Земельні злочини екологічної спрямованості: від деліктів створення небезпеки до оптимальної законодавчої моделі

Вважаємо, що стосовно складів земельних злочинів екологічної спрямованості в Україні наразі наявне нормативне підґрунтя для задовільного вирішення позначеної проблеми. Маємо на увазі те, що визначення шкоди довкіллю в цьому разі має здійснюватись згідно з Методикою визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства, затвердженою наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища (в редакції наказу від 4 квітня 2007 р. № 149). Вивчення положень цієї Методики дозволяє стверджувати, що вирахувана відповідно до неї матеріальна шкода цілком може вважатись об'єктивним відображенням завданої шкоди довкіллю, адже, крім нормативної грошової оцінки та площі забрудненої земельної ділянки, вона враховує, наприклад, такі суто «екологічні» показники, як: коефіцієнт забруднення земельної ділянки, що характеризує кількість забруднюючої речовини в об'ємі забрудненої землі залежно від глибини просочування; коефіцієнт небезпечності забруднюючої речовини; коефіцієнт еколого-господарського значення земель. Під час подальшого визначення відповідних показників ураховуються: об'єм забруднюючої речовини (м³); товща земельного шару, що є розмірною одиницею для розрахунку витрат на ліквідацію забруднення залежно від глибини просочування і дорівнює 0,2 м; площа забрудненої земельної ділянки (м²); індекс поправки до витрат на ліквідацію забруднення залежно від глибини просочування забруднюючої речовини; маса забруднюючої речовини (т); відносна густина забруднюючої речовини (т/м3) тощо.

На користь викладеної пропозиції de lege ferenda свідчить і та обставина, що за відсутності наразі чітких нормативних критеріїв встановлення «створення небезпеки для довкілля», передбаченого ч. 1 ст. 239 КК, деякі суди вже зараз, не чекаючи реакції законодавця на розглядувану проблему, в своїх рішеннях прямо вказують на те, що загроза довкіллю полягає у заподіянні матеріальних збитків.

Наприклад, з'ясувавши, що Особа-1 в порушення спеціальних правил вчинив забруднення земельної ділянки площею 0,1882 га, Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області вирішив, що такі дії спричинили небезпеку для довкілля, яка виразилась у заподіянні збитків, які відповідно до згаданої Методики становлять 6 126,29 грн [66].

Баштанський районний суд Миколаївської області встановив, що головний інженер КП «Міськводоканал» Особа-2 всупереч вимогам статей 10, 51 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», статей 42, 45 Закону України «Про охорону земель», ст. 167 ЗК України та несумлінно ставлячись до виконання своїх службових обов'язків, передбачених його посадовою інструкцією, достовірно знаючи про підняття рівня стоків у стічному каналі КП «Міськводоканал», через який здійснювався скид каналізаційних стоків м. Баштанка в р. Інгул, не вжив заходів для його очищення від замулення та запобігання розливу стоків вказаного підприємства, що спричинило забруднення земель загальною площею 195 тис. м², чим довкіллю, на думку суду, завдано шкоду, яка в грошовому еквіваленті склала 108 тис. грн [67].

Окремо хотілось б зупинитись на одному випадку із практики застосування ч. 2 ст. 239 КК України.

Так, Перечинським районним судом Закарпатської області встановлено, що Особа-1, працюючи на посаді директора ЗАТ «Перечинський ЛК», порушуючи вимоги статей 116, 125, 126 Земельного кодексу України, діючи всупереч вимогам статей 17, 33 Закону України «Про відходи» і неналежно виконуючи свої службові обов'язки, допустив незаконне складування відходів кускової деревини і тирси загальним об'ємом понад 100 м³ на земельній ділянці площею 0,1100 га, яка не була для того відведена та належить до земель сільськогосподарського призначення. Внаслідок засмічення вказаної земельної ділянки завдано шкоду в розмірі 120 тис. 780 грн, що стало підставою для визнання відповідного діяння таким, що спричинило передбачені ч. 2 ст. 239 КК України «інші тяжкі наслідки» [68].

