Значення національного законодавства у сфері застосування допоміжних репродуктивних технологій

Размещено на http://allbest.ru

Інститут міжнародних відносин

Київський національний університет ім. Т. Шевченко

Давидюк Христина Валеріївна

Вступ

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями. Допоміжні репродуктивні технології - явище нове для законодавства не тільки України, але і для багатьох інших держав.

Новий етап у розвитку сучасних репродуктивних технологій почався в 1977 році, коли вперше було здійснено екстракорпоральне оплодотворіння (запліднення in vitro), що завершилося народженням в 1978 р британки Луїзи Браун [1; с. 1900], після чого допоміжні репродуктивні технології поступово стали знаходити все більш широке застосування в медичній практиці і, як наслідок, віддзеркалення в законодавстві окремих країн.

Відзначимо, що сам термін «репродуктивні технології» (що означає особливий різновид медичних технологій) досить багатозначний.

У найбільш широкому трактуванні до них відносять усі технології, що можуть впливати на процеси відтворення людини, такі, наприклад, як контрацепція і штучне запліднення [2]. Відзначимо, що подібне розуміння репродуктивних технологій спирається на уявлення про них, як про будь-які технології, пов'язані з медичним втручанням у репродуктивну сферу людини.

Для інших втручань у репродуктивну сферу людини вкрай вдалим вважається термін «контррепродуктивні технології», запропонований Т. Кушнір (Chazan L, Kushnir T. (2019)), під яким вона розуміє медичні втручання, що пригнічує репродуктивні процеси людини, такі як штучне переривання вагітності, медичну стерилізацію, контрацепцію, зміну статі [3; с. 717]

У рамках цього дослідження мова піде про правові аспекти репродуктивних технологій, спрямованих на забезпечення репродукції людини, що включають різні лабораторні маніпуляції з людськими статевими клітинами та ембріонами, які в законодавстві переважної більшості зарубіжних країн іменуються допоміжними репродуктивними технологіями.

Законодавство різних країн по-різному підходить до питання про регламентацію цих технологій.

В одних державах застосування допоміжних репродуктивних технологій пов'язано з істотними законодавчими обмеженнями щодо їх використання або має місце навіть заборона окремих технологій, в інших домінує дозвільний підхід і мінімальна кількість обмежень.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. З різних аспектів допоміжні репродуктивні технології досліджували у вітчизняній та зарубіжній юридичній літературі такі автори, як: Н. Аблятіпова, Т. Дробишевська, Я. Дрогонец,-О.Баллаєва, Л. Красавчикова,О. Лукашева, Г. Романовський, З. Ромовська, М. Малєїна, К. Світнев, Р. Стефанчук, С. Стеценко, Сенюта, О. Хазова, Н. Хараджа,- П. Холлендер та інші. У зазначених наукових дослідженнях допоміжні репродуктивні технології розглядаються загалом у контексті захисту права на життя чи на здоров'я або ж в аспекті реалізації репродуктивних прав.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів

Концепція репродуктивних прав була вперше закріплена в Каїрі на Міжнародній конференції з питань народонаселення та розвитку в 1994 році, де було прийнято Програму дій, у якій Розділ VII присвячено репродуктивним правам та репродуктивному здоров'ю.

Програма дій зазначає, що репродуктивні права охоплюють права, які були визнані у національному законодавстві, міжнародних документах з прав людини та інших відповідних документах Організації Об'єднаних Націй, прийнятих на основі консенсусу.

