Врахування психологічних особливостей ставлення законних представників дітей-творців у нормотворчій та правореалізаційній діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВРАХУВАННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ СТАВЛЕННЯ ЗАКОННИХ ПРЕДСТАВНИКІВ ДІТЕЙ-ТВОРЦІВ У НОРМОТВОРЧІЙ ТА ПРАВОРЕАЛІЗАЦІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

Бааджи Наталія Пилипівна,

кандидат юридичних наук, доцент,

доцент кафедри права інтелектуальної власності та патентної юстиції Національного університету «Одеська юридична академія»

Апалькова Інна Сергіївна,

кандидат юридичних наук,

доцент кафедри цивільного процесу

Національного університету «Одеська юридична академія»

Яніцька Інна Анатоліївна,

кандидат юридичних наук,

доцент кафедри цивільного процесу

Національного університету «Одеська юридична академія»

Бааджи Наталія Пилипівна, Апалькова Інна Сергіївна, Яніцька Інна Анатоліївна

ВРАХУВАННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ СТАВЛЕННЯ ЗАКОННИХ ПРЕДСТАВНИКІВ ДІТЕЙ-ТВОРЦІВ У НОРМОТВОРЧІЙ ТА ПРАВОРЕАЛІЗАЦІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

Стаття присвячена дослідженню психологічних аспектів ставлення представників дітей-творців до їх правової грамотності. У роботі аналізується інтелектуальна власність, яка являє собою деякий продукт розумової діяльності та дій особистості, що має нематеріальний характер, тобто є творінням людського інтелекту. Серед об'єктів права інтелектуальної власності виокремлюють літературні та мистецькі твори, наукові винаходи, відкриття та інші результати інтелектуальної діяльності. Створенням таких об'єктів можуть займатися малолітні та неповнолітні діти-творці. Водночас має бути враховано, що дитяча творчість, навіть якщо вона підтримується батьками або іншими законними представниками дитини, потребує правової охорони та захисту в сучасному мінливому та непередбачуваному світі. Саме батьки та інші законні представники повинні відігравати значну роль у процесі створення такими дітьми об'єктів інтелектуальної власності. З'ясовано, що розвиток творчих здібностей неповнолітніх залежить від індивідуального розвитку, стилю дитячо-батьківських стосунків, складу сім'ї та стосунків між її членами, ставлення сім'ї до розвитку здібностей дитини, найближчого соціального середовища.

Обґрунтовується, що в умовах активної комерціалізації об'єктів інтелектуальної власності, створених, зокрема, дітьми, набувають актуальності дослідження особливостей психології дитячої творчості, ролі батьків (інших законних представників) у процесі створення та комерціалізації об'єктів інтелектуальної власності, створених малолітніми і неповнолітніми дітьми, та врахування можливих моделей сімейних відносин у процесі вдосконалення правових норм й юридичної практики, спрямованих на охорону та захист прав дітей-творців.

Має бути враховано також, що від стилю сімейного виховання залежить рівень розвитку творчих здібностей та правової грамотності неповнолітніх. Найсприятливішим серед стилів виховання є «кооперація», за якої відбувається повноцінний розвиток особистості неповнолітньої дитини та захист її прав на інтелектуальну власність.

Ключові слова: діти, батьки, інтелектуальна власність, особисті немайнові права, майнові права, дитяча творчість, сім'я, опікуни, піклувальники, усиновителі, об'єкти, сімейне виховання, законні представники, діти-творці, «авторитарна гіперсоціалізація», «симбіоз».

Baadzhi Nataliia, Apalkova Inna, Yanitska Inna

TAKING INTO ACCOUNT THE PSYCHOLOGICAL FEATURES OF THE ATTITUDE OF LEGAL REPRESENTATIVES OF CHILDREN-CREATORS IN RULE-MAKING AND LAW ENFORCEMENT ACTIVITIES

The article is devoted to the study of psychological aspects of the attitude of representatives of children-creators in relation to their legal literacy. The article analyzes intellectual property, which is a product of mental activity and actions of the individual, which has an intangible nature, ie is a creation of human intellect. Among the objects of intellectual property rights are literary and artistic works, scientific inventions, discoveries and other results of intellectual activity. Such objects can be created by minors and minor children-creators. However, it should be borne in mind that children's creativity, even if supported by parents or other legal representatives of the child, needs legal protection and protection in today's changing and unpredictable world. It is the parents and other legal representatives who have a significant role to play in the creation of intellectual property by such children. It was found that the development of creative abilities of minors depends on individual development, styles of child-parent relations, family composition and relations between its members, the family's attitude to the development of the child's abilities, the immediate social environment.

Key words: children, parents, intellectual property, personal non-property rights, property rights, children's creativity, family, guardians, trustees, adoptive parents, objects, family upbringing, legal representatives, children- creators, “authoritarian hypersocialization”, “symbiosis”.

Постановка проблеми

Коли ми дивимося репортажі чи читаємо у новинах про дітей, які захоплені творчістю, сяють від радості творення, відчувають щосекундну підтримку своїх батьків у цьому процесі, то лише радіємо від того, що батьківська турбота і талант дитини змогли отримати довершену форму втілення та винагороду, як моральну, так і психологічну та фінансову. Водночас слід зважати, що дитяча творчість, навіть якщо вона підтримується батьками або іншими законними представниками дитини, потребує правової охорони та захисту в сучасному мінливому і непередбачуваному світі.

Інтелектуальна власність - міждисциплінарна сфера наукового знання, яка, між іншим, має враховувати як психологічні, так і правові аспекти функціонування зазначеного інституту. Слід зауважити, що актуальність дослідження перетину та взаємовпливів права та психології у сфері інтелектуальної власності зумовила створення у березні 2018 р. Центру психології творчості та інтелектуальної власності при Науково-дослідному інституті інтелектуальної власності Національної академії правових наук України, що був заснований із метою розвитку нового наукового напряму: «Юридичний та психологічний феномен творчості, наукової доброчесності та інтелектуальної власності» [1]. Серед завдань Центру виокремлено, зокрема, і «необхідність визначення юридичних та психологічних факторів, що впливають на створення об'єктів інтелектуальної власності; й аналіз підходів до розуміння природи психології творчості та її юридично значущих елементів (психогенетичного, соціального, чуттєво-емоційного, аксіологічного, діяльнісного, мотиваційного)» [2].

