Зміст медіації у адміністративно-правовому вимірі наукового аналізу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний авіаційний університет

Зміст медіації у адміністративно- правовому вимірі наукового аналізу

Токарєва Ксенія Сергіївна - кандидат юридичних наук, докторантка

Анотація

Статтю присвячено дослідженню змісту медіації у адміністративно-правовому вимірі наукового аналізу. Зазначено, вітчизняна практика запровадження судової та присудової медіації в адміністративних судах не сприяла остаточному закріпленні практики застосування медіації у публічно-правових спорах. Встановлено, що неоднозначність адміністративно-правової науки України стосовно перспектив розвитку медіації в сфері публічного адміністрування пояснюється суб'єктним складом та характером відносин влади та підпорядкування. Визначено, що у адміністративно-правовому вимірі наукового аналізу зміст медіації визначають з точки зору її розуміння, як виду досудового врегулювання спору; стадії досудового врегулювання спору; позасудової процедури вирішення публічно-правового спору; частини адміністративної діяльності працівників суду.

Ключові слова: медіація, публічно-правовий спір, судова медіація, податкові спори, адміністративна медіація.

Abstract

Tokarieva Kseniia,

Candidate of Science of Law, doctoral student National Aviation University CONTENT OF MEDIATION IN THE ADMINISTRATIVE AND LEGAL DIMENSION OF SCIENTIFIC ANALYSIS

The article is devoted to the study of the content of mediation in the administrative and legal dimension of scientific analysis. The aim of the article is to analyze scientific views on the essence of mediation in resolving public law disputes. It is noted that the domestic practice of introducing judicial and adjudication mediation in administrative courts has not contributed to the final consolidation of the practice of mediation in public law disputes. It is established that the ambiguity of the administrative and legal science of Ukraine regarding the prospects for the development of mediation in the field of public administration is explained by the subjective composition and nature of the relationship of power and subordination. It was found that the opinion about the effectiveness of the introduction of mandatory pre-trial mediation in public law disputes is widespread among domestic scholars. It is established that the prevailing opinion on the functioning of mediation in Ukraine is the establishment of a judicial and adjudication model of mediation. It is determined that in the administrative- legal dimension of scientific analysis the content of mediation is determined from the point of view of its understanding as a type of pre-trial settlement of a dispute; stages of pre-trial settlement of the dispute; out-of-court procedure for resolving a public law dispute; part of the administrative activity of court employees, etc. It is proposed to understand mediation in public law disputes as an informal dispute resolution procedure involving a neutral, impartial, independent mediator who helps the parties, one of which is a subject of power, to reach a consensus on the subject matter of their dispute. Prospects for the legislative implementation of theoretical and legal developments in the field of mediation in the administrative process are determined by the optimization of administrative courts of Ukraine and the establishment of effective interaction between government and society.

Key words: mediation, public-law dispute, court mediation, tax disputes, administrative mediation.

Аннотация

Статья посвящена исследованию содержания медиации в административно-правовом измерении научного анализа. Отмечено, что отечественная практика введения судебной и присудебной медиации в административных судах не способствовала окончательному закреплении практики применения медиации в публично-правовых спорах. Установлено, что неоднозначность административно-правовой науки Украины о перспективах развития медиации в сфере публичного администрирования объясняется субъектным составом и характером отношений власти и подчинения. Определено, что в административно-правовом измерении научного анализа содержание медиации определяют с точки зрения ее понимания как: вида досудебного урегулирования спора; стадии досудебного урегулирования спора; внесудебной процедуры разрешения публично-правового спора; части административной деятельности работников суда.

Ключевые слова: медиация, публичноправовой спор, судебная медиация, налоговые споры, административная медиация.

Постановка проблеми

Питання оптимізації судів в умовах збільшення кількості звернень та обмежених ресурсів, які дозволяють впоратися зі зростаючим і надмірним обсягом судової роботи залишаються актуальними для вітчизняного законодавця. В контексті пошуку способів розвантаження адміністративних судів зростає роль сучасного альтернативного способу врегулювання спорів - медіації.