Вказані права формуються на визнанні основного права подружньої пари і окремої особи вільно приймати рішення щодо кількості дітей, часом їх народження, інтервалів між їх народженням і мати всю необхідну інформацію для цього, а також засоби і можливості на досягнення максимально високого рівня якості репродуктивного здоров'я. У відповідності до положень Програми дій захист репродуктивного здоров'я вважається поєднанням способів, методів і послуг, що сприяють захисту репродуктивного здоров'я і благополуччя за рахунок попередження та усунення проблем забезпечення високого рівня репродуктивного здоров'я [4]. репродуктивний сурогатний право україна

З положень Програми дій очевидно, що визначення репродуктивних прав людини у міжнародному праві є дуже складним, тобто пов'язане з іншими правами людини, які раніше були визнані та захищені різними міжнародними документами. Аналізуючи норми Програми дій, ми можемо визначити, що основою репродуктивних прав є права людини, пов'язані з охороною здоров'я, та з отриманням необхідної інформації у галузі репродуктивного здоров'я.

Надалі питання захисту репродуктивних прав було обговорено на Четвертій Всесвітній конференції про становище жінок, що відбулась у Пекіні у 1995 р., де було розроблено Платформу дій, у якій зазначено, що до репродуктивних прав належать право подружньої пари та окремої особи приймати рішення стосовно відтворення свого потомства без будь-якої дискримінації, насилля чи примушування [5]. Зазначений документ встановлює свободу особи у питаннях продовження свого роду та народження дітей і не допускає порушення прав особи у сфері відтворення потомства.

До числа міжнародно-правових актів, що захищають репродуктивні права жінки, належить Конвенція ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації стосовно жінок від 18 квітня 1979 р. ратифікована Україною 12 березня 1981 року.

У преамбулі зазначеної Конвенції закріплено принципи заборони всіх форм дискримінації жінок стосовно їх ролі у продовженні роду [6]. Конвенцію ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації стосовно жінок також слід розглядати і в контексті захисту жінок від усіх форм дискримінації у питанні захисту репродуктивних прав. Зокрема, згідно із положеннями ст. 10 цієї Конвенції держави-учасники вживають усіх необхідних заходів для ліквідації дискримінації щодо жінок, для того щоб забезпечити їм доступ до спеціальної освітньої інформації для сприяння захисту здоров'я і добробуту сімей, включаючи консультації щодо планування розміру сім'ї.

Норми цієї Конвенції надають жінкам та чоловікам рівні права на отримання інформації у сфері охорони здоров'я та планування сім'ї, для того щоб вони могли отримати достовірну та повну інформацію щодо проблем репродуктивного здоров'я, включаючи переваги та ймовірні ризики ДРТ. З позиції міжнародного права допоміжні репродуктивні права були зазначені у низці міжнародних нормативно-правових актів. Однак на міжнародному рівні серед інших прав людини репродуктивні права не виокремлюються у системі особистих немайнових прав і досліджуються як частина права на медичну допомогу та на охорону здоров'я.

Сьогодні через безпліддя деяким людям відмовляють у здійсненні своїх репродуктивних прав. З метою вирішення проблем безпліддя лікарі розробили допоміжні репродуктивні технології, що є одним з важливих досягнень ХХ століття. [7; с. 220]

Міжнародними документами, що стосуються допоміжних репродуктивних технологій, особливо запліднення in vitro та перенесення ембріонів, а також донорства яйцеклітин, сперми та ембріонів, є Положення про штучне запліднення invitro та трансплантацію ембріонів, що було прийняте 39-ю Всесвітньою медичною асамблеєю ум. Мадрид, Іспанія 01.10.1987 року [8].

Вивчивши міжнародні норми та практики Європейського Союзу, ми вважаємо, що доцільно перейти до дослідження українського законодавства у галузі репродуктивних прав. Положенням ч. 7 ст. 281 Цивільного кодексу України встановлено право на використання допоміжних репродуктивних технологій, повнолітні жінки або чоловіки за медичними показаннями мають право відповідно до порядку та умов, передбачених законом, виконувати медичний план, що стосується допоміжних репродуктивних технологій [9]. Вивчаючи положення ч. 7 ст. 281 Цивільного кодексу України зазначимо , що допоміжні репродуктивні технології можна застосовувати в Україні, як медичні програми за медичними показаннями, а отже використання репродуктивних технологій на підставі соціальних показань не передбачено у чинному законодавстві.

