Проблеми захисту четвертого покоління людських прав (національний та міжнародний виміри)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблеми захисту четвертого покоління людських прав (національний та міжнародний виміри)

Пилипенко Т.І.

Очеретний І. О. студент університету Павла Йозефа Шафарика м. Кошице, Словаччина

Історія розвитку Концепції прав людини говорить нам, що виникнення кожного нового покоління прав людини пов'язане з певними корінними змінами у суспільстві, зміною світоглядних позицій. Четверте покоління прав людини - це правова відповідь виклику XXI століття, їх пов'язують із новими загрозами, що виникли в результаті науково-технічного прогресу, з концепцією виживання людини, людства та цивілізації загалом, вони є найбільш дискусійною правовою категорією [1].

З одного боку, вироблені впродовж існування всього людства моральні цінності, які стали основою правового регулювання всіх цивілізованих народів, з іншого - можливості для людини, які розкривають широкі перспективи, поряд з цим радикально руйнують історичні морально-етичні орієнтири. Таким чином, на важелях правової невизначеності, з одного боку, є людська гідність окремої особи, її свобода та інтереси, з іншого-морально усталені принципи людської цивілізації.

Ці права, що мають суто особистісний характер, пропонується визначити як «соматичні» (від грец. soma - тіло)». Це права особистості, які ґрунтуються на фундаментальній світоглядній впевненості в «праві» людини самостійно розпоряджатися своїм тілом, здійснювати його «модернізацію», «реставрацію», і навіть фундаментальну «реконструкцію», змінювати фундаментальні можливості організму та розширювати їх техніко-агрегатними чи медикаментозними засобами» [2].

До них можна віднести: право на життя (його похідне право на смерть); право розпоряджатися своїм тілом, його тканинами, право на секс; право на природне (позитивне, спрямоване на створення життя через людське тіло, і створення перешкод для його виникнення в ньому (аборт, контрацепція, стерилізація) та штучне (клонування) відтворення; право змінювати стать тощо. Цей перелік не "вичерпний", оскільки спектр цих прав, безумовно, буде збільшуватися, постійно з розвитком науково-технічного прогресу, медицини, в цілому, посилення позиції прав людини у світі та їх розвитку.

Як зазначає основоположник теорії соматичних прав людини В.І. Крусс, природа цих прав є вкрай своєрідною: у їх реалізації особа не лише прагне радикально змінити первісну тілесну цілісність, але, водночас, висуває певні вимоги суспільству з точки зору їх забезпечення та гарантування [3].

Деякі з цих прав викликають великий суспільний резонанс (наприклад, самогубство, евтаназія, сурогатне материнство, право на аборти, проституція, легалізація одностатевих шлюбів, клонування), що обумовлює низку не лише правових, а й етичних проблем, пов'язаних із можливістю/неможливістю (допустимість/ неприпустимістю) їх практичної реалізації. Тому з усією необхідністю можна справедливо визнати, що соматичні права людини є одним із головних викликів сучасному суспільству та державам, їх законодавчій діяльності. Вони утворюють правову та антропологічну проблему, яку потрібно оперативно вирішувати. Поява та розвиток соматичних особистих прав, без сумніву, вимагає встановити розумні обмеження, оскільки їх неконтрольований розвиток може призвести до втрати уявлень про людину в цілому, а також ігнорувати моральність і природні закони. концепція соматичний міжнародне право

Одним із необхідних способів правового регулювання цієї сфери є прийняття міжнародно-правових актів, розробка єдиних міжнародно-правових норм та організації діалогів на міжнародному рівні. Наразі серед міжнародних правових джерел, що регулюють соматичні права, діє Конвенція про захист прав та гідності особи у зв'язку з використанням досягнень біології та медицини 1997 року (Ов'єдо-конвенція) та додаткові протоколи до неї, Загальна декларація про геном людини та права людини 1997 року, Загальна декларація про біоетику та права людини 2005 року та низка інших. Однак, очевидно, що на часі прийняття єдиного міжнародно-правового акту, присвяченого суто соматичним правам, який би фіксував їх визначення та розкривав зміст. Потрібно забезпечити в такому документі механізм його реалізації на міжнародному рівні. На жаль, прийняття такого акту ускладнено через швидкі темпи розвитку технологій, і тому більшість міжнародно-правових стандартів є нормами « м'якого права» та мають несистематизований характер.

