Парламентська автономія і конституціоналізм

Висновки

Парламенти еволюціонували з формування представницьких інституцій, які надають згоду на оподаткування, поступово набувають контрольних функцій, а пізніше - законодавчих. В основі парламентської автономії лежить репрезентація волі виборців та реалізація певної моделі національного суверенітету.

Згідно із парламентською автономією легіслатура володіє свободою розсуду при визначені змісту власного статутного акту та здійсненні внутрішніх парламентських процедур з додержанням балансу інтересів більшості і меншості. Згідно із засадами республіканізму інститути публічної влади є відповідальними та підзвітними перед народом шляхом періодичних і справедливих виборів, а також через механізми парламентського та судового конституційного контролю. Осердям цього є парламентська автономія, в рамках якої забезпечується самостійність народних представників здійснювати контроль над виконавчою владою.

Парламентська автономія полягає у можливості парламенту ухвалювати свій статутний акт - регламент, який має бути об'єктом конституційного перегляду; введення у конституційну систематику правових актів регламенту як самостійного правового акта покликано вивести його із кола законодавчих актів, на які може президент накладати вето, що завжди є джерелом зловживань та обмеження парламентської автономії, а за певних умов - маргіналізації парламенту з боку виконавчої влади.

Серцевиною парламентської автономії є вирішення питань своєї внутрішньої організації парламентом як компоненту конституційної демократії. Це цілий комплекс питань, пов'язаний із формуванням керівного складу парламенту, починаючи від голів, заступників, секретарів профільних комітетів і підкомітетів. Важливу роль у структуризації парламентів відіграють фракції, однак фракції політичних партій за своєю природою не є органами парламенту. Водночас вимоги демократичної легітимності передбачають регламентування їх діяльності, для чого статути фракцій мають бути зареєстровані бюро парламенту, на підставі яких можна буде давати оцінку щодо додержання демократичності ухвалення рішень фракцією. Важливою складовою парламентської автономії є вільний мандат депутата. Існуюча нині модель партійного імперативного мандату у Верховній Раді атакує конституційну демократію, зокрема і парламентську автономію, а тому має бути невідкладно скасована.

Легітимною метою конституційних конструкцій, які визначають правила щодо формування парламентських коаліцій, які зазвичай створюють уряд, є забезпечення діяльності ефективних і стабільних урядів. Визначення критеріїв, наскільки ефективним і стабільним є уряд, є питанням політичного процесу. У парламентських демократіях це визначається шляхом голосування у парламенті. Однак межі розсуду парламенту не є безмежними, вони підлягають остаточно судовому контролю на предмет забезпечення балансу інтересів між більшістю і меншістю, а також основоположних прав і свобод, гарантованих Конституцією. Зважаючи на це, предметом парламентської автономії виступають інвеститура уряду, механізми підзвітності і підконтрольності уряду (вотум довіри, вотум недовіри, конструктивний вотум, зв'язаний вотум, інтерпеляція, звіти міністрів та уряду). Тому надмірно дирижистські процедури інвеститури уряду, які містяться у статтях 83 і 114 Конституції України, не відповідають характеру парламентської автономії, їх треба спростити у сторону забезпечення гарантій свободи політичної діяльності.

Інший аспект парламентської автономії стосується політичної відповідальності уряду та парламенту, яка настає у разі відсутності у парламентській підтримці політичного курсу уряду. На ці процедури істотно впливає система семіпрезиденціалізму, яка існує в Україні:

1) якщо Президент спирається на парламентську більшість, то в нього існують істотні важелі впливу на політичний курс уряду; опозиція парламенту може апелювати до Конституційного Суду про захист порушених прав меншості;

2) якщо в парламенті складається більшість, то виникає період «співіснування», який може проявлятися у конфліктах між Президентом і Кабінетом Міністрів та Верховною Радою; тоді

Конституційний Суд розглядає можливі суперечки між цими інститутами влади у формі абстрактного конституційного контролю;

3) ймовірні конфлікти можуть залагоджуватися шляхом проведення консультацій всередині парламенту, серед ключових із них є процедура конструктивного вотуму, яка дозволяє сформувати новий уряд протягом 60 дній з моменту оголошення резолюції недовіри уряду; якщо цього не буде досягнуто, то за результатами консультацій Президент ухвалює рішення про розпуск Верховної Ради і призначає дострокові вибори до парламенту.