Наразі в Україні в умовах активної комерціалізації об'єктів інтелектуальної власності, створених, зокрема, дітьми, набувають актуальності дослідження особливостей психології дитячої творчості, ролі батьків (інших законних представників) у процесі створення та комерціалізації об'єктів інтелектуальної власності, створених малолітніми та неповнолітніми дітьми, і врахування можливих моделей сімейних відносин у процесі вдосконалення правових норм й юридичної практики, спрямованих на охорону та захист прав дітей-творців.

Стан дослідження теми

У психології проблематика творчих здібностей особистості висвітлювалась у роботах як вітчизняних, так і закордонних вчених, зокрема: Дж. Гілфорда, М.О. Бердяєва, В.Д. Дружиніна, Н.А. Карпенко, Г.С. Костюка, Н.С. Лейтеса, С.Д. Максименка, О.П. Саннікової, М.Л. Смульсон, А. Тейлора, П. Торренса, Т.Б. Хомуленко, Т.М. Яблонської тощо. Питання дитячої творчості досить повно досліджували такі науковці: Н.О. Ветлугіна, Л.А. Венгер, Л.С. Виготський, О.В. Запорожець, Ю.С. Коте- лянець, В.О. Левін, О.Н. Лук, О.М. Матюшкін, В.О. Моляко, О.А. Нікіфорова, Л.А. Парамонова, Я.О. Пономарьов, Б.М. Теплов, П.М. Якобсон тощо. Правові аспекти охорони та захисту інтересів дітей-творців об'єктів інтелектуальної власності розкривалися в роботах Є.Ш. Гарєєва, Ю.А. Дербакової, О.А. Негоди, А.Є. Смородиної, О.І. Харитонової, Є.О. Харитонова тощо. Водночас не досить дослідженими залишаються наразі психологічні аспекти взаємодії малолітніх і неповнолітніх дітей-творців з їх законними представниками щодо процесу реалізації майнових та немайнових прав останніх.

Метою статті є теоретичне обґрунтування та емпіричне дослідження особливостей реалізації правовідносин щодо створення, використання та розпорядження об'єктами інтелектуальної власності, що були створені малолітніми та неповнолітніми особами, які перебувають у сфері впливу різноманітних психологічних факторів, що обумовлюють характер таких правовідносин з урахуванням місця законних представників дітей-творців у цьому процесі.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів. У сучасному світі неможливо переоцінити роль права як найважливішого регулятора відносин у суспільстві. До певного рівня правовими нормами регламентовані буквально всі прояви активності особистості, різних колективних суб'єктів волі, зрештою держави. У процесі розвитку цивілізації відбувалася конкретизація нормативних становлень, з'явилися нові об'єкти правового регулювання [3].

Правова культура сучасного українського суспільства, яка перебуває у фазі активної трансформації, передбачає належний високий рівень правової свідомості, що знаходить свій вияв не лише у дотриманні законів, а й у правовій активності, повному та ефективному використанні правових засобів у практичній діяльності, намаганні в будь-якій справі затвердити правові засади як вищі цінності цивілізації, зокрема й у сфері функціонування інституту інтелектуальної власності.

Загальнообов'язкової чинності може набути лише та правова норма, яка здатна виконувати функцію соціальної норми, тобто відповідати соціальним потребам суспільства й особистості, відповідати соціально-психологічним механізмам людської поведінки.

Використання психологічних методів у праві інтелектуальної власності допомагає встановити, якою мірою правові норми реалізуються в реальному житті; чи немає розриву між належним і наявним; як відображаються в правових нормах психологічні закономірності, зокрема, творчого розвитку особистості тощо. Адже ст. 418 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) характеризує право інтелектуальної власності як право на об'єкт інтелектуальної власності, що є результатом інтелектуальної, творчої діяльності, чи інший об'єкт інтелектуальної власності. Отже, об'єкт права інтелектуальної власності є результатом творчої діяльності, реалізація та захист якої гарантуються ст. 54 Конституції України.

Закріпивши у Конституції можливість особистості на прояв себе в будь-якому виді творчості, держава покроково йде до встановлення системи гарантій та захисту прав кожного творця. Наразі існує ціла група норм у Цивільному кодексі України та відповідних законах та підзаконних нормативно-правових актах, які регулюють правовідносини з реалізації суб'єктивного права на творчість, зокрема і малолітніх та неповнолітніх осіб, дієздатність яких визначається віком і є, відповідно, частковою та неповною.

Об'єкти, що створюються в процесі творчої діяльності, можуть комерціалізуватися і перетворюватися на об'єкт ринкового обігу. І саме на цьому етапі об'єкти творчої діяльності набувають ознак об'єктів права інтелектуальної власності.

Ставлення до інтелектуальної власності можна визначити як стратегію ставлення до людини загалом, тобто визнання цінності її внутрішнього світу, її здібностей, таланту і креативності, її творчого та інтелектуального потенціалу. Така стратегія ставлення насамперед повинна проявлятися у батьків стосовно своїх дітей із метою розвитку їхніх творчих здібностей та захисту їхніх інтересів.

Серед факторів, що впливають на розвиток дитячої творчості, значну роль відіграють умови сімейного виховання, вікового та індивідуального розвитку, а також особливості взаємин дітей у найближчому соціальному оточенні (в родині, дитячому садку, соціокультурному середовищі тощо).

