Правове регулювання застосування евтаназії: зарубіжний досвід й українські реалії

Размещено на http://www.allbest.ru

Правове регулювання застосування евтаназії: зарубіжний досвід й українські реалії

Кулик Т.О. - кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри конституційного права та прав людини Національної академії внутрішніх справ

Миронюк Т.О. - магістр права Національної академії внутрішніх справ

Abstract

Legal Regulation of the Application of Eutanasia: Foreign Experience and Ukrainian Realities

Kulyk T. - Ph.D in Law, Associate Professor, Associate Professor of the Department of Constitutional Law and Human Rights of the National Academy of Internal Affairs, Kyiv, Ukraine

Myroniuk T. - Master of Laws of the National Academy of Internal Affairs, Kyiv, Ukraine

The purpose of the article is to analyze the legal regulation of euthanasia in foreign countries, and to determine the prospects for the introduction of euthanasia in Ukraine. To achieve this, the following tasks were formed: to clarify the concept of euthanasia, to determine the constitutional principles of its introduction in foreign countries; describe the legal mechanisms for the introduction of euthanasia. Methodology. The methodological basis of the study was a set of general and special methods, techniques and tools of scientific knowledge, with their comprehensive application aimed at achieving the goals and objectives of the study. Constitutional and legal regulation of the use of euthanasia has become the subject of national research in recent times, and these issues have long been in foreign publications. The basis of this study is a comparative legal method that compares approaches to the use of euthanasia in foreign countries. The application of the forecasting principle allows to predict the possible consequences of the use of euthanasia in Ukraine. The scientific novelty is the formation, based on the study of the meaning of «euthanasia», analysis and systematization of opponents and supporters of the legalization of euthanasia, the position that the introduction of euthanasia is not part of the right to life, but a violation of this right. the principle that human life is the highest social value. A misunderstanding of the main arguments underlying the legalization of euthanasia has been found, namely the fact that if human suffering does not lead to death, it means that they can be tolerated. Thus, under the conditions of normative regulation of euthanasia, it should be clearly defined that the state encourages the termination of human life at its request, and thus deviates from the postulate that human life is the highest value. Conclusions. 1. The trend towards legalization of euthanasia is observed in countries with high living standards. Probably due to its reasons, it has a number of circumstances that lie outside the scope of legal science, requires research on these processes by psychiatry, psychology and sociology. 2. States that have legalized euthanasia face a number of problems, including cases of abuse by medical staff, pressure from relatives of patients pursuing illicit interests, the relativity of doctors' opinions on the patient's condition, the inability to adequately assess what is happening. are in serious condition. 3. In view of the above, we believe that legal regulation, including at the level of international legal standards, should address issues related to the use of artificial life support, the need to develop order, conditions of application, start and end. 4. The issue of euthanasia - how to terminate a person's life at his request due to illness, old age, or in connection with the perception of the person should be reconsidered, especially since some states where it is legalized can already analyze the consequences of such a decision. Therefore, it should also be borne in mind that the absolute inadmissibility of euthanasia in our country does not deprive people of the thoughts associated with the suffering of terminally ill people. Therefore, research on this topic, in our opinion, is an important need for our country.

Keywords: euthanasia; legalization of euthanasia; forms of euthanasia; palliative care; «Right to die»; active euthanasia; passive euthanasia.

Анотація

Мета статті - проаналізувати правову регламентацію застосування евтаназії в зарубіжних країнах, окреслити перспективи запровадження евтаназії в Україні. Для її досягнення необхідно було виконати такі завдання: з'ясувати зміст поняття евтаназії, визначити конституційні засади запровадження її в зарубіжних країнах; схарактеризувати правові механізми запровадження евтаназії. Методологія. Методологічною основою дослідження стала сукупність загальнонаукових та спеціальних методів, прийомів і засобів наукового пізнання, причому комплексне їх застосування спрямоване на досягнення мети й виконання завдань дослідження. Конституційно-правова регламентація застосування евтаназії стала об'єктом і сучасних вітчизняних досліджень. Визначальним у цій статті є порівняльно-правовий метод, що дає змогу порівняти підходи до застосування евтаназії в різних країнах. За допомогою принципу прогнозування вдалося окреслити можливі наслідки застосування евтаназії в Україні. Наукова новизна полягає у формуванні на підставі дослідження змісту поняття «евтаназія», аналізу й систематизації поглядів противників і прихильників легалізації евтаназії позиції про те, що запровадження евтаназії не є складовою права на життя, а, навпаки, є порушенням цього права та заперечує ідею, що життя людини є найвищою соціальною цінністю.

