Причинок до проблеми вакцинного націоналізму в епоху COVID-19
Зміст поняття "вакцинний націоналізм" у найширшому значенні. Дослідження обсягу "вакцинного націоналізму", його генези, проявів та взаємозв’язку з вакцинною дипломатією. Вакцинний націоналізм і його прояви. Заходи задля забезпечення населення вакцинами.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 19.06.2022 |
| Размер файла | 1,2 M |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Причинок до проблеми вакцинного націоналізму в епоху COVID-19
Яковюк Іван Васильович доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри права ЄС Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого
ЖИТИНСЬКИЙ ОЛЕКСІЙ ВІКТОРОВИЧ студент 3 курсу міжнародно-правового факультету Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого
У статті досліджено зміст поняття «вакцинний націоналізм» у найширшому значенні. Встановлено, що на початку пандемії в умовах відсутності вакцин йому передував економічний протекціонізм. Підкреслено, що вакцинний націоналізм не є новим явищем у міжнародних відносинах і характерний для розвинених країн, здатних зорганізувати виробництво вакцин. Ця політика супроводжується вакцинною дипломатією, що має на меті забезпечення національних інтересів і гарантування біологічної безпеки.
Ключові слова: вакцинний націоналізм, вакцинна дипломатія, перегони вакцин, COVID-19, коронавірус.
ЯКОВЮК ИВАН
доктор юридических наук, профессор, заведующий кафедры права Европейского Союза Национального юридического университета имени Ярослава Мудрого
ЖИТЫНСКИЙ АЛЕКСЕЙ
студент 3 курса международно-правового факультета Национального юридического университета имени Ярослава Мудрого
ПРОБЛЕМА ВАКЦИННОГО НАЦИОНАЛИЗМА В ЭПОХУ COVID-19
В статье исследовано содержание понятия «вакцинный национализм» в самом широком смысле. Подчеркнуто, что вакцинный национализм характерен для наиболее экономически развитых стран мира, способных организовать производство вакцин, и сопровождается вакцинной дипломатией, направленной на обеспечение национальных интересов и биологической безопасности.
Ключевые слова: вакцинный национализм, вакцинная дипломатия, гонка вакцин, COVID-19, коронавирус.
YAKOVYUK IVAN
Doctor of Law, Professor, Head of European Union Law Department of the Yaroslav Mudryi National Law University
ZHYTYNSKYI OLEKSII
3-rd year student of International Law Faculty of the Yaroslav Mudryi National Law University
TO THE ISSUE OF VACCINE NATIONALISM IN COVID-19 ERA
Problem setting. The new coronavirus pandemic is one of the greatest challenges in contemporary history, especially in the face of unprecedented globalization. Mankind has been waiting for almost a year since the beginning of the pandemic for the most effective way to fight against the virus - vaccines. Over the last two years, such concepts as “vaccine races”, “vaccine nationalism”, “vaccine diplomacy” have been spread in the international political and scientific discourse. However, in Ukraine these concepts have not become the subject of research yet.
Analysis of recent researches and publications. The researched issues have not attracted the attention of Ukrainian scientific community yet, so the basis of our work consists of foreign scientists' publications, which were, inter alia, done by L. Gruszczynski (Lukasz Gruszczynski), A. Filipovich (Aleksa Filipovic), P Hotez (Peter J. Hotez), I. Yanqiu Rachel Zhou, A. Kobieriecka, M. M. Kobieriecki, Z. Mammedyarov and some others. In addition to that, Academician of the National Academy of Sciences of Ukraine S. Komisarenko has studied the problems and prospects of creating Ukrainian vaccine against COVID-19, rightly noting that it is a matter of national security.
The target of the research. The target of this research is to examine the content, the scope and genesis of “vaccine nationalism” concept, practical manifestations of this phenomenon as well as the relationship between vaccine diplomacy and vaccine nationalism.
Article's main body. Over the past two years, nation-states have resorted to policies of economic protectionism, and then to so-called “vaccine nationalism”, which we inclined to analyze in three guises: 1) “vaccine races” - at the stage of development and testing; 2) “vaccine egoism” - at the stage of contracting and use of vaccines; 3) the issue of mutual recognition of vaccines. Thus, the article examines the meaning of the concept of vaccine nationalism in its broadest sense. It has been emphasized, however, that vaccine nationalism is not a new phenomenon in international relations as a similar situation was observed, in particular, during the H1N1 pandemic. It has been also illustrated that vaccine nationalism usually characterizes the most economically developed states.