Процедура врегулювання спорів за участю посередника - процедура медіації, є новим інститутом для українського суспільства, ефективність якого доведена лише зарубіжним досвідом. Довготривалий процес становлення медіації пов'язаний, насамперед, із недосконалістю її правового регулювання, відсутністю спеціального закону про медіацію. Враховуючи специфіку публічно-правових спорів та низький рівень вивченості медіації в сфері публічного адміністрування, актуальним є дослідження основних теоретичних напра- цювань з окресленої теми задля подальшого формування адміністративно-правового регулювання медіації в Україні.

Стан дослідження проблеми

Проблема визначення сутності, особливостей, процедури здійснення медіації у публічно-правових спорах, її місця серед інших способів врегулювання спірних правовідносин між приватними особами та органами публічної адміністрації досліджувалась такими науковцями, як О. Д. Сидєль- ніков, Д. В. Лученко, Н.П. Чертенкова, Г. Кохан, З. В. Красіловська, О. В. Радом- ська, Т. О. Голоядова, І. І. Подік та інші. Водночас в сучасній адміністративно-правовій науці недостатньо теоретико-правових узагальнень, які визначають зміст медіації з метою її подальшого запровадження як способу вирішення публічно-правових спорів.

Метою статті є аналіз наукових поглядів на сутність медіації у вирішенні публічно- правових спорів.

Виклад основного матеріалу

Формою вирішення адміністративного спору визначають зовнішнє вираження дій та рішень, які мають юридичне значення та спрямовані на вирішення адміністративного спору. Інакше кажучи, вирішення спору - це діяльність, спрямована на подолання конфлікту, тоді як безпосередньо форма вирішення спору - зовнішнє вираження цієї діяльності. Як зазначає В. А. Бондаренко, сучасні реалії правової науки та практики зумовили виникнення різноманітних форм врегулювання адміністративних спорів у позасудовому порядку. Такими формами науковець визначає діяльність омбудсмена, позасудове вирішення спору державними органами чи органами місцевого самоврядування, примирення сторін та медіацію (посередництво) [1, С. 105-106]. судовий медіація адміністративний правовий

Медіація є однією із форм альтернативного вирішення спорів, процедурою перемовин, яка здійснюється за допомогою третьої особи - медіатора. Загальновідомо, що в Україні здійснювалися спроби запровадження судової та присудової медіації в адміністративних судах, однак остаточного закріплення практика застосування медіації у публічно-правових спорах ще не отримала. Адміністративно-правова наука поступово наповнюється думками щодо доцільності та ефективності запровадження медіації у спорах, де стороною є суб'єкт владних повноважень.

Як наголошує О. Д. Сидєльніков, неоднозначність думок вітчизняних науковців стосовно перспектив розвитку медіації в сфері публічного адміністрування пояснюється насамперед суб'єктним складом та характером досліджуваних відносин (відносини влади та підпорядкування). Крім цього, у теорії наголошують на небажанні представників державних органів та органів місцевого самоврядування вступати у неформальну процедуру вирішення спору та іти на поступки приватним особам. Гальмують розвиток медіації у публічно-правових спорах особливості вітчизняного законодавства, зокрема, відсутність закону про медіацію та регламентації її застосування до різних категорій правових спорів [2, с. 212].

Прихильником позиції, відповідно до якої посередництво в сегменті публічно- правових спорів є спірним та неефективним є Д. В. Лученко. Науковець стверджує, що медіація, як і договірне врегулювання, матиме позитивний результат як конструкція позасудового вирішення приватно-правових спорів. Однак її приватно-правовий характер зумовлює неможливість її використання при врегулюванні публічно-правових спорів [3, с. 100].

