Принципи соціального забезпечення - основа галузі права соціального забезпечення

головний спеціаліст відділу організаційного

забезпечення та контролю у сфері

нотаріату управління з питань нотаріату

Постановка проблеми

Останніми роками в Україні дедалі більшого значення набуває соціальне забезпечення громадян, адже за нових соціально-політичних та економічних умов постала нагальна потреба в належному фінансовому забезпеченні громадян і гарантуванні їм гідного рівня життя. Як зазначає О.М. Ярошенко, це рівень, який виходить із того, що права людини є найвищою соціальною цінністю. Саме гідність дає змогу людині відчувати самоповагу й усвідомлювати власну суспільну цінність [1, c. 115].

Зростання ролі соціального забезпечення призвело до того, що в національній правовій системі України почала виокремлюватися нова галузь права - право соціального забезпечення. Як слушно вказує Т.З. Герасимів, комплексна розробка галузі права соціального забезпечення на сучасному етапі передбачає конкретні засоби виявлення сутності, структури й функцій соціального забезпечення, обґрунтування можливих форм кодифікації законодавства про соціальне забезпечення, встановлення принципів права соціального забезпечення, складу і змісту його галузевих функцій, аналіз головних рис методу, наукову будову структури галузі тощо [2].

Сьогодні право соціального забезпечення є однією із ключових галузей права, оскільки його норми спрямовані на реалізацію одного з найважливіших конституційних прав людини - соціального забезпечення, передбаченого ст. 46 Основного Закону [3], в якій гарантується право на соціальний захист, що включає право громадян на забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Тобто цією нормою Конституція України проголосила право громадян на соціальний захист і встановила основні гарантії його реалізації, відображені в законодавчих та інших нормативно-правових актах права соціального забезпечення як самостійної галузі у системі вітчизняного права. І саме конституційні приписи стали основою подальшого його розвитку в умовах становлення України як соціальної та правової держави. Втім, проголошене, але не реалізоване на практиці право на соціальне забезпечення віддаляє державу від курсу демократичних перетворень і суспільного благополуччя. Для ефективної та дієвої реалізації права на соціальне забезпечення населення встановлюється система принципів, на якій ґрунтується соціальне забезпечення.

Мета статті - проаналізувати принципи соціального забезпечення як основу формування та розвитку галузі права соціального забезпечення, на підставі чого зробити відповідні висновки.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Принципи права соціального забезпечення були предметом дослідження багатьох вчених: Н.Б. Болотіної, Т.З Гарасиміва, О.В. Москаленко, А.М. Лушнікова, М.В. Лушнікової, Б.І. Сташківа, О.М. Ярошенко та ін. Проте, як вважають І.М. Сирота й А.О. Гудзь, це не позбавляє їх можливості бути представленими по-новому, з огляду на ті процеси, які відбуваються всередині системи соціального захисту на сучасному етапі, адже навіть класичні твердження із плином часу можуть набувати нового забарвлення, притаманного сучасним принципам права соціального забезпечення [4, c. 62].

Виклад основного матеріалу

Дослідження теми принципів завжди викликало науковий інтерес через свою фундаментальність, що спричинило існування неабиякої кількості тлумачень цієї правової категорії, різних за змістом класифікацій, активної дискусії щодо окремих аспектів цього питання. Посилює таку цікавість і відсутність дефініції на законодавчому рівні, невизначеність чіткого переліку принципів.

У наукових джерелах існує чимало концептуальних підходів до визначення юридичної природи принципів соціального забезпечення, які, хоч і відрізняються за своїм тлумаченням, однак є тотожними за змістом. Одні науковці розглядають їх як основні керівні положення (ідеї), що віддзеркалюють сутність, найважливіші особливості й ознаки, загальну спрямованість норм права соціального забезпечення, а також стратегічні напрями соціальної політики держави в реалізації соціально-економічних прав і свобод людини [5, с. 143]; інші - як основні ідеї, вихідні начала, положення, відображені у самих правових актах, які регулюють соціальне забезпечення. Вони визначають сутність і напрям розвитку правових норм у конкретній сфері суспільних відносин [6, с. 70].

Принципи права соціального забезпечення мають відповідати характеру суспільних відносин у сфері соціального забезпечення, що склалися у суспільстві, а отже, їх виникнення та існування зумовлені об'єктивними чинниками. З іншого боку, вони формуються під впливом суб'єктивних чинників, оскільки є породженням суспільної свідомості. У разі суттєвої зміни суспільних відносин у сфері соціального забезпечення виникає потреба у зміні змісту визнаних принципів права соціального забезпечення. Відповідні положення формуються у правосвідомості людей з урахуванням практики роботи органів соціального забезпечення та напрацювань учених. Визнані положення (ідеї) включаються до змісту принципів і фіксуються в нормативних актах. Певні ідеї включаються до правових актів поетапно з урахуванням економічного становища України [7, с. 233-234].

Як зазначає В.О. Гончаров, принципи права соціального забезпечення відіграють важливу роль у становленні й розвитку соціального забезпечення, а саме: а) служать засадами об'єднання окремих правових норм у єдину логічну систему; б) дають змогу вирізнити специфічні ознаки відповідної галузі; в) дають можливість ретельно і змістовно усвідомити смисл конкретної норми, що стосується соціального забезпечення, й визначити загальну спрямованість і головні тенденції його розвитку; г) допомагають правильно розуміти сутність законодавства про соціальне забезпечення та його взаємозв'язок з економікою, соціальною політикою держави, правосвідомістю громадян; д) виступають підґрунтям для здійснення тлумачення правових норм, особливо у випадках, коли нормативні акти містять суперечності [8, с. 40].