На перший погляд із такою кваліфікацією слід погодитись. Тобто за умови внесення змін до ч. 2 ст. 239 КК України, які б «відкріпили» інші тяжкі наслідки від загибелі людей, згадана матеріальна шкода цілком могла б розцінюватись як інші тяжкі наслідки забруднення або псування земель. Проаналізувавши, однак, наведене судове рішення суду системно (в контексті аналізу всієї практики застосування ст. 239 КК України), схиляємось до думки про передчасність його (рішення) схвальної оцінки. Маємо на увазі те, що в інших випадках вже не за ч. 2, а за ч. 1 ст. 239 КК України кваліфікувались прояви забруднення або псування земель, які спричинили шкоду на суму: 301 тис. 065 грн [69]; 844 тис. 592,62 грн [70]; 4 млн 771 тис. 737,6 грн [71]; 272 млн 599 тис. 270 грн [72].

Як бачимо, відповідній судовій практиці явно бракує однаковості, що призводить до неприпустимих ситуацій, коли, наприклад, забруднення або псування земель, яким було завдано матеріальну шкоду на суму 120 тис. 780 грн, кваліфікується за ч. 2 ст. 239 КК України як таке, що спричинило інші тяжкі наслідки, а аналогічні діяння, наслідком яких стало завдання шкоди на суму в 3, 8, 45 і навіть в 2 700 (!) разів більшу за попередню, - за ч. 1 ст. 239 КК України як некваліфіковане забруднення або псування земель. Вважаємо, що наведені положення зайвий раз сигналізують про доречність формалізації закріплених у ст. 239 КК України показників шкоди.

Стосовно конкретного розміру матеріальних збитків, які в цьому разі повинні визнаватись «істотною шкодою», то він, вочевидь, мав би бути визначений вузькопрофільними спеціалістами на підставі проведення відповідних досліджень. Однак поки що на проведення таких досліджень розраховувати не доводиться. Тому в аналогічній ситуації, задля уникнення довільності показника передбаченої ст. 246 КК України істотної шкоди, один із авторів цієї статті разом з Є.О. Письменським свого часу пропонував враховувати існуючі реалії правозастосування, включаючи те, що розмір шкоди, розцінюваний правозастосувачами як свідчення її істотності з погляду кваліфікації за ст. 246 КК України, у середньому складає 7-10 тис. грн. [73, с. 85-87].

За результатами вивчення практики застосування ст. 239 КК України встановлено, що середній розмір матеріальних збитків кримінально караного забруднення або псування земель складає близько 125 тис. грн. Утім, до цього показника потрібно ставитися досить обережно, оскільки:

1) хоч він був визначений без урахування тих проявів забруднення або псування земель, які призвели до багатомільйонних збитків (в одному з випадків такий розмір сягнув 279 млн 305 тис. грн) і були кваліфіковані за ч. 2 ст. 239 КК України, його «середність» значною мірою була викривлена за рахунок 5-6 випадків, в яких розмір збитків склав від 281 тис. до 981 тис. грн. Без урахування ж цих нетипово високих показників середній розмір збитків вже становить «лише» близько 78 тис. грн (найменший показник - 6 126 грн., найбільший - 133 тис. грн);

2) на відміну від ст. 246 КК України, у ч. 1 ст. 239 КК України відсутня вказівка на істотну шкоду. Вочевидь, лише цією обставиною і можна пояснити той факт, що у більш ніж 50% проаналізованих кримінальних проваджень, в яких (можна припустити) розмір збитків складав значно менші розміри, суди просто не згадували про них, що знову ж таки ставить під сумнів об'єктивність зазначеного кількісного показника;

3) відповідний показник був обчислений у гривнях, а не в НМДГ, що не дозволяє повною мірою врахувати факт його щорічного збільшення.

Зважаючи на вказані обставини, робимо висновок про те, що під час обґрунтування відповідного показника повинні враховуватися не лише згадані реалії правозастосування, а й останні тенденції законотворчості. Так, на увагу заслуговує те, що:

по-перше, усвідомлюючи очевидну завищеність встановлених у 2018 р. показників істотної шкоди і тяжких наслідків незаконної порубки лісу (2 тис. і 5 тис. НМДГ, відповідно), а також визнаючи, з одного боку, критичний стан вітчизняного лісового фонду, а з іншого, неефективність кримінально-правової протидії відповідним суспільно небезпечним проявам, народні депутати України під час вдосконалення ст. 246 КК України зупинилися на значно нижчих, порівняно з передбаченими, наприклад, у ст. 248 КК України (250 і більше НМДГ), показниках істотної шкоди та тяжких наслідків (20 і 60 і більше НМДГ, відповідно).

