Проблемні питання налагодження ефективної співпраці правоохоронних органів з громадськістю

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблемні питання налагодження ефективної співпраці правоохоронних органів з громадськістю

Ханчич В.В., здобувач вищої освіти І курсу магістратури Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, м. Дніпро, Україна

Науковий керівник: Ільков В.В., д.ю.н., професор, професор кафедри загальноправових дисциплін Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, м. Дніпро, Україна

Сучасний етап становлення України, як демократичної держави, супроводжується багатогранними процесами у різних сферах життя, як соціально-економічній, так і політичній. Зміни залишають відбиток у житті кожного громадянина і неодмінно руйнують усталенні стереотипи, які за роки закарбувались у пам'яті багатьох. Одним із нагальних питань, яке турбує суспільство сьогодні, є не тільки захист себе та свого оточення від зухвалості, неправомірних вчинків інших, але, також, взаємодія та порозуміння з органам, які мають це роботи. У даних умовах, особливо великий спектр найрізноманітніших рішень, обов'язків покладається на правоохоронну систему, оскільки саме поліція, є одним із органів турботи держави про своїх громадян, та на неї покладаються такі завдання, як забезпечення законності, правопорядку, охорона прав, свобод і законних інтересів громадян.

Генеральна асамблея ООН 17 грудня 1979 р. прийняла Кодекс поведінки осіб з підтримки правопорядку. Резолюція 34/169, відповідно до якої був прийнятий даний кодекс, включала припис: «...Як і всі інші органи системи кримінального судочинства, кожний орган охорони порядку повинен представляти громадськість в цілому, нести перед нею відповідальність і бути їй підзвітним» [4]. Тобто, можна дійти певного твердження, що поліція, як один із правоохоронних органів, у своїй діяльності виконує не тільки надважливу роботу по виявленню та попередженню злочинів, але й налагоджує тісні, взаємоефективні відносини з громадськістю.

Органи поліції - це одна із можливостей держави встановити взаємозв'язок з населенням через правозахисний механізм. Не дотримуючись його, влада приречена бути розкритикованою, незрозумілою та ворожою, оскільки органи, які насамперед повинні захисти, порушують інтереси та права людини.

Для більшості поліцейських структур Європи є звичайною практикою налагодження ефективної співпраці з громадськістю по розгляду актуальних проблем і шляхів вдосконалення механізмів захисту та дотримання права людини в умовах діяльності правоохоронних органів. Зокрема, саме поліція для держави є одним із інструментів по підтримці прав людини в суспільстві.

Модель, до якої прагне кожне цивілізоване та демократичне суспільство, є модель поліцейської служби «служіння народу», в якій поліція займає активну позицію як по запобіганню вчинення правопорушення, так і моніторингу актуальних соціальних проблем у контексті реалізації програм партнерства з населенням. Дана модель направлена, насамперед, на те, щоб наблизити поліцію та суспільство, підвищити рівень захисту прав на етапі можливого вчинення злочину.

В межах даної моделі можлива реалізація та налагодження спеціальних програм взаємодії поліцейських структур і громадянського суспільства, а саме підписання меморандуму про співпрацю, опитування жителів окремих районів, формування програм громадських пріоритетів та охорони правопорядку. Результатом розвитку цих напрямів є реалізація завдань по захисту прав людини.

Можливим є використання зарубіжного досвіду взаємодії поліції з населенням, доречним є взяття на озброєння таких західних програм, як «Сусідська допомога», «Зупини злочинця», «Громадський патруль». «Адміністративна допомога», «Команди нерозкритих справ», «Допомога жертвам правопорушень», створення оперативних груп з охорони публічного порядку та боротьби з правопорушеннями, утворення наукових та педагогічних організацій, які передають поліції результати своєї роботи та надають рекомендації по підвищенню ефективності роботи правоохоронних органів [1]. Фахівці з Європи та учасники цих програм вважають, що саме такі заходи взаємодії з населенням є однією із необхідних умов ефективної роботи правоохоронних органів.

Натомість, віддаленість правоохоронних органів від населення формує ряд проблемних питань, які критично впливають не тільки на стабільний розвиток окремого району міста, а й загалом країни.

Серед одних із нагальних проблем, які безпосередньо впливають на механізм захисту прав людини є рівень довіри до правоохоронних органів, який, нажаль, є вкрай низьким та вразливим до критики. Можна виокремити наступні фактори, які перешкоджають проявам довіри:

- значно більшу зацікавленість у власному благополуччі, ніж у благополуччі громадян, які потребують допомоги;

- надання суперечливих вказівок та планів дій;

- формування поспішних, іноді недосліджених висновків на ситуацію;

- стратегія самовиправдання та звинувачення інших у власному неуспіху;

- аморальна поведінка та порушення закону, який, в першу чергу, покликаний захищати.

Довіра виступає умовою та компонентом формування усіх видів і форм відносин людини до світу і до самої себе [2]. Рівень довіри населення до правоохоронних органів є ключовим елементом у механізмі захисту прав людини, оскільки людина звикла довіряти тим, хто вірить в неї. Довіра набуває великого значення для вирішення конкретних питань чи ситуацій.

Також, до основних причин виникнення проблем забезпечення прав і свобод людини є неефективне налагодження комунікації між органами поліції та особою. Зокрема, до цього призводить, з одного боку, небажання вислухати та зрозуміти особу, яка звертається, а з іншого, невпевненість особи в тому, що їй допоможуть, тобто недовіра до існуючого правоохоронного апарату.

Невирішене в повній мірі є питання Дисциплінарного статуту внутрішніх справ, яке не передбачає участі громадськості у даному процесі, а отже є закритим і залежить виключно від волі керівника; відсутність сторони обвинувачення у справах щодо “кримінальних” правопорушень, внаслідок чого судді фактично перебирають на себе функцію сторони обвинувачення і перестають бути безсторонніми в процесі [3]. Крім того необхідним є удосконалення системи персональної ідентифікації поліцейських, що дозволить легко бачити, запам'ятовувати та фіксувати за допомогою технічних засобів, індивідуальний номер поліцейського у разі неправомірних дій. реформування правоохоронний громадськість поліцейський

На даний час, відбувається активне реформування поліцейської служби, яке покликано наблизити правоохоронні органи до громадськості, забезпечити надійний захист та ефективне вирішення будь-яких проблемних питань. Вагомим чинником у цьому розвитку виступає насамперед, взаємодія поліції та громадськості на засадах довіри, підтримки і допомоги.

Список використаних джерел:

1. Права людини в діяльності української поліції - 2017. Загальний огляд / За заг. ред. Крапивіна Є. О., К.: Софія-А, 2018 р. 36 с.

2. Калюжный С. М. Правоохранительная деятельность в зарубежных странах/ С. М. Калюжный. М.: ИНИОН, 1991. 345 с. Р.

3. Резолюція 34/169 Генеральної Асамблеї ООН «Кодекс поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку» від 17.12.1979. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995 282#Text (дата звернення: 11.11.2021)

4. Коцан І.Я., Ложкін Г.В., Мушкевич М. І. Психологія здоров'я людини: за ред. І. Я. Коцана. Луцьк: РВВ “Вежа” Волин. нац. ун-ту імені Лесі Українки, 2011. - 316 с.

Размещено на Allbest.ru