Цивільно-правові аспекти регулювання відносин, учасники яких зазнали домашнього насильства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Цивільно-правові аспекти регулювання відносин, учасники яких зазнали домашнього насильства

Клименко С.В.

кандидат юридичних наук, доцент, завідувачка, доцент кафедри цивільного, господарського права та процесу Академії адвокатури України м. Київ, Україна

У 2011 році Україна підписала Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами (Стамбульська конвенція) [1], що була прийнята Комітетом Міністрів Ради Європи. Верховна Рада не ратифікувала цей зобов'язуючий документ, а у грудні 2017 року було прийнято Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» [2]. Незважаючи на суперечливе сприйняття у суспільстві окремих положень зазначених нормативних актів [3], залишається фактом існування проблеми запобігання домашньому насильству та забезпечення відповідності національного законодавства сучасним європейським стандартам у цій сфері.

Домашнє насильство є соціальною проблемою, оскільки вважається однією з найсерйозніших форм порушення прав людини, тому бажано звернути увагу на реальність застосування приватно -правових заходів його запобіганню, виокремленням цивільно-правоих механізмів майново-компенсаційної відповідальності та додатковою регламен - тацією відповідних превентивних заходів. З цією метою варто провести правовий моніторинг сфері регулювання приватних відносин, які мають високу вразливість з огляду на види, форми, наслідки та суб'єктний склад осіб, що потерпають від домашнього насильства. Доцільно виходити з високого потенціалу законотворчості у галузях приватного права та вже наявних механізмів захисту, врахувати особливості регулювання особистих немайнових та майнових відносин між фізичними особами у сім'ї, які склалися історично. Підґрунтям для розв'язання багатьох проблем правозастосування саме у цивільно-правовому полі є як відповідні норми актів національного законодавства, так і Стамбульська конвенція, що формулює стратегічні заходи протидії насильницьким діям.

У ст. 29 Стамбульської конвенції визначено, що сторони вживають необхідних законодавчих або інших заходів для забезпечення жертв належними засобами цивільно-правового захисту стосовно правопорушника, з цією метою визначені конкретні правові заходи для відповідного доповнення та ліквідації прогалин у актах національного законодавства визначенням щодо: цивільних позовів та засобів правового захисту щодо жертв насильства; забезпечення компенсаційних виплат; опіки, права на відвідування та безпеку; формулювання поняття та цивільних наслідків примусових шлюбів; переслідування, каліцтва; юрисдикції, підстав застосування засобів відповідальності; регламентації видів насильства, обтяжуючих обставин тощо. Стає очевидним галузевий вектор трансформаційних процесів, який окреслює перспективні шляхи оновлення, доповнення та внесення змін до низки актів чинного законодавства, тому науковий підхід до проблем запобігання та подолання негативних наслідків насильства передбачає формулювання комплексних завдань.

З метою результативного розв'язання проблеми доцільно звернути увагу на існуючі нормативні положення, які тісно пов'язані однією метою - забезпечення дієвого захисту порушеного права фізичної особи. Незважаючи на те, що галузі приватного та публічного права мають багато точок дотику, ця обставина практично не враховується у нормотворчій та у правозастосовній діяльності. Між тим, проблема правового впливу на правопорушника передбачає використання адекватних за змістом та наслідками застосування засобів, бажаних своєю ефективністю і для окремої особи, і для суспільства, і держави в цілому. Ще наприкінці 90-х була висловлена думка стосовно того, що сучасне зарубіжне законодавство виявляє інтерес і увагу до можливості використання правових інститутів цивільного законодавства в кримі - нальному законодавстві, оскільки при цьому цивільні нормативно-правові приписи заборони та дозволи наповнюються новим юридичним змістом. Акцентуючи увагу на зазначеному, наголошувалось на актуалізації такого правового засобу як преюдиція та доцільність розглянути використання в цивільному праві можливостей інших галузей права - кримінального, міжнародного, адміністративного стосовно вини [4, с. 42-43]. До цього можна додати, що у приватно-правовій сфері регулювання відносин недостатньо використовується такий забезпечувальний засіб як компенсація, норми актів цивільного законо - давства не визначають обтяжуючих обставин, що мають враховуватись при розгляді цивільних прав у суді, оскільки вони результативно впливають на динаміку та характер відповідних відносин.

Практичне значення такої пропозиції можна передбачити саме в аспекті протидії та запобіганню домашньому насильству, адже йдеться про нормативне визначення протиправних діянь фізичного, сексуального, психологічного або економічного впливу на особу, які мають значення для подальшого розвитку відносин між відповідними суб'єктами. З точки зору формування кола учасників правовідносин у приватній сфері йдеться переважно про суб'єктів сімейного права, хоча воно значно розширюється застосуванням ретроспективного підходу - колишні члени сім'ї та перспективного - наречені, тому можна зауважити, що учасниками відносин, що розглядаються, виступають і інші особи, крім тих, що визначені у ст. 2 СК України. Відповідно до вікового критерію та за розмежуванням сторін за ознакою наявності у діях суб'єкта ознак насильства, національне законодавство виокремлює осіб, що є жертвами насильства, спрямованого на порушення прав людини: особа, яка постраждала від домашнього насильства; дитина, яка постраждала від домашнього насильства а також кривдника - суб'єкта, що заподіює діяння (дії або бездіяльності): кривдник, дитина-кривдник.

Враховуючи зазначене, видається доцільним кваліфікувати факти домашнього насильства як обтяжуючі обставини, при розгляді справ про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, що зумовить відповідні доповнення, зокрема до ст. ст. 112, 182, 204 СК України. Досить реальними представляються і доповнення відповідних положень щодо регламентації особистих немайнових прав фізичної особи і ЦК України. Доцільно виходити з того, що притягнення до публічно-правової відповідальності не виключає застосування цивільно-правових засобів відшкодування за посягання на особисте немайнове благо фізичної особи, що охороняється силою державного примусу. Відсутність регламента - ції права на ті, чи інші блага в сучасному правовому просторі не спростовує їх наявності, а подальший розвиток держави і права не усуває можливості їх закріплення відповідними правовими нормами [5, с. 215]. Отже, притягнення до публічно-правової відповідальності за домашнє насильство, не виключає застосування інших засобів впливу за посягання на особисте немайнове благо фізичної особи, оскільки навіть за умов наявної регламентації, має сенс визначити характер та правові наслідки актів насильства для носія певного особистого немай- нового блага, що є об'єктом захисту - життя, здоров'я, особиста недо-торканність, особиста свобода.

Література:

домашнє насильство сімейний кодекс

1. Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами: офіційний переклад. URL: https://rm.coe.int/CoERMPublicCommon SearchServices/DisplayDCTMContent?documentId=0900001680462546 (дата звернення 10.12.2020).

2. «Про запобігання та протидію домашньому насильству»: Закон України від 07. 12. 2017 р № 2229-VIII. Відомості Верховної Ради України . 2018, № 5, Ст. 35.

3. Влад С., Хрущ О. Неконституційність Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Підприємництво, господарство і право. 2019. № 2. С. 130-135.

4. Матковський О., Смітієнко В. Реформа цивільного законодавства в світлі проблем кримінального права. Право України. 1998. № 4. С. 42-43.

5. Клименко С.В., Ніколайчук М.М. Право на культуру як елемент системи особистих немайнових прав фізичної особи. Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія: Юридичні науки. 2014. Вип. 5. Том 1. С. 212-216.

Размещено на Allbest.ru