За умов нормативного регулювання евтаназії має бути чітко визначено, що держава заохочує припинення життя людини за її бажанням, а отже, відступає від постулату, за яким життя людини є найвищою цінністю. Висновки. 1. Тенденція до легалізації евтаназії спостерігається в державах із високими показниками рівня життя. Вона, імовірно, пов'язана з обставинами, що знаходяться поза межами юридичної науки, тож актуальною є потреба дослідження таких процесів з боку психіатрії, психології та соціології. 2. У державах, що легалізували евтаназію, постає чимало проблем, серед яких випадки зловживання з боку медичного персоналу, тиск родичів хворих, що переслідують незаконні інтереси, відносність висновків лікарів щодо стану хворої людини, неможливість адекватної оцінки того, що відбувається, хворим, який перебуває у важкому стані. 3. У зв'язку з викладеним вище, вважаємо, що правове регулювання, зокрема й на рівні міжнародно-правових стандартів, має стосуватися питань, пов'язаних із застосуванням штучного підтримання життя людини, тому постає необхідність розроблення його порядку, умов застосування, початку та припинення. 4. Питання евтаназії як припинення життя людини на її прохання через хворобу, літній вік або у зв'язку зі самосприйняттям людини слід переглянути, причому низка держав, у яких її легалізовано, уже може проаналізувати наслідки такого рішення. Слід також ураховувати, що абсолютна недопустимість евтаназії в нашій країні не вирішує питань, пов'язаних зі стражданнями невиліковно хворих людей. Тому дослідження цієї теми, на наш погляд, є важливою потребою для нашої країни.

Ключові слова: евтаназія, легалізація евтаназії, форми евтаназії, паліативна допомога, «право на смерть», активна евтаназія, пасивна евтаназія.

Вступ

У контексті утвердження лібералізації у світі, а також у зв'язку зі стрімкими темпами розвитку технологій питання евтаназії та надання людині «права на смерть» як невід'ємного елементу права на життя стає дедалі актуальнішим. Свого часу, а саме 1991 року, за створення апарату Mercitron для здійснення евтаназії американського лікаря Дж. Кеворкяна було позбавлено ліцензії на заняття медичною практикою, а згодом чотири рази його справу розглядав суд, нині вже понад десяток країн на законодавчому рівні закріпили можливість проведення процедури евтаназії в певному вигляді. Водночас більшість країн традиційно виступає проти евтаназії, аргументуючи це найрізноманіт-нішими підставами. Україна також належить до переліку країн, у яких на законодавчому рівні заборонено евтаназію. Однак як член міжнародної спільноти вона не може ігнорувати світові тенденції, у межах яких тривають суперечки з приводу доцільності легалізації «права на смерть». Попри те, що ідеї легалізації евтаназії ширяться світом, з приводу цього питання немає однознач-ності. Отже, науковці, філософи та правники розділилися на прихильників і противників евтаназії. Попри це, проблематика легалізації евтаназії залишається недостатньо дослідженою, що зумовлює актуальність статті.

Мета та завдання дослідження

Мета публікації - на підставі дослідженої навчальної та наукової літератури, системного аналізу нормативних-правових актів та практики їх застосування проаналізувати погляди вчених щодо проблем життя та смерті, дослідити досвід правового регулювання евтаназії в зарубіжних країнах, виявити її загальні закономірності й визначити можливість використання в сучасних умовах в Україні.

Для досягнення мети необхідно виконати такі завдання:

- розглянути теоретико-правовий аспект розуміння поняття евтаназії;

- дослідити правові аспекти й досвід іноземних країн, які узаконили це діяння;

- проаналізувати негативні та позитивні наслідки легалізації «права на смерть» для України.

Аспекти елементів права людини на життя досліджено в працях М. Вітрука, О. Горової, В. Кравченка, А. Колодія, М. Малеїної, П. Михай-лова, А. Олійника, П. Рабіновича, В. Скобєлкіна, А. Соловйова, Ю. Тодики. Чимало вчених розгля-дали право на життя в аспекті проблематики смертної кари. Дедалі частіше з'являються праці, де «право на смерть» розглядають як реалізацію права на життя. Цей аспект і питання евтаназії аналізували дослідники Н. Борисович, Г. Губенко, О. Домбровська, О. Грищенко, М. Ковальова, І. Желєзняк, Л. Коновалова та ін.

