Мінімальна заробітна плата як юридична гарантія оплати праці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Мінімальна заробітна плата як юридична гарантія оплати праці

Пижова Марина Олександрівна,

кандидат юридичних наук,

доцент кафедри загальноправових дисциплін

Інституту управління і права

Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

У статті висвітлено питання мінімальної заробітної плати в контексті юридичної гарантії оплати праці. Мінімальна заробітна плата є базовою юридичною гарантією оплати праці. Важливою умовою стимулювання економічного розвитку країни є ефективна політика регулювання доходів населення. Визначено, що ресурсом праці є робоча сила, вартість ресурсу праці наскрізно пов'язана із заробітною платою, оскільки вона є її ціною. Автор зазначає, що під робочою силою або здатністю до праці ми розуміємо сукупність фізичних і духовних здібностей людини, які використовуються нею у процесі виробництва життєвих благ. Вартість робочої сили визначається вартістю життєвих засобів, необхідних для нормального існування працівника і його сім'ї.

Проаналізовані визначення заробітної плати. Вказані основні елементи заробітної плати. Зроблено висновок, що система забезпечення мінімальних гарантій у сфері оплати праці є відправним пунктом для визначення ступеня підвищення нижніх меж заробітної плати і перешкодою для її зниження. Зазначено нормативну базу, на якій базується механізм формування прожиткового мінімуму в Україні. Вказується, що прожитковий мінімум - це вартісна оцінка споживчого кошика, а також обов'язкові платежі та збори. А споживчий кошик - це мінімальний набір продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг, необхідних для збереження здоров'я людини і забезпечення її життєдіяльності. Принципи встановлення прожиткового мінімуму, які є загальними для всіх країн, визначені конвенцією Міжнародної організації праці, таким чином, під час встановлення прожиткового мінімуму приймаються такі основні потреби сімей працівників, як продукти харчування, їх калорійність, житло, одяг, медичне обслуговування та освіта.

Проаналізовано досвід зарубіжних країн із порушеного питання. Акцентовано увагу на тому, що мінімальна заробітна плата як юридична гарантія оплати праці має виступати найважливішим фактором реальної диференціації заробітної плати, впливаючи як на співвідношення мінімальної і середньої заробітної плати, так і на співвідношення за основними кваліфікаційними групами.

Ключові слова: мінімальна заробітна плата, юридична гарантія, оплата праці, прожитковий мінімум, споживчий кошик, диференціація заробітної плати. заробітна плата гарантія

Pyzhova Maryna

MINIMUM WAGE AS A LEGAL GUARANTEE OF WAGES

The article covers the issue of the minimum wage in the context of the legal guarantee of wages. The minimum wage is a basic legal guarantee of wages. An important condition for stimulating the economic development of the country is an effective policy of income regulation. It is determined that the resource of labor is labor, the value of the resource of labor is closely linked to wages, because it is its price. The author notes that by labor or ability to work we mean the set of physical and spiritual abilities of man, which are used by him in the production of life's goods. The cost of labor is determined by the cost of living necessary for the normal existence of the worker and his family.

The definitions of wages are analyzed. The basic elements of a salary are specified. It is concluded that the system of providing minimum guarantees in the field of wages is the starting point for determining the degree of increase in the lower limits of wages and an obstacle to its reduction. The normative base on which the mechanism of formation of a subsistence level in Ukraine is based is specified. It is indicated that the subsistence level is the value of the consumer basket, as well as mandatory payments and fees. And the consumer basket is the minimum set of food, non-food goods and services necessary for preservation of health of the person and maintenance of his vital activity. The principles of subsistence, which are common to all countries, are defined by the International Labor Organization convention, so the subsistence minimum takes into account the basic needs of working families such as food, calories, housing, clothing, health care and education.

The experience of foreign countries on the issue is analyzed. Emphasis is placed on the fact that the minimum wage as a legal guarantee of wages should be the most important factor in the real differentiation of wages, affecting both the ratio of minimum and average wages, and the ratio of the main qualification groups.

Key words: minimum wage, legal guarantee, wages, subsistence level, consumer basket, wage differentiation.

