Право інтелектуальної власності: тенденції оновлення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Право інтелектуальної власності: тенденції оновлення

Харитонова О.І.

доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Національної академії правових наук України, зав.кафедри права інтелектуальної власності та патентної юстиції Національного університету «Одеська юридична академія», м. Одеса, Україна

В умовах сучасних інтеграційних процесів важливе значення має відповідне їм реформування системи правової охорони інтелектуальної власності. Одним з найбільш актуальних завдань, що постають перед нашою державою у зв'язку з підписанням Угоди між Україною та ЄС, є адаптація вітчизняного законодавства до умов внутрішнього ринку ЄС. Разом із тим, виконання цього завдання, у першу чергу, потребує внутрішнього узгодження актів національного законодавства у цій галузі, усунення колізій та невиправданих прогалин тощо. Таким чином, передусім, має бути гармонізоване регулювання відносин інтелектуальної власності кодифікованими актами (у першу чергу, ЦК України, книга четверта якого - «Право інтелектуальної власності» встановлює принципові положення регулювання відповідних відносин) та спеціальними законами.

Цією стратегічною метою визначаються завдання реформування вітчизняної концепції у цій сфері, поміж яких можна виділити три найважливіших: 1) визначення концепції права інтелектуальної власності (встановлення її правової природи тощо); 2) адаптація вітчизняного законодавства до умов внутрішнього ринку ЄС; 3) удосконалення порядку правового захисту прав інтелектуальної власності.

При оновленні норм загальної частини права інтелектуальної власності, слід вирішити низку проблем концептуального характеру. По- перше, це стосується визначення правової природи прав інтелектуальної власності, по-друге, специфіки і класифікації об'єктів, та, по- третє, видів суб'єктів відповідних прав та їх правового статусу.

Адаптація вітчизняного законодавства до умов внутрішнього ринку ЄС потребує внутрішнього узгодження актів національного законодавства у цій галузі, усунення колізій та невиправданих прогалин тощо. При вирішенні проблеми подолання неузгодженості спеціальних зако - нів та ЦК, слід звернути увагу на те, що вони є як загальними та стосуються всіх інститутів права інтелектуальної власності, так і спеціальними, що стосуються окремих інститутів права інтелектуальної влас - ності (авторського права, права промислової власності тощо).

На даному етапі назріла нагальна необхідність остаточного визначення концепції права інтелектуальної власності у вітчизняному цивільному законодавстві. право інтелектуальна власність

На нашу думку, необхідним є удосконалення глави 35 ЦК таким чином, щоб в ній були відображені концептуальні положення, визначе - ння поняття та змісту права інтелектуальної власності.

Як здається, вирішити ці питання у главі 35 ЦК доцільно аналогічно тому, як це зроблено у главі 23 ЦК «Загальні положення про право власності», вмістивши у ст. 418 ЦК визначення поняття права інтелектуальної власності і доповнивши Кодекс статтею 418-1 «Зміст права інтелектуальної власності».

На перший погляд, може здатися, що в ЦК результати інте - лектуальної, творчої діяльності розглядаються як вид нематеріаль - них благ (ст. 199 знаходиться в главі 15 ЦК, яка називається «нематеріальні блага»).

Однак, проти такого розуміння концептуального підходу авторів Цивільного кодексу до визначення сутності цього виду об'єктів цивільних правовідносин свідчить позначення їх (знов-таки ж у ЦК) як «інтелектуальної власності» і вміщення книги четвертої Кодексу «Право інтелектуальної власності» після книги «Право власності та інші речові права». У зв'язку з цим більш правильною здається попе-редня оцінка результатів інтелектуальної, творчої діяльності як комплексного за своїм характером об'єкту, котрий включає як немайнові, так і майнові права (право на авторство, право на опублікування твору, право на авторський гонорар тощо).

Отже, виходячи з того загального посилання, що об'єктами правовідносин є матеріальні та нематеріальні блага, щодо яких в учасників суспільних відносин виникають юридичні права та обов'язки, можемо зазначити, що стосовно цивільних прав (правовідносин) інтелектуальної власності такими благами виступають результати інтелектуальної, творчої діяльності.