Основоположним правом людини, відповідно до ст. 27 Конституції України, є право на життя, що гарантує недоторканість її фізичного існування. Відповідно до ст. 3 Основного Закону, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнані найвищою соціальною цінністю (Dombrovska, 2011, р. 129-135).

Досі триває дискусія і щодо моменту початку життя людини, проте вона знаходиться переважно в юридичній та політичній площинах. Зокрема, А. Джуська та А. Палюх, досліджуючи сучасний підхід щодо конституційного права людини на життя, проблемними питаннями, пов'язаними з правом людини на життя, вважають самогубство, евтаназію та аборт. Учені зазначають, що людина має можливість розпоряджатися своїм життям на власний розсуд, насамперед користуватися всіма легітимними засобами й ресурсами для профі-лактики передчасної смертності тощо (Dzhuska, & Paliukh, 2019, p. 54).

Своєю чергою на офіційному сайті Принстон- ського університету опубліковано висновки наукових досліджень щодо початку життя людини: «Життя починається із зачаття. Новий людський ембріон, відправна точка людського життя з'являється з утворенням одноклітинної зиготи» ("Life Begins").

Питання початку життя людини є важливим, і можна констатувати, що в різних правовідносинах, у різних галузях права склалися різні підходи до вирішення цього питання. Один із важливих аспектів полягає в тому, що питання законності й припустимості абортів здавна є актуальним, проте єдиного підходу на міжнародному рівні не сформовано. Висновки дослідників у цій сфері стосовно того, що життя людини починається із зачаття, прихильники абортів просто ігнорують. Це лиш опосередковано стосується предмета нашого дослідження, однак також є значущим.

Медицина у світі досягла значного прогресу, тож тепер є реальні способи та засоби втручання в процеси зачаття дитини, а також можливості штучного підтримання життя людини.

Проте першочергове завдання медичних працівників щодо збереження життя людини й підтримання її здоров'я втрачає сенс із появою допоміжних медичних технологій, що допомагають людині піти із життя, тим самим нівелюючи головні завдання лікаря.

Проблема евтаназії, що протягом останніх років стає дедалі поширенішою в європейських країнах, знаходить прихильників і в Україні. Проте ця проблематика потребує детального аналізу, оскільки можливість проведення евтаназії знахо-диться на межі морально дозволеного й має глибоку духовну складову як для кожної окремої людини, так і для народу загалом.

Суб'єктом права на життя є людина, особа, яка природним шляхом, тобто через народження, набуває це право. Ідеться про евтаназію - практику припинення лікарем життя людини, яка має невиліковне захворювання, на задоволення її прохання в безболісній або мінімально болісній формі припинити страждання.

Попри те, що в Україні здійснюють теоретичні дослідження проблематики права на життя, постає чимало питань, пов'язаних із реалізацією цього права, які потребують детального правового регулювання. Зокрема, до них належать проблеми юридичних меж життя, визначення нових складів злочинів, пов'язаних зі зловживанням сучасної медицини й застосування евтаназії (Dombrovska, 2011, р. 130).

Виклад основного матеріалу

Термін «евтаназія» (від гр. «еи» - «добре» + «thanatos» - «смерть»), що буквально означає «хороша, легка смерть», був запропонований у XVI ст. англійським філософом Ф. Беконом, який, обговорюючи в одній зі своїх праць мету й завдання медицини, акцентував на питанні про невиліковні хвороби. Йому також належать слова: «Обов'язок лікаря полягає не тільки в тому, щоб відновлювати здоров'я, а й у тому, щоб полегшити страждання та муки, спричинені хворобою...» (Koval, 2015, p. 55).

Частина 8 ст. 52 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» забороняє евтаназію, закріплюючи її визначення в правовому полі. Зокрема, Закон «евтаназію» тлумачить як навмисне прискорення смерті або умертвіння невиліковно хворого з метою припи-нення його страждань ("Zakon Ukrainy", 1992).

Оксфордський словник англійської мови пропонує три визначення слова «евтаназія»: «спокійна і легка смерть», «кошти для цього», «дії щодо її здійснення» (Fuko, 1998, р. 310).