Однак медіація у вирішенні публічно- правових спорів поступово отримує прихильність серед представників вітчизняної адміністративно-правової науки з огляду на успішне функціонування цього інституту в зарубіжних країнах. Досліджуючи зарубіжний досвід, Н. П. Чертенкова зробила висновок, що вирішення адміністративних спорів за участю посередника є визнаною практикою в Європі і дає позитивні результати. Спори, де застосовується медіація, переважно такі, в яких повинні бути вирішені численні проблеми та складні питання, які піддаються врегулюванню шляхом переговорів, не мають єдиного правильного рішення, а сторони такого спору потребують підтримки. Також медіація застосовується у публічно-правових спорах, рішення яких не потребує визнання публічного інтересу або примусового здійснення громадянських свобод [4, 118-119].

Щодо сутності медіації в окресленій сфері правовідносин, то Г. Кохан визначає медіацію в адміністративних справах як поза- судову процедура з врегулювання спору між органами державної влади або місцевого самоврядування та приватними особами, яка направлена на мирне врегулювання таких спорів, налагодження діалогу між владою та громадянами та розвантаження діяльності адміністративних судів. Використання медіації у публічно-правових спорах законодавчо визначено та активно застосовується у таких державах, як США, Велика Британія, Польща, Німеччина, Норвегія та інших [5, с. 75].

М. С. Кріцкая пропонує використовувати термін «адміністративна медіація», який слід розуміти як спосіб врегулювання суперечок між державою і суспільством, які виникають у зв'язку із здійсненням державно- владної діяльності, за сприяння медіатора на основі добровільної згоди сторін з метою досягнення ними взаємоприйнятного рішення [6, с. 187].

До основних характеристик медіації в адміністративному судочинстві В. В. Кафар- ський відносить:

добровільність процедури, її конфіденційний характер та наявність структури проведення;

часткове втручання медіатора (посередника), яке полягає у допомозі налагодити спілкування та сприянні проходженню справи;

рівність та активність сторін, диспози- тивність процесу;

низький рівень формалізованості, гнучкість процедури;

кваліфікованість та неупередженість медіатора;

швидкість процесу;

низькі витрати на проведення;

можливість контролю сторонами ходу процесу та внесення власних корективів, припинення процесу за власною ініціативою;

орієнтація на конструктивний пошук рішень;

взаємовигідний оптимальний результат;

наслідок - взаємні, природні умови примирення;

враховує психологічні фактори, емоційні та особистісні аспекти сторін та створює можливість подальшої співпраці сторін спору [7, С. 155-156].

Процедурні особливості здійснення медіації, які визначають її сутність у публічно- правових спорах, залежить від визначеної моделі її проведення. Більшість вчених- адміністративістів притримуються думки, відповідно до якої найбільш оптимальною моделлю медіації для української правової культури стане медіація, інтегрована до судової системи. Така модель поширена у Німеччині, Словенії та Словенії, тоді як у Польщі існує присудова медіація. З точки зору такого підходу медіація може розглядатися як адміністративна діяльність суддів або частина адміністративному процесу.

Приватна медіація в рамках судового процесу передбачає ініціювання проведення процедури суддею, а безпосередня організація процедури здійснюється практикуючими медіаторами, або спеціалізованими організаціями. Окрім цього, як відзначає З.В. Красіловська, медіація у публічно-правових спорах може розглядатися як частина діяльності працівників апарату судів, які пройшли навчання з посередництва. Слід зазначити, що автор є прихильником останнього підходу запровадження медіації в Україні [8, с. 205].

З метою позитивного впливу на загальну економічну ситуацію та інвестиційну привабливість України, О. В. Радомська пропонує розглядати інститут медіації як обов'язковий досудовий спосіб врегулювання спорів в адміністративному процесі [9, с. 392]. Таку ж думку висловлює Т. О. Голоядова, яка додає, що запровадження обов'язкової досудо- вої медіації можливе тільки за умови зміни відповідних процесуальних актів та законів [10, с. 76].

Різняться також думки щодо місця медіації серед основних форм вирішення публічно-правових спорів. Звертаючись до зарубіжного досвіду, слід зазначити, що медіація може:

законодавчо закріплюватись як перший крок у межах багаторівневого механізму вирішення публічно-правових спорів. Така система діє в Німеччині щодо податкових спорів, де арбітражні та судові розгляди допустимі лише тоді, спір не вдалося вирішити шляхом медіації;

ініційовуватися як наступний етап після невдалого адміністративного оскарження, що притаманно правовій системі Бельгії, де податкові спори можуть вирішуватися шляхом проведення медіації тоді, коли платник податків спочатку звернувся до податкових органів з оскарженням їх рішень, дій чи бездіяльності [11, С. 12-16].