Vaccine-producing countries to carry out their foreign policy tasks, as well as recipient countries to ensure their biological security resort to “vaccine diplomacy”. However, there is no unanimous scientific approach to the definition of both “vaccine diplomacy” and “vaccine nationalism” around the globe. It has been established that with the spread of COVID-19, protection of state sovereignty and national security has come to the fore in comparison with the obligation to cooperate and the principle of sovereign equality, which are jus cogens and erga omnes. On the other hand, “my nation first” policy is not directly prohibited by the letter of international law.
Conclusions. In the modern world, there are simultaneous phenomena of globalization and deglobalization. Actually, to denote the trend of deglobalization in the field of countering COVID-19 such a concept as “vaccine nationalism” is used. The “vaccine race” can be seen as a rivalry between two political regimes: on the one hand, liberal democracy in the face of the United States and its allies, and on the other hand - states with authoritarian political regimes (China and Russia). However, geopolitical rivalry, the struggle for extension of spheres of influence can be an effective means of combating the pandemic in practice. The concept of vaccine nationalism is closely linked to “vaccine diplomacy”, which is used by vaccine donor countries as a method of achieving their national interests. It was concluded that it is important to ensure sovereignty and biological security of Ukraine by launching the production of vaccines against infectious diseases. That will also strengthen the position of Ukrainian diplomacy.
Keywords: vaccine nationalism, vaccine diplomacy, vaccine races, COVID-19, coronavirus.
Постановка проблеми
Пандемія нового коро- навірусу SARS-CoV-2 є одним з найбільших за масштабами викликів в новітній історії людства. Наразі виявлено понад 250 мільйонів випадків захворювання, з яких більш ніж 5 млн є летальними. Світ майже рік від початку пандемії чекав на найбільш ефективний засіб у боротьбі з вірусом - вакцини. За останні два роки у міжнародному політичному й науковому дискурсі паралельно розповсюдились такі поняття, як «перегони вакцин», «вакцинний націоналізм», «вакцинна дипломатія» і т ін. А втім, ці словосполуки наразі ще не стали об'єктом дослідження з боку вітчизняної наукової спільноти.
Аналіз останніх досліджень і публікацій
Досліджувана проблематика поки що не привернула уваги українських вчених, тому в основі нашої роботи лежать праці іноземних науковців, таких як Л. Ґрущинський (Lukasz Gruszczynski), А. Філіпович (Aleksa Filipovic), П. Хотез (Peter J. Hotez), Я. Жоу (Yanqiu Rachel Zhou), А. Коберецька (Anna Kobieriecka), М. Коберецький (Michal Marcin Kobieriecki), З. Мамедьяров та деякі інші. Крім того, академік НАН України С. Комісаренко досліджував проблеми та перспективи створення української вакцини проти нового коронавірусу, справедливо зазначивши, що це є питанням національної безпеки.
Метою статті є дослідження змісту й обсягу поняття «вакцинний націоналізм», його генези, проявів та взаємозв'язку з вакцинною дипломатією.
Виклад основного матеріалу
Політику більшості урядів на початку 2020 року можна схарактеризувати гаслом «my nation first». Спершу держави намагались захистити свої національні інтереси через протекціоністську політику в економічній і митній сферах. Так, у період від середини жовтня 2019 р. до середини травня 2020 р. члени Світової організації торгівлі ввели 363 нові торгові заходи. Більшість з них, близько 71%, були пов'язані з пандемією. Експортні обмеження та, відповідно, імпортні заохочення стосувались медичних товарів (маски, рукавички, апарати ШВЛ, антисептики тощо), а також харчових продуктів. Так, Євразійський економічний союз вводив заборону на експорт цибулі, часнику, ріпи, жита, рису, гречки, зернових круп, насіння соняшнику, Індонезія тимчасово скасовувала вимогу імпортної сертифікації цибулі та часнику, а Таїланд забороняв експорт курячих яєць [1].