Поняття «евтаназія» Р. Стефанчук трактує як вид поведінки медичного працівника (дія, бездіяль-ність чи рішення), вчинюваний свідомо й умисно, а також спрямований на припинення нестерпних страждань (фізичного, психічного, морального характеру тощо), здійснюється неодноразовим та однозначним проханням пацієнта (а у випадках, що передбачені законом, його законного представ-ника), за умови його повної, своєчасної та об'єктивної інформованості про наслідки такого втручання, що має результатом смерть (Stefanchuk, 2008, p. 305).

Аналізуючи визначення, можна виокремити основні складові евтаназії: дії (активні дії, пасивна бездіяльність), намір (припинення життя), суб'єкт (медичний працівник), наслідок (смерть пацієнта).

Виникнення біоетики було зумовлене посилен-ням уваги до прав людини за умов активного створення нових медичних технологій, що породжують значну кількість проблем, які потребують розв'язання з позицій як права, так і моралі. Крім того, формування біоетики зумовлене істотними змінами в медичній практиці, які стали можливими завдяки успіхам генної інженерії, трансплантології, появі обладнання для штучної підтримки життя пацієнта й накопиченню відпо-відних практичних і теоретичних знань. Усі ці процеси загострили моральні питання, що постали перед лікарем та пацієнтом. Чи є межі надання медичної допомоги в підтриманні життя смер-тельно хворої людини? З якого саме моменту настає смерть? Чи припустима евтаназія? (Hubernko).

Протягом тривалого часу (аж до середини ХІХ ст.) констатацію смерті здійснювали не лікарі, а священики або наймані люди. Згодом представники медичної професії отримали право, а потім й обов'язок констатувати смерть. Водночас постає проблема встановлення власне моменту смерті, яка була складною в усі часи. Упродовж тисячоліть на практиці критеріями смерті вважали зупинку серцевої діяльності, припинення дихання, відсутність чутливості тощо. Недосконалість цих уявлень щодо сутності смерті полягала в тому, що відсутність функцій окремих органів ототожнювали зі смертю організму загалом (Rachels).

У наукових працях пропонують різноманітні класифікації евтаназії. Розмежуємо її за такими критеріями:

- за видами надання послуг:

a) активна (проведення будь-яких дій, введення лікарських засобів, які пришвидшують смертельний результат. Активна медична евтаназія може мати три форми (Bishop, 2006, p. 220-224), її здійснюють: без згоди пацієнта (наприклад, якщо хворий перебуває в комі), коли замість нього схвалюють процедуру близькі родичі або лікар; за допомогою лікаря; самостійна евтаназія, за якої пацієнт сам вводить собі засіб або включає апарат, що допомагає йому вчинити самогубство);

b) пасивна (це незастосування засобів і невиконання лікарських маніпуляцій, які підтриму-вали б певний час життя тяжкохворого пацієнта. Ми не поділяємо таку позицію, оскільки право на відмову від медичного втручання - суб'єктивне законне право пацієнта, що може бути реалізо-ване шляхом відсутності згоди на медичне втручання, натомість евтаназія - це поєднання індивідуальної свободи однієї людини й обов'язки іншої. Тим самим для здійснення пасивної евтаназії потрібні певні дії з боку медичного працівника, що визначає наявність соціального компонента) (Bishop, 2006, p. 220-224).

- за способом здійснення:

a) позитивна (або «метод наповненого шприца») (застосування до невиліковно хворого спеціальних засобів або інших дій, що тягнуть за собою швидке й безболісне настання смерті);

b) негативна (або «метод відкладеного шприца») (відмова від заходів, що сприяють підтриманню життя, зміст її полягає в припиненні надання спрямованої на продовження життя медичної допомоги, що пришвидшує настання природної смерті);

- за волевиявленням суб'єкта:

a) добровільна (тобто застосування до невиліковно хворого лікарських чи інших засобів, що призводить до легкої та спокійної смерті на вимогу хворого, що усвідомлює власні дії та може ними керувати);

b) примусова (означає заподіяння легкої смерті невиліковно хворому за допомогою відповідних засобів і дій, але за рішенням членів сім'ї, законних представників або громадських інститутів) (Sereda, 2010, p. 196-200).

Проведення евтаназії схвалюють: Албанія, Бельгія, Голландія, Люксембург, Нідерланди, Швейцарія (лише в Цюриху), Швеція, Німеччина та деякі штати США. До речі, у США не стали легалізувати евтаназію на державному рівні, довіривши це складне рішення окремо уряду кожного зі штатів. Нині її дозволено в штатах Орегон, Міссурі, Нью-Джерсі, Вермонт, Вашингтон, Монтана, Джорджія. Японія і Колумбія підтримали легалізацію евтаназії, проте не легалізували її проведення. Також є країни, які ухвалили закон, але згодом його скасували. До таких належить Франція, яка підтримала евтаназію 2014 року й цілком відмовилася від неї навесні 2016 року.