Утім, визнаючи злободенність проблеми незаконної порубки лісу, дозволимо собі припустити, що проблема охорони земель в Україні є не менш актуальною, а відсутність значної уваги до неї пояснюється лише тим, що родючих земель в Україні більше (поки що), ніж лісів, а ґрунтова маса не відправляється за кордон. З огляду на сказане, вважаємо, що під час вдосконалення ст. 239 КК України за основу мають бути взяти ті самі орієнтири, що й під час удосконалення ст. 246 КК України;

- по-друге, слід враховувати і положення ст. 239-1 КК України, в якій показник кваліфікуючої ознаки у виді «матеріальної шкоди у великому розмірі» визначений на рівні 100 і більше НМДГ. За таких умов стає очевидним, що відповідний показник «істотної шкоди» як криміноутворювальної ознаки, який, на нашу думку, у статтях 239 та 239-1 КК України слід уніфікувати, має бути значно нижчим від вказаного показника, з яким пов'язується диференціація кримінальної відповідальності;

- по-третє, зважаючи на закріплення конституційного імперативу щодо визнання саме землі (навіть не лісу, повітря, надр тощо) основним національним багатством України, а також на визнану багатьма фахівцями фактично «непоновлюваність» земельних ресурсів (знову ж, на відміну, скажімо, від лісів, тваринного чи рослинного світу), пропонуємо зменшити цей показник до 10 НМДГ.

Проведене дослідження дозволяє зробити висновок про безпідставність законодавчого описання некваліфікованого забруднення або псування земель як делікту створення небезпеки і про зумовлену цим необхідність: по-перше, викладення ч. 1 ст. 239 КК України у новій редакції, в якій замість вживаного нині формулювання «створення загрози для життя, здоров'я людей чи довкілля» має фігурувати вказівка на наслідки у виді «легкого тілесного ушкодження одному чи декільком потерпілим, або середньої тяжкості тілесного ушкодження одному потерпілому, або істотної шкоди»; по-друге, доповнення ст. 239 КК України приміткою такого змісту: «У цій статті істотною вважається така шкода, яка у десять і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, або інша істотна шкода, завдана навколишньому природному середовищу».

Викладені пропозиції de lege ferenda стосуються й інших норм про кримінальну відповідальність за земельні злочини екологічної спрямованості (статті 239-1, 239-2, 254 КК України) притому, що питання оптимізації кола і змісту кримінально-правових заборон, присвячених злочинам у сфері земельних відносин, є темою окремої розмови.

Визначаючи напрями подальших наукових розвідок, зауважимо, що автори цих рядків усвідомлюють всю складність і неоднозначність проблеми оптимізації законодавчої регламентації нормативної підстави кримінальної відповідальності за делікти створення небезпеки. Хоч нам і вдалось підтвердити слушність наукової гіпотези про доцільність обмеження сфери застосування законодавчої конструкції створення небезпеки щодо частини складів злочинів проти довкілля, очевидно, що цей підхід не може вважатись універсальним, щоб бути беззаперечно прийнятним для легального описання кримінально караних діянь інших видів (проти життя та здоров'я особи, громадської безпеки, безпеки руху та експлуатації транспорту, безпеки виробництва, здоров'я населення тощо). Так, вельми перспективною видається доктринальна пропозиція запровадити самостійну кримінальну відповідальність за створення небезпеки для життя або здоров'я особи [74, с. 273]. Зрозуміло і те, що кваліфікована відповідь на питання про доцільність конструювання складів тих чи інших кримінальних правопорушень як деліктів створення небезпеки може бути отримана лише за результатами самостійних наукових досліджень, під час яких, серед іншого, має з'ясовуватись, наскільки успішно застосовується на практиці відповідна законодавча конструкція, відображаючи життєві реалії, що потребують кримінально-правової оцінки.

Література

1. Панов М.І. Вибрані наукові праці з проблем правознавства / передм. В.П. Тихого. Київ: Ін Юре, 2010. 812 с.

