовно України і, беручи участь у підписанні 8 грудня 1991 р. Біловезької угоди, юридично закріпила розпад СРСР Лавринович О. (2010) Вказ. пр. С. 10., існування якого без України не мало сенсу.

Висновки. Референдум 1 грудня 1991 р. був комплексною системною відповіддю на системні виклики і дозволив вирішити цілий комплекс проблем існування і подальшого розвитку політичної системи незалежної України.

По-перше, проведення референдуму відбувалось на основі положень відповідної нормативно-правової бази. По-друге, референдум було організовано і проведено в усіх адміністративно- територіальних одиницях. Підтримка у всіх них Акту про державну незалежність засвідчила територіальну цілісність та дала підстави для зняття гостроти питанню територіальних претензій до новопосталої держави. По-третє, відсоток участі та результатів референдуму засвідчили всенародність голосування, що узаконило сам факт проголошення незалежності і позитивно вплинуло на інтросоцієтальну та екстрасоціетальну її легітимність.

У цілому, референдум 1 грудня 1991 р. на підтвердження незалежності був оптимальним технологічним рішенням політичної системи України у визначальний період її становлення, результат якого не тільки легалізував, а й легітимізував як сам факт проголошення незалежності, так і її визнання.

Список джерел

1. «Акт проголошення незалежності України» (1991), Урядовий кур 'єр. № 22, С. 1.

2. Алмонд Г., Пауэл Дж., Стром К., Далтон Р. (2002) «Сравнительная политология сегодня = ComparativePoliticsToday: мировой обзор: учеб. пособие»; сокр. пер. с англ. А. С. Богдановского, Л. А. Галкиной ; науч. ред. перевода М. В. Ильин, А. Ю. Мельвиль. Москва: Аспект Пресс, 2002. 537 с.

3. Богатчук С. (2012) «Історичне значення всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 р.», Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: Історія, Вип. 20, С. 159-165.

4. Віднянський С. (2011) «Особливості становлення зовнішньої політики незалежної України», Міжнародні зв'язки України: наукові пошуки і знахідки : Міжвідомчий зб. наук. пр. К.: Ін-т історії України НАНУ, Вип. 20, С. 18-40.

5. Гончаренко В. (2010) «Декларація про державний суверенітет України (1990 р.) та її роль в історії творення незалежної Української держави», Вісник Академії правових наук України. Харків: «Право», № 2, С. 85-95.

6. Грубінко А. (2017) «Політика Великої Британії щодо України в контексті розвитку зовнішньої політики і політики безпеки Європейського Союзу», Україна-Європа-Світ. Міжнародний збірник наукових праць. Серія: Історія, міжнародні відносини, Вип. 19, С. 222230.

7. Дерев'яненко С. (2012) «Всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 року: політичні мотиви суб'єктів ініціювання та призначення», Гілея: науковий вісник: збірник наукових праць, Вип. 59, С. 698-702.

8. Дещинський Л. (2009) «З історії боротьби за проголошення незалежної України в кінці 80х - початку 90-х рр. XX ст.», Вісник Національного університету «Львівська політехніка», № 652: Держава та армія, С. 3-13.

9. Кобута С., Кобута Л. (2010) «Демократичні вибори в Україні 1990 року: особливості проведення та наслідки», Вісник Прикарпатського університету. Історія, Вип. 17, С. 35-45.

10. Комарова Л. (2013) «Становлення й розвиток стратегічного партнерства Україна-США у 90-ті рр. XX ст.», Історичні і політологічні дослідження, №3, С. 368-372.

11. Кухарчук О., Остапець Ю., Токар М. (2010) «Суспільно-політичні процеси на Закарпатті (1991-2009)», Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Політологія, соціологія, філософія, Вип. 14, С. 215-226.

12. Лавринович О. (2010) «Всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 року: досвід визначальних рішень вітчизняного державотворення», Бюлетень Міністерства юстиції України: науковий журнал, № 12, С. 5-10.

13. Молдокеева А. (2015) «Суверенизация на постсоветском пространстве: политикоправовой анализ», Вестник Кыргызско-Российского Славянского университета. Бишкек, Том 15, № 2, С. 61-65.

14. Овчар І. (2009) «Референдум 1991 року та подальші спроби «забезпечити народ владою»:

політико-правове підґрунтя українських реалій», Вибори та демократія: науково-просвітницький правничий журнал, № 2, С. 54-61.

15. Омарова А. (2015) «Правовий статус Української РСР за Декларацією про державний суверенітет України», Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету: збірник наукових праць. Серія: Юриспруденція, Вип. 16(1), С. 18-20.

