Переваги та недоліки запровадження альтернативних способів вирішення господарських спорів

Размещено на http://www.allbest.ru

Переваги та недоліки запровадження альтернативних способів вирішення господарських спорів

Петренко Наталія Олегівна, доцент кафедри професійних та спеціальних дисциплін (Херсонський факультет

Одеського державного університету внутрішніх справ, м. Херсон, Україна)

Анотація

Тема альтернативних способів вирішення спорів станом на сьогоднішній день є дуже актуальною, проте існування таких методів в правовій системі незалежної України не є новелою. Однак, необхідність впровадження та подальшого розвитку даного інституту обумовлюється кризою судової системи. Так, станом на сьогодніш-ній день збільшення розміру судового збору, «кадровий голод» в судовій системі, що призводить до затягування розгляду справ, значний процент невиконання судових рішень виявляє необхідності пошуку альтернативних суду способів вирішення кон-фліктів, які виникають між сторонами. Особливу актуальність питання ефективності та швидкості вирішення спорив має в сфері господарювання. Наведене обумовлено економічною складовою господарських правовідносин. Так будь який конфлікт який виникає між суб'єктами господарських правовідносин впливає на їх розвиток на ринку товарів та послуг, можливості залучення грошових коштів, інвестиційну при-вабливість, побудову та міцність ділових зав'язків. Однак, необхідно констатувати, що в національній правовій системі у її суб'єктів відсутнє розуміння можливості вирі-шення спору іншим способом ніж суд. В статті досліджуються позитивні та негативні аспекти впровадження інституту альтернативних способів вирішення спорів в націо-нальне законодавство України. Таким чином впровадження альтернативних способів вирішення спорів має значні переваги. Проте існують і певні ризики, з якими сторони конфлікту можуть зіткнутися при застосуванні альтернативних способів вирішення спорів. Серед таких недоліків можна виділити відсутність правових підстав для зупи-нення перебігу строків позовної давності. Таким чином, запровадження інституту альтернативних способів вирішення спорів потребує подальшого детального дослі-дження, результатом яких має стати внесення змін в норми матеріального та про-цесуального законодавства. Так, предметом дослідження має стати: класифікація видів альтернативних способів вирішення спорів, їх місце в правовій системі Укра-їни та співвідношення з поняттям досудовий порядок врегулювання спорів, порядок застосування та проблеми правового регулювання тощо.

Ключові слова: альтернативні способи вирішення спорів, господарський спір, досудове врегулювання спорів.

господарський національний законодавство

Abstract

Advantages and disadvantages of introduction of alternative dispute resolution of economic disputes

Petrenko Nataliia Olehivna,

Associate Professor at the Department of Professional and Special Disciplines (Kherson Faculty of Odesa State University of Internal Affairs, Kherson, Ukraine)

The topic of alternative dispute resolution is very relevant today, but the existence of such methods in the legal system of independent Ukraine is not a novelty. However, the need for the introduction and further development of this institution is due to the crisis of the judiciary. Thus, as of today, the increase in court fees, "staff shortage" in the judiciary, which leads to delays, a significant percentage of non-enforcement of court decisions reveals the need to find alternative court solutions to conflicts between parties. The issue of efficiency and speed of dispute resolution is especially relevant in the field of management. This is due to the economic component of economic relations. Thus, any conflict that arises between the subjects of economic relations affects their development in the market of goods and services, opportunities to raise funds, investment attractiveness, construction and strength of business ties. However, it should be noted that in the national legal system, its subjects do not have an understanding of the possibility of resolving a dispute in any other way than the court. The article examines the positive and negative aspects of the introduction of the institute of alternative dispute resolution in the national legislation of Ukraine. Thus, the introduction of alternative dispute resolution has significant advantages. However, there are certain risks that the parties to the conflict may face when using alternative dispute resolution. Among such shortcomings is the lack of legal grounds to suspend the statute of limitations. Thus, the introduction of the institute of alternative dispute resolution requires further detailed research, the result of which should be changes in substantive and procedural law. Thus, the subject of the study should be: classification of types of alternative dispute resolution, their place in the legal system of Ukraine and the relationship with the concept of pre-trial dispute resolution, application and problems of legal regulation and more.

Key words: alternative dispute resolution, economic dispute, pre-trial settlement of disputes.