Процес супроводу - один із відповідальних етапів становлення особистості, особливо важливий для розвитку творчих здібностей малолітніх і неповнолітніх дітей. Він дозволяє дитині відчувати себе психологічно захищеною, водночас для вихователя відкриваються кращі можливості для вивчення і розкриття інтересів, бажань і потреб дитини, визначення Ті індивідуальних особливостей, темпераменту, характеру тощо.

Під час становлення творчої особистості важливою умовою подальшого повноцінного, всебічного Ті розвитку є ранній вияв творчого потенціалу дитини. Творчо обдарована дитина потребує педагога, готового побачити в ній унікальну творчу особистість, повірити в Ті талант, створити педагогічні умови для розвитку Ті здібностей, подарувати їй щасливе дитинство і радість власної творчості.

За визначенням М.М. Поддьякова, дитяча творчість - одна з найбільш змістовних форм психічноі активності дітей, яку слід розглядати як універсальну здатність, що забезпечує успішне здійснення найрізноманітніших видів дитячої діяльності [4, с. 16-18].

Для того щоб розвивати творчі здібності дитини, необхідно дотримуватися таких умов:

- створення обстановки, яка буде стимулювати творчу активність (доброзичлива атмосфера в сім'ї і дитячому колективі, вільний доступ до різноманітного образотворчого матеріалу);

- максимальне використання сил;

- надання дитині свободи у виборі діяльності, способів, тривалості занять, їх чергування.

Важливо постійно стимулювати дитину до творчості, підтримувати в невдачах, проявляти співчуття і терплячість. Не потрібно забувати, що розвиток творчих здібностей - це цілеспрямований процес, тому потрібно ставити мету і вирішувати її за допомогою низки завдань.

Дитина ще не збудувала непроникну стіну між «Я» та «не Я». Вона готова поставитися до всього, як до живого, побачити в будь-якому предметі та явищі душу, характер, прагнення - все, що притаманне їй самій. В дитини формується своє ставлення, власне розуміння предмета, невипадково навіть колір для малюка є засобом вираженого ставлення до предмета: темні, недбалі тони і лінії - «поганий, злий, страшний»; і навпаки, яскраві, світлі тони для гарних, улюблених, добрих малюнків. Колір у дітей буває і «підлим», і «бойовим», і «добрим».

Необхідно зауважити, що уява для юного творця, частіше за все, не винахідливість і не оригінальність, а здатність створити чуттєвий образ, виразно розкрити неповторний внутрішній зміст. Так, у художній творчості обдаровані діти часто створюють «банальні зображення», але перші відрізняються не тим, «що» зображують, а тим, «як» і «заради чого» вони це роблять.

Таким чином, можна стверджувати, що дитина в процесі творення, частіш за все, не орієнтована на дотримання тих вимог, які висуває до об'єктів інтелектуальної власності законодавча норма, адже об'єктом права інтелектуальної власності є не кожен результат творчої діяльності, а лише той, який відповідає вимогам закону.

Водночас у таких сферах, як програмування, робототехніка, діти за допомогою креативних рішень намагаються розв'язати досить практичні, чітко визначені завдання, частіш за все, під керівництвом фахівців-дорослих, які зазвичай якраз повністю усвідомлюють цінність результату творчості неповнолітніх у визначених сферах. Мотивація творчості у цих випадках полягає не лише у самовираженні, саморозвитку, але й у бажанні комерціалізувати створені об'єкти інтелектуальної власності. Слід погодитися з І.В. Меркуловою, що для творчої особистості існує не лише рівень когнітивної, але й мотиваційної активності. Такі люди прагнуть до автономії, незалежності, самоствердження, які призведуть їх до пошуку маловивчених чи «гарячих» проблем, галузей знань, що формуються, аби кинути виклик загальноприйнятим уявленням. І саме за таких ситуацій закономірно постане питання про авторство, а роль законного представника дитини-творця буде полягати у забезпеченні контролю та захисту її інтересів.

Ж. Годфруа у своїх роботах стверджує, що творцем, як й інтелектуалом, не народжуються [5]. Це залежить від того, які можливості надасть оточення для реалізації потенціалу, що в тій чи іншій формі властивий кожному з нас. Дослідник посилається на А. Фергюсона, який вважав, що творчі здібності не створюються, а вивільняються. Для того щоб зрозуміти, як розвинеться творча діяльність, слід оцінити не лише необхідний для цієї діяльності базовий рівень інтелекту, а й особистість людини та шляхи формування її здібностей. Крім потреби, на виникнення мотиву впливають також емоції, ідеї, цілі тощо. При цьому мотиви, особливо провідні, можуть формуватися впродовж життя, починаючи від народження [6, с. 69-78]. Отже, якщо у суспільстві існує активний запит на творчість та креативність поза внутрішньою потребою індивіда до творчої діяльності, тобто зовнішні умови формування вказаних якостей, відповіддю особистості на цей запит стане формування додаткової мотивації до творчості та креативності. І провідна роль у формуванні мотивації до творчості належить сім'ї, батькам чи законним представникам дитини-творця.

Творчий потенціал дитини як прообраз дорослої творчості вбирає в себе весь попередній суспільно-історичний досвід поколінь, який неможливо засвоїти дитині самостійно. Саме батьки (усиновителі та інші законні представники) найчастіше мають вирішальну роль у розвитку здібностей і талантів дитини. Певною мірою дитина стає їхнім інтелектуальним капіталом. Недарма американська дослідниця M.J. Chan називає батьківство авторством [7]. І тому юридична практика має враховувати під час реалізації правових норм щодо прав інтелектуальної власності малолітніх та неповнолітніх осіб наявні типи сімейного виховання, які будуть визначати певною мірою й алгоритм участі батьків у розпорядженні майновими та немайновими правами інтелектуальної власності своїх дітей-творців.

