Парламентський контроль як складова народовладдя

Размещено на http://www.allbest.ru/

Парламентський контроль як складова народовладдя

Корж І.Ф.

доктор юридичних наук, старший науковий співробітник, завідувач науково-дослідною лабораторією НДІ інформатики і права НАПрН України

Питання народовладдя стоїть на порядку денного як існування, так і функціонування багатьох суспільств світу. Народовладдя, або іншими словами демократія, пройшло тривалий шлях розвитку: від стародавніх демократій (Афін і Риму), через аристократичні республіки Середньовіччя, електоральні демократії XVШ-XIX століття, соціальної демократії залучення широких верств населення у вирішення суспільних справ і до сучасного його стану. Нинішнє народовладдя можна назвати "суспільством співучасті", за якого в управлінських процесах бере участь майже усе населення і усі інституції суспільства.

Таким чином нинішній стан можна назвати таким народовладдям, за якого влада належить усьому народові, вільне здійснення влади народом відповідно до його суверенної волі та інтересів. Тому принцип народовладдя є основою конституційного ладу в демократичній державі.

За нинішньої демократії (народовладдя), народ здійснює свою владу безпосередньо (безпосередня демократія, вирішення питань управління через референдуми, опитування тощо), а також через обрання органів державної влади та органів місцевого самоврядування (представницька демократія), які представляють народ і виражають його волю чи представників певної території. народовладдя воля парламентський

Необхідно зазначити, що в основі народовладдя лежить єдність влади народу, тому інститути (форми) прямої (безпосередньої) і представницької (опосередкованої) демократії не можуть протиставлятися один одному. Ефективне здійснення влади можливе лише за умови їх поєднання [1].

Оскільки в Україні функціонує змішана форма правління - парламентсько-президентська, в якій поєднуються ознаки парламентських і президентських республік, і за якої Кабінет Міністрів України, як вищий орган у системі органів виконавчої влади, відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених Конституцією (ст.113) [2], важливого значення у діяльності парламенту набуває інститут парламентського контролю.

Парламентський контроль можна поділити на внутрішній, внутрішній спеціалізований, зовнішній; загальний, спеціальний; попередній, поточний, подальший тощо. Система парламентського контролю складається із суб'єктів, об'єктів контролю, відносин між ними, засобів контролю.

Парламентський контроль являє собою вид державного контролю, оскільки здійснюється органом державної влади. Він здійснюється Верховною Радою України в межах повноважень, визначених Конституцією України. Він надає змогу отримати достовірну і об'єктивну інформацію про фактичне виконання своїх повноважень відповідними органами державної влади та їх посадовими та службовими особами. У свою чергу, зазначене сприяє належного чину реагуванню парламенту на виявлені порушення. А тому він спрямований на забезпечення конституційної законності та дотримання державної дисципліни у сферах діяльності згаданих органів.

Зазначений контроль не здійснюється щодо судової гілки державної влади, а також правоохоронних органів при провадженні ними опера- тивно-розшукової діяльності, досудового слідства. Щодо таких об'єктів здійснюється непрямий (опосередкований) парламентський контроль, зокрема щодо Конституційного суду України - при призначенні шести суддів Конституційного суду, щодо судів загальної юрисдикції - при обранні суддів на посади безстроково, наданні згоди на арешт або затримання судді тощо. Непрямий парламентський контроль Верховна Рада здійснює також і щодо діяльності президента України, надаючи згоду на відповідні дії чи подання на призначення окремих осіб.

Прямий (безпосередній) парламентський контроль Верховна рада України здійснює щодо:

- забезпечення конституційних прав, свобод та обов'язків людини і громадянина;

- діяльності Кабінету Міністрів України, генерального прокурора України, інших державних органів та посадових осіб, які обираються, призначаються чи затверджуються Верховною радою України або на призначення яких потрібна її згода;

- фінансово-економічної діяльності держави.