Ми ж пропонуємо екстраполювати поняття націоналізму на політику держав у сфері охорони здоров'я населення. Вакцинний націоналізм, як і економічний, має за мету гарантування національної безпеки, однак в умовах пандемії він передує вакцинному. Це пов'язано з тривалим процесом розроблення вакцин, що змушує держави використовувати інші наявні механізми, як-то закриття кордонів чи обмеження експорту окремих категорій товарів.
Слід визнати, що поняття вакцинного націоналізму лише починає розроблятись у світовій науці. Під ним зазвичай розуміють: 1) резервування мільйонів доз нових вакцин для внутрішнього використання під час транснаціональної кризи громадського здоров'я; 2) боротьба серед окремих держав за першість на ринку; 3) пріоритетне право на монополізацію доз вакцини обмеженого виробництва. Як правило, це передбачає використання попередніх ринкових зобов'язань або попередніх угод про виробни- цтво між національним урядом та однією чи кількома фармацевтичними корпораціями, які займаються розробленням та виробництвом провідних вакцин- кандидатів на останніх стадіях [2]. На наш погляд, вакцинний націоналізм у широкому сенсі має три іпостасі: 1) на етапі розроблення вакцин - «перегони вакцин»; 2) на етапі контрактування та використання - «вакцинний егоїзм»; 3) проблема взаємного визнання вакцин. У вузькому ж сенсі під вакцинним націоналізмом слід розуміти власне «вакцинний егоїзм» (див. рис. 1).
Рис. 1. Вакцинний націоналізм і його прояви
Як відомо, на своїй першій прес-конференції у статусі президента США Дж. Байден заявив про протистояння демократій і автократій («battle between the utility of democracies in the 21st century and autocracies») Remarks by President Biden in Press Conference. March 25, 2021. The White House. URL: https://www.whitehouse. gov/briefing-room/speeches-remarks/2021/03/25/remarks- by-president-biden-in-press-conference/ (дата звернення: 09.12.2021). Подібний характер ідеологічної боротьби мала інформаційна кампанія довкола «перегонів вакцин». Росія заявляла, що першою у світі зареєструвала вакцину проти COVID-19, тоді як західні журналісти, вчені та громадські діячі стверджували, що російська вакцина не пройшла потрібні етапи випробувань. На інформаційному фронті РФ вела кампанію проти західних вакцин - AstraZeneca, Pfizer і Moderna, однак після того, як компанія AstraZeneca уклала угоду про співпрацю з Національним дослідницьким центром епідеміології та мікробіології ім. М. Ф. Гамалеї (розробник вакцини Sputnik-V), російські державні ЗМІ, навпаки, почали висвітлювати препарат AstraZeneca у позитивному ключі [3, c. 129].
Окрім того, уряди найбільш економічно розвинених держав вживали заходів задля забезпечення свого населення вакцинами попереду інших країн шляхом їх завчасної закупівлі, за вищою ціною та у великих кількостях, залишаючи інші країни без цього життєво необхідного ресурсу. Так, влітку 2020 р. США викупили майже всі запаси світові ремдесиві- ру - одного з перших, вочевидь, дієвих препаратів у боротьбі з COVID-19 [4, с. 103]. Яскравим прикладом є також Канада, яка замовила у п'ять разів більше вакцин, ніж кількість її населення [5]. Ба більше, в травні 2020 р., коли розробка вакцин перебувала на початковому етапі, голову французької фармацевтичної ТНК Sanofi розкритикували через заяву про те, що США матимуть пріоритетний доступ до вакцини, розробленої в компанії, хоч в офіційній заяві Sanofi відтак повідомила, що для жодної з країн не буде пріоритету [3, c. 129]. Отож, можна стверджувати, що пандемія лиш оголила наявні проблеми нерівно- сти держав і прав людини у сфері охорони здоров'я, тим паче, що всередині деяких національних медичних систем, як-от у США, і без того існує нерівність, зумовлена високою вартістю медичних послуг. вакцинний націоналізм населення дипломатія