Психологами доведено, що на розвиток творчих здібностей дітей впливають такі фактори сімейного виховання: стиль дитячо-батьківських стосунків (А.В. Варга, В.В. Столін); стиль контролю та керівництво дитиною (D. Baumrind) [8]; склад сім'ї та стосунки між членами сім'ї (J. Freeman, S.L. Bem) [9]; ставлення сім'ї до розвитку здібностей дитини (В.М. Дружинін) [10]. Як зазначають І.М. Біла, В.М. Дружинін, Л.Б. Єрмолаєва-Томіна, О.І. Кульчицька, саме від сім'ї залежить рівень розвитку творчості та креативності дітей і підлітків, тобто успішність розкриття та становлення творчого потенціалу особистості дитини в сім'ї залежить від родинних взаємин із особливим емоційним настроєм, проявом нестандартного підходу в різних життєвих ситуаціях [10; 11; 12]. Проте науковці також зазначали, що не кожна родина має досить високий творчий потенціал і психологічно виважені методи виховання дітей.

Згідно зі ст. 31 ЦК України особи віком до 14 років можуть здійснювати лише особисті немайнові права на результати своєї творчої, інтелектуальної діяльності. Майнові права інтелектуальної власності від імені цих осіб реалізують їхні батьки, усиновителі або інші законні представники.

Водночас слід погодитися з Є.Ш. Гарєєвим, що ст. 31 ЦК України, надаючи малолітнім дітям можливість здійснювати немайнові права інтелектуальної власності, фактично суперечить ст. 272 ЦК України, яка визначає, що в інтересах малолітніх, неповнолітніх, а також повнолітніх фізичних осіб, які за віком або станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої особисті немайнові права, їхні права здійснюють батьки (усиновителі), опікуни, піклувальники [13].

Наприклад, до особистих немайнових прав суб'єктів промислової власності у літературі відносять: право першого заявника; право винахідника на те, щоб його згадували як винахідника цього винаходу; право на продовження пропущених строків; право на внесення до заявки доповнень, змін та уточнень; право на участь у розгляді заявки; право на пріоритет; право на оскарження будь-яких рішень за заявкою. До особистих немайнових авторських і суміжних прав належать такі права: право визнання творцем; право перешкоджати посяганню на авторські та суміжні права, здатному завдати шкоду імені або репутації творця; інші права, передбачені законом (право заборонити згадування свого імені, право користуватися псевдонімом, право вимагати збереження цілісності твору тощо). Певна річ, що досить важко уявити, як малолітня дитина зможе самостійно здійснити ці особисті немай- нові права. Тому ми погоджуємося з О.Ш. Чомахашвілі, що «винайти, створити, зобразити дитина може, а набути правову охорону, здійснити та захистити це право практично не видається можливості. І перша перешкода в цьому - сплата відповідних зборів та державного мита» [14, с. 145].

До досягнення особою 14-річного віку реалізацією її майнових прав інтелектуальної власності можуть займатися тільки її законні представники на підставі ст. 242 ЦК України. Це насамперед варто враховувати під час укладання авторських, ліцензійних та інших договорів. До майнових авторських і суміжних прав відносяться: виключне право на використання; виключне право дозволяти використання третіми особами; право перешкоджати неправомірному використанню; інші права, передбачені законом.

Щодо неповнолітніх осіб, то цивільне законодавство надає їм можливість реалізувати всі права інтелектуальної власності: як особисті немайнові, так і майнові. Ст. 32 визначає, що особа віком від 14 до 18 років (неповнолітня особа) має право самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом. І знову ж таки погоджуємося з Є.Ш Гарєєвим, що, як і у ст. 31 ЦК України щодо малолітніх осіб, у ст. 32 ЦК України законодавець не здійснив ідентифікацію результатів творчої діяльності. Виходячи з зазначеної норми, реалізовувати права інтелектуальної власності неповнолітні можуть не тільки щодо об'єктів, створених ними самими, а й щодо будь-яких об'єктів, створених іншими особами. Така ситуація не є виправданою і не відповідає принципам встановлення дієздатності неповнолітніх.

Слід звернути увагу, що, відповідно до ч. 3 ст. 39 ЗУ «Про авторське право і суміжні права», в разі використання в аудіовізуальному творі виконання вважається, що всі майнові права на таке виконання автоматично передаються виробнику твору або продюсеру. Така норма дозволяє уникнути оформлення договорів із виконавцями ролей, що спрощує роботу під час створення фільмів (адже часом кількість акторів перевищує 100 осіб). Незважаючи на те, що ми часто бачимо юні обдарування в різноманітних художніх фільмах, залишається досить неврегульованим питання виконання малолітніми особами ролей в аудіовізуальних творах.

Як зазначається в ч. ІІ Рекомендацій щодо віку приймання дітей на непромислові роботи № 41, «у принципі, належить забороняти використання дітей, молодших за 12 років, для роботи в будь-яких публічних виставах або як акторів чи статистів під час кінематографічних зйомок, а винятки з цього правила мають бути зведені до мінімуму й повинні допускатися лише тоді, коли цього можуть вимагати інтереси мистецтва, науки або освіти.

Дозволи компетентних органів влади в кожному окремому випадку повинні видаватися тільки за умови, що компетентні органи влади ознайомлені з характером та особливостями передбачуваної роботи, що отримана згода батьків або опікунів і що встановлена фізична придатність дитини для такої роботи. Під час кінематографічних зйомок слід вживати заходи для забезпечення того, щоб діти, які працюють на зйомках, перебували під медичним наглядом очного лікаря. Дітям повинно також забезпечуватися добре ставлення і можливість продовжувати навчання» [15].

Як слушно зазначають Л.С. Нецька та О.М. Боржемська, наразі «ні ЦК України, ні Закон України «Про авторське право та суміжні права», ні КЗпП України не регулюють умови укладання договорів із малолітніми. На практиці ця прогалина спричинює проблеми укладення договорів на виконання і створює підґрунтя для зловживань як з боку наймачів, так і з боку батьків та осіб, які їх замінюють. Укладення договору на використання творчої праці малолітніх викликає труднощі у кваліфікації договірних відносин: договори укладаються законними представниками, але дії виконує дитина» [16]. Саме тому, на нашу думку, важливими є врахування та оцінка психологічних особливостей відносин дітей-творців та їхніх законних представників, яку повинен здійснювати або суд, надаючи дозвіл на здійснення творчої діяльності, або орган опіки та піклування.