2. Гавриш С.Б. Кримінально-правова охорона довкілля в Україні: проблеми теорії, застосування і розвитку кримінального законодавства. Київ: Інститут законодавства Верховної Ради України, 2002. 635 с.

3. Куц В.М., Гізімчук С.В., Єгорова В.О. Кримінальна відповідальність за незаконне проведення дослідів над людиною: монографія. Харків: Юрайт, 2012. 304 с.

4. Борисов В.І., Крайник Г.С. Кримінальна відповідальність за порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою: монографія. Харків: Юрайт, 2012. 296 с.

5. Осадчий В.І. Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту: монографія. Київ: Вид-во Європейського ун-ту, 2011. 151 с.

6. Бажанов М.И. Избранные труды / сост.: В.И. Тютюгин, А.А. Байда, Е.В. Харитонова, Е.В. Шевченко; отв. ред. В.Я. Таций. Харьков: Право, 2012. 1244 с.

7. Данилюк Т.М. Теоретико-прикладні проблеми встановлення моменту закінчення злочину: автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.08. Львів, 2009. 18 с.

8. Фесенко Є.В. Злочини проти здоров'я населення та системи заходів з його охорони: монографія. Київ: Атіка, 2004. 280 с.

9. Берзін П.С. Злочинні наслідки: поняття, основні різновиди, кримінально-правове значення: монографія. Київ: Дакор, 2009. 736 с.

10. Локтіонова В.В. Суспільно небезпечні наслідки у злочинах проти довкілля: автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.08. Харків, 2013. 20 с.

11. Іщенко М.В. Створення небезпеки для життя, здоров'я людей чи довкілля як наслідок забруднення або псування земель. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія «Юриспруденція». 2018. № 32. С. 102-105.

12. Крайник Г.С. Кримінальна відповідальність за забруднення або псування земель в Україні: монографія. Харків: Друкарня Мадрид, 2019. 204 с.

13. Церетели Т.В. Причинная связь в уголовном прав. Москва: Госюриздат, 1963. 382 с.

14. Тихий В.П. Вибрані праці з конституційного і кримінального права / передм. В.Я. Тація. Харків: Право, 2017. 848 с.

15. Тихий В.П. Відповідальність за злочини проти безпеки людини. Новітні кримінально-правові дослідження - 2016: збірник наукових праць / відп. ред. д-р юрид. наук, проф. О.В. Козаченко. Миколаїв: Іліон, 2016. С. 5-13.

16. Нетеса Н. В. Кримінальна відповідальність за порушення правил охорони або використання надр: монографія. Харків: Право, 2013. 304 с.

17. Шульга А.М. Кримінально-правова охорона земельних ресурсів в Україні: теоретико-правовий аспект: дис.... д-ра юрид. наук: 12.00.08. Харків, 2019. 525 с.

18. Локтіонова В.В. Суспільно небезпечні наслідки у злочинах проти довкілля: дис.... канд. юрид. наук: 12.00.08. Харків, 2013. 258 с.

19. Пєнязькова О.О. Кримінально-правова охорона земель в Україні: дис.... канд. юрид. наук: 12.00.08. Київ, 2018. 291 с.

20. Шульга А.М. Кримінально-правова охорона земель від забруднення або псування: дис.... канд. юрид. наук: 12.00.08. Харків, 2004. 206 с.

21. Вирок Московського районного суду м. Харкова від 25 січня 2019 р. у справі № 643/17/19. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/ Review/80851817 (дата звернення: 28.01.2020).

22. Вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 8 вересня 2014 р. у справі № 686/17732/14-к. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/40399879 (дата звернення: 28.01.2020).

23. Вирок Лисичанського міського суду Луганської області від 5 жовтня 2018 р. у справі № 423/7600/18. URL: http://www.reyestr.court. gov.ua/Review/76951237 (дата звернення: 28.01.2020).

24. Вирок Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 березня 2018 р. у справі № 211/655/18. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/73090328 (дата звернення: 28.01.2020).

25. Вирок Жовківського районного суду Львівської області від 13 червня 2019 р. у справі № 444/1434/19. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/82385462 (дата звернення: 28.01.2020).

26. Вирок Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 21 січня 2014 р. у справі № 133/4111/13-к. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/36785690 (дата звернення: 28.01.2020).

27. Ухвала Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 3 червня 2019 р. у справі № 227/1330/19. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/82298365 (дата звернення: 28.01.2020).

