Правове регулювання руху опору в Україні: сучасний стан та перспективи розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ РУХУ ОПОРУ В УКРАЇНІ: СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Григорій Галаган

Командувач Сил спеціальних операцій Збройних Сил України,

генерал-майор

Збройна агресія Російської Федерації на території Луганської та Донецької областей, тимчасова окупація території Автономної Республіки Крим, постійна загроза повномасштабного вторгнення на територію України, обумовлює необхідність українського суспільства у детальному вивченні питання законодавчого врегулювання аспектів національної безпеки і оборони та урахування іноземного досвіду провідних країн світу у сфері забезпечення суверенітету і територіальної цілісності.

Статтею 17 Конституції України встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу [1]. Отже, Основний Закон України справу захисту суверенітету і територіальної цілісності України наділяє рисами масового та всенародного характеру.

Забезпечення масового та всенародного характеру всеохоплюючої оборони України, створення сприятливих умов для захисту її суверенітету та відновлення територіальної цілісності, вбачається можливим при підготовці населення України до чинення опору в мирний час та веденні і підтриманні руху опору окупаційній владі у разі окупації агресором України, або частини її території, а також організації територіальної оборони. Поняття «рух опору» являє собою організований спротив населення окупаційній владі з використанням різноманітних форм і способів боротьби. Однією з основних форм боротьби народу за суверенітет і територіальну цілісність своєї країни є партизанська боротьба, яка ведеться на окупованій противником території. Історичний та сучасний міжнародний досвід щодо ведення спротиву окупаційній владі противника під час збройної агресії свідчить, що це цілком ефективно та за певних умов можливо. Практика щодо організації, підготовки і ведення руху опору в різних країнах світу, в різні часи має багато прикладів.

Відповідно до «Оперативної концепції опору» командування Сил спеціальних операцій США в Європі - підготовка населення та організаційних структур руху опору проводиться завчасно та постійно, як на національному (стратегічному), так і на оперативному та тактичному рівнях. В країнах Балтії систему руху опору пристосовують відповідно до зовнішніх загроз та виходячи з місцевих умов:

• естонська модель руху опору розроблена за принципом тотальної оборони держави, котра організована на базі адміністративного поділу держави та покладається на союз оборони Естонії під назвою «Кайтселійт». В свою чергу «Кайтселійт» являє собою добровольчі воєнізовані формування, котрі поряд зі Збройними Силами входять до складу Сил оборони Естонії. Відповідно до Закону Естонської Республіки про захист держави, Сили оборони включають в себе армію оборони Естонії та союз оборони Естонії;

• у Литві система руху опору організовується силами добровільних організацій захисту краю Литви (KASP) та складається з двох основних складових: стрільців і добровольців;

• у Латвії система руху опору організовується силами добровольчої воєнізованої громади «Земессардзе» та складається з трьох округів, що в свою чергу нараховує до 12 000 залучених осіб, при 1,9 млн. чол. загальної чисельності населення республіки.

Вивчення досвіду ведення руху опору різних країн світу, його наукове обґрунтування та практичне пристосування до сучасних умов досі залишається актуальним для досягнення перемоги у збройних конфліктах сьогодення. суверенітет збройна агресія опір

Ураховуючи імперські замахи Російської Федерації, у разі повномасштабної війни, цілком можливо що, за короткий проміжок часу (до двох місяців), вся лівобережна частина України може бути окупованою (ймовірна також окупація південних областей). Тому, для досягнення вимог сьогодення у питаннях національної безпеки і оборони держави та зважаючи на значну перевагу сил агресора стає зрозумілим, що без впровадження організації, підготовки, ведення і підтримання організованого спротиву противнику населенням окупованих територій неможливо створити передумови для повалення окупаційної влади та визволення захопленої території України.

В таких обставинах завчасно підготовлений рух опору буде чи не єдиною силою, здатною протидіяти агресору на тимчасово окупованих територіях.

Довідково:

Воєнною доктриною України, затвердженою Указом Президента України 24.09.2015 № 555/2015 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 2 вересня 2015 року «Про нову редакцію Воєнної доктрини України», визначено:

- єдиним воєнним противником Україна вважає Російську Федерацію;

- оборона України здійснюватиметься шляхом проведення спільних операцій сил оборони у поєднанні з територіальною обороною та організацією руху опору на тимчасово захоплених ворогом територіях [2].

Уперше термін «рух опору» запроваджено в правову систему України Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо Сил спеціальних операцій Збройних Сил України» від 07.07.2016 № 1437-VIIZ [3], яким здійснення заходів з планування та підготовки руху опору віднесено до компетенції Сил спеціальних операцій Збройних Сил України. При цьому, спеціального нормативно-правового акту яким визначалися б організаційні засади діяльності руху опору, як складової частини воєнної безпеки України, законодавцем не прийнято.

Крім того, Доктриною застосування сил оборони держави, затвердженою наказом Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України від 17.08.2018 № 20дск-оп, рух опору включено до складових стратегічних дій, як основної форми застосування сил оборони.

Довідково:

Зазначеною Доктриною руху опору надано таке визначення: Рух опору - дії вмотивованого населення, що готується, організовується та підтримується визначеним складом сил оборони і спрямовується на перешкоджання порушення державного суверенітету та територіальної цілісності України.

Забезпечення ефективного функціонування руху опору є можливим шляхом прийняття відповідного закону, а також шляхом внесення змін до інших законодавчих актів, що унормувало б: порядок проведення вивчення, перевірки та відбору осіб, які виявили бажання на конфіденційній основі брати участь у забезпеченні національної безпеки України; порядок обліку та ідентифікації учасників руху опору; функції та основні завдання сил опору; форми, способи та методи діяльності руху опору; порядок проведення заходів з організації, підготовки, здійснення та підтримання руху опору; основи взаємодії суб'єктів сил опору; порядок фінансування та матеріально-технічного забезпечення заходів з організації, підготовки, здійснення та підтримання руху опору.

Пріоритетний статус вирішення зазначених питань закріплено у Стратегії воєнної безпеки України, затвердженій Указом Президента України від 25 березня 2021 року № 121/2021 [4] (далі - Стратегія). Так, ураховуючи фундаментальні національні інтереси, визначені Конституцією України та іншими законами України, Стратегія передбачає досягнення таких цілей реалізації державної політики у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва:

- у короткостроковій перспективі - удосконалення та законодавче унормування, з урахуванням сучасних підходів та національного досвіду організації руху опору, підготовки території і населення до оборони держави;

- у довгостроковій перспективі - створення запасів матеріальних засобів, необхідних для проведення стратегічного розгортання, організації руху опору, ведення територіальної оборони України та операцій сил оборони.

Насамперед, у короткостроковій перспективі планується внести на розгляд Верховної Ради України проєкт Закону України «Про особливості державної політики у сфері забезпечення оборони України», яким буде передбачено основні правові та організаційні засади щодо руху опору, законодавче визначення понять «рух опору» та «сили опору», а також внесення змін до інших законів України, що забезпечить віднесення відомостей про рух опору до державної таємниці, наділення підрозділів Сил спеціальних операцій Збройних Сил України, як організаційного ядра руху опору, повноваженнями оперативно-розшукової та контррозвідувальної діяльності.

Необхідність розвитку та подальшого удосконалення організації руху опору в Україні, ураховуючи сучасну воєнно-політичну обстановку та зважаючи на вищенаведене, обумовлюється тим, що відкрите протистояння агресору, зіткнення сторін на полі битви перестає бути одним з головних засобів досягнення перемоги у війні.

Список використаної літератури