Цікавою є думка Ю. О. Лисенко, яка вважає, що «незавершеність» інституту медіації в адміністративному процесі є суперечністю, що заважає належній гармонізації вітчизняного законодавства із законодавством Європейського Союзу. Науковець наголошує на необхідності детальної законодавчої регламентації можливостей медіації та участі у ній представника, адвоката. Медіація з такого підходу розуміється як додатковий інструмент в професійній діяльності представника та адвоката у адміністративному процесі [12, с. 12].

Висновки

Таким чином, у адміністративно-правовому вимірі наукового аналізу зміст медіації визначають з точки зору різноманітних підходів, а саме крізь її розуміння, як:

вид досудового врегулювання спору;

стадію досудового врегулювання спору;

стадію адміністративного процесу, яка здійснюється в межах адміністративного судочинства;

позасудову процедуру вирішення публічно-правового спору професійним медіатором;

частину адміністративної діяльності суддів або працівників апарату суду, які мають спеціальну підготовку у сфері медіації.

Медіацію у публічно-правових спорах можна визначити як неформалізовану процедуру врегулювання спору за участю нейтрального, неупередженого, незалежного медіатора, який допомагає сторонам, однією з яких є суб'єкт владних повноважень, досягнути консенсусу з приводу предмету їхнього спору. Сучасна адміністративно- правова наука характеризується значною увагою з боку науковців до нових тенденцій мирного врегулювання спорів між громадянами та державними органами. Перспективами законодавчого втілення теоретично-правових напрацювань у сфері запровадження медіації до адміністративного процесу є оптимізація адміністративних судів України та налагодження ефективної взаємодії влади та суспільства. Медіація як важливий соціальний інститут сприятиме триваючим процесам демократизації державного управління та становлення громадянського суспільства, яке здатне самостійно неконфліктно врегульовувати спірні правовідносини та нести відповідальність за налагодження взаємовідносин між державою та суспільством.

Література

1. Бондаренко В. А. Поняття та види форм позасудового вирішення адміністративних спорів. Соціально-правові студії. 2019. Вип. 3 (5). С. 104-109.

2. Сидєльніков О. Д. Медіація в адміністративних спорах: проблеми на шляху до ефективної реалізації. Україна в умовах реформування правової системи: сучасні реалії та міжнародний досвід : Міжнар. наук.-практ. конф. Т.: Економічна думка, 2016. С. 210213.

3. Лученко Д. В. Про позасудове оскарження в адміністративному праві та перспективи його розвитку в Україні. Вісник Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого». № 3 (10). 2012. С. 97-105.

4. Чертенкова Н. П. Оценка возможности применения медиации при разрешении административного спора через призму зарубежного опыта. Ученые записки Петрозаводского государственного университета. 2014. № 3 (140). С. 117-119.

5. Кохан Г. Чи потрібна медіація Україні? Юридичний радник. 2014. № 2(74).

6. Крицкая М. С. Административная медиация как форма осуществления общественного контроля за деятельностью полиции. Вестник Воронежского государственного университета. Серия: Право. 2016. № 3. С. 177-183.

7. Кафарський В. В. Медіація в адміністративному судочинстві. Прикарпатський юридичний вісник. 2014. С. 152-165.

8. Красіловська З. В. Умови застосування медіації для врегулювання спорів із органами публічної влади: вітчизняний та зарубіжний аспект. Теорія та практика державного управління. 2015. № 4. С. 200-207.

9. Радомська О. В. Проблеми впровадження процедури медіації в рамках адміністративної реформи України. Закарпатські правові читання : матеріали УІ Міжнародної науково-практичної конференції молодих учених та студентів (25-27 квітня 2014 року, м. Ужгород). Ужгород : Вид-во УжНУ «Говерла», 2014. Т.1. С. 390-394.