16. Омарова А. (2014) «Про статус Української РСР до початку перебудови», Проблеми законності: збірник наукових праць. Харків: Нац. юрид. ун-т імені Ярослава Мудрого, Вип. 127, С. 13-21.

17. Остапович В. (2014) «Історична місія Верховної ради Української РСР 12-го скликання», Історико-політичні студії: збірник наукових праць. Київ: Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, № 2, С. 143-150.

18. Пасальський М. (2016) «Особливості реалізації правосуб'єктності української держави у ХХ ст.», Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ, № 1, С. 205-219.

19. Підкова І. (2012) «Парламентська опозиція у підготовці і проведенні Всеукраїнського референдуму 1991 р. на підтвердження Акта проголошення незалежності України», Військово- науковий вісник: збірник наукових праць / Акад. сухопутних військ ім. гетьмана П. Сагайдачного, Вип. 18, С. 201-214.

20. Підкова І. (2014) «Суверенізація Української РСР: участь парламентської опозиції в створенні й ухваленні Декларації про державний суверенітет України», Військово-науковий вісник: збірник наукових праць / Акад. сухопутних військ ім. гетьмана П. Сагайдачного, 2014, Вип. 21, С. 41-46.

21. «Постанова Верховної Ради Української РСР «Про проголошення незалежності України» від 24 серпня 1991 року №1427-XII» (1991), Відомості Верховної Ради України, № 38, С. 502.

22. Прийдун С. (2017) «Історико-геополітичні передумови та основні етапи формування зовнішньополітичної діяльності України», Україна-Європа-Світ. Міжнародний збірник наукових праць. Серія: Історія, міжнародні відносини, Вип. 19, С. 79-90.

23. Розумний О., Розумний М. (2013) «Референдум 17 березня 1991 року як етап суверенізації України», Гілея: науковий вісник: збірник наукових праць, № 72, С. 842-846.

24. Ротар Н. (2010) «Участь громадян України у дискурсі незалежності та конституційному процесі», Історико-політичні проблеми сучасного світу. Збірник наукових статей, Т. 21-22, С. 123-129.

25. Скоморовський Б. (2013) «Наслідки перебудовчих процесів у СРСР: державно-правовий аспект», Часопис Київського університету права: український науково-теоретичний часопис, № 1, С. 22-26.

26. Фрольцов В. (2011) «Признание ФРГ постсоветских государств: ключевые подходы и интересы», Розпад Радянського Союзу та міжнародні інтерпретації завершення «холодної війни»: 20 років потому: матеріали міжнародної науково-практичної конференції (Запоріжжя, 2-4 листопада 20Н р.), С. 57-63.

27. Хаврук І. (2004) «Референдум про незалежність України 1 грудня 1991 р. в контексті розпаду СРСР», Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії: Наукові записки РДГУ, Вип. 3, С. 35-38.

28. Хаврук І. (2004) «Референдуми в контексті розпаду СРСР: суверенізація Російської Федерації та питання незалежності Білорусі», Слов'янський вісник: збірник наукових праць. Серія: Історичні та політичні науки / Рівненський державний гуманітарний ун-т, Рівнененський ін-т слов'янознавства, Київський славістичний ун-т, Вип. 3, С. 167-177.

29. Хаврук І. (2011) «Референдум 17 березня 1991 року в Україні», Грані: Науково- теоретичний альманах, № 3 (77), С. 41-45.

30. Хаврук І. (2010) «Референдум як інститут легітимації», Materiдly VI mezinвrodnо vлdecko- praktickд konference “Vлdecky pokrok na rozmezо tisоtiletо-2010”.Dil 15. Historie. Filosofie. Poli- tickй vedy: Praha. Publishing House “Edukation and Science” s.r.o., S. 91-94.

31. Юрійчук Є. (2013) «Електоральні та референдні легітимаційні процеси як складник світової політики: теоретико-концептуальні підходи дослідження», Панорама політологічних студій: науковий вісник Рівненського державного гуманітарного університету, Вип. 10, С. 183-193.

32. Easton D. (1979) “A systems Analysis of Political Life. 2:nd edition.: Chicago, 1979. xvi, 507 р.

33. Hill J. Ronald, White Stephen (2018) “Russia, the Former Soviet Union and Eastern Europe” Referendums Around the World: With a Foreword by Sir David Butler. Matt Qvortrup (ed.). Springer International Publishing, Palgrave Macmillan, P. 113-145.

34. Qvortrup Matt (2018) “Two Hundred Years of Referendums” Referendums Around the World: With a Foreword by Sir David Butler. Matt Qvortrup (ed.). Springer International Publishing, Palgrave Macmillan, Р. 263-272.

References

1. «Akt progoloshennia nezalezhnosti Ukrainy» (1991), Uriadovyi kurier. № 22, C. 1.