Міжнародне правове регулювання окремих аспектів концепції соматичних прав людини відбувається в рамках міжнародних організацій, як ООН, ЮНЕСКО та Ради Європи. У системі ООН заслуговує на увагу прийняття резолюції ECOSOS 2001/39 "Генетична конфіденційність та недискримінація" від 26 липня 2004 року, рішення Комісії з прав людини 2003/69 "Права людини та біоетика" 25 квітня 2003 р.

Особливо варто відзначити процес обговорення Міжнародної конвенції ООН проти клонування людини в рамках Генеральної Асамблеї ООН. В результаті відсутності консенсусу між державами у 2005 році була прийнята не Конвенція, а Декларація ООН про клонування людини. Відповідно до положень Декларації клонування 2005 року, держави-члени ООН закликали держави: вжити всі заходи, необхідні для відповідного захисту людського життя в процесі застосування біологічних наук; заборонити всі форми клонування людей у такій мірі, що вони несумісні з людською гідністю та захистом людського життя; вживати заходів, необхідних для заборони використання методів генетичної інженерії, які можуть суперечити людській гідності; вжити заходів для запобігання експлуатації жінок у процесі використання біологічних наук. Держави-члени ООН закликали негайно прийняти та впроваджувати національні закони, щоб забезпечити виконання цих заходів.

Низка ріщень Європейського суду з прав людини також стосується захисту соматичних прав. Наприклад, справа Зет(2) проти Фінляндії (02.25.1997 р.), Серинг (Sоering) проти Великобританії (7.07.1989), справа Винтерверп (Winterwerp) проти Нідерландів (24 жовтня 1979), справа Во (Vo) проти Франції (08.07.2004 г.) тощо.

В межах національного виміру питання соматичних прав особливо актуальне в контексті євроінтеграційних процесів, що породжують потребу гармонізації українського законодавства з правом Європейського союзу.

Українське законодавство в цілому стоїть на засадах визнання високого статусу особи; прагнення єдності норм права, моралі, релігії при визначенні поведінки як правової; визнання права на індивідуальність особи, що включає повагу до особливих потреб людини, які надають їй можливість бути несхожою на інших; установлення суверенності людини щодо держави. Найбільш виразно це простежується у нормах конституційного, цивільного та сімейного законодавства. Водночас, такі права, як право на евтаназію, одностатеві шлюби, репродуктивне клонування людини в Україні під забороною.

Таким чином, поява принципово нового покоління людських прав є фактом, що має безліч реальних проявів. Однак, мало лише визнати ці права, важливо створити та забезпечити ефективні й дієві механізми їх реалізації. А для цього слід визначитись, які ж нові можливості ми готові сприйняти як необхідні умови для нормального існування та розвитку людства чи його частини, а які є потенційно небезпечними та такими, що можуть завдати непоправної шкоди майбутнім поколінням та людській цивілізації у цілому [4].

Доводиться констатувати, що правове регулювання інституту четвертого покоління людських прав як в Україні, так і за кордоном є проблемним [5]. По- перше, це пов'язано з особливостями самих прав; по-друге, досі серед більшості громадян, зокрема в нашій країні, простежується негативне ставлення до такого роду прав; по-третє, недостатнє правове регулювання таких прав призводить до виникнення проблем у процесі їх практичної реалізації.

Список використаних джерел:

1. Турянський Ю. Щодо прав нового покоління. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції м. Запоріжжя, 27-28 вересня 2019 року Запоріжська міська громадська організація "Істина", 2019 р., с.108

2. Vasak K. Pour une troisieme generation des droits de 1'homme. Studies and essays on International humanitarian law and Red Cross principles / ed. by C. Swinarski. Hague, 1984. P. 837-841.

3. Крусс В.И. Личностные («соматические») права человека в конституционном и философско-правовом измерении: к постановке проблемы. Государство и право. 2000. № 10. С. 43-50.

4. Попович Т., Шаварин А. Сутнісне наповнення четвертого покоління прав людини. Підприємництво, господарство і право. 2019. № 12. С.266-271.

5. Бунчук О. Новітні людські права: прийняти не можна заборонити. Електронний ресурс. Режим доступу: https://law.chnu.edu.ua/novitni-liudski- prava-pryiniaty-ne-mozhna-zaboronyty/

Размещено на Allbest.ru