Сьогодні Україна належить до країн у яких більшість механізмів допоміжних репродуктивних технологій на законодавчому рівні дозволені. Окремі аспекти використання допоміжних репродуктивних технологій врегульовані нормами Сімейного та Цивільного кодексів; а також Основ законодавства України про охорону здоров'я та ще рядом підзаконних нормативних актів.

У статті 123 Сімейного кодексу України від 10.01.2002 р. встановлено визначення походження дитини, що була народжена в результаті використання допоміжних репродуктивних технологій [10]. Аналізуючи положення статті 123 Сімейного кодексу України, варто зазначити, що нею не врегульовано процес визначення походження дитини, що була народжена в результаті використання допоміжних репродуктивних технологій для незаміжніх жінок чи неодружених чоловіків.

Тобто, відповідно до чинного законодавства України, батьками дитини, яка народилася за допомогою допоміжних репродуктивних технологій може бути тільки подружжя. Ми вважаємо, що це положення чинного законодавства обмежує фізичних осіб у здійсненні своїх репродуктивних прав на підставі їх сімейного стану.

Основи законодавства України про охорону здоров'я у статті 48 закріплюють застосування імплантації ембріона та штучного запліднення [11]. Медичні аспекти використання допоміжних репродуктивних технологій в Україні регламентує Наказ Міністерства охорони здоров'я України від 09 вересня 2013 року № 787 «Про затвердження Порядку застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні» [12]. Дослідивши законодавство України у сфері захисту репродуктивних прав, зазначимо, що у нормативно - правових актах відсутнє визначення категорій «репродуктивні права», «імплантація ембріону», «штучне запліднення», «сурогатна матір», «сурогатне материнство».

Самостійним різновидом сучасних медичних технологій є сурогатне материнство, яке відповідно до законодавства України є видом ДРТ, що полягає в поєднанні сперматозоїда і яйцеклітини, вилученої з організму генетичної матері, або донорської яйцеклітини поза організмом жінки, розвитку ембріона, що утворився в результаті цього з'єднання перенесення цього ембріона в матку сурогатної матері, виношування і народження нею дитини [13; ст. 63].

Таким чином, при сурогатному материнстві може або використовуватися яйцеклітина, вилучена з організму генетичної матері, або донорська яйцеклітина. При цьому, так як під сурогатною матір'ю розуміється жінка, яка за договором сурогатного материнства виношує і народжує дитину, яка не є носієм її генотипу, отже, донорська яйцеклітина не може бути вилучена з організму сурогатної матері, тобто сурогатна мати не може бути за законодавством України генетичною матір'ю виношуваної дитини, що, на нашу думку, є абсолютно правильною позицією.

Відзначимо, що сам термін «сурогатна мати» заперечується багатьма авторами через явну недоречність використання до жінки, яка за договором виношує дитину для третіх осіб, слова «мати».

На рівні ВООЗ, наприклад, використовується термін «гестаційний кур'єр» (gestational carrier (surrogate), під яким розуміється жінка, що виношує вагітність за домовленістю, що вона передасть народжену дитину батькові або матері. Гамети при цьому можуть бути отримані від визначеного батька або третьої сторони [14; с. 16].