28. Вирок Краснокутського районного суду Харківської області від 19 липня 2012 р. у справі № 2022/825/2012. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/25317247 (дата звернення: 28.01.2020).

29. Ухвала Зміївського районного суду Харківської області від 15 серпня 2016 р. у справі № 621/2400/15-к. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/59686517 (дата звернення: 28.01.2020).

30. Вирок Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 17 лютого 2015 р. у справі № 456/4642/14-к. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/43131056 (дата звернення: 28.01.2020).

31. Ухвала Машівського районного суду Полтавської області від 25 лютого 2019 р. у справі № 540/10/19. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/80063509 (дата звернення: 28.01.2020).

32. Вирок Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 січня 2013 р. у справі № 437/5944/12. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/45908925 (дата звернення: 28.01.2020).

33. Вирок Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 17 березня 2014 р. у справі № 412/1987/14-к. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/38096013 (дата звернення: 28.01.2020).

34. Постанова Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 жовтня 2012 р. у справі № 1-1120/11. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/27156452 (дата звернення: 28.01.2020).

35. Ухвала Ленінського районного суду м. Кіровограда від 10 вересня 2014 р. у справі № 405/7649/13-к. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/ Review/48377322 (дата звернення: 28.01.2020).

36. Вирок Жидачівського районного суду Львівської області від 14 квітня 2014 р. у справі № 443/611/14-к. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/ Review/38351964 (дата звернення: 28.01.2020).

37. Вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 липня 2013 р. у справі № 202/27414/13-к. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/32611827 (дата звернення: 28.01.2020).

38. Вирок Перечинського районного суду Закарпатської області від 24 квітня 2014 р. у справі № 304/311/14-к. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/38463071 (дата звернення: 28.01.2020).

39. Вирок Судацького міського суду АРК від 12 вересня 2012 р. у справі № 120/1731/12 р. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/ Review/25987749 (дата звернення: 28.01.2020).

40. Рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 11 січня 2018 р. у справі № 390/1990/17. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/71775969 (дата звернення: 28.01.2020).

41. Постанова Лисичанського міського суду Луганської області від 6 серпня 2013 р. у справі № 415/4215/13-а. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/32899004 (дата звернення: 28.01.2020).

42. Постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2016 р. у справі № 654/4145/15-а. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/57457677 (дата звернення: 28.01.2020).

43. Постанова Ленінського районного суду м. Кіровограда від 10 вересня 2012 р. у справі № 1111/5529/12. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/25962010 (дата звернення: 28.01.2020).

44. Постанова Шевченківського районного суду м. Львова від 26 травня 2014 р. у справі № 466/253/14-а. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/ Review/39068473 (дата звернення: 28.01.2020).

45. Постанова Корольовського районного суду м. Житомира від 27 січня 2015 р. у справі № 296/5995/14-а. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/42727846 (дата звернення: 28.01.2020).

46. Постанова Дніпропетровського апеляційного суду від 5 квітня 2018 р. у справі № 390/1989/17. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/ Review/73248151 (дата звернення: 28.01.2020).

47. Постанова Бахчисарайського районного суду АРК від 27 липня 2012 р. у справі № 103/2798/12. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/ Review/26788006 (дата звернення: 28.01.2020).

48. Постанова Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 27 серпня 2012 р. у справі № 0301/2716/2012. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/25783973 (дата звернення: 28.01.2020).

49. Яблоков Н.П. Общее понятие, система и классификация преступлений, связанных с нарушениями правил охраны труда и техники безопасности. Вестник Московского ун-та. Серия 11. Право. 1960. № 2. С. 41-51.

50. Эйсман А.А., Коровина Н.А. Угроза наступления тяжких последствий и ее доказывание по делам о нарушениях правил безопасности движения на транспорте. Вопросы борьбы с преступностью. 1983. Вып. 42. С. 54-61.

51. Локтіонова В.В. Наслідки вчинення злочинів проти довкілля (кримінально-правове дослідження): монографія. Кременчук: Видавець «ПП Щербатих О.В.», 2011. 256 с.