Постановка проблеми

В умовах пандемії питання вартості ресурсу праці постає не аби як актуально. Особливо в цей час мінімальна заробітна плата є базовою юридичною гарантією оплати праці. Важливою умовою стимулювання економічного розвитку країни є ефективна політика регулювання доходів населення. Тому розуміння і встановлення мінімальної заробітної плати як юридичної гарантії оплати праці є запорукою добробуту країни. Водночас цей інститут трудового права потребує постійного моніторингу, дослідження та вдосконалення.

Аналіз останніх досліджень. Істотний внесок у вирішення проблем, пов'язаних з організацією праці та заробітною платою, внесли такі видатні вчені-науковці, як А.В. Базилюк, М.Т. Білуха, Д.П. Богиня, А.В. Калина, А.М. Колот, А.М. Кузь- мінський, М.Я. Остап'юк, В.В. Сопко, Н. М. Ткаченко, О. М. Уманський, О.М. Ярошенко та інші.

Постановка завдання. Мета - проаналізувати мінімальну заробітну плату в контексті юридичної гарантії оплати праці.

Виклад основного матеріалу

Україна починаючи з 1991 роки живе в умовах ринкової економіки. У цих умовах на ринку праці реалізуються економічні інтереси різних його суб'єктів: роботодавців (індивідуальних підприємців; об'єднань підприємців, держави), що пред'являють попит на ресурс праці, і найманих працівників власників ресурсу праці, кількість і професійно-кваліфікаційні характеристики яких формують пропозицію на ринку праці. Крім цього, на ринку праці проявляються інтереси держави, зумовлені необхідністю управління соціальними відносинами.

Ми можемо говорити, що ресурсом праці є робоча сила, вартість ресурсу праці наскрізно пов'язана із заробітною платою, оскільки вона є її ціною.

Ми маємо зауважити, що під робочою силою або здатністю до праці ми розуміємо сукупність фізичних і духовних здібностей людини, які використовуються нею у процесі виробництва життєвих благ. Вартість робочої сили визначається вартістю життєвих засобів, необхідних для нормального існування працівника і його сім'ї. Це цілком природна взаємозв'язок, оскільки відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Слід зазначити, що обсяг потреб людини і розміри коштів для їх задоволення залежать і від інтенсивності праці, фізичних і розумових затрат працівника, і від історичних (національних) умов нормування робочої сили, духовних запитів; сума життєвих засобів, необхідних для відтворення робочої сили, включає в себе витрати на утримання членів сім'ї працівника, його освіту, медичне обслуговування, підвищення професійного рівня. Чим вища кваліфікація працівника, тим вище вартість його робочої сили. Не можна також не враховувати і об'єктивне зростання потреб працівників і членів їхніх сімей в нових товарах і послугах, яке також призводить до підвищення вартості робочої сили.

Звернемося до наукових досліджень щодо вартості робочої сили. Так, класичне визначення вартості робочої сили дано К. Марксом в «Капіталі»: «Нижчу, або мінімальну межу вартості робочої сили утворює вартість тієї товарної маси, без щоденного припливу якої носій робочої сили, людина, не була б у стані відновлювати свій життєвий процес, тобто вартість фізично необхідних життєвих засобів. Якщо ціна робочої сили падає до цього мінімуму, то вона падає нижче вартості, оскільки за таких умов робоча сила може підтримуватися і виявлятися лише в занепадаючому вигляді» [1].

Таким чином, від вартості відтворення робочої сили залежить рівень заробітної плати. Так, Д. Рікардо писав: «Ціна товарів регулюється в кінцевому рахунку витратами виробництва, а не, як це часто стверджували, ставленням між пропозицією і попитом ... цей вплив буде носити тимчасовий характер» [2].

На ціну робочої сили впливає співвідношення попиту і пропозиції на ринку праці. Регулююча роль попиту та пропозиції робочої сили під час встановлення заробітної плати визнається більшістю економістів, а певна їх частина вважає цей вплив основним. Так, Дж. С. Мілль пише: «Розмір заробітної плати залежить в основному від попиту на робочу силу і її пропозиції ... заробітки за часів панування конкуренції ... не можуть зрости інакше, ніж унаслідок збільшення сукупності коштів, що витрачаються на найм працівників, або скорочення чисельності людей, що конкурують за роботу за наймом; не можуть заробітки знизитися інакше, ніж унаслідок скорочення коштів, призначених на оплату робочої сили, або збільшення чисельності працівників, яким слід заплатити» [3].