Слід визнати, що забезпечити рівний доступ усіх країн до вакцин не вдавалось і раніше, наприклад, під час пандемії грипу H1N1 у 2009 році. Мабуть, найяскравішим прикладом з минулого є високоактивна антиретровірусна терапія ВІЛу, заснована на комбінації різних противірусних препаратів, що її було введено 1996 року. Терапія спричинила різке зниження смертності серед інфікованих осіб, проте через попит з боку розвинених країн та високу ціну терапії, протягом багатьох років її приступність залишалася дуже обмеженою [5]. Одначе, у 2020 р. під егідою ВООЗ було створено Глобальний механізм із забезпечення доступності вакцин (COVAX). Учасників цієї ініціативи можна поділити на дві категорії: само- фінансовані (донори) та субсидійовані країни (реципієнти). До першої групи входять держави з високим рівнем доходу (передовсім країни-виробники вакцин), тоді як до другої - інші країни, які не мають можливостей для розроблення вакцин [6]. Очевидно, що вакцинний націоналізм негативно впливає на обидві категорії, адже якщо країни Африки, Азії, Південної Америки та інші «реципієнти» не матимуть рівного доступу до вакцини, тамтешнє поширення вірусу й нових його мутацій зрештою вплине на весь світ. Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) попередила, що світова економіка може втратити 9,2 трлн доларів, якщо країни, що розвиваються, залишатимуться позаду в процесі вакцинації [7]. З огляду на це, голови СОТ та ВООЗ застерегли країни від вакцинного націоналізму, а гендиректор останньої назвав це явище «катастрофічним моральним провалом» і донедавна заявляв про необхідність введення мораторію на третю (так звану «бустерну») дозу вакцини, допоки всі країни не забезпечать вакцинацію населення хоча б двома дозами Див.: New WTO boss warns against vaccine na-tionalism. BBC News. URL: https://www.bbc.com/news/ business-56079088; WHO calls for moratorium on COV-ID-19 booster jabs. UN News. URL: https://news.un.org/en/ story/2021/08/1097102 (дата звернення: 09.12.2021).. А втім, у жовтні 2021 року експерти ВООЗ схвалили додаткові дози вакцини для людей з ослабленим імунітетом.
Слід зауважити, що питання невизнання деяких вакцин лежить насамперед у науковій площині (у випадку з ВООЗ) або ж має на меті захист своїх економічних інтересів, внутрішнього ринку, прикладом чого є Європейський Союз. Ця проблема стосується і громадян України, особливо тих, які постійно проживають на тимчасово окупованих територіях. Так, якщо мешканець ТОТ, щеплений вакциною російського виробництва, бажає потрапити на підконтрольну українському урядові територію, йому необхідно зробити тест на коронавірус або пройти самоізоляцію. Зі свого боку, Російська Федерація, попри членство у ВООЗ, не визнає вакцини, схвалені цією організацією для екстреного використання.
Справедливим є твердження, що вакцинний егоїзм здебільшого характерний для західних країн, тоді як Китай та Росія вирішили піти іншим шляхом, розглядаючи кризу як можливість просування своїх геополітичних цілей, надаючи власні вакцини країнам, що розвиваються, водночас намагаючись закріпити наявні зв'язки та створити нові альянси [5].
Країни-виробники вакцин для реалізації своїх зовнішньополітичних завдань і країни-реципієнти для забезпечення своєї біологічної безпеки змушені вдаватись до «вакцинної дипломатії». Як і вакцинний націоналізм, це поняття поки що не має точної дефініції. Приміром, А. Філіпович визначає «вакцинну дипломатію» як інструмент м'якої сили, який використовується для зміцнення зв'язків між двома країнами, де одна є виробником та/або постачальником вакцин проти COVID-19, а інша - їх одержувачем [8, с. 18]. Своєю чергою, А. Коберецька та М. Коберець- кий визначають «коронавірусну дипломатію» як засіб досягнення зовнішньополітичних цілей шляхом побудови позитивного іміджу держави-надійного партнера [9]. Втім, ми схиляємося до думки, що держави- донори вакцин можуть використовувати «вакцинну дипломатію» не так для формування позитивного уявлення про себе на міжнародній арені, як для забезпечення своїх національних інтересів у різних сферах. Як приклад - імовірний шантаж з боку Китаю замороженням постачання в Україну 500 тисяч доз вакцини CoronaVac через підтримку нашою державою заяви Ради ООН з прав людини щодо ситуації з правами уйгурів, де КНР закликали негайно надати доступ незалежним спостерігачам до Сіньцзян- Уйгурського автономного округу [10].