Деякі науковці вважають, що лише активну евтаназію може бути розглянуто як справжню евтаназію, а пасивну взагалі не можна розглядати як різновид евтаназії, оскільки за своєю сутністю такі дії медичного працівника спрямовані безпо-середньо не на завдання смерті невиліковно хворій особі, а лише на позбавлення її від страждань. Однак є категоричні позиції стосовно пасивної евтаназії.

Польський державний консультант у галузі паліативної медицини Я. Ючак вважає, що найголовнішим є мотив такої діяльності, а не використання чи припинення такої діяльності (Brzezicki, 2002, p. 219). Негативне ставлення до пасивної евтаназії висловлював і Тадеуш Бжезіц- ський, який зауважував: «Пасивна евтаназія - це необґрунтоване медичне припинення лікування з метою пришвидшення смерті, мотивоване спів-чуттям до того, хто страждає» (Kapinus, 2006, p. 344).

Ще одну класифікацію евтаназії здійснюють залежно від волі пацієнта. За цим критерієм евтаназію поділяють на добровільну (яку здійсню-ють за вільною згодою людини), недобровільну (яку здійснюють без згоди людини) і примусову (та, яку здійснюють, попри волю людини).

Першу у світі спробу легалізації евтаназії було здійснено 1906 року в штаті Огайо (США). Проте законодавчі збори проголосували проти законо- проєкту. З 1998 року в штаті Орегон (США) діє Закон, який дозволяє активну евтаназію, однак здійснення евтаназії ускладнено деякими юридич-ними формальностями (Kapinus, 2006, p. 25).

Перший у світі закон «Про право людини на смерть» прийнято 1977 року в штаті Каліфорнії (США). У разі дотримання переліку визначених обов'язкових умов і суворого контролю за самогуб-ством за лікарського сприяння його не пересліду-ють, воно не є караним за законодавством штатів Північної Кароліни, Юти, Вайомінгу. У штаті Індіана діє так званий прижиттєвий заповіт, у якому пацієнт офіційно підтверджує своє бажання на те, щоб його життя не підтримували штучним шляхом і за певних обставин.

В Австралії закон про евтаназію запропонував член парламенту як «біль про права невиліковно хворих» 1995 року. І хоча цей закон був прийнятий у липні 1996 року, однак оскільки ідея проєкту суперечила позиції Австралійської медичної асоціації та суспільних груп, які захищають право на життя, його було скасовано за 9 місяців.

У Нідерландах 2002 року прийнято закон «Про припинення життя за бажанням чи допомогу в самогубстві». Слід зазначити, що Нідерланди є єдиною країною у світі, де відкрито практикують як самогубства за допомогою лікаря, так і добровільну активну евтаназію. Восени 2016 року уряд Нідерландів почав розробляти законопроєкт, який легалізував би самогубство серед людей, які відчувають, що їхнє «життя завершено», але необов'язково є невиліковно хворими ("Niderlandy mozhut lehalizuvaty").

У листопаді 2015 року Бундестаг Німеччини проголосував за ухвалення закону, який дозволяє за низки умов допомагати людям добровільно піти із життя. Відповідно до закону, громадяни, зокрема родичі невиліковно хворих, мають право сприяти проведенню евтаназії «на індивідуальних засадах, керуючись альтруїстичними мотивами». Водночас положення закону забороняють сприяти евтаназії на комерційних засадах і передбачають покарання порушнику до 3 років позбавлення волі. Для Німеччини евтаназія є надзвичайно делікатною темою, оскільки востаннє ця процедура була дозволена за нацистів. Тоді було страчено понад 200 тис. людей із фізичними вадами або захворюваннями психіки (Ivchenko).

Кримінальні кодекси Узбекистану, Грузії закріплюють кримінальну відповідальність за здійснення евтаназії ("Deklaratsiia pro evtanaziiu", 1987). В інших країнах, зокрема й у країнах СНД, евтаназія знаходиться поза межами правової легалізації.

Отже, аналіз законодавчого досвіду зарубіжних країн дає підстави стверджувати, що більшість країн кваліфікують евтаназію як злочин проти життя, водночас громадськість зарубіжних країн поступово схвалює евтаназію.