Так, в Австралії використання праці дітей-виконавців передбачає «отримання спеціального дозволу (ліцензії) на підставі закону про дитяче благополуччя (Child Welfare Act), який існує в кожному штаті країни. Ліцензія видається департаментом у справах молоді і громадських служб щодо дітей віком від 7 до 16 років на кожний окремий виступ. Щойно порушується хоча б одне положення законодавства, ліцензія відкликається» [16].

На жаль, в Україні подібні норми не передбачені. Водночас їх необхідність є безумовною, з огляду на Рекомендації про становище творчих працівників, прийняті Генеральною конфедерацією ЮНЕСКО на XXI сесії в Белграді 27 жовтня 1980 р. Зважаючи на специфіку дитини-артиста, державам-членам було рекомендовано брати до уваги положення Декларації ООН про права дитини (п. 3 розділу VI). Слушними є рекомендації Л.С. Нецької та О.М. Боржемської про необхідність розроблення в Україні законодавчих норм, які б регулювали творчу діяльність малолітніх артистів-виконавців, керуючись рекомендаціями ЮНЕСКО та досвідом інших держав.

Сьогодні в Україні залучення малолітньої дитини до творчої праці регулюється цивільно-правовим договором, який укладається батьками, а отже, вони і передбачають у договорі ті умови, які, на їхню думку, найбільш вигідні для дитини, контролюють працю дитини і захищають її права. У цивільно-правовому договорі, на відміну від трудового, можуть бути вирішені питання про розподіл прав інтелектуальної власності, про винагороду за кожне конкретне виконання, про цивільно-правову відповідальність сторін, обов'язки батьків і наймача (наприклад, щодо супроводу малолітньої дитини в дорозі) тощо. Жодних заборон щодо укладання подібних договорів законними представниками на користь малолітніх виконавців немає. Однак така практика в Україні не врегульована законодавчо.

Саме спроможність перетворення об'єктів інтелектуальної власності на товар та капітал є основою їх комерціалізації [17], яка сьогодні часто набуває першочергового значення в процесі дитячої творчості, особливо на професійному рівні. В юридичній науці комерціалізацію прав на результати інтелектуальної діяльності розглядають як основний елемент інноваційної економіки та комплексне явище, соціально-економічну передумову якого становить сприйняття цих прав як товару, потреба інших в якому дає можливість правовласнику отримувати прибуток унаслідок їх введення в обіг [17]. З юридичної точки зору, комерціалізацію інтелектуальної власності (прав на результати інтелектуальної діяльності) можна розглядати як систему правовідносин щодо забезпечення умов сприйняття цих прав як товару та отримання правовласниками прибутку від їх використання іншими особами (користувачами результатів інтелектуальної діяльності). Соціально-економічну передумову комерціалізації прав на результати інтелектуальної діяльності становить комплекс позаправових соціальних відносин (переважно економічних) у зв'язку зі сприйняттям відповідних прав інтелектуальної власності як товару, оплатне використання яких третіми особами передбачає отримання прибутку правовласником.

Якщо аналізувати закордонну практику, то слід процитувати Wall Street Journal, котрий зазначає, що технологічні стартапи та інші компанії, які займаються комп'ютерним програмним забезпеченням, такі як Apple і Google, часто змагаються, щоб наймати підлітків для написання коду або створення нових програм. Оскільки медіагіганти, такі як Disney і Viacom, створюють шоу з дедалі молодшими виконавцями, а YouTube, Spotify та інші онлайн-компанії розміщують контент від зацікавлених молодих творців, можна говорити, що контент від неповнолітніх користується все більшим попитом у корпорацій. Все це створює труднощі щодо найму або роботи за контрактами з неповнолітніми (або контрактами, які включають договірну сторону віком до 18 років) [18].

Звичайно, що і в США неповнолітня особа може відмовитися від договору в будь-який момент під час неповноліття або після досягнення повноліття. Без дійсної письмової угоди працевлаштування є «за бажанням», відповідно до законодавства більшості штатів США, що означає, що неповнолітній може залишити роботу в будь-який час. Закон про авторське право, який застосовується до комп'ютерного коду в цій країні, вимагає підписаного листа для передачі авторських прав і поширюється на авторів будь-якого віку, тому без дійсної письмової угоди зміст, створений неповнолітнім, не може бути дійсно переданий від його автора роботодавцю. Дилема, яку створює можливість неповнолітнього відмовитися від контракту, полягає в тому, що це може серйозно поставити під загрозу фінансові інвестиції роботодавця в послуги неповнолітнього.

Проста практика, коли батьки або опікуни неповнолітнього спільно підписували, затверджували або «гарантували» договір, не вирішувала проблеми в судах. Неповнолітній все ще міг відмовитися від договору на підставі дитинства, стверджуючи, що батько або опікун не мав повноважень для укладення договору. В деяких юрисдикціях суди вважають протилежним державному порядку навіть застосовувати такі гарантійні формулювання щодо батьків чи опікунів, оскільки це порушить мету законів, які стосуються судового затвердження контрактів із неповнолітніми. Так звані «робочі документи», згідно з законодавством штату, можуть працювати для цілей мережі швидкого харчування або схожих погодинних робіт, але, ймовірно, їх не досить для цілей технологічної компанії.

Хоча багато технологічних компаній і можуть посилатися на той факт, що, на їхню думку, неповнолітній є працівником, який створює інтелектуальну власність для компанії, цього може бути не досить для передачі прав компанії на комп'ютерний код, написаний дитиною-підлітком, як, наприклад, «робота, зроблена за наймом», відповідно до законодавства США про авторське право. Варто сказати, що адвокати не покладаються на доктрину роботи за наймом, яка є невизначеним шляхом для технологічної компанії (тим більше, коли вона має справу з неповнолітніми).

