Формування національної стійкості у контексті імплементації Україною цілей сталого розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Формування національної стійкості у контексті імплементації Україною цілей сталого розвитку

Резнікова Ольга Олександрівна,

кандидат економічних наук, старший науковий співробітник

У статті досліджені ключові характеристики поняття «національна стійкість», які відрізняють його від інших термінів. До них, зокрема, відносяться рух і незмінність, існування загроз національній безпеці, наявність відповідних суб'єктів та механізмів, здатних пристосовуватись та ефективно долати небезпечні явища, процеси й кризи у різних сферах.

Встановлено, що формування національної стійкості та забезпечення сталого розвитку держави і суспільства -- тісно пов'язані між собою процеси. Зважаючи на надто широкий спектр питань сталого розвитку, у статті проаналізовані лише окремі аспекти, що належать до безпекової сфери.

У сучасному глобалізованому світі сталий розвиток неможливий без забезпечення миру та безпеки, а також налагодження продуктивної співпраці на міжнародному рівні. У цьому контексті проаналізовані завдання, встановлені для України в рамках Цілей сталого розвитку як глобальної програми ООН.

Для забезпечення сталого розвитку України, як і стійкості нашої держави, принципове значення має припинення збройного конфлікту на Донбасі, підвищення згуртованості суспільства, започаткування процесу примирення та реінтеграції, а також створення на всіх рівнях ефективних, підзвітних та інклюзивних інституцій. З огляду на це детально досліджені особливості реалізації завдань, визначених у рамках цілі 16 «Мир, справедливість та сильні інститути» Національної доповіді «Цілі сталого розвитку: Україна» (далі -- ЦСР). Встановлено, що визначені ціллю 16 ЦСР завдання не охоплюють увесь спектр процесів, необхідних для досягнення миру, справедливості та розбудови сильних інститутів в Україні, а деякі зі встановлених індикаторів та їхніх показників є неоднозначними і не дозволяють об'єктивно оцінити прогрес у відповідній сфері.

Виявлені розбіжності між цільовими показниками, визначеними завданнями ЦСР та іншими програмними документами України, що свідчить про недостатню координацію діяльності органів державної влади. Особливе занепокоєння це викликає в умовах, коли в Україні одночасно реалізується багато реформ у різних сферах. Зазначена проблема ускладнює розбудову національної стійкості, оскільки ефективна координація діяльності органів державної влади та їх належна взаємодія із громадянським суспільством є визначальними принципами стійкості у сфері національної безпеки.

Ключові слова: національна стійкість, національна безпека, сталий розвиток, суспільство, безпекове середовище.

Reznikova Olga

BUILDING NATIONAL RESILIENCE IN THE CONTEXT OF IMPLEMENTATION OF SUSTAINABLE DEVELOPMENT GOALS IN UKRAINE

Постановка проблеми

національна стійкість сталий розвиток

Формування національної стійкості є складним процесом, який зачіпає різні аспекти державотворення і суспільного розвитку. Досягнення конкретних результатів у цій сфері багато в чому залежить від розуміння критеріїв принципів і механізмів забезпечення стійкості. Ускладнює ситуацію те, що донині тривають дискусії щодо трактування концепту стійкості й особливостей його застосування у різних сферах.

Відсутність універсальної моделі забезпечення національної стійкості, як і єдиних правил щодо її формування, зумовлена відмінностями національних інтересів та безпекового середовища різних країн. Отже, розбудовуючи національну стійкість, держави мають діяти відповідно до власних потреб, але виходячи із загальних принципів і критеріїв стійкості. При цьому можуть братися до уваги кращі світові практики.

У той же час, така неоднозначна ситуація створює підґрунтя для можливих спекуляцій і підміни понять, коли під приводом розбудови національної стійкості пропонуються традиційні, хоча й удосконалені, механізми забезпечення національної безпеки або сталого розвитку.

Ураховуючи те, що розбудова національної стійкості є важливим завданням для нашої країни, необхідно розуміти теоретико-методологіч- ні засади відповідного процесу, у т. ч. критерії та механізми, які можуть визначати цей процес, а також його відмінності від інших пов'язаних процесів, зокрема забезпечення національної безпеки і сталого розвитку.

Аналіз наукових публікацій та досліджень

Наукові дослідження з питань забезпечення стійкості (resilience) проводяться вже давно. Вони стосуються різних наукових галузей та об'єктів, у контексті яких даються розбіжні визначення цього терміна, а також пропонуються принципово різні механізми забезпечення стійкості.

Питанню різноманіття і трансформації поняття «стійкість» приділяли увагу багато дослідників, серед яких П. Мартін-Брін і Дж. М. Андеріс [1], М. Волш-Ділей і В. Волфорд [2], Дж. Уолкер і М. Купер [3], працівники Інституту суспільної і регіональної стійкості (CARRI) [4] та інші вчені. У згаданих працях стійкість розглядається як безпосередній об'єкт дослідження, а не як сфера знань, що задає певні рамки для дослідження.