2. Almond G., Pauel Dzh., Strom K., Dalton P. (2002) «Sravnitielnaia politologiia siegodnia = Comparative Politics Today: mirovoi obzor: ucheb. Posobiie»; sokr. per. s angl. A. S. Bogdanovskogo, L. A. Galkinoi; nauch. ried. Pierievoda M. V. Ilin, A. Yu. Mielvil. Moskva: Aspiekt Priess, 2002. 537 s.

3. BogatchukS. (2012) «Istorychneznachenniavseukrainskogoreferendumu 1 gtudnia 1991 r.», NaukovizapyskyVinnyckogoderzhavnogopedagogichnogouniversytetuiminiMychailaKociubynskogo. Seriia: Istoriia, Vyp. 20, S. 159-165.

4. VidnianskyiS. (2011) «OsoblyvostistanovlenniazovnishnoyipolitykynezalezhnoiUkrainy», MizhnarodnizviazkyUkrainy: naukoviposhukyiznahidky: Mizhvidomchyizb. nauk. pr.K.: In-t istorii UkrainyNANU, Vyp. 20, S. 18-40.

5. GoncharenkoV. (2010) «DeklaracijaproderzhavnyjsuverenitetUkrainy (1990) tayiirolvis- roriitvorennianezalezhnoiUkrainskoiderzhavy», VisnykAkademiipravovychnauk.Kcharkiv: «Pra- vo», № 2, S. 85-95.

6. GrubinkoA. (2017) «PolitykaVelykoiBrytaniishchodoUkrainyvkontekstizovnishniojipolitykyipolitykybezpekyYevropejskogoSoiuzu», Ukraina-Yevropa-Svit. Mizhnarodnyizbirnyknaukovykhprac. Seriia: Istoriia, Mizhnarodnividnosyny,Vyp. 19, S. 222-230.

7. Derevianenko S. (2012) «Vseukrainskyi referendum 1 grudnia 1991 roku: politychni motyvy subiektiv iniciiuvannia ta pryznachennia». Gileiia: naukovyi visnyk: zbirnyk naukovykh prac, Vup. 59, S. 698-702.

8. DeshchynskyiL. (2009) «ZistoriiborotbyzaprogoloshennianezalezhnoiUkrainyvkinci 80-ch - pochatku 90-chrr. XX st.», Vicnyk Nacionalnogo universytetu «Lvivcka politechnika», № 652: Derzhava ta armia, s. 3-13.

9. KobutaS., KobutaL. (2010) «DemokratychnivyboryvUkraini 1990 roku: osoblyvostiprovedenniananaslidky», VisnykPrykarpatskogouniversytetu. Istoriia, Vyp. 17, S. 35-45.

10. Komarova L. (2013) «Stanovlennia i rozvytok strategichnogo partnerstva Ukraina-SShA u 90-ti rr. XX st.», Istorychni ipolitologichni doslidzhennia, №3, S. 368-372.

11. Kukharchuk O., Ostapec Yu., Tokar M. (2010) «Suspilno-politychni procesy na Zakarpatti (1991-2009)», Naukovyi visnyk Uzhgorodskogo universytetu. Seriia: Politologiia, sociologiia, flosofiia, Vyp. 14, S. 215-226.

12. LavrynovychO. (2010) «Vseukrainskyireferendum 1 grudnia 1991 roku: dosvidvyznachalnychrishenvitchyznianogoderzhavotvorennia», BiuletenMinisterstvaYustyciiUkrainy: naukovyizhurnal, № 12, C. 5-10.

13. Moldokieieva A. (2015) «Suvierienizacyia na postsovetskom prostranstvie: politiko-pravovoi analiz», VestnikKyrgyzsko-Rossiiskogo univiersitieta. Byshkek, Tom 15, №2, S. 61-65.

14. OvcharI. (2009) «Referendum 1991 rokutapodalshisproby «zabezpechytynarodvladoiu»: politiko-pravovepidgruntiaukrainskychrealii», Vyborytademokratiia: naukovo-prosvitnyckyipravnychyizhurnal, № 2, S. 54-61.

15. OmarovaA. (2015) «PravovyistatusUkrainskoiRSRzaDeklaraciieiuproderzhavnyisuverenitetUkrainy», NaukovyivisnykMizhnarodnogogumanitarnogouniversytetu: zbirnyknaukovykhprac. Seriia: Yurysprudenciia, Vyp. 16(1), S. 18-20.

16. Omarova A. (2014) «Pro status Ukrainskoi RSR do pochatku perebudovy» Problemy zakonnosti: zbirnyk naukovykh prac. Kharkiv: Nac. Yuryd. Un-t imeni Yaroslava Mudrogo, Vyp. 127, S. 13-21.

