Проблематика нормотворчої діяльності міністерства оборони України та органів військового управління збройних сил України

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України, капітан юстиції

Проблематика нормотворчої діяльності міністерства оборони України та органів військового управління збройних сил України

А. Остапенко, офіцер юридичного відділу

Одну з найважливіших ролей в процесі регулювання суспільних відносин в сфері оборони і національної безпеки відіграє такий правовий інститут як «нормотворчість». Кожного дня йде активний процес створення нових, зміни та скасування наявних правових норм з метою регулювання правовідносин з урахуванням змін в політичній, економічній, соціальній та інших сферах життя сучасної держави.

Нормотворчу діяльність на державному рівні Міністерство оборони України (далі - Міноборони) здійснює як орган центральної виконавчої влади у складі Кабінету Міністрів України. Розробляє проекти законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України та інше. В межах своїх повноважень Міноборони видає накази [1]. В разі, якщо вони містять одну або більше норм, що зачіпають права, свободи, законні інтереси і стосуються обов'язків громадян та юридичних осіб, такі накази підлягають обов'язковій державній реєстрації. Крім того, Міноборони видає інші нормативні акти, які носять службовий характер або регулюють питання внутрішньої діяльності міністерства і Збройних Сил України (далі - ЗСУ) в загальному [2].

Так повинно бути, відповідно до загальної теорії права. Але на практиці час від часу постає проблема невідповідності правових норм об'єктивній дійсності або ж узагалі відсутність правової регламентації певного кола суспільних відносин [3, с. 48].

Станом на 01.01.2020 р. система актів тільки відносно життєдіяльності ЗСУ налічує не менш як 35 законів, 840 нормативно-правових актів на рівні Президента, 77 - Кабінету Міністрів України, міжвідомчих наказів, 342 накази Міноборони України та 208 міжнародних договорів відомчого характеру, зареєстрованих у Мін'юсті України, 4 кодифікованих нормативно-правових актів (не рахуючи бойових статутів). Причому, це - тільки первинні законодавчі акти, які постійно удосконалюються шляхом внесення змін та доповнень [4, с. 76-77]. А скільки існує незареєстрованих в установленому порядку нормативних актів, якими досі керуються в своїй роботі підрозділи Міністерство оборони та Збройні Сили України, можна лише здогадуватися.

Серйозною проблемою масиву відомчих нормативно-правових актів органів Міноборони можна вважати їх велику численність, розрізненість та неузгодженість правових норм, які в них містяться. Існуючий стан системи нормативних актів, що регулюють діяльність системи Міноборони викликає труднощі як у пошуку необхідного нормативного матеріалу, так і в застосуванні нормативних приписів військовослужбовцями та іншими працівниками [3, с. 50].

З метою виконання Указу Президента України від 08.11.2019 №837 «Про невідкладні заходи з проведення реформ та зміцнення держави» (абзац третій підпункту «ґ» пункту 11 статті 1) та прийнятих керівництвом Міноборони щодо нього рішень, науковцями-юристами Центру воєнно-стратегічних досліджень Національного університету оборони України 71 імені Івана Черняховського розроблено проект «Концепції розвитку законодавства у сфері оборони України та його кодифікації на 2021-2025 роки» (далі - Концепція). До короткострокових (до двох років) завдань, визначених Концепцією, належить розроблення та прийняття законодавчих актів, спрямованих на удосконалення законодавства та впорядкування суспільних відносин у сфері оборони України, створення в системі Міноборони підрозділу (установи) наукового та експертно-аналітичного супроводу нормотворчої діяльності Міноборони - Центру військово-правових досліджень, удосконалення та розвитку законодавства у сфері оборони України [5, с. 71].

З огляду на це особливої актуальності набуває дослідження не тільки потреба в кодифікації (чи систематизації) нормативно-правових актів у сфері оборони як першочергової цілі Плану реалізації державної політики для досягнення цілі - Ціль 15.1 [6] та визначенні «військового законодавства» як окремої галузі [7, с. 190], так і необхідність удосконалення внутрішнього підходу до нормотворчої діяльності Міністерства оборони України.

Можна назвати такі фактори, які негативно впливають на процес нормотворчості в Міноборони і органах військового управління Збройних Сил України. законодавчий нормотворчий експертний міністерство оборона

1. Гальмування процесів нормотворчості і систематизації через велику кількість чинних нормативно-правових актів та значну застарілість їхніх норм. Як наслідок виникає потреба щодо постійного внесення змін до законодавства, з врахуванням сучасних реалій та орієнтації на законодавство країн-членів НАТО.