Як зазначають М. Волш-Ділей і В. Волфорд, термінологічна «розмитість» поняття «стійкість» викликає певне занепокоєння, оскільки дозволяє трактувати і застосовувати концепт стійкості у достатньо неточний спосіб. Це ускладнює оцінку його впливу на процеси розвитку. Водночас широкий простір досліджень дає можливість для переосмислення того, що дійсно має значення для розвитку як складного динамічного процесу. Автори стверджують, що дослідження концепту стійкості забезпечують можливість складного мислення та виходу за рамки домінуючих парадигм знань, а також відкривають нові простори для обговорення й продукування нових знань усередині та за межами традиційних дисциплінарних дискурсів [2, с. 174].

Дж. Уолкер і М. Купер пов'язують поширення концепту стійкості у різних сферах з розвитком теорії складних систем і впровадженням інноваційних ідей як на теоретичному рівні, так і на практиці [3].

Потужний імпульс у розвитку цієї сфери знань був наданий К. С. Холлінгом, який у 1973 р. запропонував нові концептуальні підходи у сфері екологічних досліджень, що базувалися на теорії складних систем, уперше визначив поняття «екологічної стійкості» та принципи її формування. Ученим були встановлені особливості управління на основі стійкості, які полягали у зміщенні акцентів з передбачення майбутніх подій як ключового завдання кризового менеджменту на користь розбудови такої системи, що зможе адаптуватися до таких подій, у яких би непередбачуваних формах вони не сталися [5]. Пізніше ці концептуальні підходи були поширені на сфери суспільних і економічних відносин.

У сучасних умовах потребують подальшого розвитку дослідження з питань стійкості у сфері національної безпеки з огляду на їх високу актуальність. При цьому особливу практичну цінність становить вивчення чинників і механізмів розбудови національної стійкості.

Метою цієї статті є обґрунтування наявності взаємозв'язків між забезпеченням сталого розвитку і формуванням національної стійкості.

Виклад основного матеріалу

З огляду на специфіку різних дисциплін і сфер діяльності трактування концепту стійкості часто супроводжується певною термінологічною плутаниною і підміною понять. Наприклад, як синоніми поняття «стійкість» іноді використовуються такі терміни: «могутність», «непохитність», «надійність», «живучість», «безпека», «стабільність», «незмінність» і навіть «застій» (як стійкість до змін або resistance). Проте всі вони мають різні значення і характеризують певні аспекти тих чи інших процесів або стану конкретного об'єкта. Так, поняття «могутність держави» передусім стосується ресурсного потенціалу країни у широкому сенсі (як сукупність існуючих у держави матеріальних та духовних можливостей, що використовуються для досягнення її геополітичних цілей) [6, с. 81]. Поняття «живучість» і «надійність» здебільшого використовуються для характеристики технологічних об'єктів і систем, а «стабільність» і «сталий розвиток» -- у сфері економіки та екології. Особливості застосування подібних термінів у сфері енергетичної безпеки досліджував, зокрема, О. Суходоля [7], а в економічній сфері -- А. Бойко [8]. У медичній сфері існує поняття «стійкість» (resistance) до ліків чи лікування у сенсі відсутності реакції організму або змін у стані здоров'я пацієнта. У безпековій сфері відповідне поняття (resistance) може трактуватись як опір противнику, у т. ч. у вигляді саботажу, диверсій, підривної діяльності, партизанського руху тощо. Цей термін суттєво відрізняється від поняття стійкості (resilience), яке характеризує зазвичай динамічні процеси, пов'язані зі змінами.

Як безпекова категорія стійкість почала розглядатися дещо пізніше, ніж в інших сферах. Сприяли цьому еволюція концептуальних підходів до забезпечення національної безпеки і події, що відбувались у світі, починаючи з останніх декад ХХ ст., які тривають і досі.

Запровадження концепту стійкості у сфері національної безпеки і поява поняття «національна стійкість» зумовлені необхідністю своєчасного реагування на широкий спектр сучасних загроз (часто непереборної сили) з метою недопущення розвитку деструктивних явищ у суспільстві, пов'язаних, зокрема, із послабленням держави або унеможливленням виконання нею критично важливих функцій.

Особливо актуальним стає таке завдання у контексті протидії загрозам гібридного типу. Вони характеризуються скоординованим одночасним застосуванням широкого спектру традиційних і нетрадиційних методів і засобів боротьби у різних сферах, активного залучення недержавних акторів. Такі дії часто складно ідентифікувати як загрози, особливо на початковому етапі. Метою гібридної війни є не встановлення контролю над певною територією, а дестабілізація держави і суспільства, які стають об'єктами агресії, послаблення їхньої здатності забезпечувати національні інтереси і захищати національні цінності. Відповідь на такі загрози, що, як правило, мають довготривалий характер і створюють ситуацію невизначеності, також має бути комплексною. У свою чергу, це потребує модернізації системи забезпечення національної безпеки за принципами забезпечення стійкості.

Аналізуючи різноманітні визначення поняття «стійкість» та беручи до уваги альтернативні концептуальні підходи, викладені, зокрема, у зазначених вище дослідженнях, можна визначити, які ключові риси притаманні поняттю «національна стійкість» і відрізняють його від інших термінів.

