Категорія "іноземна юридична особа" в праві України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Категорія "іноземна юридична особа" в праві України

Овечкіна О.С. аспірантка

Інституту держави і права імені В.М. Корецького Національної академії наук України м. Київ, Україна

Категорія "юридична особа" є однією із основних у сучасній цивілістиці. В нормативно-правових актах українського законодавства доволі часто використовується також термін "іноземна юридична особа". Разом із тим, легального закріплення цього терміну не має в національному законодавстві.

Враховуючи те, що сучасні економічні відносини мають транскордонний характер, юридичні особи як суб'єкти приватноправових відносин можуть здійснювати діяльність в юрисдикціях різних держав. Кількість юридичних осіб, які визнаватимуться в Україні "закордонними", постійно збільшується, у зв'язку із цим постає необхідність в уточненні змісту такого поняття як "іноземна юридична особа" та визначенні критерію, за допомогою якого український законодавець здійснює розмежування на національні або іноземні юридичні особи. Ці питання є важливими, так як правове регулювання статусу ненаціональних юридичних осіб на території України передбачає екстериторіальне визнання їх правосуб'єктності, що здійснюється на підставі положень українського законодавства, міжнародних договорів, в яких стороною є Україна (наприклад, міжнародні договори щодо торгівельно-економічного співробітництва, заохочення та захисту інвестицій та ін.). Крім того, судовими інстанціями України неодноразово розглядались спори із іноземним елементом, під час яких виникали певні складнощі із тлумаченням термінів "іноземна юридична особа", "іноземний суб'єкт господарської діяльності" ("іноземний суб'єкт господарювання"), "іноземне підприємство". В нормативно-правових актах банківського, земельного, податкового та інших галузей права широко застосовується термін "іноземна юридична особа", нормами податкового права України застосовуються такі близькі за змістом до вказаного терміни як "нерезидент", "контрольована іноземна компанія".

Із прийняттям у 2005 році Закону України "Про міжнародне приватне право" (далі - Закон) [1] здійснено кодифікацію норм міжнародного приватного права, в якому визначено, що іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється, серед іншого, у формі, коли хоча б один учасник правовідносин є іноземною юридичною особою.

Статтею 25 Закону встановлено, що особистим законом юридичної особи вважається право держави місцезнаходження юридичної особи. Для цілей цього Закону місцезнаходженням юридичної особи є держава, у якій юридична особа зареєстрована або іншим чином створена згідно з правом цієї держави. З цього випливає, що критерій заснування юридичної особи покладений за основу при здійсненні розмежування юридичних осіб на національні та іноземні, як учасників приватно - правових відносин.

Частина третя статті 25 Закону зазначає, що за відсутності таких умов або якщо їх неможливо встановити, застосовується право держави, у якій знаходиться виконавчий орган управління юридичної особи. Це означає, можливість застосування критерію місцезнаходження юридичної особи, як додаткового критерію при визначенні особистого закону іноземної юридичної особи. право приватний іноземний

Таким чином, факт створення та реєстрації юридичної особи за законодавством, який не є українським, у порядку, що встановлений іншою державою, є підставою для ідентифікації юридичної особи в Україні як іноземної юридичної особи. Це свідчить про те, що за загальним правилом, на підставі критерію місця створення (заснування) юридичної особи українське законодавство здійснює розмежування юридичних осіб на іноземних та національних.

Необхідно зазначити, що термін "іноземна юридична особа" не слід ототожнювати із терміном "іноземне підприємство". Відповідно до ч. 1 ст. 117 Господарського кодексу України (далі - ГКУ) іноземним підприємством є унітарне або корпоративне підприємство, створене за законодавством України, що діє виключно на основі власності іноземців або іноземних юридичних осіб, або діюче підприємство, придбане повністю у власність цих осіб. [2] Згідно з положеннями ч. 2 ст. 63 ГКУ у разі якщо в статутному капіталі підприємства іноземна інвестиція становить не менш як десять відсотків, воно визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство, в статутному капіталі якого іноземна інвестиція становить сто відсотків, вважається іноземним підприємством.

З положень ст. 396 ГКУ та вищезазначеного слідує, що іноземне підприємство є підприємством з іноземними інвестиціями, в якому дотримується вимога щодо його учасників та майна. Ключовою ознакою у даному випадку є те, що іноземне підприємство створюється за законодавством України та розглядається як національний суб'єкт права. Тому можна стверджувати, що в такому випадку також застосовується критерій заснування.

Крім того, не слід ототожнювати із терміном "іноземна юридична особа" термін "іноземний суб'єкт господарювання", який міститься у ГКУ та Законі України "Про зовнішньоекономічну діяльність". Так, згідно змісту статті 129 ГКУ термін "іноземна юридична особа" є вужчим за термін "іноземний суб'єкт господарювання". До іноземних суб'єктів господарської діяльності можна віднести не тільки юридичних осіб, але й фізичних осіб - підприємців у зв'язку із тим, що вони не є юридичними особами, однак мають постійне місце проживання за межами України.