Тобто принципи соціального забезпечення слугують основою формування та розвитку галузі права соціального забезпечення, виступають вихідними ідеями й орієнтиром побудови узгодженої системи галузевих норм права і гарантій їх здійснення, що сприяє ефективній реалізації конституційних прав людини та громадянина у сфері соціального забезпечення.

Загальновідомим є поділ усіх юридичних принципів залежно від сфери охоплення на загальноправові, міжгалузеві, галузеві та внутрішньогалузеві. Отже, поряд із загальними принципами права, притаманними і праву соціального забезпечення, є галузеві правові принципи, які виступають характерними ознаками усіх тих процесів, трансформацій, перетворень, що відбуваються на цьому етапі історичного розвитку всередині конкретної галузі права. Так, галузеві принципи права властиві не всьому праву, а окремим його галузям або лише одній галузі [3, с. 64].

У свою чергу, усі принципи права соціального забезпечення Н.В. Сухицька пропонує умовно поділити на три групи: 1) єдині принципи права соціального забезпечення - такі, які характеризують усю галузь загалом (принцип соціального страхування, принцип допомоги, принцип соціального забезпечення, принцип соціальної солідарності тощо); 2) змістовні - тобто такі, за допомогою яких розкривається зміст права людини на соціальний захист у разі настання тих чи інших соціальних ризиків (принцип всезагальності соціального захисту; економічної та наукової обґрунтованості соціальних стандартів; заборона дискримінації та створення рівних прав і можливостей; універсальності (всебічності) соціального захисту; диференціація умов і рівня соціального захисту; незменшуваності обсягів і змісту соціальних виплат за прийняття нових законодавчих актів; гарантування державою встановлених прав); 3) формальні - ті, що характеризують якість юридичного механізму реалізації та забезпечення згаданого права (принцип реальності проголошених прав; юридичної ясності; захисту законних сподівань; збереження прав у сфері соціального захисту; судового захисту)[9, с. 56].

Що стосується їх законодавчого визначення, то в загальному вигляді принципи права соціального забезпечення не сформульовано ні в Конституції України, ні в законодавстві про соціальне забезпечення. Хоча Концепцією соціального забезпечення населення України було запропоновано такі головні принципи: 1) соціальне забезпечення поширюється тільки на громадян, які працюють за наймом, членів їхніх сімей і непрацездатних осіб. На громадян, котрі самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих творчою діяльністю, членів кооперативів, фермерів, поширюються лише ті соціальні гарантії, у фінансуванні яких вони беруть участь; 2) диференційований підхід до різних соціально-демографічних груп населення залежно від ступеня їх економічної самостійності, працездатності, можливостей підвищення рівня матеріального добробуту. За умов ринкової економіки джерелом підвищення добробуту громадян має стати ефективна праця, трудова активність і підприємницька ініціатива. Тому для працездатної частини населення пріоритетне значення має захист їх основних прав у галузі праці за різних форм власності та соціальне страхування на випадок втрати роботи, при досягненні пенсійного віку, тимчасовій чи постійній втраті працездатності. Для непрацездатних громадян гарантується матеріальне забезпечення та соціальне обслуговування за рахунок соціального страхування і виплат із державного та місцевих бюджетів. Як для працездатних, так і для непрацездатних громадян забезпечується диференційована за групами населення підтримка рівня їх доходів в умовах інфляційних процесів; 3) перерозподіл економічної відповідальності за реалізацію соціальних гарантій між державою, підприємствами та громадянами. Держава має забезпечувати за рахунок бюджетних коштів лише мінімально гарантований рівень медичного, культурного, побутового і соціального обслуговування населення і, насамперед, найменш соціально захищених громадян. У зв'язку із роздержавленням і приватизацією житлово-комунального господарства, закладів освіти та культури соціальні гарантії громадян на послуги цих галузей визначатимуться відповідними актами законодавства; 4) визначення рівня соціальних гарантій на підставі соціальних нормативів. Найважливіші нормативи - рівень прожиткового мінімуму, мінімальні розміри заробітної плати та пенсій, а також розміри соціальної допомоги - повинні затверджуватися державою; 5) відповідність форм соціального забезпечення населення ступеню розвитку ринкових відносин в економіці [10].

Втім, як зазначалося вище, за суттєвої зміни суспільних відносин у сфері соціального забезпечення виникає потреба у зміні змісту визнаних принципів права соціального забезпечення. Тобто останні повинні формуватися поетапно залежно від економічного становища в Україні. Отже, нині до основних принципів соціального забезпечення слід віднести: всебічність (універсальність) соціального забезпечення; рівність прав і можливостей, заборону дискримінації; соціальну справедливість; єдність і диференціацію у соціальному забезпеченні населення України; цільове й ефективне використання коштів державних і недержавних соціальних фондів; незменшуваність змісту й обсягу соціальних виплат і послуг; державну гарантованість установлених прав у сфері соціального забезпечення; солідарність і субсидування у соціальному забезпеченні; прозорість, своєчасність і повноту соціального забезпечення населення; забезпечення рівня життя, не нижчого за прожитковий мінімум, встановлений законом; урахування вимог норм міжнародних договорів України у сфері соціального забезпечення.

Висновки

соціальний право забезпечення юридичний

На підставі викладеного можемо констатувати, що принципи соціального забезпечення - це основоположні ідеї, керівні положення й основні начала, засновані на міжнародних стандартах у галузі соціальної політики та закріплені в нормах національного законодавства, які втілюють науково обґрунтовані розробки та ідеологічно закріплені концепції в галузі соціального забезпечення і сприяють більш ефективному та соціально справедливому розподілу державних грошових коштів і коштів недержавних соціальних фондів між громадянами, котрі в установленому законом порядку набувають право на отримання соціального забезпечення в одній або декількох формах.

Література