Передусім це поняття об'єднує у собі два різно- спрямовані процеси -- рух і незмінність. При цьому основними незмінними величинами є необхідність збереження і захисту національних цінностей та інтересів, забезпечення безперервності надання державою критично важливих функцій населенню та умов нормальної життєдіяльності суспільства і держави. Динамізм поняття «національна стійкість» визначається необхідністю своєчасного та ефективного реагування на швидкі зміни безпекового середовища, нові виклики і загрози та здатністю адаптуватися до їх постійної або тривалої дії. Існування загроз національній безпеці також є однією з визначальних характеристик поняття «національна стійкість». Одночасно, необхідне реагування на такі загрози потребує наявності відповідних суб'єктів та механізмів, здатних пристосовуватися та ефективно долати небезпечні та кризові процеси і явища у різних сферах. Зазвичай процеси забезпечення національної безпеки і національної стійкості мають багато спільного, але між ними наявні й відмінності. Докладніше про це йдеться у статті автора [9].

Загалом формування національної стійкості відбувається через застосування певних механізмів і може бути оцінене за низкою критеріїв у розрізі національних систем, окремих об'єктів або суб'єктів. Так, до основних критеріїв стійкості експерти зазвичай відносять такі: надійність (robustness), резервування (redundancy), адаптивність (resourcefulness), реагування (response), відновлення (recovery).

У більш деталізованому вигляді серед критеріїв стійкості держави можна виокремити наявність сформованих політичних інститутів, налагодження їхньої ефективної взаємодії, встановлення правового поля, визначення альтернативних стратегій розвитку, забезпечення необхідних ресурсів і резервів та ін. Важливими критеріями стійкості суспільства є також злагодженість і єдність, усвідомлення характеру загроз і порядку дій у разі їх настання, готовність до реагування, довіра до влади та ін.

У свою чергу, механізми забезпечення національної стійкості будуються на основі загальних принципів стійкості, але мають особливості залежно від сфери їх застосування (економічна, екологічна, політична та ін.).

Виходячи із прийнятих на рівні ООН підходів щодо визначення сталого розвитку [10], слід зазначити, що ключовими складовими цього процесу є економічне зростання, соціальна інклюзія та захист природного середовища. У цьому контексті можна говорити про те, що формування механізмів стійкості у визначених сферах сприятиме сталому розвитку. У той же час, розбудова національної стійкості охоплює й інші аспекти, пов'язані із необхідністю адаптації і комплексного реагування на широкий спектр загроз у різних сферах.

Зв'язки між питаннями стійкості і сталого розвитку знаходять відображення у сучасних стратегічних документах окремих держав та їх союзів. Так, у стратегічних документах ЄС вже тривалий час простежується тенденція розглядати стійкість крізь призму сталого розвитку. Зокрема, такий підхід реалізовано й у Глобальній стратегії Європейського Союзу щодо зовнішньої політики та політики безпеки (2016 р.) [11].

Особливу увагу доцільно звернути на важливий міжнародний документ, який вимагає від кра- їн-підписантів виконання низки зобов'язань щодо забезпечення життєздатного, безпечного майбутнього для людства. Йдеться про Цілі сталого розвитку ООН [12].

По завершенню терміну дії Цілей розвитку тисячоліття [13] у вересні 2015 р. в рамках 70-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН у Нью-Йорку відбувся Саміт ООН зі сталого розвитку, на якому було прийнято Порядок денний розвитку після 2015 року. За підсумками Саміту «Перетворення нашого світу: Порядок денний у сфері сталого розвитку до 2030 року» було затверджено 17 Цілей сталого розвитку та 169 завдань, які необхідно виконати для досягнення визначних цілей. Затверджені цілі й завдання спрямовані на вирішення багатьох проблемних питань у різних сферах -- соціальній, економічній, гуманітарній, енергетичній, екологічній, безпековій та ін.

У 2000 р. на Саміті ООН 189 країнами світу була прийнята «Декларація тисячоліття», яка визначила Цілі розвитку тисячоліття (ЦРТ) як всеосяжні рамки цінностей, принципів і ключових чинників розвитку до 2015 р. Цілі охоплювали лише соціальну, гуманітарну та екологічну сфери. Після розроблення універсальних рамок ЦРТ у багатьох країнах було здійснено адаптацію ЦРТ та встановлено цільові показники розвитку з урахуванням специфіки національної ситуації. Україна приєдналася до «Декларації тисячоліття» і взяла на себе зобов'язання досягти ЦРТ до 2015 р.

Підсумовуючи прогрес України на шляху досягнення ЦРТ, можна зазначити низку позитивних зрушень у період до 2013 р. Проте агресія РФ проти нашої держави, що призвела до порушення територіальної цілісності, величезних людських та економічних втрат, порушення прав і свобод людей, нівелювала прогрес у досягненні низки цілей.

У Цілях сталого розвитку, на відміну від Цілей тисячоліття, перелік сфер і завдань розширено. Такий підхід є виправданим і підтверджується тим, що у сучасному глобалізованому світі сталий розвиток неможливий без забезпечення миру та безпеки, а також налагодження продуктивної співпраці на міжнародному рівні.

Цілі сталого розвитку встановлюють орієнтири для формування політики та здійснення фінансування за відповідними програмами ПРООН, яка є основним агентством ООН з питань розвитку і надає підтримку національним урядам з питань адаптації та імплементації ЦСР.