Попри різні варіанти вирішення політичних криз, сутність зазначених процедур полягає у переслідуванні єдиної легітимної мети - забезпечення безперервності діяльності та належного функціонування інститутів публічної влади.

Згідно з принципом поділу влади межею парламентської автономії виступають межі здійснення повноважень органу конституційної юстиції. Парламент не може втручатися у поле самообмеження Конституційного Суду, оскільки ця доктрина формулюється Конституційним Судом, з огляду насамперед на тлумачення конституційних принципів поділу влади та верховенства права, а також вимоги демократичної легітимації його рішень. Якщо ж парламент забажає генералізувати такі висновки у вигляді певної норми чи норм, то він може це здійснити шляхом внесення відповідних правок у законодавство, і це має бути належна конкретизація положень Конституції у законодавстві.

Список використаних джерел

Бібліографія:

1. Armin von Bogdandy. Fundamentals on Defending of European Values. Verfassungsblog on Constitutional Matters. 2019, 12 November. URL: https:||verfassungsblog.de|fundamentals-on-defending-european-values|

2. Daniel R. Kelemen, Tomasso Pavone, Cassandra Emmans. The Perils of Passivity in the Rule of Law Crisis: A Response to von Bogdandy. Verfassungsblog on Constitutional Matters. 2019, 26 November. URL: https:IIverfassungsblog.de/the-perils-of- passivity-in-the-rule-of-law-crisis-a-response-to-von-bogdandy|

3. O'Donell A. Guillermo. Bureaucratic Authoritarianism: Argentina 1966-1973, in Comparative Perspective. University of California Press, 1988.

4. Orakhelashvili Alexander. Parliamentary Sovereignty - A Doctrine Unfit for Purpose. Int. Comp. Law Journal. 2015. Vol. 9. No. 4. P. 484.

5. Бориславська Олена. Роль президента у змішаній республіці парламентсько-президентського типу: конституційна доктрина і політична дійсність. Український часопис конституційного права. 2019. № 1. С. 3-17. URL: https:||www.constjournal.com|pub|1-2019|rol-prezydenta-zmishanii-respublitsi-parlamentsko-prezydentskoho-typu-konsty- tutsiinaI

6. Бруслік О.Ю. Конституційно-правовий статус Парламенту Великобританії. Дис... к.ю.н. Харків: Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, 2016.

7. Дайси А. В. Основы государственнаго права Англии. Введение в изучение английской конституции. 2-е изд. Москва: Изд-во Т-ва И.Д. Сытина, 1907.

8. Жалімас Дейнюс. Офіційна конституційна доктрина: концепція, значущість, головні принципи розвитку. Критика. 2017, січень. URL: https:IIkrytyka.com/uaIarticlesIofitsiyna-konstytutsiyna-doktryna-kontseptsiya-znachushchist- holovni-pryntsypy-rozvytku

9. Кампо В.М., Савчин М.В. Легітимність рішень конституційних судів у контексті доктрини верховенства права: компаративний та праксеологічний аспекти. Вісник Конституційного Суду України. 2010. № 5. С. 99-109.

10. Савчин Михайло. Порівняльне конституційне право. Київ: Юрінком Інтер, 2019.

11. Савчин Михайло, Оніщук Микола. Відповідальне правління і народний суверенітет: нотатки до конституційного творення. Вісник Національної академії правових наук України. 2013. № 2. С. 115-125.

12. Шевчук Станіслав. Основи конституційної юриспруденції. Київ: Український центр конституційних студій, 2001.