Якщо сам процес внесення змін до законодавства, як один із чинників його удосконалення, є цілком закономірним та відображає об'єктивні соціальні явища, то постійне внесення змін до певних нормативно-правових актів не стільки удосконалює, скільки призводить до колізій, нагромадження правових норм та ускладнення правового регулювання. Зазначеному сприяє характерна для законодавства України ситуація, коли поруч з новими законами існують суттєво застарілі законодавчі акти, прийняті ще на початку 90-х років або навіть в часи СРСР [8].

2. Дублювання одних і тих самих норм права в різних нормативно-правових актах. Допущення колізій і прогалин навіть в межах одного нормативного правового акту. Відсутність правового механізму реалізації матеріальних норм права і безініціативність щодо їх розробки.

3. Відсутність чіткого законодавчого розмежування повноважень Міноборони і Генерального штабу ЗСУ

4. Низька результативність процесу нормотворення виникає через встановлення коротких строків на розробку нормативно-правових актів і значний брак часу у відповідальних виконавців на якісне відпрацювання цих питань, на продуктивну аналітичну діяльність. Надання переваги швидкості розроблення акту, ніж його глибині і якості, відсутність наукового супроводження призводять до «ситуативного» і «точкового» здійснення нормотворчої діяльності, і як наслідок - до прийняття поверхневих, недієвих, часто неузгоджених з нормами інших нормативно-правових актів змін до законодавства.

5. Негативний вплив перебування ЗСУ в процесі постійного реформування, що призводить до розформування одних підрозділів, появи нових, і як наслідок - довгий період неврегулюваності питань щодо повноважень, функціоналу і законної діяльності останніх.

6. Значні колізії, прогалини, наявність незареєстрованих належним чином нормативно-правових актів призводять до порушень законодавства посадовими особами та до великої кількості судових справ проти Міноборони і органів та підрозділів ЗСУ.

7. Низький рівень ініціативи посадових осіб з приводу врегулювання прогалин законодавства, які напряму перешкоджають їм законними способами забезпечувати виконання функцій органу, де вони проходять службу.

8. Розповсюдження ситуації «наказного» підходу до розробки і внесення змін до нормативно-правових актів, коли принцип єдиноначальності стає над принципами законності, верховенства права та далекоглядності. Як наслідок, приймаються норми, які не відповідають Конституції України, законам України, чинним міжнародним договорам України та іншим нормативно-правовим актам.

9. Відсутність у безпосередніх виконавців досвіду і навичок здійснення нормотворчої діяльності, недостатній рівень володіння юридичною наукою та засобами нормотворчої техніки, що призводить до неоднозначного розуміння написаних ними норм права органами і особами, які ці норми застосовують. Часто можна спостерігати різне тлумачення норм права судами і тими органами, які ці норми створювали. Що знову ж таки призводить до фінансових і матеріальних втрат Міністерства оборони України.

10. Відсутність належної антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів.

11. Відсутність заохочень та мотивації фінансового характеру для відповідальних виконавців за безпосереднє виконання обов'язків щодо здійснення нормотворчої діяльності. Враховуючи зазначене, пропонуємо шляхи вдосконалення нормотворчої діяльності у Міністерстві оборони

• віддавати перевагу під час визначення безпосередніх виконавців посадовим особам, які мають високий рівень правової культури, на достатньому рівні володіють юридичною наукою та засобами нормотворчої техніки, мають досвід в здійсненні нормотворчої діяльності;

• забезпечувати створення робочих груп і круглів столів за участю фахівців за спорідненими напрямками роботи і юристів-науковців;

• залучати на навчання за професійною програмою підвищення кваліфікації посадових осіб юридичних служб, відділів, управлінь, які беруть участь у розробленні проектів нормативно-правових актів, з метою поглиблення знань з актуальних питань чинного законодавства, з підготовки проектів нормативних актів, їх техніко-юридичних особливостей та розроблення з урахуванням правил нормопроектувальної техніки;

• розробляти концепції, стратегії, основні напрями реалізації державної політики, інші програмні документи концептуального характеру, концепції державних цільових програм. У такому випадку навіть законопроекти щодо внесення змін будуть відповідати єдиній, цілісній, чітко сформульованій меті, що безумовно сприятиме якості та ефективності прийнятих норм;

• створити підрозділ (установу) наукового та експертно-аналітичного супроводу нормотворчої діяльності Міноборони [5, с. 71]. Відповідно до визначеної стратегії і планів підрозділ буде здійснювати постійну аналітичну роботу, проводити круглі столи, входити в склад робочих груп по розробці нормативно-правових актів, розглядати пропозиції безпосередніх виконавців щодо внесення змін, надавати свої рекомендації, коментарі та інших науковий супровід;

• віддавати перевагу системному, спланованому підходу до внесення змін до нормативно-правових актів, протидії «ситуативному», «точковому», «швидкому», «поверхневому», «наказному» підходу.

Список використаної літератури