Україна також приєдналася до глобального процесу забезпечення сталого розвитку. Для встановлення стратегічних рамок національного розвитку України на період до 2030 р. було започатковано інклюзивний процес адаптації Цілей сталого розвитку. Кожна глобальна ціль була переглянута з урахуванням національної специфіки. На підставі широкого спектру інформаційних, статистичних та аналітичних матеріалів була розроблена національна система ЦСР (86 завдань розвитку та 172 показники для моніторингу їх виконання), що відображена у Національній доповіді «Цілі сталого розвитку: Україна», яка була представлена Кабінетом Міністрів України 15 вересня 2017 р. [14].

Ураховуючи те, що в цій публікації неможливо охопити увесь спектр питань сталого розвитку та їх зв'язків із національною стійкістю, далі будуть проаналізовані лише ті аспекти, що належать до безпекової сфери.

Очевидно, що для України досягти у повному обсязі ЦСР щодо забезпечення соціального розвитку, сталого економічного зростання, екологічної рівноваги тощо неможливо без припинення збройного конфлікту на Донбасі, започаткування процесу примирення та реінтеграції, а також створення на всіх рівнях ефективних, підзвітних та заснованих на широкій участі інституцій. Зважаючи на це, стає зрозумілим, що особливого значення набуває досягнення цілі 16 «Мир, справедливість та сильні інститути» ЦСР. Для цього передбачається вирішення 9 завдань, для оцінки виконання яких пропонується система індикаторів з відповідними цільовими показниками.

Слід зазначити, що Цілі сталого розвитку як міжнародна програма орієнтовані передусім на вирішення проблем, які перешкоджають глобальному розвитку. Аналізуючи завдання, передбачені ціллю 16 «Мир, справедливість та сильні інститути», можна дійти висновку, що вони спрямовані перш за все на протидію міжнародній злочинності, тероризму, найбільш поширеним у світі формам експлуатації тощо. Необхідність вирішення специфічних завдань у відповідній сфері має враховуватися під час адаптації ЦРС до національних потреб. Так, не кожна країна є стороною конфлікту, різними є конфліктогенні та інші чинники в них тощо. Отже, забезпечення миру, збереження миру або ж запобігання конфліктам -- це різні цілі, досягнення яких передбачає реалізацію різних груп завдань.

Водночас відповідні цілі тісно пов'язані із необхідністю дотримання соціальної справедливості, а також зміцненням державних інститутів, діяльність яких спрямована на забезпечення державної та громадської безпеки.

Для України досягнення зазначеної цілі ЦСР має важливе значення з огляду на наявність не- врегульованого збройного конфлікту на Донбасі та анексію Росією АР Крим. Зважаючи на специфічний характер цих подій, які є елементами гібридної війни РФ проти України, адаптація цієї цілі потребувала від України більших зусиль та принципово інших підходів, ніж від інших країн. Варто також ураховувати, що цей конфлікт не є внутрішнім, а відтак потребує реалізації низки заходів у сфері міжнародних відносин, що виходить за межі завдань, визначених ціллю 16 ЦСР.

Загалом слід визнати, що завдання й індикатори, які увійшли до адаптованої цілі 16 відповідно до Національної доповіді «Цілі сталого розвитку: Україна», не охоплюють увесь спектр процесів, необхідних для досягнення миру, справедливості та розбудови сильних інститутів в Україні. Отже, ці важливі для нашої країни орієнтири розвитку мають знайти комплексне відображення в інших стратегічних і програмних документах держави. Власне, це можна спостерігати на прикладі таких нормативно- правових документів України, як Стратегія сталого розвитку «Україна -- 2020», Стратегія національної безпеки України, Державна стратегія регіонального розвитку на період до 2020 року, Стратегія реформування державного управління України на період до 2021 року, Стратегія подолання бідності, Енергетична стратегія України на період до 2035 року «Безпека, енерго- ефективність, конкурентоспроможність» та ін.

Зазначимо, що Інститут суспільно-економічних досліджень виявив низку проблем щодо взаємозв'язків між зазначеними документами, зокрема брак координації діяльності органів державної влади та організацій громадянського суспільства щодо реалізації визначених завдань [15, с. 21].

Відновлення миру на всій території України, а також державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями потребують комплексного підходу, який має бути відображений у відповідній Стратегії, що визначатиме порядок дій держави на різних етапах цього процесу й у різних сферах.

Прийнятий Верховною Радою України 18 січня 2018 р. Закон України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» став по суті першим законодавчим кроком на шляху формування правових рамок реалізації державної політики щодо тимчасово окупованих територій та захисту національних інтересів в умовах гібридної агресії РФ. Проте відсутність і нині комплексної державної стратегії щодо відновлення миру та державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями суттєво стримує прогрес у цій сфері і взаємодію України з міжнародними організаціями із відповідних питань.

Ймовірно, відсутність комплексної державної стратегії щодо відновлення миру та державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями позначилася на процесі адаптації ЦСР, передусім щодо визначення конкретних завдань у рамках цілі 16 ЦСР.