Постановка проблеми та її актуальність. Розвиток альтернативних способів вирі-шення спорів має значний потенціал. Одним із важливих пріоритетів розвитку дослі-джуваного напрямку є зменшення навантаження на судову систему держави, що в свою чергу призведе до підвищення якості правосуддя та більш ефективної реалі-зації принципу доступу до правосуддя. Проте, досліджуючи альтернативні способи вирішення спорів не можна зупинятися лише на зазначеному позитивному моменті. Так, не менш важливе значення впровадження та розвиток позасудових способів вирі-шення спорів будуть мати і для самих сторін справи. Саме сторони по справі зацікав-лені у швидкому та ефективному вирішенні конфлікту який виник між ними.

Президент України своїм Указом від 1 червня 2021 року № 231/2021 затвердив Стратегію розвитку системи правосуддя та конституційного судочинства на 2021 - 2023 роки. Зокрема, одним із напрямів розвитку покращення доступу до судочинства визначено розвиток альтернативного (позасудового) та досудового врегулювання спорів шляхом запровадження та розвиток інституту медіації та встановлення для окремих, визначених законом, категорій справ обов'язкового досудового порядку вре-гулювання спорів з використанням медіації та інших практик [1].

Отже, станом на сьогоднішній день набуває актуальності не тільки питання подаль-шого законодавчого закріплення і розвитку інституту медіації та альтернативних способів вирішення спорів, та визначення категорій справ, які будуть в обов'язковому порядку до їх передачі на розгляд для досудового порядку врегулювання.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. В сучасних умовах дослідження альтер-нативних способів вирішення спорів має стати окремим науковим напрямом. Най-більш вагомий внесок в дослідження даного питання зроблено таким науковцями як Т. Цувіною, Н. Бондаренко-Зелінською, Л. Романадзе, Ю. Притика,О. Можайкіна та інші. Проте їх роботи присвячені здебільшого інституту медіації, як одному із видів альтернативних способів вирішення спорів. Комплексе ж дослідження саме альтерна-тивних способів вирішення спорів станом на сьогоднішній день відсутнє.

Мета статті полягає у аналізі перспектив впровадження альтернативних способів вирішення спорів, виявленні позитивних рис та недоліків досліджуваного інституту.

Виклад основного матеріалу. Так, при прийнятті нової редакції Господарського процесуального кодексу України в 2017 році серед чисельних змін була викладена в новій редакцій стаття яка закріплює вимоги до позовної заяви. Зокрема ч. 3 ст. 162 ГПК України закріплено, що позовна заява повинна містити відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору - у випадку, якщо законом встановлений обов'язко-вий досудовий порядок урегулювання спору. Таким чином, законодавець ще з почат-ком реформування судової системи передбачав введення обов'язкового досудового порядку врегулювання спорів. Наступним кроком стала вищезгадана стратегія роз-витку правосуддя, яка передбачає в найближчі два роки закріплення категорій справ, які в обов'язковому порядку будуть передаватися для досудового порядку вирішення спорів. Отже, найближчим часом передбачається, що законодавцем будуть визна-чені певні категорії справ, які в обов'язковому порядку до їх передачі на розгляд суду мають пройти процедуру досудового альтернативного врегулювання.

Застосування досудових способів врегулювання спору для національного законо-давства, зокрема для господарського судочинства не є новим. Так, першою редакцією Арбітражного процесуального кодексу України від 06.11.1991р. було запроваджено необхідність передання спору на доарбітражне врегулювання по закріплений кате-горії справ (стаття 5). Редакція 2002 року залишила без змін обов'язок застосування альтернативних способів вирішення спорів. Проте, рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відпові-дальністю «Торговий дім «Кампус Коттон клаб» щодо офіційного тлумачення поло-ження ч. 2 ст. 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів)» від 09 червня 2002 року було визначено, що положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досу-дового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмежен-ням юрисдикції судів і права на судовий захист [2]. Таким чином, суд конституційної юрисдикції встановив, що наявність обов'язкового досудового врегулювання спорів не є перешкодою для звернення до суду з позовною заявою.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо досудового врегулювання спорів» від 23.06.2005р. стаття 5 ГПК України була викладена в наступній редакції «Сторони застосовують заходи досудового врегулювання госпо-дарського спору за домовленістю між собою». Таким чином, застосування досудових способів вирішення спорів стало добровільним.

Окремо необхідно звернути увагу, що до законодавчо закріпленого обов'язко-вого досудового способу вирішення господарських спорів відносився претензійний порядок.