Відкритим залишається питання про те, чи порушує така «егоцентрична» поведінка держав норми міжнародного права. Насправді сучасне міжнародне право прямо не встановлює жодних зобов'язань держав щодо збільшення доступу країн, що розвиваються, до ресурсів, пов'язаних з охороною здоров'я, коли їхні власні потреби ще не забезпечено. Зокрема, таких норм немає в Конституції ВООЗ або Міжнародних правилах охорони здоров'я 2005 року, тоді як міжнародні договори з прав людини переважно зосереджені на зобов'язаннях держави перед власним населенням. На нашу думку, з поширенням COVID-19 захист державного суверенітету й національної безпеки вийшов на перший план щодо jus cogens - обов'язку співробітництва та принципу суверенної рівности держав, але у сфері міжнародних науково- технічних відносин відбулась кооперація зусиль для протидії новому вірусу. Власне, Комітет ООН з економічних, соціальних та культурних прав визнав, що «держави надають певний пріоритет забезпеченню доступу до вакцин передусім своїм власним громадянам». І хоча «держави повинні посилити свою міжнародну співпрацю, щоб якнайшвидше гарантувати універсальний та справедливий доступ до вакцин проти COVID-19 у всьому світі», а «конкуренція за вакцину суперечить екстериторіальним зобов'язанням держав уникати ухвалення рішень, які обмежують можливості інших держав реалізувати своє право на здоров'я» [11], заява Комітету не уточнює, що мається на увазі під словом «якнайшвидше» та який конкретно вид поведінки держави є заборонений.
З огляду на вищезазначене, стратегічним національним інтересом України є започаткування (відновлення) виробництва імунобіологічних препаратів. Як зазначив академік НАН України С. Коміса- ренко, сьогодні українці вчені працюють над створенням чотирьох вітчизняних вакцин проти COVID-19. Фахівець зауважує, що важливим у цьому процесі є державно-приватне партнерство, налагодження тісної співпраці з вітчизняними фарм- виробниками, які мають відповідні умови для вакцинного виробництва та проведення клінічних випробувань. Ба більше, наприкінці минулого року компанія Moderna офіційно заявила, що вона відкриває патенти для виробників вакцин проти COVID-19, що може значно спростити й здешевити виробництво мРНКових вакцин в Україні [12, с. 53-54]. Водночас нещодавно стало відомо, що Група компаній «Лекхім», яка 2021 року стала офіційним постачальником вакцини Coronavac в Україні, у 2022 році планує запустити виробництво цієї вакцини на своєму підприємстві в Харкові. Крім того, розглядається можливість виробництва вакцин проти грипу та поліомієліту1.
Висновки
Назагал слід констатувати, що в сучасному світі паралельно існують явища глобалізації та деглобалізації. Для позначення останньої тенденції в царині протидії COVID-19 власне і використовують таке поняття як вакцинний націоналізм.
«Перегони вакцин» можна розглядати як суперництво двох політичних режимів: з одного боку, ліберальної демократії в особі США та їх союзників, а з іншого - країн з авторитарним політичним режимом (Китай та РФ). Своєю чергою, явище «вакцинної дипломатії», що її використовують країни-донори вакцин як засіб досягнення своїх національних інтересів, тісно пов'язане з феноменом вакцинного націоналізму і супроводжує його.
Започаткування виробництва вакцин проти COVID-19 в Україні дозволить, по-перше, посилити біологічну безпеку і суверенітет нашої держави, а, по-друге - зміцнити позиції України на світовій арені.
Хоча політика «спочатку моя нація» прямо не заборонена міжнародним правом, ми схильні вважати, що в ковідну епоху міжнародні відносини мають як ніколи міцно базуватись на засадах суверенної рівности держав і неухильного дотримання ними обов'язку співпраці. А втім, на практиці саме гео- політичне суперництво, боротьба між державами за встановлення нових політичних альянсів та розширення власної сфери впливу може стати дієвим засобом боротьби з вакцинним націоналізмом і пандемією загалом.
Перспективним напрямом подальших наукових розвідок ми вважаємо дослідження шляхів гарантування біологічної безпеки України в контексті затвердження Радою національної безпеки і оборони Стратегії біологічної безпеки та біологічного захисту.
