Кримінальне переслідування та покарання "подій минулого" як нестандартна проблема сучасної юриспруденції (на прикладі воєнних злочинів)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Кримінальне переслідування та покарання «подій минулого» як нестандартна проблема сучасної юриспруденції (на прикладі воєнних злочинів)

Костянтин Задоя кандидат юридичних наук, доцент, професор кафедри кримінально-правової політики та кримінального права

Важливим етапом розвитку міжнародного права стало формування в середині ХХ століття такої його галузі як міжнародне кримінальне право. Останнє являє собою сукупність міжнародно-правових норм, які визначають геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини та злочин агресії злочинами за міжнародним правом (crimes under international law) незалежно від того, чи визнаються згадані діяння кримінально караними на національному рівні. Такий стан речей дуже добре передають І та ІІ Принципи міжнародного права, що підтверджені Статутом Нюрнберзького Трибуналу і знайшли відображення у його рішенні (так звані Нюрнберзькі принципи), сформульовані Комісією з міжнародного права ООН в 1950 році: «Будь-яка особа, яка вчиняє діяння, що визнається злочином відповідно до міжнародного права, несе відповідальність і тому підлягає покаранню... Той факт, що національне право не встановлює покарання за діяння, що визнається злочином відповідно до міжнародного права, не звільняє особу, яка вчинила це діяння, від відповідальності за міжнародним правом». Можливість прямої криміналізації людської поведінки на підставі норм міжнародного права визнається й статтею 7(1) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: «Нікого не може бути визнано винним у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення на підставі будь-якої дії чи бездіяльності, яка на час її вчинення не становила кримінального правопорушення згідно з національним законом або міжнародним правом [виділено курсивом мною - К. З.]».

Становлення міжнародного кримінального права призвело до немислимої ще на початку ХХ століття ситуації, коли на території будь-якої держави індивіди виявлялися зв'язаними не лише нормами національного кримінального права такої держави, а й нормами міжнародного кримінального права. Співіснування двох автономних нормативних масивів, кожен з яких криміналізує людську поведінку, не могло не породити низки нестандартних правових проблем. До їх числа належить проблема, яку умовно можна назвати проблемою кримінального переслідування та покарання «подій минулого». Йдеться про ситуації, коли на момент вчинення певних діянь вони ще не визнавалися кримінально караними за національним кримінальним правом певної держави, але вже визнавалися кримінально караними згідно з міжнародним кримінальним правом.

Першим з цією проблемою зіткнувся Міжнародний військовий трибунал для суду та покарання головних воєнних злочинців європейських країн осі (Нюрнберзький трибунал), оскільки діяння, вчинені особами, що постали перед ним, були одночасно правомірними згідно із законодавством Німеччини нацистського періоду та кримінально караними згідно з міжнародним кримінальним правом. Оскільки Нюрнберзький трибунал був повноважний застосовувати лише міжнародне право, подолання окресленої вище неузгодженості між нормами національного та міжнародного кримінального права загалом не становило для нього значної проблеми. Трибунал без зайвих вагань віддав перевагу нормам міжнародного права.

Однак згадана проблема була більш нетривіальною з погляду національних правових систем. Європейські держави зіткнулися з проблемою «подій минулого» після Другої світової війни, будучи обтяженими попереднім історичним досвідом відданості принципу законності (nullum crimen nulla poena sine lege) в царині кримінального права та зумовленою ним впевненістю у власній монополії в питаннях криміналізації людської поведінки та покарання злочинців. Втім, ані перше, ані друге, не завадило принаймні частині держав континентальної Європи (зокрема, Нідерландам, Норвегії, ФРН) наслідувати підхід Нюрнберзького трибуналу та розв'язати проблему кримінального переслідування та покарання «подій минулого» на користь міжнародного права. У прикладній площині це виявлялося у засудженні та покаранні на підставі прийнятих після закінчення Другої світової війни кримінальних законів осіб, які упродовж війни вчинили діяння, що визнавалися злочинними згідно з міжнародним правом, але не визнавалися такими згідно з національним кримінальним правом відповідної держави. Попри те, що така практика критикувалася та критикується через нібито зворотне (ретроактивне) застосування кримінального закону, однак при більш прискіпливому підході згадану критику складно назвати переконливою. Ідея неприпустимості зворотної дії кримінального закону зазвичай пояснюється тим, що індивід повинен мати можливість обирати між кримінально караним та правомірним варіантами своєї поведінки, реалізуючи тим самим свободу своєї волі. Звісно, у випадку прийняття закону, що криміналізує певну поведінку, яка була раніше дозволена, та зворотного застосування цього закону до актів поведінки, що мали місце в минулому, про жодну повагу з боку держави до свободи вибору особи не йдеться. Втім, якщо вчинене раніше особою діяння було кримінально караним згідно з нормою міжнародного права, а новоприйнятий національний кримінальний закон лише «відтворює» таку норму, ситуація виглядає принципово інакше, адже за таких обставин кримінальне переслідування та покарання особи вже не може вважатися державним свавіллям. Якщо акт поведінки особи порушує норму міжнародного кримінального права, це створює підстави для кримінальної відповідальності такої особи перед обличчям будь-якої держави світу. Таким чином, запізніле оголошення державою такої поведінки кримінально караною на національному рівні не є криміналізацією цієї поведінки в суворому сенсі даного поняття. Радше йдеться про «технічне» законодавче рішення, яке дозволяє державі здійснити своє обумовлене міжнародним правом повноваження (чи навіть обов'язок!) переслідувати та покарати зазначену поведінку в порядку кримінального судочинства.