Відносно сурогатного материнства застосовуються ті ж обмеження по застосуванню, що і для ЕКЗ (екстракорпорального запліднення) (так як в технічному плані сурогатне материнство ґрунтується на застосування ЕКЗ), а також деякі додаткові медико-соціальні обмеження, що стосуються особистості сурогатної матері і майбутніх батьків і деяких аспектів процедури. До таких обмежень слід віднести наступні:

- послугою сурогатної матері може скористатися тільки жінка, для якої виношування і народження дитини за медичними показаннями фізіологічно неможливі або пов'язані з ризиком для її життя і (або) життя її дитини;

- для запліднення яйцеклітини генетичної матері можуть бути використані сперматозоїди її чоловіка або донорські сперматозоїди, а для запліднення донорської яйцеклітини можуть бути використані тільки сперматозоїди чоловіка жінки, яка скористалася донорською яйцеклітиною;

- сурогатною матір'ю може бути жінка, одружена, у віці від 20 до 35 років, яка не має медичних протипоказань до сурогатного материнства, яка має дитину, і яка на момент укладення договору сурогатного материнства визнавалася судом недієздатною або обмежено дієздатною, що не позбавлялася судом батьківських прав і не була обмежена в них, не є колишнім усиновлювачем, якщо усиновлення скасовано судом з її вини, що не засуджувалася за вчинення тяжкого, особливо тяжкого злочину проти людини, не є підозрюваною чи обвинуваченою у кримінальній справі.[15]

Додатковою гарантією забезпечення прав і безпеки пацієнта при застосуванні сучасних медичних технологій є чітка законодавча регламентація таких прав. Проте в Україні так і не було прийнято закон про ДРТ, який досі перебуває у стані законопроєкту [16]. Пропонуємо доповнити зазначений законопроєкт статтею, що встановлює перелік прав пацієнта:

1) на отримання повної і достовірної інформації про стан свого репродуктивного здоров'я, а також інформації про ефективність застосування ДРТ, оптимальні терміни їх застосування, можливий ризик, побічні ефекти і ускладнення, медичні та правові наслідки, а також про альтернативні методи надання медичної допомоги;

2) на використання донорських статевих клітин;

3) на вибір донора;

4) на вибір сурогатної матері;-

5) на зберігання статевих клітин, ембріонів;-

6) на збереження в таємниці інформації про застосування ДРТ та про особу пацієнта;

7) реалізацію інших прав відповідно до чинного законодавства.

Також необхідно передбачити права донорів статевих клітин, права сурогатних матерів та положення, відповідно до яких анонімний донор не має права на отримання інформації про подальше використання своїх статевих клітин, а також на з'ясування особистості дитини, зачатої за використанням його статевих клітин, і його батьків. Вважаємо, це правило є важливою гарантією права осіб, які застосовують ДРТ, на недоторканність приватного життя.

Таким чином, законодавство України про ДРТ є, на нашу думку, досить ліберальним, спрямованим, у першу чергу, на реалізацію і захист прав осіб, які страждають на безпліддя.

Однак, як уже було відзначено вище, у певних випадках застосування окремих ДРТ, зокрема ЕКЗ і сурогатного материнства, на думку ряду дослідників, вступає в суперечність із забезпеченням деяких фундаментальних прав і свобод, а також пов'язане з появою принципово нових демографічних загроз.

Зокрема, згідно з позицією Б. Лістер- мана (Маїасагпе Б., ЬісЬїегшап В., Реїгаїіа Р.(2021)), ДРТ можуть породити або створити умови для появи таких реальних і потенційних демографічних загроз: 1) зростання рівня материнської і дитячої захворюваності (наприклад, автор посилається на дані наукових досліджень, які свідчать, що у жінок після ЕКЗ виявлені часті порушення психологічного стану і т.д., а у дітей, народжених після ДРТ, збільшена частота вроджених вад);

2) можливість близькоспоріднених шлюбів з усіма їх негативними наслідками (мова йде про те, що анонімні донори не мають право на з'ясування особистості дитини, зачатої за використанням їх статевих клітин, так само як діти, народжені реципієнтами донорських статевих клітин, не володіють правом знати своїх генетичних батьків);

3) подальша деградація інституту сім'ї як наслідок нівелювання її авторитету [17].

Вважаємо, що в умовах неналежного правового регулювання зазначених вище суспільних відносин виникає інша проблема - проблема зловживання ДРТ.