У кількох штатах, зокрема в Нью-Йорку та Каліфорнії, є закони, які стосуються судового затвердження контрактів із неповнолітніми. Закон Нью-Йорка про мистецтво та культуру §35.03 передбачає судове затвердження певних контрактів на послуги неповнолітніх віком до 18 років. Застосована процедура може бути дещо складною та може виявитися лабіринтом для юристів без досвіду в цій сфері. Однак технологічні та медіакомпанії, які наймають неповнолітніх або укладають контракти з ними, повинні досліджувати ефективність отримання дозволу суду, щоб захистити свої інвестиції.

Якщо суд затверджує контракт у судовому порядку, неповнолітній притягується до стандарту відповідальності дієздатних осіб за свої договірні зобов'язання, запевняючи компанію-роботодавця, що вона отримає те, про що домовлялась, і що договір є юридично дійсним.

Практично судове затвердження контракту неповнолітнього в Нью-Йорку розпочинається з подання перевіреної петиції (звернення). її можуть подати батьки, опікуни, родичі неповнолітньої особи або будь-яка зацікавлена особа, наприклад роботодавець. Звернення має містити вказівку про тривалість трудового договору, компенсацію та всі інші істотні умови договору. Повну копію запропонованого контракту необхідно додати до петиції разом зі свідченнями батьків та/або опікунів, які погоджуються на петицію (звернення) і підтверджують факти.

Окрім ідентифікації деталей щодо характеру роботи неповнолітнього та компенсації, що підлягає виплаті, звернення також має містити вказівку про те, хто, крім неповнолітнього, має право на заробітки неповнолітнього та факти щодо майнового і матеріального становища одного чи обох з батьків, які мають таке право. У клопотанні можна призначити особу, яка буде визначена обмеженим опікуном виключно з метою створення довірчого рахунку для провадження, і має бути вказівка на причини, чому призначена особа визначається як належна.

Незважаючи на те, що зазвичай призначається адвокат, батько чи інший заявник не можуть бути призначені обмеженим опікуном через їхню зацікавленість в будь-якій частині заробітку неповнолітнього або у випадку розголошення під час підписання контракту такої зацікавленості. Суд визначить, яку суму потрібно відкладати та зберігати за неповнолітнього, котрий перебуває під опікою, до досягнення неповнолітнім 18 років. Суд також має право призначити спеціального опікуна, який представлятиме інтереси неповнолітнього в будь-який час після подання клопотання.

Наказ про надання судового затвердження договору про надання послуг неповнолітнім рідко видається лише на паперах. Зазвичай проводиться коротке слухання, на якому суддя може допитати неповнолітнього, батьків (одного з батьків) та інших зацікавлених сторін щодо договору. Суди можуть вимагати в постанові суду вказівки на те, скільки годин може працювати неповнолітній, і можуть вимагати, щоб роботодавець надав репетиторів, якщо регулярне навчання буде порушено через працевлаштування. Більшість положень та умов кожної домовленості буде підтверджено, якщо суд визнає їх розумними і такими, що не суперечать найкращим інтересам неповнолітнього. Щойно суд надасть схвалення, буде видано наказ, який фактично оголосить неповнолітнього повнолітнім із метою виконання його договірних зобов'язань.

Закон Каліфорнії щодо судового затвердження договору неповнолітніх на художні чи творчі послуги (Сімейний кодекс §6750) хоч і схожий у певних аспектах на вищезазначений, але має і відмінності. Наприклад, згідно з законодавством Каліфорнії немає обмежень щодо тривалості контракту неповнолітнього, тоді як у Нью-Йорку обмеження становить 7 років. Слухання зазвичай потрібне в Каліфорнії, як і в Нью-Йорку, але, згідно з законодавством Каліфорнії, максимум 50% чистого заробітку дитини-творця залишатиметься на рахунку, поки неповнолітньому не виповниться 18 років, тоді як у Нью-Йорку немає обмежень щодо того, яку частину суд може визначити такою, що треба відкласти.

Після того, як суд надасть дозвіл, буде видано наказ, який фактично оголосить неповнолітнього повнолітнім для виконання своїх договірних зобов'язань. Тоді всі результати послуг неповнолітніх, включаючи будь-які авторські права на код або програми, створені неповнолітніми під час роботи в стартапі або технологічній компанії, будуть належним чином передані згідно з домовленістю з роботодавцем.

З огляду на вищезазначене, варто згадати білль Кугана, який був прийнятий у 1939 р. у штаті Каліфорнія у відповідь на важке становище Джекі Кугана, котрий заробив мільйони доларів як успішний дитячий актор і дізнався, досягнувши повноліття, що його батьки витратили майже всі гроші. Саме поточна версія закону кодифікована у розділах 6750-53 Сімейного кодексу Каліфорнії та в розділі 1700.37 Трудового кодексу Каліфорнії, про які йшлося вище. Цей закон вимагає, щоб роботодавець дитини-актора виділив 15% доходу в довірче управління (часто називається обліковим записом Coogan) та унормував такі питання, як шкільне навчання, години роботи та вільний час.

Як зазначає А.Є. Смородина, в Україні «якщо неповнолітня особа уклала договір про розпорядження своїми майновими правами інтелектуальної власності, вона має право відкрити рахунок для зарахування оплати за цим договором та самостійно розпоряджатися такими коштами». На нашу думку, така свобода в реалізації права є надмірною і потребує супроводу законних представників. Водночас слід враховувати під час прийняття рішень психологічну модель взаємозв'язку дитини-творця та її законного представника. На нашу думку, оціночне рішення має приймати суд або орган опіки та піклування.

Виходячи з вищевикладеного, нами було проведено емпіричне дослідження з неповнолітніми 12-13 років, які займаються у різних творчих студіях (вокальній, театральній, танцювальній і модельній студіях міста Одеси) та їхніми батьками. У дослідженні взяли участь 80 підлітків та 80 батьків.