52. Попов И.В. Ответственность за преступления против природной среды по законодательству ФРГ. Международный научноисследовательский журнал. 2012. № 10. URL: http://research-journal.org/law/otvetstvennost-za-prestupleniya-protiv-prirodnoj-sredy-pozakonodatelstvu-frg (дата звернення: 28.01.2020).

53. Хюпер Райнер-Йорг. Применение экологического права в Германии. В кн.: Экологическая преступность в Европе / составители: Франсуа Комт, Людвиг Кремер; отв. ред. О.Л. Дубовик; перевод на русский язык. Москва: Издательский Дом «Городец», 2010. С. 163-171.

54. Запобігання злочинам щодо забруднення довкілля в Україні: монографія / О.В. Мельник, Г.С. Поліщук, Ю.О. Левченко. Київ: ТОВ «НВП» Інтерсервіс, 2014. 178 с.

55. Турлова Ю. Кримінально-правова охорона довкілля у законодавстві країн Європейського Союзу. Jurnaluljuridic national: teorie §i practica. 2016. № 1. Ч. 2. С. 92-95.

56. Уголовное право. Актуальные проблемы теории и практики: сборник очерков / под ред. В.В. Лунеева. Москва: Изд-во Юрайт, 2010. 779 с.

57. Лавыгина И.В. Экологические преступления: уголовно-правовая характеристика и проблемы ответственности: дис.... канд. юрид. наук: 12.00.08. Иркутск, 2003. 188 с.

58. Азаров Д.С. Розуміння суспільної небезпеки злочину (за результатами соціологічного експерименту). Наукові записки НаУКМА. Юридичні науки. 2019. Т 3. С. 3-18.

59. Козаченко И.Я. Язык - душа и совесть уголовного закона. Правоведение. 2003. № 1. С. 109-115.

60. Полупан Г.Ю. Уголовная ответственность за создание опасности: дис.... канд. юрид. наук: 12.00.08. Москва, 2013. 178 с.

61. Тимошенко Ю.А. Конструирование уголовно-правовых норм об ответственности за экологические преступления: проблемы теории и практики: дис. д-ра юрид. наук: 12.00.08. Москва, 2019. 536 с.

62. Ковалев М.И. Общественно опасные последствия преступления и диспозиция уголовного закона. Советское государство и право. 1990. № 10. С. 38-43.

63. Головкін О.В., Леляк Я.О. Кримінальна відповідальність за забруднення або псування земель. Судова апеляція. 2014. № 2. С. 38-44.

64. Сафаров Х.С. Терроризм: проблемы законодательного закрепления и квалификации (на материалах Республики Таджикистан и стран СНГ): дис.... канд. юрид. наук: 12.00.08. Москва-Душанбе, 2005. 157 с.

65. Глистин В.К. Проблема уголовно-правовой охраны общественных отношений (объект и квалификация преступлений). Ленинград: Изд-во Ленинград. Ун-та, 1979. 127 с.

66. Вирок Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 25 жовтня 2013 р. у справі № 188/2066/13-к. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/35760177 (дата звернення: 28.01.2020).

67. Постанова Баштанського районного суду Миколаївської області від 25 лютого 2011 р. у справі № 1-45\2011 р. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/15795089 (дата звернення: 28.01.2020).

68. Постанова Перечинського районного суду Закарпатської області від 26 січня 2011 р. у справі № 1-5/11. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13554675 (дата звернення: 28.01.2020).

69. Вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 липня 2013 р. у справі № 202/27414/13-к. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/32611827 (дата звернення: 28.01.2020).

70. Вирок Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 17 березня 2014 р. у справі № 412/1987/14-к. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/38096013 (дата звернення: 28.01.2020).

71. Вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 8 вересня 2014 р. у справі № 686/17732/14-к. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/40399879 (дата звернення: 28.01.2020).

72. Вирок Московського районного суду м. Харкова від 25 січня 2019 р. у справі № 643/17/19. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/ Review/80851817 (дата звернення: 28.01.2020).

73. Дудоров О.О., Письменський Є.О. Кримінально-правова кваліфікація незаконної порубки лісу: практ. пос. Сєвєродонецьк: РВВ ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка, 2017. 213 с.

74. Бабий Н.А. Учение о структуре и составе преступления: монография. В 2 кн. Кн. II. Элементы, признаки и виды составов преступлений. Москва: Юрлитинформ, 2019. 416 с.

Размещено на Allbest.ru