Проблемні питання захисту права особи на житло в аспекті судової практики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблемні питання захисту права особи на житло в аспекті судової практики

Князев В.В.

адвокат, викладач правознавчих дисциплін Житомирського кооперативного коледжу бізнесу і права м. Житомир, Україна

Право людини на житло є однією з первинних потреб людини, яка виникає з моменту її народження і зберігається протягом усього життя. Відповідно до ст. 47 Конституції України [1] кожен має право на житло, а держава створює умови, за яких кожен громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Інститут соціально-економічних досліджень відносить необхідність внесення змін до житлової політики в один із основних державницьких пріоритетів України. Сьогодні житло виконує функції місця відпочинку, ведення домашнього побуту, навчання, трудової діяльності, спілкування, споживання матеріальних і духовних благ, забезпечення комфортних умов для здорового існування та захисту від холоду, спеки, інших умов тощо. Європейська соціальна хартія, яка ратифікована Законом України "Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)" № 137-V від 14 вересня 2006 року є одним з основоположних міжнародних документів, що закріплюють механізм захисту соціальних прав людини. Так, у ст. 31 визначено, що з метою забезпечення ефективного здійснення права на житло держава зобов'язується вживати заходів, спрямованих на сприяння доступу до житла належного рівня; запобігання бездомності та її скорочення з метою її поступової ліквідації; встановлення на житло цін, доступних для малозабезпечених осіб [2].

Хоча, ратифіковані тільки ті положення Хартії, де сторони ставлять за мету своєї політики створення умов, що забезпечують ефективне здійснення права кожної людини на житло. На жаль, Україна не прийняла на себе зобов'язання пункту 3 ст. 31 частини ІІ Хартії щодо встановлення на житло цін, доступних для малозабезпечених осіб, що відображає недостатній рівень соціального розвитку України і вказує на проблеми, які належить вирішити в майбутньому. Право на житло людини і громадянина є комплексною та багатоаспектною проблемою, яка досліджується з позиції різних галузей права, таких як цивільне, адміністративне, житлове тощо. Конституційне право на житло людини є суб'єктивним правом, тобто реальною можливістю індивіда. Проте проголошення цього права є лише першим кроком. Для того, щоб воно було забезпечене кожному, необхідно, щоб існували гарантії його забезпечення в реальному житті. Разом з цим гарантованість прав і свобод в цілому, а також гарантованість права людини і громадянина на житло є однією із глобальних проблем сучасності

Особливості конституційного права на житло полягають у наступному: 1) його закріплено в Конституції України; 2) воно виникає з моменту народження; 3) є невідчужуваним, про що зазначає ст. 21 Конституції України, тобто ніхто не може бути позбавлений цього права або обмежений у ньому (ст. 64 Конституції України); 4) є постійним правом, яке виникає з народження і припиняється у зв'язку зі смертю особи; 5) є гарантованим державою правом. житло право бездомність

Право кожної людини на достатнє житло також визнається у прийнятих Організацією Об'єднаних Націй деклараціях, таких як Перша конференція ООН з населених пунктів (Хабітат I) Ванкуверська декларація, Друга конференція з населених пунктів (Хабітат II) Стамбульська декларація. Право на достатнє житло розглядалось у багатьох резолюціях, прийнятих відповідними директивними органами ООН. Хоча ці резолюції не носять обов'язкового правового характеру, вони відіграють важливу роль у розробці міжнародних визнаних стандартів.

Однак, не зважаючи на це, таке конституційне право на житло колишніх членів сім'ї до недавнього часу відрізнялось від правової позиції Верховного суду України, що викладена у постановах від 23.05.2018 року у справі № 307/916/14ц та від 21.02.2018 року у справі № 489/4867/16ц, згідно якої право відповідача, як колишнього члена сім'ї, на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника на підставі ч. 2 ст. 406 Цивільного Кодексу України (далі - ЦКУ) [3]. Відповідно така правова позиція Верховного Суду України обов'язково враховувалась судами під час прийняття рішень в аналогічних справах щодо втрати права користування житлом.

Проте, 15.01.2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційної цивільний Суд (суддя - доповідач Ступак О.В.) (далі - КЦС) прийняв постанову у справі № 754/613/18ц (провадження № 61-1634св 19), нарешті застосував положення Конвенції з прав людини та практику ЄСПЛ і докорінно змінив існуючу правозастосовну практику.

Так, у даній справі власник квартири звернувся до суду із позовом про визнання своєї тітки, яка є донькою його померлої бабці (попередньої власниці квартири) такою, що втратила право користування жилим приміщенням, оскільки та добровільно виселитись з нього та знятися з реєстрації не бажає.

Місцевий суд у позові відмовив мотивуючи своє рішення тим, що відповідач не має іншого житла, тривалий час (17 років) проживає у квартирі, сплачує витрати на її утримання, ремонт майна та інші обов'язкові платежі, а отже у неї наявний зв'язок із спірною квартирою як із житлом. КЦС залишив дане рішення суду першої інстанції без змін.

Мотивуючи таке рішення КЦС послався на положення ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод [4], згідно якої кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кривіцька і Кривіцький проти України", в контексті вказаної Конвенції поняття "житло" не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.

При цьому висновок суду про те, що право користування відповідача спірною квартирою припиняється із припинення права влас - ності попереднього власника, оскільки відповідач вселена та набула право користування спірною квартирою у 2000 році як член сім'ї власника житла, є правильним.

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

Отже, правова позиція Верховного Суду полягає у тому, що при вирішенні справи, передбачених законом підстав для виселення особи, чи визнавання такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, виходячи із принципу верховенства права, суди повинні застосовувати Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права, суд повинен у кожній конкретній справі провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й "необхідним у демократичному суспільстві". Інакше кажучи, воно має відповідати "нагальній суспільній необхідності", зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою.

Однак, при цьому слід врахувати, що зміна правової позиції Верхов - ного Суду щодо конкретних правовідносин, не є підставою для перег - ляду та скасування рішення про виселення особи без надання іншого житла (рішення від 05.10.2020, Коростишівський районний суд Житомирської області, справа № 280/342/19), таким чином питання порушених прав особи внаслідок не врахування судами ст. 8 Конвенції під час прийняття рішень про виселення особи, визнання втрати права користування житлом, залишається не врегульованим.

Література

1. Конституція України. (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, № 30, ст. 141) URL:https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254к/96- вр#Text

2. 2.Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої). Закон України (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2006, № 43. Ст. 418.) URL:https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/137-16#Text

3. Цивільний кодекс України. Відомості Верховної Ради України (ВВР),2003, №№ 40-44. Ст. 356 . URL:https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/435-15#Text

4. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенцію ратифіковано Законом № 475/97-ВР від 17.07.97). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#Text

5. Житловий Кодекс Української РСР (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1983, Додаток до № 28. Ст. 573. URL: https:// zakon.rada.gov.ua/laws/show/5464-10#Text

6. Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: https://reyestr.court.gov.ua

Размещено на Allbest.ru