Застосування ДРТ до людини пов'язано з виникненням численних етико-правових проблем, до числа яких слід віднести невизначеність правового статусу ембріона, культивованого in vitro (ембріон, отриманий у результаті такого культивування і не використаний у процедурі ЕКЗ, відповідно до законодавства нашої країни не може вважатися ні суб'єктом права, ні навіть частиною тіла матері), формування комерційного ринку статевих клітин і тіньового ринку ембріонів (на сьогодні в Україні відсутня кримінальна відповідальність за незаконні оборудки з ембріонами людини), проблему запланованої загибелі ембріонів у результаті застосування технології ЕКЗ і сурогатного материнства. Пропонуємо доповнити законопроект « Про допоміжні репродуктивні технології» статтею, що встановлює правовий режим ембріонів, незатребуваних в результаті застосування екстракорпорального запліднення, зокрема пацієнт приймає рішення:

1) про припинення використання ембріонів;

2) кріоконсервації ембріонів;

3) можливості застосування ембріонів для вдосконалення застосування ДРТ.

Звісно ж, що прийняття рішення про припинення використання ембріонів автоматично означає їх знищення. Що ж стосується кріоконсервації ембріонів, то в спеціалізованій літературі зазначається, що «не кожен ембріон благополучно переживе всі етапи заморозки і розморожування. [17].

Майже половина всього «матеріалу» руйнується, але інша половина - це ембріони вищої якості, які можуть бути успішно використані для повторної підсадки. При цьому комплекс, у який включено зберігання, розморожування і підсадка - набагато дешевший, ніж нова спроба ЕКЗ» [17]. У нашій країні ембріони можуть бути використані не в науково-дослідних цілях, а лише для вдосконалення ДРТ, що, на нашу думку, є різновидом наукового дослідження, однак проведеного з певною метою - вдосконалення методик застосування ДРТ.

Додаткові заперечення викликає застосування сурогатного материнства. До числа таких заперечень дослідники, як правило, відносять порушення прав дітей та недотримання їх інтересів, а також експлуатацію жінок і порушення їх прав. Так, на думку С. Томпсона (Smietana M, Thom pson C, Twine FW. (2018)), «комерційний договір сурогатного материнства, а часто і некомерційна форма такого договору є угодою, за якою дитина передається від матері-кур'єра батькам замовникам в обмін на винагороду та іншу вигоду» [18].

Автори, які відстоюють цю точку зору, в подальшому посилаються на Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії, і дане в ньому визначення торгівлі дітьми, під яке, на їхню думку, підпадає передача дитини при сурогатному материнстві. Недотримання інтересів дитини, як вважають дослідники, полягає в тому, що «сурогатне материнство за визначенням означає, що мати відмовляється від дитини після пологів і передає його батькові або батькам-замовникам. Подібне розлучення завдає страждання як новонародженому, так і матері-кур'єру» [18].

Існує наукова позиція (з якою автор цього дослідження солідарний), що найбільшою мірою порушуються права дитини в разі закріплення в законодавстві тієї чи іншої держави положення (сьогодні є приклади таких країн), відповідно до якої батьки-замовники можуть бути одностатевою парою (очевидно, що в цьому випадку сурогатне материнство не може бути методом подолання безпліддя), у результаті чого дитина позбавляється права рости і виховуватися в природній сім'ї з обома біологічними батьками. Правильною в цьому контексті видається точка зору С. Томпсона про те, що така ситуація (із сурогатним материнством) неприпустима, оскільки грубо зазіхає на людську гідність жінки і на її право бути матір'ю, суперечить багатьом міжнародним документам про права жінок. Автор також зазначає, що комерційне сурогатне материнство мало чим відрізняється від вільного комерційного обороту внутрішніх органів, а його середня вартість дозволяє скористатися подібними послугами обмеженій кількості багатих осіб [18].

