Правомірні очікування та інтерес

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правомірні очікування та інтерес

Харитонов Є. О.

доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Національної академії правових наук України, завідувач кафедри цивільного права

Національного університету «Одеська юридична академія» м. Одеса, Україна

Останнім часом у дослідженнях практики ЄСПЛ активно використовується концепція правомірного очікування (англ. - legitimateexpectation), згідно якій дії або рішення органу публічної влади вважаються такими, що суперечать принципу верховенства права, не тільки у тих випадках, коли такими діями порушуються суб'єктивні права і процесуальні гарантії, прямо передбачені чинним законодавством, але й у тих випадках, коли такі дії не задовольняють правомірних очікувань осіб, стосовно яких вони вчиняються (ухвалюються).

Деякі вітчизняні автори прямо пов'язують «очікування» та «інтереси». Так. М.М. Слободін зазначивши, що наразі вітчизняна практика з розгляду приватних спорів не сформувала сталого визначення визначення інституту законних очікувань, його змісту та умов застосування, перифразуючи Єринга зауважує, що в разі надання судом захисту суб'єктивного інтересу такий інтерес можна назвати правом. «Тому, - робить він висновок, - визначення «права законного очікування» також має право на існування» [1, с. 130].

Не поділяючи таку позицію, але враховуючи її існування, маємо з'ясувати генезис категорії»правомірні очікування» та виправданість пов'язування таких очікувань саме з діяльністю органу публічної влади.

Непоодинокі випадки, коли у правових дослідженнях висловлюється думка, що правомірне очікування виникає у тому випадку, коли внаслідок заяв чи обіцянок від імені органу публічної влади, або внаслідок усталеної практики в особи сформувалося розумне сподівання, що стосовно до неї орган публічної влади буде діяти саме так, а не інакше.

Відштовхуючись від цієї тези, дослідники далі констатують, що у практиці ЄСПЛ матеріальні правомірні очікування визнаються «майном» за умови, що такі очікування (1) стосуються певних благ, котрі мають економічну цінність, (2) є цивільними за галузевою належністю і (3) достатньо визначені для того, аби бути забезпеченими можливістю судового захисту. При цьому відповідно до усталеної практики Європейського суду ««майном» може бути «наявне майно», або активи, включно з вимогами, стосовно яких заявник здатен довести, що він мав принаймні «правомірне очікування» дієвої реалізації його майнового права» [2].

Отже вказівка публічно-правове забарвлення цієї категорії тут відсутня або, у кожному разі, не має правового значення.

Зауважимо також, що у контексті проблематики дослідження категорії інтересу важливе значення має обрання найбільш точного відповідника при перекладі терміну «legitimate».Legitimateexpectation найчастіше перекладають як «правомірні очікування», але також і як «законні очікування», «правомірні законні очікування» тощо [3]. У зв'язку з цим зауважимо, що позначення очікувань, як «законних», здається некоректним, оскільки це може створити враження можливості відступу від принципу верховенства права. Тому позначення «правомірні очікування» виглядає більш придатним для сфери приватного права. Крім того, враховуємо, що «legitimate» це не лише «правомірний», але також і «обґрунтований», «справжній», «розумний», «офіційно», «чинники» та ін. Тому, як на наш погляд, більш точним було б вести мову про «обґрунтовані» або «розумні» очікування.

Зазначене дає підстави для висновку, що віднесення досліджуваної категорії до публічної сфери є не зовсім коректним. Маємо врахувати, що розуміння інтересу, як «очікування», завдячує своєю появою цивілістичній традиції, котра веде свій початок від часів римського права, де терміном «інтерес» позначалася різниця між бажаним і реальним (тим, що вже є): «Інтерес - це те, чого мені бракує, і те, що я міг набути» (Д.46.8.13). У такому сенсі поняття «інтерес» виступає, очевидно, категорією об'єктивною. Відлуння зазначеного підходу зберігається до цього часу не лише у практиці ЄСПЛ, але й у вітчизняних правових доктринах: дещо меншою мірою - у приватно-правовій, більшою - у публічно-правовій [4, с. 14-16].