У процесі дослідження було визначено, що серед усіх батьків опитаної групи 50% використовують стиль виховання «кооперація», що свідчить про інтерес батьків до справ своєї дитини, прагнення допомогти їй в усьому, високу оцінку інтелектуальних та творчих здібностей дитини, заохочення ініціативи та самостійність, довіру до дитини, прагнення розділити її точку зору в суперечливих питаннях. 40% досліджуваних батьків поважають індивідуальність своєї дитини, симпатизують їй, прагнуть проводити багато часу разом із дитиною, схвалюють її інтереси та плани, тобто їм властивий стиль виховання «прийняття». У 5% батьків переважає стиль «авторитарна гіперсоціалізація», вони постійно стежать за соціальними досягненнями своїх дітей та вимагають соціального успіху, вони добре знають індивідуальні здібності своєї дитини, її думки та почуття. У 5% батьків виявлено стиль виховання «симбіоз», що свідчить про постійне відчуття тривоги за дитину та прагнення відгородити її від труднощів життя.

За допомогою авторської анкети було встановлено, що більшість батьків (70%) мають загальні знання щодо правових засад регулювання права дітей на об'єкти інтелектуальної власності. 30% батьків не досить ознайомлені з правовими обов'язками щодо своєї ролі у процесі створення та комерціалізації об'єктів інтелектуальної власності, створених їхніми неповнолітніми дітьми. Якраз батьки останньої групи у своєму вихованні найчастіше використовують такі стилі виховання, як «симбіоз» та «авторитарна гіперсоціалізація», рідше - стиль «прийняття».

Серед неповнолітніх досліджуваних було проведене анкетування, метою якого було з'ясування знань про їхні права інтелектуальної власності. Досліджуваним пропонувалося відповісти на низку запитань щодо того, як вони розуміють поняття інтелектуальної власності; що таке право на інтелектуальну власність; хто реалізує їхні права на результати творчої, інтелектуальної діяльності; з якого віку вони мають право самостійно здійснювати свої права та в яких випадках. Проведене анкетування дозволило з'ясувати, що більшість опитаних знають свої права, але недостатньо (45%), 40% респондентів знають свої права, і лише 20% не знають свої права на результати творчої, інтелектуальної діяльності. Виявлено, що не всі досліджувані знають, хто реалізує їхні права на інтелектуальну власність. Так, лише 35% опитаних знають, що їхні права на результати творчої, інтелектуальної діяльності можуть реалізовувати їхні батьки, доки їм не виповниться 14 років. 15% респондентів вважають, що їхні права реалізовують лише керівники гуртків. Решта досліджуваних неповнолітніх не знає, хто може реалізовувати їхні майнові та немайнові права. 45% досліджуваних приблизно знають, що таке інтелектуальна власність, а інші - не надто розуміють це поняття. Було з'ясовано, що більшість досліджуваних, які знають свої права на інтелектуальну власність та хто ці права реалізовує, є представниками театральної та модельної студій, порівняно з представниками інших студій. Це пов'язано з особливостями реалізації творчих здібностей неповнолітніх якраз у цій діяльності, а саме підлітки з театральної студії постійно беруть участь у мюзиклах, виставах, театральних постановах, які представляють не лише в нашій країні, а й за кордоном, а неповнолітні з модельних студій беруть участь у показі колекцій одягу дизайнерів не лише в Україні, а й за кордоном.

Досліджено рівень креативності у підлітків та виявлено, що серед опитуваних жоден не мав низького рівня розвитку творчих здібностей. Проте у 43% неповнолітніх переважає середній рівень розвитку креативності, а у решти досліджуваних - високий рівень (57%). Це свідчить про те, що досліджувані прагнуть експериментувати, мають почуття краси, самодостатні, бажають бути кращими. Детальний аналіз дозволив виявити, що саме серед представників театральної студії найбільша кількість досліджуваних має високий рівень розвитку творчих здібностей, а найменша кількість підлітків із високим рівнем творчих здібностей виявлена серед представників модельної студії. Тобто більш високий рівень розвитку творчих здібностей виявлено у представників театральних студій, порівняно з представниками інших творчих гуртків (на рівні статистичної значущості р<0,05).

Аналіз результатів дослідження особистісних креативних здібностей за методикою О.Є. Тунік дозволив виявити, що у 35% досліджуваних переважає високий рівень схильності до ризику, у 40% опитаних - підвищений рівень, а у 25% респондентів - середній рівень цього показника. Також виявлено, що у досліджуваних досить високий рівень допитливості та уяви. З'ясовано, що у досліджуваних модельної та танцювальної студій рівень розвитку схильності до ризику та складності є вищим, ніж у представників театральної і вокальної студій (р<0,05). І навпаки, рівень розвитку уяви та допитливості є вищим у досліджуваних театральної та вокальної студій (р<0,01). Тобто досліджуваним із модельної та танцювальної студій властиві відстоювання своїх ідей, намагання ставити високі цілі та прагнути до їх здійснення, наполегливість у досягненні мети, намагання не припуститися помилок, вивчати нові речі та ідеї, а також не піддаватися чужому впливу, виконувати складні завдання. Слід зазначити, що саме у досліджуваних цих студій відзначався досить високий рівень обізнаності своїх прав інтелектуальної власності. Досліджуваним театральної та вокальної студій властиві вивчення різних творів мистецтва, можливість бачити незвичне у картинах та малюнках, зацікавленість в усьому, мрійливість, розвинені здібності у створенні нових образів, уявлень.

Встановлено, що високий рівень розвитку творчих здібностей неповнолітніх зумовлений такими стилями виховання, як «кооперація» та «прийняття», про що свідчать виявлені достовірні взаємозв'язки між показниками (р<0,05). Тобто це ті стилі виховання, за яких дитині дають можливості для саморозвитку, самовираження. Проте батьки зі стилями виховання «авторитарна гіперсоціалізація» та «симбіоз», які обмежують ініціативу дитини, не досить сприяють її особистісному розвитку, призводять до зниження рівня розвитку творчих здібностей у своєї дитини.