Крім того, завдання, визначені ціллю 16 ЦСР зі створення сильних державних інститутів, виглядають дещо звуженими порівняно з процесами, які вже відбуваються в Україні у сфері реформування державного управління та особливо сектору безпеки і оборони України, що відіграє ключову роль у досягненні миру і відновленні територіальної цілісності України. У цьому контексті слід більше орієнтуватися на такі програмні документи, як Стратегія національної безпеки України, Стратегія сталого розвитку «Україна -- 2020», Концепція розвитку сектору безпеки і оборони України, Воєнна доктрина України, Стратегічний оборонний бюлетень та ін. Практично всі зазначені документи розроблялися за участі експертів ЄС і НАТО і враховують відповідні європейські та євроатлантичні стандарти.

У той же час, досягнення задекларованої цілі ускладнюється наявністю низки внутрішніх проблем розвитку, у т. ч. концептуального характеру. Так, за висновком Інституту суспільно- економічних досліджень, «в Україні недостатньо сформовані синтетичні підходи до вирішення проблем, які передбачено в ЦСР. <...> Поширеними залишаються стандартні підходи до вирішення цих проблем на основі функціонування державних інституцій силового блоку. Тим часом сучасні підходи, що їх пропонують ЦСР, передбачають синергетичну взаємодію держави і суспільства з акцентами на ранньому запобіганні негативним проявам та формуванні суспільного неприйняття асоціальних дій». Іншою проблемою експерти визначають те, що «через інертність державного управління до пріоритетів усіх напрямів державної політики недостатньо швидко долучається вирішення нагальних проблем, які постали внаслідок агресії на сході України. Ці проблеми поки що концентруються переважно в секторальних програмах» [15, с. 29].

Окремо слід звернути увагу на те, що індикатори, за якими має оцінюватися прогрес у досягненні зазначеної цілі, не охоплюють всієї повноти завдання, яке мають характеризувати, а їхні цільові значення (показники) іноді є неоднозначними.

Так, завдання «Підвищити ефективність діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування» цілі 16 ЦСР по суті має відображати результати всіх реформ у сфері державного управління. Ураховуючи різну динаміку реформ у різних сферах державного управління, частки населення, задоволеного досвідом користування тими чи іншими державними послугами, можуть суттєво різнитися. Крім того, є сфери державного управління, які неможливо оцінити за відповідним критерієм. Передусім йдеться про сферу національної безпеки і оборони, для оцінок якої доцільніше використовувати показник рівня довіри населення до відповідних органів. Очевидно, що один усереднений індикатор не зможе надати об'єктивну оцінку стану справ у сфері державного управління, а, скоріше, здатен виявити певні тенденції у відповідній сфері.

Також у розрізі цього завдання відсутні індикатори, які здатні виявити зв'язок між виконанням завдань щодо розбудови сильних інститутів та впливом цих результатів на досягнення миру і справедливості в країні.

Проведений аналіз свідчить про те, що значення відповідних індикаторів, визначених ЦСР та іншими стратегічними і програмними документами держави, іноді відрізняються. Наприклад, індикатор завдання цілі 16 щодо підвищення рівня довіри до суду визначений на рівні 55 % у 2030 р., тоді як Стратегія сталого розвитку «Україна -- 2020» встановлює його на рівні 70 % до 2020 р. Це певним чином дезорієнтує виконавців відповідного завдання.

Крім цього, окремі індикатори не у повному обсязі охоплюють те завдання, стан виконання якого вони мають відображати. Так, оцінка виконання завдання «Скоротити поширеність насильства» цілі 16 ЦСР має здійснюватись за трьома індикаторами. Перший з них ураховує обмежену кількість злочинів: очевидні умисні вбивства, умисні тяжкі тілесні ушкодження. При цьому, наприклад, терористичні акти, жертвами яких у більшості випадків стають мирні мешканці, не беруться до уваги. Слід зауважити, що натепер рівень загрози тероризму в Україні є найвищим з часу проголошення незалежності нашої держави, унаслідок чого загроза поширення насильства також залишається високою.

Суперечливими виглядають наведені у Національній доповіді цільові значення індикаторів, за якими оцінюють стан виконання завдання «Скоротити незаконний обіг зброї, боєприпасів та вибухових матеріалів» цілі 16 ЦСР. Аналіз цих значень засвідчує, що в період 2016-- 2030 рр. прогнозується зростання кількості вилученої зброї й боєприпасів та кримінальних правопорушень за ст. 263 Кримінального кодексу України (незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами). З одного боку, така динаміка може свідчити про активізацію роботи відповідних органів із протидії цим злочинам, а з іншого -- про збільшення обсягів незаконного обігу зброї, боєприпасів та вибухових матеріалів, тобто про досягнення мети, абсолютно протилежної завданню.

У Національній доповіді також зазначається, що аналітичним інструментом, який дозволить оцінити соціальну динаміку в суспільстві, має стати індекс SCORE (The Social Cohesion and Reconciliation) -- індекс соціальної згуртованості і примирення. Цей індекс запропонований як індикатор виконання завдання «Зміцнити соціальну стійкість, сприяти розбудові миру та громадській безпеці (конфліктне та постконфліктне врегулювання)» цілі 16 ЦСР. В Національній доповіді зазначено, що дані щодо цього індикатора очікуються. Це зумовлено тим, що на момент адаптації ЦСР до України цей показник використовувався дуже обмежено і перебував фактично у стадії апробації.