Вивчення положень національного криміналь-ного законодавства дає підстави стверджувати, що евтаназія заборонена чинним законодавством, її вчинення вважають злочином в Україні - умисним убивством (ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України), за вчинення якого передбачено пока-рання у виді позбавлення волі строком від семи до п'ятнадцяти років).

У юридичній науці, медичній практиці й нормах моралі залишається дискусійним питання щодо зарахування ненадання медичної допомоги невиліковно хворому через відсутність спеціальної медичної апаратури, ліків або грошей у родичів до пасивної евтаназії. Обґрунтованою є позиція про те, що пасивна евтаназія - це ненадання медичної допомоги внаслідок не відсутності засобів, а свідомого бажання скерувати свої дії на припинення страждань невиліковного хворого шляхом настання смерті.

Проблема евтаназії стає дедалі актуальнішою в контексті поліпшення медичних послуг, реаніма-тології, яка дозволяє протягом тривалого часу боротися за життя людини, і тотального старіння населення. У зв'язку із цим постає чимало питань щодо утримання осіб літнього віку, невиліковно хворих, нагляд за ними та їх лікування. Серед цих осіб найбільшою є кількість тих, хто хоче обірвати життя.

Питання болісного перебігу низки хвороб, які медицина відносить до невиліковних, моральні й фізичні страждання, яких зазнають хворі, у різних країнах питання вирішують по-різному, залежно від економічної ситуації, релігії, національних традицій, поваги до старості тощо. З цією метою створюють спеціальні лікувальні установи, у яких пацієнти почуваються комфортно, адже вони живі, а не доживають. Такі спеціальні лікувальні установи називають хосписами.

На відміну від лікарень, у хосписі немає жодних обмежень: при собі можна тримати

тварину, приймати рідних і близьких, проводити будь-які свята тощо. У таких закладах застосо-вують спеціальну методику відстеження мораль-ного стану хворого.

Науковець С. Болдіжар, аналізуючи евтаназію як спосіб припинення життя людини, доходить висновку, що перед Україною невдовзі також постане питання легалізації евтаназії, тоді виникне необхідність чіткого адміністративно- правового регулювання цих процесів з метою уникнення зловживання «правом на смерть» з будь-яких корисливих мотивів. Доки активна евтаназія є забороненою на законодавчому рівні, право на життя залишається одним з основних прав, а також невідчужуваним й абсолютним правом, яке держава зобов'язалася захищати (Boldizhar, 2019, p. 13).

На наше переконання, передусім має бути забезпечено конституційно-правове регулювання цього питання. Нині ч. 2 ст. 27 Конституції України визначає, що ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини; якщо свавільно позбавити життя людини не можна, то є можливість не свавільного позбавлення життя, однак закріплено захист життя людини як обов'язок держави.

Слід зазначити, що в державах, де евтаназію легалізовано, одна з умов її застосування передбачає, що людина має бути хворою на невиліковну хворобу, і ця хвороба має завдавати їй нестерпних страждань. Тобто якщо страждання людини не призводять до смерті - це означає, що їх можна витримати.

З огляду на те, що одним з досягнень і пріоритетів демократичних держав є захист прав людини, забезпечення верховенства права для задоволення передусім індивідуальних потреб й інтересів кожної окремої людини, а ст. 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнані в Україні найвищою соціальною цінністю, евтаназія не повинна бути легалізована в Україні.

Наукова новизна

Висновки

Тенденція до легалізації евтаназії спостері-гається в державах із високими показниками рівня життя. Вона, імовірно, пов'язана з обставинами, що знаходяться поза межами юридичної науки, потрібні дослідження таких процесів з боку психіатрії, психології та соціології.

У державах, що легалізували евтаназію, постає чимало проблем, серед яких випадки зловживання з боку медичного персоналу, тиск родичів хворих, що переслідують незаконні інтереси, відносність висновків лікарів щодо стану хворої людини, неможливість адекватної оцінки того, що відбувається, хворим, який знаходяться у важкому стані.

У зв'язку з викладеним вище, вважаємо, що правове регулювання, зокрема й на рівні міжнародно-правових стандартів, має стосува-тися питань, пов'язаних із застосуванням штучного підтримання життя людини, тому постає необхідність розроблення його порядку, умов застосування, початку та припинення.