Як відомо, правовий статус іноземного суб'єкта господарської діяльності підтверджується, за загальним правилом, випискою з торгівельного (судового, банківського) реєстру держави, в якій такий суб'єкт зареєстрований. Це означає, що критерій місця створення (заснування) фактично використовується при розмежуванні національних та іноземних суб'єктів господарювання.

Натомість, в статті 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" [3], зазначається, що іноземним суб'єктом господарської діяльності є суб'єкти господарської діяльності, що мають постійне місцезнаходження або постійне місце проживання за межами України. Разом із цим, постійне місцезнаходження розуміється як місцезнаходження офіційно зареєстрованого головного органу управління (контори) суб'єкта господарської (зовнішньоекономічної) діяльності. Як слідує із вищезазначеного, хоча й формулювання не є досить точним, але йдеться про використання критерію місцезнаходження іноземного суб'єкта господарювання, що суперечить положенням Закону в частині критерію місця створення (заснування) як основного критерію при розмежуванні юридичних осіб на національних та іноземних суб'єктів права.

Також слід зазначити, що у податковому праві застосовується термін "іноземні компанії", який охоплює, як вбачається зі змісту правових норм податкового законодавства, і іноземних юридичних осіб, і організації, що не є юридичними особами. Крім того, у Податковому кодексі України (далі - ПКУ) міститься більш широкий за змістом термін "нерезиденти", якими є, зокрема, іноземні компанії, організації, утворені відповідно до законодавства інших держав, їх зареєстровані (акредитовані або легалізовані) відповідно до законодавства України філії, представництва та інші відокремлені підрозділи з місцезнаходженням на території України (пп. 14.1.122 п. 14.1 ст. 14 ПКУ) [4].

Крім того, 23.05.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві", яким введено такий новий термін як "контрольована іноземна компанія", що визначається як іноземна юридична особа, яка наділена правом володіти активами, мати права та обов'язки, здійснювати діяльність від власного імені незалежно від засновників, учасників та форми власності; утворення без статусу юридичної особи, зокрема, іноземні партнерства, трасти, фонди, а також нерезиденти, організаційно-правова форма яких входить до Переліку, затвердженого Кабінетом Міністрів України відповідно до підпункту "г" пп. 39.2.1.1 п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 Кодексу, які не є юридичними особами [5]. Запровадження такого інституту в праві сучасних держав зумовлена діяльністю компаній в так званих "офшорних юрисдикціях", у зв'язку із чим бюджети держав не отримають значних сум доходів від їх діяльності. При цьому основна ідея полягає у прирівнянні прибутку іноземної офшорної компанії до особистого доходу її акціонера, тому резиденти України (юридичні або фізичні особи) будуть зобов'язані готувати та подавати спеціальну звітність у податкові органи та сплачувати податок з нерозподілених прибутків "своїх" компаній, які зареєстровані за кордоном.

Таким чином, у податковому праві України терміни "нерезидент", "контрольовані іноземні компанії" охоплюють як юридичних осіб, так і організації, що не мають статусу юридичної особи. При цьому, для позначення вказаних спеціальних галузевих термінів також використовується термін "іноземна юридична особа". Зі змісту вказаних норм вбачається, що при розмежуванні на національних або іноземних суб'єктів права держава спирається на критерії, закладені Законом, але, бажаючи захистити власні фінансові інтереси, запроваджує такі способи оподаткування осіб, які фактично призводять до застосування критерію контролю.

Отже, враховуючи те, що в різних галузях приватного і публічного права України використовується термін "іноземна юридична особа", а також близькі за його змістом інші терміни, пропонується нормами цивільного законодавства визначити категорію "іноземна юридична особа": іноземна юридична особа - юридична особа, яка зареєстрована або іншим чином створена згідно права іншої держави.

Література

1. Про міжнародне приватне право: Закон України від 23.06.2005 № 2709-IV. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/2709-15#Text (дата звернення: 12.12.2020)

2. Господарський кодекс України: Закон України від 16.01.2003 № 436-IV. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/436-15#Text (дата звернення: 12.12.2020)

3. Про зовнішньоекономічну діяльність: Закон України від 16.04.1991 № 959-XII. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/959-12#Text (дата звернення: 12.12.2020)

4. Податковий кодекс України: Закон України від 02.12.2010 № 2755-VI. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/2755-17#Text (дата звернення: 12.12.2020)

5. Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві : Закон України від 16.01.2020 № 466-IX. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/466-20#n2 (дата звернення: 12.12.2020)

Размещено на Allbest.ru