Висновки

Провівши аналітичне дослідження міжнародних нормативно-правових актів, можемо стверджувати, що частина з них має суто рекомендаційних характер і не є обов'язковою для окремих держав при розробці національного законодавства у сфері допоміжних репродуктивних технологій. Однак у міжнародних нормативних актах наголошується на тому, що використання сучасних досягнень медициної науки має відбуватися без порушення прав людини її свободи, гідності та недоторканності.

Дослідивши міжнародні акти та національне законодавство, ми приходимо до висновку, що репродуктивні права особи - це особисті немайнові права фізичної особи, що полягають у можливості людини вільно приймати рішення щодо народження дитини, кількості дітей та інтервалів між їх народженням, а також застосування допоміжних репродуктивних технологій.

В Україні існує нагальна необхідність прийняти закон про захист репродуктивних прав громадян та належним чином врегулювати використання допоміжних репродуктивних технологій. Чинне законодавство України передбачає право на використання допоміжних репродуктивних технологій, але це стосується виключно подружжя. Сьогодні не існує законодавчого механізму, який би дозволяв неодруженим чоловікам та жінкам користуватися допоміжними репродуктивними технологіями, що слід розглядати як обмеження у здійсненні їх репродуктивних прав.

Література

1. Jacques de Mouzon, Georgina M Chambers, Fernando Zegers-Hochschild, Ragaa Mansour, Osamu Ishihara, Manish Banker, Silke Dyer, Markus Kupka, G David Adamson, International Committee for Monitoring Assisted Reproductive Technologies world report: assisted reproductive technology 2012, Human Reproduction, Volume 35, Issue 8, August 2020, Pages 1900-1913, https:// doi.org/10.1093/humrep/deaa090

2. Renzi, A., Di Trani, M., Solano, L., Minutolo, E., & Tambelli, R. (2020). Success of assisted reproductive technology treatment and couple relationship: A pilot study on the role of romantic attachment. Health psychology open, 7(1), 2055102920933073. https://doi.org/10.1177/2055102920933073

3. Chazan L, Kushnir T. (2019) Losses and gains of psychosocial resources: Effects on stress among women undergoing infertility treatments and participating in social network systems. Psychiatric Quarterly 90: 717-732

4. UN Population Fund (UNFPA), Report of the International Conference on Population and Development, Cairo, 5-13 September 1994, 1995, A/CONF.171/13/Rev.1, available at: https://www.refworld.org/docid/4a54bc080. html

5. Report of the Fourth World Conference on Women (Beijing, 4-15 September 1995), UN Documents A/CONF. 177/20 of October 17, 1995 and A/CONF.177/20/Add.1 of October 27, 1995. At 35 I.L.M. 405

6. The Convention on the Elimination of All Forms of Discrimination against Women

(CEDAW), adopted in 1979 by the UN General Assembly, Access mode: http://zakon4.rada. gov.ua/laws/show/995 207/page

7. LoGiudice JA, Massaro J. (2018) The impact of complementary therapies on psychosocial factors in women undergoing in vitro fertilization (IVF): A systematic literature review. Applied Nursing Research 39: 220228.

8. Shestak, V.A. & Karasyova, I.O., Criminal Regulation of Assisted Reproductive Technologies. Criminal legislation of Russia: the main problems of application and areas for improvement: materials of all-Russian scientific and practical conference (28 November 2019). Mahachkala: the North-Caucas

9. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003р., Відомості Верховної Ради України. - 2003., No. 40-44., ст. 356. (Дата звернення 06.04.2021 р.)

10. Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р., Відомості Верховної Ради України. - 2002., No. 21-22., ст.135. (Дата звернення 06.04.2021 р.)

11. Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» № 2801-ХІІвід 19.11.1992 р., Відомості Верховної Ради України. - 1993., No. 4., ст. 19 (Дата звернення 06.04.2021 р.)