Питання евтаназії як припинення життя людини на її прохання через хворобу, літній вік або у зв'язку зі самосприйняттям людини слід переглянути, причому низка держав, у яких її легалізовано, уже може проаналізувати наслідки такого рішення.

References

1. Bishop, J.P. (2006). Euthanasia, efficiency, and the historical distinction between killing a patient and allowing a patient to die. Journal of Medical Ethics, 32(4), 220-224.

2. Boldizhar, S.O. (2019). Osoblyvosti evtanazii ta pytannia zakinchennia zhyttia [Features of euthanasia and the issue of end of life]. Pravo i suspilstvo, Law and society, 5(2), 9-14. doi: https://doi.org/10.32842/2078-3736-2019-5-2-2 [in Ukrainian].

3. Brzezicki, T. (2002). Etyka lekarska? Warzawa: Wydawnictwo Lekarskie PZWL.

4. Deklaratsiia pro evtanaziiu: pryiniata 39-iu Vsesvitnoiu medychnoiu asambleieiu [Declaration on Euthanasia: Adopted by the 39th World Medical Assembly]. (1987). Madryd, Ispaniia. (n.d.). www.medicusamicua.com. Retrieved from http://www.medicusamicua.com/index.php?action=laws8 [in Ukrainian].

5. Dombrovska, O.V. (2011). Kharakterystyka elementiv zmistu konstytutsiinoho prava liudyny na zhyttia [Characteristics of the elements of the content of the constitutional human right to life]. Visnyk akademii pratsi i sotsialnykh vidnosyn Federatsii profesiinykh spilok Ukrainy, Bulletin of the Academy of Labor and Social Relations of the Federation of Trade Unions of Ukraine, 4(4), 129-135 [in Ukrainian].

6. Dzhuska, A., & Paliukh, A. (2019). Konstytutsiine pravo liudyny na zhyttia v Ukraini: suchasnyi pidkhid [The constitutional human right to life in Ukraine: a modern approach]. Naukovyi visnyk Natsionalnoi akademii vnutrishnikh sprav, Scientific Bulletin of the National Academy of Internal Affairs, 4(113), 48-56 [in Ukrainian].

7. Fuko, M. (1998). Rozndenie kliniki [The birth of the clinic]. Moscow: Smysl [in Russian].

8. Hubernko, H. Problemy evtanazii v bioetychnomu konteksti [Problems of euthanasia in a bioethical context]. Retrieved from http://www.info-library.com.ua/books-text-11629.html [in Ukrainian].

9. Ivchenko, O. Otvetstvennost za evtanaziiu po ugolovnomu zakonodatelstvu zarubeznnykh stran (sravnitelno-pravovoy analiz) [Responsibility for euthanasia under the criminal legislation of foreign countries (comparative legal analysis)]. Iuridicheskaia nauka i praktika, Legal Science and Practice. Retrieved from https://cyberleninka.ru/article/n/pravovye-aspekty-evtanazii-1 [in Russian].

10. Kapinus, O. (2006). Evtanaziia kak sotsialno-pravovoe iavlenie [Euthanasia as a social and legal phenomenon]. Doctor's thesis. Moscow [in Russian].

11. Koval, M. (2015). Kontrmira evtanazii - paliatyvne likuvannia [Countermeasure of euthanasia - palliative treatment]. Visnyk sotsialnoi hihiieny ta orhanizatsii okhorony zdorovia Ukrainy, Bulletin of social hygiene and health care organization of Ukraine, 3(65), 54-58 [in Ukrainian].

12. Life Begins at Fertilization. (n.d.). www.princeton.edu. Retrieved from https://www.princeton.edu/

13. ~prolife/articles/embryoquotes2.html.

14. Niderlandy mozhut lehalizuvaty evtanaziiu dlia liudei, yaki ne maiut smertelnykh zakhvoriuvan [The Netherlands can legalize euthanasia for people without deadly diseases]. (n.d.). www.unian.ua. Retrieved from https://www.unian.ua/world/1569942-niderlandi-mojut-legalizuvati-evtanaziyu-dlya-lyudey-yaki-ne-mayut- smertelnih-zahvoryuvan.html [in Ukrainian].

15. Rachels, J. Active and passive use of euthanasia. Retrieved from https://sites.ualberta.ca/ ~bleier/Rachels_Euthanasia.pdf.