Як у економічній теорії, так і у юриспруденції, термін «власність» зазвичай вживається для позначення приналежності комусь речей. Іншими словами, власність розуміється як присвоєння особою засобів і продуктів виробництва усередині і за допомогою певної суспільної форми. Таким чином, з погляду традиційного підходу, власність - це такі відносини з приводу речей, у яких одні особи (власники) ставляться до речей як до своїх, а всі інші особи мають ставитися до цих речей як до чужих і утримуватися від будь-яких зазіхань на них.

Хоча поняття власності пов'язується, головним чином, із присвоєнням речей, однак немає виправданих перешкод поширювати відповідні положення на присвоєння інших благ, у тому числі, немайнових, тому виходимо з того, що власність у такому широкому значенні може розумітися як суспільні відносини з приводу речей та інших матеріаль - них і нематеріальних благ, у яких одні особи (власники) ставляться до певних благ як до своїх, а всі інші особи мають ставитися до цих благ як до чужих і повинні утримуватися від зазіхань на ці блага.

Таким чином, можна зробити висновок, що уточнюючи сучасну вітчизняну концепцією у цій галузі, право інтелектуальної власності доцільно розглядати як юридичну фікцію, «віртуальний» варіант «нібито речових прав» на специфічний об'єкт - результати інтелектуальної, творчої діяльності. Віртуальними також є й об'єкти права інтелектуальної власності у віртуальному просторі.

Слід говорити про право віртуальної власності, що існує у реальному світі і таке, що існує у нереальному (віртуальному) світі. Право віртуальної власності у реальному світі - це право інтелектуальної власності (де йдеться не про право на річ, а про право на права). Право віртуальної власності у віртуальному світі - це право власності на ігрові предмети (створені або придбані гравцем за віртуальну валюту або реальні гроші), віртуальна нерухомість, і все те, що перебуває у віртуальному світі і може бути об'єктом правочинів.

І тут ми підходимо до висновку про те, що стосовно існування віртуальної власності проблема виявляється навіть не в віртуальності середовища, в якому виникають відповідні відносини, а у звільненні ідей від загальних обмежень простору, часу, матерії, а також цензури. Порівняно з книгою, яка за своєю природою матеріальна, Інтернет повернув світу думок його початкову віртуальність. Стихія Інтернету - це інновації і комунікації, а не матеріальні речі. Традиційний світ і його правова система ґрунтуються на матеріальній економіці матеріальних благ, тоді як у Інтернеті основою добробуту є творчість людей, нематеріальна за своєю природою.

Тому, говорячи про віртуальну власність, слід виходити з того, що вона за своєю природою є нематеріальною, як правило, є об'єктом авторського права і виникає у віртуальному середовищі. Застереження про те, що віртуальна власність є, як правило, об'єктом авторського права свідчить, як уже зазначалось, про можливість розподілу всіх об'єктів віртуальної власності на такі, що є об'єктами права інтелектуальної власності і такі, що ними не є.

Отже, у підсумку ми доходимо до того висновку, що інтелектуальна власність за своєю природою є власністю віртуальною і в такій якості найбільш органічно пристосована до нового світу інформаційних технологій.

Враховуючи різноманітність об'єктів інтелектуальної власності, чим зумовлюються й відмінності у характері та обсязі прав суб'єктів, доцільно розрізняти різновиди відносин інтелектуальної власності. Концепція та структура ЦК України дають підстави розрізняти наступні різновиди цивільних правовідносин інтелектуальної власності:

1) авторські правовідносини;

2) правовідносини, суміжні с авторськими;

3) правовідносини промислової власності;

4) правовідносини, суміжні с правовідносинами промислової власності;

5) інші правовідносини інтелектуальної власності.

З урахуванням зазначеної концепції, оновлення цивільного законодавства, що регулює відносини інтелектуальної власності, у процесі його оновлення, має відбуватися за двома основними напрямами:

1) гармонізація регулювання відносин інтелектуальної власності міжнародними актами і вітчизняним цивільним законодавство;

2) гармонізація вітчизняних нормативних актів з положеннями книги 4 ЦК України.

Размещено на Allbest.ru