Сучасні вчені таким самим чином визначають заробітну плату. Наприклад, К.Р. Макконелл і С.Л. Брю пишуть, що рівноважна ставка заробітної плати визначається на перетині кривих попиту і пропозиції. Якщо ціна робочої сили на конкурентному ринку праці виявиться вище рівноважного значення, то виникне надлишок пропозиції даної робочої сили, що призведе до зниження її ціни; в разі заниження ціни робочої сили в порівнянні з конкурентною виникне нестача робочої сили під намічені роботодавцем обсяги [4].

З аналізу порушеного питання ми робимо висновок, що категорія «заробітна плата» розглядається з різних аспектів, якщо ми ведемо мову про її взаємозв'язок із суб'єктами ринку праці. По-перше, вона є елементом доходу найманого працівника. По-друге, є формою економічної реалізації права власності на належний йому ресурс праці, тобто робочу силу. Крім того, для роботодавця, який купує ресурс праці для використання його як одного з факторів виробництва, оплата праці найманих працівників є одним з елементів витрат виробництва. Саме тому суб'єкти ринку праці по-різному ставляться до категорії «заробітна плата».

Досвід країн із ринковою економікою показує, що механізм ринкової організації заробітної плати включає чотири основних елемента:

систему забезпечення мінімальних гарантій у сфері оплати праці та захисту заробітної плати від негативних явищ, які можуть статися, враховуючи політико-економічну ситуацію у країні;

багаторівневу колективно-договірну систему, що дозволяє з достатньою повнотою відобразити інтереси всіх учасників переговорів під час встановлення оплати праці;

податкову систему регулювання оплати праці;

інформаційну систему про рівень і динаміку заробітної плати та інших витрат роботодавця на робочу силу, що дає реальну картину про заробітну плату як ціну робочої сили.

Маємо розуміти, що гарантія мінімальної оплати праці працівнику не залежить від результатів діяльності підприємства. Тому можемо зробити висновок, що система забезпечення мінімальних гарантій у сфері оплати праці є відправним пунктом для визначення ступеня підвищення нижніх меж заробітної плати і перешкодою для її зниження.

Мінімальною гарантією з оплати праці є мінімальна заробітна плата. Встановлення мінімальної заробітної плати рекомендовано державам Міжнародною організацією праці (далі - МОП) ще в 1928 р. як один із елементів політики, спрямованої на боротьбу з бідністю і на забезпечення задоволення потреб всіх працівників та їхніх сімей. За визначенням МОП, мінімальна заробітна плата - це обов'язковий мінімальний рівень оплати праці на підприємствах будь-якої форми власності, вона повинна гарантувати «особам, які працюють за наймом, необхідний соціальний захист щодо мінімально допустимих рівнів заробітної плати», а мінімальні ставки заробітної плати повинні «враховувати необхідність забезпечити зацікавленим працівникам задовільний рівень життя».

Для підтримки необхідного рівня мінімальної заробітної плати необхідне її державне регулювання, яке, зокрема, передбачає, що:

1) згідно із законом жоден підприємець і жодне державне, акціонерне, кооперативне або приватне підприємство не має права виплачувати заробітну плату нижче встановленого мінімуму;

2) в періоди інфляції мінімальна заробітна плата підвищується спеціальними урядовими постановами.

У розвинених країнах мінімальна заробітна плата або регулюється на національному рівні (Франція, Нідерланди, Португалія, Іспанія та Люксембург, де мінімальна заробітна плата встановлюється законодавством, а також Бельгія і Греція, де мінімум зарплати визначається угодами на національному рівні), або встановлюється угодами на рівні галузей (як, наприклад, у ФРН, Італії і Данії) і спеціальними органами (комітетами із заробітної плати (як у Великобританії). За допомогою державного регулювання заробітної плати найманих працівників у більшості економічно розвинених країн здійснюється соціальний захист найменш забезпечених верств населення: молодих, малокваліфікованих працівників, осіб з обмеженою працездатністю.