У цивілістиці з часом бачення сутності інтересу змінилося і його почали розглядати як категорію, радше, суб'єктивну, ніж об'єктивну, що зближає це поняття з категорією «суб'єктивне право».

Враховуючи це можемо констатувати, що «обґрунтовані очікува- ння»(можливість отримати щось, яка не реалізувалася) та «інтерес» (прагнення отримати щось) опинилися у різній площині.

У сучасній цивілістиці переважає тенденція розглядати інтерес, як категорію, радше, суб'єктивну, ніж об'єктивну, що зближає це поняття з категорією «суб'єктивне право».

У багатьох випадках ці категорії розглядаються, як кореляти, а іноді, навіть, як практично тотожні, про що свідчить використання терміну «інтерес» у низці статей глави 3, ст. 67, 69 та ін. ЦК України.

Навіть найбільш конкретна з цих норм - частина друга ст. 15 ЦК - обмежується лише згадкою про те, що «кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивіль - ного законодавства». Таким чином, замість визначення поняття «інтерес» маємо лише вказівку на можливість правового захисту інтересу та формулювання вимоги такого захисту - інтерес має «не суперечити загальним засадам цивільного законодавства». правомірне очікування цивільний інтерес

Разом із тим, у випадках, коли термін «інтерес» вживається поза усталеним виразом «цивільні права та інтереси», ним позначаються поняття, які мають достатньо чітко виражене суб'єктивне забарвлення. Наприклад, у ст. 237 ЦК України зазначається, що «не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені». У частині 3 ст. 238 ЦК України говориться, що «представник не може вчиняти правочини від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є...»

Аналіз змісту та спрямованості вказаних норм свідчить про те, що «інтерес» розуміється тут як суб'єктивна категорія, оскільки цілком логічно виглядає вираз «діяти, враховуючи чужі (свої) прагнення».

Хоча «інтерес» у концепції ЦК України розуміється, передусім, як категорія суб'єктивна, проте від однозначних оцінок позиції законодавців утримують деякі положення Кодексу. Скажімо, існування виразу, вжитого у частині першій ст. 1158 ЦК України, «Якщо майновим інтересам іншої особи загрожує небезпека...».

Можна припустити, що тут має місце виняток із загального пра - вила вживання термінології у ЦК України. Однак існування винятків ще не є достатньою підставою для розгляду інтересу як катего - рії «суб'єктивно -об'єктивної», тим більше, що створення таких конструкцій тягне порушення принципу «лезо Окама», а тому є небажаним. Інша річ, що може йтися про «цивільний інтерес усуб'єктив- ному значенні» та «цивільний інтерес уоб'єктивному значенні». Однак у такому випадку мають бути відповідні термінологічні уточ - нення для кожного випадку їхнього вживання.

З врахуванням міркувань, викладених вище, цивільний інтерес у суб'єктивному значенні відповідно до концепції українського цивільного законодавства - це прагнення, устремління, потреби особи, котрі не визначені законом або угодою сторін, як цивільні права, але спрямовані на виникнення або збереження останніх.

Література:

1. Слободін М.М. Законні очікування: pro et contra // Правомірні очікування: зб.ст. / за ред. І. В. Спасибо- Фатєєвої. Харків, ЕКУС, 2020. С. 128-136.

2. Карнаух Б. П. Правомірні очікування в практиці Європейського суду з прав людини : http://dspace.nlu.edu.ua/bitstream/123456789/ 12647/1/Karnaukh.pdf

3. Правомірні очікування: зб.ст. / за ред. І. В. Спасибо- Фатєєвої. Харків, ЕКУС, 2020. 250 с.

4. Вінник О.М. Публічні та приватні інтереси в господарських товариствах : проблеми правового забезпечення: Монографія. К., Аттіка, 2003.

Размещено на Allbest.ru