Як відомо, індекс SCORE був розроблений спільними зусиллями Центру сталого миру та демократичного розвитку (SeeD) та ПРООН за фінансування Агентством США з міжнародного розвитку (United States Agency for International Development, USAID). Розробники індексу, про який ідеться, вважають, що він може бути найбільш оптимальним інструментом для вивчення та оцінки стану відносин всередині та між етнічними, релігійними та іншими соціальними групами у багатонаціональних суспільствах, які зазнали конфліктів і наразі стикаються з проблемами у встановленні миру та відновленні державності.

Для визначення індексу SCORE використовується метод анкетування, має враховуватися специфіка регіону, щодо якого він застосовується. Індекс охоплює два основні процеси -- примирення та соціальну згуртованість, котрі оцінюються за певними індикаторами, у розрізі яких визначені базові показники для розрахунків. З урахуванням регіональних особливостей при проведенні відповідних досліджень можуть бути застосовані й інші індикатори, що розкривають особливості ставлення людей до певних проблем [16].

Імплементація індексу SCORE в Україні розпочалась у 2015 р., а наприкінці 2016 р. Центром сталого миру та демократичного розвитку за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку було проведено перший етап досліджень, за результатами яких запропоновано методологію визначення індексу SCORE для України з урахуванням додаткових показників та індикаторів, розроблених з огляду на особливості ситуації в країні [17].

У проведених на першому етапі опитуваннях акцент робився на визначенні можливості примирення. Отримані результати продемонстрували достатньо високий рівень узагальнених показників щодо можливостей примирення (6,4 із 10 можливих), інтеграції Донбасу (6,5 із 10 можливих), орієнтації населення на мирний шлях розв'язання конфлікту (6,3 із 10 можливих), психологічного пристосування різних груп всередині суспільства (7,6 із 10 можливих). При цьому узагальнений показник соціальної згуртованості був значно нижчим (4,2 із 10 можливих) [18].

На другому етапі досліджень, який розпочався в 2017 р., була запропонована розгорнута система показників для оцінювання соціальної згуртованості в Україні. При цьому результати проведених опитувань виявили низку проблем у взаємовідносинах між різними групами у суспільстві, у сфері громадської поведінки, суспільної довіри та ін. [15]. Хоча SeeD не наводить узагальнений показник соціальної згуртованості у 2018 р., є підстави вважати, що він може виявитися нижчим, ніж розрахований у 2016 р.

Наведені дані свідчать про те, що Україна загалом має високі шанси на врегулювання конфлікту на Донбасі мирним шляхом, оскільки у суспільстві існує консенсус щодо пріоритетності такого вибору. У той же час, недостатня згуртованість суспільства стає наразі загрозою для національної безпеки, можливо, більшою, ніж військова.

Варто зазначити, що нині у світі здійснюються спроби розроблення і застосування певних показників для оцінювання національної стійкості. Це має важливе значення як для формування державної політики в цілому, так і для визначення конкретних механізмів досягнення відповідних цільових орієнтирів стійкості.

Зокрема, переймаючись питанням, як запобігти фінансовим втратам у роботі підприємств, Група страхових компаній FM Global Group започаткувала серію досліджень з питань стійкості, у т. ч. в контексті умов ведення бізнесу у різних країнах. Для оцінювання можливостей підприємств щодо їх адаптації до дії загроз і небезпек різного походження по всьому світу було розроблено Індекс стійкості (Resilience Index) на основі виділення і групування низки чинників впливу на формування стійкості на національному рівні, а також визначення у кожній групі показників, які підлягатимуть оцінюванню [19].

Запропонований підхід дозволяє компаніям, які здійснюють бізнес-операції на міжнародних ринках або в інших країнах, краще розуміти весь спектр ризиків, з якими вони можуть стикатись у роботі, підготуватися до необхідності швидкого реагування в разі розгортання кризових подій і відновлення після них.

Можна стверджувати, що дослідження у рамках визначення індексів SCORE та індексів національної стійкості дають змогу отримати широкий спектр інформації, яка характеризує ситуацію в різних регіонах нашої країни і може бути використана державними органами для розроблення та коригування державної політики не лише з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, а й у інших сферах національної безпеки.

Аналіз відповідних показників у динаміці дозволить оцінити, з одного боку, прогрес держави у вирішенні відповідних складних проблем, а з іншого -- ефективність міжнародної допомоги з відповідних питань.

Міжнародний досвід свідчить про те, що практика вимірювання індексів SCORE з подальшим аналізом отриманих результатів застосовується низкою країн Європи та Азії (Кіпр, Боснія і Герцеговина, Непал). Відповідні дані використовуються уповноваженими державними органами під час прийняття рішень, спрямованих на розбудову стійкого миру, зміцнення соціальної єдності та примирення.

Висновки

Забезпечення сталого розвитку в сучасному світі значною мірою спирається на формування стійкості у ключових сферах. Відповідні завдання та орієнтири визначені Цілями сталого розвитку -- програмним документом ООН. Адаптована до національних потреб версія ЦСР представлена у Національній доповіді «Цілі сталого розвитку: Україна», відповідно до якої визначено 86 завдань розвитку в різних сферах.