Парламентський контроль за забезпеченням прав, свобод та обов'язків людини і громадянина здійснюється Верховною Радою України через Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Таким чином, за існуючої в Україні представницької демократії, народовладдя в цілому і парламентський контроль зокрема не є досконалими і повними з наступних причин. Із трьох гілок державної влади (парламент, Уряд і суди), за існуючого дуалізму виконавчої влади (Президент України, окрім статусу глави держави, очолює такі інститути виконавчої влади, як міжнародна політика та безпека і оборона країни), народ приймає участь у формуванні представницької влади та глави держави (як частково державної виконавчої гілки влади). Судова гілка державної влади і абсолютна частина виконавчої гілки державної влади формується поза участі народу.

Щодо здійснення парламентського контролю, то він нині не є повним. Тобто, більш повно він здійснюється щодо виконавчої гілки державної влади, і лише частково опосередковано щодо судової гілки державної влади та щодо Президента України. Діяльність судової гілки державної влади будується на необхідності дотримання принципу доброчесності, як морально-етичного фундаменту діяльності судді, котрий визначає межу та спосіб поведінки, що має ґрунтуватися на принципах добрих відносин з особами, суспільством і державою, а також чесності в способі життя, виконанні професійних обов'язків та розпорядженні. Такі морально-етичні та правові принципи, як сумлінність, правосвідомість, висока моральна, загальна та правова культури значній кількості суддів не притаманна. Таким чином, народ фактично не контролює судову гілку державної влади, результатом чого є нинішній, негативний стан здійснення правосуддя та прояв високої корупції в середовищі судової гілки державної влади.

На наше переконання, запорукою для якісного життя та демократичного розвитку країни не зможе стати навіть майбутня судова реформа в Україні, якщо не буде вирішено питання здійснення народом контролю за судовою гілкою державної влади. Яким може бути зазначений контроль - це мають сказати в першу чергу науковці, серед механізмів яких можуть бути запроваджені дещо призабуті інституції виборів суддів та їх відкликання внаслідок дискредитації статусу судді або вчинення дій, не сумісних з принципом доброчесності. Так само доцільно запровадити аналогічний інститут відкликання і щодо будь- якої виборної посади в державі, а не чекати і мучитися з такою особою до кінця його каденції. Для українського суспільства, який до цього часу не можу позбутися радянських авторитарних принципів регулювання суспільного життя, зазначені інституції є механізмом вирішення проблем сьогодення.

Необхідно зазначити, що народовладдя передбачає функціонування не лише опосередкованої демократії, яка нині знаходиться в основі українського буття, а насамперед - прямої демократії, тобто вирішення безпосередньо народом життєво важливих питань, а також здійснення ним безпосереднього контролю за їх вирішенням та діяльністю обраних народом представницьких органів та їх представників. Безвідповідальність, безкарність, низький рівень загальної та правової культури, правовий нігілізм насамперед представників органів державної влади та органів місцевого самоврядування - є наслідком бідного, точніше жахливого життя більшості Українського народу.

Цілком логічно постає наступне питання: А чи є нині ефективним здійснюваний парламентський контроль? На це питання дає відповідь саме життя Українського народу, який живе у найбідніші країні Європи [3], де найвищий рівень злочинності [4] і яка входить у трійку "лідерів" в Європі за станом корупції в державі. За 2020 рік Україна продемонструвала лише незначне покращення в світовому "Індексі сприйняття корупції" організації Transparency International та знову опинилася позаду всіх сусідів, окрім Росії, посівши 117 місце з 180 країн світу (торік - 126 місце) [5].

Крім зазначеного, необхідно підкреслити, що і сам парламент "грішить" відсутністю бажання здійснювати належний контроль. Так, положеннями законів України "Про національну безпеку України" та "Про розвідку" передбачено створення комітету Верховної Ради України, до предмета відання якого віднесено питання забезпечення контрольних функцій Верховної Ради України за діяльністю органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, правоохоронних органів спеціального призначення та розвідувальних органів. Однак, незважаючи на крайню важливість даного питання, його вирішення застопорилось внаслідок відсутності політичної волі.

Література