ЛІТЕРАТУРА
1. Ісаханова, Н., Пилипенко А. Обмеження міжнародної торгівлі на фоні COVID-19: світові тенденції. Юридична газета. 2020. № 16. С. 1, 8-9.
2. Yanqiu Rachel Zhou. Vaccine nationalism: contested relationships between COVID-19 and globalization. Globalizations. DOI: https://doi.org/10.1080/14747731.2021.1963202.
3. Мамедьяров З.А. Стратегическое значение фармацевтической отрасли в условиях пандемии коронавируса. Международная аналитика. 2020. Т 11, № 4. С. 122-136. DOI: https://doi.org/10.46272/2587-8476-2020-11-4- 122-136.
4. Thomas J. Bollyky and Chad P Bown. The Tragedy of Vaccine Nationalism: Only Cooperation Can End the Pandemic. Foreign Affairs. September/October 2020. Pp. 96-108. URL: https://www.wto.org/english/tratop_e/trips_e/ techsymp_290621/bown_pres2.pdf.
5. Gruszczynski L., Wu C.-h. Between the High Ideals and Reality: Managing COVID-19 Vaccine Nationalism. European Journal of Risk Regulation. 2021. Pp. 1-9. DOI: https://doi.org/10.1017/err.202T9.
6. COVAX. World Health Organization. URL: https://www.who.int/initiatives/act-accelerator/covax.
7. Lock H. Vaccine Nationalism: Everything You Need to Know. Global citizen. February 11, 2021. URL: https://www. globalcitizen.org/en/content/what-is-vaccine-nationalism/.
8. Filipovic, A. Vaccine diplomacy during the COVID-19 pandemic on the example of the Republic of Serbia. Международные отношения. 2021, №4. Pp. 15-31. URL: https://www.researchgate.net/publication/355734673_Vac- cine_diplomacy_during_the_COVID-19_pandemic_on_the_example_of_the_Republic_of_Serbia.
9. Kobierecka A, Kobierecki M. M. Coronavirus diplomacy: Chinese medical assistance and its diplomatic implications. International Politics (The Hague). March, 8. 2021. Pp. 1-18 DOI: https://doi.org/10.1057/s41311-020-00273-
1.
10. Keaten Jamey. AP Exclusive: Diplomats say China puts squeeze on Ukraine. Associated Press. 25.06.2021. URL: https://apnews.com/article/united-nations-china-europe-ukraine-health-a0a5ae8f735b92e39c623e453529cbb9.
11. Committee on Economic, Social and Cultural Rights. «Statement on universal and equitable access to vaccines for COVID-19». 27 November 2020, E/C.12/2020/2. Paras 9, 10. URL: https://digitallibrary.un.org/record/38978017l- n=en#record-files-collapse-header.
12. Комісаренко, С. В. Про участь вчених НАН України в протидії COVID-19. Створення вакцин проти SARS- CoV-2 та COVID-19 в Україні: стан, проблеми та перспективи: Стенограма доповіді на засіданні Президії НАН України 9 червня 2021 року. Вісник Національної академії наук України. 2021. №8. С. 51-55. DOI: https:// doi.org/10.15407/visn2021.08.051.
REFERENCES
1. Isakhanova, N., Pylypenko, A. Obmezhennia mizhnarodnoi torhivli na foni COVID-19: svitovi tendentsii. Yurydychna hazeta - Legal newspaper, 16, P. 1, 8-9 [in Ukrainian].
2. Yanqiu Rachel Zhou. Vaccine nationalism: contested relationships between COVID-19 and globalization. Globalizations. DOI: https://doi.org/10.1080/14747731.2021.1963202 [in English].
3. Mamediarov Z. A. (2020). Stratehycheskoe znachenye farmatsevtycheskoi otrasly v uslovyiakh pandemyy koronavyrusa. Mezhdunarodnaia analytyka - International Analytics, Vol. 11, No. 4, 122-136. DOI: https://doi. org/10.46272/2587-8476-2020-11-4-122-136 [in Ukrainian].