Для забезпечення сталого розвитку України, як і стійкості нашої держави, принципове значення має припинення збройного конфлікту на Донбасі, підвищення згуртованості суспільства, започаткування процесу примирення та реінтеграції, а також створення на всіх рівнях ефективних, підзвітних та заснованих на широкій участі інституцій. На досягнення відповідних результатів зорієнтована ціль 16 ЦСР «Мир, справедливість та сильні інститути», якою визначені 9 завдань, для оцінки виконання котрих запропонована система індикаторів.

У той же час, завдання щодо відновлення миру на всій території України, а також державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями, потребують комплексного підходу, який має бути відображений у відповідній Стратегії, що визначатиме порядок дій держави на різних етапах цього процесу та в різних сферах. Наразі такий документ в Україні відсутній.

Проведений аналіз завдань та індикаторів, визначених ціллю 16 ЦСР «Мир, справедливість та сильні інститути» Національної доповіді, дозволяє стверджувати, що вони не охоплюють увесь спектр процесів, необхідних для досягнення миру, справедливості та розбудови сильних інститутів в Україні, а деякі зі встановлених індикаторів та їх показників є неоднозначними і не дозволяють об'єктивно оцінити прогрес у відповідній сфері.

Виявлені розбіжності між цільовими показниками, визначеними завданнями ЦСР та іншими програмними документами України, свідчать про недостатню координацію діяльності органів державної влади. Особливе занепокоєння це викликає в умовах, коли в Україні одночасно реалізується багато реформ у різних сферах. Це може спричиняти виснаження ресурсів держави та їх неефективне використання.

Означена проблема ускладнює розбудову національної стійкості, оскільки ефективна координація діяльності органів державної влади та їхня належна взаємодія із громадянським суспільством є визначальними принципами стійкості у сфері національної безпеки.

Список використаних джерел

2. Walsh-Dilley, M., & Wolford, W (2015). (Un) Defining resilience: subjective understandings of 'resilience' from the field. Resilience. No. 3:3. Pp. 173-182.

3. Walker, J., & Cooper, M. (2011). Genealogies of resilience: From systems ecology to the political economy of crisis adaptation. Security Dialogue. Vol. 42. No. 2, Special Issue on The Global Governance of Security and Finance. Pp. 143-160.

4. Definitions of Community Resilience: An Analysis. (2013). A CARRI Report. Community and Regional Resilience Institute. URL: http://www.resilientus.org/wp-content/uploads/2013/08/definitions-of-community-resilience.pdf (дата звернення: 15.03.2019).

5. Holling, C. S. (1973). Resilience and Stability of Ecological Systems. Annual Review of Ecology and Systematics. Vol. 4. Pp. 1-23.

6. Качинський А. Б. Індикатор могутності як інтегральний показник безпеки держави. Математичне моделювання в економіці. 2015. № 2. C. 75-91.

7. Суходоля О. М. Стійкість енергетичної системи чи стійкість енергозабезпечення споживачів: постановка проблеми. Стратегічні пріоритети. 2018. № 2. C. 101-117.

8. Бойко А. В. Стійкість національної економіки: теорія, методологія, практика. Київ : НАН України, Ін-т екон. та прогнозув. НАН України, 2014. 288 с.

9. Резнікова О. О. Забезпечення національної безпеки і національної стійкості: спільні риси і відмінності. Вісник Львівського університету. Серія «Філософсько-політологічні студії». 2018. № 19. С. 170-175.

10. The Sustainable Development Agenda. United Nations. URL: https://www.un.org/sustainabledevelopment/ development-agenda/ (дата звернення: 29.10.2019).

11. Shared Vision, Common Action: A Stronger Europe. A Global Strategy for the European Union's Foreign ;nid Security Policy URL: http://eeas.europa.eu/archives/docs/top_stories/pdf/eugs_review_web.pdf (дата звернення: 29.10.2019).

12. Sustainable development goals. URL: https://www.un.org/sustainabledevelopment/sustainable-development-goals/ (дата звернення: 20.03.2019).

13. Millennium Development Goals and Beyond 2015. URL: http://www.un.org/millenniumgoals/bkgd.shtml (дата звернення: 20.03.2019).

14. Цілі сталого розвитку: Україна. Національна доповідь 2017. URL: https://issuu.com/mineconomdev/docs/ sdgs_nationalreportua_web (дата звернення: 20.03.2019).

15. Аналіз державних стратегічних документів України щодо врахування адаптованих для України Цілей Сталого Розвитку до 2030 року : аналіт. доповідь. Київ : Ін-т суспільно-економічних досліджень, 2017. 84 с.

16. Methodology. SCORE. URL: https://www.scoreforpeace.org/en/methodology (дата звернення: 20.03.2019).

17. Score Ukraine Methodology URL: https://www.scoreforpeace.org/en/ukraine/methodology (дата звернення: 20.03.2019).

18. Ukraine. Social Cohesion and Reconciliation Index. URL: https://www.scoreforpeace.org/en/ukraine/2018-Gene- ral%20population%20Government%20Controlled%20Areas-0 (дата звернення: 20.03.2019).