Серед критеріїв, на які орієнтуються у своїй політиці держава, роботодавці та профспілки щодо встановлення обґрунтованої мінімальної заробітної плати, основними є: потреби працівників і членів їхніх сімей, загальний рівень заробітної плати у країні; вартість життя і зміни в ній; допомоги із соціального забезпечення; порівняльний рівень життя інших соціальних груп; економічні фактори, включаючи вимоги економічного розвитку, рівень продуктивності праці і бажаність досягнення та підтримання високого рівня зайнятості.

Мінімальна заробітна плата в розвинутих країнах частіше встановлюється у відсотках до середньої заробітної плати. Так, у США «час від часу в Конгресі розглядаються пропозиції прив'язати мінімальну заробітну плату або до рівня споживчих цін, або до середньо-годинної заробітної плати», а «величина мінімальної заробітної плати щодо середньо-годинної заробітної плати в обробній промисловості після кожного рішення Конгресу про зміну мінімуму зарплати зазвичай була в межах від 0,45 до 0,50». Європейське співтовариство, за висновком Міжнародної комісії, створеної за ініціативою в 1989 році, справедливою вважає мінімальну заробітну плату, що досягає 68% національної середньої заробітної плати.

Ми маємо констатувати, що Україна є право- наступницею і правової системи, і системи законодавства СРСР, а особливо це стосується галузі трудового права, ми і досі живемо і працюємо за Кодексом законів про працю України, який був прийнятий у 1971 році. Тому і дослідження наше пов'язано з особливостями мінімальної заробітної плати в радянські часи.

Так, у СРСР критерієм встановлення мінімальної заробітної плати був прожитковий мінімум, який у всьому світі вважається межею бідності. Однак мінімальна заробітна плата у плановій економіці була величиною значущою: вона була більше нижчої риси мінімального рівня життя; тому «в 1990 році, ... складаючи 80 руб., в 1,5 рази перевищувала мінімальний прожитковий «кошик». У момент же встановлення мінімальної заробітної плати в СРСР в 1972 г. у розмірі 70 рублів був дотриманий і інший основний критерій встановлення мінімальної заробітної плати, характерний для економічно розвинених Європейських країн: мінімальна заробітна плата в СРСР була встановлена в розмірі 50% середньомісячної заробітної плати працюючих в економіці, тому що остання, за даними Держкомстату, становила в 1970 р.121 рубль, в 1975 році - 149 рублів [5].

Принципи встановлення прожиткового мінімуму, які є загальними для всіх країн, визначені конвенцією Міжнародної організації праці: «Під час встановлення прожиткового мінімуму враховуються такі основні потреби сімей працівників, як продукти харчування, їх калорійність, житло, одяг, медичне обслуговування та освіта». (Конвенція МОП № 117, ст. 5. Частина 2, Конвенція МОП № 82, ст. 9, частина 2).

Прожитковий мінімум - це вартісна оцінка споживчого кошика, а також обов'язкові платежі та збори. А споживчий кошик - це мінімальний набір продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг, необхідних для збереження здоров'я людини і забезпечення її життєдіяльності.

Однак за умови єдності принципів встановлення прожиткового мінімуму склад споживчого кошика різних держав варіюється залежно від рівня економічного розвитку країни і уявлень суспільства про якість і рівень життя. Так, до споживчого кошика Великобританії входять витрати на продовольчі товари, громадське харчування, алкогольні напої, тютюнові вироби, обладнання житла (включаючи меблі, електроприлади), житлово-комунальні послуги, користування телефоном, організацію відпочинку (розвага, аудіовізуальний обладнання) і подорожі, утримання автомобіля, користування громадським транспортом.

В європейських країнах основою мінімальних бюджетів є продуктовий кошик, що відображає поточні витрати громадян. Продуктовий кошик включає типові продукти харчування і розраховується для різних типів сімей. Склад кошика коригується з урахуванням зміни ринкової кон'юнктури (зникнення товару, труднощі визначення рівня цін і т.д.). Періодично розраховується частка продуктового кошика в доходах різних груп населення і типів сімей. Для надання соціальної допомоги розробляється перелік необхідних одноразових витрат, наприклад, на ремонт житла.