На початку 1990-их років проблема кримінального переслідування та покарання «подій минулого» знову виходить на авансцену юриспруденції у зв'язку з падінням численних авторитарних та тоталітарних режимів у Латинській Америці, Східній Європі та Середній Азії та необхідністю правової оцінки, скоєних представниками цих режимів діянь, що на час їх вчинення визнавалися злочинами за міжнародним правом, але не визнавалися протиправним згідно з національним законодавством.

З усіх цих випадків, напевне, найбільший інтерес для України має становити естонський досвід переслідування та покарання «подій минулого», адже стаття 23 Конституція Естонії подібно до статті 58 Конституції України передбачає, що ніхто не може бути засуджений за те чи інше діяння, якщо це діяння не визнається злочином законом, який діяв на час вчинення цього діяння, взагалі не згадуючи про можливість криміналізації діянь згідно з міжнародним правом. Це, однак, не перешкодило естонській державі запровадити статтю 5(4) Пенітенціарного кодексу Естонії, згідно з якою винні діяння проти людяності та воєнні винні діяння підлягають покаранню незалежно від часу їх скоєння, та засуджувати, використовуючи положення новітнього кримінального законодавства Естонії, наприклад осіб, що вчиняли воєнні злочини та злочини проти людяності у 1940-их роках. Згодом відповідність такої практики статті 7(1) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод підтвердив Європейський суд з прав людини (див. рішення Суду у справах Kolk and Kislyiy v. Estonia (2006), Penart v. Estonia (2006).

Що ж стосується правової системи України, то в її історії вже мав місце принаймні один прецедент розв'язання проблеми «подій минулого» на користь міжнародного права. Зокрема, у 2010 році Апеляційний суд м. Києва в своїй постанові кваліфікував дії організаторів Голодомору 1932-1933 років як геноцид (ч. 1 ст. 442 КК), хоча радянському кримінальному законодавству 1930-років такий вид злочину не був відомий, а сама діяльність владних органів та представників радянської держави, що з погляду сьогодення розглядається як Голодомор, згідно з тогочасним радянським законодавством була формально правомірною. нюрнберзький трибунал кримінальний

Нині українська правова система перебуває за крок від запровадження універсального правового механізму, покликаного забезпечити ефективне кримінальне переслідування та покарання «подій минулого», спираючись на чинне у відповідний момент міжнародне кримінальне право. На розгляд в другому читанні Верховною Радою України очікує проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо імплементації норм міжнародного кримінального та гуманітарного права» (реєстр. № 2689 від 27.12.2019 року), який передбачає доповнення Прикінцевих та перехідних положень Кримінального кодексу України розділом ІІІ з пунктом 1 такого змісту: «Якщо діяння, передбачені у статтях 437-438⁵, 442, 442¹ цього Кодексу на момент їх вчинення не визнавалися злочином відповідно до законодавства України про кримінальну відповідальність, проте визнавались злочином геноциду, злочином агресії, злочином проти людяності або воєнним злочином за міжнародним правом, то вважається, що такі діяння на час їх вчинення визнавалися такими, що є злочином відповідно до законодавства України про кримінальну відповідальність». Запровадження цього положення створить чітку правову основу як для кримінального переслідування та покарання осіб, що вчиняла злочини за міжнародним правом на території України в радянську добу (йдеться, перш за все, Голодомор та депортацію кримських татар), так і осіб, що вчиняла такі діяння в недалекому минулому. Наприклад, осіб, які в контексті збройної агресії Російської Федерації проти України упродовж 2014-2021 років вчиняли діяння, які на момент їх скоєння визнавалися воєнними злочинами згідно з міжнародним правом, однак не визнавалися кримінально караними за законодавством України через вади (прогалини) останнього.

Размещено на Allbest.ru