Перелік юридичних документів:

1. Brexit Case ([2017] UKSC 5 On appeals from: [2016] EWHC 2768 (Admin) and [2016] NIQB 85

2. Jackson & Oth. v Her Majesty's Attorney General [2005] UKHL 56 (13 October 2005).

3. РКС (ВП) 6^2019 від 20 червня 2019 р.

4. РКС 30^^2009 від 26 листопада 2009 р.

References

Bibliography:

1. Armin von Bogdandy. Fundamentals on Defending of European Values. Verfassungsblog on Constitutional Matters. 2019, 12 November. URL: https://verfassungsblog.de/fundamentals-on-defending-european-values/

2. Daniel R. Kelemen, Tomasso Pavone, Cassandra Emmans. The Perils of Passivity in the Rule of Law Crisis: A Response to von Bogdandy. Verfassungsblog on Constitutional Matters. 2019, 26 November. URL: https://verfassungsblog.de/the-perils-of- passivity-in-the-rule-of-law-crisis-a-response-to-von-bogdandy/

3. O'Donell A. Guillermo. Bureaucratic Authoritarianism: Argentina 1966-1973, in Comparative Perspective. University of California Press, 1988.

4. Orakhelashvili Alexander. Parliamentary Sovereignty - A Doctrine Unfit for Purpose. Int. Comp. Law Journal. 2015. Vol. 9. No. 4. P. 484.

5. Boryslavska Olena. Rol prezydenta u zmishanii respublitsi parlamentsko-prezydentskoho typu: konstytutsiina doktryna

i politychna diisnist. Ukrainskyi chasopys konstytutsiinoho prava. 2019. № 1. S. 3-17. URL:

https://www.constjournal.com/pub/1-2019/rol-prezydenta-zmishanii-respublitsi-parlamentsko-prezydentskoho-typu- konstytutsiina/

6. Bruslik O.Iu. Konstytutsiino-pravovyi status Parlamentu Velykobrytanii. Dys... k.iu.n. Kharkiv: Natsionalnyi yurydychnyi universytet imeni Yaroslava Mudroho, 2016.

7. Daysi A. V. Osnovy gosudarstvennago prava Anglii. Vvedeniye v izucheniye angliyskoy konstitutsii. 2-e izd. Moskva: Izd- vo T-va I.D. Sytina. 1907.

8. Zhalimas Deinius. Ofitsiina konstytutsiina doktryna: kontseptsiia, znachushchist, holovni pryntsypy rozvytku. Krytyka. 2017, sichen. URL: https://krytyka.com/ua/articles/ofitsiyna-konstytutsiyna-doktryna-kontseptsiya-znachushchist-holovni- pryntsypy-rozvytku

9. Kampo V.M., Savchyn M.V. Lehitymnist rishen konstytutsiinykh sudiv u konteksti doktryny verkhovenstva prava: komparatyvnyi ta prakseolohichnyi aspekty. Visnyk Konstytutsiinoho Sudu Ukrainy. 2010. № 5. S. 99-109.

10. Savchyn Mykhailo. Porivnialne konstytutsiine pravo. Kyiv: Yurinkom Inter, 2019.

11. Savchyn Mykhailo, Onishchuk Mykola. Vidpovidalne pravlinnia i narodnyi suverenitet: notatky do konstytutsiinoho tvorennia. Visnyk Natsionalnoi akademii pravovykh nauk Ukrainy. 2013. № 2. S. 115-125.

12. Shevchuk Stanislav. Osnovy konstytutsiinoi yurysprudentsii. Kyiv: Ukrainskyi tsentr konstytutsiinykh studii, 2001.

УКРАЇНСЬКИЙ ЧАСОПИС КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА

List of legal documents:

1. Brexit Case ([2017] UKSC 5 On appeals from: [2016] EWHC 2768 (Admin) and [2016] NIQB 85

2. Jackson & Oth. v Her Majestys Attorney General [2005] UKHL 56 (13 October 2005).

3. RKS (VP) 6-r/2019 vid 20 chervnia 2019 r.

4. RKS 30-rp/2009 vid 26 lystopada 2009 r.

Размещено на Allbest.ru