Таке «витиснення» обов'язковості альтернативних способів вирішення спорів ґрун-тувалося на тлумаченні чинної тоді норми Конституції України, яка декларувала, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ч. 2 ст. 124 Конституції України в редакції до 02.06.2016р.).

Окрім згадуваного вище претензійного порядку вирішення спорів сторони за влас-ним погодженням можуть передати справу на розгляд третейському суду, що є ще одним альтернативним способом врегулювання спору. Однак, даний вид судового розгляду справ не отримав популярності в державі та використовується вкрай рідко.

Загалом вбачається, що така ситуація обумовлена відсутністю зі сторони держави підтримки розвитку альтернативних способів вирішення спорів та якісного норма-тивного регулювання цього питання.

Євроінтеграційні процеси змінили курс та погляд держави на застосування альтернативних способів вирішення спорів. Так, чинною редакцією зазначеної вище статті Конституції України врегульовано, що законом може бути визначе-ний обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору (ч. 2 ст. 124 Конституції України в редакції від 02.06.2016р.). Уподальшому Верховною Радою України були прийняті нові редакції процесуальних кодексів в тому числі Господарського проце-суального кодексу України, які закріпили перспективи подальшого впровадження досудового врегулювання спорів як обов'язкового елементу до передання справи на вирішення суду.

Проте, станом на сьогоднішній день відсутні проекти законодавчих актів, окрім проголошеної Президентом України Стратегії розвитку системи правосуддя та кон-ституційного судочинства на 2021 - 2023 роки, які б передбачали альтернативне (позасудового) та досудове врегулювання спорів. Але, як вбачається із внесенням зазначених вище змін національне законодавство є максимально сприятливим для запровадження альтернативних способів вирішення спорів.

На розгляді Верховної Ради України знаходиться черговий проект Закону Укра-їни «Про медіацію» № 3504 від 19.05.2020р., який передбачає внесення певних змін до процесуального законодавства України. Зокрема, передбачається запровадження медіації, як позасудової процедури врегулювання конфлікту (спору) [3].

Окремо вважаємо за необхідне зупинитися на позитивних та негативним аспектах впровадження альтернативних способів врегулювання спорів.

Так, О. Савченко, досліджуючи досудове врегулювання господарських спорів зазна-чив, що переваги цього інституту є «досить великими, адже економлять час та кошти заявника та боржника» [4, с. 69]. З таким висновком не можна не погодитися, оскільки постійне збільшення розміру судового збору, який залежить як від ціни позову, так і від прожиткового мінімуму для працездатної особи, призводить до збільшення витрат, які сторони несуть передаючі справу на вирішення суду. Окрім цього, дода-ються витрати на правову допомогу, які зазвичай є значними та розподіляються між сторонами за результатами розгляду справи.

Економію часу також необхідно віднести до позитивних рис впровадження дослі-джуваного інституту. Так, хоча строк розгляду судової справи на кожній її ста-дії визначений процесуальним законодавством, проте він є достатньо тривалим. А в сучасних судових реаліях, які супроводжуються зменшенням кількості суддів в судах та відповідно значним їх навантаженням, строки закріплені чинним законом фактично не дотримуються. При застосуванні альтернативних способів врегулю-вання спорів самі сторони мають реальну можливість впливати на строк вирішення конфліктної ситуації, яка виникла між ними в тому числи і на строки виконання досягнутих домовленостей.

Окремо необхідно звернути увагу на можливість збереження взаємовідносин між сторонами конфлікту у разі застосування процедур альтернативного вирішення спорів. Зокрема, сторони, які звернулися до суду з метою вирішення конфлікту, що виник між ними не зможуть відновити довіру у своїй взаємодії, що відобразиться на їх подальшій співпраці. Застосування альтернативних способів вирішення спорів допоможе сторонам спору відновити та зберегти стосунки, зрозуміти поведінку один одного в конфлікті та відповідно вирішити конфлікт. Для суб'єктів господарювання відновлення відносин та відповідно можливість подальшої співпраці, матиме не лише економічну вигоду, а і позитивне репутаційне значення. Так, від рівня ділової репу-тації суб'єкта господарювання залежіть його розвиток на ринку товарів та послуг, можливості залучення грошових коштів, інвестиційна привабливість, побудова та міцність ділових зав'язків тощо. Г.О. Швіндіна та В.В. Кошевець в своєму дослідженні доходять висновку, що «позитивна ділова репутація формує такі переваги компанії, як: додаткова цінність товару, інвестиційна привабливість, дає змогу залучити більш кваліфікований персонал, отримувати високоякісні сировину та матеріали на вигід-них умовах» [5, с. 79].