Також визначено, що неповнолітні з середнім рівнем правової грамотності виховуються в сім'ях, де використовуються стилі виховання «симбіоз» та «авторитарна гіперсоціалізація», а неповнолітніх досліджуваних із високим рівнем знань своїх прав виховують батьки зі стилем «кооперація». Отже, ми можемо говорити про вплив стилю виховання в сім'ї на рівень обізнаності у сфері інтелектуальної власності неповнолітніх, а також на можливі моделі реалізації захисту прав дитини на майнові та немайнові права інтелектуальної власності.

Висновки з дослідження та перспективи подальших розвідок у цьому напрямі. З огляду на проведений аналіз можна зазначити, що інтелектуальна власність являє собою деякий продукт розумової діяльності та дій особистості, який має нематеріальний характер, тобто є творінням людського інтелекту. Серед об'єктів права інтелектуальної власності виокремлюють літературні та мистецькі твори, наукові винаходи, відкриття та інші результати інтелектуальної діяльності. Створенням таких об'єктів можуть займатися малолітні та неповнолітні діти-творці. Саме батьки та інші законні представники повинні відігравати значну роль у процесі створення такими дітьми об'єктів інтелектуальної власності. З'ясовано, що розвиток творчих здібностей неповнолітніх залежить від індивідуального розвитку, стилів дитячо-батьківських стосунків, складу сім'ї та відносин між її членами, ставлення родини до розвитку здібностей дитини, найближчого соціального середовища.

Серед батьків (законних представників) дітей-творців переважає стиль виховання «кооперація» та «прийняття», лише мала частка батьків (законних представників) використовують у вихованні стилі «симбіоз» та «авторитарна гіперсоціалізація». Так, батьки зі стилями виховання «кооперація» та «прийняття» повністю знають та захищають права своїх дітей-творців, забезпечують умови для створення дитиною об'єктів інтелектуальної власності та отримують дохід від результатів інтелектуальної діяльності. Батьки зі стилями виховання «авторитарна гіперсоціалізація» та «симбіоз» знають права дітей на інтелектуальну власність, але не завжди дотримуються їх та виконують у повному обсязі свої обов'язки щодо забезпечення інтересів дітей.

В усіх неповнолітніх досліджуваних переважає середній та високий рівень розвитку креативності. Рівень розвитку схильності до ризику та складності є вищим у досліджуваних модельної та танцювальної студій, а рівень розвитку уяви та допитливості є вищим у досліджуваних театральної і вокальної студій. У неповнолітніх різних творчих студій переважає середній та вище середнього рівень правової грамотності щодо власних прав на інтелектуальну власність.

Встановлено, що від стилю сімейного виховання залежить рівень розвитку творчих здібностей та правової грамотності неповнолітніх. Найсприятливішим серед стилів виховання є «кооперація», за якої відбувається повноцінний розвиток особистості неповнолітньої дитини та захист її прав на інтелектуальну власність.

Перспективним на майбутнє ми вбачаємо використання під час оформлення договорів із дитиною-творцем ухвал суду та органу опіки і піклування щодо наявної моделі стилю виховання дитини-творця, яка і надасть можливість прийняти остаточне рішення про підписання договору та його умови.

право юридичний діти творці

Література

1. Центр психології творчості.

2. Концепція Центру психології творчості та інтелектуальної власності НДІ інтелектуальної власності НАПрН України.

3. Жамойто З.А. Юридическая психология: учеб.-метод. комплекс для студентов. В 2 кн. Книга 1. Общая часть. Новополоцк: ПГУ, 2010. 336 с.

4. Поддьяков Н.Н. Новый подход к развитию творчества у дошкольников. Вопросы психологии. 1990. № 1. С. 16-19.

5. Годфруа Ж. Что такое психология: в 2-х т. / пер. с франц. Москва: Мир, 1992. Т 1. 496 с.

6. Антонян Ю.М. О сущности мотивов. Философские науки. 2009. № 5. С. 69-78.

7. Chan M.J. The authorial parent: an intellectual property model of parental rights.

8. Baumrind D. Current patterns of parental authority. Developmental Psychology Monographs. 1971. No. 1. Pt. 2.

9. Bem, S.L., Martyna, W., Watson, C. (1976) Sex typing and androgyny: Further explorations of the expressive domain. Journal of Personality and Social Psychology. № 34 (5). P 1016-1023.

10. Дружинин В.Н. Психология семьи. Москва: «КСП», 1996. 160 с.

11. Біла О.О. Педагогічна діагностика виховного потенціалу сім'ї: методичш рекомендації. Ізмаїл: ІДПІ, 2002. 53 с.

12. Моляко В.А., Кульчицкая Е.И. Психология детской одаренности. Киев: Знание, 1995. 304 с.

13. Гареєв Є.Ш. Особливості здійснення права інтелектуальної власності особами, які не досягли повноліття. Актуальні проблеми держави і права. 2008. Вип. 42. С. 32-38.

14. Чомахішвілі О.Ш. Права інтелектуальної власності дітей. Науковий вісник публічного та приватного права. 2019. Вип. 4. Том 1.

15. Рекомендація щодо віку приймання дітей на непромислові роботи № 41 від 30 квітня 1932 р. № 41.

16. Нецька Л.С., Боржемська О.М. Договір про створення виконання малолітніми та неповнолітніми особами: трудовий чи цивільно-правовий? Вісник Академії адвокатури України. 2012. № 3. С. 224-228.

17. Шушакова І.К. Особливості комерціалізації об'єктів інтелектуальної власності на вітчизняних підприємствах. Фінансово-кредитна діяльність: проблеми теорії та практики. 2015. Вип. 2. С. 133-141.

18. Wallace, E.J. Collins, I. Judicial Approval of Contracts With Minors. 2014.

Размещено на Allbest.ru