10. Голоядова Т. О. Необхідність законодавчого запровадження медіації для вирішення податкових спорів в Україні. Молодий вчений. 2016. № 8. С. 74-79.

11. Подік І. І., Єфіменко Л. Л., Середа А. В. Огляд світового досвіду запровадження інституту медіації в податкові правовідносини / за заг. ред. І. І. Подік. Хмельницький : ФОП Мельник А.А., 2019. 58 с.

12. Лисенко Ю. О. Представництво в адміністративному процесі: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.07. Запоріжжя: Запорізький національний університет. 2018. 22 с.

References

1. Bondarenko V. A. Poniattia ta vydy form pozasudovoho vyrishennia administratyvnykh sporiv. Sotsialno-pravovi studii. 2019. Vyp. 3 (5). S. 104-109.

2. Sydielnikov O. D. Mediatsiia v administratyvnykh sporakh: problemy na shliakhu do efektyvnoi realizatsii. Ukraina v umovakh reformuvannia pravovoi systemy: suchasni realii ta mizhnarodnyi dosvid : Mizhnar. nauk.- prakt. konf. T.: Ekonomichna dumka, 2016. S. 210-213.

3. Luchenko D. V. Pro pozasudove oskarzhennia v administratyvnomu pravi ta perspektyvy yoho rozvytku v Ukraini. Visnyk Natsionalnoho universytetu «Yurydychna akademiia Ukrainy imeni Yaroslava Mudroho». № 3 (10). 2012. S. 97-105.

4. Chertenkova N. P Otcenka vozmozhnosti primeneniia mediatcii pri razreshenii administrativnogo spora cherez prizmu zarubezhnogo opyta. Uchenye zapiski Petrozavodskogo gosudarstvennogo universiteta. 2014. № 3 (140). S. 117-119.

5. Ko khan H. Chy potribna mediatsiia Ukraini? Yurydychnyi radnyk. 2014. № 2(74).

6. Kritckaia M. S. Administrativnaia mediatciia kak forma osushchestvleniia obshchestvennogo kontrolia za deiatelnostiu politcii. Vestnik Voronezhskogo gosudarstvennogo universiteta. Seriia: Pravo. 2016. № 3. S. 177-183.

7. Kafarskyi V. V. Mediatsiia v administratyvnomu sudochynstvi. Prykarpatskyi yurydychnyi visnyk. 2014. S. 152-165.

8. Krasilovska Z. V. Umovy zastosuvannia mediatsii dlia vrehuliuvannia sporiv iz orhanamy publichnoi vlady: vitchyznianyi ta zarubizhnyi aspekt. Teoriia ta praktyka derzhavnoho upravlinnia. 2015. № 4. S. 200-207.

9. Radomska, O. V. Problemy vprovadzhennia protsedury mediatsii v ramkakh administratyvnoi reformy Ukrainy. Zakarpatski pravovi chytannia: materialy VI Mizhnarodnoi naukovo-praktychnoi konferentsii molodykh uchenykh ta studentiv (25-27 kvitnia 2014 roku, m. Uzhhorod). Uzhhorod : Vyd-vo UzhNU «Hoverla», 2014. T.1. S. 390-394.

10. Holoiadova T. O. Neobkhidnist zakonodavchoho zaprovadzhennia mediatsii dlia vyrishennia podatkovykh sporiv v Ukraini. Molodyi vchenyi. 2016. № 8. S. 74-79.

11. Podik I. I., Yefimenko L. L., Sereda A. V. Ohliad svitovoho dosvidu zaprovadzhennia instytutu mediatsii v podatkovi pravovidnosyny / za zah. red. I. I. Podik. Khmelnytskyi : FOP Melnyk A.A., 2019. 58 s.

12. Lysenko Yu. O. Predstavnytstvo v administratyvnomu protsesi: avtoref. dys. ... kand. yuryd. nauk: 12.00.07. Zaporizhzhia: Zaporizkyi natsionalnyi universytet. 2018. 22 s.

Размещено на Allbest.ru