Наступним позитивним моментом впровадження альтернативних способів вирі-шення спорів є можливість комплексного вирішення конфлікту, що виник між сторо-нами. Так, при зверненні до суду сторони обмежені предметом спору, а об'єднання вимог в одній позовній заяві можливо лише коли вимоги пов'язані між собою під-ставою виникнення або поданими доказами (ч. 1 ст. 173 ГПК України). В той час як конфлікт, який виникає між учасниками господарських відносин може бути набагато багатограннішій та поєднувати в собі правовідносини які є різними за своєю право-вою природою та предметом регулювання.

Щодо негативних аспектів запровадження альтернативних способів вирішення спорів, то можна виділити наступне. їх застосування не зупиняє перебіг строків позов-ної давності. Так, якщо сторони конфлікту, вирішили звернутися до альтернативних способів його вирішення, то перебіг строку звернення до суду з метою захисту їх прав не перериваються. Такою ситуацією може скористатися недобросовісна сторона, яка не має реального наміру вирішити конфлікт, а бажає лише затягнути його.

Однак, із урахуванням того факту, що застосування альтернативних процедур по часу є значно меншими, ніж розгляд справи судом, то усунення даного недоліку вбачається можливим шляхом внесення відповідних змін до переліку підстав пере-ривання перебігу позовної давності. Такі зміни, забезпечать формування довіри до досліджуваного інституту та дозволять уникнути випадків зловживання сторонами його застосуванням.

Р. Шабанов та М. Ждан вивчаючи питання обов'язкового досудового врегулю-вання спорів зазначають, що «обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. У свою чергу, закріплення зако-ном обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист» [6, с. 67]. Проте, з такою точкою зору не можна погодитися. Оскільки навіть застосування обов'язкового досудового способу врегулювання спору не позбавляє сторону у будь-який момент вийти з цієї процедури та передати справу на вирішенню суду.

Висновки

Узагальнюючи необхідно зазначити, що розвиток альтеративних спо-собів вирішення спорів матиме виключно позитивний вплив для сфери економічних відносин. А дослідження альтернативних способів вирішення спорів сьогодні має стати одним із пріоритетних в державі. Так, запровадження та розвиток даного інсти-туту наддасть можливість не просто розвантажити судову систему, а повернути до неї довіру, як до державної інституції. Популізація альтернативних методів вирішення спорів дозволить суб'єктам господарювання та суспільству вцілому отримати додат-кові інструменти для вирішення конфліктів. Але станом на сьогоднішній день зако-нодавство України не має систематизованих, логічно вибудуваних правових норм, які б запроваджували такі способи вирішення спорів. Саме тому предметом майбутнього наукового дослідження мають стати наступні питання:

1. класифікація видів альтернативних способів вирішення спорів та їх місце в пра-вовій системі України;

2. співвідношення альтернативних способів вирішення спорів з поняттям досудо- вий порядок врегулювання спорів;

3. порядок застосування альтернативних способів вирішення спорів та проблеми правового регулювання;

4. запровадження обов'язкових альтернативних способів вирішення спорів;

5. визначення категорій справ до яких буде застосовуватися обов'язкові альтерна-тивні способи вирішення спорів тощо.

Список використаних джерел

1. Стратегію розвитку системи правосуддя та конституційного судочинства на 2021 - 2023 роки: Указ Президента України від 1 червня 2021 року № 231/2021. URL: https://www.president.gov.ua/documents/2312021-39137.

2. Рішення Конституційного Суду України у справі щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове вре-гулювання спорів) від 9 липня 2002 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ v015p710-02#Text.

3. Про медіацію: Проект Закону України від 3504 від 19.05.2020 URL: http://w1.c1. rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=68877.

4. Савченко О. Досудове врегулювання господарських спорів. Підприємництво, господарство і право. 2016. № 6. С. 66-70.

5. Швіндіна Г.О. Ділова репутація як показник ефективності функціонування організації. Вісник Сумського державного університету. Серія Економіка. 2011. № 2. С. 75-79.

6. Шабанов Р.І. Досудове врегулювання господарських спорів: співвідношення норм матеріального та процесуального права. Підприємництво, господарство і право. 2018. № 2. С. 63-67. URL: http://pgp-journal.kiev.ua/archive/2018/2/13.pdf.

Размещено на Allbest