19. Resilience Index Executive Summary. FM Global and Pentl and Analitics. URL: https://www.fmglobal.com/ research-and-resources/tools-and-resources/resilienceindex (дата звернення: 12.03.2019).

References

1. Martin-Breen, P, & Anderies, J. M. (2011). Resilience: A Literature Review. Bellagio Initiative. opendocs.ids.ac.uk. Retrieved from https://opendocs.ids.ac.uk/opendocs/bitstream/handle/123456789/3692/Bellagio-Rockefeller%20 bp.pdf?sequence=1&isAllowed=y (viewed 20.03.2019) [in English].

2. Walsh-Dilley, M., & Wolford, W (2015). (Un) Defining resilience: subjectiv eunderstandings of 'resilience' from the field. Resilience, 3:3, 173-182 [in English].

3. Walker, J., & Cooper, M. (2011). Genealogies of resilience: From systems ecology to the political economy of crisis adaptation. SecurityDialogue, vol. 42 (2), Special Issue on The Global Governance of Security and Finance (Pp. 143160) [in English].

4. Definitions of Community Resilience: An Analysis. (2013). A CARRI Report. Community and Regional Resilience Institute. (2013). www.resilientus.org Retrieved from http://www.resilientus.org/wp-content/uploads/2013/08/ definitions-of-community-resilience.pdf (viewed 20.03.2019) [in English].

5. Holling, C. S. (1973). Resilience and Stability of Ecological Systems. Annual Review of Ecology and Systematics, 4, 1-23 [in English].

6. Kachynskyi, A. B. (2015). Indykator mohutnosti yak intehralnyi pokaznyk bezpeky derzhavy [Index of poweras anintegral indicator of state security]. Matematychne modeliuvannia v ekonomitsi -- Mathematical Modeling in Economics, 2, 75-91 [in Ukrainian].

7. Sukhodolia, O. M. (2018). Stiikist enerhetychnoi systemy chy stiikist enerhozabezpechennia spozhyvachiv: postanovka problemy [Resilience of energy system or consumers' energy supply: a problem statement]. Stratehichni priorytety -- Strategic Priorities, 2, 101-117 [in Ukrainian].

8. Boiko, A. V. (2014). Stiikist natsionalnoi ekonomiky: teoriia, metodolohiia, praktyka [Resilience of national economy: theory, methodology, and practice]. Kyiv (228 p.) [in Ukrainian].

9. Reznikova, O. O. (2018). Zabezpechennia natsionalnoi bezpeky i natsionalnoi stiikosti: spilni rysy i vidminnosti [Providing national security and national resilience: common features and differences]. Visnyk Lvivskoho universytetu -- Bulletin of Lviv University, 19, 170-175 [in Ukrainian].

10. The Sustainable Development Agenda. United Nations. (n. d.). un.org. Retrieved from https://www.un.org/ sustainabledevelopment/development-agenda/ (viewed 29.10.2019) [in English].

11. Shared Vision, Common Action: A Stronger Europe. A Global Strategy for the European Union's Foreign und Security Policy, (n. d.). eeas.europa.eu. Retrieved from http://eeas.europa.eu/archives/docs/top_stories/pdf/eugs_ review_web.pdf (viewed 29.10.2019) [in English].

12. Sustainable development goals. (n. d.). www.un.org. Retrieved from https://www.un.org/sustainabledevelopment/sus- tainable-development-goals/ (viewed 20.03.2019) [in English].

13. Millennium Development Goals and Beyond 2015. (n. d.). www.un.org. Retrieved from http://wwwun.org/ millenniumgoals/bkgd.shtml (viewed 20.03.2019) [in English].

14. Tsili staloho rozvytku: Ukraina. Natsionalna dopovid 2017 [Sustainable development goals: Ukraine. National Report 2017]. (n. d.). www.me.gov.ua. Retrieved from https://issuu.com/mineconomdev/docs/sdgs_nationalreportua_web (viewed 20.03.2019) [in Ukrainian].

15. Analiz derzhavnykh stratehichnykh dokumentiv Ukrainy shchodo vrakhuvannia adaptovanykh dlia Ukrainy Tsilei Staloho Rozvytku do 2030 roku [Analysis of statestrategic documents of Ukraine in terms of application of Sustainable Development Goals adapted for Ukraine]. (2017). Kyiv (84 p.) [in Ukrainian].

16. Methodology. SCORE. (n. d.). www.scoreforpeace.org. Retrieved from https://www.scoreforpeace.org/en/methodolo- gy (wieved 20.03.2019) [in English].

17. Score Ukraine Methodology, (n. d.). www.scoreforpeace.org. Retrieved from https://www.scoreforpeace.org/en/ ukraine/methodology (viewed 20.03.2019) [in English].

18. Ukraine. Social Cohesion and Reconciliation Index. (n. d.). www.scoreforpeace.org. Retrieved from https://wwwscoreforpeace.org/en/ukraine/2018-General%20population%20Government%20Controlled%20Areas-0 (viewed 20.03.2019) [in English].

19. Resilience Index Executive Summary FM Global and Pentl and Analitics. (n. d.). www.fmglobal.com. Retrieved from https://wwwfmglobal.com/research-and-resources/tools-and-resources/resilienceindex (viewed 20.03.2019) [in English].

Размещено на Allbest.ru