12. Наказ Міністерства охорони здоров'я України No. 787 від 09 вересня 2013 року «Про затвердження Порядку застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні», Access mode: http://zakon5.rada. gov.ua/laws/show/z1697-13(Дата звернення 06.04.2021р.)

13. Donarelli Z, Kivlighan DM, Allegra A, et al. (2016) How do individual attachment patterns of both members of couples affect their perceived infertility stress? An actor- partner interdependence analysis. Personality and Individual Differences 92: 63-68

14. Greil AL, Slauson-Blevins KS, Lowry M, et al. (2019) Concerns about treatment for infertility in a probability-based sample of US women. Journal of Reproductive and Infant Psychology 38: 16-24.

15. Piersanti, V., Consalvo, F., Signore, F., Del Rio, A., & Zaami, S. (2021). Surrogacy and “Procreative Tourism”. What Does the Future Hold from the Ethical and Legal Perspectives?. Medicina (Kaunas, Lithuania), 57(1), 47. https://doi.org/10.3390/medicina57010047

16. «Про допоміжні репродуктивні технології»:Проект Закону URL: http://w1 .c1 .rada.gov.ua/pls/zweb2/ webproc4 1?pf3511 =64477 (Дата звернення 06.04.2021 р.)

17. Bertelli M., Paolacci S., Placidi G., Scaccia G., Chiurazzi P, Fulcheri E., Malac- arne D., Lichterman B., Petralia P. Combined use of medically-assisted reproductive techniques: A new bioethical issue. Acta Biomed. 2020;90:58-61. doi: 10.23750/abm. v90i10-S.8761

18. Smietana M, Thompson C, Twine FW. (2018). Introduction: making and breaking families: reading queer reproductions, stratified reproduction and reproductive justice together. In: Smietana M, Thompson Ch, editors. Symposium: making families: making families: transnational surrogacy, queer kinship and reproductive justice. Reproductive BioMedicine and Society Online. 7, Nov., DOI:https://doi.org/10.1016/j. rbms.2018.11.001

Abstract

The importance of national legislation in the field of application of assisted reproductive technologies

Davydiuk Khrystyna, postgraduate Private International Law Chair, Institute of international relations Taras Shevchenko National University of Kyiv

Assisted reproductive technology is a new phenomenon for the legislation of both Ukraine, and many other countries. By overcoming the problems of infertility, these technologies can help many people become parents, medical organisations -- earn income, the state --improve the demographic situation. Peculiarities of legal regulation of an independent variety of modern medical techniques -- reproductive technologies in Ukraine -- are considered.

Particular attention is paid to the legal regulation of such artificial methods of human reproduction as in vitro fertilisation and surrogacy. As a result of the study, the author concludes that the legislation of Ukraine on assisted reproductive technologies is liberal, aimed primarily at the mechanism of implementation and protection of the rights of persons suffering from infertility.

However, there is another social problem under the conditions of proper legal regulation of these social relations -- the problem of abuse of assisted medical reproductive technologies.

The author's vision of legislative regulation of this problem is offered on the basis of the conducted researches. Thus, the legislation of Ukraine on assisted reproductive technology (ART) is, in the author's opinion, quite liberal, aimed primarily at the implementation and protection of the rights of persons suffering from infertility.

The author also concludes that a person's reproductive rights are personal inalienable rights of an individual, which consist in the ability of a person to freely decide on the birth of a child, the number of children and the intervals between their births, as well as the use of assisted reproductive technologies. There is an urgent need in Ukraine to adopt a law on the protection of the reproductive rights of citizens and to properly regulate the use of assisted reproductive technologies. The current legislation of Ukraine provides for the right to use assisted reproductive technologies, but this applies only to spouses. There is currently no legal mechanism to allow unmarried men and women to use assisted reproductive technologies, which should be considered a restriction on the exercise of their reproductive rights.

Key words: reproductive technologies, legal problems, in vitro fertilization, surrogacy, national legislation.

Размещено на Allbest.ru