В Україні механізм формування прожиткового мінімуму заснований на положеннях Законів України «Про прожитковий мінімум», «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», Постанови Кабінету Міністрів «Про затвердження наборів продуктів харчування, наборів непродовольчих товарів та наборів послуг для основних соціальних і демографічних груп населення» від 14.04.2000 № 656, Наказу Міністерства соціальної політики України, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, державної служби статистики «Про затвердження Методики визначення прожиткового мінімуму» від 03.02.2017 № 178/147/31. В Україні прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу. Також прожитковий мінімум визначається залежно від вікового критерію та залежно від соціальної та демографічної групи осіб: для дітей віком до 6 років; для дітей віком від 6 до 18 років; для працездатних осіб; для осіб, які втратили працездатність.

Справа в тому, що кількісна невизначеність прожиткового мінімуму залежить від проведеної у країні соціальної політики, від встановлюваних розмірів сімейних та інших соціальних виплат, тому в підходах до формування прожиткового мінімуму в міжнародній і вітчизняній практиці ми маємо відзначити, що використовуються різні методи. У міжнародній практиці це: нормативний (на основі розрахунку науково обґрунтованих нормативів споживання, що забезпечують нормальне відтворення робочої сили і духовний розвиток людини, причому за нормативами визначаються потреби як у продовольчих, так і в непродовольчих товарах і послугах); статистичний (прожитковий мінімум встановлюється виходячи з рівня доходів 10-20% найбільш незаможних категорій населення). Ще один метод - це визначення «порогу бідності» д- наприклад, Європейська Статистична Комісія оцінює рівень бідності у країнах Європейського співтовариства як величину, рівну половині медіанного (найбільш часто зустрічається рівня) доходу населення країни. Люди, які мають дохід нижче цього рівня, визнаються незаможними і підпадають під відповідну систему соціального захисту. І останній метод - соціальний мінімум. Наприклад, у країнах Східної Європи для визначення нижчої межі заробітної плати, мінімальних пенсій, а також для виявлення кордону доходів тієї частини населення, яка знаходиться за її межами, як правило, використовується соціальний мінімум [6].

Висновки

Ми маємо розуміти, що отримали у спадок систему оплати праці, де мінімальна заробітна плата виконувала своєрідну роль. Водночас час спливає і зміни, які відбуваються в нашій країні, наштовхують нас на розуміння того, що в умовах ринкової економіки мінімальна заробітна плата має виконувати відтворювальну функцію. Тому ми можемо зробити висновок, що вона має визначати і гарантувати отримання мінімально необхідного для працівника простої праці обсягу споживання матеріальних благ і послуг, достатнього для відтворення його робочої сили. Крім того, вона повинна приводити цей обсяг споживання у відповідність із розвитком економічного потенціалу суспільства. І мінімальна заробітна плата як юридична гарантія оплати праці має виступати найважливішим фактором реальної диференціації заробітної плати, впливаючи як на співвідношення мінімальної і середньої заробітної плати, так і на співвідношення за основними кваліфікаційними групами, а також на співвідношення мінімальних і максимальних розмірів оплати праці.

Література

Маркс К. Капитал (I том). Маркс К., Энгельс Ф. Соч. 2-ое изд. Т. 23. Москва : Государственное издательство политической литературы, 1960.

Рикардо Д. Сочинения / Под ред. М.Ц. Смит. Москва. 195 л. 1. С. 31-1.

Милль Дж. С. Основы политической экономии / Пер. с англ. под общ. ред. А.Г. Милейкої. Москва, 1980. Т. 2. С. 42.

Макконел К.Р. и Ірк С.Л. Экономики: Принципы, проблемы и политика / Пер. с англ. Москва, 1992. Т 2. С. 173.

Исправников В.О., Куликов И.В. Как продолжать реформы в России? Экономические, экономико-правовые и социальные аспекты «Фонд за экономическую грамотность». Российский экономический журнал. Москва. 1996 г. 157 с.

Рональд Дж. Гіренбері, Роберт Смит. Современная экономика труда. Теории и государственная политика Москва : «MIT».

Размещено на Allbest.ru