4. Thomas J. Bollyky and Chad P Bown. (2020). The Tragedy of Vaccine Nationalism: Only Cooperation Can End the Pandemic. Foreign Affairs, 96-108. URL: https://www.wto.org/english/tratop_e/trips_e/techsymp_290621/bown_ pres2.pdf [in English].
5. Gruszczynski, L., Wu C.-h. (2021). Between the High Ideals and Reality: Managing COVID-19 Vaccine Nationalism. European Journal of Risk Regulation, 1-9. DOI: https://doi.org/10.1017/err.2021.9 [in English].
6. COVAX. World Health Organization. URL: https://www.who.int/initiatives/act-accelerator/covax [in English].
7. Lock, H. Vaccine Nationalism: Everything You Need to Know. Global citizen. February 11, 2021. URL: https://www. globalcitizen.org/en/content/what-is-vaccine-nationalism/ [in English].
8. Filipovic, A. (2021). Vaccine diplomacy during the COVID-19 pandemic on the example of the Republic of Serbia. Mezhdunarodnyye otnosheniya - International relations, 4, 15-31. URL: https://www.researchgate.net/ publication/355734673_Vaccine_diplomacy_during_the_COVID-19_pandemic_on_the_example_of_the_Republic_ of_Serbia [in English].
9. Kobierecka, A, Kobierecki, M.M. (2021). Coronavirus diplomacy: Chinese medical assistance and its diplomatic implications. International Politics (The Hague), March, 8, 1-18. DOI: https://doi.org/10.1057/s41311-020-00273-1 [in English].
10. Keaten Jamey. (2021). AP Exclusive: Diplomats say China puts squeeze on Ukraine. Associated Press. 25.06.2021. URL: https://apnews.com/article/united-nations-china-europe-ukraine-health-a0a5ae8f735b92e39c623e453529cbb9 [in English].
11. Committee on Economic, Social and Cultural Rights. «Statement on universal and equitable access to vaccines for COVID-19». 27 November 2020, E/C.12/2020/2. Paras 9, 10. URL: https://digitallibrary.un.org/ record/3897801?ln=en#record-files-collapse-header [in English].
12. Komisarenko, S.V (2021). Pro uchast vchenykh NAN Ukrainy v protydii COVID-19. Stvorennia vaktsyn proty SARS-CoV-2 ta COVID-19 v Ukraini: stan, problemy ta perspektyvy: Stenohrama dopovidi na zasidanni Prezydii NAN Ukrainy 9 chervnia 2021 roku. Visnyk Natsionalnoi akademii nauk Ukrainy - Bulletin of the National Academy of Sciences of Ukraine, 8, 51-55. DOI: https://doi.org/10.15407/visn2021.08.051 [in Ukrainian].
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Філософське поняття причинного зв'язку. Його сутність та поняття в кримінальному праві. Вплив причинного зв'язку на кваліфікацію злочинів. Його значення для призначення покарання і його вплив на розмір призначеного покарання. Основні елементи причинності.
курсовая работа [42,0 K], добавлен 26.08.2014Поняття і взаємозв’язок права на достатній життєвий рівень соціальної держави. Структура і механізм його забезпечення. Система нормативно-правових актів, що закріплюють та гарантують соціальні права громадян. Проблеми та шляхи вдосконалення цієї сфери.
курсовая работа [41,4 K], добавлен 28.11.2014Поняття та специфічні риси права соціального забезпечення, його суб'єкти та об'єкти, характеристика основних інститутів. Мета та методи соціального забезпечення, джерела та нормативні акти даного права. Правовідносини в сфері соціального забезпечення.
лекция [16,3 K], добавлен 16.03.2010Дослідження питання існування інституту забезпечення позову. Аналіз чинного законодавства щодо його правового закріплення. Розгляд та характеристика основних відмінностей правового регулювання забезпечення позову у господарському та цивільному процесах.
статья [22,2 K], добавлен 07.02.2018Поняття та правова природа заповіту як одностороннього правочину. Його форма та зміст, нотаріальне посвідчення і порядок виконання. Принцип свободи при його складенні. Право заповідача на скасування та зміну заповіту. Підстави визнання його недійсним.
курсовая работа [35,9 K], добавлен 15.04.2014Зміст поняття "організаційна форма", його авторського визначення. Організаційні форми діяльності органів внутрішніх справ як суб'єкта забезпечення правопорядку в регіон, її: науково-методичне, інформаційно-аналітичне та матеріально-технічне забезпечення.