17. Ostapovych V. (2014) «Istorychna misiia Verkhovnoi rady Ukrainskoi RSR 12-go sklykannia», Istoryko-politychni studii: zbirnyk naukovykh prac. Kyiv: Kyivskyi nacionalnyi ekonomichnyi universytet imeni Vasylia Getmana, № 2, S. 143-150

18. PasalskyiM. (2016) «OsoblyvostirealizaciipravosubiektnostiukrainskoiderzhavyuXXst.», YurydychnyichasopysNacionalnoiakademiivnutrishnikhsprav, № 1, S. 205-219.

19. PidkovaI. (2012) «ParlamentskaopozyciiaupidgotovciiprovedenniVseukpainskogoreferendumu 1991 r. napidtverdzhenniaAktaprogoloshennianezalezhnostiUkrainy», Viiskovo- naukovyivisnyk: zbirnyknaukovykhprac /Akad. Sukhoputnykh viisk im. getmana P. Sagaidachnogo, Vyp. 18, S. 201-214.

20. PidkovaI. (2014) «Suverenizaciia UkrainskoiRSR: uchastparlamentskoiopozyciivstvorenniyiukhvakenniDeklaraciiproderzhavnyisuverenitetUkrainy», Viiskovo-naukovyivisnyk: zbirnyknaukovykhprac /Akad. Sukhoputnykh viisk im. getmana P. Sagaidachnogo, Vyp. 21, S. 41-46.

21. «Postanova VerkhovnoiRadyUkrainskoiRSR «ProprogoloshennianezalezhnostiUkrainyvid 24 serpnia 1991 roku №1427-XII» (1991), VidimostiVerkhovnoiPadyUkrainy, № 38, S. 502.

22. PtyidunS. (2017) «Istoryko-geopolitychni peredumovyta osnovnietapyformuvanniazovnishnopolituchnoidiialnostiUkrainy», Ukraina-Yevpora-Svit, Mizhnarodnyizbirnyknaukovykhprac. Seriia: Istoriia, mizhnarodni vidnosyny, Vyp. 19, S. 79-90.

23. RozumnyiO., RozumnyiM. «Referendum 17 bereznia 1991 rokuiaketapsuverenizaciiUkrainy», Gileia: naukovyivisnyk: zbirnyknaukovykhprac, № 72, S. 842-846.

24. Rotar N. (2010) «Uchast gromadian Ukrainy u dyskursi nezalezhnosti ta konstytuciinomu procesi», Istoryko-politychni problemy suchasnogo svitu. Zbirnyk naukovykh statei, T. 21-22, S. 123129.

25. SkomorovskuiB. (2013) «Naslidky perebudovchykhprocesivuSRSR: derzhano-pravovyiaspect», ChasopysKyivskogouniversytetuprava: ukrainskyinaukovo-teoretychnyichasopys, № 1, S. 22-26.

26. FrolcovV. (2011) «Priznaniie FRGpostsovietskikhgosudarstv: kliuchievyiepodkhodyiinteresy», RozpadRadianskogoSoiuzuta mizhnarodniinterpretaciizavershennia «kholodnoiviiny»: 20 rokivpotomu: materialymizhnarodnoinaukovo-praktychnoikonferencii (Zaporizhzhia, 2-4 lystoraga 20Hr.),S. 57-63.

27. KhavrukI. (2004) «ReferendumpronezalezhnistUkrainy 1 grudnia 1991 r. vkontekstirozpaduSRSR», Aktualniproblemyvitchuznianoita vsesvitnoiistorii: NaukovizapyskyRDGU,Vyp. 3, S. 3538.

28. KhavrukI. (2004) «Referendumy vkontekstirozpaduSRSR: suverenizaciiaRosiiskoiFederaciita pytannianezalezhnostiBilorusi», Slovianskyivisnyk: zbirnyknaukovychprac. Seriia: Istorychnita politychni nauky / Rivnenskyi derzhavnyi gumanitarnyi un-t, Rivnenskyi in-t Slovianoznavstva, Kyivskiislavistychnyiun-t, Vyp. 3, S. 161-177.

29. Khavruk I. (2011) «Referendum 17 bereznia 1991 roku v Ukraini», Grani: naukovo-teoretychnyi almanakh, № 3 (77), S. 41-45.

30. KhavrukI. (2010) «Referendumiakinstytutlegitymacii», Materiдly VImezinвrodm vлdecko- praktickд konference “Vлdecky pokrok na rozmezо tisitileti-2010”. Dil 15. Historie. Filosofie. Poli- tickй vedy: Praha. Publishing House “Edukation and Science” s.r.o., S. 91-94.