16. Sereda, S. (2010). Evtanaziia: dosvid pravovoho rehuliuvannia v inozemnykh krainakh ta dotsilnist dozvolu v Ukraini [Euthanasia: experience of legal regulation in foreign countries and expediency of permission in Ukraine]. Medychne pravo Ukrainy: problemy paliatyvnoi dopomohy ta medyko-sotsialnoho obsluhovuvannia naselennia, Medical law of Ukraine: problems of palliative care and medical and social services: Proceedings of the 5th All-Ukrainian Scientific and Practical Conference (pp. 196-200). Lviv: Medytsyna i pravo [in Ukrainian].

17. Stefanchuk, R. (2008). Osobysti nemainovi prava fizychnykh osib (poniattia, zmist, systema, osoblyvosti zdiisnennia ta zakhystu) [Personal intangible rights of individuals (concept, content, system, features of implementation and protection)]. Kyiv: KNT [in Ukrainian].

18. Zakon Ukrainy "Osnovy zakonodavstva Ukrainy pro okhoronu zdorovia": vid 19 lystop. 1992 r. No. 2801-XII [Law of Ukraine "Fundamentals of the legislation of Ukraine on health care" from November 19, 1992, No. 2801-XII]. (n.d.). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2801-12#Text [in Ukrainian].

Список використаних джерел

1. Bishop J. P. Euthanasia, efficiency, and the historical distinction between killing a patient and allowing a patient to die. Journal of Medical Ethics. 2006. No. 32 (4). Р. 220-224.

2. Болдіжар С. О. Особливості евтаназії та питання закінчення життя. Право і суспільство. 2019. № 5. Ч. 2. С. 9-14. doi: https://doi.org/10.32842/2078-3736-2019-5-2-2.

3. Brzezicki T. Etyka lekarska? Warzawa : Wydawnictwo Lekarskie PZWL, 2002. P. 219.

4. Декларація про евтаназію: прийнята 39-ю Всесвітньою медичною асамблеєю. Мадрид, Іспанія, жовтень 1987 р.

5. URL: http://www.medicusamicua.com/index.php?action=laws8.

6. Домбровська О. В. Характеристика елементів змісту конституційного права людини на життя. Вісник академії праці і соціальних відносин Федерації професійних спілок України. 2011. № 4 (4). С. 129-135.

7. Джуська А., Палюх А. Конституційне право людини на життя в Україні: сучасний підхід. Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. 2019. № 4 (113). С. 48-56. doi: https://doi.org/10.33270/01191134.48.

8. Фуко М. Рождение клиники. М. : Смысл, 1998. 310 c.

9. Губернко Г. Проблеми евтаназії в біоетичному контексті. URL: http://www.info-library.com.ua/books-text-11629.html.

10. Ивченко О. Ответственность за эвтаназию по уголовному законодательству зарубежных стран (сравнительно-правовой анализ). Юридическая наука и практика. URL: https://cyberleninka.ru/article/n/pravovye-aspekty- evtanazii-1.

11. Капинус О. Эвтаназия как социально-правовое явление : дис. ... д-ра юрид. наук : 12.00.08. М., 2006. 344 с.

12. Коваль М. Контрміра евтаназії - паліативне лікування. Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров'я України. 2015. № 3 (65). С. 54-58.

13. Life Begins at Fertilization. URL: https://www.princeton.edu/~prolife/articles/embryoquotes2.html.

14. Нідерланди можуть легалізувати евтаназію для людей, які не мають смертельних захворювань. URL: https://www.unian.ua/world/1569942-niderlandi-mojut-legalizuvati-evtanaziyu-dlya-lyudey-yaki-ne-mayut- smertelnih-zahvoryuvan.html.

15. Rachels J. Active and passive use of euthanasia. URL: https://sites.ualberta.ca/~bleier/Rachels_Euthanasia.pdf.

16. Середа С. Евтаназія: досвід правового регулювання в іноземних країнах та доцільність дозволу в Україні. Медичне право України: проблеми паліативної допомоги та медико-соціального обслуговування населення : матеріали IV Всеукр. наук.-практ. конф. Львів : Медицина і право, 2010. С. 196-200.

17. Стефанчук Р. Особисті немайнові права фізичних осіб (поняття, зміст, система, особливості здійснення та захисту) : монографія. Київ : КНТ, 2008. 625 с.

18. Основи законодавства України про охорону здоров'я : Закон України від 19 листоп. 1992 р. № 2801-XII. URL: https:ZZzakon.rada.gov.ua/laws/show/2801-12#T ext.