статья [20,0 K], добавлен 14.08.2017Аналіз сутності, змісту, структури, основних функцій та рівнів соціального захисту. Характеристика сучасних реалій розвитку держави. Переосмислення сутності соціального захисту населення, головні механізми його здійснення, що адекватні ринковим умовам.
статья [20,7 K], добавлен 18.12.2017Дослідження основних проблем правового регулювання зайнятості населення та забезпечення соціального захисту безробітних в Україні. Характеристика розробки проектів законів, спрямованих на розвиток трудового потенціалу та його ефективного використання.
реферат [29,5 K], добавлен 28.04.2011Поняття, значення та види пред'явлення для впізнання; заходи для забезпечення правильності його виконання та оцінки. Тактика пред'явлення для впізнання окремих об'єктів до і під час судового слідства, особливості фіксації його ходу і результатів.
курсовая работа [49,5 K], добавлен 21.02.2011Вивчення питань становлення та розвитку соціального захисту населення. Обґрунтування основних особливостей соціального страхування та соціальної допомоги населенню. Виявлення основних проблем та напрямків забезпечення соціального захисту населення.
статья [27,2 K], добавлен 22.02.2018Аналіз особливостей правового регулювання соціального забезпечення населення в окремих країнах Європи та Америки, механізмів його реалізації. Соціально-правове становище людини, рівень її добробуту, ефективність дії соціально-забезпечувального механізму.
статья [25,0 K], добавлен 17.08.2017Правовий зміст національної безпеки. Державний суверенітет і значення національної безпеки для його забезпечення. Статут ООН як основа сучасного права міжнародної безпеки. Проблеми національної безпеки і забезпечення суверенітету незалежної України.
курсовая работа [58,6 K], добавлен 18.11.2014Історія корупції як соціального явища. Проблеми хабарництва, дослідження його сутності та проявів, юридичного стримання. Законодавство України та інших країн про хабарництво. Об’єктивна та суб’єктивна сторони, предмет та кримінальна відповідальність.
курсовая работа [33,2 K], добавлен 05.11.2009Поняття власності як економічної категорії, зміст та особливості відповідного права, засоби та принципи його реалізації. Форми та види права власності в Україні: державної, комунальної, приватної, проблеми і шляхи їх вирішення, законодавче обґрунтування.
курсовая работа [51,3 K], добавлен 24.07.2014Дослідження правопорушення як протилежного правомірній поведінці явища. Його поняття, ознаки та класифікація. З’ясування особливостей складу правопорушення як системи його взаємопов’язаних структурних елементів. Поняття та класифікація проступків.
курсовая работа [49,3 K], добавлен 21.11.2011Поняття та підстави забезпечення позову, приклади з судової практики. Принципи змагальності і процесуального рівноправ`я сторін. Проблема визначення розміру необхідного забезпечення. Підстави для забезпечення позову, відповідальність за його порушення.
курсовая работа [37,2 K], добавлен 28.07.2011Поняття про трудовий договір, його сторони, зміст та форми. Види трудового договору: на невизначний строк (безстроковий), строковий, про тимчасову і сезону роботу, контракт, договір з трудящим-мігрантом, про надомну роботу, з неповнолітніми працівниками.
курсовая работа [43,0 K], добавлен 08.05.2011Загальна характеристика договору позики, його правове походження. Укладання договору, його суттєві умови, обов’язки та відповідальність сторін. Особливості та проблеми практичного використання договору позики та його значення в цивільному праві України.
курсовая работа [67,2 K], добавлен 14.05.2008Поняття зайнятості населення. Правове регулювання працевлаштування громадян України. Міжнародні правові акти про зайнятість. Державні гарантії права на вибір виду зайнятості в Україні. Працевлаштування. Поняття безробітного і його правове становище.
реферат [49,6 K], добавлен 14.04.2008Поняття патронату, його правова сутність і законодавча основа в сімейному законодавстві України. Характеристика та порядок укладання договору про патронат, його основні елементи та значення. Процес забезпечення прав дитини згідно сімейного законодавства.
курсовая работа [36,1 K], добавлен 14.01.2010
